Государственное пристрій Азербайджану

Тип работы:
Реферат
Предмет:
География


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Государственное пристрій Азербайджана

Органы законодавчої і виконавчої власти

В Азербайджанської Радянської Соціалістичної Республіці керівні органи на місцевому рівні включали комітети Комуністичної партії, поради народних депутатів і виконавчі комітети, але в республіканському — Центральним комітетом Комуністичної партії Азербайджану, Верховна Рада і Раду міністрів. ЦК компартії Азербайджану ухвалював рішення, Верховна Рада надавав їм форму законів, а Рада міністрів забезпечував реалізацію прийняття рішень та законів. З 1969 по 1982 республікою керував перший секретар Г. А. Алиев, став потім — першим заступником глави Ради міністрів СРСР. У 1987 Алієв повернулося на Азербайджан і підприємців посів посаду Верховного меджлісу Нахічеванської Автономної Республіки.

Пост президента Азербайджанської Республіки був у 1991. Президент обирається на загальних виборах таємним голосуванням п’ять років, але з понад два терміну.

Законодательную владу у Азербайджані здійснює парламент — Міллі меджліс, що з 125 депутатів і избирающийся на термін. Вищий орган виконавчої - кабінет міністрів, призначуваний Президентом і затверджуваний Міллі меджлісом. Дії органів влади регламентуються конституцією республіки, прийнятої на про референдум у листопаді 1995.

Судебная система

Судебная система країни загалом близька до що існувала колишнього СРСР. Вищим судовим органом є Верховного суду, який обирається парламентом на термін. У склад Судна входять палати у кримінальних і громадянським справам. Судочинство здійснюють місцеві суди.

Политические партии

Одновременно з розпадом СРСР стався крах Комуністичної партії Азербайджану. 14 вересня 1991 на 23-му надзвичайне з'їзді компартії було прийнято резолюцію про її саморозпуск. Проте чимало колишніх комуністи зберегли керівні посади інформації з уряду, державних підприємств і місцевих органах влади.

После лютого 1988, коли почалася війну з Вірменією через Нагірного Карабаху, хвилі вірмено-азербайджанського конфлікту виникло кілька політичних партій та груп.

В 1992 був ухвалено закон політичні партії. Нині діє понад 30 партій. З 1995 провідною політичною силою країни стала партія Новий Азербайджан під керівництвом Г. Алієва. Їй належить більшість місць у парламенті. Провідна опозиційна сила у парламенті - Народний фронт Азербайджану (партія колишній президент Ельчибея). Серед інших опозиційних партій на парламенті представлені Мусават («Рівність») та «Партія національну незалежність. До впливових політичними організаціями ставляться Азербайджанська соціал-демократична партія і Азербайджанська народна партія. Опозиційні партії критикують Президента та уряд за повільне проведення економічних пріоритетів і демократичних реформ, нездатність повернути території Нагірного Карабаху й прилеглих районів, надання нафтових концесій для західних компаній на невигідних для Азербайджану умовах.

Вооруженные силы

Одним із перших кроків, наступних за проголошення незалежності, було визнано створення Міністерства оборони, у чиє завдання входило реформування Збройних Сил. Нині Збройні сили включають сухопутні війська, військово-морської флот, військово-повітряні сили, сили протиповітряної оборони та прикордонні війська. Чисельність Збройних Сил становить 69,5 тис. людина. Військові витрати Азербайджану оцінюються 30−40 млрд. манатів.

Внешняя политика

21 грудня 1991 Азербайджан вступив у Співдружність незалежних держав (СНД). 2 березня 1992 він було ухвалено ООН, а пізніше долучився до іншим міжнародних організацій. Особливі відносини підтримуються з іншими мусульманськими державами — Туреччиною й Іраном. До невирішеним міжнародних питань ставляться карабахська проблема і відсутність домовленості про межах між Азербайджаном, Іраном, Казахстаном, Росією і Туркменістаном в Каспійському море.

Азербайджан має статус запрошеного члена у Раді Європи є членом Європейського банку реконструкції й розвитку (ЄБРР), Світового банку реконструкції та розвитку (МБРР), організації «Ісламський конгрес» (ОІК), ОБСЄ, програми НАТО «Партнерство заради миру», Світової організації торгівлі (СОТ) зі статусом спостерігача та інших.

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой