Життя і творчість Олекси Стефановича

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Життя і творчість Олекси Стефановича

Олекса Степанович

Степанович Олекса народився 5 жовтня 1899 р. в селі Милитині Острозького повіту на Рівненщині в родині священика. У 1919р. закінчив Житомирську семінарію. В 1922р. емігрував, навчався на філософському факультеті Карловського університету в Празі, а згодом відвідував літературно — мистецькі курси Українського вільного університету. У 1944р. жив Міттенвальді (Німеччина), з 1949р — у м. Буффало (США) де й помер 4 січня 1970р.

Був членом літературного угруповання «празька школа». Його лірика неоромантично — символічного характеру продовжує традиції раннього українського модернізму, започаткованого М. Вороним, П. Чупринкою захоплює енергійністю, вишуканістю ритмомелодикою. Автор поетичних збірок «Поезії» (1927), «Зібрані твори"(1975) включають недруковані за життя поета його збірки «Кінецьсвітиє» та «Фрагменти».

* * *

Як срібно скрізь! Куди не кинь,

Усе виблискує іскриться…

Як чисто може засвітиться

Земне в небесну голубінь!

Душа окрилена, окріпла:

«Кому славу свою пошлю?!»

Не день в саду моїм, а шлюб

Блакиті ясної і срібла.

У 1914 році закінчив духовну школу в Клевані на Рівненщині. В 1928 — 1930 рр. відвідував також виклади на філософському факультеті Українського Вільного університету. Жив з принагідних заробітків, найчастіше з приватних лекцій, з праці у різних видавництвах, як вихованець хворих дітей тощо.

* Сонет *

Із Подєбрад до Праги і назад,

Щоб завтра знов покинути, як птиця,

Якій ніде надовго не спуститься,

Якій простір і вітер, а не сад.

Хай вигнання часом у сто крат

Бува темнішим і тяжче, ніж темниця, —

Іще яснім і різбленіше сняться

На чорнім тлі золотоверхий град.

Давно душа подружена з піснями,

Але мудріш од співу німота —

Владніше струн уміє вона звати

У висоту, де світиться мета

І віє дух аріри і посвяти.

Уже перші надруковані на початку 20 х років XX ст., вірші О. Стефановича. привернули увагу літературних кіл української еміграції у тогочасній Чехословаччині. Згодом він зажив слави одного із найталановитіших поетів празької школи., але його замкнутість, само ізольованість і очевидно, особлива вимогливість і не дали змоги помножити її, самоутвердитись уже в новій, другій еміграції, де він жив більш ніж скромно. Опинившись фактично поза літературним життям української громади. На Україну оригінальна поезія О. Стефановича недійшла не мала тут жодного відгуку й визнання.

За цими, зовні скупими фактами життя о. Стефановича приховане велике й напружене, інтелектуальне життя поета, яке, реалізувалося у його натхненній поетичній спадщині. Друкуватися о. Стефанович почав 1923 р. в українській емігранській пресі - журналах «Нова Україна», «Веселка», «Український студент», «студентський вісник».

Батьки готували сина до духовної кар'єри. Волинська духовна семінарія була російськомовним навчальним закладом і не дала майбутньому поетові ані найменших знань української мови та літератури.

Любов до рідної мови він успадкував від батька — українця та селянського оточення. Потрапивши в еміграцію О. Стефанович уже зробив свій вибір: Україна її воля й державність. У Празі опинився в середовищі української інтелігенції, гуртувалася навколо українського вільного університету Педагогічного університету ім. Драгоманова Української господарської академії в Подєбрадах, Українського інституту — громодознавства та інших, культурних і видавничих центрів. У Празі тоді жили й працювали відомі українські письменники О. Олесь С. Черкасенко, Є. Маланюк, О. Ольжич та інші письменники, які й сприяли тому, що молодий О. Стефанович став поетом, посів одне з провідних місць серед празької групи.

Перші друковані твори О. Стефановича ще позначені символістською поетикою й образністю. Барвисті, соковиті переважно краєвиди рідної Волині, картини селянського достатку достатку. Осінь у Стефановича переоніфіковано в образок то княгині Люди, гожої господині, смоглолицьої молодиці з круглими синіми очима, то сумної влади, поруч із ліричним настроєм — реалії тогочасного життя.

Найвищим злетом української державності в розумінні поета є княжа доба, а вже її відлунням стали козацькі часи й українська революція 1917 — 1920 рр. Свідок і учасник вікових визвольних змагань українців для О. Стефановича — золотоверхий Київ над Дніпром, якому присвятив одну з перлин своєї лірики — вірш «Київ"(1937).

Піднявся злотно — зелено,

А за тло — густа синьота,

Хай яка влада вагота,

Її скине смагле решето,

Йшов Батий на нього не двічі,

Та зникав туманом примар, —

Він стоїть мов князь — володар,

Йому вічність дивиться в вічі.

Невелика за обсягом, але вагома за змістом і образно стильовими пошуками поезія О. Степановича помітно розширює й збагачує новітній поетичний контекст, заповнюючи ще одну прогалину українського поетичного всесвіту.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой