Макроекономічні показники України
2013 рік
• Зростання ВВП: -0.8%
• Інфляція: 0.5%
• Безробіття: 8.0%
2012 рік
• Зростання ВВП: 0.2%
• Інфляція: -0.2%
• Безробіття: 8.1%
2011 рік
• Зростання ВВП: 5.2%
• Інфляція: 4.6%
• Безробіття: 8.6%
Зворотній зв'язок
Замовити
загрузка...

Головна: Транспортна система України, напрями її інтеграції в транспортній структури Європи

Курсова робота на тему:
Транспортна система України, напрями її інтеграції в транспортній структури Європи. З М І С Т
Вступ ............................................................................................................................4
Розділ 1
Транспорт і соціально-економічний розвиток суспільства
Роль транспорту в народному господарстві .................................................6
Етапи розвитку транспортної системи ..........................................................8
Основні поняття економічної географії транспорту ...................................11
Висновки до розділу .......................................................................................13
Розділ 2
Економіко-географічна характеристика транспортної системи України на сучасному етапі
Характеристика основних видів транспорту ...............................................14
2.1.1. Залізничний............................................................................................14
2.1.2. Морський ...............................................................................................15
2.1.3. Річковий .................................................................................................16
2.1.4. Автомобільний ......................................................................................17
2.1.5. Трубопровідний ....................................................................................19
2.1.6. Повітряний ............................................................................................20
2.1.7. Міський пасажирський ........................................................................22
Особливості транспортних систем економічних макрорайонів
України ......................................................................................................................24
2.2.1. Особливості транспорту Східного макрорайону ..............................24
2.2.2. Особливості транспорту Західного макрорайону .............................26
Особливості транспорту Південного макрорайону ..........................27
Висновки до розділу........................................................................................29
Розділ 3
Проблеми та перспективи розвитку транспортної системи України в умовах її інтеграції у транспортні структури Європи ..........................................................30
Висновки до розділу ......................................................................................33
Висновки ...................................................................................................................34
Список використаних джерел .................................................................................37
Додатки .....................................................................................................................39
В С Т У П
Транспорт – найважливіша ланка у сфері економічних відносин, одна із провідних галузей матеріального виробництва. Він бере участь у створенні продукції та доставці її споживачам, здійснює зв’язок між виробництвом та споживанням, між різними галузями господарства, між країнами та регіонами. Транспорт є необхідною умовою виникнення і розвитку інтенсивного обміну товарами між окремими територіями, що беруть участь у цьому поділі. Розширення територіального поділу праці, його удосконалення і саме виникнення нових, більш ефективних форм значною мірою залежить від рівня розвитку транспорту.
Транспорт – це комплекс, що складається з окремих видів: залізничного, морського, річкового, автомобільного, трубопровідного та повітряного. Вони взаємодіють між собою і становлять транспортну систему.
Рівень розвитку транспортної системи держави — один із найважливіших ознак її технологічного прогресу й цивілізованості. Потреба у високорозвиненій транспортній системі ще більш підсилюється при інтеграції в європейську і світову економіку, транспортна система стає базисом для ефективного входження України у світове співтовариство й заняття в ньому місця, що відповідає рівню високорозвиненої держави.
Питання транспортної системи були висвітлені в працях різних вчених, зокрема, В.Є.Парунакяна, Ю.М.Цвєтова, І.Я.Аксенова, Л.М.Соколова, Б.Карпінського та інших, а також у періодичних виданнях “Економіка України”, “Регіональні перспективи” та ін.
Об’єктом даної роботи є транспортна система України, а предметом – її розміщення та розвиток.
Таким чином, основною метою роботи є: охарактеризувати транспортну систему України, визначити важливі проблеми цієї галузі господарства та намітити перспективні шляхи їх вирішення.
Для досягнення цієї мети слід вирішити такі питання: розглянути етапи розвитку транспорту й основні поняття економічної географії транспорту;
5
охарактеризувати структуру транспортної системи; визначити основні види транспорту та їх особливості в деяких економічних районах України, а також
намітити основні проблеми розвитку транспортної системи та напрями її інтегрування в транспортні структури Європи.
У зв " язку з цим виникає нагальна потреба в розробці нових підходів щодо процесу раціонального територіального розміщення транспортної системи та її розвитку. Розгляд нових аспектів цього процесу викликає великий теоретичний та практичний інтерес.
6
РОЗДІЛ 1
Транспорт і соціально-економічний розвиток суспільства
Роль транспорту в народному господарстві
Транспорт – одна з найважливіших складових виробничої інфраструктури України. Його ефективне функціонування є необхідною умовою стабілізації, піднесення структурних перетворень економіки, розвитку зовнішньоекономічних сфер діяльності, підвищення життєвого рівня населення, забезпечення національної безпеки країни.
Транспорт належить до сфери матеріального виробництва, є його четвертою галуззю (після видобувної, обробної промисловості та сільського господарства) і продовжує виробничий процес, доставляючи продукти від місця виробництва до місця споживання. Продукцією транспорту є сам процес переміщення, який здійснюється за допомогою транспортних засобів як у сфері виробництва, так і у сфері обігу.
Він впливає на розвиток господарства і як споживач металу, енергії, деревини, гуми, інших продуктів. На нього припадає значна частина основних виробничих фондів та промислово-виробничого персоналу.
Специфіка транспорту, як галузі господарства, полягає в тому, що він сам не виробляє продукцію, а бере учать у її створенні, забезпечує виробництво сировиною, матеріалами, обладнанням і перевозить готові вироби споживачу. Транспортні витрати включаються до собівартості продукції.
Транспорт є важливою складовою частиною ринкової інфраструктури, бо створює умови для формування загальнодержавного й місцевих ринків.
Значення транспорту для будь-якої країни, що займає велику територію, дуже велике. Він відіграє в державі важливу економічну, оборонну,
Економічна роль транспорту проявляється, перш за все, в тому, що він є органічною ланкою кожного виробництва, виконує неперервну і масову постановку всіх видів сировини, палива і продукції з пунктів виробництва до
7
споживача, а також здійснює розподіл праці, спеціалізацію й кооперацію виробництва. Без транспорту неможливо раціонально розмістити виробництво,
освоїти нові території і природні багатства. Транспорт – важливий фактор економічної інтеграції країн і розвитку міжнародної торгівлі.
Соціально-політичні функції транспорту виявляються в його здатності здійснювати обмін матеріальними й духовними цінностями між районами, містами, територіями і цим сприяє їх об " єднанню в єдину державу. Транспорт забезпечує вантажні, побутові і туристичні поїздки, а також медичне обслуговування людей, полегшує фізичну працю.
Різноманітне і важливе культурне значення транспорту, перш за все, полягає в тому, що він забезпечує спілкування між континентами, країнами, містами й людьми, та сприяє задоволенню їх естетичних потреб і культурному обміну.
Оборонна роль транспорту виділялася й підкреслювалась завжди. У всі часи він розглядався як один із важливих факторів забезпечення обороноздатності держави. Його функціями є перекидання військ і озброєнь, забезпечення об " єктів тилу і військового виробництва. Він є також важливою частиною багатьох видів військової зброї. [11, с. 10-11]
Повне і якісне задоволення потреб країни в перевезенні може бути досягнуте тільки в тому випадку, коли всі транспортні засоби будуть функціонувати і розвиватись у взаємозв " язку, як єдиний органічний елемент усього народного господарства.
8
Етапи розвитку транспортної системи
Історія розвитку транспорту невіддільна від історії людського суспільства. Причиною цього є те, що без переміщення знарядь та предметів праці й самої людини неможливі ні виробництво споживання, ні яка-небудь інша цілеспрямована діяльність.
Транспорт виник у глибоку давнину. При первіснообщинному устрої потреби в транспорті були мінімальними. Для цього періоду характерні найпростіші транспортні засоби: в " ючні тварини, плоти, човни та ін.
Подальшого розвитку транспорт набув в рабовласницькому суспільстві, де завдяки розвитку землеробства і скотарства, відкриттю методів отримання і обробки металу, проходило збільшення продуктивності праці й одночасно її поділ. Збільшення об " єму продукції уже само по собі потребувало розвитку засобів транспорту. З виникненням приватної власності й поділом людей на класи, стали розвиватись держави, що призвело до збільшення транспортних потреб.
Розселення людей на обширних територіях, зокрема, по берегах рік і морів, будівництво міст, збір податків і данини, поширення обміну та торгівлі, завойовницькі й оборонні війни – усе це сприяло порівняно швидкого розвитку кораблебудування і водного транспорту.
Одним із найважливіших винаходів людини є колесо. По-перше, тому, що воно не має аналога в природі, і, по-друге, тому, що колісний екіпаж служить людству багато тисячоліть і залишається основою всіх видів сучасного наземного транспорту. У Месопотамії ще в 3 тисячолітті до н.е. були відомі колісниці.
Наступним логічним кроком у розвитку сухопутного транспорту стало створення штучних наземних доріг. Це була видатна подія в історії людства, так як ці дороги можна було прокладати в будь-яку точку суші.
Феодалізм (5-14 ст.) склав нові умови для розвитку матеріального виробництва, а значить і транспортної системи. Посилюється суспільний
9
розподіл праці і замість міст-фортець влади почали розвиватись міста-центри ремесел і торгівлі.
Поширення видобутку металів і мінералів, удосконалення техніки, розвиток сільського господарства й поява товарного виробництва значно підвищили потребу в транспорті. Зростав об " єм перевезень у транспортній сітці, широко проводились роботи по розвитку морських, річкових комунікацій, будівництво каналів. В морському транспорті з " явились парусні судна, що могли пересікти океан.
Процес розкладу феодалізму й виникнення капіталістичних відносин (15-16 ст.) був прискорений відкриттям нових країн і нових територій, торгових шляхів. Цей період, відомий як період великих географічних відкриттів і виникненням колоніальної системи.
Подальший розподіл праці, розвиток техніки, ремесел, зростання міст і торгівлі, наявність великої кількості вільних рук сприяли виникненню дрібних промислових виробництв (мануфактур), заснованих на ручній праці для випуску різних товарів. Розвиток мануфактур зі спеціалізацією виробництва обумовили суттєве підвищення продуктивності праці й об " єму продукції. В результаті ручне мануфактурне виробництво стало витіснятися машинним, особливо після винаходу ткацького станка, прядильної машини (18 ст., Англія), а потім і парової машини (18 ст., Англія, Росія). [9, с. 64-65]
Технічний переворот, що охопив країни Європи і названий “промисловою революцією”, суттєво вплинув на темпи розвитку виробництва й торгівлі. Але транспорт у вигляді різноманітних парусних суден, деяких в " юнких тварин і візків виявився не в змозі забезпечувати потреби машинного виробництва. Тому одночасно із промисловістю в цей період почав розвиватися й транспорт, новою основою якого стала парова машина. Вона дозволяла створити транспортну одиницю, що могла самостійно рухатися і не залежати від погодних умов. Протягом короткого періоду часу (кінець 18 – поч. 19 ст.) з " явились й почали широко розповсюджуватися пароплави, паровози і парові сухопутні екіпажі. Новий поштовх до розвитку транспортної системи дало створення двигунів внутрішнього згоряння (кінець 19 – початок 20 ст.).
10
При капіталістичному способі виробництва, по мірі розвитку і становлення підприємств, ускладнювалась техніка й технологія виробництва, а тому зріс обсяг продукції. Місцеві ринки переростали в національні й міждержавні. В цих умовах власникам підприємств було нелегко утримати своє складне власне транспортне господарство, раціонально використовувати транспортні засоби. Тому саме з цього часу, поступово почалось виділення транспорту в самостійну галузь, що виконувала перевезення вантажів і пасажирів для будь-якого клієнта за платню. Тобто виробнича спеціалізація почала поширюватись і на транспорт, що дозволило, з одного боку, прискорити прогрес і розвиток самого транспорту, а із другого, - звільнити велике машинне виробництво від функцій, що не властиві йому.
Таким чином, в умовах капіталістичного виробництва транспорт переніс кардинальні зміни: перш за все, почалось широке застосування механічного двигуна, відбулося значне розширення сітки транспортних комунікацій, транспорт виділився в особливу галузь економіки, і що досить важливо, засоби транспорту диференціювались, з " явились такі види транспорту: морський, річковий, залізничний, автомобільний та повітряний.
11
Основні поняття економічної географії транспорту
Виділяють такі види транспорту: наземний (залізничний, автомобільний, гужовий, в " ючний), водний (морський, річковий), повітряний та трубопровідний. Усі вони тісно пов " язані й взаємно доповнюють один одного. Окремі види транспорту не функціонують цілком ізольовано, вони є складовими єдиної транспортної системи.
Транспортна система – це територіальне поєднання взаємопов " язаних видів транспорту, які спільно взаємодіючи, найповніше задовольняють потреби народного господарства та населення в перевезеннях вантажів і пасажирів.
Роботу всіх видів транспорту забезпечує транспортна інфраструктура – економічно збалансована сукупність шляхів сполучення, рухомого складу, засобів управління й зв " язку, різноманітне технічне обладнання. [16, с. 201]
Одним із первинних форм просторового зосередження транспорту є транспортні вузли, пункти. Транспортний вузол – це комплекс транспортних споруд у пункті, де сходяться, перетинаються або розгалужуються не менш як три лінії одного або двох видів магістрального транспорту, які у взаємодії обслуговують транзитні та місцеві перевезення вантажів і пасажирів. Залежно від видів транспорту, що стикаються, вузли поділяють на залізнично-автодорожні, залізнично-водно-автодорожні і водно-автодорожні.
В економічній географії транспорту розрізняють наступні його види:
транспорт загального користування - це транспорт, який у відповідності до діючих законоположень, повинен здійснювати вантажів і населення державних установ і організацій, громадських організацій, а також приватних підприємств та осіб;
магістральний транспорт – частіше означає транспорт загального користування;
транспорт не загального користування – це відомчий транспорт, що виконує перевезення тільки свого відомства і не зобов " язаний задовольняти потреби всіх інших клієнтів;
12
промисловий транспорт - це відомчий транспорт промислових підприємств;
універсальний транспорт – транспорт, що здатний здійснювати майже всі види перевезень: вантажні, пасажирські. Залізничний, водний, автомобільний, повітряний транспорт є універсальними;
неуніверсальний транспорт – спеціалізований транспорт, що призначений для виконання якогось одного виду перевезень (вантажного чи пасажирського) або для переміщення тільки одного виду вантажу. До даного виду транспорту відносять трубопроводи й конвеєри;
дискретний (циклічний) транспорт – це будь-який транспорт, на якому предмети перевезень переміщуються по транспортних комунікаціях одиницями чи окремими групами з допомогою незалежно рухомих транспортних одиниць;
неперервний транспорт – транспорт, де предмети перевезення переміщуються у вигляді неперервного потоку з допомогою гнучких стрічок, канатів, ескалаторів і трубопроводів;
транспорт особистого користування – легкові автомобілі, мотоцикли, велосипеди, яхти тощо. [11, с. 25-26]
Розрізняють кілька основних типів транспортної мережі за її конфігурацією: радіальна, в якій основні магістралі розходяться променевоподібно від одного або кількох головних вузлів; мережі з переважанням більш-менш паралельних магістралей, широтних, меридіальних, або тих і тих – ортогональна; деревоподібної конфігурації, що нагадує рисунок річкової мережі.
За видами сполучень і характером обслуговування розрізняють міжна-родні та внутрішньодержавні сполучення. Внутрішньодержавні бувають міжра-йонні, внутрішньорайонні, місцеві, міжміські та внутрішньоміські. [2, с. 201]
Отже, транспорт – одна з найважливіших галузей народного господарства, яка забезпечує потреби господарства та населення в усіх видах
13
перевезень. Він відіграє велику роль в економічному, соціально-політичному, оборонному та культурному житті кожної держави.
Для транспортної системи України характерні лінійне розміщення та універсальність виробничих зв " язків з іншими галузями господарства. Виділення транспорту в окрему галузь виробництва відбулось з розвитком капіталізації економіки, із зростанням обміну, поглибленням суспільного поділу праці, переходом до фабричної системи виробництва. Розвиток транспорту в Україні обумовлений її географічним положенням, зокрема, розміщенням у центрі Європи. І тому зараз Україна представлена всіма видами транспорту: залізничним, морським, річковим, автомобільним, трубопровідним, повітряним та міським пасажирським.
14
РОЗДІЛ 2
Економіко-географічна характеристика транспортної системи України на сучасному етапі
2.1. Характеристика основних видів транспорту
Україна володіє потужною транспортною системою, до якої входять залізничний, автомобільний, річковий, морський, повітряний і трубопровідний транспорт. Згідно з цими універсальними видами транспорту загального користування працює промисловий транспорт, що забезпечує потреби в технологічних перевезеннях підприємств, будівництв і організацій. Розвиваються також спеціалізовані види транспорту, зокрема, конвеєрний, пневмоконвеєрний, підвісні канатні дороги та ін.
2.1.1. Залізничний транпорт
Залізничний транспорт відіграє важливу роль у функціонуванні та розвитку народного господарства країни і її економічних районів. Він забезпечує внутрішні зв " язки в системі матеріального виробництва, а також зовнішньоекономічні зв " язки із зарубіжними країнами.
Залізничний транспорт отримав в Україні високий рівень розвитку. За загальною довжиною колій він посідає четверте місце у світі, за вантажооборотом він виконує основні обсяги перевезень – 40-50 %, а за пасажирооборотом є незаперечним лідером – на нього припадає 50-70 % від загального обсягу перевезень. Довжина залізничних доріг становить близько 23 тис. км. (2/3 із них електрифіковані). На сьогодні вага електровозної тяги в загальному вантажообігу складає 60 %, тепловозної – 40 %. [7, с. 273]
Номенклатура вантажів, що перевозяться по залізниці, нараховує декілька тисяч найменувань, але провідне місце займають 8 груп масових вантажів. До цих вантажів відносяться: вугілля, кокс, чорні метали, руда, нафтопродукти, ліс, мінеральні добрива, будівельні матеріали, сільськогосподарська продукція та ін. До сітки залізничних магістральних доріг приєднуються під " їзні
15
залізничні шляхи підприємств, морських, річкових і авіаційних портів, елеваторів.
Виділяють шість залізничних доріг, що функціонують на території України: Південно-Західну, Львівську, Південну, Донецьку, Придніпровську та Одеську. На сітці цих доріг присутні 1962 станції. Найважливіші внутрішні магістралі: Донбас – Кривий Ріг, Харків – Севастополь, Київ – Львів, Львів – Одеса. З " єднують Україну з найближчими сусідами залізничні магістралі: Донбас – Харків – Курськ – Москва, Донбас – Москва, Львів – Краків, Одеса – Київ – Москва, Чон – Прага та ін. [16, с. 203]
Важливість залізничного транспорту в системі транспортних комунікацій України посилюється і тим, що через територію держави пролягають основні транспортні транс " європейські коридори: Схід - Захід, Балтика – Чорне море. Зокрема, транс " європейська залізнична магістраль Е – 30, що бере початок у Берліні, перетинає Україну за маршрутом Мостиська – Львів – Київ і йде далі до Москви.
З входженням України до європейського економічного простору збільшилися обсяги вантажних і пасажирських перевезень. У зв " язку з цим значення значення залізничного транспорту постійно зростає.
2.1.2. Морський транспорт
Дуже важливе значення морського транспорту України визначається великою протяжністю морського узбережжя, наявністю морських шляхів, по яких здійснюються транспортні зв " язки економічних районів і міжнародних перевезень. Серед універсальних видів транспорту він вирізняється низькою собівартістю і високою продуктивністю праці. Морський транспорт є головним видом транспорту, що здійснює перевезення зовнішньоторгових вантажів. Йому належить третє місце за вантажооборотом, після трубопровідного й залізничного транспорту, проте за кількістю відправлених вантажів він займає незначне місце (близько 1 %). [Додаток А.2].
На морський транспорт припадає 1/4 вантажообігу України. Цей транспорт концентрується винятково на півдні країни на узбережжі Чорного і Азовського
16
морів, у так званому Азово-Чорноморському басейні, який через протоки Босфор і Дарданелли зв " язаний із Середземномор " ям, а відтак – із світовим океаном. [16, с. 205-206]
Виділяють три види морських перевезень:
а) малий каботаж – перевезення між портами однієї держави, одного моря;
б) великий каботаж – перевезення між портами однієї держави різних портів;
в) закордонні перевезення.
Організаційно морський транспорт нашої держави складається із трьох пароплавств: Чорноморського, Азовського та Українсько-Дунайського. [12, с. 366]
За середніми відстанями вантажних перевезень (близько 6000 км.) морський транспорт серед інших видів транспорту посідає перше місце. Основними вантажами в цьому виді транспорту є руди, вугілля, сірка, ліс, різна металопродукція тощо.
Але переробка вантажів морськими портами України, такими як Одеса, Миколаїв, Херсон, Феодосія, Ялта, за період 1990-1996 рр. Скоротилась з 121,4 млн. т. до 48,3 млн. т. (на 60,2%). Найбільше скорочення вантажообігу відбулося у каботажному сполученні (у 14 разів). Питома вага перевезень між іноземними портами зросла з 30 % у 1990 р. до 74-77 % у 1994-1995 рр. В 1998 р. найбільший спад вантажообороту відмічався на морському транспорті. Причинами цього є продаж суден та передача їх в оренду закордонним фрахтувальникам, а також арешти в іноземних портах, що вплинуло на скорочення експлуатаційного парку морського торговельного флоту і, в кінцевому підсумку, на зменшення обсягів перевезень вантажів на 38 %.
2.1.3. Річковий транспорт
Річковий транспорт хоча й не грає визначальної ролі в обсягах вантажних і пасажирських перевезень, однак перевершує всі інші види транспорту за рівнем доходів від своєї діяльності, в основному — за рахунок закордонних перевезень вантажів. Географія функціонування річкового транспорту установилася й в основному обмежується басейнами рік Дніпра і Дунаю, а
17
також прибережними водами Чорного моря, що дозволяє доставляти вантажі і пасажирів у річкові і морські порти ряду країн Центральної й Південно-Східної Європи. У системі транспортних комунікацій річковий транспорт більше інших видів піддається впливу природних сезонних змін, тому його діяльність варто тісно погоджувати з роботою автомобільного й залізничного транспорту.
Річковий транспорт, як і морський, має ряд переваг перед сухопутним. Зокрема, він використовує готові природні шляхи, течії води, можливість одночасного транспортування великих вантажів і пасажирів. Утримання водних шляхів потребує набагато менше капіталовкладень, до того ж перевезення вантажів водним транспортом обходиться дешевше. Також він має ряд недоліків: сезонність дії, мала швидкість тощо. Загальна довжина судноплавних в Україні - 3,2 тис. км. Географія функціонування річкового транспорту в основному басейнами річок Дніпра та Дунаю, а також прибережними водами Чорного моря, що дає змогу доставляти вантажі й пасажирів у річкові та морські порти ряду країн Європи. [8, с. 20]
Майже за всіма показниками перевезень вантажів і пасажирів цей вид транспорту знаходиться на одному з останніх місць. Основними видами вантажів, що перевозяться річковим транспортом, є мінеральні, будівельні матеріали (80 %), руда (4 %), кам " яне вугілля (2 %).
Головною водною магістраллю України є Дніпро. У зв " язку з будівництвом водосховищ і шлюзів на Дніпрогесі, значно покращились умови для пароплавства і стали використовуватись великі самохідні баржі та судна виду “річка - море”. Великими річковими портами України є Київ, Дніпропетровськ, Черкаси, Запоріжжя, Кременчук, Херсон та ін. [Додаток Б.2].

2.1.4. Автомобільний транспорт
У перевезеннях на невелику відстань поза конкуренцією перебуває автомобільний транспорт. Його перевагою є те, що він майже не залежить від природних умов і може доставляти вантажі від “дверей до дверей”, він обслуговує промислові, будівельні, сільськогосподарські, торговельні й комунально-побутові підприємства, а також здійснює широкомасштабне
18
перевезення людей. За густотою автодоріг з твердим покриттям Україна займає перше місце серед країн СНД.
Автомобільний транспорт займає значне місце в пасажирських і вантажних перевезеннях. Так, за обсягом перевезень вантажів він стабільно перевершує залізничний транспорт у 4,5-5 разів, а за обсягом перевезень пасажирів - у 5-6 разів [13, с. 224]
Численні автотранспортні підприємства мають досить повно укомплектовану виробничу базу і розгалужену мережу інфраструктурних об " єктів: автовокзалів, автостанцій, транспортно-експедиційних підприємств, терміналів тощо.
Протяжність автошляхів – майже 170 тис. км. (155 тис. км. доріг має тверде покриття), якість їх за європейськими стандартами – незадовільна. Недосконалий автопарк, відсутність необхідного сервісу на дорогах, високі ціни на бензин роблять автотранспорт одним з найдорожчих видів транспорту. [16, с. 204]
Крім перевезення вантажів і пасажирів, автомобільний транспорт виконує багато інших функцій: забезпечує роботу швидкої медичної допомоги, пожежної охорони, органів громадського правопорядку тощо. Автотранспорт відіграє визначну роль в обслуговуванні АПК та доставки вантажів і пасажирів у важкодоступні райони. У перевезеннях вантажів важливого значення набуває спеціальний автомобільний транспорт, контейнерний, рефрижераторний та інші.
Також поповнюється й обновлюється рухомий склад, зростає парк автомобілів з дизельними двигунами, а також газовими. Удосконалюється система міжміських перевезень, розвиваються міжнародні перевезення. Основними вузлами є всі обласні й багато районних центрів. [12, с. 15]
Найважливішими автомагістралями України є: Одеса – Київ – Чернігів, Харків – Донбас, Дніпропетровськ – Запоріжжя, Запоріжжя – Севастополь, Львів – Київ, Харків – Київ, Полтава – Кишинів. (Додаток Б.2)
Територія України, особливо в її західній частині, знаходиться на перехресті Південно-Східної й Північно-Західної Європи, тому з подальшим
19
розвитком ринкових відносин, із становленням численних підприємницьких структур треба очікувати значного підвищення ролі автотранспорту в оперативних, гарантованих і безпечних щодо збереження вантажу при перевезеннях. [8, с. 20]
2.1.5. Трубопровідний транспорт
До трубопровідного транспорту відносять газопроводи, нафтопроводи та трубопроводи різних хімічних продуктів. Перші нафтопроводи були збудовані в середині ХІХ ст. в Америці. В Україні перші нафтопроводи були споруджені в 1920-1930 рр. в Прикарпатті, а їх, діаметр складав 100-200 мм. Сформувався цей вид транспорту на базі українських родовищ нафти й газу. Особливого розвитку в 70-80-ті роки він отримав завдяки спорудженню низки трубопроводів для транспортування російської та туркменської вуглеводневої сировини. Трубопровідний транспорт спеціалізується на транспортуванні сирої нафти й газу та продуктів їх переробки.
Будівництво газопроводів почалось пізніше, в основному в 1960-1970-ті роки. Газопровід є практично видом магістрального й місцевого транспортування цього специфічного виду транспорту.
Широке будівництво і використання трубопровідного транспорту в останні 50 років обумовлене значними змінами в паливно-енергетичному балансі, підвищенням у ньому частки нафти й газу до 70-75 %. Особливо високими темпами іде ріст добування й споживання природного газу. Собівартість видобутку газу майже в 13 раз нижча від видобутку вугілля і в 3 рази – від нафти.
В теперішній час нафтопровідним транспортом поставляється близько 94 % нафти, котру споживає Україна. Він включає 12 основних нафтопроводів довжиною 2,6 тис. км. з діаметром труб 720 мм. Через територію України прокладено європейський нафтопровід “Дружба”. [11, с. 10]
Основні газопроводи України беруть початок з Шебелинського родовища і здійснюють транспортування газу в Харків, Дніпропетровськ і далі до Одеси, а також у західні області. Через територію України газопроводи йдуть також і в
20
європейські країни. Найбільші газопроводи – Шебелинка – Харків – Брянськ, Шебелинка – Дніпропетровськ – Кривий Ріг – Одеса – Кишинів, Шебелинка – Диканька – західні райони України. (Додаток Б.2)
В Україні функціонують також трубопроводи для транспортування хімічних продуктів: аміакопровід Тольятті – Горлівка – Одеса, етиленопровід Чекіль (Угорщина) – Калуш.
Стабільне функціонування трубопровідного транспорту відбувається завдяки великим обсягам транзиту з Росії у Західну Європу нафти та газу. Обсяги перекачування енергоносіїв в 1997 р., в порівнянні з 1990 р., зменшились лише на 23,6 %, а в 1998 р. магістральними трубопроводами збільшено транспортування вантажів на 3,7 % за рахунок зростання обсягів перекачування газу (на 4,8 %) та нафти (на 1,9 %), загальні обсяги склали 237,7 млн. тонн. Транзит газу та нафти збільшився на 6,0 % та 1,0 %, транзит аміаку скоротився на на 12,9 %. Обсяги перевезень вантажів трубопровідним транспортом України можна побачити в додатку А.2.
J


x00A8
x00A8
&
ргоносіїв, Україна відчуває вже тепер. Отже, об " єктивною необхідністю є розширення економічних орієнтирів.

2.1.6. Повітряний транспорт
Важливу роль у забезпеченні пасажирських перевезень, а також перевезень особливо термінових вантажів в Україні відіграє повітряний транспорт. Він є поза конкуренцією серед інших видів транспорту щодо швидкості доставки пасажирів і термінових вантажів на великі відстані (середня відстань доставки одного пасажира повітряним транспортом у 10-15
21
разів більша від аналогічного показника у найближчого конкурента – залізничного транспорту – і має тенденцію до зростання). Однак у транспортному пасажиро- і вантажообігу його частка менша 1 %. На сьогодні практично всі обласні центри і великі міста мають аеропорти, обладнані злітними й посадочними смугами із твердим покриттям, що дозволяє забезпечити умови для регулярних польотів літаків.
Авіаційний транспорт – один із наймолодших видів сполучення. Його перевагами є швидкість, цілорічність функціонування, можливість доставки вантажів у важкодоступні райони. Авіатранспортом здійснюють переважну більшість трансконтинентальних пасажироперевезень та перевезень товарів із невеликим строком зберігання на значні відстані. Недоліки: велика собівартість, залежність від природних умов. [16, с. 211]
Найбільшими з 36 аеропортів України є “Бориспіль” і “Київ”, в Одесі - “Центральний” і “Застава”, в Сімферополі – “Сімферопольський” та “Заводський”. Повітряними воротами України, зокрема її столиці, є Бориспільський аеропорт. Міжнародні повітряні лінії сполучають Україну з країнами Європи, Америки, Азії та Африки.
Повітряний транспорт України об " єднаний у “Авіалінії України”, до яких належать майже 30 авіазагонів, 100 аеродромів, а також підприємства з ремонту авіатехніки, приватні авіалінії. Існуючі виробничі потужності аеропортів дозволяють забезпечити перевезення до 60 млн. пасажирів та 182,5 тис. т. Вантажів на рік. За останні роки пройшла переорієнтація пасажиропотоків – міжнародні перевезення зараз займають 60 %, тоді як в 1990 р. – 2 %, в межах СНД – 17 %, а в 1997 р. – 68 %.
Цей фактор позначився на роботі аеропортів – міжнародні перевезення концентруються в найбільших аеропортах. На долю Борисполя припадає 43 % перевезень, регіональних аеропортів (Одеси, Львова, Сімферополя, Донецька,Дніпропетровська) – 42,9 %, інших аеропортів – 14,7 %.
Київська область займає перше місце за перевезенням пасажирів і вантажів повітряним транспортом. Далі йдуть Харківська, Дніпропетровська й Донецька області.
22
2.1.7.Міський пасажирський транспорт
Основне призначення міського пасажирського транспорту – перевезення пасажирів. Процеси урбанізації в Україні, швидкі темпи зростання населення, особливо у великих містах, потребують постійного розвитку міського транспорту. Від ефективності його роботи значною мірою залежать ритмічність функціонування всього господарського комплексу країни, узгодженість і взаємодія магістральних транспортних ліній. Зростання масштабів перевезень, енергетична криза, екологічні проблеми призводять до постійної структурної перебудови міського транспорту.
До основних видів міського пасажирського транспорту належать трамвайне, тролейбусне, автобусне сполучення й метро.
Трамвайне сполучення виникло в Україні ще наприкінці ХІХ ст. Перший трамвай у Російській імперії було введено до експлуатації в 1892 р. у Києві. В теперішній час в 24 містах існує трамвайне сполучення. Довжина трамвайних колій становить понад 2000 км. У 1995 р. трамвайним транспортом перевезено понад 1,5 млрд. чол. Наприкінці 70-х років упроваджено швидкісні трамваї. Перші колії відкрито в Києві (1987 р.) і Кривому Розі.
Одним із найбільш масових видів внутрішньо міського транспорту є тролейбусний. Експлуатаційна довжина колії одиничної тролейбусної лінії перевищила 4 тис. км. Тролейбуси перевозять за рік приблизно 3 млрд. пасажирів. [15, с. 27]
Найпрогресивніший і зручний вид міського транспорту - метрополітен. Метрополітени споруджені в Києві (будівництво розпочалось у 1940 р., першу лінію “Вокзальна - Дніпро” здано в експлуатацію у 1960 р.), а також у Харкові (1978 р.) і Дніпропетровську. Довжина колій метрополітенів у двоколійному обчисленні становить близько 100 км. В Києві знаходиться 40 станцій із 68, в Харкові – 21, Дніпропетровську – 6 станцій. В 1995 р. цим видом транспорту було перевезено більш як 700 млн. пасажирів.
Більшість міст України має автобусне сполучення. За всіма показниками цей вид міського транспорту перевищує всі інші види. Одним з основних недоліків автобусного сполучення, особливо у великих містах, є те, що
23
автобуси дуже забруднюють навколишнє середовище. Однак за останні 10 років перевезення цим транспортом збільшилося на 40 %. У 164 міських поселеннях України працюють легкові таксі загального користування.
Отже, як бачимо, для сучасного транспорту властива велика різноманітність видів, кожен із яких має свої специфічні особливості, переваги та сфери застосування. Тому можна вважати його комплексом взаємопов " язаних галузей. Транспорт поділяють на складові частини, передусім, за середовищем, в якому здійснюється переміщення вантажу чи людей. За цим підходом транспортний комплекс складається із сухопутного, водного та повітряного. У сухопутному виділяються автомобільний, залізничний, трубопровідний; у водному – морський та річковий. Специфічною галуззю транспортного комплексу є міський пасажирський. Усі види транспорту взаємодіють між собою і становлять транспортну систему, що розвивається під впливом господарства в цілому та окремих його видів. Найбільший вплив на транспорт справляє промисловість, бо вона формує основні вантажопотоки. Таким чином, транспортний фактор є одним із вирішальних при розміщенні промислових підприємств.
24
2.2. Особливості транспортних систем економічних макрорайонів України
Суттєві внутрішні територіальні відмінності в природних, економічних, соціальних, історичних умовах різних регіонів, своєрідність спеціалізації і структури їх господарств виступають об " єктивною основою прояву закономірностей територіальної організації суспільства, а, отже, і вливають на територіальну організацію транспортного комплексу.
За сучасним економічним районуванням територія України умовно поділена на 3 економічні макрорайони: Східний, Західний та Південний. Для того щоб краще дослідити транспортну систему України, необхідно проаналізувати рівень розвитку транспорту в кожному з даних регіонів. (Додаток В.2 )
2.2.1. Особливості транспорту Східного макрорайону
Східний економічний макрорайон розташований переважно на Лівобережній Україні. Він включає 8 областей, які об " єднані в три економічні райони України: Північно-Східний, Донецький і Придніпровський.
Даний район має інтенсивні внутрішньо - та зовнішньоекономічні зв " язки, матеріальною основою їх є транспортна система, яка досить розгалужена і представлена всіма видами з найвищою щільністю транспортної мережі.
Транспортний комплекс Північно-Східного району відзначається густою мережею залізничних, автомобільних і трубопровідних шляхів. Через територію району проходять міжнародні транзитні магістралі: Москва – Харків – Ростов-на-Дону, Москва – Харків – Сімферополь, а також важливі шляхи республіканського значення (Одеса – Харків, Київ – Харків та ін.). [14, с. 495]
Основна частина вантажів перевозиться залізничним транспортом. У цілому в районі провідне місце належить залізничному транспорту. Виняток становить Харківська область, де на автомобільні перевезення припадає 65 % усіх перевезень. Через територію Північно-Східного району проходять магістральні газопроводи “Союз”, Уренгой – Помари – Ужгород, Шебелинка –
25
Полтава – Київ і нафтопроводи Мічурінськ – Кременчук, Гнідинці – Кременчук та ін. Авіаційний транспорт представлений в усіх областях району.
У великому обсязі до Північно-Східного району ввозяться паливо, метал, будівельні матеріали, ліс, а вивозиться здебільшого готова продукція обробної промисловості – машини, інструменти, взуття, одяг, цукор, масло, олія, мило тощо. Основні економічні зв " язки району налагоджені із сусідніми Придніпровським і Донецьким, а також різні кооперативні зв " язки з центральними районами Російської Федерації. [15, с. 292].
Щодо Донецько-Придніпровського району, то тут транспортний комплекс є важливою галуззю спеціалізації району. За обсягом перевезення вантажів Донецько-Придніпровський район посідає І місце в Україні. Тут найщільніша мережа шляхів сполучення. Найбільше значення мають залізниці, що перевозять масові вантажі: вугілля, руду, метали, добрива, зерно, насіння соняшнику тощо.
Автомобільний транспорт відіграє важливу роль у внутрішніх перевезеннях малогабаритних вантажів. Автошляхова мережа району відзначається високою густотою. Найважливіші шляхи: Донецьк – Дніпропетровськ, Донецьк – Харків, Луганськ – Ростов-на-Дону, Одеса – Мелітополь – Маріуполь - Ростов-на-Дону та ін. [14, с. 488-489]
Дніпровський водний шлях забезпечує зв " язки між портами сусідніх регіонів. У межах Донецько-Придніпровського району найважливіші порти: Дніпропетровськ, Запоріжжя, Нікополь. Водним транспортом перевозять вугілля, залізну руду, мінеральні та будівельні матеріали.
Важливе значення в Донецько-Придніпровському районі має трубопровідний транспорт, який забезпечує район нафтою, нафтопродуктами, газом, що надходять з інших регіонів, переважно із-за кордону. Зі Ставрополя та Шебелинки надходить газ, на якому працює хімічна промисловість Донбасу й Придніпров " я.
26
2.2.2. Особливості транспорту Західного макрорайону
Західний економічний макрорайон розташований, головним чином, на Правобережній Україні, включаючи її північну та центральну частини. найбільший з трьох макрорайонів, який включає 4 економічних райони – Київський (Столичний), Північно-Західний, Карпатський та Подільський, до складу яких входить 13 областей.
Розвиток інтенсивних зовнішніх та внутрішніх економічних зв " язків базується на розгалуженій транспортній системі. У реалізації внутрішніх зв " язків провідну роль відіграє автомобільний, а зовнішніх – залізничний транспорт. Система шляхів сполучення тут досить розгалужена. [16, с. 222]
У транспортному комплексі Київського мезорайону провідне місце займає залізничний. Протяжність залізниць загального користування майже 3 тис. км., значна частина яких електрифікована. Йому належить І місце як у вантажо-, так і в пасажироперевезеннях. Найбільшими залізничними вузлами є Київ, Фастів, Коростень, Житомир, Овруч, Чернігів, Ніжин, Прилуки, Щорс, Черкаси та ін. [15, с. 304]
Другий за значенням у Київському економічному районі стоїть автомобільний транспорт. Загальна протяжність автошляхів понад 23 тис. км., у тому числі понад 20 тис. км. з твердим покриттям.
Значну роль у народногосподарському комплексі відіграє річковий транспорт (судноплавство здійснюється на Дніпрі, Десні та Прип " яті).
Із здобуттям Україною незалежності зростає роль повітряного транспорту. Найбільшими аеропортами Київського економічного району є Київські Бориспіль і Жуляни та Житомирський і Чернігівський.
Через територію цього району прокладені траси нафтопроводів “Дружба”, а також Гнідинці – Кременчук, газопроводів Дашава – Київ – Брянськ – Москва, Уренгой – Помари – Ужгород, Шебелинка – Полтава – Київ.
У Києві та інших містах розвинений міський транспорт, особливо електричний. У столиці є лінія швидкісного трамваю, працює фунікулер, розбудовується метрополітен.
27
У Північно-Західному економічному районі основним видом транспорту є залізничний. Середня густота колій – 30 км. на 1000 км2. Найголовніші залізничні вузли – Ковель (6 напрямків), Здолбунів (3 напрямки), Сарни, Рівне.
Головні магістралі (залізничні та автомобільні) зв " язують основні промислові центри з Києвом, Львовом, зарубіжними країнами (Білоруссю, Польщею). Через територію економічного району прокладено газомагістраль Івацевичі – Долина з відгалуженням на Рівне та Костопіль і частково нафтопровід “Дружба”. Судноплавство здійснюється по річках Стир і Горинь. В Луцьку та Рівному є добре обладнані аеропорти. [15, с. 345]
У Карпатському економічному районі найбільш поширеним є залізничний транспорт, який тісно зв " язаний з автомобільним. Для зовнішніх і частково внутрішньо районних перевезень використовується авіаційний транспорт. Газо- і нафтопровідний транспорт тут також розвинені.
Залізнична мережа цього району густіша, ніж в Україні в цілому. Головні лінії прямують із Києва до Львова і далі до Ужгорода та Чопа. У перевезеннях переважають транзитні вантажі. Великі залізничні вузли: Львів, Красне. Основними вузлами транспортного комплексу є обласні центри (залізнично-автомобільні). [13, с. 328]
Транспортна система Подільського економічного району представлена досить густою мережею залізничних, автомобільних шляхів сполучення. Експлуатаційна протяжність залізниць загального користування становить 2536 км. Основні залізничні вузли: Тернопіль, Жмеринка, Козятин, Вінниця, Чортків, Гречани, Шепетівка. Автошляхів із твердим покриттям 17,4 тис. км. Основні з них: Луцьк – Тернопіль – Чернівці, Львів – Тернопіль – Хмельницький – Київ. Судноплавство здійснюється Дністром та Південним Бугом. Через територію економічного району проходять газопроводи “Союз”, Уренгой – Помари – Ужгород та ін.
2.2.3. Особливості транспорту Південного макрорайону
Південний макрорайон розташований на півдні і південному заході України, переважно на території Причорноморської низовини та Кримського
28
півострова. До його складу входять два економічних райони: Причорноморський (Одеська, Миколаївська та Херсонська області) та Автономна Республіка Крим.
Вигідне географічне положення, специфіка територіальної організації господарства, природні умови сприяли розвиткові в районі морського, залізничного, автомобільного, річкового й трубопровідного видів транспорту, хоч густота сухопутних шляхів тут нижча, ніж в цілому по Україні.
Через Причорномор " я проходить міжнаціональна залізнична магістраль,яка з " єднує Україну й Росію з Молдовою та республіками Балканського півострова. Тут розміщені транзитні міждержавні річкові шляхи по Дунаю, Дніпру.
Найбільше значення, не тільки регіональне, але й загальноукраїнське, має морський транспорт: Азово-Чорноморське та Дунайське пароплавства. На морському узбережжі й на Дунаї розташовано 12 основних торговельний портів, з яких найбільші – Іллічівськ, Одеса, Південний Керч та Миколаїв. Велике значення має річковий транспорт Дніпра, Дунаю, Південного Бугу та Дністра. [14, с. 502]
Густота автомобільних шляхів Причорномор " я нижча від загальнодержавного показника, особливо в північній частині, хоч мережа автомобільних шляхів досить розгалужена. Особливу роль у внутрішньорайонних зв " язках відіграє автомобільний транспорт. Територією Причорномор " я проходять траси нафтопроводів та газопроводів. Аеропорти державного та міжнародного значення розташовані в Одесі, Миколаєві та Херсоні. [6, с. 186]
Транспортна система АРК відіграє велику роль у процесі його економічного та соціального розвитку. Основне значення для міжрайонних зв " язків має залізничний транспорт, однак щільність залізниць невисока. Багатофункціональним вузлом є столиця Криму – м. Сімферополь. Тут схрещуються автомобільні, залізничні, авіашляхи.
Основну роль у внутрішньорайонних зв " язках відіграє автомобільний транспорт, але, як і в Причорномор " ї, щільність автомережі тут нижча за
29
середню по країні. Географія автодоріг багато в чому повторює схему залізничних шляхів. Певну роль відіграє морський транспорт. Найбільші порти: Севастополь, Феодосія, Керч, Ялта.
Таким чином, ми бачимо, що розвиток транспортної системи окремих районів та макрорайонів впливає на розвиток інтенсивних зовнішніх та внутрішніх зв " язків. Транспортна система кожного з макрорайонів України є досить розгалуженою. Східний макрорайон відзначається найвищою щільністю транспортної мережі. У Південному макрорайоні транспорт досить розвинений, але густота мережі незначна. Щодо Західного макрорайону, то тут для транспортної системи характерні транзитні вантажі, які йдуть у країни Східної Європи, хоча останнім часом їх обсяги дуже зменшились.
Отже, звідси видно, що кожен макрорайон має свої особливості щодо розвитку транспорту. А тому, розглянувши транспортну систему кожного регіону окремо, можна краще та ефективніше визначити проблеми та перспективи розвитку транспортного комплексу України в цілому.

30
РОЗДІЛ 3
Проблеми та перспективи розвитку транспортної системи України в умовах її інтеграції у транспортні структури Європи
Рівень розвитку транспортної системи держави — один із найважливіших ознак її технологічного прогресу й цивілізованості. Потреба у високорозвиненій транспортній системі ще більш підсилюється при інтеграції в європейську і світову економіку, транспортна система стає базисом для ефективного входження України у світове співтовариство і заняття в ньому місця, що відповідає рівню високорозвиненої держави.
Починаючи з 1990 року, в Україні набула широкого поширення глибока загальноекономічна криза, яка характеризується зміною транспортно-економічних зв " язків, зміною товарної структури зовнішньої торгівлі, старінням транспортних засобів, невиваженою митною політикою відносно транзиту.
Скорочення попиту на транспортні послуги вивільнило провізні та пропускні спроможності транспортного комплексу і сприяло стабільним обсягам роботи в транспортній системі, на що не потрібні були б “зайві” капіталовкладення. Але знос основних фондів на всіх видах транспорту перевищив усі можливі межі. Технічний стан транспорту стає критичним.
Однією з найважливіших проблем України, у плані її інтеграції у європейську єдину залізничну систему, є приведення ширини української залізничної колії (1524 мм.) до європейського зразка (1435 мм.) як у Польщі, Словаччині, Угорщині, Румунії та ін. Зараз на кордоні з цими державами існують складні системи переведення локомотивів і рухомого складу поїздів з колії на колію, що значно знижує ефективність роботи залізничного транспорту, зокрема в часі. Необхідно також включити в європейську програму будівництва швидкісних залізничних магістралей (швидкість 200-300 км/год). [12, с. 364]
Значну частину інфраструктурних об " єктів залізниці необхідно визнати застарілими, вони не відповідають сучасним вимогам по виконанню своїх
31
основних функцій. Насамперед, це стосується залізничних вокзалів, станцій, готелів, засобів зв " язку і керування рухом потягів. Техніко-економічні й експлуатаційні характеристики залізниці знижуються також через те, що ширина колії відрізняється від західноєвропейської, що особливо негативно відбивається на закордонних і транзитних перевезеннях. Це вимагає змісту на західних границях країни 14 спеціально обладнаних станцій, 11 станцій, де здійснюється перевантаження імпортних вантажів, і 8 пунктів перестановки вагонів на візки західноєвропейської колії. Як міри по підвищенню ефективності залізничного транспорту необхідні реконструкція і переоснащення, часткове перепрофілювання, поступове згортання надлишкових і будівництво нових потужностей.
Проблеми розвитку морського транспорту зв " язані, насамперед, із значним моральним і фізичним зносом судів і портового устаткування (особливо засобів обробки вантажів). Середній вік судів торгового значення більший за 15 років, а деякі порти західних країн забороняють вхід судів із таким терміном експлуатації. Портова інфраструктура не розрахована на нові технології портових робіт, що істотно знижує продуктивність як портів (до 50 % від продуктивності портів західних країн), так і інших видів транспорту (особливо залізничного), зв " язаних з обробкою вантажів. [9, с. 18]
У перспективі, в контексті Чорноморсько-Балтійського інтегрального проекту, доцільною є побудова в Білорусі Дніпровсько-Двінського каналу, який міг би дати вихід Україні й іншим чорноморським державам у Балтійське, а балтійським – у Чорне море.
Гнітюча частина судів торгового флоту — малотоннажні. Так, середня водотоннажність українських судів у 3—5 разів менше аналогічного показника в таких країнах, як США, Японія, Греція, ін.. Відзначимо, що структурні зміни флоту убік збільшення середньої водотоннажності в перспективі обумовлять необхідність рішення ряду проблем, що вимагають значних капіталовкладень.
В даний час основними стримуючими факторами інтенсивного використання річкового транспорту в плані європейської інтеграції є застаріла матеріально-технічна база, невисокий рівень механізації перевантажувальних
32
робіт, значний фізичний і моральний знос судів, мала частка запечатаних вантажів у загальному їхньому обсязі, недостатні обсяги перевезень із використанням системи «буксир-штовхач/баржа». Річковий транспорт держави має допоміжний характер, орієнтований на великі партії вантажів (в основному будівельних матеріалів) і не може конкурувати по тарифах і послугам із залізничним транспортом. Ефективність функціонування річкового транспорту України значно нижче (близько 20 %) у порівнянні з розвитими країнами, що мають подібні ресурси цього виду транспорту.
Щодо автотранспорту, то автомобільні дороги України не відповідають європейським стандартам за багатьма показниками, зокрема таким як: швидкість пересування, навантаження на вісь, забезпеченість сучасними дорожніми знаками і розміткою, необхідною кількістю пунктів технічної і медичної допомоги, харчування і відпочинку, заправлення паливом і мастилом, телефонного зв " язку й ін. Практично відсутні дороги 1 категорії з багаторядним рухом на високих швидкостях. Значного поліпшення вимагає матеріально-технічна база організацій, що здійснюють розвиток і обслуговування автомобільної транспортної мережі.
Істотною перешкодою розвитку польсько-української співпраці є також недостатня мережа справного і швидкого дорожнього та повітряного сполучення. З Україною на даний час Польща має 4 кордонні автомобільні переходи, з яких 3 пропускають легкові та вантажні автомобілі (Щегині, Рава Руська, Ягодин і Устилуг). Цього досить недостатньо, якщо враховувати інтеграційні процеси, що відбуваються між Україною і Європейським співтовариством. Питання західних кордонів для України є надзвичайно актуальним. [10, с. 66]
Проблеми, що очікують свого рішення у відношенні повітряного транспорту, стосуються насамперед комплектації парку літаків їх конкурентноздатними типами (АН-70, АН-140, АН-228, ЯК-42, У-737/400, У-757 і ін.), будівництва і реконструкції ряду об " єктів авіаційно-виробничої інфраструктури (у першу чергу, злітно-посадочних смуг), структурної реорганізації керування авіаційним транспортом у напрямку створення
33
конкурентного середовища усередині даної галузі, налагодження системи постачання, узгодження земельних тарифів і т.д.
Наявність на території України міжнародних транспортних коридорів накладає свій відбиток на функціонуванні всієї мережі транспорту держави. Необхідно зазначити, що реалізація проектів, пов " язаних із транспортними коридорами, вимагає серйозних інвестицій. Тільки в межах України дані проекти потребують уже на початковому етапі понад 2 млрд. доларів. Про масштабність цих завдань свідчить і той факт, що лише на труби зазначеного з " єднувального нафтопроводу необхідно більше 0,4 млн. тонн металу.
Комплексно поставити проблеми, пов " язані з розвитком транспортної системи, визначити завдання і шляхи їх розв " язання, дати їм належне забезпечення (фінансове, матеріально-технічне, ресурсне, організаційне, правове тощо), організувати і здійснити процес виконання завдань і заходів можна лише за умови розробки та реалізації Державної програми розвитку транспортної системи України.
Таким чином, для забезпечення зовнішньоторговельних зв " язків України, збереження та зміцнення позицій вітчизняних транспортних підприємств іі підприємців на міжнародних транспортних ринках, поетапної інтеграції транспортно-дорожнього комплексу України в Європейську та світову транспортні системи необхідно виконати ряд вище поставлених завдань.
Отже, однією з визначальних систем, що забезпечують вантажні і пасажирські перевезення на території України, є транспортна система, до якої в ринкових умовах пред " являються високі вимоги у відношенні якості, регулярності і надійності транспортних зв " язків, схоронності вантажів і безпеки перевезення пасажирів, термінів і вартості доставки. Відповідно до цього стан транспортних комунікацій України повинний відповідати вимогам європейської інтеграції.
34
ВИСНОВКИ
Отже, транспорт – одна з найважливіших інфраструктурних галузей матеріального виробництва, яка забезпечує виробничі й невиробничі потреби народного господарства та населення в усіх видах перевезень. Стабілізація економіки, її піднесення та структурні перетворення, розвиток зовнішньоекономічних сфер діяльності, підвищення життєвого рівня населення залежать певною мірою від ефективного функціонування транспорту.
Формування в Україні національно-економічної системи ринкового типу, намагання в перспективі ввійти в європейську економічну систему висувають перед господарством вимоги реорганізації транспортно-економічних звязків, підвищення основних техніко-економічних показників діяльності всіх видів транспорту. Скорочення транспортних витрат і підвищення кількіснх та якісних показників перевезень – одна з найважливіших проблем у реорганізації транспортної системи України.
Хоча в нашій державі й розвиваються всі види транспорту, однак провідна роль у транспортно-економічний зв " язках належить залізничному. На нього припадає більше половини вантажообігу, частка якого в загальному вантажообігу за останні роки знизилась внаслідок прискореного розвитку нових видів транспорту. Водночас орієнтація перевезень термінових вантажів і пасажирів переважно на повітряний і автомобільний види транспорту посилює затратність і ускладнює питання підвищення ефективності функціонування всієї транспортної системи, призводить до значного зростання питомих трудових і паливно-енергетичних затрат. Це, у свою чергу, негативно впливає на собівартість перевезень і потребує більш значних капітальних вкладень на розвиток цієї галузі народного господарства.
На даному етапі стан транспортної системи України не можна вважати задовільним. Більшу частину інфраструктурних об " єктів транспорту необхідно визнати застарілими і такими, що не відповідають сучасним вимогам щодо виконання своїх основних функцій. Насамперед, це стосується залізничного та автомобільного транспорту. Автомобільні дороги, зокрема, не відповідають
35
європейським стандартам щодо багатьох показників. Проблеми на морському, річковому та повітряному видах транспорту пов " язані зі значним фізичним і моральним спрацюванням транспортних засобів.
В Україні маються необхідні стартові умови для формування сучасної системи транспортних комунікацій, що відповідала б європейським стандартам. До них насамперед відносяться: необхідність корінного технічного переоснащення галузі й істотних організаційних змін у всіх видах транспорту; достатня ресурсна база і рівень розвитку техніки і технології; наявність кваліфікованого трудового потенціалу і передових науково-технічних розробок; вигідні природно-кліматичні і географічні характеристики території; наявність конкурентноздатних науково-технічних проектів, що пройшли відповідну експертизу і готові до реалізації; зацікавленість закордонних інвесторів у розміщенні капіталів в Україні; стійка тенденція до визнання України світовою співдружністю як європейської держави, з яким бажано мати стабільні ділові відносини на широкій і довгостроковій основі і яке в перспективі буде впливати
на ключові проблеми європейської політики; наявність затвердженої концепції створення і функціонування в Україні національної мережі міжнародних транспортних коридорів.
Крім того, є ще одна проблема, вирішення якої потрібно здійснити у найближчий період, - це можливість входу до європейської транспортної системи. Це потребує, перш за все, створення швидкісних автомагістралей та головних залізничних ходів, розвинутої шляхової інфраструктури, приведення у відповідність до екологічних умов рухомого складу.
Таким чином, транспорт нашої держави вимагає якісного оновлення з метою підвищення якості транспортного обслуговування, досягнення максимальної економії палива, забезпечення безпечного руху, екології та комфорту перевезень.
Приведений аналіз тільки найважливіших проблем функціонування різних видів транспорту, що очікують свого невідкладного рішення, свідчить про їхню масштабність, складність у визначальному значення для загального розвитку економіки України. Їхня реалізація вимагає великих інвестицій і
36
непростих організаційних рішень. Об " єктивно склалося так, що тепер потрібно вирішувати проблеми, що повинні докорінно впливати на організаційну, технічну, технологічну сторону політики в області транспортних комунікацій.
37
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
Гілецький Й.Р. Соціально-економічна географія України. Підручник для 9 класу – Львів: ВНТЛ, 1998 – 136 с.
Голиков А.П. Вступ до економічної та соціальної географії. - К.,: Либідь, 1997 – 320 с.
Доронцов С.І. Україна: прогноз розвитку продуктивних сил. - К., 1998 – 206 с.
Економіка України. Б.Ф.Заблоцький, М.Ф.Кокошно, Т.С.Смовженко. – Львів ЛБК НБУ, 1997 – 580 с.
Економічна та соціальна географія / Під ред. Пістуна М.Д. – К., 1995 – 144 с.
Економічні райони України: Посібник / Горленко І.О., Тарангул Л.Л. – К., 1999. – 205 с.
Заставний Ф.Д. Географія України. – Львів, 1997. – 580 с.
Карпінський Б., Макух Б. Транспортна система України в контексті європейської інтеграції // Економіка України. – № 7 (440), 1998. – с. 17-23.
Концепція реформування транспортного сектора України / Ю.М. Цвєтов, Л.М. Соколов, Ю.М. Федюшин т ін. / Збірник наукових праць / - К., 1999. – 67 с.
Осоченко І.В. Транспортне співробітництво як ефективний засіб регулювання зовнішньоекономічної діяльності в регіоні. // Регіональні перспективи - № 1 (8) – 2000 – с. 64-66.
Паранукян В.Э. Общий курс транспорта: учебное пособие. – Мариуполь, 1999. – 138 с.
Соціально-економічна географія України: Навчальний посібник / за ред. Шаблія О.І. – Львів: “Світ”, 1994. – 608 с.
Розміщення продуктивних сил України.: Навч.-методичний посібник для самостійного вивчення дисципліни / С.І. . . . . 38 Дорогунцев, Ю.П. Пітюренко, Я.Б. Олійник та ін. – К.: КНЕУ, 2000. – 364 с.
Розміщення продуктивних сил України. Підручник / В.В. Ковалевського, О.Л. Михайлюк, В.Ф. Семенов та ін. – К.: Тов. “Знання”, КОО, 1998. – 546 с.
Розміщення продуктивних сил України. Підручник / Є.П. Качан, М.О. Ковтонюк, М.О. Петрига та ін. К.: Вища школа, 1997 – 375с.
Розміщення продуктивних сил. Підручник / Тарангул Л.Л., Горленко І.О., Євтушенко Г.І. – К., 2000 – 264 с.

Головна: Транспортна система України, напрями її інтеграції в транспортній структури Європи