Макроекономічні показники України
2013 рік
• Зростання ВВП: -0.8%
• Інфляція: 0.5%
• Безробіття: 8.0%
2012 рік
• Зростання ВВП: 0.2%
• Інфляція: -0.2%
• Безробіття: 8.1%
2011 рік
• Зростання ВВП: 5.2%
• Інфляція: 4.6%
• Безробіття: 8.6%
Зворотній зв'язок
Замовити
загрузка...

Головна:Герои Великої Вітчизняної Войны

Реферат

По Історії та культури народов

На тему: «Герої Великої Вітчизняної Войны»

Выполнен

Учнями 9 «До» класса

Середньої Школи №12

Балыбердиным Владимиром

і Тугеевой Светланой

Воробйов Іван Александрович

Однією з небагатьох туляков, двічі удостоєних високого звання Героя Радянського Союзу, є Іван Олексійович Воробйов. Він народився 26 серпня 1921 року у селі Горбачова Одоєвського району Тульської області, у ній крестьянина.

Дитинство і юність Івана Олексійовича припали на бурхливі роки перших п'ятирічок, коли закладався фундамент майбутньої перемоги над фашизмом. Серед молоді цього часу був у великому пошані і повазі професії льотчиків, танкістів, полярних дослідників. Як це і тисячі юнаків Іван Воробйов починає життя з робітничого гарту й у 1938 р. стає електромонтером на Ефремовском заводі СК. Потім, закінчивши Тульський аероклуб, вступає у Тамбовську військову авіаційну школу пилотов.

З серпня 1942 року І.А. Воробйов перебував на фронтах Великої Вітчизняної войны.

Влітку 1942 р., коли ворог рвався до Сталінграда, льотчик І.А. Воробйов завдає свої бомбові удари по фашистам. За зразкове виконання завдань командування фінансовий боєць і території України та Криму, 19 серпня 1944 р. йому присвоєно звання Героя Радянського Союза.

На території Німеччини гвардії майор І.А. Воробйов діяв вже проводяться як летчик-штурмовик. 29 червня 1945 р. відважному туляку вдруге було присвоєно звання Героя Радянського Союза.

Протягом часу Великої Великої Вітчизняної війни гвардії майор Воробйов зробив 220 бойових вильотів, в повітряні бої збив 5 літаків противника. На батьківщині нашого славного земляка у селі Горбачево Одоєвського району в 1947 р. був встановлено бронзовий погруддя, що згодом перенесений в районний центр - селище Одоев.

Після закінчення війни Воробйов І.А. продовжував б служити у лавах Червоної Армії, командував ескадрильєю і авіаційним полком.

У 1952 р. закінчив Військово-повітряну академію. З 1958 р. на викладацькій роботі. З 1973 р. полковник І.А. Воробйов - про запас. Жив м. Києві. Помер 1991

Олександр Матросов

З легендою про Олександра Матросове я познайомився ще у дитячому садку. Тоді я б вивчив вірш " Подвиг Олександра Матросова " і читав її з великим вираженням кожному дитячому ранку й мав надзвичайний успіх. Таким чином, пам'ять звідси подвиг залишилася в мене розмовляє все життя. Але ми дорослішаємо і проходимо життєві університети, з'являються досвід минулого і знання. І часом починаються з'являтися потаємні думки: навіщо хапатися за амбразуру дзоту, є авіація, танки, артилерія. У крайньому випадки можна й обійти з флангів вийти з тилу. Ще більше сумніви щодо необхідність подвигу додала наша рідна Радянська армія, точніше служба у її героїчних лавах. Практичні знання з застосуванню вогнепальної озброєння, довгі дні і однієї ночі стрільбищ на полігонах, реальні заняття з різними системами автоматів і кулеметів довели неможливість скоєння цього героїчного вчинку. Ви колись пробували з автомата впритул розстрілювати мішень? А великокаліберного кулемета? Якщо так, то чудово пам'ятаєте, те що залишаються прекрасні заготівлі для зубочисток. Невже думаєте, що, пардон за термін, людське м'ясо міцніше? Кожен, потрапив по прицільний вогонь кулемета, перетворюється за секунд в фарш для м'ясорубки. Хто воював, той знает.

Важко визнавати, але не всі героїчні подвиги такого роду, многотысячно описувані у 17-их літературних творах і кінофільмах, позбавлені під собою реального підґрунтя. Навіть якби комусь голову і назріла думку наважитись на такий неоднозначний і некорисний вчинок (мені випала у вигляді в стані афекту), то практичної користь від нього немає ніякої. Рівно через інші-інше-інший-секунду-іншу вогнева точка запрацювала і піднялися ланцюга бійців були б у упор розстріляні. Чи багато пробіжиш за секунд.

Однак подвиги були й численні, що це таке? Є розповіді очевидців, та й у німецьких мемуарах чимало прикладів. Усе правильно, тільки факти треба подивитися кілька під іншим кутом, але ці кілька пізніше. Повернімося до нашого герою Олександру Матросову.

Як і кожна легенда, героїчна життя Олександру Матросова має дві версії: одну офіційну й одне справжню. Спочатку познайомимося з тим, що вивчали у школі та знали усе своє свідоме і несознательную жизнь:

Матросів Олександре Матвійовичу (1924г., Дніпропетровськ, - 23.2.1943г., близько села Чорнушки Локнянского району Псковської області), Герой Радянського Союзу (19.6.1943г., посмертно). Член ВЛКСМ з 1942г. Матросів виховувався в Іванівському дитбудинку Ульяновської області й Уфимской дитячої трудовий колонії. У 1942г. покликаний до армії і курсантом в піхотне училище. У листопаді 1942г. добровільно вирушив у фронт і він зарахований рядовим в 254-й гвардійський стрілецький полк 56-ї гвардійської стрілецької дивізії. 23 лютого 1943г. в бою за село Чорнушки закрив своїм тілом амбразуру дзоту, щоб забезпечити успіх своєму підрозділу. 8 вересня 1943г. ім'я Олександра Матросова надали 254-му полку з зарахуванням до списків 1-ї роти полку. У Уфі Матросову поставлений памятник.

Вас щось бентежить? Правильно, Уфа! Народився Дніпропетровську, виховувався в Ульяновську, загинув під Псковом. А до чого тут Уфа? Перебування у колонії, хоч і дитячої, перестав бути аж надто знаковим моментом. Але видно щось істориків Башкирії насторожило і вони досконально вивчили все моменти біографії Олександра Матросова. І дійшли до досить сенсаційним выводам:

Матросів Олександре Матвійовичу (Мухамедьянов Шакирьян Юнусович), 5.02. 1924г., д.Кунакбаево Тамьян-Катайского кантону БАССР, нині Учалинского району республіки Башкортостан, - 27.02.1943г., д.Чернушки Локнянского району Псковської області, похований у р. Великі Луки, Герой Радянського Союзу (1943г., посмертно), гвардії рядовий. У 1932г. залишився без матері у инвалида-отца. У голодному 1933г. залишив рідне село. Виховувався в Мелекесском (нині Димитровоград), Іванівському дитбудинках Ульяновської області (1934г.-1935г.). Після закінченні в Іванівському дитбудинку семирічною школи працював на вагоно-ремонтном заводі Куйбишеві. Виїхав в Саратов. За порушення паспортного режиму на жовтні 1940г. був у Уфимську дитячу трудову колонію. У вересні 1942г. покликаний до Червоної Армії. З жовтня 1942г. курсант Краснохолмского военно-пехотного училища (під Оренбургом). У 1943г. відправлений на Калінінський фронт в 91-ю Тихоокеанську комсомольську морську бригаду їм. Й.В.Сталіна (пізніше яка дістала найменування 254-й гвардійський стрілецький полк 56-ї гвардійської стрілецької дивізії). Був ординарцем роти. 27 лютого 1943г. в бою за село Чорнушки закрив своїм тілом амбразуру ворожого дзоту і забезпечив успіх атаки роти. 8 вересня 1943г. ім'я Матросова присвоєно 254- му гвардійському стрілецької полку 56-ї гвардійської стрілецької дивізії. Олександр Матросів навічно зарахований до списків 1-ї роти 254-й гвардійського стрілецького полку. У Уфі 1951 року встановлено пам'ятник Олександру Матросову.

Прочитайте вкотре офіційну біографію і неофіційну, коли його так може бути. Відчуваєте різницю. Кілька розбіжностей дат і подій змушують обдумати самому подвиг про те часу. Реальні події бувають так замасковані, що тільки вміння читати між рядків може допомогти їх осветить.

Перебування як у дитячій трудовий колонії не додає героїчного шарму Матросову і це епізод ретельно приховувався, що у своє чергу породило кілька про карне минуле. Але не забувати той час, за порушення паспортного режиму теж саджали, а несовершеннолетнему єдиний шлях - дитяча трудова колонія. Реальним підтвердженням цього є подальше присутність Матросова у колонії після досягнення 18 років. За деякими даними, він залишався працювати на посаді помічника вихователя. Чи колишнього кримінальника вшанували такий честю, тож якусь-там стати курсантом військового училища? Для таких прямий шлях в штрафбат і передовую.

Уся історія про Олександра Матросове пронизана героїкою розповіді й добровільністю самопожертви. Ця добровільність іноді була надто вже недоречно. За офіційною версією: " У 1942г. покликаний до армії і спрямований курсантом в піхотне училище. У листопаді 1942г. добровільно вирушив у фронт і він зарахований рядовим в 254-й гвардійський стрілецький полк 56-ї гвардійської стрілецької дивізії. " Хто бодай одного дня служив у армії, той чудово знає, будь-яка добровільність виконується лише з наказу. Наприклад згадайте добровольцев-интернационалистов в Афганістані. І в місці проходження служби офіційні історики теж наплутали. Лише у січні Олександр Матросів потрапив у 91-ю Тихоокеанську комсомольську морську бригаду їм. Й.В.Сталіна 6-го добровольческого стрілецького корпусу імені І.В. Сталіна. Якщо уважно оцінити період вересень 1942-февраль1943г., згадати найбільш кровопролитні бою цього періоду (Сталінградська битва) і величезні людських втрат, то ставати зрозуміло, що змусило кидають у бій майбутнього офіцера. І з датою загибелі фронтові кореспонденти перестаралися. Загинув він 27 лютого, а написали 23 лютого. Навіщо поміняли дати пояснювати напевно зайве (для тих, хто спав під час уроків історії - 23 лютого дня народження Рабоче- Селянської Червоної Армии).

У першому повідомленні подвиг Матросова повідомлялося: " У бою за село Чорнушки комсомолець Матросів, 1924 року, зробив героїчний вчинок - закрив амбразуру дзоту своїм тілом, що навіть забезпечив просування наших стрілків вперед. Чорнушки взято. Наступ триває " . Подвиг Матросова використали що перебували випадково при частини військовим кореспондентом. У цьому командир полку знав про подвиг про те. Незважаючи те що, що Матросів аж ніяк не першим, хто вчинив подібний акт самопожертви, що його ім'я дане було використано радянської пропагандою для прославляння героїзму радянських солдатів. Він лише оголосили першим. Розбиратися, хто був охарактеризований першим, тоді було можливості. Все диктувалося критичним становищем на фронтах і необхідністю мобілізації всіх ресурсів для опору ворогу. Героїв Радянського спілки з цього списку отримали далеко ще не все. На кінці війни такі подвиги, вже публічно не звеличували і передку почали лояльніше ставитися, як до нерозсудливості. І слід визнати герой підходив за всіма параметрами. 19-річний комсомолець, симпатичний, кумир для наступних поколений.

Як зазначила у Наказі N 269 від 8 вересня 1943г. І. У. Сталін: " Великий подвиг товариша Матросова повинен бути прикладом військової доблесті і героїзму всім воїнів Червоною Армією " . У разі, коли вогневі точки противника придушувалися не артилерією і авіацією, а й просто завалювалися горами трупів, подвиг Матросова вимагав продовження. Цей подвиг повторили понад 300 людина. Першим, хто пожертвував собою в такий спосіб, був політрук танкової роти Олександр Панкратов. Це було 24 серпня 1941р. року під час оборонного бою у районі Новгорода. У Матросова були 44 попередника. Не варто 1943 року аналогічні подвиги здійснили ще 38 бійців, в 1944 року - 87 й у 1945-му - 46, включаючи випадок із Архипом Манитой, який пожертвував собою тут Берліна напередодні Победы.

Александр Матросів і 133 військовослужбовців стали Героями Радянського Союза.

Уряд Італії нагородило посмертно медаллю " За військову доблесть " громадянина СРСР Георгія Колозяна, воював в партизанської бригаді " Гундо Боскалья " : влітку 1944-го він загинув, застуючи грудьми ворожий пулемет.

П'ятеро, зробивши подвиг, вижили, та - Леонід Кондратьєв - надалі після госпіталю повернувся на фронт і у квітні 43-го року в Кубані, незадовго доти було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Олександр Матросів був у країні, кого наказом наркома оборони навічно якого зарахували до списки військової части.

Але повернімося до самого початку розповіді. Які ж стався сам подвиг? Теоретично та практично доведено, що сама подвиг у вигляді, в якому його описувала патріотична преса, відбутися було. Розглянемо найбільш достовірну версію що сталося: Олександр Матросів виявився поруч із дотом чи дзотом противника (ДОТ - довгострокова вогнева точка, складається з артилерійських знарядь злочину і кулеметів, ДЗОТ - деревянно-земляная вогнева точка, озброєння - чи кілька кулеметів). Через далекого відстані кинути гранати а амбразуру дзоту вдається, вони розірвалися поруч, не завдавши шкоди. Що б спробувати розстріляти які перебували у укритті фашистів, Матросів підібрався про Україну й потрапив у " мертву зону " . Залишаючись недосяжним для німців, і було тяжко з великого кута потрапити через амбразуру. Витративши боєкомплект, він у складній ситуації: відповзти було (потрапив би під перехресний вогонь), а німці її цілком могли б узяти в полон. Єдиний вихід - забезпечити просування своїх військ. І тому його використовують до амбразурі дзоту і впадає ...не так на саму амбразуру, але в стовбур кулемета згори. Наваливши тілом на кулемет, він вдавлює їх у землю, аби дати фашистам вести вогонь. Далі можливі два варіанта подій: перша - німці витягають через амбразуру Матросова всередину, розстрілюють і виносять труп назовні, друга - розстрілюють з особистого зброї Матросова прямо через отвір і скидають тіло з амбразури дзоту. Сам епізод боротьби, звільнення кулемета займає кілька днів, що й використовують однополчани Матросова. За свідченням очевидців, тіло Матросова знайшли близько дзоту. Так історично склалося, що у пам'яті народу залишився лише подвиг Олександра Матросова. Для історії все подвиги рівні. Усі загиблі боротьби з окупантами є героями, без відмінності чинів, національностей, мотивів. Усі вони герои.

|Её звали Таня |

Дуже важко розумітися на героїчних вчинках. Не залишає відчуття, що своїм мимовільним втручанням ти кидаєш легку тінь недовіри і підозри. Намагаючись осмислити чужі подвиги, ти мимоволі ставиш себе місце героя і задаєшся питанням - а ти міг би повторити таке? Ще важче аналізувати чужій вчинок, якщо взагалі невідомо - а був він. Немає жодного головний герой, ні самого вчинку, вся біографія великий миф.

Зоя Космодем'янська була найпершою жінкою, якої було присвоєно звання Героя Радянського союзу під час Великої Вітчизняної війни. Не просто присвоїли, а створили найбільшу легенду за історію війни. Хто не знає Зою Космодемьянскую. Знають все … як і не дивно, не знає чникто.

Что ж знають все:

Космодем'янська Зоя Анатоліївна, народилася 13 вересня 1923 року у селі село Осикові Гаї Тамбовської області, загинула 29 листопада 1941 року у селі Петрищево Верейского району Московській області. Звання Героя Радянського Союзу присвоєно 16 лютого 1942 р., посмертно. У 1938 року вступив у ВЛКСМ. Учениця 201-й московської середньої школи. У 1941 добровільно вступив у винищувальний партизанський загін. У селі Обухово Наро- Фоминского району перейшла з групою комсомольцев-партизан лінію фронту. У кінці листопада 1941 року Космодем'янська спіймана і під час бойового завдання й після катувань стратили німцями. Стала першої жінкою - Героєм Радянського Союзу, і героїнею масованої пропагандистської кампанії. Стверджувалося, і смертю Космодем'янська вимовила мова, обернулася словами: " Хай живе товаришу Сталін " . Її ім'ям названі багато вулиць, колгоспи, піонерські организации.

Ці дані в усіх відклалися іще з шкільних років, але де вони неможливо можуть стосовно питань, що неодноразово виникали у некоторых:

- Як було доведено, що дівчина схоплена в Петрищево це і є Зоя Космодемьянская

- Куди поділася диверсійна група, до складу якої входила Таня-Зоя

- Як саме спіймали Таня-Зоя

- Чи були німці в Петрищево в останній момент невдалого поджога

- Де була повішена Таня-Зоя.

У листопаді 1941 року. Німці за 30 я кілометрах від Москви. Наспіх зібрані дивізії народного ополчення грудьми стали право на захист Москви й закрили шлях знекровленим дивізіям ворога. Машини бліцкригу буксували в сотнях тисяч трупів ополченців. Усі хто міг тримати зброю - направляли в окопи, а хто міг - за лінію фронту застосовувати тактику спаленої землі. Випалювалося усе, що чи хоч якось могло затримати німецьке наступ. Саме тому в комсомольцев-диверсантов був не зброї, ні гранат і мін, лише пляшки бензину. Вони повинні були простим гарматним м'ясом, яке швидко згоряло в топці війни. Якщо командуванню не шкода своїх диверсантів, він жаліти мирних жителів, чиї вдома повинні згоріти і дістатися німцям, нехай навіть. Мирні мешканці опинилися на тимчасово зайнятою території, отже посібники окупантів, тому нічого із нею розбиратися. Мирні жителі, переважно старі, жінки і діти були готові ні у яких не винні, це мінливості війни. Поки через те ж саме Петрищево пройшла лінія фронту, більшість села лежала в руїнах і всі живими жителі тулилися у кількох хатах. Зиму 1941 року всі пам'ятають своєї лютою холоднечею. У такий мороз залишитися без вдома - вірна смерть.

Члени диверсійної групи отримали завдання спалити село. Якщо хтось думає, що девушка-партизанка спокійно лежала край опушки лісу й до в бінокль спостерігала над усіма пересуваннями у селі, то глибоко помиляється. У такій мороз не вельми полежиш. Основне завдання - добігти до першого попавшегося вдома, підпалити його, хто ж там, це вже як поталанить. Не хвилює, чи є селі німці чи його взагалі немає. Головне - виконати задание.

За виконанням цієї завдання й спіймали комсомолка-диверсантка, згодом назвавшейся Танею. Ким у неї спіймана, встановити не вдалося. Але якщо досі пір у німецьких владних архівах не знайдено документи, що що це солдати вермахту, це були вони. Мирних жителів можна було зрозуміти - вони виборювали свою жизнь.

Чому ті ж досі достовірно невідомо справжнє ім'я дівчини? Відповідь проста своєї трагічністю. Усі диверсійні групи, занедбані у цей район, загинули і документально встановити, ким-таки була ця Таня, не можна. Але такі дрібниці нікого не хвилювали, країні потрібні Герої. Коли звістки про повішеною партизанці сягнули органів політуправління, які й надіслали Петрищево, після його звільнення, кореспондентів газет навіть фронтових, а центральних - " Правди " і " Комсомольській правди " . Кореспондентам все що сталася у Петрищеву теж дуже сподобалося. 27 січня 1942 року Петром Лидовым в " Правді " був опубліковано матеріал " Таня " . Того ж день було опубліковано матеріал З. Любимова в " Комсомольській правді " " Не забудемо тебе, Таня " . 18 лютого 1942 року Петро Лидов опублікував " Правді " матеріал " Хто була Таня " . Вище керівництво країни матеріал схвалило і взагалі було присвоєно звання Героя Радянського Союзу, створили її культ, події у Петрищеву прикрасили, перетлумачили і зіпсували, з роками створили меморіал, у її честь називали школи, її знали все.

Щоправда, іноді сягала казусу: " Директор та їхні вчителі школи № 201 р. Москви імені Зої Космодем'янської повідомили, що у організації та проведенні екскурсій доречно страті і могилі Зої Космодем'янської було б усунути наявні недоліки. У село Петрищево, де по-звірячому замучена фашистами Зоя, приходить багато екскурсій, більшість із яких - це наші діти, підлітки. Але цими екскурсіями хто б керує. Екскурсії супроводжує Вороніна Є. П., 72 років, у будинку розміщався штаб, де допитували і катували Зою, і громадянка Кулик П. Я., що має перебувала Зоя до страти. У своїх поясненнях про дії Зої за завданням партизанського загону вони відзначають її сміливість, мужність і стійкість. У той самий час кажуть: " Якби він і далі продовжувала до нас ходити, то принесла б багато збитку селі, спалила б багато будинків культури та худоби " . На думку, це, мабуть, Зої і було б робити. Пояснюючи у тому, як Зоя була схоплена і потрапила до полон, вони вимовляють: ми дуже чекали, що Зою обов'язково звільнять партизани, і були дуже здивовані, коли це змагань не вийшло. Таке пояснення не сприяє правильному вихованню молоді " .

Тільки перебудовний час стали доходити глухі дані, що не гаразд, у " королівстві датському " . За спогадами небагатьох решти місцевих жителів, Таня-Зоя була заарештована німцями, а захоплена селянами, обурені тим, що вона підпалювала їх удома й господарські будівлі. Селяни доставили їх у комендатуру, розташовану й інші селі (там, де була схоплена, німців взагалі було). Після звільнення більшість жителів Петрищева й прилеглих сіл, мають хоч якийсь ставлення до цього інциденту, вивезли невідомому напрямі. Першим питання достовірності подвигу підняв письменник Олександр Жовтіс, вмістивши в " Аргументах і фактах " розповідь письменника Миколи Іванова. Жителі Петрищева нібито застали Зою за підпалом мирної селянської хати і, добряче побивши, звернулися до німців щодо здійснення правосуддя. А німців на постої в Петрищеву нібито був, але, почувши проханні населення села, вони стали із сіл поруч і захистили народ від свавілля партизанів, ніж мимоволі завоювали їх симпатию.

Але як з'явилася Зоя Космодем'янська? Поступово все перетворилося в трагіфарс. У. Леонідів пише: " Німці пішли. Невдовзі в село приїхала комісія, з ним 10 жінок. Викопали Таню. Ніхто в трупі не визначив своєї доньки, її знову закопали. У газетах з'явилися фотографії знущань над Танею, дівчині було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Згодом указу приїхала комісія коїться з іншими жінками. Вдруге витягли з могили Таню. Почалося уявлення. Кожна жінка в Тані пізнавала свою дочка. Сльози, балачки з загиблої. До того ж, навдивовижу свідомості всіх жителів села, зав'язалася бійка за право визнати загиблу своєї дочкою. Усіх розігнала довгий і худа жінка, згодом що опинилася Космодем'янської. Так Таня стала Зоєю " .

У цьому вся оповіданні кілька знакових моментів, що складаються на вельми вже неоднозначну версию.

Перше - вперше приїхала комісія з 10-ту кандидатками посаду матері-героїні. Статті Лидова і Любимова створили гучну легенду, а зниклих безвісти девочек-партизанок було надто багато. У пресі часто публікували трофейну фотографію невідомої комсомолки з петлею на шиї. Чому ж ніхто не впізнав свою дочка, а кореспонденти не зробили посмертний знімок. Відповідь одна - тіло був у такому ж стані, що вирішили за краще його закопати. Але питання міг довго висіти повітря. Присвоїли звання Героя Радянського Союзу, але це пенсії, пільги, слава, нагороди. Тож і ми їхали вдруге майбутні матері-героїні не відновлювати історичну справедливість і впізнати своє рідне дитя, а заявити себе як "про матері-героїні. Тож і ми вийшло циркове уявлення. Так країна знайшла Зою Космодемьянскую.

Друге - внаслідок чого її повісили, непросто повісили, а катували з особливою жорстокістю. Таня-Зоя не завдала шкоди німецької армії й була занадто молода, що їй довіряли секретні відомості. Схопили її разом із Вірою Волошиною або була ще третя дівчина, справжня Зоя Космодем'янська, якою і відправили до концтабору? Пояснити факт страті і катувань можна лише одне припущенням: дівчини добряче попалили вдома й у Петрищево і банки сусідніх селах. Достеменно ми коли дізнаємося все правди, забагато питань. А жаль.

P. S. Брат Зої Космодем'янської Олександр (1925г. - 13.4.1945г.), гвардії старший лейтенант, танкіст, загинув під Фирбруденкругом в Земландии, і його посмертно присвоєно звання Героя Радянського Союзу (1945г.).

|Николай Гастелло |

Коли виникають такі питання, хочеться затиснути голову саме руками і бігти, бігти, бігти проти від настирливих питань. У нагородному аркуші екіпажу Гастелло написано:

" 26 червня льотчик капітан Гастелло М. Ф. з екіпажем - Бурденок, Скоробогатый і Калінін - повів ДБ-3 бомбити які ввірвалися фашистів дорогою Молодечно- Радошковичи. У Радошкович видалася низка танків ворога. Гастелло, скинувши бомби на нагромаджені на заправці німецькі танки, і, розстрілюючи з кулеметів екіпажі фашистських машин, став відійти від мети. Саме тоді фашистський снаряд наздогнав машину капітана Гастелло. Отримавши пряме потрапляння, літак, охоплений полум'ям, було піти зважується на власну базу. Гастелло розгорнув палаючий літак і повів їх у самісіньке пекло ворожих танків. Стовп вогню охопила полум'ям танки і фашистські екіпажі. Дорогий ціною заплатили німецькі фашисти за смерть льотчика героїчного екіпажу " .

Підставою упорядкування нагородної аркуша служили рапорти старшого лейтенанта Воробйова і лейтенанта Рыбаса, бачили подвиг на власні очі. Ось тільки старший лейтенант Воробйов прибув полк лише 10 липня 1941. А чого ж рапорти, донесення інших?. Адже має бути очевидцем. У тому і йдеться, що очевидців теж збивали і збивали пачками. Пам'ятаєте, як і одного дня там-таки у Радошковичей збили 15 літаків. Тому на згадуваній газетних сторінках свої тарани Гастелло здійснював то 26-го, то 28 червня, а, по версії " Червоної Зірки " , і взагалі 3 липня. Вже 25 липня Миколі Гастелло присвоюється звання Герой Радянського Союзу. 28 серпня 1941 року подвиг екіпажу Гастелло був повторений екіпажем молодшого лейтенанта Вдовенко. Наказом МО СРСР № 63 від 03.04.1958 р. Герої Радянського Союзу льотчик младший.лейтенант Вдовенко Іван Тимофійович і штурман лейтенантт Гомоненко Микита Васильович - навічно зараховано до списків 3 авіаційної ескадрильї 121 гвардійського полку. Подвиг Гастелло повторив і льотчик капітан Н.Т.Хрусталев 5 листопада 1941 р і з, багато другие.

Такий легендарний момент було залишитися недослідженим і до справи взялися історики і археологи.

" Через 10 років по його радошковичского тарана, до героїчної дати заступник голови Радміну БРСР тов.Киселев віддає розпорядження секретарю ЦК КПБ тов.Гусарову (клопотанням директора музею ВВВ) зробити більш прискіпливе дослідження місця подвигу і смерть Героя Радянського Союзу капітана Гастелло, здійснити розкопки могили і валовий збір частин літака. Представницька експедиція у складі науковців, фотографа, фахівців авиадела і судмедекспертів вийшла в Радошковичи для посилення і так жирної крапки над " і " .

Долго чи, чи недовго скніли дослідники над расконсервацией братньої могили, проте отриманий напередодні прийдешнього перепоховання Гастелло результат виявився порівняємо хіба що з на правець. Ніякого екіпажу Гастелло у районі розкопок був! По відновленої написи на документі, що зберігався в пластмасовому футлярчике, було встановлено, що тут спочиває прах старшого лейтенанта Григорія Реутова. Наступної перевіркою всі питання було знято остаточно. Реутов, 1918 року, проходив службу на посаді повітряного стрелка-радиста в 42-й авіаційної повітряної дивізії, і за даними відділу з обліку втрат Червоної Армії, значився зниклим безвісти з 26.06.41 р. Завдяки цих даних було встановлено, разом із ним на борту перебували капітан Олександр Маслов (командир екіпажу), лейтенант Володимир Балашов й молодший сержант Бахтурас Бейскабаев. Виконував 26 червня 1941 року бойове завдання екіпаж літака ДБ- 3Ф в полк не повернувся, і командування, які мають жодних додаткових даних, вважає льотчиків безвісти зниклими. Агітатори і политинформаторы були паралізовані. Який Маслов? Звідки? Де народний герой Гастелло? Втім, було надто пізно змінювати ідеали. У школах штудировались літературні форми героїчного епосу, ім'ям Гастелло було названо сотні колгоспів, вулиць, піонерських дружин тощо. Простіше було повісити на неприємне відкриття комірний замок таємності. Понад те, в 1976 року дома загибелі екіпажу Маслова було встановлено величний пам'ятник... капітану Гастелло... Пізніше встановили, що бомбардувальники капітана Маслова пішли у район Радошковичей двома годинами раніше літаків Гастелло. Проте і й інші опинилися у самому епіцентрі обстрілу. Ймовірно, що став саме падаючий літак Маслова і привернув увагу колег Гастелло, оскільки Маслов справді спробував тарана. За деякими оцінками, до шосе і, отже, до головного скупчення техніки забракнуло 180 м. Тому шкоди повалений літак фашистам не завдав. Проте російське керівництво через 55 років по його прецеденту адекватно відреагувало на спливли на поверхню історії нові відомості: указом президента Єльцина Олександр Маслов посмертно удостоєний звання Герой Росії. Всі ж інші сломя голову кинулися шукати місце падіння літака Гастелло.

В 25 кілометрах від Радошковичей, серед труднопроходимых боліт влаштувалася село Мацки. За історію існування Мацки прославилися, мабуть, тільки тим, що 26 червня 1941 року безпосередньо в город однієї з жителів приземлився катапультировавшийся з палаючого літака радянський льотчик. Літак, до речі, впав неподалік в болото. Свідок цього історичного моменту, один із героїв кинодокументального розслідування режисера Анатолія Червона " Два капітана " (тоді і було 15 років), чітко пам'ятає, що відразу ж до дому підкотила німецька штабна машина, льотчика нейтралізували і повезли в невідомому напрямі. У цьому сліди пілота теряются.

Анатолию Алаю, предпринимающему енергійні дії з " бомбардуванню " архівів, вдалося- таки знайти дуже цікавим документом, дивом вцілілий після тотального винищення всього, що могла б скомпрометувати ім'я Гастелло. До рук Анатолія Івановича потрапив порядком пошарпаний іменний список безповоротних втрат начальницького та пересічного складу 42-й авіаційної дивізії з 22.06. по 28.06.41 р. Під №3 серед інших значиться екіпаж 207-го полку у складі командира ескадрильї капітана Гастелло, стрелков-бомбардиров лейтенантів Бурденюка і Скоробогатова і повітряного стрелка-радиста молодшого сержанта Калініна. Нічого особливого, але " примітка " . " Одна особа зі складу екіпажу вистрибнув з парашутом з палаючого літака. Хто - невідомо " . Але через технічних особливостей будівлі літака десантироваться оминаючи командира навіть за прагненні міг ніхто. Інакше кажучи, лише Гастелло, ставши на крило, міг вистрибнути з палаючій машини та приземлитися на городі Агейчиков. Іншим " пасажирам " ДБ-3Ф часу на збори не оставалось.

Свидетели стверджують, що у районі Мацков збили лише одне літак (а не 15, як і Радошковичах), і тому помилки не може. Через кілька днів після війни серед яка розвалилася корпусу літака були виявлено речдоки - смертний медальйон Калініна і лист із прізвищем Скоробогатова. Ідентифікувати труп Гастелло не удалось.

В початку 70-х дослідник вогненних таранів Б.Васильев знайшов у архівах підписаний Жуковим пропозицію до вищої нагороду воїнів, героїв в боях проти японців на Халхін-Голі. Значилася тут та прізвище військкома бомбардировочного полку Михайла Ююкина, який, як з'ясувалося, був охарактеризований першим " повітряним наставником " Гастелло. Ще пізніше став відомий, що у останньому для Ююкина бою брав участь та її учень. Потрапивши у загороджувальний вогонь, літак миттєво загорівся. Командир наказав екіпажу залишити машину, а сам, важко поранений, протаранив японський дзот.

Правда, Ююкина не нагородили, оскільки члени екіпажу врятувалися, приземлившись на ворожої території. Продовжуючи логічний ланцюжок, не можна було представляти до вищої нагороду кому б не пішли зі складу екіпажу Гастелло, стовідсотково знаючи, що хтось із льотчиків потрапила до рук фашистів. Тим паче коли бранцем виявився сам Гастелло. У межах своїх мемуарах маршал авіації Скрипко згадує, що бувши командиром дальнебомбардировочного корпусу, знаючи штабному документі, підписав ставлення до нагороду, не маючи цього ніякого морального права. Ситуація вибору не залишала - подвиг Гастелло знала вже вся страна.

Парадоксально, та більшість Героїв Радянського Союзу отримали свої звання посмертно, цебто в підставі свидетельских показань очевидців. Більше двохсот Героїв зникли безвісти, та його доля і залишилася невідома. Біографії деяких військових кумирів будувалися на винятковості героїчної особистості. Так, згадуючи ім'я Гастелло, радянські ідеологи вважали за свій обов'язок нагадати, що батько Миколи Францевича переносив колоду з вождем світового пролетаріату першою комуністичному субботнике.

Гастелло не винен, що стала ідолом радянської пропаганди. Як і не винен Маслов, на 55 років канувший у безвість. Два капітана, два бойових друга, дві трагічні розв'язки з цими різні фіналами... Михей Микола Тихонович, викладач, керівник музею бойової слави СШ №104 м. Мінська. Більше 30 років займається пошукової роботою. Зібрав великий матеріал по фактам загибелі Гастелло, Маслова, десяткам інших летчиков.

" Протиставлення Гастелло і Маслова несправедливо. Вони обидва зробили подвиги! І Гастелло, і Маслов знали, що раніше чи пізно їх великовагові літаки будуть збиті! Хіба це показник героїзму? Втрати були величезні. За місяць війни поповнення замість збитої техніки в 207- і полк прибуло 47 літаків. З 27 бомбардувальників, вылетавших бомбити ворожу бронетехніку влітку 1941 року, району Радошковичей повернувся лише одне! П'ятого липня залишки практично повністю розбитого 207-го авіаполку перекидаються під Орел, а вересні полк розформовано. З 148 членів екіпажів 207-го авіаполку встановлено місця загибелі лише 12! Так що героями були всі військові льотчики. Розмова, скоріш, про інше. Чому до 1951 року Маслов значився зниклим безвісти? Оскільки передбачене місце загибелі Гастелло хто б досліджував, будучи впевненим, що тут перебувають останки героїчного екіпажу. Те, що у могилі Гастелло виявився Маслов, було шоком. Відразу постало питання: чи, власне, загинув Гастелло? Пропав безвісти? Те, що у мацковском болоті знайшли уривок листи Скоробогатова, члена екіпажу Гастелло, - ще доказ. Потрібно шукати вагоміші аргументи. На погляд, спектр пошуків потрібно істотно розширити. У Радошковичах торік знайшли льотчиків, перепоховали на цивільному цвинтарі, начебто навіть відомі їхні прізвища, але місцева влада все не видають. Навіщо недомовленість? Та й то аніж досить. Чим керувалося командування, привласнюючи Героя Радянського Союзу лише Гастелло, а чи не всьому екіпажу? Чому Єльцин своїм наказом присвоїв Героя Російської Федерації всьому екіпажу Маслова, а президент Назарбаєв при цьому продублював наказ щодо Бейскбаева? І чому екіпажу Маслова не зайняти своє місце у головному залі бойової слави республіки? Пошук нових поворотів в розвінчанні кому б не пішли треба покінчувати. Крапка - назавжди і безповоротно " . Гурная Ірина Олександрівна, дочка Олександра Маслова. З 1956 року і у Мінську. " Мені батько він був героєм. Із дитинства мріяла літати, як він, стрибала потім із парашутом. Я хотіла бути під всім нею схожою, хоча практично їх пам'ятаю. До 1951 року вважався зниклим безвісти. Мама розповідала, що з родиною Гастелло вони були великими друзями, особливо коли жили, в Ростові. Вони повинні були виховані зовсім інших засадах, і те, що батько говорив: " До рук живим не здамся " , - це дешева патетика. Люди вірив у ідеали. Ніхто як хотів гинути, але полон іноді сприймався гірше смерті. Тому мені негативно належу до тієї ажіотажу, який з'явився хтось і навколо мого батька тому числі. Молоді це нецікаво. Старим від усвідомлення розвінчання культу Гастелло боляче. Кумири падають одна одною. З цією, хто боготворив Гастелло, настало розчарування. Хто щось знав, тому нові історичні факти до лампочки. В Україні і так повно безыдейщины. Але вважаю, що пам'ятник в Радошковичах потрібно узагальнити. Нехай це завжди буде неперсонифицированная пам'ять про льотчиків, що під час війни. У здебільшого вони усвідомлено летіли до страти і заслуговують однаково високих почестей " . (газета " Вільні новини " , 1999г.)

Приблизно цьому дусі висловився президент Казахстану Нурсултана Назарбаєва: " Хочу виконати ще одну почесну місію, - сказав потім Президент. - Ми, казахстанці, завжди знали подвиг Абдирова, що у березні 1943 року направив палаючий у колону фашистів. Але виявилося, що було і друге нашого земляка. У червні 1941 року бомбардувальник капітана Маслова повертався, отбомбившись, на базу і він підбитий. Літак розвернувся тому і зробив таран фашистської колони. Усі знали подвиг Миколи Гастелло, йдеться про команді капітана Маслова було невідомо, хоча нього було у 50-ті роки, - зауважив Нурсултана Назарбаєва. - Але час був таке - є подвиг Гастелло, отже, іншому просто немає. Зараз щоправда відкрилася - серед членів екіпажу Маслова, які залишили літак і які вчинили таран, була наша земляк Бахтурас Бейскбаев.Президент Російської Федерації Борис Єльцин ознаменування цього подвигу присвоїв йому звання Героя Росії. У Казахстані Бейскбаев був, згідно з указом, нагороджений орденом " Халык Кахарманы " . Усі пошуки родичів Бейскбаева не дали результатів - село, де він народився, сьогодні перебуває під Капчагайским водоймищем. Тому обидві ці вищі нагороди хочу передати нашому історичному музеєві. Тим самим було ми зробимо то мале, що в змозі зробити для людини, який віддав своє життя нашу щастя, за наш сьогоднішній день, - сказав пан Валерій Назарбаєв. - Гадаю, що його ім'я буде також присвоєно школам, вулицями й інших об'єктах. Найголовніше, що його подвиг й інші посмертні нагороди послужать патріотичного виховання у любові до вітчизні, своєї держави. "

Орден Великої Вітчизняної війни став нагородою до трьох членів екіпажу капітана Н.Ф. Гастелло, які вчинили разом із командиром знаменитий вогненний таран. По останніх даних, 503 разу був повторений подвиг капітана Миколи Гастелло та її екіпажу, який 26 червня 1941 року зробив наземний таран, спрямувавши свій підбитий палаючий літак на скупчення бойової техніки фашистів. У документах військових років зафіксовано 600 повітряних таранів. 34 льотчика застосовували повітряний таран двічі, а Герої Радянського Союзу Л. Борисов, У. Матвєєв, М. Терьохін, А. Хлобыстов - тричі. | |

Сафонов Борис Феоктистович

Двічі Герой Радянського Союзу Борис Теоктистович Сафонов народився 26 серпня 1915 р. на селі Синявине Тульської губ. Закінчивши з відзнакою семирічку, Борис Сафонов вступив у Тульську залізничну школу фабрично-заводського учнівства, в 1930 року вступив до комсомолу, навчався планерної школі, а потім у школі льотчиків Осоавиахима. Після закінчення Качинской льотної школи Сафонов служив у морської авіації Північного флоту. Із початком Великої Великої Вітчизняної війни він відзначався у повітряні бої з фашистами. На початку вересня 1941 р. Б. Ф. Сафонов нагородили двома орденами Червоного Прапора, а 16 вересня цього року було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Винищувальний авіаполк, де він служив, нагородили орденом Червоного Прапора, та був став гвардійським. 30 травня 1942 р. гвардії підполковник Б. Ф. Сафонов, будучи вже командиром полку, вилетів на чолі ланки винищувачів на прикриття каравану судів, які прямують до Мурманська. Ведучи в бій із переважаючими силами противника, Б. Сафонов збив три фашистських літака, але загинув сам у тому бою. Усього під час бойових дій в Борис Сафонов збив особисто 25 ворожих літаків і 14 разом із товаришами. 14 червня 1942 року відважний льотчик посмертно нагороджений другий медаллю «Золота Зірка».

У р. Плавске Тульської обл. встановлено бронзовий погруддя Б. Ф. Сафонова. Його ім'ям названі колгосп в Плавском районі Тульської обл. та селище в Мурманської обл.

У. І. Боть

Про воєнно-історичному проекте.

Історія Росії неодноразово була овіяне славою синів свого батьківщини. Упродовж багатьох століть тянущихся до часів із глибин часів, пам'ять донесла до нас імен тих хто своїм безстрашністю, мужністю і безмежній любові до своєї Вітчизні довів не словом а справою свою любов, і вірність же Росії та її народу.

Легендарний командарм і безстрашний кавалерист, вірний син Росії котрий прославив батьківщину це Маршал Радянського Союзу Семен Михайлович Будённый з історією чого ви можете тепер ознайомитися проглянувши величезну історичну фотогалерею розміщену з сайту. Також вашому увазі буде представлено відгуки сучасників про маршала СССР.

Ми вважаємо що запуск військово-історичного проекту внесе свій посильний внесок у збереження і пропаганду історії нашої держави підростаючого покоління. Також ми розраховуємо те що що проект буде цікавий широкому загалові громадськості, оскільки частина з представлених матеріалів уникальны.

Про контенті проекта.

У основу проекту покладено випущений обмеженим накладом 1986 року видавництвом " ПЛАНЕТА " фотоальбом у якому добірку унікальних фотографій із ТАРС, АПН, Державного архіву кінофотодокументів, Центрального музею Збройних Сил, Музею М.Калініна, Центральної студії документальних фільмів, архівів Туркменської і Таджицькій РСР, особистого архіву С.М.Будённого автором текстів й упорядника А.М.Золототрубова.

У проекті використані вірші Н.Асеева, А.Д.Актиля, П.Бахтурова, Н.Кооля, В.Маяковського, А. Суркова, А. Твардовского.

Автори фотографій: В.Бабайлов, А. Єгоров, Г.Зельма, В.Зюзин, Б.Каралкин, В.Козлов, И.Куксов, О.Ландер, О.Лебедєв, М.Марков-Гринберг, А.Межуев, Б.Преображенский, А.Становов, С.Струнников, А.Устинов, А.Фридлянский, Я.Халип, І.Шагін, А.Шайхет.

Також представлені репродукції картин художників: М.Авилова, Й.Бродського, М.Грекова, А.Дейнеки, П.Кривоногова, Б.Преображенского і репродукції плакатів художників М.Авилова і Д.Моора.

Маршал Радянського Союзу, двічі Герой Радянського Союзу До. З. Москаленко про С.М.Будённом

Вірний син Радянської Батьківщини, Маршал Радянського Союзу, тричі Герой Радянського Союзу Семен Михайлович Будённый, яке ім'я овіяне билинної славою... Син іногороднього крестьянина-батрака Донськой області, Будьонний рано пізнав тяжкість підневільного праці. Покликаний в царську російську армію 1903 року, брав участь у російсько-японської війні, потім у першої світової війни. Як хоробрий воин-кавалерист нагородили чотирма Георгієвськими хрестами і чотирма медалями. Після березневої революції 1917 р. Будённого було обрано дивізіонний солдатський комітет. У Мінську він познайомився з М. У. Фрунзе, які працювали тоді з завданням більшовиків царському армії. Неодноразово виконував він його завдання військах гарнізону. Коли настав Великий Жовтень, Будённый повернувся рідні краю, на Дон, де вже точилася жорстка боротьби з контрреволюцією. Тут формувалися перші кінні загони за захистом радянської влади. Одне з таких загонів в станиці Платовской створив Семен Михайлович. І потягнулися в його загін з десятків хуторів і станиць. Невдовзі загін виріс у кавалерійський полк, перетворений потім у бригаду, потім - в дивізію. Командиром став Б. М. Думенко, помічником- З. М. Будённый, а дивізії - начальником штабу, з кінця січня 1919 року- командиром бригади у тій дивізії. Невдовзі Б. М. Думенко тяжко захворів, командування дивізією очолив З. М.Будённый. У травні 1919 року в базі двох кавалерійських дивізій створили перший Червоною Армією кінний корпус. Його командиром, а згодом і командувачем Першій кінній армією призначили З. М. Будённый.

Блискучі успіхи, досягнуті 1-ї Конной армією у багатьох операціях Донбасу, на Дону, Кубані, в Приволжье, на Північному Кавказі й Україні, в боях з військами білопанської Польщі, у Північній Таврії та Криму, її багатий бойового досвіду служили прикладом всіх військ яка билася Радянської Республіки. Командарм З. М. Будённый, його найближчі соратники члени Реввійськради До. Є. Ворошилов, Є. А. Щаденко та інші командири і політпрацівники 1-ї Конной вчили бійців безстрашності і самовідданості в боротьби з ворогом, вели в перших шеренгах захисників Жовтня. Я часто згадую далекі роки. З вісімнадцяти років мені довелося воювати за радянську владу під бойовими прапорами легендарної Першій кінній армії. У її я пройшов бойову школу від пересічного конармейца до начальника штабу полку 6-ї Чонгарской кавалерійську дивізію. Більше 11 років служив в цій дивізії і щоразу під час зустрічі Будённым, як і всі конармейцы, переконувався немов у величезному авторитеті командарма в солдатських масах. Закінчилася громадянської війни. Розформували Першу Кінну армію, та її кавалерійські дивізії продовжували іменуватися " будённовскими " . Будённовец- звучало і почесно. І ми, будён-новцы, любили свого командарма над його гострий природний розум, безмежну відвагу і хоробрість, мужність і вольовий характер, за простоту і сердечність його спілкування з бійцями. Ми намагалися бути схожими нею, наслідували його, навчалися в нього відвазі і мужності. У вогні боїв за роки громадянської війни проявилися неабиякі здібності Будённого як кавалерійського начальника, його високі морально-боевые якості і безмежна відданість справі соціалістичної революції. Хочу вкотре підкреслити, що автором задумів масованих кавалерійських атак, боїв, організатором і керівником проведення операцій кіннотниками, як правило, був Семен Михайлович. Його талант кипуча енергія, його тісний зв'язок з бійцями і командирами надавали значний вплив формування вони високих морально-боевых якостей. Немеркнущие бойові традиції конармейцев розвинули фінансовий боєць і з немецко-фашистски-ми загарбниками радянські кавалеристи, беззавітно що з ворогом з полів Підмосков'я, на берегах Волги, Терека і Кубані, на Курській дузі й у Білорусі, в Україні, Молдови і Прибалтиці. Гвардейцы-конники на єдиній строю з танкістами і піхотинцями, льотчиками і військовими моряками, інших пологів наших Збройних сил з честю пронесли бойові прапори своїх полків, дивізій та корпусів, звільняючи від фашизму багато країн Європи. Клинки наших відважних вершників переможно спалахували на берегах Вісли, Дунаю та Одера.

Маршала Будённого шанували й любили все-от пересічного бійця до керівників Комуністичної партії і Радянського держави. Він вміло й швидко вирішував важкі запитання комплектування і збивання кавалерійських сполук, навчання їх мистецтву бою, постачання, добору кадрів. Будённый багато й ще працював у Реввійськраді СРСР, який приймав необхідні заходи задля зміцнення обороноздатності країни. Разом з М. У. Фрунзе, До. Є. Ворошиловим, М. М. Тухачевським, А. І. Єгоровим та інші воєначальниками він брав участь у підготовки проекту нового в законі про обов'язкової військової службі, прийнятого ЦВК, і РНК СРСР у вересні 1925 року. Мої нові зустрічі з Будённым, беручи до уваги таких короткочасних, як маневри в Україні, в Білорусі, відбулися у початковий період Великої Великої Вітчизняної війни. Я був командиром танкового сполуки. У перші дні й тижня війни радянські війська за низкою причин змушені були відходити, завдаючи контрудари по ворогу, виснажуючи їх у наполегливих оборонних боях. Маршал Будённый очолив відбиток агресії на Південно-Західному стратегічному напрямі від річки Прип'яті до у Чорному морі. Після скасування командування трьома стратегічними напрямами Будённый був командуючим групи військ армій резерву Ставки, Резервним фронтом під Москвою, уповноваженим ДКО по формуванню і навчання частин, головнокомандувачем Північно-Кавказьким напрямом, командувачем військами Північно-Кавказького фронту. На будь-якому посаді, довіреному партією, він віддавав справі всі свої сили та знання, високо ніс звання комуніста. У 1943 року Будённый призначається командувачем кавалерією Збройних сил СРСР, безпосередньо працює у Ставці Верховного Головнокомандування. Завдяки його зусиллям вдосконалювалися нові кавалерійські з'єднання заліза і конно-механизиро-ванные групи. Своїми ударами і рейдами вони сприяли успіху кількох великих операцій Великої Великої Вітчизняної війни. Маршал Радянського Союзу З. М. Будённый- людина незвичайній долі. І коли знайомишся з такими матеріалами фотоальбому, ще раз переконуєшся у цьому, що Семене Михайловичу прожив велику підтримку і яскраву жизнь.

Незадовго до його смерті З. М. Будённый писав: " Коли думаєш у тому, чого досяг радянський народ, серце радіє. Недарма були понесены жертви. Ми вистояли у важкій боротьби з ворогами Радянського держави, ми перемогли. Не приховую, я пишаюся, що було безпосереднім учасником великих подій " . Автору й упорядника фотоальбому військовому письменнику капітану I рангу Золото-трубову А. М., багато років який служив безпосередньо під керівництвом Маршала Радянського Союзу З. М. Будённого, разом із видавництвом " Планета " удалося створити цікаву книжку. Фотографії розкривають той чи інший грань біографії полководця і державної діяча. Численні документальні фотографії, чимало з яких воістину унікальні, збагачують наші ставлення до Семена Михаиловиче Будённом. Упевнений, що фотоальбом про Маршала Радянського Союзу З. М. Будённом, життя є надихаючим прикладом совєтського люду, буде тепло зустрінутий читачами, особливо молоддю, яка готується розпочати ряди славних захисників Радянської Батьківщини. Серед численними нагородами маршала є золоте зброю з написом " Народному Герою З. М. Будённому від ВЦВК " . Народний герой - це слово, як ніякі інші, правильно, і ємно характеризують Семена Михайловича Будённого

Фомічев Михайло Георгиевич

У фондах Тульського обласного краєзнавчого Музею зберігається унікальний експонат - символічні ключі столиці Чехословаччини Праги. Вручені вони були нашому земляку - визволителя Праги від фашистського окупаційного режиму двічі Герою Радянського Союзу М.Г. Фомичеву. Удосвіта 9 травня 1945 р. танкова бригада під керівництвом Авт. Фомичева першої увійшла у окуповану Прагу і з боями брала участь у її звільнення. При активної допомоги бойових дружин повсталою Праги війська 1, 2 і 4-го Українських фронтів до 10 годинах 9 травня очистили місто від загарбників, а 10-11 травня залишки ворожих військ склали оружие.

За вміле керівництво діями бригади під час Висло - Одеської операції, фінансовий боєць і за Берлін, за стрімкі і рішучі дії з визволенню столиці Чехословаччини - Праги Авт. Фомічев був нагороджений другий медаллю " Золота Зірка " . Першу " Золоту Зірку " Героя Радянського Союзу нашого земляка, комбриг, гвардії полковник М.Г. Фомічев отримав за мужність і відвагу, виявлені після звільнення Львова. Танкова бригада під керівництвом М.Г. Фомичева, котра діяла на складі Уральського добровольческого танкового корпусу, першої увірвалася до Львова, протягом шести днів вела там запеклі бої гитлеровцами.

М.Г. Фомічев народився на тульської землі, у селі Слобода Белевского р- на 25 вересня (8 жовтня) 1911 року. Ще війни закінчив Орловське бронетанкове училищі та Воєнну академію механізації і моторизації РККА.

Під час Великої Великої Вітчизняної війни проявився талант командира і прекрасна танкова підготовка. Брав участь у боях на Волзі, на Південному, Юго- Західному, Брянськом і 1-му Українському фронтах.

Після закінчення війни Михайло Георгійович доклав зусиль задля зміцнення бойову могутність Червоної Армії, закінчив Воєнну Академію генерального штабу Збройних Сил СРСР, обіймав ряд відповідальних командних посад, був заступником командувача військ округу, працював у міністерстві оборони СССР.

До останніх днів М.Т. Фомічев не поривав зв'язки й з Тульським краєм. Передав на Батьківщину справжні документи, фотографії періоду Великої Великої Вітчизняної війни, які бережно зберігаються у Тульському обласному краєзнавчому музеї. Комплекс матеріалів двічі Героя Радянського Союзу М.Г. Фомичева експонувався на виставці " Реліквії війни " у Тулі, присвяченій 50- летию Великої Победы.

Юдін Михайло Владимирович

Михаил Володимирович Юдін народився 1912 року у буд. Булычи (нині Плавский район). Навчався у сільську школу, працював у колгоспі трактористом. У 1934 року мав до Червоної Армії, де став танкістом, спочатку рядовим, а потім молодшим командиром. У 1935 року закінчив танкову школу. Він чудово навчався ратній майстерності танкіста. На землі Іспанії почалася війна. Серед радянських воїнів-інтернаціоналістів був і Юдін. У одному із боїв танк був підбитий. Юдін рятує механіка-водія, виносить з палаючого танка командира. Юдін як відважно воював, показуючи приклад зразкового виконання військового і інтернаціонального боргу, а й вчив своїх бойових друзей-испанцев володінню технікою за скрутних умов. На Батьківщину М. Юдін повернувся Героєм Радянського Союзу. Він перший із туляков удостоївся цього високого звання. Після закінчення бронетанкових курсів йому було присвоєно звання старшого лейтенанта, його призначають командиром танкової роти. З початку Великої Вітчизняної війни танкіст Юдін бере участь у гарячих боях. Навесні 1942 року під час кровопролитних боїв під Таганрогом Герой Радянського Союзу майор Юдін упав смертю храбрых.

ЛИТЕРАТУРА:

СТУПИН Є. З. Крилатий богатир: Повість / Худож. З. Трофимов. — Тула: Приок. кн. вид-во, 1985. — 112 з.: мул. ХАМЕТОВ М. М. У небі Заполяр'я: Про двічі Герої Радянського Союзу Б. Ф. Сафонове / Предисл. А. Марьямова. — М.: Политиздат, 1983. — 110 з.: мул. БОНДАРЕНКО У. 25 перемог Бориса Сафонова // Рідний Вітчизні присягаю... — Тула, 1981. — З. 116—125. БОТЬ У. І. Морський орел: Борис Теоктистович Сафонов (1915— 1942) // Гордість землі Тульської. — Тула, 1982. — Т. 1. — З. 287—292. ГРИГОР'ЄВ А. Борис Сафонов // Льотчики: Рб. — М., 1978. — З. 156 — 200. САЛЬНИКІВ П. Подвиг протягом усього життя // Слово подвиг: Лит.-худож. рб. - Тула, 1985. Кн. 2. — З. 260-268. СТУПИН Є. На крилах безсмертя // Рад. воїн — 1988. — № 12.— З. 31. Воробйов Іван Олексійович (26.08.21) // Великої радянської енциклопедії.- 3-тє вид. - М, 1971.- Т.5.- З. 358. ВОРОБЬЕВ Іван Олексійович (26.08.21) // Рад. військова энцикл.- М, 1976- Т2-С. 354. ВОРОБЬЕВ Іван Олексійович (26.08.21) // Велика Вітчизняна війна 1941- 1945: Энцикл.- М, 1985.- З. 176. ВОРОБЬЕВ Іван Олексійович (26.08.21) // Герої Радянського Союзу: Короткий биогр. слів. - М, 1987.- Т.1.- З. 287. ПЕТУХХОВ Ю. За радянську Батьківщину // Безсмертний подвиг їх високий. - Тула 1983.- З. 16 - 18.- Библиогр.: з. 615. РЕБРОВ М. Мужність, відвага, майстерність // Люди безсмертного подвигу: Нариси про двічі, тричі і чотири рази Героїв Радянського Союзу. - 4-те вид. испр. і доп. - М, 1975.- Кн.1.- З. 210-219. АГАЕВА І.В. 70 років після народження (1921) І.А. Воробйова // Тульський край. Пам'ятні дати на 1991 рік: Указ. літ. - Тула, 1990.- З. 38-39.- Библиогр.: 4 назв.

Головна:Герои Великої Вітчизняної Войны