Битва під Курськом: оборонні дії (5- -12 липня 1943 р.)

Тип роботи:
Реферат
Предмет:
Історія


Дізнатися вартість нової

Детальна інформація про роботу

Витяг з роботи

Битва під Курськом: оборонні дії (5 -- 12 липня 1943 г.)

Раскрыв наступальний задум німецько-фашистського командування, Ставка ВГК вирішила навмисної обороною вимотати і знекровити ударні угруповання ворога, та був рішучим контрнаступом завершити їх повний розгром. Оборона Курського виступу покладалася на війська Центрального і Воронезького фронтів. Обидва фронту налічували більш 1,3 млн. людина, до 20 тис. знарядь злочину і миномётов, більш 3300 танків і САУ, 2650 літаків. Війська Центрального фронту (48, 13, 70, 65, 60-та загальновійськові армії, 2-га танкова армія, 16-а повітряна армія, 9-ї і 19-й окремий танкові корпусу) під керівництвом генерала До. До. Рокоссовського мали відбити наступ противника зі боку Орла. Перед Воронезьким фронтом (38, 40, 6 і 7-ма гвардійські, 69-я армії, 1-ша танкова армія, 2-га повітряна армія, 35-ї гвардійський стрілецький корпус, 5-ї і 2-ї гвардійські танкові корпусу), яким командував генерал М. Ф. Ватутін ставилося завдання відбити наступ противника із боку Бєлгорода. У тилу Курського виступу був развёрнут Степовий В О (з 9 липня -- Степовий фронт: 4-та і 5-та гвардійські, 27, 47, 53-я армії, 5-та гвардійська танкова армія, 5-та повітряна армія, 1 стрілецький, 3 танкових, 3 моторизованих, 3 кавалерійських корпусу), був стратегічним резервом Ставки ВГК.

Войска противника: на орловско-курском напрямі -- 9-та і 2-га армії групи армій «Центр «(50 дивізій, зокрема 16 танкових про моторизованих; командувач -- генерал-фельдмаршал Р. Клюге), на белгородско-курском напрямі -- 4-та танкова армія і оперативної групи «Кемпф «групи армій «Південь «(командувач -- генерал-фельдмаршал Еге. Манштейн).

Командующий центральним фронтом найімовірнішим напрямом дій головних сил противника вважав Поныри, Курськ, а допоміжними -- Малоархангельск і Гнилец. Тому він вирішив зосередити основних сил фронту правому крилі. Рішучу массирование зусиль і коштів у напрямі очікуваного удару противника дозволило домовленість створювати смузі 13-й армії (32 км) високі щільності -- 94 гармати й миномёта, більше 30 знарядь протитанковій артилерії, і майже 9 танків на 1 км фронта.

Командующий Воронезьким фронтом визначив, що «наступ противника можливо, у напрямах Бєлгород, Обоянь; Бєлгород, Короча; Вовчанськ, Новий Оскол. Тому основних сил було вирішено зосередити у центрі і ліве крило фронту. На відміну від Центрального фронту армії першого ешелону отримали широкі смуги оборони. Але тут, в смузі 6-ї і 7-й гвардійських армій, щільність протитанковій артилерії становила 15,6 гармати на 1 км фронту, і з урахуванням коштів, які є в другому ешелоні фронту, -- до 30 знарядь на 1 км фронта.

На підставі даних нашої розвідування й показань полонених було встановлено, що прийдешній наступ ворога почнеться 5 липня. Раннього ранку цього дня на Воронезькому і центральному фронтах було проведено спланована у фронтах і арміях артилерійська контрподготовка. Через війну її вдалося 1,5 -- 2 години затримати наступ супротивника й трохи пом’якшити його початковий удар.

Утром 5 липня орловська угруповання противника під прикриттям вогню артилерії та за підтримки авіації перейшов у наступ, завдаючи головний удар на Ольховатку, а допоміжні -- на Малоархангельск і Фатеж. Наші війська зустріли ворога виняткової стійкістю. Німецько-фашистські війська несли великих втрат. Тільки після п’ятої атаки вони змогли ввірватися на передній край оборони 29-го стрілецького корпусу на ольховатском направлении.

Во другої половини дня командувач 13-й армією генерал М. П. Пухов на головну смугу висунув кілька танкових і самохідно-артилерійських частин 17-ї та рухливі загони загородження, а командувач фронтом -- району Ольховатки гаубичную і миномётную бригади. Рішучими контратаками танків у взаємодії зі стрілецькими частинами і артилерією просування ворога було призупинено. Цього дня ожесточённые бої розгорнулися й у повітрі. 16-а повітряна армія підтримала бойові дії оборонявшихся військ центрального фронту. Наприкінці дня ціною величезних втрат противнику вдалося пройти на ольховатском напрямку 6 -- 8 км. На інших напрямах його атаки успіху не имели.

Визначивши напрям основних зусиль противника, командувач фронтом вирішив вранці 6 липня завдати контрудару з району Ольховатки на Гнилушу із єдиною метою відновити становище 13-й армії. Для контрудару залучалися 17-ї гвардійський стрілецький корпус 13-й армії, 2-га танкова армія генерала А. Р. Батьківщина ОБСЄ й 19-й танковий корпус. У результаті контрудару ворог був зупинено перед другий смугою оборони та, зазнавши великих втрат, не зміг у наступні дні продовжувати наступ усім трьох напрямах. Після нанесення контрудару 2-га танкова армія і 19-й танковий корпус перейшли до оборони за другий смугою, що упрочнило становище військ Центрального фронта.

В той самий день противник вів наступ у бік на Обоянь і Корочу; головні удари прийняли 6-та і 7-ма гвардійські, 69-я армія і 1-ша танкова армия.

Не домігшись успіху ольховатском напрямі, ворог вранці 7 липня зробив наступ на Поныри, де оборонялась 307-я стрілецька дивізія. Протягом дня вона відбила вісім атак. Коли частини противника ввірвалися на північно-західну околицю станції Поныри, командир дивізії генерал М. А. Еншин зосередив із них вогонь артилерії і миномётов, потім силами другого ешелону і доданої танкової бригади зробив контратаку і відновив становище. 8 і 9-те липня противник продовжував атаки на Ольховатку і Поныри, а 10 липня -- та запровадження проти військ правого флангу 70-й армії, але його спроби прорватися крізь другу смугу оборони були сорваны.

Исчерпав свої резерви, ворог змушений був відмовитися від наступу і одинадцять липня перейшов до обороне.

Против військ Воронезького фронту ворог розпочав загальне наступ також уранці 5 липня, завдаючи головний «упор силами 4-й танкової армії на Обоянь, а допоміжної оперативної групою «Кемпф «-- на Короча. Особливо ожесточённый характер бої прийняли на обоянском напрямі. Командувач 6-ї гвардійської армією генерал І. М. Чистяков у першій половині дня висунув на першу смугу оборони частину коштів истребительно-противотанковой артилерійської бригади, два танкових і тільки самоходно-артиллерийский полиці та танкову бригаду. Наприкінці дня війська цієї армії завдали ворогу великих втрат і призупинили його атаки. Головна смуга нашої оборони була прорвано лише з окремі ділянки. На корочанском напрямі противник зумів південніше Бєлгорода форсувати Північний Донець і намагаються захопити невеличкий плацдарм.

В нинішній ситуації командувач фронтом прийняв рішення прикрити обоянское напрям. Для цього він він у ніч на 6 липня висунув на другу смугу оборони 1-шу танкову армію генерала М. Є. Катукова, і навіть 5-ї і 2-ї гвардійські танкові корпусу, оперативно підлеглі 6-ї гвардійської армії. З іншого боку армія було посилено фронтовий артиллерией.

С ранку 6 липня противник відновив наступ усім напрямах. На обоянском напрямі років він неодноразово кидав в атаки від 150 до 400 танків, але щоразу зустрічав потужний вогонь піхоти, артилерії танків. Лише на результату дня вдалося вклинитися на другу смугу нашої обороны.

На корочанском напрямі, у вона противнику вдалося завершити прорив головною смуги оборони, подальше його просування було остановлено.

7 і побачили 8-го липня гітлерівці введенням в бій свіжих резервів знову спробували прорватися до Обояни, розширити прорив у бік флангів і поглибити їх у напрямі Прохорівки. До 300 ворожих танків рвалися на північний схід. Проте всі спроби ворога було паралізовано активними діями 10-го і другого танкових корпусів, висунутих з резервів Ставки району Прохорівки, і навіть активними діями 2-ї і 17-ї повітряних армій. На корочанском напрямі атаки противника було також відбиті. Контрудару, завданий 8 липня сполуками 40-ї армії за лівим флангом 4-й танкової армії противника, а частинами 5-го і 2-го гвардійських танкових корпусів -- по її лівим флангом, значно полегшив становище наших військ на обоянском направлении.

С 9 по 11 липня противник і запровадив в бій додаткові резерви за будь-яку ціну прагнув прорватися вздовж білгородського шосе до Курська. Ніхто на допомогу 6-ї гвардійської і 1-ї танкової арміям командування фронту своєчасно висунуло частину свого артилерії. З іншого боку, для прикриття обоянского напрями був перегруппирован з району Прохорівки 10-ї танковий корпус і націлені основних сил авіації, а посилення правого флангу 1-ї танкової армії був перегруппирован 5-ї гвардійський танковий корпус. Спільними зусиллями сухопутних військ та авіації майже всі атаки ворога відбили. Тільки 9 липня у районі Кочетовки танкам противника вдалося прорватися до третьої смузі нашої оборони. Але проти них висунуті дві дивізії 5-ї гвардійської армії Степового фронту й передові танкові бригади 5-ї гвардійської танкової армії, які зупинили просування ворожих танков.

В наступі противника явно назріло криза. Тому голова ставки ВГК маршал А. М. Василевський і командувач Воронезьким фронтом генерал М. Ф. Ватутін вирішили із ранку 12 липня завдати контрудару з району Прохорівки силами 5-ї гвардійської армії генерала А. З. Жданова і 5-ї гвардійської танкової армії генерала П. А. Ротмистрова, і навіть силами 6-ї гвардійської і 1-ї танкової армій загалом напрямку Яковлево із єдиною метою остаточного розгрому вклинившейся угруповання противника. З повітря контрудару мали забезпечувати основних сил 2-ї і 17-ї повітряних армий.

С ранку 12 липня війська Воронезького фронту почали контрудару. Основні події розгорнулись у районі залізничної станції Прохоровка (на лінії Бєлгород -- Курськ, в 56 км північніше Бєлгорода), де сталося саме велике зустрічну танковий бій Другої світової війни між що наступала танкової угрупованням противника (4-та танкова армія, оперативної групи «Кемпф ») і наносившими контрудару захоплювали радянські війська (5-та гвардійська танкова армія, 5-та гвардійська армія). З обох сторін у бої одночасно брало участь до 1200 танків і самохідних знарядь. На авіаційну підтримку ударної угруповання противника здійснювала авіація групи армій «Південь «. По противнику удари з повітря завдавали 2-га повітряна армія, частини 17-ї повітряної армії, авіація далекого дії (вирощено близько 1300 самолёто-вылетов). За день бою противник втратив до 400 танків і штурмових знарядь, понад 10 тис. людина. Не досягнувши поставленої мети -- захопити Курськ з південного сходу, противник (просунувся на південному фасі Курського виступу максимально до 35 км) перейшов до обороне.

12 липня настав перелом в в битві під Курськом. За наказом Ставки ВГК війська Західного і Брянського фронтів перейшли у наступ на орловському напрямі. Гітлерівське командування змушене було відмовитися від наступальних планів і 16 липня початок відводити свої військ у вихідне становище. Війська Воронезького, і з 18 липня, і Степового фронтів перейшли до переслідуванню супротивника і під кінець 23 липня вийшли у основному для кордон, який займали до початку оборонного сражения.

При підготовці даної праці були використані матеріали з сайту internet

Показати Згорнути
Заповнити форму поточною роботою