Формування науки про місцеві фінанси

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

КОНТРОЛЬНА РОБОТА

з дисципліни «Місцеві фінанси»

Зміст

Формування науки про місцеві фінанси.

Зарубіжний досвід місцевого оподаткування.

Поняття фінансової автономії місцевих органів влади.

Міжбюджетні відносини в зарубіжних країнах.

Тест.

Список використаної літератури.

Формування науки про місцеві фінанси

Наука про місцеві фінанси є окремою, самостійною галуззю фінансової науки. процес її формування відбувався у двох основних напрямках:

По-перше,історично склалося так, що спочатку виникла наука про державні фінанси, а потім від неї відокремилося самостійне вчення про місцеві фінанси. Таким чином, поняття «місцеві фінанси"виникло на противагу поняття «державні фінанси».

По-друге, вчення про місцеві фінанси як наука виникло також у процесі розширення розуміння предмета фінансової науки, коли фінансове господарство общин та їх територіальних колективів, яке до цього вважалося приватним, було включенне до складу публічного фінансового господарства.

Вчення про місцеві фінанси як сукупність теоретичних положень про фінансове господарство та фінансову діяльність місцевих органів влади сформувалося в 19 ст. Наприкінці 19 ст. воно відокремелось в самостійну галузь фінансової науки. Це було пов’язано із завершенням становлення в більшості країн Західної Європи й Північної Америки органів місцевого самоврядування і регіональних органів влади, конституційним визнанням прав комун, общин, муніципалітетів, регіонів, провінцій, штатів та інших адміністративно-територіальних утворень.

У Росії процес формування теорії місцевих фінансів як окремої галузі фінансової науки почався після земської реформи 1864р. В Українській Народній Республіці під керівництвом Центальної Ради в1917−1918рр. робилися спроби українізації земського та місбкого самоврядування із забезпеченням його інститутів і фінансових основ. Але після ліквідації Центальної Ради робота припинилася Відродження місцевих фінансів відбулося в останній період горбачовської перебудови в 1990р., коли в СРСР було визнано інститут місцевого самоврядування.

Зарубіжний досвід місцевого оподаткування

У міжнародній термінології місцеві податки і збори визначаються як локальні податки, які є основною статтею доходів місцевих бюджетів у більшості західних держав.

У середині 90-х рр. за рахунок місцевих податків формувався 61% комунальних доходів у Швеції, 51%-у Данії, 46%-у Швейцарії, 43%- у Норвегії, 36%-у Франції, 34%-уФінляндії, 31%-у Іспанії. Дуже високий цей показник в США. Водночас у Греції він становить лишень 2%, у Словенії, Румунії, Нідерландах-5,в Угорщині-4,в Болгарії-1,в Латвії-6%.

В наслідок багатовікової еволюції на Заході склалася розгалужена система місцевих податків і зборів, характерною особливістю яких є:

Численність:у Бельгії запроваджено 100 місцевих податків і зборів, в Італії-70%, у Франції більш як 50. Разом з тим в окремих країнах застосовується лише кілька місцевих податків, а у Великобританії, наприклад,-лише один (до 1990 р. це був податок з нерухоиого майна. Урядом Маргарет Тетчер його замінено на подушний податок, який також вважається майновим);

Масовість: податки сплачуються практично всім дорослим населенням, незалежно від соціального статусу та рівня доходів. Наприклад в США в бюджеті сім'ї з чотирьох осіб з річним доходом50тис. дол. платежі за всіма місцевими податками становлять у середньому 4,4тис. дол. щорічно-8,9%її доходів.У цілому цей показник в окремих штатах мінімальний і дорівнює3,5,а в інших сягає 14% доходів сімей зазначеної категорії;

Регресивність: частка місцевих податків і зборів зменшується стосовно сукупного розміру доходів, якщо доходи зростають. У той же час частина країн щодо головни х місццевих податків застосовують прогресиивні ставки оподаткуваня (Фінляндія, Норвегія,Іспанія, Швеція, Швейцарія)при оподаткувані особистого майна громадян;

Застосування права податкової ініціативи.В унітарних країнах місцеві органи влади, як правило, такого права на мають. Усі види місцевих податків запроваджуються законами, які ухвалює парламент країни. Місцеві органи влади мають повноваження щодо встановлення ставок податків у межах законодавчо визначених їхніх граничних рівнів. До компетенції місцевих органів влади включено також право приймати рішення про запровадження місцевих податків, визначених законодавством. У деяких країнах застосовується інша модель контролю центрального уряду за місцевими податками. Місцеві органи влади самостійно встановлюють місцеві податки та зюори, а центральна влада обмежує їхні максимальні стваки. З1983р. така практика діє вНорвегії та Бельгії.У федеративних державах основне коло питань місцевого оподаткування перебуває в компетенції суб'єктів федерації. Види місцевих податків встановлюється органами влади штатів у США, кантонів-у Швейцарії, владними структурами провінції Квебек-у Канаді. ставки місцевих податків у цих країнах визначають муніцепалітети. Разом з тим і в більшості федеративних країн зеконодавство федерації певною мірою регламентує застосування місцевих податків і зборів.

Основні моделі податкових систем місцевих органів влади. В основі лежмть спосіб, за допомогою якого встановлюються до місцевих бюджетів окремі місцеві податки. Розглянемо це на прикладі прибуткового податку.

Перша модель. У ФРН, Австрії, Іспанії, Люксембурзі місцеві органи влади автоматично отримують фіксований відсоток від прибуткового податку по країні, який зараховується до всіх рівней бюджетів.

Друга модель. У Бельгії, Канаді(крім Квебеку), Данії, Норвегії місцеві органи влади самостійно встановлюють додаткові місцеві надбавки до ставок прибуткового податку, що надходить до центрального бюджету.

Третя модель. Місцеві органи ціілком самостійно встановлюють ставки оподаткування та його базу з прибуткового податку. Відповідні місцеві податки не враховуються центральним урядом при визначенні прибуткового доходу для податків, які надходять до центрального бюджету. Така модель податкової системи застосовується у Швейцарії, провінції Квебек (Канада), та в деяких інших країнах.У США місцеві сиавки прибуткового оподатку враховуються при визначенні ставок цього податку до центрального бюджету.

Місцеві податки за формою встановлення їх та за способом зарахування до місцевих бюджетів також поділяються на три групи:

Перша група: прямі й непрямі місцеві податки, яуі майже в усіх країнах запроваджуються місцевими органами влади і повністю надходять до їхніх бюджетів. Прямими податками в цій групі є промислвий податок, податки на нерухоме майно фізичних осіб, на землю, автомобілі, професію тощо. Непрямими податками в цій групі є індивідуальні і місцеві акцизи на споживання предметів широкого вжитку та інших ресурсів. Це акцизи на бензин, алкогольні напої та інші товари. В Японії-акцизи на споживання газу та електроенергії.У Великобританнії місцевих непрямих податків не має;

Друга група податки, що встановлюються місцевими органами влади як надбавки для загально державних податків або їх відрахуваняя від них (місцеві надбавки до земельного та сільськогосподарського податку в Італії, відрахування від прибуткового податку фізичних осіб, податок на прибуток корпорації в США, надбавка до податку на додану вартість у Франції та інше);

Третя група місцевих податків найбільша. Серед них: податки на зайняття торгівлею, на собак. на розваги, на видовища, на володіння транспортним засобом, на торгівлю спиртними напоями, на надання ліцензій на спадщину, на подврунки, на осіб, котрі влодіють двома квартирами, на мисливство та рибальство, на відкриття питних закладів, готелів, на прибирання вулиць, готелів і ліквідацію побутових відходів, на кар'єри, на рекламу та інші(подібних податків як правило центральна влада не стягує).

Основну роль у країнах із розвиненою ринковою економікою відіграють майнові місцеві податки, у першу чергу на нерухоме майно фізичних та юридичних осіб і на землю. У США за рахунок податків на майно формується близько 45% усіх доходів місцевих бюджетів, у Франції-40%.

У федеративних державах суб'єкти федерації мають власні служби, які збирають місцеві податки. Муніципальні податкові служби є і в органах місцевого самоврядування, а багатьох федеративних та унітарних державах. Контроль за стягуванням загальнодержавних податків, які надходять до централбного бюджету, здійснюють державні податкові служби.

Фінансова автономія місцевих органів влади

Фінансова автономія-це база самоврядування територіалбних колективів, самостійності всіх рівнів місцевої влади.

Фінансова автономія-це саморядування у сфері фінансів.

Відомо, що фінанси місцевих органів влади-це система розподілу, формування та використання місцевою владою фінансових ресурсів для забезпечення покладених на неї функцій і завдань.

Принцип автономності реалізується в тому, що таку систему кожен місцевий орган влади створює сам: оберає її модель, внутрішню структуру, визначає співвідношення між окремими елементами.

Фінансова автономія є основною формою реалізації принципів місцевого самоврядування.

Відокремлення від завдань центральної влади завдань, що покладаються на місцеву владу, зумовлює потребу в таких фінансових джерелах, на які може впливати місцева влада. Саме такий підхід передбачає Європейська хартія про місцеве самоврядування. Для країн, які підписали хартію встановлено вимогу визнавати наявність органів місцевого самоврядування, уповноважених приймати рішення, що користується широкою автономією щодо компетенцій, порядку здійснення цих компетенцій і засобів. необхідних для виконання своєї місії.

Фінансова автономія місцевих органів влади -це фінансова незалежність цих органів при виконані покладених на них функцій. Фінансова незалежність у сукупності з організаційною й адміністративною незалежністю є передумовою ефективного розвязання місцевими органами влади покладених на них завдвнь.

Таким чином, головним критерієм, який засвідчує фінансову автономію місцевих органів влади,є наявність у них прав прийняття рішень у сфері власних фінансів. Якщо такого права не передбачено в законодавстві, то місцева влада фінансової автономії не має.

Право прийняття рішень є загальною передумовою фінансової автономії місцевих органів влади.

Міжбюджетні відносини в зарубіжних країнах

Діючі системи бюджетів у зарубіжних країнах може бути згруповано в три основні моделі:

Перша модель грунтується на повному розмежуванні окремих податків між різними адміністративними рівнями влади і на закріпленні їх у законодавчому порядку за відповідними рівнями сиситеми бюджетів. Така модель частково характерна для США.

Друга модель грунтується на зафіксованому в законодавстві пайовому розподілі основних податків між різними адміністративними рівнями влади і на вілповідному закріпленні цих часток за рівнями системи бюджетів. Ця модель часково характерна для ФРН. У такий спосіб у цій країні розподіляється податок на додану вартість.

Третя модель характеризується застосуванням різними рівнями влали спільної бази оподаткування. При цьому кожен рівень влади встановлює власну ставку на основі однієї бази оподаткуваня. Загальна ставка оподаткування, таким чином,є сумою податкових ставок різних рівнів влади. У такий спосіб розподіляється прибутковий податок у Швеції.

З основних інструментів міжбюджетних взаємовідносин у зарубіжних країнах можна виділити такі:

Розподіл окремих видів податків між рівнями влади;

Пайова участь різних рівней влади в розподілі доходів від окремих видів податків;

Використання різними рівнями влади спільної бази оподаткування й участь у розподілі окремих податків на основі власних ставок оподаткування;

Система загальних і спеціальних трансфертів.

Децентралізація бюджетних і податкових повноважень спостерігається і в процесі організації міжбюджетних взаємовідносин у багатьох унітарних та федеративних державах (Італія, Порртугалія, Франція, ФРН).

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой