Поняття підприємницької діяльності, її ознаки та принципи

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Контрольна робота

Поняття підприємницької діяльності, її ознаки та принципи

ПЛАН

Вступ.

Поняття підприємницької діяльності та її ознаки.

Суб'єкти підприємницької діяльності.

Обмеження в здійсненні підприємницької діяльності.

Висновок

Вступ

У кожній державі центральним правовим інститутом є інститут власності. Його регламентація визначає характер регулювання інших інститутів цивільного права. Серед численних нормативних актів в Україні щодо питань власності важливе місце займають Закон України «Про власність «від 7 лютого 1991 р. та Цивільний кодекс України (розділ 11). Радикальні економічні й політичні перетворення в суверенній і незалежній Україні мають на меті побудувати нову модель господарської системи. Її фундамент складають різноманітні форми власності відповідних суб «єктів, їх рівноправність і змагальність. Надзвичайно важливим елементом нового господарського механізму є ринок, який повинен перетворитися в поєднанні з державним регулюванням в активний інструмент, що сприяв би ефективній діяльності учасників суспільного виробництва. Серед основоположних нормативних актів, які складатимуть основу нової господарської системи, вирішальне значення належить цивільно-правовим законам, що передбачають нову систему видів і форм власності. яка відображає плюралізм відносин власності.

1. Поняття підприємницької діяльності.

Поняття підприємницької діяльності розкриває ст. 1 Закону України «Про підприємництво» від 7 лютого 1991 р, за якою підприємництво — це безпосередня самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку, яка здійснюється фізичними та юридичними особами, зареєстрованими як суб «єкти підприємницької діяльності у порядку, встановленому законодавством.

З даного визначення випливають певні необхідні правові вимоги до підприємницької діяльності. В першу чергу це безпосередня самостійна і систематична діяльність Це означає, що підприємець починає і проводить свою діяльність на свій розсуд, без будь-яких застережень. Підприємницька діяльність повинна носити постійний характер. По-друге — підприємницька діяльність здійснюється на власний ризик підприємця. Це означає, що підприємець приймає на себе будь-які наслідки підприємницької діяльності як позитивні так і негативні. По-третє - метою підприємницької діяльності є одержання прибутку. Для цього і починає підприємницьку діяльність підприємець. Тобто, характерною ознакою підприємницької діяльності є її комерційний характер.

Створення (заснування) суб «єкта підприємницької діяльності юридичної особи, а також володіння корпоративними правами не є підприємницькою діяльністю, крім випадків, передбачених законодавством.

Матеріальну основу підприємницької діяльності становить власність. Власність як економічна категорія — це відносини між людьми з приводу речей, які полягають у присвоєнні або в належності матеріальних благ одним особам і відповідно у відчуженні цих благ від усіх інших осіб.

Власник має право використовувати належне йому майно (будівлі, споруди, засоби виробництва, вироблену продукцію, транспортні засоби, грошові кошти, цінні папери тощо) для підприємницької діяльності. Власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині й суспільству.

Згідно з ч. 4 ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб «єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Всі суб «єкти права власності рівні перед законом.

Господарська діяльність включає в себе виробничу і комерційну діяльність. За ст. 1 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність» господарська діяльність — це будь-яка діяльність, в тому числі підприємницька, пов «язана з виробництвом і обміном матеріальних та нематеріальних благ, що виступають у формі товару.

В навчальній літературі поняття господарська діяльність — це діяльність, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт, надання послуг з метою одержання прибутку.

Відносини між суб «єктами господарювання і органами управління, між тими, хто господарює (підприємствами і підприємцями) і споживачами продукції, робіт, послуг (державними і громадськими організаціями), що складаються в процесі організації і здійснення господарської діяльності слід назвати господарськими відносинами.

Господарське законодавство регулює умови створення і діяльності різних видів суб «єктів. Кожен вид має законодавче визначені назву і правове становище.

2. Суб'єкти підприємницької діяльності.

Суб «єкти підприємництва. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про підприємництво «суб «єктами підприємницької діяльності (підприємцями) можуть бути:

громадяни України, інших держав, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність ».

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, арбітражного суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств. Законом України «Про державну службу «від 16 грудня 1993 р. та ст. 5 Закону України «Про боротьбу з корупцією «від 5 жовтня 1995 р. державним службовцям або іншим особам, уповноваженим на виконання функцій держави, заборонено займатися підприємницькою діяльністю безпосередньо, через посередників або підставних осіб, входити самостійно, через представника або підставних осіб до складу правління чи інших виконавчих органів підприємств, кредитно-фінансових установ, господарських товариств тощо, організацій, спілок, об «єднань кооперативів, що здійснюють підприємницьку діяльність.

Заборона безпосередньо займатися підприємницькою діяльністю керівникам, заступникам керівників державних підприємств, установ і організацій, їх структурних підрозділів, а також посадовим особам державних органів, органів місцевого і регіонального самоврядування встановлена Декретом Кабінету Міністрів України «Про впорядкування діяльності суб «єктів підприємницької діяльності, створених за участю державних підприємств «від 31 грудня 1992 р. Це, однак, не виключає їхнього права отримувати дивіденди по акціях, а також доходи від інших корпоративних прав (доходи відповідно до своєї частки майна в статутному фонді господарського товариства тощо). Цивільна правоздатність — це здатність мати цивільні права та обов «язки. Правоздатність громадянина виникає у момент його народження і припиняється зі смертю.

Цивільна дієздатність — це здатність громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе цивільні обов «язки. Дієздатність у повному обсязі виникає з настанням повноліття, тобто після досягнення 18-річ-ного віку.

Посадовими особами, на яких поширюється дія зазначеного Декрету, вважаються працівники, діяльність яких пов «язана зі здійсненням державно-владних повноважень, виконанням організаційних, розпорядчих, адміністративних і господарських функцій, прийняттям управлінських рішень. Збереження за цими особами лише права на отримання дивідендів (доходів) означає, що право на управління належним їм майном (це друга складова корпоративного права) зазначені в Декреті посадові особи на період зайняття вказаних посад можуть передавати довіреним особам відповідно до чинного законодавства.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду. Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не лише не можуть бути зареєстровані як підприємці, а й не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також обіймати в підприємницьких товариствах їх спілках (об «єднаннях) керівні посади та посади, пов «язані з матеріальною відповідальністю.

Суб «єктом господарської діяльності є господарські організації, які на основі юридичне відокремленого майна в межах своєї господарської компетенції, зареєстровані як юридичні особи безпосередньо здійснюють господарську діяльність і використання її результатів; державні і недержавні органи, які здійснюють управління економікою (міністерства, державні комітети тощо); структурні підрозділи господарських організацій; фізичні особи, зареєстровані як підприємці.

Особливим суб «єктом господарських відносин є держава, від імені якої діють її органи.

До суб «єктів господарської діяльності слід віднести організації будь-яких організаційно-правових форм та форм власності. Суб «єкти господарської діяльності можна поділити на комерційні, мета яких одержати прибуток і некомерційні організації, діяльність яких не пов «язана з одержанням прибутку, або прибуток, одержуваний від такої діяльності, використовується для реалізації завдань, передбачених установчими документами даних організацій.

До перших слід віднести підприємства: приватні, колективні, державні, комунальні, господарські товариства, об «єднання підприємств, селянські (фермерські) господарства, страхові компанії, комерційні банки, а також інші комерційні організації, засновані на праві власності, повного господарського відання та оперативного управління.

Некомерційними організаціями визнаються установи, які фінансуються державою або іншим власником, товарні і фондові біржі, споживчі кооперативи, громадські, релігійні організації, політичні партії, благодійні та інші фонди.

Права та обов «язки суб «єктів господарювання.

Кожен з видів суб «єктів господарської діяльності має свої певні завдання. Підприємство здійснює виробничо-господарську діяльність, банк — кредитну, розрахункову та іншу діяльність, орган державної виконавчої влади — управлінську діяльність в економіці.

Завдання суб «єктів господарського права врегульовані в їхніх установчих документах.

Юридичним засобом досягнення завдань і цілей суб «єкта господарського права, визначених в статуті або в установчому договорі, виступають його права, захист яких гарантує держава. Права суб «єктів визначаються господарським законодавством.

Права суб «єктів можна класифікувати відповідно до їхнього змісту:

• засновницькі права — включають право на вільний вибір засновниками видів діяльності, право на вибір організаційно-правової форми, право на прийняття рішення про створення та припинення діяльності підприємства;

• права в галузі управління — самостійно визначати структуру підприємства, приймати і змінювати установчі документи, затверджувати положення про структурні підрозділи, формувати органи управління і контролювати їхню діяльність, призначати посадових осіб тощо;

• майнові права — мати на підставі певного речового права основні фонди, обігові кошти, інші цінності, вартість яких відображається на самостійному балансі підприємства, вести господарську та комерційну діяльність, бути позивачем і відповідачем у судових органах, розпоряджатися майном, набувати на законних підставах майно.

Суб «єкти підприємницької діяльності.

Суб «єктами підприємницької діяльності4 (підприємцями) можуть бути:

• громадяни України, інших держав, особи без громадянства, не обмежені законом у правоздатності або дієздатності;

• юридичні особи всіх форм власності, встановлених Законом України «Про власність »;

• об «єднання юридичних осіб, що здійснюють діяльність в Україні на умовах угоди про розподіл продукції.

Не допускається заняття підприємницькою діяльністю таких категорій громадян: військовослужбовців, службових осіб органів прокуратури, суду, державної безпеки, внутрішніх справ, господарського суду, державного нотаріату, а також органів державної влади і управління, які покликані здійснювати контроль за діяльністю підприємств.

Особи, яким суд заборонив займатися певною діяльністю, не можуть бути зареєстровані як підприємці з правом здійснення відповідного виду діяльності до закінчення терміну, встановленого вироком суду.

Особи, які мають непогашену судимість за крадіжки, хабарництво та інші корисливі злочини, не можуть бути зареєстровані як підприємці, не можуть виступати співзасновниками підприємницької організації, а також займати в підприємницьких товариствах та їх спілках (об «єднаннях) керівні посади і посади, пов «язані з матеріальною відповідальністю.

3. Обмеження в здійсненні підприємницької діяльності.

Суб «єкти підприємницької діяльності (підприємці) мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не суперечить чинному законодавству. Проте в деяких видах діяльності у зв «язку з підвищеними вимогами до безпеки робіт та необхідністю централізації функцій управління підприємництво застосовуватися не може. Перелік таких видів діяльності встановлює Верховна Рада України за поданням Кабінету Міністрів України.

Обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Крім обмеження суб «єктивного складу підприємництва законодавством України, зокрема Законом України «Про підприємництво », встановлено певні обмеження, які стосуються здійснення окремих видів підприємницької діяльності. Ці обмеження полягають, по-перше, у тому, що окремі види підприємництва (господарської діяльності) мають право здійснювати лише певні суб «єкти.

Так, діяльність, пов «язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів ».

Позбавлення права займатися певною діяльністю може бути призначене судом на строк до 5 років як основне або додаткове покарання щодо осіб, які вчинили злочин (ст. 31 Кримінального кодексу України).

Про погашення судимості див. ст. 89 Кримінального кодексу України.

Діяльність, пов «язану з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об «єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов «язану з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробкою, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками з будь-якою метою, можуть здійснювати тільки державні підприємства та організації, а проведення ломбардних операцій — також і повні товариства. Частинами 2−4 ст. 4 Закону України «Про підприємництво «встановлено також інші обмеження щодо здійснення підприємницької діяльності.

По-друге, обмеження у здійсненні підприємницької діяльності полягають у забороні здійснювати окремі види діяльності, перелік яких встановлює Закон України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності «від 1 червня 2000 р. без спеціального дозволу (ліцензії). Цей Закон визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб «єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Дія Закону поширюється на всіх суб «єктів господарювання, проте ліцензування банківської діяльності, зовнішньоекономічної діяльності, ліцензування каналів мовлення, ліцензування у сфері електроенергетики та використання ядерної енергії, ліцензування у сфері інтелектуальної власності здійснюється згідно з законами, що регулюють відносини у цих сферах (ст. 2 Закону).

Відповідно до ст. 9 Закону ліцензуванню підлягають, зокрема, такі види господарської діяльності:

— пошук (розвідка) корисних копалин;

— виробництво, ремонт вогнепальної зброї, боєприпасів до неї, холодної зброї, певної пневматичної зброї, а також торгівля зазначеними видами зброї та боєприпасами до неї;

— виробництво вибухових речовин і матеріалів (за переліком, що його визначає Кабінет Міністрів України);

— видобування уранових руд;

— видобування дорогоцінних металів і дорогоцінного каміння, дорогоцінного каміння органогенного утворення, напівдорогоцінного каміння тощо (всього стаття налічує 60 найменувань видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню).

Суб «єкт господарювання, який має намір провадити певний вид господарської діяльності, що ліцензується, особисто або через уповноважений ним орган чи особу звертається до відповідного органу ліцензування із заявою встановленого зразка про видачу ліцензії. У заяві про видачу ліцензії мають міститися такі дані:

1) відомості про суб «єкта господарювання-заявника:

найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код — для юридичної особи;

прізвище, ім «я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний номер фізичної особи-платника податків та інших обов «язкових платежів — для фізичної особи;

2) вид господарської діяльності, вказаний згідно зі ст. 9 Закону (повністю або частково), на провадження якого заявник має намір одержати ліцензію.

У разі наявності у заявника філій, інших відокремлених підрозділів, які провадитимуть господарську діяльність на підставі отриманої ліцензії, у заяві зазначається їх місцезнаходження.

До заяви про видачу ліцензії додається копія свідоцтва про державну реєстрацію суб «єкта підприємницької діяльності або копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчена нотаріально або органом, який видав оригінал документа.

Рішення про видачу ліцензії або про відмову у її видачі приймає орган ліцензування у строк не пізніше ніж десять робочих днів з дати надходження заяви про видачу ліцензії та документів, що додаються до заяви, якщо спеціальним законом, який регулює відносини у певних сферах господарської діяльності, не передбачений інший строк видачі ліцензії на окремі види діяльності.

Заява про видачу ліцензії залишається без розгляду якщо:

заяву подано (підписана) особою, яка не має на це повноважень;

документи подано з порушенням встановлених вимог.

Рішення про відмову у видачі ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

За видачу ліцензії справляється плата, розмір та порядок зарахування якої до Державного бюджету України встановлює Кабінет Міністрів України. Плата за видачу ліцензії вноситься після того, як прийнято рішення про видачу ліцензії.

У ліцензії зазначаються:

— найменування органу ліцензування, що видав ліцензію;

— вид господарської діяльності, вказаний згідно зі ст. 9 Закону (в повному обсязі або частково), на право провадження якої видається ліцензія;

— найменування юридичної особи або прізвище, ім «я, по батькові фізичної особи-суб «єкта підприємницької діяльності;

— ідентифікаційний код юридичної особи або ідентифікаційний номер фізичної особи-суб «єкта підприємницької діяльності;

— місцезнаходження юридичної особи або місце проживання фізичної особи-суб «єкта підприємницької діяльності;

— дата прийняття рішення про видачу ліцензії та його номер;

— строк дії ліцензії;

— посада, прізвище та ініціали особи, яка підписала ліцензію;

— дата видачі ліцензії.

Строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності встановлює Кабінет Міністрів України за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, але він не може бути меншим ніж три роки.

Ліцензія може бути анульована. Анулювання ліцензії - це позбавлення ліцензіата органом ліцензування права на провадження певного виду господарської діяльності.

Підставами для анулювання ліцензії є:

заява ліцензіата про анулювання ліцензії;

акт про повторне порушення ліцензіатом ліцензійних умов;

рішення про скасування державної реєстрації суб «єкта господарювання;

нотаріально засвідчена копія свідоцтва про смерть фізичної особи-суб «єкта підприємницької діяльності;

акт про виявлення недостовірних відомостей у документах, поданих суб «єктом господарювання для одержання ліцензії;

акт про встановлення факту передачі ліцензії або її копії іншій юридичній або фізичній особі для провадження господарської діяльності;

акт про встановлення факту неподання у встановлений строк повідомлення про зміну даних, зазначених у документах, що додавалися до заяви про видачу ліцензії;

акт про невиконання розпорядження про усунення порушень ліцензійних умов;

неможливість ліцензіата забезпечити виконання ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності.

Рішення про анулювання ліцензії набирає чинності через десять днів з дня його прийняття.

Якщо ліцензіат протягом цього часу подасть скаргу до експертно-апеляційної ради, дія даного рішення органу ліцензування зупиняється до прийняття відповідного рішення спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування.

Рішення про анулювання ліцензії може бути оскаржено у судовому порядку.

Законом України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності «від 23 березня 1996 р. на території України запроваджено патентування діяльності у сфері роздрібної торгівлі, торгівлі іноземною валютою (включаючи операції з готівковими платіжними засобами, вираженими в іноземній валюті, та з кредитними картками), а також діяльності з надання послуг у сфері грального бізнесу. Торговий патент — це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб «єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися діяльністю з роздрібної торгівлі, з обміну готівкових валютних цінностей, а також діяльністю з надання послуг у сфері грального бізнесу.

Порядок придбання торгового патенту на здійснення роздрібної торгівлі загалом визначається нормами Закону України «Про патентування деяких видів підприємницької діяльності «, а докладніше — Положенням про виготовлення, зберігання і реалізацію торгових патентів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 13 липня 1998 р. № 1077.

Торговий патент придбавається:

по-перше, на здійснення операцій з роздрібної торгівлі - для кожного пункту роздрібного продажу товарів (магазину, кіоску, палатки, автомагазину, лотка тощо).

Під роздрібною торгівлею розуміється торгівля товарами, а також виконання при цьому супутніх робіт (послуг) за готівку, а також за інші готівкові платіжні засоби, включаючи кредитні картки.

Під пунктами роздрібного продажу товарів у вищезгаданому Законі розуміють:

магазини, які займають окремі приміщення або будівлі та мають торговельний зал для покупців, площа якого не перевищує 20 квадратних метрів;

кіоски, палатки та інші малі архітектурні форми, які займають окремі приміщення, але не мають вбудованого торговельного залу для покупців;

автомагазини, розвозки та інші види пересувної торговельної мережі;

лотки, прилавки та інші види торгових точок у відведених для роздрібної торгівлі місцях, крім тих, що надаються в оренду суб «єктам підприємницької діяльності - фізичним особам та містяться на території ринків, створених за рішенням органів місцевого самоврядування;

стаціонарні, малогабаритні і пересувні автозаправні станції, заправні пункти, які здійснюють роздрібну торгівлю нафтопродуктами; по-друге, на здійснення операцій з торгівлі готівковими валютними цінностями — для кожного пункту обміну іноземної валюти, за винятком операцій з торгівлі готівковими валютними цінностями, що їх здійснюють банківські установи у власних операційних залах. Вартість торгового патенту на здійснення роздрібної торгівлі встановлюють органи місцевого самоврядування, проте за календарний місяць вона не може перевищувати:

на території міста Києва, обласних центрів — суми, еквівалентної 160 екю;

на території міста Севастополя, міст обласного підпорядкування (крім обласних центрів) і районних центрів — суми, еквівалентної 80 екю;

на території інших населених пунктів — суми, еквівалентної 40 екю.

Підставою для придбання торгового патенту на право здійснення відповідного виду підприємницької діяльності є заявка суб «єкта підприємницької діяльності за встановленою формою, яка подається до органу державної податкової служби, що контролює сплату податку на прибуток суб «єкта підприємницької діяльності - юридичної особи (або структурного підрозділу цього суб «єкта).

Торговий патент видається суб «єктові підприємницької діяльності під розписку у триденний термін з дня подачі заявки. Датою придбання торгового патенту є зазначена в ньому дата.

Термін дії торгового патенту на здійснення роздрібної торгівлі становить 12 календарних місяців, а операцій з торгівлі готівковими валютними цінностями — 36 календарних місяців.

Принципи підприємницької діяльності, тобто основні засади, на яких базується підприємництво, законодавче закріплені в ст. 5 Закону України «Про підприємництво «. До них належать:

а) вільний вибір діяльності;

б) залучення на добровільних засадах до підприємницької діяльності майна та коштів юридичних осіб та громадян;

в) самостійне формування програми діяльності та вибір постачальників і споживачів виготовленої продукції, встановлення цін відповідно до законодавства;

г) вільний найом працівників;

д) залучення і використання матеріально-технічних, фінансових, трудових, природних та інших видів ресурсів, використання яких не заборонено або не обмежено законодавством;

е) вільне розпорядження прибутком, що залишається після внесення платежів, установлених законодавством;

є) самостійне здійснення підприємцем — юридичною особою зовнішньоекономічної діяльності, використання будь-яким підприємцем належної йому частки валютної виручки на свій розсуд.

Статтею 4 закону України «Про підприємництво» закріплене обмеження у здійсненні підприємницької діяльності. Так, діяльність, пов «язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів ».

Діяльність, пов «язана з виготовленням і реалізацією військової зброї та боєприпасів до неї, видобуванням бурштину, охороною окремих особливо важливих об «єктів права державної власності, перелік яких визначається у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а також діяльність, пов «язана з проведенням криміналістичних, судово-медичних, судово-психіатричних експертиз та розробленням, випробуванням, виробництвом та експлуатацією ракет-носіїв, у тому числі з їх космічними запусками із будь-якою метою, може здійснюватися тільки державними підприємствами та організаціями, а проведення ломбардних операцій — також і повними товариствами.

Діяльність, пов «язана з технічним обслуговуванням та експлуатацією первинних мереж (крім місцевих мереж) та супутникових систем телефонного зв «язку в мережах зв «язку загального користування (крім супутникових систем телефонного зв «язку б мережах загального користування, які мають наземну станцію спряження на території України та створюються або розгортаються за допомогою національних ракет-носіїв або національних космічних апаратів), виплатою та доставкою пенсій, грошової допомоги малозабезпеченим громадянам, здійснюється виключно державними підприємствами і об «єднаннями зв «язку.

Діяльність, пов «язана з виробництвом бензинів моторних сумішевих (А-76Ек, А-80Ек, А-92Ек, АІ-93Ек, А-95Ек, А-98Ек) з вмістом не менш як 5 відсотків високооктанових кисневмісних добавок — абсолютованого технічного спирту та етил-трет-бутилового ефіру, здійснюється нафтопереробними підприємствами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Діяльність, пов «язана з виробництвом зазначених у частині четвертій цієї статті високооктанових кисневмісних добавок, здійснюється державними спиртовими заводами, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України.

Висновок.

Існування людини забезпечується головним чином завдяки суспільному виробництву, в процесі якого створюються необхідні для неї матеріальні блага (за винятком благ, безпосередньо створених природою). Звичайно ж функціонування такого виробництва неможливе без повної взаємодії людей. Тобто заради досягнення тих чи інших цілей суспільного виробництва і задоволення таким чином своїх потреб вони змушені вступати у відповідні взаємовідносини (суспільні відносини) між собою, які набувають насамперед виробничого забарвлення.

Суспільне виробництво формує відповідну спрямованість взаємовідносин, сутність якої полягає у привласненні людиною (колективом людей) предметів природи і продуктів суспільного виробництва, що дає можливість індивіду ста-витися до них «як до своїх, до власних». Цілком логічно, що коли для одного індивіда (суб «єкта) привласнене майно є «своє», то для іншого воно має бути «чуже» «. Однак привласнення, як правило, не може бути без відчуження. Тому варто погодитись з авторами, які вважають, що «власність одних людей чи їх колективів на майно невіддільно пов «язана з відчуженням даного майна від інших людей» «. Водночас подібне твердження не може бути в такій же мірі прийнятним, коли індивід привласнює результати власної праці. У такому разі привласнення майна одним індивідом не супроводжується відчуженням його від іншого індивіда.

У найбільш узагальненій формі власність можна визначити як відносини між людьми з приводу привласнення матеріальних благ та встановлення влади над ними, приналежності їх конкретній особі. Саме ці відносини є рушійною силою суспільного виробництва, є його сутністю. Для того, щоб було що привласнювати необхідно насамперед належним чином підготувати предмети природи, створити нові матеріальні блага. Така діяльність людини стає ефективною і набуває для неї адекватної значимості лише в умовах певної самоорганізації суспільства. Для ізольованого індивіда привласнення такого значення не має, оскільки він позбавлений як можливості так і необхідності вступати у відносини з іншими індивідами йому подібними. Отже, поза сумнівами твердження: власність можлива лише в людському суспільстві, яке до того ж знаходиться на певному ступені свого розвитку. Про досягнення суспільством такого ступеню може свідчити здатність людей вступати у виробничий процес з метою привласнювати засоби виробництва, продукти праці та задовольняти свої потреби в кінцевому результаті. Тому не можна не погодитись з основоположниками марксизму-ленінізму втому, що «всяке виробництво є привласнення індивідом предметів природи в рамках певної форми суспільства і через неї».

Список використаної літератури

Конституція України від 28. 06. 96 № 254к/96-ВР (Відомості Верховної Ради (ВВР) 1996, N 30, ст. 141)

Цивільний кодекс України (18. 07. 63 № 1540−06)

Зорислава Ромовська, Особисті немайнові права фізичних осіб — Українське право, 1997,

PAGE 17

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой