Патриции

Тип работы:
Реферат
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

ПАТРИЦИИ

PATRÍCII.

Это слово производно від терміну pater, що у ранні часи усточиво значився патрицій, а пізніші часи республіки у римських авторів воно зустрічається найчастіше як еквівалент сенатора. Термін patricii тому позначав тих, хто належав до patres «rex patres eos (senatores) voluit nominari, patriciosque eorum liberos «(Сіс. de Re Publ. II. 12; Liv. I. 8; Dionys. II. 8). У тих авторів зустрічається помилкове припущення, що patricii були лише нащадками patres себто сенаторів, і обов’язково пов’язані з ними кревністю. Patres і patricii спочатку були термінами які мали одне значення (Plut. Romul. 13; Lydus, de Mens. I. 20, de Mag. I. 16; Niebuhr, Hist. of Rome, I. p336). Слова patres і patricii мають однакову корінь родовищ і одне і те значення сутнісно, і пояснюються деякі античні автори вірили, що найменування patres дали тому особливому класу римського населення в основі той факт що вони були батьками сімейств (Plut. Dionys. l.c.); інші, що вони були названі так из-за свій вік (Sallust, Catil. 6); чи оскільки вони розподіляли землю серед бідніших громадян, на кшталт тому як батьки робили у своїх дітей (Festus, s.v. Patres Senatores; Lyd. de Mens. IV. 50). Та більшість авторів справедливо будують це найменування до patrocinium який патриції здійснювали з усього державою і класами осіб, у тому числі воно полягала (Plut. і Sallust, l.c.; Zonaras, VII. 8; Suidas, s.v. Patrivkioi).

В тому, ким були патриції, ми повинні розрізняти три періоду у римській історії. Перший простирається від підстави Міста до установи плебеїв як друге стану; другий — від рівня цього події до часу Костянтина, протягом якого патриції були фактичної аристократією з народження, як і такі утворювали окремий клас римських громадян, противостоявший плебеїв, та був нової плебейській аристократії нобілів; третій період простирається від Костянтина до Середніх століть, протягом його патриції большє нє були аристократією з народження, а були особами, які просто мали титулом, спочатку які даються імператорами, а згодом ще й папами.

Первый Період: від підстави Міста до встановлення плебейського сословия.

Исследования Нибура у сфері ранньої римської історії встановили як безсумнівний факт, що протягом цього періоду патриції становили всю сукупність римлян які мали повними правами голоси, що вони були populus Romanus, І що поза ними був фактично інших громадян (Niebuhr, Hist. of Rome, II. pp224, 225, note 507; Сіс. pro Caecin. 35). Патриції мають розглядатися як завойовники, які звели попередніх мешканців місць, що вони окупували, до підпорядкування, що у наших джерелах позначається термінами cliens і plebs. Інші частини римського населення, саме клієнти і раби, не належали до populus Romanus, чи суверенному народові і були городянами чи патриціями. Сенатори були обраної групою людей всередині populus чи патриціїв, який виступав як його представник. Городяни чи патриції спочатку складалася з трьох різних триб, що поступово увійшли до складу суверенної populus. Ці триби мали основою поселення на кількох пагорбах, хто був послідовно включені у кордону міста Риму. Їх назви були Ramnes, Tities і Luceres, чи Ramnenses, Titienses і Lucerenses. Кожна з цих триб складалася з десяти курій, а кожна курія на десяток декурий, встановлених для представництва і воєнних цілей [SENATUS.] Перша триба, чи Ramnes, була латинської колонією на Палатинском пагорбі, яка, кажуть, грунтувалася Ромулом. Протягом на той час, існувала самотужки, вона налічувала тільки один сотню пологів (gentes) й мала сенат з однієї сотні членів. Коли Tities, чи сабинские поселенці на Квиринальском і Виминальском пагорбах, під керівництвом царя Тація об'єдналися з римлянами, число пологів, як і і сенаторів, виросло до 200. Ці дві триби після їх об'єднання, растянувшегося мабуть на певний час, були патриціями Риму перш ніж третє плем’я, Luceres, куди входили головним чином із етрусків, які оселилися на Целийском пагорбі, також ввійшло до складу об'єднання двома іншими країнами у ролі третьої триби. Неясно, коли це поселення було профінансовано: дехто каже, що це відбулося під часи Ромула (Festus, s.v. Caelius Mons і Luceres; Varro, de Ling. Lat. V. 55); інші, що це відбувалося у пізніший час (Tacit. Ann. IV. 65; Festus, s.v. Tuscum vicum). Але це этрусское поселення цілком імовірно було старше, ніж поселення сабинян (див. Gottling, Gesch. der Rom. Staatsverf. p54, &з.), хоча, як здається, іноді приймало нові загони етруських поселенців навіть пізніше, і в часи республики.

Слияние цих триб цього не сталося одноразово: об'єднання між латинами і сабинами приписується царюванню Ромула, це є досить очевидним, оскільки латини деяких випадках претендували на верховенство над сабинами (Dionys. II. 62). Luceres протягом багато часу були у ролі окремої триби, які мають тих самих прав як дві інші до того, як Тарквиний Приск, яка сама був етруском, зрівняв їх переважно коїться з іншими. Через це, кажуть, збільшив число сенаторів до 300 (Dionys. III. 67; Liv. I. 35; Сіс. de Re Publ. II. 20; cf. SENATUS), і додав дві весталки до які існували чотирьом (Dionys. l.c.; Festus, s.v. Sex Vestae sacerdotes; Niebuhr, Hist. of Rome, I. p302, &з.). Luceres, проте, попри це рівняння, іноді відрізнялися від двох інших триб назвою patres minorum gentium; це назва також докладалося решти членам патриціїв, тобто. до тих плебейським прізвищ, хто був додано Тарквинием Приском у трьох триби, і порівняно із нею, Luceres все-таки іменувалися patres majorum gentium (cf. Niebuhr, I. p304, and Gottling, p226, &з.). Те, що ця різниця між patres majorum і minorum gentium зберігалося у приватному життя в часи, як його не мало цінності з політичною погляду, очевидно у Цицерона (ad Fam. IX. 21). Тулл Гостилий додав деякі знатні пологи з Альбы у середу патриціїв (in patres legit, Liv. I. 30), саме Tullii (Sulii?), Servilii, Quinctii, Geganii, Curiatii і Cloelii, яких Діонісій (III. 29) додає gens Metilia. Анк Марций додав Тарквиниев (Dionys. III. 48), Сервий Туллій — Октавиев (Sueton. Aug. 1, &з.), і навіть Тарквиний Суперб, як здається, мав такі наміри (Dionys. IV. 57; Sueton. Vitell. 1). Не чуємо, що кількість пологів було збільшено внаслідок цих додавань, і тому ми повинні припустити, що з нього вже вимирали на той час І що вакансії, що виникали в такий спосіб, заповнювалися цими новими городянами (Gottling, p222). За часів республіки різні іноземці, й багаті плебеї раз у раз ставали римськими патриціями, наприклад, Аппий Клавдій та її рід (Liv. X. 8; порівн. II. 16; Dionys. V. 40; Sueton. Tib. 1), і Домиций Агенобарб (Suet. Nero, 1). У відношенні царського періоду римські історики кажуть, що нібито в царів було право будувати до рангу патриціїв пологи чи окремих осіб; але очевидно, що цар було робити це без згоди patres у тому куріях; in their curies; через це Лівій (IV. 4) вкладає у вуста Канулея слова: «per cooptationem in patres, aut ab regibus lecti, «таке lectio, звісно, вимагало санкції співтовариства патриціїв. За часів республіки такий допуск до рангу патриціїв міг бути здійснено лише сенатом і populus (Liv. IV. 4, X. 8, особливо порівн. Becker, Handb. der Rom. Alterth. II.1 p26, &c.).

Поскольку упродовж такого періоду немає інших римських громадян крім патриціїв, ми можемо казати про каких-то своїх правах і привілеї належали винятково їм; вони всі охоплювалися CIVITAS (ROMAN) і GENS. Щодо відносин із царями див. COMITIA CURIATA і SENATUS. Протягом цієї раннього періоду ми чи можемо казати про патриціях як аристократії, крім їхні стосунки до клієнтів, якщо його у тому світлі [CLIENS].

Второй Період: встановлення плебейського стану до часу Константина.

Когда плебеї стали особливим класом громадян, який розділив певні права з патриціями, останні опинилися у програші, оскільки ті права більше не належали винятково їм одним. Але набагато більше прав, і особливо найважливіших із них, ще зберігалося у досконалому володінні патриціїв, які були cives optimo jure, і який залишалися patres нації у тому сенсі, як раніше. Усі цивільні - і релігійні посади був у їх володінні, і вони продовжували, як й раніше, бути populus, нація тепер складалася з populus і plebes. Цю відмінність можна, яке Лівій знайшов у древніх документах (XXV. 12), здається але з часом впала в забуття, отже історик виглядає ледь обізнаним ньому й використовує термін populus для всієї сукупності громадян, включаючи плебеїв. При Антонинах термін populus позначав усіх громадян, крім патриціїв (Gaius, I. 3). У тому ставлення до плебеїв чи народу загалом патриції тепер були дійсною аристократією з народження. Людина, народжений патриціанської сім'ї, був і залишалося патрицієм, незалежно від цього, був він багатим чи бідним, був він членом сенату чи вершником, або обіймав чи какую-либо значну державну посаду чи ні: немає влади, яка б зробити патриція плебеєм, крім його власного вільного бажання, відповідно до яким будь-який патрицій бути прийнята в плебейську прізвище або стати плебеєм у вигляді офіційного переходу із свою власну стану в плебс, залишивши свій рід і курію і відмовившись від священнодійств (sacra). Що ж до цензу, він міг і належати до багатим класам, та його становий ранг залишався тим ж. Прикладами збідніння патриціїв під час пізньої республіки є: батько М. Эмилия Скавра і прийомна сім'я Сулл під час, попередній часу диктатора з цим ім'ям (Suet. Aug. 2; Liv. IV. 16; Plin. H.N. XVIII. 4; Zonar. VII. 15; Ascon. Ped. in Scaur. p25, ed. Orelli). З іншого боку, плебей і навіть іноземець, як ми вказували вище, міг стати зроблений патриції у вигляді lex curiata. Але це діялося дуже рідко; і наслідки були такі, що у протягом кількох сторіч число патриціанських прізвищ стало буде настільки швидким зменшуватися, що наприкінці республіки існувало трохи більше п’ятдесяти таких сімейств (Dionys. I. 85). Юлій Цезар у вигляді lex Cassia підвищив кілька плебейських родин ранг патриціїв, аби їм було запропоновано продовжувати відправлення древніх жрецьких посад, що ще належали їх стану (Suet. Caes. 41; Tac. Ann. XI. 25; Dion Cass. XLIII. 47, XLV. 2). Август трохи пізніше знайшов необхідним зробити те саме саме з допомогою lex Scaenia (Tacit. l.c.; Dion Cass. XLIX. 43, LII. 42). Інші імператори йшли цим прикладів: Клавдій підвищив багатьох сенаторів і такі осіб, які мали шляхетних батьків, до рангу патриціїв (Tacit. l.c.; Suet. Oth. 1); Веспасіан, Тіт та інші імператори робили ж (Tacit. Agric. 9; Capitol. M. Antonin. 1; Lamprid. Commod. 6). Для такого вивищення обличчя на ранг патриціїв існувало спеціальне вираз in patricios чи in familiam patriciam adligere.

Хотя протягом усього цього періоду патриції мали характер аристократії з народження, їхні політичні права не були ж найбільш попри всі часи. Перші століття цього періоду велася майже непрекращавшаяся боротьба між патриціями і плебеями, у якій перші використовували усі засоби, щоб утримати їх виняткові права, але її закінчилася встановленням політичного рівності двох станів. [PLEBS.] Тільки кілька незначних жрецьких посад і справляння певних древніх релігійних ритуалів і церемоній залишилися виняткової привілеєм патриціїв; що вони кичились, що у колишні дні їх релігійна влада і значення були базою їх політичної переваги (див. Ambrosch, Studen und Andeutungen, &з. p58, &з.). Тоді як боротьба між патриціями і плебеями скінчилася Римі почав виникати нового вигляду аристократії, яка частиною виходила з багатстві а частиною — на виконанні найважливіших республіканських посад, і найменування «нобілі «дали всім особам, чиї предки займали какую-нибудь з курульных посад (Див. [NOBILES].) Ця аристократія нобілів відсунула у тінь старе стан патриціїв, хоча обидва класу аристократів об'єдналися, наскільки це були можливо, в монополізації всіх найбільших посад держави (Liv. XXII. 34, XXXIX. 41); але, хоч старих патриціїв у часто ми вимушено вважаємо діючими разом із нобилями, вони могли придушити відчуття своєї переваги; та шанування, яке історична давнина могла дарувати лише їм, завжди відрізняло їх у особистому рівні від нобілів. Як великі багатства поступово зібралися у руках вищого шару, це випливає з тих заходів, прийняті приблизно у період Першої Пунічної війни, коли на громадські гри перестали покриватися з эрария, а й стали оплачуватися эдилами; і те що ця була першим кроком до вищим республіканським посадам, ця міра стала мовчазним відмовою більш бідних громадян цих посад. При імператорах позиція патриціїв як громадської групи була поліпшено; заповнення вакансій у їхніх лавах імператорами початок дедалі більше приймати характер спеціальної почесті, возлагавшейся в наявності над його хороші заслуги або як особисте благовоління, отже перехід від імені цієї періоду до третьої підготували постепенно.

Относительно великих політичних вимог і релігійних привілеїв, якими патриції спочатку володіли самотужки, і потім змушені були поділитися з плебеями, див. PLEBS і про окремих римських магістратурах і жрецьких посадах. Див. також GENS; CURIA; SENATUS.

Своей одягом і зовнішніх виглядом патриції чи відрізнялися від інших римських громадян, виключаючи ті випадки, коли їх було сенаторами, курульными магістратами, чи Вершниками, у випадках вони вдягали, подібно іншим особам, відзнака, властиві цим посадам. Одна тільки річ виділяла зовнішній образ від образу інших громадян, це особливий рід взуття, яка закривала повністю ступню і частина гомілки, хоча у неї менш високої як взуття сенаторів чи курульных магістратів. Ця взуття прив’язували чотирма тасьмами (corrigae чи lora patricia) і украшалась маленькій лункою нагорі (Senec. De Tranquil. Anim. 11; Plut. Quaest. Rom. 75; Stat. Silv. V.2. 27; Martial, I. 50, II. 29). Фест (s.v. Mulleos) стверджує, що назва цієї взуття, яку носили патриції, було mulleus; але у пасажі Варрона, який він посилається, говориться лише, що mullei (взуття пурпурового кольору) носили курульные магістрати (cf. Dion Cass. XLIII. 43).

Третий Період: від часу Костянтина до Середніх веков.

Со часу Костянтина звання patricius стало персональним титулом, доставлявшим особі, якому він даровался, дуже високий ранг і певні привілеї. До цього часу патриціями ставали лише вроджені римські громадяни і це титул передавався від батька до його дітей; але у Константинополі було засновано новий гідність не покладалося на старі римські прізвища; його давали, безвідносно до осіб, таким мужам, що протягом багато часу виявили себе вірною й успішної службою імперії і імператору. Цей новий титул ні спадковим, але припиняв своє існування зі смертю особи, якому він даровался; і ми читає про патриціанських прізвищах цього часу, це лише, що керівник такий прізвища був patricius (Zosim. II. 40; Cassiodor. Variar. VI. 2). Найменування patricius у період набуло умовне значення батька імператора (Ammian. Marcellin. XXIX. 2; Cod. 12 tit.3 § 5), й ті, хто був в такий спосіб розпізнані, займали найвища становище серед illustres; одні консули займали вищу місце, ніж patricius (Isidor. IX.4.1. 3; Cod. 3 tit. 24 s3; 12 tit.3 s3). Титули, якими patricius був відрізняємо, були magnificentia, celsitudo, eminentia і magnitudo. Вони перебували на дійсною службі (де їх зазвичай займали найвищі посади на державі, у суді й у провінціях), і вони називалися patricii praesentales, або їх мали лише титул і називалися patricii codicillares чи honorarii (Cassiod. VIII. 9; Savaron ad Sidon. Apoll. I. 3). Усі вони, проте, виділялися своїм зовнішнім зовнішністю і одягом від громадян, і рідко з’являлися на люди інакше, ніж колісниці. Імператори були зазвичай дуже обережні наділення цім неповторним відзнакою, хоча що з найбільш свавільні деспотів покладали цю почесть на молодих покупців, безліч навіть у євнухів. Зенон ухвалив, щоб не проводився в патриції, а то й був консулом, префектом чи magister militum (Cod. 3 tit. 24 s3). Проте Юстиніан усунув дехто з тих обмежень. Надання рангу патриція засвідчувалося що одержував його обличчю письмовим дипломом (Sidon. Apollin. V. 16; Suidas, s.v. Grammateivdion; порівн. Cassiodor. VI. 2, VIII. 21, &c.).

Этот новий титул обмежувалося римлянами чи підданими імперії, а часом даровался та іноземним правителям, таких як Одоакр, вождь герулов, і іншим. Коли тата Риму зміцнили своєю владою, вони також присвоїли право наділення титулом patricius видатних діячів і правителів, і з німецькі імператори були в такий спосіб розпізнані папами. У деяких німецьких королівствах суверены імітували римських імператорів і татусів, даруючи титул патриція найвидатнішою зі своїх підданих, але це патриції в усі часи були багато нижчого рангу, ніж римські патриції, титулом яких пишалися королі й які самі императоры.

(Rein, в Ersch und Gruber «p.s Encyclopadie, p. s. v. Patricier, а раннього періоду римської історії, Gottling «p.s Gesch. der Rom. Staatsverf. p51, &з., Becker «p.s Handbuch l.c., і p133, &c.).

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой