Россия і розпочнеться новий світової порядок

Тип работы:
Реферат
Предмет:
История


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Россия і розпочнеться новий світової порядок

С.Ю. Глазьев

Уже 6 років, як Україна немає своєї національної уряду, проводить радикальні перетворення під керівництвом міжнародних громадських організацій і під опікою керівників країн «сімки «. Роль офіційного уряду країни зведена функцій виконання який складають МВФ планів з лібералізації економіки та підтримки заданих параметрів пропозиції грошової маси. Реальне уряд, що представляє вирослу упродовж років на грунті присвоєння державного майна фінансів олігархію, зайнято упрочнием її положення та розширенням її доходів, прагне хоча на третіх ролях ввійти у світової еліти. Заради цього демонтовані національні кордону, розчленована країна, зруйновані основні інститути структурі державної влади, внутрішній ринок віддано на відкуп іноземному капіталу. У поєднанні з й у обслуговуванні її інтересів російська олігархія намагається знайти стійкість й влаштувати майбутнє.

Какое майбутнє це обіцяє нашій країні і нашому народові? Чи є в цього майбутнього альтернативи? Пошуку відповіді опікується цими питаннями присвячена справжня стаття.

Невидимая рука світового капіталу

Современное глобальне економічного розвитку визначається поєднанням двох суперечливих тенденцій: підпорядкування світової економіки інтересам міжнародної фінансової олігархії і транснаціонального капіталу, з одного боку, і рівень конкуренції національних економічних систем — з іншого боку. Ці тенденції переплітаються, створюючи у країні унікальне поєднання зовнішніх і внутрішні чинники. Розмаїття цих поєднань простирається від повної колоніальної залежності більшості африканських країн, економіки яких безроздільно домінує транснаціональний капітал, до найпотужніших економік Японії, Китаю, США, Німеччини, у яких економічна політику держави переважно визначається інтересами національного капіталу і вітчизняних товаровиробників.

Формирование економічної моделі кожної країни іде у складною і досить гострою боротьбі контроль над інститутами структурі державної влади між представниками транснаціонального і національної капіталу, світової олігархією і національної елітою. Але вони різні, часто протилежні інтереси, різні цінності, різні інструменти на економіку. Країни, домінуючі у торгівлі і міжнародних фінансах, передусім США, Великобританія, Швейцарія й у останні десятиліття, Японія є одночасно країнами базування транснаціонального капіталу, що визначає відносно високу узгодженість інтересів їх національної еліти й світової олігархії. Слаборозвинені країни практично позбавлені внутрішніх джерел інвестицій і цілком від транснаціонального капіталу, що визначає компрадорський характер їх національної еліти — протистояння між інтересами транснаціонального і національної капіталу дозволяється у яких шляхом втягування справи до обслуговування транснаціональних корпорацій і включення національної еліти в периферійні верстви світової олігархії. Між цими крайніми типами розташувалися інші країни, намагаються відстояти свої інтереси у глобальній міжнародної конкуренції, вживати свої конкурентні переваги зміцнення свого положення у світової економічної системі. Найбільших успіхів у цьому досягли що розвиваються економіки Південно-Східної Азії вже, забезпечуючи домінування національних інтересів, у самої стратегію розвитку і залучення іноземного капіталу, і навіть країни Європейської спільноти, створивши шляхом глибокої інтеграції можливості для власного транснаціонального капіталу.

Объективно національні інтереси кожної країни визначаються, передусім, вимогами збереження своєї відносної незалежності, забезпечення добробуту і високої якості життя над народом, збереження його культури і можливостей реалізації властивих йому духовні цінності. Ці інтереси диктують відповідні пріоритети міжнародного співробітництва. У фундаменті економічної сфері задля збереження незалежності відкриття державою своїх національних ринків, залучення іноземного капіталу, міжнародна кооперація утримуються під національним контролем і поєднуються із захистом внутрішнього ринку, обмеженнями іноземних інвестицій у життєво важливих для реалізації національних інтересів сферах, стратегічною перемогою товаровиробників і стимулюванням зростання їх конкурентоспроможності, вирощуванням власних предприятий-лидеров, здатних успішно конкурувати і виконувати роль локомотивів національної економіки умовах світової ринку. У культурної сфери державою забезпечується пріоритет культури у інформаційній, освітньої і виховної політиці, національні духовні цінності цілеспрямовано підтримуються і захищаються від придушення із боку оглупляющей і розбещуючою населення транснаціональної поп-культури.

В своє чергу світова фінансова олігархія уже й великий транснаціональний капітал прагнуть до контролю над світовим ринком, і кожної його страновой складової, стираючи економічні, культурні і політичні кордони між націями, підпорядковуючи своїм інтересам конкурентні переваги кожної з них, формуючи свою інформаційну, правову і навіть силову інфраструктуру. Переслідуючи свої інтереси транснаціональний капітал прагне руйнації національних державних інститутів, здатних створювати перешкоди по дорозі міжнародного руху капіталу, товарів, робочої сили в. Його повсюдним політичним вимогою є тотальна лібералізація економіки та усунення її державного регулювання. Це вимога сьогодні символом віри впливових політиків, економістів, журналістів, обслуговуючих інтереси світової олігархії.

Сегодня транснаціональні корпорації складаються в чималеньку, а то й найпотужнішу економічну силу, контролюючи понад половина обороту світової торгівлі, і фінансів, найприбутковіші виробничі галузі різних країнах, включаючи нафтову, видобувну, електронну, електротехнічну, автомобілебудівну і ще види промисловості. Багато транснаціональні корпорації перевершують зі свого економічному обороту великі країни, підпорядковують своєму впливу уряду, вирішальним чином впливають формування міжнародного правничий та працювати міжнародних інститутів. Провідні 500 транснаціональних корпорацій охоплюють понад третину експорту обробній промисловості, ¾ світової торгівлі сировинними товарами. 4/5 торгівлі нові технології, забезпечують роботу десяткам мільйонам людина працюючи практично в усіх країнах світу. За походженням й місцю базування ці корпорації приблизно порівну розподілені між США, Європейським співтовариством і Японією, визначально впливаючи на зовнішньоекономічну політику цих країн і контролюються ними міжнародних організацій використовуючи цей вплив реалізації своїх інтересів у світовому ринку.

Не слід, проте, перебільшувати ступінь консолідації транснаціонального капіталу та її представників, які живуть у статті для зручності дуже умовно іменуються світової олігархією. Це не входить у розхожі схеми «світового імперіалізму «чи «масонської змови », йдеться більше про тенденції, ніж про ситуацію організаційну структуру. Ця тенденція, щоправда, включає освіту певних інститутів власності та організаційних структур, створюваних на формування і проведення життя інтересів великого капіталу. Як і будь-яке самоорганизующееся за умов ринкової економіки співтовариство зацікавлених осіб світова олігархія діє більше під впливом збіги об'єктивних інтересів працівників світовому ринку значних фінансових структури встановленні і підтримці прийнятних їм правилами гри, ніж у силу якихось суб'єктивних мотивів консолідуватися. Тому під терміном «світова олігархія» у тих цієї статті розуміється складна й досить різнорідна сукупність великих транснаціональних і контролюються ними компрадорських національних банків та корпорацій, обслуговуючих їх юридичних та консультативних організацій, міжнародних організацій, ідеологів і теоретиків нового світового порядку, направляють розвиток цієї тенденції, різноманітних формальних і неформальних інститутів політичного і формування суспільної думки.

Основной технологією політичного і проведення інтересів світової олігархії є з’ясування зовнішнього контролю за інститутами структурі державної влади різних країн із боку міжнародних організацій їх демонтаж, заміна міжнародним правому й міжнародними інститутами. Ключовими методами при цьому є: втягування відповідних країн режим нееквівалентного зовнішньоекономічного обміну і боргову залежність, підкуп і деморалізація їх національних еліт, дезінформація суспільної думки. Робиться при безпосередньої допомоги найрізноманітніших неформальних структур і контактів, якими вибудовується необхідна кадрову політику в інститутах влади й готуються офіційні рішення, формується реальна політика. Організаційно, поруч із механізмами політичного тиску через закриті елітні структури і канали країн «сімки », провідної ролі у цьому грають найбільші міжнародних організацій: Міжнародний фонд, Світовий банк, Світову організацію торгівлі; особливих випадках використовуються механізми тиску НАТО і ООН. Ідеологічним забезпеченням цієї політики у протягом вже багатьох десятиліть незмінно служить теорія радикального лібералізму. Ослаблюючи й ліквідуючи національно- специфічні інститути структурі державної влади, політичного, морального і охорони культурної контролю, використовуючи при цьому найрізноманітніші методи — від підкупу впливових осіб до організації революцій і громадянських війн, світова олігархія усуває перепони на шляху руху транснаціонального капіталу, під чиняя своїм інтересам економіку цілих країн і континентів.

Результатом цієї бурхливої діяльності стає новий порядок, серед якої провідну роль грає світова олігархія, що становить інтереси великого транснаціонального капіталу, сконцентрованого в трикутнику США — Західна Європа — Японія. Решта світу ділиться на країни, намагаються стати самостійними центрами концентрації транснаціонального капіталу виростити своїх світових лідерів (нові індустріальні країни, Китай, Індія. Бразилія), і країни-колонії, фактично позбавлені національного суверенітету і перетворені на джерело дешевого сировини, робочої сили й умів для транснаціонального капіталу. У на відміну від колоніалізму минулого, державшегося на військовому примус зі боку метрополій, сучасний неоколоніалізм забезпечується самими урядами і національними елітами зовні суверенних, але цілком залежних країн. Обтяженим непідйомними боргами, керовані корумпованими урядами, які мають внутрішніх джерел зростання, більшість країн Азії, майже всі Африка та Латинській Америки приречені на нееквівалентний економічний обмін, віддаючи у керування іноземному капіталу своє національне багатства.

Идеологическим обгрунтуванням цієї нової світового порядку стала теорія «золотого мільярда », за якою забезпечене існування планети може бути гарантовано лише населення найуспішніших країн, тоді як іншим уготована жалюгідна доля сировинного придатка і постачальника дешевого людського матеріалу обслуговування інтересів транснаціонального капіталу. Важливою функцією цієї по суті расистської теорії є узгодження інтересів світової олігархії і національних інтересів найрозвиненіших країн базування транснаціонального капіталу. Цю доктрину має не умоглядний характер — вже застосовується у практичних дії щодо врегулюванню міжнародних відносин.

Странам, записавшим себе до клубу обраних, дозволяється захищати внутренни ринок, вести агресивну експортну політику, підтримувати своїх товаровиробників, національну культури і суспільну мораль, нав’язувати свої інтереси іншим, до застосування збройної сили. А інші повинні сліпо слідувати рекомендаціям відділу міжнародних організацій, виражають інтереси світової олігархії, і перешкоджати доступу за свої ринки транснаціонального капіталу, а своє культурне простір — оглупляющих технологій руйнації національної культури та суспільної моральності. Ці «інші» починається різноманітні режими нееквівалентного зовнішньоекономічного обміну, через які відбувається відтік своїх внутрішніх ресурсів до інших держав і закріплюється їх залежне і підлегле становище «донорів» транснаціонального капіталу.

В світлі існуючої всі роки у Росії гострої дискусії щодо політиці реформ, дуже важливо простежити взаємозв'язок ліберальної ідеології, реалізує інтереси транснаціонального капіталу, та зростання.

Как відомо, економічне зростання у умовах ринкової економіки забезпечується, передусім, механізмами ринкової конкуренції. Основний агент ринкових відносин — приватне юридичне підприємство, рухоме мотивами максимізації прибутку, прагне контролю над ринком, обмеження конкуренції, та, наскільки можна, встановленню свого монопольного становища над ринком. Транснаціональні корпорації є винятком, повсюдно прагнучи контролю над національними ринками і закріплення своїх глобальних переваг, заснованих на виключно концентрації та вільний рух капіталу. Головним мотивом транснаціонального капіталу залишається максимізація прибутку, проходження якому які завжди і не скрізь тягне економічного зростання. Цей мотив перебуває у природному суперечності з національними інтересами держав в максимізації національного доходу, того що виражається, передусім, в сукупної величині зарплати, доходах держави, підприємницькому доході вітчизняних ділових кіл. Дозвіл цього позиційного протиріччя різних країнах відбувається по-різному залежно від нашої здатності тієї чи іншої уряду відстоювати свої інтереси і конкурентних преимуще ств стор ани.

В країнах із високої конкурентоспроможністю національної економіки та що склалися традиціями відстоювання своїх національних інтересів зазвичай досягається взаємовигідний компроміс, який би транснаціональному капіталу прийнятні прибутку, а приймаючої країні необхідних економічного зростання на інвестиції та робочі місця. Країни базування транснаціонального капіталу створюють йому пільгові умови, сподіваючись, що експансія на світовому ринку їх транснаціональних корпорацій забезпечить підвищення та його внутрішнього національного доходу.

Страны відсталі, і яким немає внутрішніх джерел економічного зростання, сформованих традицій власної державності зазвичай стають об'єктом вилучення надприбутків для транснаціонального капіталу шляхом присвоєння останнім їх природної ренти, експлуатації дешевих трудових і природних ресурсів. Встановлюючи контроль за їх внутрішнім ринком, і інститутами державної влади, транснаціональні корпорації використовують своє монопольне становище для вилучення надприбутків, що зовсім який завжди супроводжується економічним зростом і підйомом добробуту місцевого населення. Навпаки, більшість країн «третього, тепер вже й «другого «світу, проходження рекомендаціям МВФ у відкритті своїх економік і самоусуненні державного регулювання обернулося хронічної економічної депресією та злиднями більшості населення, втратою власних можливостей забезпечення економічного зростання.

Сами ж розвинених країн, включаючи США, навчаючи увесь світ тотальної лібералізації економіки та усунення її держрегулювання, активно використовують останнє в інтересах товаровиробників і кіл, субсидуючи їх наукові дослідження і впровадження нововведень, стимулюючи експорт і захищаючи внутрішній ринок, всіляко сприяючи підвищенню їх конкурентоспроможності.

Колонизация Росії

В світлі охарактеризованих вище глобальних тенденцій формування нової світового порядку стає зрозуміла і реальне значення які у Росії та інших країнах Співдружності радикальних змін. Останні мають небагато спільного з завданнями економічного розвитку і є багаторазово відпрацьовані в середовищі світі методи колонізації і демонтажу основних інститутів державного регулювання і суверенітету. Принаймні, методи державного регулювання, забезпечили блискучий економічний успіх повоєнних Японії Німеччини, сталий розвиток країн Європейської співтовариства, науково-технічний прогрес США, злет нових індустріальних країн Південно-Східної Азії вже, у Росії заборонені, які прибічники вигнані із перших урядових відомств. Під найсильнішим зовнішньополітичним тиском у Росії проводиться політика самознищення державності, передачі національного багатства країни з контроль світової олігархії щодо його використання їх у інтересах транснаціонального капіталу. У цьому вся неважко переконатися, порівнявши основних напрямів російської економічної «реформи «зі звичайною практикою сучасного неоколоніалізму.

Основные елементи яку проводять у Росії економічної політики, як відомо, включають:

— широку лібералізацію господарську діяльність, внутрішнього і зовнішнього ринку;

— масову приватизацію державних підприємств;

— стимулювання іноземних інвестицій у вигляді надання державних гарантій;

— нарощування державного боргу перед на фінансування бюджетного дефіциту, обмежувальну грошову політику;

— зниження рубльової складової грошової є і підвищення реального обмінного курсу рубля із боротьби з інфляцією.

Важным елементом проведених економічних перетворень стала відмова уряду від промислової, торгової, науково-технічної політики, будь-яких заходів для стимулюванню інвестиційної й інноваційної активності, захисту внутрішнього ринку, підйому конкурентоспроможності вітчизняних товаровиробників.

Нынешняя російська політика не є вітчизняне винахід. Це різновид розробленої МВФ для слаборозвинених країн світу концепції з так званого «Вашингтонського консенсусу «. Остання відрізняється крайньої примитивизацией економічної політики і зведенням її до трьох постулатам: лібералізації, приватизації і стабілізації через жорстке формальне планування грошової бази. Ця концепція передбачає згортання ролі держави як активного суб'єкта економічного впливовості проекту та обмеження його функцій контролювати динамікою грошової маси.

Изначально принципи «Вашингтонського консенсусу «розроблялися задля встановлення моніторингу економічним політикою слаборозвинених госуда рств з ц ялиною контролю над поверненням їхніх кредитів. Цим пояснюється і його дивовижний примітивізм, зведення всіх питань макроекономічної політики до лібералізації і формальному планування приросту грошової маси з урахуванням простих регресійних залежностей. Така політика, хоча й сприяла економічного зростання, але забезпечувала контрольованість, прозорість і передбачуваність, це важливо для міжнародного фінансового й торговельного капіталу, зацікавлений у встановленні контролю за ринками відповідних країн.

Вопреки завчасним попередженням науковців щодо руйнівних наслідки цієї політики, його було реалізовано російським керівництвом під тиском іноземних кредиторів. Хоча це й попереджали фахівці, основним результатом політики «Вашингтонського консенсусу «у Росії стали дезінтеграція економіки, різке скорочення виробництва та добробуту населення, зниження ефективності та конкурентоспроможності економіки, її структурна деградація, глибоке руйнація научн о-производственного і інтелектуального потенціалу країни.

Наиболее відпрацьовані режими нееквівалентного зовнішньоекономічного обміну, нав’язувані світової олігархією залежним країнам, включають втягування їх у пастки зовнішньої заборгованості, сировинної спеціалізації у світовій розподілі праці, відмовитися від суверенітету у проведенні торгової та політики.

Не важко бачити, що російська економіка швидко й успішно заганяється в усі перелічені вище пастки, втягуючись до механізмів нееквівалентного зовнішньоекономічного обміну, і глибоку зовнішню боргову залежність. Без будь-яких причин об'єктивного характеру Росія протягом п’яти радикальних перетворень майже подвоїла який дістався у спадщину після СРСР зовнішній борг, який став найбільш великим у світі, наростила внутрішній борг обсягом сотню млрд. дол., втягнувшись причому у некеровану піраміду короткострокових зобов’язань, видатки обслуговування яких перевищують податкових надходжень в федеральний бюджет. Закріплюється орієнтація російської економіки експорту енергоносіїв є й сировини. Дві третини капіталовкладень посідає відповідні галузі виробництва, за одночасного згортання обробній промисловості.

К очевидному ослаблення російської державності й національної суверенітету привели багато міжнародні зобов’язання, прийняті новоявленими російськими вождями під тиском своїх зарубіжних босів: біловезькі домовленості про розчленування країни; меморандум ухвалення Росією та інші державами СНД солідарну відповідальність за обслуговування боргу колишнього СРСР; відмови від компенсації Росії вартості залишені після її висновку військ майна в Німеччині та інших країнах Варшавського договору.

В тому ж ряду перебувають такі, як підписання Росією Енергетичної хартії, обязующей її відмовитися від національного суверенітету використання своїх енергетичних ресурсів; відмови від захисту свого внутрішнього ринку України і проведення самостійним фінансовим політики. Фиксируемый в заявах російського уряду та за Центральний банк на адресу міжнародних організацій, і ще рішення, нав’язані російського президента і уряду через відповідних агентів іноземного впливу у вищому керівництві країни.

Многочисленные висловлювання ідеологів нового світового порядку й практичні дії провідних країн Заходу та Міжнародних організацій відношенні Росії позбавляють сумнівів, у межах нового світового порядку нашій країні відводиться роль сировинної колонії, призначення якої - пом’якшити наслідки сировинного та обмеження екологічного криз, загрозливих добробуту та стабільності розвинутих країн. У межах цієї концепції Росії нав’язується стратегія деіндустріалізації, згортання наукомістких технологій, сировинної спеціалізації, що передбачає приведення російського законодавства надають у відповідність до інтересів транснаціонального капіталу і має своїм наслідком «розчищення «російської території тільки від вітчизняних товарів, а й від «зайвих «людей. У різних сценаріях подальшого демонтажу російської державності, розроблюваних ідеологами нового світового порядку й фахівцями відповідних іноземних спецслужб, Росію розглядають як залежну територію, що використовується як джерело промислового сировини, частково — як мало зазі еленный природний парк, частково — місцем звалища різних відходів.

В світлі викладеного вище зрозуміло, що самогубна для Росії економічна політика «шокову терапію «магістралі триває з маніакальною наполегливістю всупереч здорового глузду й національних інтересів за дурості, злобі чи випадковості. Ця політика ведеться вузької групою осіб, спрямованих міжнародними організаціями у сфері світової олігархії, і має на меті як витягнутий не нею надприбутків, і розчищення економічного простору країни для транснаціонального капіталу, і навіть пристосування інститутів структурі державної влади Росії цих цілей. Широкій російської нафти й зарубіжної громадськості ця політика подається як ринкова реформа і демократизація країни для її населення Криму і всієї планети. Насправді які у Росії перетворення мають небагато спільного з широко задекларованими цілями й є сучасну різновид неоколоніальної політики.

В цьому розгадка численних суперечностей у діях та очевидною безпорадності нинішнього уряду, ігнорування їм російського законодавства.

С одного боку, офіційно декларується необхідність захисту національних інтересів вітчизняних товаровиробників, з другого реальні дії уряду ведуть до відмові будь-якої захисту внутрішнього ринку України і надання численні пільги імпортерам, проводиться вбивча для вітчизняного виробництва політика обмінного курсу рубля. З одного боку, декларується необхідність підйому инвестицион іншої активності, з другого — реальні дії уряду та за Центральний банк спрямовані на штучне обмеження грошової є і нарощування держборгу, погіршують криза ліквідності і ускладнюють зниження ставки відсотка рівня, прийнятного для залучення інвестицій у виробничу сферу, блокуючи можливості подолання інвестиційного кризи.

С одного боку, нескінченні розмови про зміцнення національної валюти, і з інший — повна бездіяльність уряду та за Центральний банк по дедоларизації економіки, розширенню використання карбованців на міжнародних розрахунках.

С одного боку, гострий бюджетний криза й сверхбыстрый зростання державного боргу, з другого — кваплива і пропасна розпродаж урядом наразі державного майна за цінами, заниженим вдесятеро, легалізоване казнокрадство у вигляді бюджетних позик.

С одного боку, гасла необхідність підтримки структурної перебудови економіки та стимулювання НТП, з другого — десятикратне скорочення асигнувань на науку, реальний відмова уряду від якихось заходів для стимулюванню інноваційної активності та молодіжні організації структурної перебудови економіки з урахуванням її модернізації.

С одного боку, офіційно декларується неприйнятність надмірної соціальної ціни реформ, неприпустимість ще більшого зниження життєвий рівень населення, з другого — відмова уряду від дотримання соціальних гарантій, незаконне секвестр встановлених соціальних расходв, різке погіршення якості освіти й охорони здоров’я. Уряд фактично кидає напризволяще долі нетрудоспособное населення, включаючи мільйони з незабезпечених сімей.

Эти протиставлення можна продовжувати нескінченно. Вочевидь, що у своїй риториці «для народу «уряд говорить про діях, яких від цього чекають виборці і законодавці. Насправді ж проводиться лінія усунення тих функцій державного регулювання, що суперечать інтересам світової олігархії. Ліквідуються інструменти захисту державних інтересів, що утрудняють діяльність транснаціонального капіталу: урядових відомств виганяються патріотично налаштовані кадри, демонтуються механізми соціальної захисту населення, руйнуються найморальніші якості суспільства.

Сама російська правляча олігархія, чужа національних інтересів країни, бачить у її колонізації заставу власного добробуту. У цьому вся розгадка її зацікавленості у проведенні політики саморуйнування російського держави. Сколотивши величезні багатства на незаконне надання національного багатства країни й інтегруючись у світову «еліту «з урахуванням перепродажу контролю над використанням цього багатства до інших держав, російська олігархія найбільше боїться відновлення російської державності, приведення державної політики у відповідність до національними інтересами країни. Тому найкраща гарантія збереження досягнутого стану та безпеки правлячої у Росії олігархії - остаточна ліквідація російського держави й знищення національної самосвідомості російського народу. Цим завданням підпорядкована як економічна політика федеральної виконавчої влади, а й ідеологія правлячого режиму, знана агресивної русофобією, развращением молоді та деморалізацією населення за допомогою телебачення, а також політика у сфері реформування системи структурі державної влади в Росії. Невипадково в нав’язаної силою нової редакції Конституції закріплено примат міжнародного права над національним, що дозволяє легко демонтувати національне правове простір, підпорядкувавши його через мережу міжурядових угод інтересам міжнародного капіталу.

Этот демонтаж відбувається шляхом нав’язування Росії через агентів впливу у вищому керівництві виконавчої влади рішень та зобов’язання, суперечать не лише національних інтересів, а й законам країни. Нинішнє керівництво російського уряду демонструє класичні ознаки маріонеткового, що реалізовуватиме чужі національних інтересів напрями державної політики, пренебрегающего своїми конституційними обов’язками, продажного і ворожого народам Росії.

Практически з усіх питань, якими виявляється тиск з боку інших країн сімки, російське керівництво йде поступки, часто невиправдані і завдають очевидний збитки національних інтересів Росії. Яскравим прикладом такого роду стали недавні вето президента на два закону, спрямованим право на захист національних інтересів Росії - «Про реституції культурних цінностей» і «Про свободі слова релігійних організацій». Майже одностайне голосування за схвалення цих законів обома палатами Федерального Збори, їх підтримка переважною більшість населення країни, традиційними конфесіями виявилися несуттєвими для «російської «виконавчої влади з порівнянню з вимогами американського і німецького керівників, які, звісно ж, були беззаперечно виконані навіть у порушення російської Конституції.

Даже офіційно прийняті закони припиняють діяти, якщо не подобається комусь із впливових осіб світового істеблішменту. Так, під тиском країн «сімки «фактично блоковано практику закону про регулюванні зовнішньої торгівлі. Не недавно російських прем'єр під тиском директора, МВФ і американських сенаторів відмовився від виконання затвердженого закону «Про державне регулювання обороту етилового спирту і алкогольної продукції «, що передбачав запровадження обмежень із ввезення імпортного спирту, захищав інтересів держави, суспільства, російських виробників алкогольну продукцію. Крім названих, можна навести багато прикладів що така — починаючи з згортання за вимогами США російського співробітництва з космічну програму із Індією, до надання гарантій російського уряду під нав’язуваний ззовні імпорт обладнання збитки вітчизняним товаровиробникам.

В час головну проблему для правлячої олігархії залежить від закріпленні отриманих результатів. Це досягається шляхом деморалізації населення, розкладання структурі державної влади, відмови Росії від важливих елементів державного суверенітету, нав’язування нашій країні невигідних і збиткових міжнародних зобов’язань. Задля збереження надприбутків правляча олігархія завершує демонтаж російської державності за захист із боку світової олігархії, яку вживає задля збереження свого пануючого становища через встановлення диктатури, роблячи державні перевороти, не рахуючись ні з до людських жертв, ні до закону, ні з утратами національного багатства.

Закрепление досягнутих результатів можна кількома шляхами подальшого ослаблення російської державності.

Первый і найбільш відпрацьований їх — подальшого нарощування державного боргу перед, підвищення тягаря його обслуговування і надання нових кредитів із метою під ще більші зобов’язання Росії, включаючи передачу під заставу надр, продаж земельних ділянок, політичні поступки до ядерного роззброєння, задоволення надуманих територіальних претензій із боку інших країн і ін. Цим шляхом спостерігається швидке просування. Після втягуванням в пастку державного боргу перед федерального уряду, нагнітається тиск на регіональні власті, яким відмовляють в перерахування передбачених законом про бюджет асигнуваннях, пропонуючи до того ж час орга низовать зовнішні позики під лихварський відсоток з передачею під заставу наявних у їхньому розпорядженні активів, включаючи права надрокористування.

Второй шлях — примус Росії до часткового відмові суверенітету у вигляді укладання нових міжнародних зобов’язань, які передбачають відмови від односторонніх дій у надзвичайно важливих для транснаціонального капіталу областях. Це стосується, передусім, сфер зовнішньої торгівлі, фінансових ринків, надрокористування. Невипадково пріоритетним напрями діяльності «оновленого «російського уряду оголошено приєднання Росії до світової торгової організації, Паризькому клубові, ратифікація договору про Енергетичної хартії. Кожен з цих інструментів міжнародного права передбачає частковий відмови від суверенітету в відповідної області.

Третий шлях — зміцнення компрадорского політичного режиму з допомогою підриву соціальної бази опозиції і усунення її найяскравіших і самостійних лідерів. Цей шлях включає продовження політики згортання соціальних витрат, стимулювання алкоголизации і наркотизації суспільства, розбещення молоді та збереження нестерпних умов життя старших поколінь, і навіть, при необхідності, застосування прямих політичних репресій, терору, і поліцейських заходів. Перше стало вже магістральним напрямом у роботі російського уряду, друге відпрацьовано практично розстрілом опозиційного парламенту й громадянським війною у Чечні.

Правительство активно рухається за всього цього трьом напрямам під ширмою оголошеного для окозамилювання «другого етапу реформи «. Один перший віце-прем'єр різко активізував роботу з приєднання Росії до згадуваних міжнародними організаціям за будь-яких умов. Форсуючи подальшого нарощування державного боргу перед, Витрати підтримку якого становить понад ніж у двічі перевищують заплановані у бюджеті розміру й виводяться з-під оголошеного секвестру. Інший перший віце-прем'єр головним пріоритетом соціальної полі-тики уряду оголосив скорочення соціальних витрат, які міжнародні фінансових організацій які вже вважають надмірними і вимагають навести відповідність до різким скороченням бюджету та взагалі виробничої сфери. Сам прем'єр беззаперечно виконує все вказівки Міжнародного валютного фонду, по першому їх вимозі відмовляючись і південь від захисту внутрішнього ринку, і південь від залучення кредитів за Центральний банк фінансування касових розривів в прибутках і видатках бюджету, приймаючи на уряд дедалі нові борги. Президент їх цілком підтримує, і навіть погоджується розширення НАТО, зміст якої незрозумілий ні російському, ні американському народу, ні більшості європейців, зате цілком вписується в інтереси світової олігархії, традиційно що робить надприбутки на мілітаризації і ескалації міжнародної напруженості.

А тим часом родичі, друзі і знайомі вищих урядовців активно промишляють на що триває в келейном колу розділі державного майна, зовнішніх активів і навіть надр із наступною перепродажем приватизованої власності зацікавленим іноземним посередникам.

Для фахівців ясно, що відбулося після кілька років такої політики Росія приречена стати колоніальної країною, розчленованої на сфери впливу між різними групами кредиторів, керовані зарубіжними корпораціями. Фактично, цей процес вже запущено. Паралельно зростанню державного боргу перед розширюється передача під контроль іноземних компаній ключових галузей народного господарства країни: приладобудування, кольорової металургії, електроенергетики, фондового ринку, ринку страхових та інформаційних послуг, телекомунікацій, видобувної промисловості. Наша товаропроводящая мережу вже переорієнтовано імпорт, забезпечуючи послідовне заміщення вітчизняних товарів іноземними, частка яких у торгівлі стійко перевищує половину. З укладанням договорів із іноземними кампаніями про передачу ним в експлуатацію родовищ природних ресурсів за умов розділу продукції, які передбачають примат міжнародного правничий та відмова російської держави від імунітету, цінні ділянки російських надр, а з їх занепадом і великі російські території виявляться під медичним наглядом транснаціонального капіталу.

Закрепление колоніальної залежності Росії зовсім необов’язково передбачає позбавлення її формальних ознак політичного суверенітету. Сучасна практика неоколоніалізму цього, зазвичай, коштів. Для економічної експлуатації тій чи іншій країни не доводиться її окупувати. Набагато вигідніше й дешевше через встановлення контролю за її керівництвом, втягування їх у боргову залежність, встановлення пріоритету міжнародного права у її національному законодавстві, робити це з її допомогою власного уряду до її кошт.

Результаты проведеної компрадорською олігархією політики не зводяться лише до лише втрати національного суверенітету Росії над частинами території і ключовими елементами економічної системи. Головними є закріплення на довгострокову перспективу колониально го шляху еволюції Росії, втрата внутрішніх джерел економічного зростання. За такого сценарію розвитку подій нас іще так важко вдасться відновити навіть дореформений рівень економічної активності.

Расширение експорту сировини зможе відшкодувати втрат, обумовлених згортанням обробній в промисловості й виробництва товарів кінцевого споживання. У умовах сучасного науково-технічного прогресу спеціалізація країни на вивезенні природних ресурсів прирікає в хронічне відставання і вимивання національного багатства в неэквивалентном зовнішньоекономічному обміні, коли невоспроизводимой природної рентою доводиться оплачувати інтелектуальну ренту цінується імпортованої готової продукції. Фінансуючи економічного зростання за кордоном. Боротьба, що сьогодні структурна деградація російської економіки робить її убогою, вкрай залежною від кон’юнктури світового фінансового ринку, позбавленої головного внутрішнього джерела сучасного економічного зростання — наукового і інтелектуального потенціалу, втіленої у наукомісткої промисловості.

Продолжение нинішньої політики означає понад половини населення злидні, для кожного третього-четвертого жителя — загрозу безробіття і «соціального дна, для економіки — деградацію і втрату основних внутрішніх джерел зростання, для держави — втрату незалежності. Для більшу частину народу Росії це означає справжній геноцид, хоча до небагатьох відкрилися непогані можливості виходити задвірки світової олігархії, отримати на свої сімей місця у «золотом мільярд ».

Геноцид

Основные підсумки перших у віці колонізації Росії жахають: знецінення приватних заощаджень (чи державній Ощадбанку 1992-го й у фінансових пірамідах 1994-го) на сотні мільярдами доларів, дворазовий обвал виробництва та бюджетний криза, уполовинившие поточні доходи основної маси громадян, вибуховий зростання безробіття, злочинності, соціально обумовлених хвороб, згортання соціальних гарантій. За показниками соціально-економічного стану Росія опустилася набагато нижчі рівня, стрімко наближаючись до найменш розвинених країн.

Апологеты скоєного у Росії радикального перевороту свідчить про його позитивні результати: відсутність дефіциту товарів народного споживання і черг, свобода кожному робити що завгодно, нічим не обмежені можливості збагачення. Останніми цілком скористалися власники владних важелів та його комерційні партнери, створюючи нині цілком спроможний, хоча й малочисельний клас «нових українців «. Російське суспільство почало набагато більше різноманітним і динамічним, колись безликі радянські міста швидко перетворюються на «міста контрастів », де палаци «нових російських «стикаються з превращающимися в нетрі «хрущовками », а розкішні мерседеси оточують на перехрестях натовпу жебраків.

За кілька років саме однакову у світі суспільство перетворилася на одне з диференційованих: частку щодо «благополучних «20% населення припадає сьогодні половина сукупного обсягу доходів: самі багаті 10% отримують третину сукупних доходів, які у 12,4 разів більше ніж доходи найбідніших 10% населення; у своїй левова частка цих доходів присвоюється яка склалася останніми роками вкрай нечисленної (від 50 до 200 сімей) групою пануючій олігархії, узурпировавшей права розпоряджатися значною частиною накопиченого національного багатства і яка монополізувала державної влади. А основна частина цілком працездатного населення виявилася позбавленої як накопичених раніше заощаджень і стійких доходів, а й втратила свого статусу у суспільстві, втратила життєвих перспектив, стала чужою і непотрібною у країні.

Ни на одній із галузей економіки виробничої сфери упродовж років був досягнуто економічного зростання, а розбухання спекулятивного сектора відбувалося з допомогою перерозподілу на користь заощаджень громадян, і капіталу підприємств (інтенсивність цього перерозподілу лише на користь банківського сектора залежать досягала, за оцінками, до 6% ВВП рік, а цілому становить від 10 до 20% ВВП). Вочевидь, що соціальна диференціація відбулася переважно по рахунок перерозподілу національного прибутку і накопиченого суспільством багатства, а чи не у створення процвітаючими верствами суспільства нової вартості. У кінцевому підсумку джерелом підвищення доходів новоявлених нуворишів стало скорочення прибутків і багатства інших. Економічна реформа було зведено до банального присвоєнню державної власності і надходження потоків, лібералізація економіки обернулася свободою маніпулювання монополією на влада для вилучення наддоходів.

Социальный баланс зроблений у Росії радикального перевороту немає сумнівів щодо відношенні змісту двигавших її інтересів: 10% населення втратило всіх прав з доходів, майно, соціальні гарантії, перетворилася на ізгоїв суспільства; більш 20% населення живуть у злигоднях, маючи прибутки нижче прожиткового мінімуму, в тому числі 40% родин зі двома і більше дітей. Спільно майже 2/3 населення живуть у бідності, які мають можливостей навіть стійкого повноцінного харчування. На вершині цієї соціальної піраміди — 20% населення з достатніми для повноцінного життя доходами, у тому числі 10% істотно поліпшили своє становище проти дореформеного рівня, а близько двох% стали справжніми багатіями. Споживання останніх зросла у десятки і в сотні разів, тоді як загалом по країні воно скоротилося майже вдвічі більше, зокрема по основним продовольчим товарам — понад третину. У середньому дефіцит білка в харчуванні росіян становить 35−40%, калорійність харчування становить 2200 ккал/сутки (при необхідної нормі 3500−2500 ккал/сутки), а забезпеченість вітамінами скоротилася до 50% від норми. У озникла загроза, масового недоїдання і навіть голоду.

С правової погляду соціальні результати яка проводилася країні соціально-економічної політики можуть бути кваліфіковані геноцидом проти основних соціальних груп населення Росії. Відповідно до визначення міжнародної конвенц ії ГО М «Про попередження злочину геноциду і покарання за нього «поняття геноциду включає «створення для будь-якої групи таких життєвих умов, розрахованих на повне чи часткове фізичне знищення її «, і «заходи, розраховані запобігання дітородіння серед такий групи ».

Следствием зубожіння більше населення за останню п’ятирічку внаслідок проведеної соціально-економічна політики стало різке зниження народжуваності і підвищення смертності населення. з що залишило разом 8 млн. чол. демографічних втрат країни, скорочення тривалість життя населення в 5 років, і навіть різке погіршення становища дітей, більшість яких немає має навіть повноцінного харчування. Продовження цих тенденцій призведе до зменшення чисельності населення Росії до 2010 р. поки що не 15 млн. чоловік і до його зменшенню вдвічі через 60 років.

Вместе про те, було б істотним спрощенням зводити сенс яка проводилася Росії економічної політики до збагачення можновладців з допомогою пограбування всіх інших. Зміст проведеної економічної політики істотно ширше. Багато, можливе навіть більшість, про «нових українців «заробили свій капітал цілком чесним шляхом не маючи про казнокрадстві, ні про потенційне шахрайство. Вони грамотно скористалися відкритими можливостями для збагачення, діючи відповідно до законодавством і уведеними правилами гри. Останні почали вносити хаосу й війни всіх проти всіх, нав’язаних російському суспільству.

Доказательству безпосередньої причинно-наслідкової залежності глибокої економічної кризи від яку проводять у країні соціально-економічної політики присвячено безліч наукових і публікацій як російських, і закордонних учених. Залишається, проте, незрозумілим питання глибинних причинах політичного вибору цієї ущербної економічної політики. Адже остання завжди многовариантна, і вибір тієї чи іншої сценарію вирішальною мірою задає її наслідки. Чому новий російський керівництво із усіх варіантів можливої політики початку ринку, володіючи інформацією як про успішному досвіді політики економічного зростання розвинених країнах і реформування Китаю, і про деструктивних наслідки політики М ВФ в стор анах Східної Європи та світі, вибрала саме аналізований варіант?

Ради яких інтересів й у яких потреб проводиться геноцид проти більшості населення Росії? Зрозуміло, що не цілей підвищення економічну ефективність і зростання. Ці мети досі навіть декларувалися; навпаки, скорочення на третину показників ефективності громадського виробництва, у результаті здійснених перетворень бралося, як цілком дозволене. Не використовувалися і фінансові інструменти економічної політики зростання, забезпечили потужний підйом розвинених капіталістичних країн протягом трьох повоєнних десятиліть: стимулювання попиту, інвестицій і інновацій; активна промислова й торговельна політика; державне субсидування НДДКР; регулювання ставки відсотка голосів і умов кредитування; стримування спекулятивної активності і заохочення виробничих інвестицій тощо. п.

Не були задіяні і добре відомі методи успішних структурних перетворень, вкрай необхідних подолання диспропорцій, що з надмірної мілітаризацією та її ресурсної утяжеленностью російської економіки: індикативне планування та прогнозування, цілеспрямоване регулювання грошово-кредитних потоків із стимулювання виробничих інвестицій, державні інвестиційні і науково-технічні програми, державні закупівлі передових видів вітчизняної техніки для громадських потреб, модернізація інфраструктури ін.

Эти методи, забезпечили успішну структурну перебудову і зростання повоєнних Японії Німеччини, добре відомі й за досвідом швидкого економічного зростання Росії у початку століття, ефективно використовувані в реформованому Китаї, нових індустріальних країнах, застосовувані також і подолання великої депресії в США, систематично використовувані підтримки конкурентоспроможності в Європейському Співтоваристві, не був у належним чином реалізовані для подолання структурного кризи російської економіки. Понад те, після їх щодо успішного застосування для конверсії окремих підприємств 1990-го — початку 1993 рр., вони згорнули восени 1993. Через війну розпочатий було зростання виробництва товарів тривалого користування захлинувся, а бажана активізація науково-промислового потенціалу змінилася її швидкої деградацією і руйнацією.

Трудно запідозрити уряд у проведенні реформи заради що поліпшення добробуту. Принаймні, після ухвалення найважливіших економічних рішень інтереси населення розрахунок не приймалися. І так було при лібералізації цін, і фінансових ринків, обесценившей заощадження близько ста мільйонів. То це скільки й нині - вихід із бюджетної кризи планується з допомогою подальшого секвестрування соціальних витрат.

Не відрізняє проведену економічну політику турбота про інтереси вітчизняних товаровиробників. Російське уряд напевно є у світі урядом, які підтримують своїми гарантіями з допомогою платників податків не вітчизняних товаровиробників, які конкурентів, надаючи гарантії під імпорт з допомогою закордонних кредитів. Вона за факту ввійде у історію як могильщик вітчизняної наукомісткої промисловості, який знищив цілком конкурентоспроможні галузі авіаційної промисловості, верстатобудування, приладобудування, сільськогосподарського машинобудування, суднобудування, електронній промисловості для, що входять у склад основних носіїв сучасного економічного зростання.

Вызвав більш як шестикратне зниження конкурентоспроможності російських товарів за рахунок проведеної політики обмінного курсу рубля, уряд не розпочало жодної заходів для захисту внутрішнього ринку. Навпаки, надаючи пільги по визволенню від мит і ПДВ імпортних поставок, активно лоббируемых з-за кордону, і навіть закуповуючи для державних потреб імпортні товари, аналогічні виробленим у Росії, уряд фактично сприяло витіснення вітчизняних товарів з внутрішнього ринку.

Может бути, зниження поточного споживання населення Криму і знецінення накопичених їм заощаджень виправдувалося підвищенням норми накопичення для інвестицій у модернізацію економіку й забезпечення майбутньої економічної зростання, подібно модернізації Росії при Петра П ервом чи Й. Сталіна? Баланс прибутків і витрат російської економіки показує, що тут інше. За останню п’ятирічку він зводиться із чистим збитком на сотні мільярдами доларів. Останній включає вивезення капіталу у сумі щонайменше 50 млрд. дол.; дворазове скорочення національного доходу, що становить щонайменше 100 млрд. дол. на рік; передачу контролю за цінними об'єктами державної власності іноземним компаніям по заниженими цінами, втрачений вигода від якої оцінюється щонайменше ніж у 80 млрд. дол.; поступки політичному тиску ззовні щодо державних боргів, запровадження економічних санкцій проти традиційних торгових партнерів Росії і близько т. п .; збитки від яких становив щонайменше 50 млрд. дол.

Вслед за перетоком капіталу з виробничої сфери, і заощаджень громадян, у спекулятивні операції пішов відтік його значній своїй частині до інших держав і виключення з народногосподарського обороту. Ці збитки Росії обертаються відповідними прибутками для іноземних ділових кіл і світова олігархії в цілому, яка встановила контроль над значною частиною російського внутрішнього ринку виробництва і фінансової системою, извлекающих надприбутки на спекуляціях акціями російських підприємств, облігаціями державного боргу перед, на закупівлях імпортних товарів для російських державних потреб. З планованим залученням в мирохозяйственный оборот російських надр, прибуток від колонізації Росії більш збільшаться.

Итак, російський уряд проведе у свій рід унікальну політику, яка має аналогів серед розвинутих країн. На відміну від них, він цікавиться проблемами структурної перебудови та зростання, ігнорує інтереси населення, заохочує не експорт, а імпорт, стимулює інвестиційну активність несвоїх, а іноземних ділових кіл, витрачає гроші платників податків їм на шкоду, заохочуючи держзакупівлями і госгарантиями іноземних конкурентів вітчизняних товаровиробників.

Едва можна запідозрити російський уряд і щодо проведення ринкової реформи. Принаймні, про це говорить відсутність будь-яких заходів для декриміналізації економіки, розвитку ринкової конку ренции, формуванню інституціональної структури та основних механізмів ринкових взаємин у умовах, коли економічного розвитку блоковано домінуванням кримінальних монополій в торгівлі, незахищеністю прав власності, нерозвиненістю інвестиційних інститутів, неузгодженістю мотивів підприємницької діяльності. Замість застосування назрілих заходів для формування основних механізмів зростання ринкової економіки, уряд гне лінію зміцнення сформованих олігархічних структур, забезпечуючи їм привілейоване ситуацію і блокуючи механізми ринкової конкуренції, підвищення економічну ефективність і зростання.

Противодействие

По оцінкам фахівців, збитки, завданий політикою колонізації Росії останніх 6 років, значно перевищує економічні збитки, яких зазнав Радянський Союз перед внаслідок Другої світової війни. Проте, що зберігся ще країні науково-виробничий потенціал можна використовувати в організацію економічного підйому. Прийняття розумних і дуже використовуваних у багатьох країнах із ринковою економікою заходів стимулювання інвестиційної й інноваційної активності, економічного зростання може виправити яка складається ситуацію і запобігти насування екологічної катастрофи. Система цього давно обгрунтована в роботах російських і зарубіжних провідних вчених, численних пропозиціях вітчизняних ділових кіл.

Нет про перехід до політики ізоляціонізму — це і економічно неможливо, і безперспективно з погляду цілей національного поступу. Економічна, науково-технічна, освітня та культурна діяльність ведуться сьогодні у світовому масштабі, й забезпечення національної конкурентоспроможності також має вестися в планетарному масштабі. Надмірне додаток у сучасних умовах як ніколи загрожує відсталості і втратою порівняльних переваг. Отже, припадає грати по чужим правилам. Але грати потрібно навчитися за себе, відстоювати свої інтереси. Тоді й за цими правилами можна виграти, як свідчить практика колись відсталих, нині цілком процвітаючих країн. І тому слід притримуватися простого принципу — у державній політиці виходити лише з визнання примату національних інтересів.

Опыт успішної «гри «процвітаючих сьогодні країн, як утім і наш власне понадтисячолітнє досвід будівництва найбільшого у світі держави, показує, як цього можна досягнути.

Во-первых, в кожного держави є інструменти підтримки власного суверенітету, дозволяють істотно коригувати правила глобальної конкуренції на ринку у сфері її громадян і ділових кіл. Ці правила мають бути скоректовані те щоб залучення транснаціонального капіталу не суперечило національних інтересів сприяло б економічного зростання. Методи такого коригування добре відомі. Вони включають принципи забезпечення національного контролю за на природні ресурси і ключовими галузями економіки, захисту внутрішнього ринку нафтопродуктів та інтересів вітчизняних товаровиробників над ринком зовнішньому, проведення активної політики стимулювання науково-технічного прогресу та інвестиційної активності, забезпечення соціальних гарантій, підтримку державної монополії для контролювання за грошової системою, управління емісійним доходом, здійснення валютного контролю, створення умов підвищення конкурентоспроможності національної економіки та економічного зростання.

Во-вторых, кожна має власними конкурентними перевагами, які дозволяють обгорнути собі на користь розвивається світове поділ праці і глобальну конкуренцію. Росії це:

— високий рівень освіти буде населення Криму і духовні традиції, ориентирующие людей на творчий творчу працю, соціальну справедливість і партнерство, самореалізацію особистості інтересах суспільства;

— розвинений науково-промисловий потенціал, наявність серйозних технологічних напрацювань і розробок із низки напрямів сучасного і новітнього технологічних укладів;

— наявність власних наукових шкіл й унікальних передових технологій, практичне додаток яких зможе забезпечити розвиток конкурентоспроможних виробництв в масштабах світового фінансового ринку;

— значних масштабів вільних виробничих потужностей, дозволяють нарощувати виробництво продукції з відносно незначними витратами;

— багаті природні ресурси, які забезпечували велику частина внутрішніх потреб в сировину й енергоносіях;

— величезна територія і ємний внутрішній ринок, щоб забезпечити широке розмаїтість життєдіяльності та потреб населення;

— дешевизна робочої сили поєднані із досить високою рівнем її кваліфікації;

— наявний досвід експорту продукції із доданою вартістю і виробничу кооперацію на ринках багатьох країн (передусім СНД, Азії, Східної Європи).

Активизируя дані переваги, можна обгорнути собі на користь баланс національних інтересів та інтересів транснаціонального капіталу як у ринку, і на перспективних для Росії нішах світового фінансового ринку.

В-третьих, з урахуванням національних конкурентних переваг слід розвивати свої глобальній економічній структури, здатні конкурувати з транснаціональним капіталом на світовому ринку й скористатися наявними можливостями справи до власних інтересах. І тому потрібна державна політика вирощування національних лідерів, що стали б лідерами світовими, локомотивами національного економічного зростання масштабах світової економіки.

В-четвертых, мусить бути освоєна технологія проведення національних інтересів, у інститутах регулювання світової економіки та у «владних інститутах важливих для Росії країн. Весь досвід російської дипломатії має стояти на службу національних інтересів у відносинах з зовнішньому світом. Інтереси ці сьогодні багато в чому суперечать загальним інтересам світової олігархії. Але це зовсім означає неминучості жорсткої конфронтації. Транснаціональний капітал як вивозить національне багатства, іноді і інвестує у розвиток країни. Його політика великою мірою залежить та умовами та політики країни перебування. Якщо уряд останньої твердо і послідовно відстоює національні інтереси, забезпечує стабільність і захищає інтереси вітчизняних ділових кіл, то транснаціональний капітал легко адаптується до цих вимогам, входить у взаимовыгодную кооперацію із місцевими підприємствами.

Расчеты провідних економічних інститутів країни показують, що проходження цим принципам при неухильному дотриманні національних інтересів, у економічної політиці, разом із активної структурної і бізнесменів науково-технічної політикою, прийняттям спеціальних заходів для відновлення зруйнованих взаємозв'язків між заощадженнями і інвестиціями, попитом й пропозицією, і доходами, дають підстав сподіватися на швидке поновлення економічного зростання з темпом не менш 5−7% на рік. Та цього має бути сформований уряд національного довіри, пренаступне національні інтереси і забезпечити сталий до тиску ззовні, усунуто влада компрадорською олігархії. Світовий досвід чітко доводить згубність є господс тва компрадорською олігархії, домінуючій внутрішню конкуренцію — й використовує національні ресурси для зміцнення власного положення у світової еліті. Правління олігархії означає крах державності, підпорядкування інститутів структурі державної влади комерційним інтересам олігархічних кланів, як наслідок, економічне обґрунтування та духовне ослаблення країни, ліквідацію її суверенітету, втрату здатності відстоювати свої інтереси, а й її змісту. Держави, випробували «принади «олігархічного правління, або втрачають суверенітет і зникають з сцени, або протягом десятиліть після звільнення з правління олігархії зіштовхуються з труднощами при подолання наслідків.

Сегодня російська національна еліта сидить над простим історичним вибором. Або збереження влади компрадорською олігархії, продовження колонізації Росії, геноцид проти російського народу й у кінцевому підсумку, загибель російської цивілізації, або усунення злочинного правління і реалізація що зберігаються ще можливостей національного відродження і соціально-економічного розвитку спираючись на національні конкурентні переваги. Часу при цьому вибору майже залишилося. Доля тисячолітньої держави, що визначала розвиток світової цивілізації протягом століть, сьогодні у руках опозиції правлячому у Росії кримінальному режиму компрадорською олігархії.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із російського сайту internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой