Политический портрет Сталина

Тип работы:
Реферат
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

РЕФЕРАТ ПО ІСТОРІЇ АСЛАНЯНА АРСЕНА. ПОЛИТИЧЕСКИЙ ПОРТРЕТ СТАЛІНА

Культ Сталіна — однієї з жорсткіших і своєкорисливих диктато- рів історії людства, і з сьогодні залишається, мабуть, найменш проясненной для суспільної свідомості зрозумілою їм безмірною трагеди- їй, якої відзначений XX століття. Інакше, звідки б узятися настільки наполегливо рождаемой потужної хвилі закликів «покласти край критикою », «не тривожити пам’ять », «не гудити минуле »? Якщо ми поступимося агресивному небажанню знати всю правду і лише правду про минуле, не приречемо ми вже нині нові трагедію себе і «долі безвісні «на- ших дітей?

В Україні вже у цій галузі сумний досвід. Нищівна, ка- залось б, хвиля викриття Сталіна та її культу, проведена після XX з'їзду, окремо не змогла викорчувати з народної свідомості демонічних ми- фов, пов’язаних з іменем Тараса Шевченка, — минуло трохи времени, изменились усло- вія, і весь ця демонологія знову взялася бурхливо зростати. І це б- ло у волі згори, диктовавшей реабілітацію вождя, спочатку ів- подволь та непомітно, та був дедалі більше відкритий і цілеспрямовано — це- му сприяли і потужні струми знизу, горезвісним символом яких стали сталінські фотографії на шибках трудяг-грузовиков. Ми твердо переконані, що така поворот, наприкінці 50-х — початку 60-х здавався немислимим, багато в чому стало можливим оскільки викриття Сталіна не супроводжувалося глибоким осмисленням його — а головне, породженої ним моделі розвитку — у свідомості нашої країни. Час історії, звично і сострадательно перетворюючи на шрами вчераш- ние болісні опіки драм і трагедій окремих осіб і аж народоов, здатне утримати чіпкої і непідкупної пам’яттю своєї правду фактів, так- ющих у природному зчіпці і послідовності єдиний і вірний шифр до прочитанню интерпритации історії. Понад 30 років було недосту- пін нашої широкої общественностий доповідь М. Хрущова про культі особистості Ста- ліно, і з позицій сегоднешнего дні ми бачимо його обмеженість і недомовленість, надмірну зосередженість на особистості, а чи не на феє- номене сталінізму. Усього лише рік-півтора тому крізь товщу спрессо- вавшихся років прорвалися до нинішніх поколінням голоси М. Бухаріна, Ф. Раскольникова, М. Рютина. Можливо, саме під його впливом накопиченої енергії що нескінченним очікування так стрімко раскручи- вается нині пружина історичній пам’яті, як доносячи до нас прав- дивую картину нашої власної минулого, а й даючи суспільству силу рухатися у бік кращого майбутнього. Які Є тепер відомими нам факти, свидительства, спогади, дуже мізерні поки документи багатьох потрясли, перевернули їхню свідомість, викликавши болісну переоцінку того, що вони вважали усталеними життєвими цінностями. Страждання ці можна було зрозуміти. Однак у основі їхньої - не щоправда, сказана зараз, а брехня, що сіялась у минулому. Жити на брехні неможливо. Ця давня істина в наші дні знайшла зовсім не від абстрактне, а вельми конкретна, майже відчутне наповнення. Інколи питають: «А так усе, що зараз говориться про Стали- не? », «Може, це — нова брехня? «Такі питання можна було зрозуміти: народ наш стільки обманювали, що ми можемо вимагати від цього нової сліпий ве- ры. Часто звучать українські й такі застереження: «Почекаємо, поки відкриються архіви — тоді дізнаємося всю правду «. Але істина черпається з сховищ документів, хоч як були важливі. И, кроме того, де гаран- тии, що та її підручні не знищили найбільш компрометировав- шие документи. Йосип чи Сосо, четвертий дитина у ній шевця У. Джугашвілі, народився маленькому місті Горі Тифлиской губернії 21 грудня 1879 р. У 11 років Йосип вступив у духовне училище. Там він вивчив російський язык, который назавжди залишився йому чужим, і став атеїстом. З низ- ши духовної школи молодий атеїст перевелся, однако, у духовну насіння- рию у Тифлисі.

Його перші політичні думки були яскраво вирізняються нацио- нальным романтизмом. Сосо засвоїв собі консперативную прізвисько Коба, по імені героя грузинського патріотичного роману. Близькі щодо нього товариші його називали цим ім'ям до останніх; зараз вона майже всі расс- треляны. Вже роки товариші відзначали в Йосипа схильність знаходити у інших лише погані сторони, і із недовірою ставитися до безкорисливим спонуканням. Він вмів на чужих слабкостях і зіштовхувати своїх про- тивников лобами. Хто намагався опиратися або йому хоча б пояснити йому те, що він не розумів, той накликав він «нещадну ворожнечу «. Коба хотів командувати іншими. Закінчивши духовну школу двадцятирічні, Коба вважає себе революціонером і марксистом. Він — пише прокламації на гру- зинском і поганому російською мовою, працює в нелегальної друкарні, у робочих гуртках таємницю прибавачной вартості, бере участь у місцевих комітетах партії. Його револяционный шлях відзначений таємними пере- їздами з одного кавказького міста до іншого, тюремними висновками, посиланням, утечами, новим коротким періодом нелегальної праці та новим арештом.

Після розколу між більшовиками і меншовиками в 1903 г. осторож- ный і повільна Коба вичікує півтора року і осторонь, а згодом при- бідує до більшовиків. На Кавказі, де живі були ще традиції розбою і кривавої помсти, терористична боротьба знайшла сміливих виконавців. Уби- вали губернаторів, поліцейських, захоплювали казенні для револю- ции. Про Сталіна ходили чутки, що він брав що у террористичес- ких актах, це не доведено. Проте, це отже, що він у не стоїть осторонь терористичної діяльності. Він діяв із-за куліс: підбирав людей, давав їм санкцію партійного комітету, а сам своевремен- але відходив убік. Це більш відповідало його характеру. Тільки 1912 року Коба, котра довела у роки реации свою твердість і вірність партії, перекладається з провінційної арени на національну. З цього часу кавказець засвоює російський псевдонім Сталін, виробляючи його від стали. У цей час це означало й не так особисту характерис- тику, скільки характеристику напрями. Поверхносные психологи зображують Сталіна як урівноважене су- щество, свого роду целосное дитя природи. Насправді він весь сос- тоит з протиріч. Головне їх: невідповідність честолюбної волі та земельних ресурсів потужні мізки і таланту. Що характеризувало Леніна, — це гармонія духовних сил: теоритическая думку, практична проникливість, сила волі, витримка, — усе було пов’язано ньому одне активне ціле. Він без зусиль мобілізував водночас різні боки свого духу. Але його розумові здібності будуть вимірюватися якимись десятьма-двадцятьма відсотками, якщо взяти за еденицу виміру Леніна. Натомість, в області інтелекту в Сталіна нова диспропорція: надзвичайний розгул практичної проникливості та хитрощів з допомогою здібності узагальнення і творчої уяви. Ненависть до сильних світу цього завжди була головним двигуном як революціонера, а чи не симпатія до пригнобленим, яка настільки зігрівала і облагороджувала людську подобу Леніна. Його честолюбство не давало йому спокою як внутрішній нарив і труїло його від- носіння до видатним особистостям, підозрілістю і зависливостью. У Політ- бюро майже завжди був мовчазним і похмурим. Тільки колу лю- дей первісних, рішучих і пов’язаних забобонами він становил- ся рівніше і приветливие. У тюрмі він легше сходився з кримінальними арес- тантами, ніж із політичними. Грубість представляє органічне свойс- тво Сталіна. Але з часом він зробив із цього властивості созна- тельное знаряддя. У боротьбі Сталін будь-коли спростовує критики, а негайно пово- рачивает її проти противника, надавши їй самий грубий і нещадний пхе- рактер. Чим чудовищнее обвинувачення, краще. Політика Сталіна, — каже критик, — порушує інтереси народу. Сталін відповідає: мій противник — на- емный агент фашизму. Цей прийом, у якому побудовано московські про- цессы, міг стати сміливо увічнений в підручниках психології як «рефлекс Сталіна ».

Сталін — людина військовий чи, у кожному случае, разыгрывающий роль военного. Свое пристрасть до військовому чину і мундиру він остаточно ре- ализовал в пишному титулі генералісимуса, що він собі присвоїв. Проте й ранні революційні роки Сталін носив чоботи, шинель і свої знамениті вуса — натяк на належність до військової касті російського більшовизму. Головною пружиною політики самого Сталіна є страх перед породжених їм страхом. Сталін особисто не боягуз, та його політика відбиває страх касти привілейованих вискочок за завтрашнє. Сталін всег- так не довіряв масам; нині він боїться їх. Настільки паразивший всіх союз Сталіна із Гітлером неминуче виріс із страху бюрократії перед ворогом. У фюрера господар Кремля знаходить як те у ньому самому, а й то, що їй бракує. Гітлер, зле або добре, ініціатор біль- шого руху. Його идеям, как ні жалюгідні вони, вдалося объеденить мільйони. Не Сталін створив апарат, а апарат створив Сталіна. Але апарат є мертва машина, яка здатна творчості. Бюрократія наск- возь проникнута духом посередності. Сталін є найвидатніша посередність бюрократії. Сила у тому, що інстинкт самосохране- ния правлячої касти він висловлює твердіше, рішучіше і нещадніше дру- гих. Але цього його слабкість. Він проникливий на невеликих відстанях. Історично він короткозорий. Видатний тактик, не стратег. Свідомість своєї посередності Сталін несе на собі. Звідси й його потреб- ность до лестощів. Овації задля слави собі Сталін заохочував і, траплялося, розстрілював тих, хто мало йому аплодував. Сталін впивається власної владою. Він виявляв особисту мстивість, злопам’ятство, садизм і інші темні пристрасті, властиві його натурі. І водночас не вважався ні з якими класових інтересів і діяв навіть всупереч цим інтересам — обготівковув- руживая виняткову особисту жорстокість, особисте підступництво і особисту спрагу влади. Кульмінація Сталіна — 1937 р., що він ліквідував всіх своїх мнимих і дійсних противників партії. Сталінська иррацио- нальность полягала у цьому, що садили й вбивали вчорашніх героїв ре- волюции, вбивали своїх, найвідданіших членів партії, які вмирали часом з клятвою вірності Сталіну на вустах. Це видається безумством. І су- ществует версія, що просто був божевільним, який усе це вус- троил й навіть організував, всупереч власним партійним інтересам.

На насправді Сталін надходив цілком логічно зі своїми погляду, і навіть у чимось слідуючи ленінської політиці. Але якщо ж допустити, що був безумцем, який правив державою протягом неяк- ких десятиліть, не зустрічаючи жодних перешкод та опору, отже сама держава, створене Леніним, несло у собі таку можливість. У сталінську епоху будь-яке висловлювання, лист про легку критику держави й Сталіна, розглядали як буржуазна агітація і пропо- ганда. Та й висловлюватися було обов’язково. Досить було подозре- ния, що людина мислить якось інакше. Досить було випадкової ого- ворки чи помилки. І колективізацію, й чищення 1930-х, й багато іншого, що про- водив Сталін, у принципі припустимо розглядати, як перманентну рево- люцию. Але тут важливо інше — те, що Сталін свої портрети і радість на свій честь розглядає як перемогу над Троцьким, колись його ворогом і конкурентом. У той самий час Сталін провину власний культ намагається зіпхнути на міфічних «шкідників », які бажають його дискреди- тировать. Тим самим він розв’язує собі руки для подальших розстрілів — в тому числі і тих, хто був відданий. Нарешті, Сталін виправдати цей культ наївністю робітників і селян, яким він править. Потім скры- вается таємна думку Сталіна, яку і здійснив практично, що лише таким чином цим наївним народом і народом загалом і можна, і треба пра- вити. Дослідники кажуть, що мав виключно гениаль- іншої здатністю. Він вимагає як ніхто знався на людей, і бачив їхні наскрізь. Тому дуже вміло підбирав кадри. Людей талановитих чи самостоя- тільних у керівництві він знищував і оточив себе виконавцями, кото- рые ніяк не могли конкурувати з нею та й боялися цього пущі вогню. З іншого боку, дивовижно розбираючись у людях, він умів та їх розставляти і шахта межды собою, що в рахунку це користь йому одному. У результаті його жертви розташовувалися як б ланцюгами, часом попередньо зігравши роль катів. Сталін вмів чарувати людей своїми м’якими і увічливими мало- нерами. Умів зберігати маску непроникності, яку приховувалося щось непредсказуемое… И вмів — лише неквапливою інтонацією — повідомляти найглибшу мудрість простою й пласким речением. Сама влада його приваблювала, крім іншого, як людськими життями. Глибоко знаючи покупців, безліч глибоко їх попри, Сталін до них отно- сился як до сирому матеріалу, з яких можна робити що догоджає, осу- ществляя в історії якийсь задум своєї постаті і доля. Він був у власних очах єдиним актором-режисером, а сценою була вся країна та ширше — весь світ. У цьому сенсі Сталін був за натурою художни- кому. Звідси, зокрема, і з відхилення Сталіна Леніна на 100- рону культу власної особистості. Звідси теж та її примхливий деспотизм, і навіть підготовка і розгортання судових процесів над як сложно-увле- кательных детективних сюжетів і барвистих спектаклів. І його спокійна маска перед публікою, маска мудрого вождя, який я цілком переконаний у своїй правоті і непогрішності і завжди спокійний. Хоча у душі, навер- ное, в нього клекотали пристрасті. Сталін любив заманювати свою жертву що пошаною й те ж час, іноді трохи лякати, вибиваючи з рівноваги, граючи як кішка з мишею. Сталін любив тримати особи на одне приколе, оставляя його за високому посаді, але заарештувавши дружину, брата чи сина. Перш ніж розстріляти, він, траплялося, підвищував людини у посади, породжуючи в того хибне ощуще- ние, що це благополучно. Сталін хіба що перевіряв на людях собі силу й магію своєї місцевої влади, і, якщо людина виявляв покірність, іноді надавав милість. Але не було суворої закономірності. Людина міг як завгодно плазувати проти нього на черево, а Сталін його топтав. У грі з людиною та контроль людиною Сталіну важливо було надати своєї місцевої влади незбагненну загадковість, вищу ирра- циональность. У нього була, цілком імовірно, та справжня ирра- циональность, але Сталін її ще густішав, театрализовывал і декорував. Це відповідало і яка жила ньому художньої струні, і прагненню надати своєї влади религиозно-мистический акцент, та її потайливому, завжди хіба що затаенному характеру. Сталін насолоджувався, володіючи життям і смертю людей, яким міг принести зло, а міг і принести добро. Сталін стояв, як вже по ту бік добра і зла. І, усвідомлюючи це, найчастіше вдавався до чорному гумору, себто в коливаннях сенсу, отже зло могло обер- нуться про добре та навпаки. Коли, скажімо, Сталін виявляв пестливість до людини й до того ж час показував пазурі, погрожуючи його вбити. Однак сама загроза вбити могла закінчитися винагородою. У цьому безмежної можливості підміняти добро злом і навпаки виявлялася незбагненна загадковість Сталіна.

І тому найкращим вираженням сталінського гумору був — труп. Але це непросто труп і труп ворога, а труп друга, який любив Сталіна і якого все-таки Сталін чомусь довіряв… Це виявлялося й у великої політики. Сталін убив Кірова, та був, приписавши це вбивство своїм ідейним противникам, розв’язав ланцюг показу- тільних судових процесів над. То справді був геніальний хід сталінської тактики і політики. Сталін — людина, розбещений владою, але, як ніхто понимав- ший прирроду влади. І одне з найголовніших пружин сталінської влади — таємниця, якій він себе оточив. Сталін вгадав, що сила влади в мно- гом в її таємниці. Сталін не просто безжалісний диктатор, але свого роду гіпнотизер, зумівши себе цього разу місце Бог і погода навіяти людям соответствуещее ставлення. Сталін розумів, що має бути таин- ственной, і цієї таємничістю хіба що наповнене культ Сталіна. Звідси й відчуття, що усе відомо, все бачить. Тобто, присвоєння собі бо- жественных повноважень — усевідання. При Сталіна неймовірно розрісся аз- парат таємницею поліції, проникаючи в усі пори радянського суспільства. Але з- повз своїх прямих, каральних функцій, це мало ще значення величай- ши таємничості, з яким здійснює свою справу всеведущая і всемо- гущая влада. Магічне вплив Сталіна розпадається на частини — світлу й темний. Днем радіють народи, зводяться будівлі, відбуваються паради, розцвітає мистецтво соціального реалізму. Але головні справи виробляються вночі - і арешти, і розстріли, і політичні інтриги, і держ. засива- ния. Цей нічний стиль життя відповідав таємниці, яку Сталін вклав у са- мо поняття, у саму зміст влади. Сталін був важким суперником, партнером у переговорах. Про це кажуть багато визначні політичних діячів, дипломати тієї епохи, колись всього Черчиль. Сталіна вона найчастіше сягав того, що він мо- тіл досягти переговорів. Багато пояснюють його успіхи акторськими здібностями, оскільки вона вмів зачарувати співрозмовників. Сталін разби- рался у цьому, як треба виробляти хороше вразити партнерів у переговорам, як і точно це робити у питаннях мас. Сталін був вдумливим політиком, який виявляв увагу до малими деталями, незалежно від цього, ставилося це до диплома- тическим переговорам або до змісту його виступів. Його промови завжди відповідали вимогам на даний момент. Він акурат знав, як треба у напрямі поставленої мети: прямо, через трупи ворогів чи друзів, чи треба було на маневр, вибирати кружные шляху. Пояснювати лише хворобами чи садизмом не можна навіть ті факти, в котрих цілком виразно виявлялися симптоми його душевного заболева- ния. Передусім слід зазначити таку риску, як схильність піддавати арештам родичів своїх самих найближчих співробітників. Він навіть іноді не приховував, що це арешти переслідують на одне — як і ближче прив’язати щодо нього людини, членів сім'ї якого він тримав сво- еобразными заручниками. Диктатура стала хранителькою його адміністративно-бюрократичної системи. Сталін намагався придушити будь-які історичні тенденції, які погрожували його влади. Сталінська система діяла за законам мало- фии, але пренимала її певні риси. У зв’язку з цим колись всього слід зазначити на систему круговою порукою: або ти становишся частиною механізму знищення, або гинув. Сталін завжди прагнув замаскувати за свої вчинки, приховати свою роль керівництві машиною терору. У історії періодично возобновлявшихся хвиль репресій мали місце випадки, коли декого зізнавалися невинними в інкримінованих їм злочинах. У таких випадках Сталін втручався до справи і знімав тих, хто був винний порушення законності. Сталін завжди вмів знайти винов- ных в скоєних «помилках «і тим самим направляв невдоволення народу певне русло. Певне, людина з іншим характером навряд чи можна було б здійснювати таку політику. Сталін, проте, не терпів, щоб сяйво влади, що йде від не- го, якимось чином торкався тих, хто стояв поруч із, його родс- твенников або членам сім'ї. Свої основні рішення Сталін будь-коли приймала ВРЦ у стані нев- меняемости. Він вивчав інші погляду, часто-густо запраши- вал думка тієї чи іншої фахівця. Сталін далеко переступив рамки репресивних заходів, які- обходимы задля збереження його особистою диктатури.

Тут першому плані выс- тупают риси її особистість, незалежні від історичної обстановки, про- є надзвичайно мстивий характер цієї людини. Знаковою рисою характеру Сталіна було те, що він не забував і про- щал конфліктів, мають місце у ще дореволюційний період, під час дискусій у Комуністичній партії, ні критики, нападок на адресу своєї персони. Цей реферат не претендує на широке і глибоке розкриття теми — цього потрібні тривалі і ґрунтовні дослідження. Хоч як оціни- вать історичну роль Сталіна, з якого боку ні підходитимемо ній, очевидним: ім'я Сталіна невіддільне від народження нового громадського влаштування у Радянському Союзі і поза ним. Разом із Сталіним пішла зі світу особиста диктатура, але суспільно ні економічна стркктура, пов’язана з його ім'ям, пережила свого творця. Історичний «спадщина «Сталіна і сьогодні часом виник як привид, вона тисне на мислення нових поколінь, з їхньої діяльність, що подтвер- ждается останніми подіями нашої жизни.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой