Шпаргалки по Історії

Тип работы:
Реферат
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Шпаргалки по Истории

Основні риси розвитку відносин феодального ладу (кінець 5 — середина 17 ст):

1. наявність феодальної власності, виступає як моно-полия панівного класу (феодалів) на основне засіб виробництва — землю, тобто. як власність феодальної ієрархії загалом (чи як верховна собст-венность держави); при цьому власність на грішну землю була тісно пов’язана з пануванням над непосредст-венными виробниками — селянами (для феодала цен-ность представляла земля не як така, а соедине-нии з працівником, її возделывающим, — основним і решаю-щим елементом продуктивних сил того времени);

2. наявність в селянина самостійного господарства, веду-щегося на формально «уступленном» йому паном наде-ле, який фактично був у спадковому поль-зовании одному й тому ж возделывающей його селянської сім'ї.

Не маючи правом власності на грішну землю, така сім'я була власником своїх знарядь праці і, робочого худоби і той нерухомості. З відносин феодальної власності вы-текало «право» феодала на безплатне присвоєння прибавочно-го продукту селянської праці, тобто. декларація про феодальну зе-мельную ренту, виступала ввиде панщини, натурального чи де-нежного оброку. Тобто. феодальний спосіб виробництва грунтується на поєднанні великої земельної власності класу феодалів та дрібного індивідуального господарства безпосередніх производи-телей — селян, експлуатованих з допомогою позаекономічного принуждения.

Для феодалізму — суспільного устрою з величезним переважанням аг-рарной економіки, натурального господарства, дрібного индивидуаль-ного виробництва — були характерні повільний розвиток агро-техники, велика роль традиції, обычая.

Наиболее важливими типологічними ознаками аграрного і соціально-політичного ладу західноєвропейського феодалізму стали:

господство великого землеволодіння частновотчинного типу (за відсутності чи відносної слабкості землеволодіння госу-дарственного);

резкое переважання у складі класу безпосередніх про-изводителей дрібних частновладельческих селян — власників, самостійних господарів, що у різного рівня й у раз-ных формах сенюральной залежності, і, отже, преиму-щественно частновладельческий (сенюральный) характер эксплуа-тации селянства з допомогою частновладельческих ж коштів позаекономічного примусу; зв’язок великої земельної собст-венности з тими чи інші формами політичної влади, высту-павшие як частноправовые відносини (вотчинные суди, поліція, имуритеты), вассально-ленная ієрархічна структура господ-ствующего класу феодалів, джерело якої в ЄС систе-ма феодального ополчення (пізніше лицарських дружин і загони) як головна форма військової организации.

В період розвиненого феодалізму шляху його еволюції определя-лись, крім колишніх, і поповнюється новими чинниками: рівнем зростання произ-водительных зусиль і продуктивності селянської праці, раз-витием міст, товарно-грошових відносин, особливостями про-цесса централізації государства.

Основним заняттям древне-восточных слов’ян було земледе-лие. Важливе місце грали полювання, рибальство і бортництво (збір меду диких бджіл). Мед, віск, хутра були основними предме-тами зовнішньої торгівлі.

Приблизительно в VII — VIII ремесло остаточно отделяет-ся від землеробства. Ремісники зазвичай концентрувалися в пле-менных центрах — градах чи городищах — цвинтарях, що з військових укріплень поступово перетворюються, а центри ремесла і торгівлі - города.

Рост економічного і політичною могутністю землевла-дельцев призводив би до встановленню різної форми залежності ра-довых общинників від землевладельцев.

Однако у Київський період залишалося досить значну кількість вільних селян, залежних лише потім від держави. Сам термін «селяни «виник джерелах лише XIV в. Ис-точники періоду Київської Русі називають які залежать від государст-ва та князя общинників людьми, чи смердами.

В склад громади (верви) входили як смерды-земледельцы, а й смерды-ремесленники (ковалі, гончарі, коже-венники), що забезпечували потреби громади в ремеслен-ных виробах та працювали у основному для заказ.

С розвитком феодального землеволодіння з’являються разнооб-разные форми залежності землеробського населення від земле-владельца.

Распространенным назвою тимчасово залежного селянина був закуп. Так називали людини, який отримав від землевладель-ца купу — допомогу у вигляді ділянки землі, грошової позички, насіння, знарядь праці і чи тягловою сили та зобов’язаного повернути чи отра-ботать купу з 17 відсотками. Інший термін, належить до зависи-мым людям — рядович, тобто. людина, заключивший з феодалом оп-ределенный договір — ряд зобов’язаний виконати різні рабо-ты відповідно до цьому ряду (наймит).

В Київської Русі поруч із феодальними відносинами существо-вало патріархальне рабство, не игравшее, проте, значної роль економіці країни. Раби називалися холопами чи челяддю.

Долговое холопство, яке припинялося після сплати дол-га. Холопи зазвичай використовувались у ролі домашніх слуг. У деяких вотчинах були й звані пашенные холопи, по-саженные на грішну землю і котрі володіли власним хозяйством.

Основной осередком феодального господарства була вотчина. Вона складалася з княжої чи боярської садиби і які залежать від неї общин-вервей. Вотчинное господарство мало натуральний характері і був орієнтований внутрішнє споживання самого феодала та її слуг. Джерела неможливо однозначно будувати висновки про господ-ствующей формі феодальної експлуатацію у вотчині. Можливо, що певну частину залежних селян обробляла панщину, інша платила землевласнику натуральний оброк.

С 12 в — період роздробленості. Чинники, які розпад Київської Русі, різноманітні.

Сложившаяся на той час систе мало натурального хозяй-ства сприяла ізоляції окремих господарських одиниць (сім'я, громада, доля, земля, князівство) друг від друга. Кожна їх було самообеспечивающейся, потреблявшей весь продукт, і його виробляла. Якоїсь значний товарний об-мен отсутствовал.

Наряду з економічними передумовами роздробленості су-ществовали соціально-політичні передумови. Представники феодальної верхівки (боярство), перетворившись із військової еліти (дружинників, князівських чоловіків) в феодальних землевласників, прагнули до політичної самостійності. Йшов процес «осе-дания дружини на землю».

Феодальная роздробленість Русі існувала остаточно XV в., коли більшість території Київської держави увійшла до складу Московського государства.

В Московському князівстві інтенсивно розвивалася система по-местных відносин: дворяни отримували землю від великого княза (з його домену) за службу і термін їхньої служби. Це ставило в залежність від князя і зміцнювало його власть.

Укрепляющееся служива дворянство стає для великого князя (царя) опорою боротьби з феодальної аристократією, яка бажає поступитися своєї незалежністю. У фундаменті економічної об-ласти розгортається боротьба між вотчинным (боярським, фео-дальным) і помісним (дворянським) типами землевладения.

В що складається політичну ситуацію все три соціальних сили: феодальна (світська та своє духовне) аристократія, служива дворянство і верхівка посаду — склали основу станово-представницької системи правления.

Правящий клас досить чітко ділиться на феодальну аристократію — бояр і служива стан — дворян. Экономиче-ской базою першої групи було вотчинное землеволодіння, другий — помісне землеволодіння. Вотчина була спадкової власністю, маєток давалося терміном й під умовою служ-бы. Зазвичай, вотчини за своїми розмірам перевищували помісні дачі. Поміщики, отримували землі терміном й у обмеженому раз-мере, прагнули інтенсивніше експлуатувати їх і прожи-вающих ними селян.

К кінцю XVI в. територія Росії розширилася майже вдвічі більше по порівнянню серединою века.

Россия в XVI в. зробила крок уперед у соціально-економічному розвитку, що у різних землях неравно-мерно.

Экономика країни носила традиційний характер, заснований на пануванні натурального господарства і феодальних порядков.

Боярская вотчина залишалася пануючій формою феодаль-ного землеробства.

Наиболее великими були вотчини великого князя, митрополита і монастирів. Колишні місцеві князі стали васалами Государя всієї Русі. Їх володіння перетворювалися на звичайні вотчини («обоя-ривание князів »).

Главной формою ренти залишався натуральний оброк. Панщина не дістала ще широкого распространения.

В XVI в. спостерігався підйом ремісничого виробництва та то-варно-денежных взаємин у російських містах. Спеціалізація про-изводства, тісно що з наявністю місцевого сировини, тоді носила ще виключно естественно-географический характер.

Значительную роль торгівлі поруч із купцями грали свет-ские і духовні феодали, особливо монастыри.

Анализ соціально-економічного розвитку Росії у XVI в. показує, у країні тим часом відбувався процес укреп-ления феодального способу виробництва. Зростання дрібнотоварного виробництва, у найбільших містах і торгівлі не увінчалися створенням осередків буржуазного развития.

События смутного часів (1603 — 1613 рр) сприяли разоре-нию і спустошення значної частини Росії, особливо її цен-тральных районів.

Начиная з 20-х рр. XVII в. як уже почалися відновлення господарства. Здебільшого відновлений до 40-му рр. XVII в.

Основной галуззю економіки Росії залишалося сільське хо-зяйство. У сільське господарство залишалися рутинними методи об-работки землі, традиційні для попереднього часу, одна-ко XVII в. загалом порівнянню з XVI століттям у Росії бы-ло вироблено більше сільськогосподарської продукції, передусім з допомогою освоєння нових посівних площ Півдні Росії, до Поволжя, Сибіру. Спостерігається розвиток промислового хозяйст-ва.

В ринкові відносини втягувалися господарства великих вотчин-ников і монастырей.

В XVII в. виріс питому вагу ремісничого виробництва, у економіці страны. Углублялось поділ труда.

В розвитку ремісничого виробництва, у XVII в. явно про-слеживается тенденція перетворення їх у дрібнотоварне произ-водство. Якщо раніше ремісники переважно працювали на за-каз, то XVII столітті збільшилася кількість ремісників, працівників рынок.

Развитие дрібнотоварного ремесла і зростання товарної специали-зации готували грунт виникнення мануфактури. Їх створення прискорювалося державними потребностями.

В XVII в. у Росії інтенсивно розвивалася торгівля. Обра-зовалось кілька обласних торгових центрів: Москва, Устюг Великий, Ярославль, Вологда, Кострома.

Таким чином, економіки Росії XVII в. панує становище обіймав феодальний уклад. У той самий час у країні на-чинают складатися раннебуржуазные елементи, хто був піддаються деформирующему впливу феодального строя.

В радянської історіографії XVII в. іменувався початком ново-го періоду російської історії. На той час ряд істориків от-носил початок розкладання феодалізму і у його не-драх капіталістичного укладу господарства.

При підготовці цієї праці були використані матеріали із сайту internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой