Свiт почуттiв i пристрастей у лiричнiй драмi Iвана Франка " Зiв " яле листя "

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Свiт почуттiв i пристрастей у лiричнiй драмi Iвана Франка «Зiв «яле листя «

Понад сто рокiв шедевр iнтимної лiрики Iвана Франка, його лiрична драма «Зiв «яле листя «бентежить серця читачiв, обпiкає вогнем пристрастей, болем нероздiленого кохання, дарує естетичну насолоду. Коли її читаєш, то майже фiзично вiдчуваєш, через якi страждання й випробування пройшов великий Каменяр, що був людиною тонких i багатих почуттiв. I хоч в iсторiю України вiн увiйшов як гордий i непохитний «вiчний революцiонер », Каменяр нового суспiльного ладу, «Зiв «яле листя «пропонує побачити в ньому звичайну людину з її любов «ю, сумнiвами, безнадiєю i сподiваннями.

Великий Франко не побоявся видатися слабким, бо вiн — такий самий, як i ми всi. Вiн довiряє читачам найбiльшi таємницi своєї душi, не остерiгаючись осуду. Хiба можна це назвати слабкiстю? Це — ознака духовної сили, на яку здатен не кожен. Франко нам довiряє, наче найближчим друзям, бо знає: люди смертнi, вiчним є кохання — i щасливе, взаємне, i стражденне, нероздiлене («Чого являєшся менi у снi… », «Тричi являлася менi любов… », «Хоч ти не будеш квiткою цвiсти… »).

м. Та, на мою думку, цей лiричний герой не зовсiм схожий на Франка, бо для поета не характерний розрив з людьми та iндивiду алiзм, що зустрiчається у деяких поезiях.

Особливо чарiвними менi здалися вiршi зi збiрки, якi перекликаються з усною народною творчiстю, народними пiснями. Один з таких — «Червона калино, чого в лузi гнешся? », написаний у формi дiалогу з використан ням риторичних запитань i вiдповiдей. Щира i вродлива дiвчина, яка символiчно подана у образi калини, покохала молодого парубка (його образ символiзується дубом), що кепкує над дiвчиною-сиротою з гонором бездушного багатiя. Прекрасна душею, калина не боїться грому, не хизується своїм цвiтом, вона лише бажає свiтлого щастя, яке, на жаль, їй не судилося:

Я вгору не пнуся, я дубам не пара,

Я дубам не пара;

Та ти ж мене, дубе, отiнив, як хмара,

Отiнив, як хмара.

Iз цим вiршем перекликається лiрична поезiя «Ой ти, дiвчино, з горiха зерня… », в якiй Франко передає всю складнiсть нероздiленого кохання юнака.

Западає в душу лiрична перлина Франкового «Зiв «ялого листя «- «Чого являєшся менi… «. Коли читаєш цю щиросердну сповiдь зраненої душi лiричного героя, згадуються вiдомi сонети Шекспiра, Пушкiна «Я помню чудное мгновенье… «. Важко залишитися байдужим, коли торкаєшся глибоких юнацьких переживань, душевного болю безнадiйно закоханого серця. Навiть страждання, що спричинила дiвчина юнаковi, не вбили його кохання, i в кiнцi твору вiн звертається з єдиним проханням: з «являтись до нього хоч увi снi, бо тiльки тодi вiн тимчасово почуває себе щасливим.

Чи не є це проявом найвищого ступеня любовi?.. Франко примушує нас замислитися над суто людськими цiнностями, звернутися до свого внутрiшнього свiту i, як справжнiй друг, дає вiдповiдi на багато питань, що нерiдко ставить життя.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой