Благородная росіянка Дашкова

Тип работы:
Реферат
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МОСКОВСЬКИЙ ПСИХОЛОГО-СОЦИАЛЬНЫЙ ИНСТИТУТ

КОНТРОЛЬНА РОБОТА на уроках: Історія России

«ШЛЯХЕТНА РОССИЯНКА»

КАТЕРИНА РОМАНІВНА ДАШКОВА

Студентки 1 до. 2 гр.

Факультету психологии

Сабурової З. В.

Іжевськ 1998

ПЛАН

1 Введение

2 «Благородна Россиянка»

3 Заключение

«Співайте, росски музи, пойте

Є повірниця у вас,

Захоплюйтеся, світи стройте:

Довірений Дашковою Парнас"

Новий переворот 1762 року поставив на трон жінку як розумну і з тактом, а й надзвичайно талановиту, на рідкість освічену, розвинену і діяльну. Серед сподвижників Катерини II, сприяло її воцарінню і прославившими її правління особливе місце належить Катерині Романовне Дашковою. Воскресіння Ісуса знаменитої княгині жінка виступає в активної ролі на політичної арені протягом довгого часу є керівником науки Батьківщині. І те, й те неспроможна не представлятися винятковим явищем стосовно тодішньому підлозі неосвіченому суспільству, де немає не тільки жінки, а й чоловіки були обділені освітою, і громадська діяльність давалася лише незначному колі осіб. Увага мимоволі стає в цієї молодий, що володіла величезним на той час освітою, жінці, маленькій і досить непоказною з вигляду, але здатної своїми розумовими якостями і дивовижної енергією заткнути за пояс багатьох із її оточення. Доля княгині Дашковою чудова у багатьох відносинах. Для її частку випали блискучі успіхи у молодості й випробування, у старости.

Княгиня Дашкова з народження належала до самого вищому колу суспільства. Древній дворянський рід Воронцових, відомий ще від часів Івана Грозного. Є. Р. Дашкова, уроджена графиня Воронцова, народилася Петербурзі березні 1743 року. Рано втративши мати вона виховувалася у ній дядька — впливового вельможі М. І. Воронцова — спочатку віце-канцлера, а потім «великого канцлера». Юная княгиня отримала блискучу академічну освіту. Вона вільно володіла чотирма мовами, захоплювалася художньої літературою, особливо французької, любила мистецтво, жваво цікавилася і стають політичними питаннями. «Улюбленими моїми авторами були Бейль, Монтеск'є, Вольтер і Буало». Видя, як і ще нездатність Петра III бути главою величезної імперії, зіштовхуючись із його презирством до всього російському, вона переконалася у цьому, що поводиться країну, а то й загибель, чи до падіння національної гідності та державного престижу. 28 червня 1762 року Дашкова прийняла активну участь у палацовому перевороті, який привів на престол її подругу Катерину II. Проте недовго тривала дружба двох Екатерин. Між ними з’являється деяке відчуження. Овдовівши двадцятирічні, вкрай стиснена у засобах, власне, отринутая рідними, не простившими їй участі у поваленні Петра III, Дашкова в 1765 року залишивши Петербург, переїжджає до Москви. «Усі задоволені, що поїхала — писав з цього приводу англійський посланник Маккартні, — вона — жінка надзвичайної сили розуму, що має чоловічої відвагою і силою духу, здатної долати труднощі удавані майже непереборними, характер занадто небезпечний у країні…» У кінці 1769 року княгині з дітьми дозволили виїхати зарубіжних країн, до Європи. Противник розважальних подорожей Дашкова поставила метою ознайомитися з різними містами і країнами й вибрати найкраще навчальний заклад для освіти своїх дітей. У 1772 року повертається до Петербурга, а восени 1773 року Дашкова їде до Москви. Цей від'їзд дослідники розцінюють як змушений, історики пов’язують його з спробою М. І. Паніна і Д. І. Фонвізіна домогтися зміни форми управління — встановлення конституційної монархії. Дашкова присвячувалася у ці задуми і вони були їй близькі, оскільки він взагалі була прибічницею обмеження самодержавства. Катерина ІІ дізналася звідси. З змовників хто б постраждав, але Дашкова переселяється в Москву.

У 1774 року Катерина Романівна бере участь у установі Вільного Російського зборів при Московському університеті. Саме тоді вона писала і друкувалася, найчастіше під псевдонімом «Росіянка» чи «Благородна Росіянка». З 1775 по 1782 рік Дашкова з і дочкою живе по закордонах. Вона багато мандрує Рейну, піднімалася на Везувій, відвідувала багато виставок, музеїв працювала у театри, побувала у Берліні, Лондоні, Парижі, Женеві й багатьох інших містах, У Швейцарії розмовляла з самим Вольтером, в Шотландії зустрічалась із Адамом Смітом, у Франції з Дені Дідро, з істориком Р. Рейнелем і математиком Ж. Д. Аламбером. Завязавшиеся відносини Дашковою з декотрими Європейськими вченими збереглися і після його повернення Росію. Далі вони грали чималу роль розвитку міжнародних зв’язків російської науки.

24 січня 1783 року Катерина ІІ підписала наступний указ: «Дирекція над Санкт-Петербурзької Академією наук препоручается статс-даме Дашковою». Безпрецедентне призначення цю посаду (жінки!) виявилося дуже вдалим. Безпосереднє ознайомлення з європейськими науковими установами, тривале спілкування з великими англійськими вченими допомогли їй швидко дати раду справах, зрозуміти, у чому першочергові завдання Академії, сприяти організації наукових експедицій і поліпшення умов праці учених. Добру службу їй послужили життєвий досвід минулого і практицизм, коли він взялася впорядковувати господарство Академії, що залишив її попередником З. Р. Домашневым у вкрай жалюгідному вигляді. Енергії і організаторських здібностей Дашковою вистачало як на адміністраторські обов’язки. Була налагоджено навчальна і науково- просвітницька діяльність Академії. Дашкова домоглася, щоб за Академії було відкрито публічні читання загальнодоступних курсів: провідні вчені читали лекцій з основним галузям природничих і точних наук.

Прагнучи пріоритеті вітчизняної науки, Дашкова розпорядилася, щоб академіки не повідомляли, як раніше, зарубіжних країн про свої нові відкриттях і спостереженнях, доки Академія їх опублікує і тим самим не придбає славу, а держава використовує ці відкриття практичні. Помітний слід історії російської журналістики та літератури залишили засновані Дашковою видання, які друкувала Академія. З травня 1783 р. виходив журнал «Співрозмовник любителів російського слова», до брати участь у якому було притягнуті Р. Р. Державін, Д. І. Фонвізін та інші. Журнал користувався більшим успіхом. М. А. Добролюбов у статті «Співрозмовник любителів російського слова» зазначав, як і журнал і Академія «мали один, і той самий приз, з’явилися внаслідок однієї й тієї ж освіченого прагнення- поширювати просвітництво у суспільстві та підняти значення вітчизняної літератури. По почину Дашковою і за її участі видавався самий довгостроковий російський журнал 18 століття — «Нові щомісячні твори». Було продовжене розпочате М. І. Новиковым видання письмових пам’яток з історії Росії «Продовження Стародавньої Російської Вивлиофики».

У вересні 1783 року Дашкова стала президентом із ще однією Академії - Російської. Її промова присутній на відкритті цієї Академії вразила слухачів патріотизмом. Новий президент висловив упевненість, що галузеву науку у Росії розвиватиметься, процвітати і належати всьому батьківщині. У своїй промові вона така ж сказала, що завдання нової Академії буде збагачення і очищення російської. Цією цілі й служила робота відомих російських вчених і літераторів створення першого російського тлумачного словника. Завершення такої величезної роботи (було зібрано 43 257 слів) в нечувано стислі терміни вразило сучасників, і недаремно через десятиліття А. З. Пушкін приєднався до думки М. М. Карамзіна: «Карамзін справедливо дивується такому подвигу. «Повний словник, виданий Академиею, — говорить він про, — належить до тих феноменів, якими Росія дивує уважних іноземців, наша безперечно, щасливу долю як не глянь є якась незвичайна швидкість: ми дозріваємо не століттями, а десятилетиями». Заботы із управління двома академіями не заважали, а скоріш сприяли літературним занять Дашковою. Вона не рідко виступала у пресі по морально-етичним проблемам. Часом не тільки боротьба з французьким впливом вчених і моді, а й критика догідництва, пристосуванства- ось теми її статей. Зверталася Дашкова і до драматичному жанру. Збереглися як і свідчення що вона виступала в аматорських концертах як і співачка, як і піаністка. Особливо вона любила народні песни.

Любов до музики, як й літературний творчість, була неї невід'ємною частиною духовного життя і притулком, куди можна було, хоча на час, уникнути тривог і небезпек придворної життя, сімейних негараздів, нещасть, образ. Там їх у житті Дашковою було немало.

Якщо раніше сутички з придворним колом відбувалися найчастіше на етичної, моральної грунті, то основі чвар з імператрицею лежали в значною мірою мотиви політичні. У 1791 року у з різким засудженням А. М. Радіщева пішов у відставку покровительствовавший йому за службі брат Дашковою А. Р. Воронцов. Не співчуваючи революційним поглядам Радищева, Катерина Романівна, проте, не могла, за словами Герцена, «аплодувати покаранням за думку». «Я була засмучена долею Радищева»,-кратко відзначить вона у «Записках».

У листопаді 1793 року у Петербурзі заговорили про трагедію Я. Б. Княжніна «Вадим Новгородський», у тому, що є багато віршів на спростування самодержавству. П'єса була двічі видрукувана у друкарні Академії наук. Видання у розпал французької революції було невчасно. Обурена тираноборческими монологами героя, Катерина ІІ заявила директору Академії: «Я накажу спалити цю трагедію рукою палача».

Прямих вказівок те що, що відставка Дашковою (офіційно — дворічний відпустку) безпосередньо з цим конфліктом, немає. Але не задарма до Дашковою на той час послужливо довели, що імператриця згадала старі чутки у тому, що Дашкова і Воронцов були «побудниками твори Радіщева», і назвала трагедію Княжніна вже другим твором небезпечного напрями. І сама Катерина вже безпосередньо до Дашковою звернула гнівний закид за поширення висловлювань, небезпечні її влади. На початку 90-х відносини Дашковою із Катериною настільки ускладнилися, лише директора Академії стала думати, щоб «…повністю від служби, від столичного шуму» («Записки»). Отримавши відпустку «для поправлення здоров’я», Дашкова їде до Москву.

Останні 15 років життя Дашковою зазначені крутими переломами долі. Два року його без роботи. Після смерті Катерини II її чекають на помста Павла за в перевороті 1762 року — посилання у далеку село Новгородської губернії і є загроза подальших утисків. Проте невдовзі вдале збіг обставин визначила новий поворот у житті Катерини Романівни. Її пожаліли, повернули із заслання і дозволили відвідувати столицях, коли відсутня двір. Російська княгиня. Змовниця 1762 року, натура, повна нерозтрачених сил, справді була на спокої, яку вона, може бути, зовсім і хотіла. Тоді ж, далеко від подвір'я і великої політики, Дашкова створює свої «Записки». Це багатий джерело з політичної історії, з російської культури другої половини 18 века.

Про Катерині Романовне Дашковою — особистості великої, складної сучасники судили по-різному, із захопленням і без заздрості, часом у відверто ворожому тоні. Одним вона представлялася передусім жінкою честолюбної, яка «домагалася перше місце при государині, навіть хотіла засідати у раді» (Р. Р. Державін), інші із всієї щирістю вважали, що «було б своєму місці на чолі держави, чи обіймаючи посаду генералісимуса чи міністра сільського господарства» (Кетрін Вильмонт). Нині можна точно сказати, що історично Росії княгиня Дашкова — явище унікальне. У перебігу одинадцяти років вона очолювала дві основні тоді наукових установи країни й залишилася єдиною жінкою в російської історії займала такі посади. Віддаючи данина заслугах М. У. Ломоносова і усвідомлюючи важливого значення творів і тяжкої праці великого вченого для вітчизняної науку й літератури, Дашкова на посаді директора Академії ухвалила створити повне зібрання його творів. З її рішенню та у її діяльну участь було видано перший тлумачний словник російського языка.

Ця освічена, розумна, енергійна жінка зробила багато у розвиток науку й освіти в России.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ:

1 Записки княгині Дашковою. Листи сестер Вильмонт з России. /Под общ. Ред. З. З. Дмитрієва. — М., 1991

2 Платонов З. Лекції з російської історії. — М., 1993

3 Сучасники. Життя невпинно й діяльність Є. Р. Дашковою і М. І. Новикова./ Біографічний нарис У. У. Огаркова: відтворення видань 1892−1893г.г. — М, 1991

4 Толстой М. П. Є. Р. Дашкова — організатор російської науки. //Вісник Російської академії наук, — тому 63. — № 3. — 1993. — стр. 245−248

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой