Узбекистан

Тип работы:
Реферат
Предмет:
География


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Узбекистан

Республика Узбекистан

Площадь: 447,4 тис. км2.

Численность населення: 23,5 млн. людина (1996).

Государственный мову: узбецький.

Столица: Ташкент (2,1 млн. жителів, 1996).

Государственный свято: незалежності (1 вересня 1991 г.).

Денежная одиниця: сум.

Член ООН з 1992 р., ОБСЄ - з 1992 р., СНД — з 1991 г.

Расположен у частині Середню Азію. На півночі межує з Казахстану, на південному заході - із Туркменістаном, Сході - із Киргизстаном і Таджикистаном, на півдні - з Афганістаном. Загальна довжина кордонів — близько 5300 км. Узбекистан займає великі простору — від плато Устюрт ніяких звань до відрогів Тянь-Шаню і Памиро-Алтая на востоке.

Узбекистан — багатонаціональна республіка. Основну більшість населення становлять узбеки (більш 71%). У антропологічному відношенні це народ змішаного походження. Узбеки ставляться до південним европеоидам Середньоазіатського межиріччя. Разом про те у тому формуванні простежується сильне монголоїдне вплив. Літературний узбецький мову належить до карлукской групі західної галузі тюркських мов. Розмовний мову має масу різноманітних діалектів. У узбецькому мові збереглася глибока історична зв’язку з таджицьким мовою, яка проявляється у фонетиці, синтаксисі і особливо у лексиці. Узбекско-таджикское двомовність, широко бытовавшее у минулому, має місце і сьогодні у районах змішаного розселення цих народів — в Самарканді і Бухарі. У Каракалпакстане мешкають тюркомовні каракалпаки, чия мова належить до кипчакской групі тюркських языков.

В Узбекистані мешкають представники та інших тюркомовних народів: казахи (4,1%), киргизи, туркмени, уйгури, і навіть татари. Крім цього, у республіці є велика громада таджиків, які говорять іранському мові (4,7%). Помітну більшість населення становлять росіяни й російськомовні народи, загальна кількість яких — близько 16% від населення республіки. Тут живуть також корейці, араби, середньоазіатські цигани і євреїв, німці і ще. Населення Узбекистану збільшується все швидше. За 1920 — 1990 рр. його чисельність зросла в 6 раз. Це — результат високої народжуваності і снижавшейся в XX в. смертності. Більшість родин у Узбекистані - багатодітні; середня площа сім'ї - близько сьомої години людина. Певну роль зростанні чисельності населення донедавна грав приплив трудових ресурсів із Росії, України, Белоруссии.

Ташкент — столиця Республіки Узбекистан. Розташоване на сході республіки, в середині Чирчик-Ангренского оазису. Це з найдавніших міст Середньої Азії. Ця історія налічує понад 2 тис. років. У різні періоди ми його Чач, Шаш, Бин-кет. Уперше назву «Ташкент» («Місто каменів, кам’яний місто») є у ХІ ст. Місто виник у густонаселеної долині за українсько-словацьким кордоном проживання осілих і кочових племен як торговий центр. Ще на початку ХІХ ст. Ташкент мав образ типового східного міста: низькі глинобитні будинки з пласкими дахами, вузькі вулиці, з яких піднімалися бані мечетей і медресе. Зміни почалися у другій половині ХІХ ст., коли місто став осередком туркестанського краю. У Ташкенті виріс так званий «російський місто» з прямими широкими вулицями, парками будинками й будинками, побудованими у європейському стилі. У XX в. місто цілком перетворився. Його населення зросла більш ніж у 10 раз. З’явилися промислові підприємства. Сучасний Ташкент — великий залізничний вузол, центр густий мережі автомобільних і повітряних шляхів. У місті є метро з прекрасними, художньо оформленими станціями. У 1966 р. Ташкент пережив сильне землетрус, яке зруйнувало значну частину міста. Завдяки допомоги всіх республік СРСР Ташкент за стислі терміни не була просто відновлено, а фактично побудований наново. З’явилися центральний проспект Леніна (нині - проспект Незалежності), нові мікрорайони Чилонзар, Юнусабад, Каракамыш, Карасу та інших. У місті збереглися пам’ятники старовини, серед яких виділяються архітектурні споруди, зведені вже XV — XVI ст.: медресе мусульманського містика Ходжа Ахрара, медресе правителя Юнус-хана, медресе Кукальдоша, мавзолей мусульманського богослова Каффаля Шаши, мавзолей предка Ходжа Ахрара — Шейх-Антаура та інших. У передмісті Ташкента перебуває архітектурний комплекс, який було закладено ще Тимуром на вшанування святого Занги-ата. Сьогодні Ташкент — великий культурний і науковий центр. Тут є чимало музеїв, театрів, кінотеатрів, бібліотек, наукових закладів Академії наук і навчальних заведений.

Бухара — одне із найстаріших міст Середню Азію, що більш як ніж 2000-летнюю історію. Місто лежить у низов’ях річки Зеравшан, на каналі Шахруд, і є центром густонаселеного оазису. Бухара була столицею однієї з согдийских князівств. У другій половині І тис., після арабського завоювання, місто став столицею держави Саманидів. У затяжному суперечці з Самаркандом за право називатися головним центром Середню Азію перемогла Бухара, що у XVI — ХІХ ст. була столицею держав Шейбани-дов, Аштарханидов і, нарешті, Бухарського емірату. Бухара — воістину місто-музей, відомий весь світ своїми архітектурними шедеврами — численними мечетями, медресе, мавзолеями. У центрі міста височить давня цитадель («Арок»), служила фортецею і замком місцевим правителів. Недалеко перебуває мавзолей еміра з династії Саманидів Ісмаїла Саманид (? — 907) — чудово що зберігся пам’ятник архітектури XX ст., який відрізняється простотою композиції разом із тим розмаїттям прийомів декору. Особливе місце у образі міста займає побудований в XII в. мінарет Пои-Калян («Великий») заввишки 50 м. Це найвищий з відомих архітектурних пам’яток Середню Азію. Над старим містом піднімаються бані медресе Улугбека (XV в.), медресе мусульманського богослова Мир-Араба (XVI в.), медресе Кукальдоша (XVI в.), медресе правителя Абдуллахана (XVI в.) та інших. Бухара славиться своєї історією. Тут було одна з основних центрів мусульманської культури. У Бухарі мешкали й творили найвизначніші люди свого — засновник перської поезії Рудакі (IX -X ст.), творець поеми «Шахнаме» Фірдоусі (X — XI ст.), вчений-енциклопедист і лікар Ібн Сіна (X — XI вв.).

Термез розташований правому березі Амудар'ї, при впадання у неї річки Сурхандарьи. Це самий «спекотний» місто Середню Азію: тут було зареєстрований абсолютний максимум температур +49,5° З. Найбільший річковий порт на Амудар'ї, нього здійснюються торгових операцій з Афганістаном. Термез — одне із найбільш древніх міст регіону. У давнину він був відомий під назвою Тарамастха («Місце на березі»). Підстава міста приписується Олександру Македонському. Термез протягом тривалої історії неодноразово піддавався спустошливим навалам і руйнувань. Проте у місті збереглися деякі пам’ятники, наприклад мавзолей мусульманського богослова Хакім аль-Термизи (ІХ ст.). Довкола міста перебуває ансамбль мавзолеїв Султан-Саадат (XI — XVII вв.).

Фергана розташована Півдні Ферганській долини, центральної її частки. Місто виник у кінці ХІХ ст., після завоювання Кокандского ханства російськими. Початковий назва — Новий Маргелан, оскільки його побудований неподалік древнього ферганського міста Маргелан. На початку XX в. місто було перейменовано на Скобелєв, під назвою російського полководця, завойовника Середню Азію. У 1924 р. став називатися Фергана. Це справжній місто-сад: величезні вікові верби, чинары, тополі, змикаючись своїми кронами, перетворюють вулиці мальовничі алеї. Сьогодні Фергана — великий промисловий і культурне центр.

Нукус — столиця Республіки Каракалпакстан. Розміщений у південній частині дельти Амудар'ї, серед піщаних просторів. Нукус — сучасний місто з прямими, широкими вулицями, застроенными гарними будинками. У місті діють підприємства легкої і харчової промисловості, і навіть юртовойлочный комбінат. У Нукусе перебуває філія Академії наук Республіки Узбекистан.

Самарканд — одне з найстародавніших міст світу, якому менш 2500 років. Місто розташований в лівобережної частини середнього течії річки Зеравшан, у центрі Республіки Узбекистан. У давнину він був столицею великої потуги Согд. При початку міста збереглися руїни Афраси-аба, де був стародавнє місто Мараканда, під назвою якого пов’язують середньоазіатські походи Олександра Македонського. У другій половині XIV в. Самарканд став столицею великої імперії Тимура (Тамерлана), найбільшим торговельним і культурним центром. Ця епоха залишила найзначніші сліди в історико-архітектурному образі міста. До XIV — XVII ст. ставляться будівлі площі Регистан із трьома медресе, некрополь Шахи-Зинда з унікальними зразками глазурного декору, грандіозна споруда соборної мечеті Биби-Ханым і, нарешті, знаменитий Гур-Емір — мавзолей-усыпальница Тимура і Тимуридів (1403 — 1404) — октаедр з красивейшим ребристим куполом зеленувато-блакитного кольору. У північно-східній частини міста археологом У. Л. Вяткиным в 1908 р. виявлено залишки знаменитої обсерваторії М. Улугбека (1394 — 1449), онука Тимура, мудрого правителя і відомого вченого. Це був один з найзначніших обсерваторій середньовіччя (побудовано 1428 -1429 рр.). Улугбек з великою точністю визначив становище 1018 зірок і виклав теоретичні основи астрономії. Убито за наказом сина, а обсерваторія лежала в руїнах. Сучасний Самарканд — упоряджений місто. У ньому чимало парків і скверів. Місто стало однією з важливих центрів культури Узбекистану: університет, інші навчальними закладами, наукові установи, оперний і драматичний театри, численні музеи.

Один з давніх міст Середню Азію — Хіва. Розташоване на північному заході Узбекистану, у великому землеробському оазисі Хорезм. Перше згадування про Хіві належить до XX ст. У XVII — початку ХІХ ст. Хіва була столицею Хівинського ханства і важливим центром культурному житті. У цьому вся величезному архітектурному заповіднику добре збереглися численні мечеті, мавзолеї, медресе. Найбільш примітні цитадель Куня-Арк, залишки палацу Таш-Хаули, мавзолей Пахлавана Махмуда (XVII в.), медресе правителя Аллакулихана, мінарет Ходжі Іслама і інші пам’ятники старовини. Хіва є центром сучасних кустарно-художественных промислів. Вона славиться різьбярами з дерева і каменю, ювелірами, граверами, ковроделами.

Большая частина територію Узбекистану — Туранська горбиста рівнина, північ від країни — пустеля Кызылкум — одну з найбільших пустель Азії (300 тис. км. кв.). Найбільш великий внутрішній водойму — Аральське море. Найбільші річки — Амудар’я і Сырдарья. Багато штучних озер-водохранилищ. Найбільш родючі і багатонаселені райони — Ферганська, Зеравшанская, Чирчик-Ангренская долини. Клімат — спекотний, континентальний, засушливий. Середня температура січня від -10° З північ від до +2… +3°С Півдні. Середня температура липня +30° З. Велика частина дощів випадає навесні й узимку. Флора Узбекистану налічує близько 3700 видів рослин, щонайменше 20% них більшою ніде не зустрічається. Так само багата фауна республики.

Народная культура Узбекистану — сплав найрізноманітніших традицій. У неї зробили внесок древні іранські народи, пізніше — захожі тюркські племена, потім араби, китайці і росіяни. Узбеки та інші жителі республіки досі дотримуються багатьох традицій, висхідних поваги минулому. Тож які вони відзначають 22 березня Адже (Навруз), мусульманські свята Руза-хайит і Курбан-хайит. Урочисто, при великому великій кількості людей святкуються народження дітей, весілля, інші події у життя. До сьогодення для узбецького житла, особливо у сільській місцевості, характерно майже повну відсутність меблів. Сидять на підлозі, на розстелених попід стінами ватяних ковдрах. Під час прийому їжі розстеляють скатертину чи ставлять низький стіл. Їжа узбеків складається з рослинних, молочних і м’ясних продуктів. Хліб поодинокі сільські жителі печуть у особливої печі. Найулюбленішу страву — плов. Традиційні елементи костюма найкраще збереглися у жіночому вбранні, що складається з шаровар і яскравих суконь туникообразного покрою. Чоловіки обов’язково носять тюбетейки, у свята — халаты.

Важную роль історії Узбекистану грали різні релігії. Учені вважають, що у Хорезмі народився також і проповідував засновник зороастризму — Заратуштра (1-ша половина І тис. до зв. е.), що становив найдавнішу частина релігійних текстів «Авести». На початку І тис. у областях Узбекистану поширився буддизм. Протягом усього І тис. у низці міст існували християнські громади. У VII — VIII ст. регіон був завоеван арабами, після чого пануючій релігією місцевого населення стає іслам. Віруючі узбеки, таджики, казахи, кыргызы, туркмени та інші народності сучасного Узбекистану в гнітючому більшості мусульман-сунітів ханифитского толка.

Узбекистан — республіка. Президент — главу держави і владі. Законодавча влада належить парламенту — Верховному зборам (Олий Маджлис).

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой