Теоретичні концепції сутності підприємництва

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Реферат на тему:

Теоретичні концепції сутності підприємництва

Становлення підприємництва як складного і багатоаспектного соціально-економічного явища пройшло тривалий історичний шлях. Протягом багатьох століть формувалися найбільш доцільні його організаційно-правові форми, тип соціально-економічних взаємозв «язків з державою, громадянами, відпрацьовувалася нормативно-правова база.

Розвиток підприємництва історично пов «язаний з еволюцією продуктивних сил. Зростання суспільних потреб вимагало переходу від найпростіших індивідуальних форм взаємодії з природою — збирання, звіроловства, бортництва до більш досконалих — цехового ремісництва, торгівлі, фабричного виробництва. Поступово дедалі більші маси людей залучалися до процесу виробництва й обміну. Найбільш яскраво підприємництво почало виявлятися у сфері торгівлі й обміну: спочатку між общинами, міськими і сільськими поселеннями, потім, у процесі поділу праці, — між виробниками різних товарів. Недарма на українських землях і в Росії підприємцями вважали «купецький стан », що поєднував прошарки торговців, промисловців, комерсантів.

З часом підприємництво довело, що воно є найбільш ефективним засобом організації виробництва, обміну й споживання, стає системоутворюючим фактором ринкової економіки, сприяє досягненню продуктивної зайнятості, зростанню добробуту населення, надає можливість певному прошарку громадян реалізувати свої господарські здібності, нахили, таланти.

У процесі еволюції підприємництва сформувалося чотири концептуальних підходи до уявлення про його сутність, які певною мірою відображають також етапність його розвитку.

Для характеристики першого підходу доцільно використати точку зору французького дослідника бізнесу Рішара Кантильона, який на початку XVIII ст. вважав, що підприємець — це людина, яка закуповує засоби виробництва, щоб виробляти і продавати продукцію з метою одержання прибутку, і несе витрати, не знаючи, за якими цінами відбудеться ЇЇ реалізація. Отже, крім здійснення підприємцем виробничої і торгової функцій, у цьому визначенні автор підкреслює таку рису підприємництва, як ризик і невизначеність, що пов «язані зокрема з неможливістю передбачити ціни при реалізації виробленої продукції. Тож у першому концептуальному підході підприємництво розглядається як явище, що, по-перше, ототожнюється із ризиком і фінансовою відповідальністю, а по-друге, характеризується наявністю у підприємця власності на засоби виробництва.

У другому підході попереднє уявлення про підприємництво доповнюється роллю організатора, яку має виконувати підприємець. Типовою для цього підходу є думка Ж. -Б. Сея, який робить акцент на організуючій функції підприємця, визначає його як людину, що здатна організувати інших, забезпечити раціональну комбінацію факторів виробництва (землі, праці, капіталу). Цей автор ставить підприємця в центр виробничого процесу, зазнає, що саме талант англійських підприємців став одним з основних факторів успіху розвитку промисловості в цій країні. На значенні управлінської праці наголошував й Адам Сміт, котрий, хоча й уявляв економіку самодостатнім механізмом, функціонування якого забезпечується дією «невидимої руки, «водночас виокремлював постать управлінця.

У визначенні, яке дає наприкінці XVIII ст. Бодо, зазначені риси різних підходів інтегруються — підприємець розглядається вже як людина, що володіє підприємством і при цьому планує, організовує і контролює виробничий процес.

Розвиток підприємництва історично пов «язаний з еволюцією продуктивних сил і виробничих відносин, що відповідають рівню їх розвитку. Економічна наука, яка відображає в сукупності своїх теоретичних положень і зміни, що відбуваються в системі виробничих відносин, відповідним чином реагує на її уявлення про сутність підприємництва. Ті зміни, які мали місце у розвитку капіталістичних виробничих відносин, розширили форми підприємництва, сферу його дії. Останнє породило третій підхід до трактування суті підприємництва.

Наприкінці XIX ст. Френсіс Уокер запроваджує розмежування суб «єктів підприємництва — виокремлює тих, хто володіє капіталом і

надає його виробникові, одержуючи за це відсотки, і тих, хто отримує прибуток завдяки своїм організаторським здібностям. Інші автори додають до характеристики підприємництва такі риси, як розвиток функції власності, орієнтованої на зростання капіталу і привласнення прибутку, створення й організацію роботи нового підприємства. Отже, в концепціях третього напрямку підкреслюється основна риса підприємництва — його прямий стосунок до власності. Саме ця обставина стала ядром марксистської теорії, в якій підприємець розглядається як капіталіст-експлуататор.

Таким чином, підприємець, на думку видатних теоретиків минулого, — це людина, яка на свій страх і ризик, за власні кошти організує процес виробництва з метою одержання прибутку, виявляє ініціативу. Власне така сутнісна характеристика підприємця з невеликими модифікаціями лишається незмінною до сьогодні. Проте існує думка, відповідно до якої пряме володіння підприємцем засобами виробництва певною мірою стримує його економічну активність і заважає розкриттю організаційного таланту. Але в суспільній свідомості підприємництво все одно розглядається як пряма функція власності. Переважаючою залишається думка, що дії підприємця орієнтуються на зростання капіталу, розвиток виробництва і привласнення прибутку. Головним аргументом на її користь є те, що підприємництво у відриві від власності стає підпорядкованим фактором і, по суті, являє собою управлінський процес, звичайну роботу за наймом — «найманим менеджером «або «першим менеджером «(якщо йдеться про вищі управлінські ланки).

На наш погляд, таке твердження є недостатньо коректним для сьогодення. Справа в тому, що зміст і співвідношення функцій власності і підприємництва не можна розглядати в одному усталеному, нерухомому стані, їхня взаємозалежність перебуває в постійному русі. На сучасному етапі розвитку капіталізму, основною рушійною силою якого є особистий інтерес, коли кожна людина прагне робити те, що вигідніше їй самій, відбулися помітні зміни у співвідношенні цих функцій. Навіть не володіючи засобами виробництва, підприємець в умовах інформаційно-інноваційної революції є власником свого інтелектуального капіталу, інтелектуальної власності, без якої здійснення будь-яких складних інноваційних проектів стає неможливим. У процесі поєднання цих форм власностей, з одного боку, інтелектуальної, а з іншого — матеріальної, можна очікувати значних прибутків як власником засобів виробництва, так і власником інтелектуального капіталу. Таке взаємодоповнення інтелектуальної і матеріальної форм власності і розподілу прибутку пропорційно матеріальному майну одного і талановитості, організаторським якостям іншого є характерною рисою сучасного цивілізованого ринку у стабільних і розвинених країнах.

Тому для четвертого підходу до сутності підприємництва властивий його розгляд як виду управлінсько-організаторської діяльності. Але це специфічний вид управлінської діяльності, що здійснюється на основі особливого підприємницького таланту людини, яка має здатність виявляти перспективні напрямки розвитку бізнесу в непередбачуваній ринковій ситуації, може визначати незаповнені і найбільш прибуткові ринкові «ніші «, будувати ефективні підприємницькі проекти, насамперед на підставі використання нововведень. На думку частини вчених повоєнного періоду XX ст., саме прагнення до нововведень, удосконалення становить сутність підприємницької діяльності. До прихильників саме цього підходу насамперед необхідно зарахувати видатного австрійського теоретика підприємництва Й. Шумпетера, який збагатив зазначену концепцію кількома положеннями. Він наголосив на такій якості підприємництва, як новаторство, «поставив на п «єдестал «підприємця-новатора, рішуче підкреслював ідею розвитку підприємництва на основі головного джерела — нововведень, спрямованості на організацію нових підприємств, передових технологій. При цьому важлива його думка про те, що право власності на промислове підприємство або взагалі на будь-яке майно не є суттєвою ознакою підприємця. За Й. Шумпетером, ринковій економічній системі притаманний саморух завдяки безперервному процесу відтворення нових комбінацій факторів виробництва, пошук яких і стає основною функцією підприємця. Саме цим він відрізняється від інших суб «єктів господарювання, які можуть використовувати тільки наявні засоби виробництва, сталі технології, стандартні форми і методи господарської діяльності. Але при цьому підприємець як самостійний суб «єкт ринку та власник інтелектуального капіталу несе особисту відповідальність за результати діяльності на відміну від звичайного менеджера, який працює за наймом. Таких поглядів дотримувався й Ф. Хайєк. Він вважав, що економічна конкуренція спонукає підприємців до безперервного пошуку нових поєднань знань індивіда з виробничими і людськими ресурсами, які доступні у цій ринковій ситуації. Тому сутність підприємництва — пошук і вивчення нових економічних можливостей, нової економічної поведінки, а не виду діяльності.

Певне узагальнення кількох поглядів на підприємництво зробив відомий автор А. Шапіро. Він наголошує, що практично всі визначення підприємця і підприємництва мають на увазі таку поведінку, яка охоплює низку складових. Це, по-перше, елементи ініціативи; по-друге, процес організації або реорганізації соціально-економічних механізмів, що дає можливість вигідно використовувати фактори виробництва з урахуванням конкретної ситуації; по-третє, властивість і вміння брати на себе відповідальність за можливу невдачу (тобто готовність до ризику). Таку точку зору фактично також висловлюють x039A. x03A1. Макконнелл і С. Л. Брю, автори популярного підручника «Економікс », які розглядають підприємницькі властивості як певний людський ресурс і визначають чотири взаємопов «язані функції підприємця. По-перше, поєднання підприємцем з власної ініціативи в єдиний процес виробництва таких ресурсів, як земля, капітал і праця. По-друге, прийняття основних рішень у процесі ведення бізнесу і визначення курсу діяльності підприємства. По-третє, новаторство, яке полягає у започаткуванні нових товарів і послуг, нових виробничих технологій і нових форм організації бізнесу. По-четверте, вміння ризикувати власними часом, працею, діловою репутацією, а також коштами — власними, компаньйонів і акціонерів для одержання прибутку.

До того ж, підприємець — це новатор, який іде на ризик і прагне виробляти на комерційній основі нові продукти, використовувати нові виробничі технології, нові форми організації бізнесу. Саме новаторство і творчість відрізняють підприємця і бізнесмена від господарників. Як зазначається у вітчизняної літературі, бізнесмен може бути підприємцем-новатором, а може — на відміну від підприємця — бути звичайним господарником.

Таким чином, на кожному етапі економічного розвитку залежно від рівня розвитку продуктивних сил, змісту державної економічної політики формується певне «обличчя «підприємницької діяльності, розвиваються саме ті риси, що найбільше потрібні в конкретних історичних умовах. Так, у XVII ст. особливого значення набуває підприємницький ризик, у XVIII ст. з «явилася необхідність розмежування функцій власника і підприємця. Наприкінці XIX ст. виокремлюють самостійну постать менеджера, який здійснює функції управління в інтересах фірми і отримує від цього особисту вигоду. В середині XX ст. науково-технічна революція висунула на перший план підприємця-новатора, який прагне пошуку інноваційних підходів до вирішення проблем, стає ініціатором перетворень, носієм економічного і науково-технічного прогресу.

Отже, у наведених концептуальних підходах до характеристики сутності підприємництва зауважуються його важливі сторони, а метою цієї діяльності визнається насамперед отримання підприємцем прибутку. Проте не зазначається суспільна спрямованість підприємництва. Лише окремі автори додають до характеристики підприємництва як основну мету виробництво і пропозицію ринку такого товару, який не тільки принесе підприємцю прибуток, а й викличе інтерес споживачів. У західних країнах після багатьох десятиріч еволюції, в умовах постіндустріального суспільства і соціально-орієнтованої економіки, сформувалися певні загальнолюдські цінності. Підприємництво все більше набуває соціальної спрямованості. Значною мірою завдяки цьому забезпечується добробут нації, збільшується зайнятість, відбувається самореалізація трудових здібностей підприємцем і найманим працівником. Але це не знайшло відображення у змісті нових теорій і концепцій.

У зв «язку із зазначеним ми запропонували концепцію етичного підприємництва, до основних характеристик якого ми зараховуємо багато сутнісних якостей цієї діяльності та певних обмежень. Насамперед йдеться про раціональне і гармонійне узгодження економічних інтересів власника (власників) фірми, підприємця, колективу, яким він керує, а також соціально-економічних потреб суспільства, що можуть заходити і заходять у певні суперечності. Основною суперечністю підприємництва вважаємо проблему розподілу прибутку. В марксистській політекономії ця суперечність вважається антагоністичною, але, як засвідчив розвиток західних цивілізацій, де вдалось уникнути великих соціальних вибухів, цю суперечність можна вирішити за рахунок соціалізації підприємництва.

Хоча привласнення підприємцем прибутку, безумовно, є провідним, рушійним мотивом підприємництва, збільшення прибутку повинно відбуватися адекватно рівню задоволення потреб трудового колективу і суспільства. Він має підвищуватися не за рахунок збільшення норми прибутку, а на основі збільшення масштабів підприємництва, швидкості обігу капіталу, реалізації інноваційних підходів і впровадження нових технологій. По-друге, етичне підприємництво — це плідна діяльність, що спрямовується не лише на отримання прибутку власником (співвласниками) і безпосередньо підприємцем, на задоволення позитивних потреб споживачів, а й дає відчутні матеріальні і соціальні результати, користь конкретним громадянам, всьому суспільству.

У концепції етичного підприємництва задоволення суспільних потреб і одержання прибутку підприємцем стають пріоритетними. Отже, навряд чи до етичного підприємництва можна зарахувати виробництво хоч і дозволених, але шкідливих речей і речовин (алкоголь, тютюн), а також рекламу іноземних товарів, придбання яких зрештою впливає на скорочення зайнятості в країні, виробництво і рекламу дозволеної, але низькоякісної продукції, демонстрацію фільмів і телепередач із сценами жорстокості, насилля, відвертого сексу тощо.

Етичне підприємництво не можна ототожнювати з етикою підприємництва. Остання, як правильно зауважує О. Кривцов, посилаючись на М. Вебера і Б. Франкліна, — це стала, загальновизначена у певній сфері нормативна система поведінки, насамперед почуття особистої відповідальності людини перед суспільством. Отже, етика підприємництва є передумовою етичного підприємництва, його базою.

Більш повно сутність підприємництва розкривається в його функціях. Тут ми розглядаємо функцію як форму, спосіб вияву активності, життєдіяльності підприємництва як важливої складової виробничих відносин. Функції підприємництва досить різноманітні і розкривають та уточнюють його відносні характеристики.

У сучасній науковій та навчальній літературі називають кілька основних функцій підприємництва.

Це зокрема ресурсна функція, зміст якої полягає у формуванні та найбільш ефективному використанні капіталу, трудових, матеріальних фінансових, інтелектуальних та інших формаційних ресурсів. Організаційна функція передбачає організацію маркетингу, реклами, впровадження прогресивних форм і методів організації виробництва, нових форм оплати праці та їх оптимальне поєднання з традиційними, успішне поєднання форм одиничного поділу праці, основних факторів виробництва. Новаторська функція полягає в генеруванні та активному використанні нових прогресивних ідей технічного, організаторського, управлінського характеру, здійсненні дослідно-конструкторських розробок, створенні нових товарів і наданні нових послуг.

Дія соціальної функції передбачає виготовлення таких товарів і надання послуг, які потрібні суспільству, забезпечують задоволення особистих та суспільних потреб. Особистісна функція означає самореалізацію мети кожного конкретного підприємця, його задоволення своєю діяльністю.

Зазначені функції підприємництва окреслюють основні параметри поведінки підприємця. Вони полягають у тому, щоб цінувати людський капітал, вбачати в людині джерело ефективної роботи підприємства, генерування нових ідей, формувати у персоналу економічне мислення, націленість на пошук нових рішень, вміння ризикувати. Кожний підприємець також повинен вміти об «єднувати співробітників для досягнення цілей фірми, бути лідером колективу, приділяти постійну увагу задоволенню потреб і прагнень його членів, формувати високі духовні якості, домагатися, щоб цінності фірми стали складовою менталітету працівників. Підприємництво стане ефективним, коли його управлінський персонал, керівник будуть професійно підготовлені до пошуку оптимальних варіантів здійснення підприємницької діяльності. Для цього треба вміти планувати діяльність своєї фірми, прагнути оволодіти якомога більшим обсягом інформації, розумно ризикувати. Крім того, підприємець повинен орієнтувати діяльність своєї фірми на задоволення потреб споживачів, підвищувати якість продукції, послуг, робіт, що надаються та виконуються відповідно до чинного законодавства. Підприємець має бути законослухняним громадянином, не порушувати природоохоронне, податкове законодавство, вміти поєднувати індивідуальні, колективні та суспільні інтереси. Не менш важливо для підприємця завжди діяти енергійно, цілеспрямовано, вірити в успіх своєї фірми, бути наполегливим і водночас гнучким, постійно розвиватися як творча особистість.

Досвід передових країн світу переконливо свідчить, що в сучасних умовах підприємництво — це найпрогресивніша система ведення господарства незалежно від соціально-економічного устрою суспільства. Це виявляється в такому:

• по-перше, це найбільш гнучка форма організації виробництва, яка оперативно реагує на потреби ринку, на найновіші досягнення НТП, сприяє своєчасним структурним зрушенням в економіці тощо. Наприклад, тривалий час вважалося, що досягнення НТП найповніше реалізуються у великих фірмах. Це в основному було характерно для першої половини XX ст. Сучасний розвиток передових країн переконливо доводить, що сам розвиток НТП, як і ефективна реалізація його досягнень, неможливі без широкої підприємницької діяльності, без використання найрізноманітніших форм організації виробництва;

• по-друге, підприємництво — це така форма господарювання, за якої утверджується почуття господаря кожного учасника суспільного виробництва. Тривалий час вважали, що підприємець — це капіталіст, ділок, хапуга. Разом з тим родове поняття «господар «включає в себе багато економічних суб «єктів: не тільки капіталіста, а й дрібного виробника, керівника підприємства, кооператора, орендаря, селянина-власника, кваліфікованого спеціаліста, робітника — кожну ділову людину. Без розвитку економічних умов підприємництва розмови про необхідність утвердження почуття господаря залишаються марними балачками;

• no-трете, підприємництво щодо розуміння його як дієвої організаційно-господарської творчості, як уміння вести справу сприяє вільному розвиткові працівників, вихованню в них почуття чесності, порядності, сумлінності, впровадженню демократичних принципів суспільного й економічного життя, самоврядування тощо;

• по-четверте, розвиток підприємництва застерігає від суб «єктивізму і волюнтаризму і найповніше відповідає вимогам природно-історичного процесу суспільного розвитку. Він об «єктивно зумовлений рівнем розвитку продуктивних сил і відповідним характером відносин власності. Це виявляється зокрема в тому, що рівень усуспільнення виробництва у різних галузях неоднаковий, а це неминуче спричинює наявність різних форм власності і необхідність різноманітних методів підприємницької діяльності.

Важливими умовами успішного підприємництва є самостійність і незалежність господарюючих суб «єктів, наявність у них певних свобод і прав щодо вибору підприємницької діяльності, формування виробничої програми, вибору джерел фінансування, доступу до ресурсів, збуту продукції, встановлення на неї цін тощо. Самостійність підприємця слід розуміти в тому сенсі, що над ним немає керівного органу, який вказує, що робити, скільки витрачати, кому і за якою ціною продавати. Але підприємець постійно залежить від ринку, від динаміки попиту і пропозиції, від рівня цін, тобто від сформованої ринкової системи.

Неодмінною умовою підприємництва є відповідальність за прийняті рішення, їхні наслідки і пов «язаний із цим ризик, бо підприємницька діяльність завжди супроводжується дією факторів невизначеності і непередбачуваності. Навіть найретельніші розрахунок і прогноз не можуть усунути чинника непередбачуваності, він є постійним супутником підприємницької діяльності.

Важливою рисою підприємництва є орієнтація на досягнення комерційного успіху, прагнення до збільшення прибутку, яке має об «єктивну основу. Воно зумовлене тим, що прибуток виконує важливу функцію в ринковій економіці. Лише прибуток дає змогу підприємцеві забезпечити існування його підприємства, а також зважуватись на впровадження інновацій, що сприяють зростанню рентабельності виробництва. Тому коректно отриманий прибуток є мірилом успішної підприємницької діяльності. У зв «язку з цим доречним є висловлення американського профспілкового лідера С. Гомперса: «Неотримання прибутку є найбільшим злочином, який може здійснити підприємець ».

Разом з тим орієнтуватися лише на отримання прибутку недостатньо в сучасному бізнесі. Діяльність багатьох підприємців досить часто виходить за рамки суто економічних завдань. Вони беруть участь у вирішенні соціальних проблем суспільства, жертвують кошти на розвиток культури, освіти, охорони здоров «я, збереження навколишнього середовища тощо.

Для підприємництва також характерна наявність оригінальних поглядів і підходів до прийняття рішень, що реалізуються в практичній діяльності. Вирішальну роль тут відіграє особистість підприємця. Звідси особливе значення має формування якісних характеристик самої особистості. «Бути підприємцем — означає робити не те, що роблять інші, — вважав Й. Шумпетер. — Потрібно мати особливу уяву, дар передбачення, постійно протистояти тиску рутини. Потрібно бути здатним знайти нове і використовувати його можливості. Потрібно вміти ризикувати, переборювати страх і діяти незалежно від процесів, що відбуваються, а самому ці процеси визначати ».

Певна річ, розвиток підприємництва неможливий без формування мотиваційної основи. Мотивація підприємницької діяльності має величезне значення для становлення і розвитку ринкової економіки. Мало того, вона є дзеркалом панівної в суспільстві ідеології, соціально-психологічної атмосфери суспільства, його морального стану.

Для вироблення і реалізації заходів, спрямованих на сприйняття розвитку підприємницької діяльності, важливо мати уявлення про мотиваційні пріоритети підприємців.

Вирішенню цього завдання значною мірою можуть допомогти результати соціологічних досліджень, які як приклад наведено в табл. 1.1.

Ступінь привабливості для респондентів різноманітних сторін підприємницької діяльності

Сторони підприємницької діяльності Частка тих, хто вибрав цю позицію (%) Ранг

Можливість діяти самостійно 72,9 1

Можливість реалізувати свої здібності 50,3 2

Можливість отримувати високі прибутки 44,7 3

Можливість займатися цікавою, улюбленою справою 33,2 4

Можливість приносити користь суспільству 18,9 5

Можливість пошукової, Інноваційної діяльності 12,5 6

Можливість допомагати людям 8,2 7

Можливість впливати на діяльність людей та організацій 6,9 8

Розширення кола знайомств 4,3 9

Подолання труднощів 4,0 10

Спілкування на рівних Із представниками еліти суспільства 3,5 11

Відчуття ризику 1,6 12

Порівняно легка праця 0,5 13

Таке дослідження дало змогу отримати відповідь на важливе питання: «Що приваблює респондентів у підприємницькій діяльності? «При цьому вони мали можливість вибрати не більше трьох варіантів відповідей.

За допомогою факторного аналізу результатів дослідження можна визначити структуру мотивів підприємницької діяльності і в такий спосіб більш обґрунтовано розробляти конкретні заходи для її розвитку.

Таким чином, підприємництво є багатогранною, новаторською діяльністю, яка базується на врахуванні економічних інтересів причетних до неї осіб, задоволенні суспільних потреб, одержанні прибутку. Як рушійна сила соціально-економічного розвитку суспільства підприємництво характеризується певними ознаками, йому належить важливе місце в економічній системі суспільства.

Список використаної та рекомендованої літератури

Андреева О. Д. Технология бизнеса: маркетинг. — М.: ИНФРА-М -НОРМА, 1997.

Беляев О. О., Бебело А. С. Політична економія: Навч. посіб. — К.: 2001. — С. 158.

Берхан П. Предприниматель. — Минск, 1992. — С. 22

Бизнес-план инвестиционного проекта / В. М. Попов, Л. П. Ку-раков, Г. В. Медведев и др. — М.: Финансы и статистика, 1997.

Бланк И. А. Инвестиционный менеджмент. — Москва-Лондон, 1995.

Бусыгин А. В. Предпринимательство: Начальный курс. — М., 1992. — С. 7.

Бушуев С. Д., Турин 3. А. Инвестиционные инструменты проектного менеджмента. — К.: УкрИНТЭИ, 1998.

Виханский О. С. Наумов А. И. Менеджмент: человек, стратегия, организация, процесс. — М.: МГУ, 1995.

Глухое Б. В. Основы менеджмента. — Спб.: Спец. лит., 1995.

Горемыкин В. А. и др. Планирование на предприятии: Учеб. для вузов. — М.: Филинъ, 1999.

Гражданское и торговое право капиталистических стран. — М., 1980. — С. 323.

Грузинов В. П., Грибов В. Д. Экономика предприятия: Учеб. пособие для вузов. — М.: НЭП, 1996.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой