Индия

Тип работы:
Реферат
Предмет:
География


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІСЬКЕ НАСЕЛЕННЯ І НАЙБІЛЬШІ МІСТА ИНДИИ

Індія — країна древньої міської культури. Такі її міста, як Варанаси, Аллахабад, Патна, Делі, виникли на зорі людської цивілізації. Але незалежності до середини ХХ століття рівень урбанізації таки в Індії залишався дуже невисоким, що характеризувало їх у основному як державу сільських жителів. Лише в другої половини ХХ століття він почав зростати быстрее.

Зростання міського населення Індії xx веке

|Годы переписів |Міське |Частка міського | | |населення У |населення, в % | | |млн. чол. | | |1901 |25,8 |10,8 | |1911 |25,9, |10,3 | |1921 |28,1 |11,2 | |1931 |33,4 |12,0 | |1941 |44,2 |13,9 | |1951 |62,4 |17,3 | |1961 |78,9 |18,0 | |1971 |109,1 |19,9 | |1981 |159,5 |23,3 | |1991 |217,2 |25,7 |

Попри це, Індія й на початку 1990-х років належить до посередньо — урбанізованим країнам. Проте, за загальним числу городян вона поступається лише Китаю. Згідно з деякими прогнозам до 2000 року міське населення Індії може сягнути 360 млн. чоловік, або 34%.

Ще одна непрямий показник урбанізації - зростання самого числа міст. У 1901 року їх було трохи більше 1900, 1981 — 4000, а 1991 року — 4700. До того ж великих міст 1961 року було 108, в 1981 року — 220, а 1991 року — більш 300. Вони живе приблизно 2/3 всіх городян. Якщо 1901 року населення більше однієї млн. мала лише Калькутта, з 1911 року ця кордон перевершив також Бомбей, а 1951 року таких міст — стало 5, то 1981 року таких побільшало до 12, а 1991 року — до 23.

Зовнішній вигляд більшості міст Індії склався ще колоніальний період. Їх характерно поєднання двох частин — давньої і нової. Стара частина зазвичай є традиційний східний місто з тісній забудовою і жвавої дискусії торгової діяльністю, зосередженого на численних базарах, при слабкої функціональної диференціації торгівлі. А нову частина утворює так званий з діловим і адміністративним центром і чітко розпланованими кварталами, котеджів західного стилю, виділені на чиновників колоніальної администрации.

Коротко познайомимося далі з чотирма найбільшими містами країни — Делі, Бомбеем, Калькуттою і Мадрасом.

Міські агломерації Індії з населенням більше однієї млн. чоловік у 1991 году

|Агломерация |Кількість жителів |Агломерація |Кількість жителів| | |в тис. чол. | |в тис. чол. | |Великий Бомбей |12 572 |Джайпур |1514 | |Калькутта |10 916 |Кончін |1140 | |Делі |8375 |Компуттур |1136 | |Мадрас |5361 |Вододара |1115 | |Хайдерабад |4280 |Индаур |1104 | |Бангалор |4087 |Патна |1099 | |Ахмадабад |3248 |Мадурай |1094 | |Пуна |2485 |Висакхапатнам |1052 | |Канпур |2111 |Варанаси |1026 | |Нашпуур |1661 |Лидхиана |1012 | |Лакнау |1642 | | | |Сурат |1517 | | |

Місто Делі, розташований правому березі річки Джамны, на перехресті торгових шляхів, багато століть, і навіть тисячоліть був столицею різних держав: початку XIII століття — Делійського султанату, з початку XVI століття — імперії Великих Моголів, з 1911 року — Британської Індії, з 1947 року — Індійського домініону і 1950-го року — Республіки Індії. У 1911 року населення міста було якихось 214 тис. людина, 1941 року — 700 тис. 1951 року — 1,4 млн. в 1971 року — 3,6 млн. в 1981 року — 5,7 млн. а 1991 року — майже 8,4 млн. людина. Головна функція Делі - політико-адміністративна, столична. У цьому сенсі місто поширює свій вплив усю країну. Але Делі є також однією з найбільших у Індії промислових центрів, транспортно-торговых вузлів, зосередженням науки, культури, освіти, искусства.

По функцій і зовнішньому виглядом місто чітко підрозділяється на Старий і Новий Дели.

Старий Делі чи Шахджаханабад, що у закруті Джамны, особливо багатий історичними і архітектурними визначними пам’ятками. Це, передусім знаменитий Червоний форт (Лал килу) — грандіозна споруда з бурого піщанику, споруджена за правління імператора Шах-Джахана і слугувало резиденцією Великих Моголів. І це найбільший у країні мечеть Джама-Масджид, побудована середині XVII століття, де зберігаються такі мусульманські реліквії, як голова Корану, за переказами написана під диктовку пророка Мухаммеда. Це 70-метровая вежа Кутуб-Минар, споруджена мусульманськими завойовниками в XII — XIII століттях. Але тут, березі Джамны, перебуває меморіальний музей лідера національно-визвольної боротьби країни Мохандаса Карамчанда Ганді, прозваного, що отже. У 1948 року він від кулі фанатика-убийцы, на цьому місці (Раджхате) відбулася його кремація. А приблизно кілометрі звідси у травні 1984 року кремирована Індіра Ганди.

Бомбей і тепер своїм географічним розташуванням основними історичними віхами відрізняється від Делі. Насамперед, розмістився березі Аравійського моря, на семи невеликих островах. У 1534 року, від початку португальської колонізації, вони захопила Португалією, але вже 1661 року, перейшли до Англії - як посаг португальської принцеси, вийшла заміж за англійського принца, який потім королем Карлом II. Поступово острова стали забудовуватися. Земляними перемичками їх з'єднали спочатку між собою, перетворивши фактично на один острів, та був з берегом. Більше швидке зростання міста триває вже у другій половині ХІХ століття, особливо після відкриття тут у 1851 році першою індійської бавовняною фабрики. Сучасний Бомбей — найбільший населенням місто Індії. У межах Великого Бомбея живе 12,5 млн. людина; це забезпечує йому шосте місце у світі після Мехіко, Токіо, Сан-Паулу, Нью-Йорка і Шанхая. Бомбей також найбільший промисловий центр країни, у якому широко представлені як галузі важкої, і традиційної легку промисловість, особливо бавовняною. І це головний морської порт, який би до 2/3 всієї зовнішньої торгівлі, головний фінансовий центр, великий центр науку й культуры.

Калькутта лежить у дельті Гангу, правому березі однієї з його рукавів — Хугли, в 140 кілометрів від Бенгальського затоки. Ще приходу англійців в цьому самому місці, звідки починаються важливі шляху до глиб Індії, розташовувалися факторії португальців, голландців, датчан. Калькутта була і заснована 1690 року агентом британської Ост-Індської компанії Джобом Чарноком дома трьох сіл, одній із яких називалася Каликатта. Особливо швидкий зростання міста відбувався 1773−1911 роках, коли Калькутта була столицею Британської Індії, та перетворилася на найбільший місто країни. Після перенесення столиці у Делі зростання її уповільнився. Під час поділу країни у 1947 року на два домініону і гуманітарної освіти Східного Пакистану (потім — Бангладеш) порушилися її традиційні зв’язки України із Східної Бенгалией. Проте Калькутта й у наші дні залишається другим після Бомбея промисловим і портовим містом Індії та є найбільшим його культурним центром. При чисельності населення близько 11 млн. людина Калькутта замикає десятку найбільших міст мира.

Мадрас було створено 1639 року англійськими купцями як форт Ост- Индской компанії. Він протягається на 20 км вздовж узбережжя Бенгальського затоки, утворить тут одну з найкращих у світі пляжів — Марина. Мадрас більш місто, ніж інші найбільших міст країни, контрасти між місцевої влади й європейської забудовою тут виражені не так. Заводи Мадраса випускають автомобілі, вагони, велосипеди. Тут перебуває найбільший у країні киностудия.

СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКІ РАЙОНИ ИНДИИ.

У цілому нині Індія має цілком сприятливі природні передумови для розвитку сільського господарства. Для її земельного фонду характерний надзвичайно високий (більш ½ території) рівень розораності. По загальним розмірам оброблюваних земель вона поступається лише США. Агрокліматичні умови на більшої її частки сприятливі й дозволяють хліборобствувати цілий рік. Більшість районів характерно безліч тепла (сума активних температур 4000° -8000° на рік). Лімітує лише недолік вологи. Ось у країні зрошується 2/5 всіх посівних площ, і з загальній площі зрошуваних земель вона лише трохи поступається Китаю.

Індія — країна древньої землеробській культури, і його сільське господарство має яскраво виражену рослинницьку спрямованість. Рослинництво — переважно трудоинтенсивное — дає понад 4/5 всієї вартості сільськогосподарської продукції, причому майже така сама частина всієї посівної площі зайнята продовольчими культурами. Тваринництво, попри наявність найбільшої світі поголів'я худоби, розвинене набагато слабше. Товарне скотарство зустрічається нечасто, а велика рогата худобу використовується головним чином ролі тягловою сили на польових роботах. Що ж до розмірів поголів'я, то в значною мірою пояснюється поглядами індуїзму, які забороняють вбивати корів. У результаті поголів'я цілком непродуктивного і неработоспособного безпородного худоби обчислюється десятками мільйонів голов.

Після завоювання незалежності країні сталися великі аграрні перетворення. Була розпочато аграрну реформу, спрямовану ліквідацію великого поміщицького землеволодіння і наділення землею селян. Але проводилася вона недостатньо послідовно призвела до зміцненню кулацкой верхівки, що у першу чергу, й скористалася плодами яка розпочалася 60-ті роки, збільшивши цим соціальне розшарування суспільства. Про успіхи таки в Індії написано дуже багато. Справді, вона призвела до того, що валовий збір зернових в країні сягнув 185 млн. т. (3 місці після Китаю, США) і навіть дозволив відмовитися від дорогого імпортного зерна. Не доводиться це забувати про те, що таке самозабезпечення було досягнуто при гранично низький рівень споживання зерна (230 — 240 душу населення на рік). Те саме стосується і до душевому споживання інших продуктів: м’яса — 1,6 кг, тваринного олії - 1 кг, риби — 1 кг, молока -55 л, яєць — 24 штуки. І цей середні показники, котрі мають приховувати тієї обставини, що 60% населення Індії досі живе за офіційної межею бідності, в умовах постійного недоїдання і навіть голода.

У цьому загальному фоні окремі райони Індії дуже відрізняються один від одну немов по природним умовам, і за рівнем товарності і характерові спеціалізації, сільського хозяйства.

Найсприятливішою для землеробства Индо-Гангская низовину, щодо сприятливі рівнини і низовини Сході і сході країни й менш сприятливі райони, які працюють у центральної та південної частинах Индостана. З основний спеціалізації землеробства, у самому загальному, генерализованном вигляді у Індії можна назвати три головних района.

Перший — район з величезним переважанням посівів пшениці, хоча тут возделываются також рис, просо, бавовник, олійною культурою, цукровий тростину. Він розташований біля штатів Пенджаб, Харьяна і Уттар- Прадеш. Але й менше, ніж у сусідніх, частинах Індії, тут також виражені два основних сільськогосподарських сезону: літній (хариф) й зимову (рабі). У літній сезон — головним джерелом вологи служать мусонні дощі, які диктують все основні терміни польових робіт, а зимовий, сухий сезон поля потребують штучному орошении.

Роль основний житниці країни виконує порівняно невеличкий по території штат Пенджаб (Панджаб), що у перекладі отже. Справді, до виділення Пакистану в 1947 року і його території охоплювала басейни п’яти головних приток Інда: Сатледжа, Биаса, Рави, Чинаба і Джелама. Тут було створено найбільші країни зрошувальних систем. Але після розділу колишньої Британської Індії основна частина їх опинилася в межах Пакистану. Тож у Пенджабі від початку багато уваги приділялося гидротехническому будівництва. Тож у 1948 — 1970 роках тут не річці Сатледж було споруджено найбільший у гідровузол Бхакра- Нангал, до складу якого ГЕС потужністю 1,1 млн. кВ та систему зрошувальних каналів загальної довжиною 4,5 тис. км; з допомогою в Пенджабі та кількох сусідніх штатах було орошено 1,5 млн. га земель. Потім було побудовано та інші гидроузлы, і зрошувальні системы.

Іригація підштовхувала професіоналів, що у Пенджабі розпочалася, і в найбільшою мірою проявилася (за умов Індії). Вона охопила, передусім, домінуючі тут господарства куркулів і заможних селян — переважно сикхів, широко які використовують також сільськогосподарську техніку й мінеральних добрив. Через війну частка Пенджабу в общеиндийском зборі пшениці, яка вирощується в сезон рабі, зросла до 40%. Значно збільшилися також збори рису, длинноволокнистого бавовнику, інших культур.

Штат Харьяну може бути свого роду зменшеній копією Пенджабу. Нагадує його й найбільший населенням штат Уттар-Прадеш — найбільший виробник пшениці, але й бобових і олійних культур, цукрового тростини, картоплі і овочів, що лежить вже цілком не більше Гангской низменности.

Другий район — район з величезним переважанням посівів рису, хоч із ним тут возделываются також цукрова тростина, джут, просяні і олійні культури, пшениця. Він займає значно більшу площа, ніж пшеничний район, охоплюючи основну частину низовин Гангу і Брахмапутры, східну частина Деканского плоскогір'я, і навіть Коромандельский і Малабарский берега Индостана. Але ядро його у межах штатів Західна Бенгалія, Біхар, Орисса й почасти Уттар-Прадеш.

Рис тут обробляють вже протягом тисячоліть. Висівають його зазвичай, у початку сезону хариф, коли стоїть суха і спекотна погода з травневими температурами до 42 — 44 °C. З приходом на початку червня мусонні дощі рисові поля покриваються водою, а збирання врожаю виробляють вже восени. Але при штучному зрошенні, забезпечуваним з допомогою як великих зрошувальних систем, і криниць (свердловин), рис успішно вирощується й у сезон раби.

Третій сільськогосподарський район Індії займає основну частину Деканского плоскогір'я. Він має тої чіткої спеціалізації. З зернових культур тут вирощують переважно джовар та інші просяні, але й рис, пшеницю, кукурудзу, з технічних — коротковолокнистый бавовник. Загальний рівень сільського господарства, його врожайність і товарність тут значно нижчі від, зрошується лише 1/7 посівних площ. Навіть бавовник вирощується не так на поливних землях, хоча у його посіви використовуються переважно найбільш родючі темноцветные глинисті грунту на базальтових покривах — регуры. Тому немає й врожайність бавовнику таки в Індії становить 26 ц/га, але значно нижчою середньосвітової (55 ц/га), що вже казати вже про Сполучених Штатів або Узбекистані. На Індію доводиться ¼ всіх посівів бавовнику у світі, але з збору бавовни вона лише четверте место.

Крім цих основних районів, таки в Індії можна назвати ще трохи більше вузько спеціалізованих районів сільського господарства. Це, наприклад, низов’я Гангу у Західному Бенгалії, де фактично монокультурою служить джут. Або Ассамская долина на сході, яка ще кінці ХІХ століття перетворилася на одна з найбільших чаепроизводящих районів світу. Або Малабарское узбережжі - найбільший постачальник кокосів, і навіть чорного перцю та інших прянощів. У більшості з них переважає плантационное господарство. Природа Индии

Півострів Індостан — це цілий континент, кліматичне і географічне своєрідність якого сприяє процвітанню тварини рослинного мира.

У Індії налічується близько 45 тис. видів рослин, їх 15 тис. зустрічаються лише у Індії. Ліси таки в Індії покривають площа 639 тыс. кв. км, що становить 19,45% території страны.

У Індії налічується близько 82 тис. різних видів тварин, їх 850 видів ссавців, 2000 видів птахів, 2500 видів риб, 150 видів амфібій, 450 видів рептилій, приблизно 60 тис. видів насекомых.

Хоча ареали видів накладаються один на друга, кожен регіон має своєрідність. Зона проживання хангула обмежується долиною Кашмір у Північній Індії, носороги встерчаются окремими заплавах уздовж ріки Брахмапутра на сході, чорний лангур — в Західних Гатах, а Західна Індія служить притулком останнім які залишилися азіатським львам.

Два найвражаючих виду — це бенгальський тигр і індійський слон, досі встречаюся на всекй території, хоча у останнім часом їх популяція сильно сократилась.

Бенгальський тигр сягає завдовжки 3 метрів та значимості до 290 кг. Ще минулому тигрів нещадно знищували, і до 1973 року, коли було розпочато спеціальна дитяча програма відновлення популяції бенгальських тигрів, їх було всього 1827 особин. До 1986 р. чиленность популяції бенгальських тигрів зросла до 4230 особей.

Індійський слон кілька поступається у розмірі африканському слону. Його розмір сягає 3 метрів заввишки та 3,2 — завдовжки. І, на відміну від африканського, добре піддається дресируванню вже давно став домашнім тваринам. У Давньому Світі індійський слони часто використовувались у збройних силах.

Азиатский (гирский) лев зберігся лише у Гирском лісі на півострові Катхивар у країнах Індії. Його чисельність сягає 210−220 особей.

Гаур чи індійський бізон — найбільше копитне тварина Індії. Самець сягає 95 див заввишки та важить більш 900 кг.

Великий індійський носоріг сягає 180 див заввишки та 335 див в длину. Длина роги сягає 61 див. Індійські носороги водяться головним чином у Казирангском національному парке.

Єдиний представник людиноподібних обезья — гібон Хулока — водиться у лісах Ассама. Висота самця сягає 90 див, вагу до 8 кг.

Лангур — самий распостраненный таки в Індії вид мавп. Самець лангура сягає 75 див заввишки, вагу — до 21 кг.

Королівська кобра — найбільша отруйна змія Індії. Досягає в довжину 5, 5 м. Укус королівської кобри смертельний навіть слона.

Індійська кобра (еще одна частка отруйних змій) сягає завдовжки 180 см.

Гангский гавіал живе долині Гангу. Довжина цього крокодила сягає 6,6 м. Популяція цього крокодила досить малочиленна.

З метою збереження рідкісних і нечисленних видів флори і фауни, в Індії створено створено 83 національні парки, 447 заповідників, 23 тигрових заказника, 200 зоопарків і побачили 8-го біосферних резерваций.

Заповідники Индии

Національний парк Дачигам (Кашмир)

Широка долина: гірські схили. Тут живуть рідкісний вид оленя — хангул, чорні і бурі ведмеді, леопарди; гніздування чапель. Аеропорт: Сринагар, 22 км. Залізнична станція: Джамму, 311 км. Сезон: червень — липень. Проживання: Сринагар — будинку по воді на озерах Дав і Нагин.

Заповідник птахів Говинд Сагар (Химачал-Прадеш)

Пташиний заповідник населений журавлями, качками, гусаками, чирками. Аеропорт: Чандигарх, 135 км. Залізнична станція: Нангал, 13 км. Проживання: можна зупинитися в Бакре.

Національний парк Корбетт (Уттар-Прадеш)

Передгір'я Гімалаїв навколо Дикала; солончаковые лісу й до рівнини. Фауна: тигри, слони, леопарди й різноманітні птахи. Чудова риболовля у ріці Рамганге. Аеропорт: Пантнагар, 115 км. Залізнична станція: Рамнагар, 51 км. Сезон: листопад — травень. Проживання: біля парка.

Національний парк Дадва (Уттар-Прадеш)

Кордон Непалу. Тут живуть тигри, медведи-губачи і пантери. Аеропорт: Лакхнау, 251 км. Залізнична станція: Дадва, 4 км. Сезон: листопад — травень. Проживання біля парка.

Національний парк «Квіткова долина «(Уттар-Прадеш)

Під час цвітіння цей «сад даху світу », піднесений ный на висоту 3500 м, осліплює буйним різноквіттям. Місце Розташування: 44 кілометрів від Бадринатха. Железнодо рожная станція: Ришикеш, 280 км. Сезон: червень — июль.

Національний парк Сариска (Раджастхан)

Близько 200 кілометрів від Делі. Ліс і відкриті рівнини. Самбар (найбільший з індійських оленів), четал (плямистий олень), нилгаи (індійська антилопа), чорний олень, леопард, тигр; хороший нічний огляд. Аеропорт: Джайпур, 160 км. Залізнична станція: Алвар, 35 км (автобусне повідомлення). Сезон: лютий — червень. Проживання: біля парка.

Рантхамбхор (Саваи-Мадхопур — Раджастхан)

Горбкуваті лісу, рівнини і озера. Самбар, чинкара (індійська газель), тигр, медведь-губач, крокодили і перелітні водоплавні птахи. Аеропорт: Джайпур, 162 км. Залізнична станція: Саваи- Мадхопур, 11 км. Сезон: листопад — травень. Проживання: території парку й у Саваи-Мадхопур.

СОСТОЯНИЕ ОТОЧУЮЧОЇ СЕРЕДОВИЩА У ИНДИИ

Стан довкілля Індії залежить від багатьох чинників, серед які слід, очевидно, виділити два головних: тривалість сільськогосподарського використання території Франції і швидке зростання населения.

Археологічні й історичні дані дозволяють виділити п’ять етапів використання території цієї країни: найдавніший землеробський (3 — 2-ге тисячоліття до зв. е.), скотоводческий, (1-е тисячоліття до зв. е.), богарного землеробства (III століття до зв. е. — XIV століття), примітивного богарного і зрошуваного землеробства, і більше інтенсивного зрошуваного землеробства (з середини ХХ століття). Через війну природа Індії піддалася дуже сильної, і сьогодні більш 60% її території характеризується дуже й зміненими антропогенними ландшафтами. Це зрошувані райони Пенджабу і Индо-Гангской низовини, ландшафти річкових долин і дельт, приморські алювіальні рівнини, пенепленизированные рівнини Деканского плоскогір'я, оазиси пустелі Тар.

Зрозуміло, що демографічний вибух, що в другої половини ХХ століття ще більше збільшив завезеними на територію. Природна необхідність забезпечити майже 850 млн. людина їжею, дровами, пасовищами для 270 млн. голів великої рогатої худоби — більше й 120 млн. голів овець і кіз мала прямий наслідок деградацію багатьох природних ландшафтів, порушення, котрий іноді руйнація найважливіших екосистем. До того вони торкнулися майже всі компоненти географічної оболочки.

Мабуть, найбільшою мірою процеси такий деградації торкнулися грунтового покрову. Корозія грунту — майже головний бич землеробських ландшафтів Індії. Вона охопила понад половина країни, й у особливості сильно розорані і обезлесенные ИндоТангские рівнини, Декан. Індійські вчені-аграрники, зібравши дані спеціальних дослідницьких станцій підрахували, це щороку внаслідок процесів водяної та вітрової ерозії країна втрачає більш млрд. т. грунту. У цьому деякі ділянки стають повністю непридатними для землеробства, перетворюючись на. До цього слід додати вторинне засолення і заболочування грунтів — головним чином у Пенджабі, штатах Уттар-Падеш, Західна Бенгалія та інших районах поширення іригації, різко зросле у другій половині поточного століття забруднення грунтів пестицидами.

На заході Індії Раджастхане, велику загрозу є спустелення. У три — 2-му тисячоліттях до нашої ери це був одним із важливих осередків древньої цивілізації. А потім піски поглинули міста, засипали караванні шляху, про що свідчать розкопки міста Мохенджо-Даро (тепер перебуває Пакистані). І тепер території цього штату займають рухливі піски пустелі Тар. Просування їх на схід представляє велику загрозу й у сусідніх штатов.

Дуже сильно порушений також рослинний покрив Індії. Хоча лісистість у країні у вдвічі вищий, ніж у Китаї, і як 34%, в значною мірою це не є первинні, а вторинні лісу, чагарники, антропогенна савана. Останнім часом особливо велике занепокоєння викликає знищення пралісів у передгір'ях Гімалаїв. У основі такої обезлесивания лежать головні причини. Перша їх — насущна необхідність розширення посівних площ за умов фактично повсюдного малоземелля (а про широке застосування у минулому в передгірних районах хижацької подсечно-огневой системи землеробства). Друга — триваюче масове використання деревини як паливо. Ще початку 80-х частка дров у структурі паливо споживання Індії досягла 1/3.

У результаті площа лісів таки в Індії щорічно зменшується на 1,5 млн. га. Але це може забезпечити потреби. Через низькою продуктивності лісів щорічна заготівля деревини становить приблизно 40 млн. м3, тобто з розрахунку одну особу всього 0,046 м³ дров’яний і ділової деревини (США лише діловою деревини кожного жителя доводиться 1,86 м³, чи 40 разів більше). Індійський уряд оцінює потреби у деревині до 2000 року у 290 млн. м3, що у сім разів більше обсягу лісозаготівель, що може бути забезпечений завдяки очікуваному приросту лісових ресурсів. Отже, вирубування лісів, наносящая великий екологічну шкоду, очевидно, буде продолжаться.

Натомість зведення лісів мало воістину катастрофічні наслідки для водного господарства Індії: порушився режим річок, збільшився твердий річковий стік (Ганг щорічно виносить в Бенгальський затоку 1,5 млн. т. наносів, трохи поступаючись цьому плані лише Хуанхе). Відповідно до індійським даним, в наші дні повеням піддаються 400 тис. км. території країни. Найчастіше виходять у дощовий літній сезон, коли мусони приносять вологий повітря з Індійського океану. Щороку повеням піддаються загалом 8 млн. га, половині з яких становлять сільськогосподарські землі, і потерпає від нього понад 34 млн. людина. Додамо, що порушення режиму річок таки в Індії вкрай негативно позначається на в сусідній країні - Бангладеш.

До цього слід додати що зростає промышленно-бытовое забруднення водного середовища. Часом не тільки стоки з полів, а й промислові й міські відходи зазвичай скидаються у річки зволікається без жодної очищення. З усіх міст Індії лише 8 повністю, а 210 частково обладнані системами каналізації. Адже лише з перебігу Гангу распложены (Катастрофічне повінь в Бангладеші у серпні-вересні 1988 року охопило більш 2/3 території країни, залишивши без притулку 30 млн. людина. Восени 1990 року внаслідок повені загинуло за оцінками від 150 до 300 тис. людина.) 114 міст із населенням понад 50 тис. людина. Свої неочищені відходи скидають в Хугли 150 великих джутових фабрик. І при тому, що постачання 4/5 населення питної води залежить від ресурсів річкового стока.

Забруднення атмосфери доки прийняло настільки жахливих масштабів. Ще кілька десятиріч тому основними джерелами її забруднення були домашні осередки (мангали), де серед палива зазвичай використовувався кізяк, і плавильні. Але тепер би їхнє місце зайняли великі виробництва — «ГЕС, підприємства чорної та кольоровою металургії, нафтохімії. Вважається, наприклад, дихати повітрям Бомбея — це саме саме, що викурювати десять сигарет щодня. Ростучі викиди сірки та азоту вже призводять до виникнення кислотних дощів, які впливають посіви, води та споруди. Очевидна небезпека, яка загрожує знаменитої гробниці Тадж- Махав у зв’язку з викидами сусідніх нафтопереробних заводов.

На перших етапах індустріалізації охорони навколишнього середовища таки в Індії не приділялося великої уваги — насамперед через відсутність коштів. Але потім необхідність цього була усвідомлено і урядовими колами і громадськістю, і кошти, хоч і невеликі, виділено. У 1980-х років було прийнято, що передбачав встановлення моніторингу станом вод річки й початок будівництва каналізаційних систем у містах. Тоді була і створена національна комісія з боротьби з опустыниванием, основним завданням якої стала щорічне відновлення лісів площею 5 млн. га. Штучні супутники залучатися для контролю над грунтом і передбачення посух і повеней. У дивовижній країні налічувалося 7 національних парків, 80 резерватів дикої природы.

Однак це можна лише як початкових заходів.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой