Альд Пій Мануций

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Архитектура


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Соглашение про використання
Матеріали даного файла можна використовувати без обмежень для написання власних робіт із єдиною метою наступної здачі у навчальних заведениях.
У інших випадках повне чи часткове відтворення, розмноження або поширення матеріалів даного файла можлива тільки з письмового дозволу адміністрації проекту internet
? РосБизнесКонсалтинг


Содержание.
АЛЬД ПИЙ МАНУЦИЙ. 2
«НОВА АКАДЕМІЯ» АЛЬДА. 2
«ДІМ АЛЬДА» І ФРАНЧЕСКО ГРИФФО. 3
ТИТУЛЬНІ ЛИСТИ І КОЛОФОНЫ. 4
«ЯКІР І ДЕЛЬФІН» АЛЬДО. 7
ШЕДЕВРИ АЛЬДА МАНУЦИЯ. 8
ТВОРИ АРИСТОТЕЛЯ І ІНШІ ФОЛІАНТИ. 8
ПРО ЕТНІ І ІНШИХ ІН-КВАРТО. 9
МАЛЕНЬКІ АЛЬДИНЫ. АЛЬД І ГРИФФО. 10
ВИСНОВОК. 13
ЛІТЕРАТУРА. 14

Альд Пій Мануций.
Альд Мануций народився близько 1450 р. в Бассиано, біля Риму. До свого пологовому імені Manucci він додавав згодом Romanus (римлянин), рідше — Bassianus (уродженець Бассиано) чи Latinus. Ім'я його звучало латиною так: Alolus Pius Munutius Romanus.
Початковий освіту Альд одержав у Римі. Крім латинської Альд досконало володів грецьким. У Римі Альд отримав солідні знання з класичної філософії й літератури. Рим він вважав своїм першим університетом. Другим університетом Альда стала Феррара (1475 г.).
У зв’язку з облогою Феррарі французами Карла VIII, що паралізувала тимчасово інтелектуальну життя цього університетського міста, Альд знайшов захисток у Мирандоле, в замку князів Пикоди Мирандола. Ось він провів близько два роки, в дружньому спілкуванні з однією з значних представників італійського гуманізму, Джованні Пикоделла Мирондола, і знайомився, ніби між іншим, з засадами древне грецької мови, яким володів Джованні. Близько 1485 р., мабуть за рекомендацією Джованні Піко, Альд став наставником юних князів Альберто і Лионелло ді Капрі, племінників Джованні. Отже, як стати видавцем, Альд був педагогом і навіть упорядником грецькою й латинської граматик. Впоследсствии він видав їх: латинську — в 1501—1502, грецьку — в 1515 г.
Плани видання власної друкарні які вже зріли у голові Альда: треба було рятувати грецьку літературу, якої, здавалося, погрожували загибель забуття. Останні останки Візантійської імперії Палеологов захопила турками у роки, коли Альдус є ще немовлям. Втікачі від турків греки шукали порятунку на острові Сицилія, прагнули осісти у Флоренції та інших культурних центрах Італії. Флоренція довго була средоточением грецької вченості, тільки після смерті Лоренцо Медічі Пишного (в 1492 р.) Флоренція початку втрачати значення головного центру грецької культури у Італії. а квітуча Венеція ставала тим часом центром друкарства загалом і грецького зокрема. У Римі, де Падуї, У Болоньї і Феррарі, У Венеції, Перуджі, Павеш й інших містах Італії можна було бачити викладачів грецької мови, потяг до вивчення якого було величезна. Гостро відчувалася потреба в грецьких книгах. Альд відчував у собі сил, щоб розпочати їх видання. Однак він було грошей. допоможе прийшов з його колишніх учнів: молодий князь Альберто Піо ді Карпи дав Альду кошти на устрою типографии.
«Нова Академія» Альда.
Друкарня Альда було засновано 1494 року у Венеції. Де саме поміщалася спочатку друкарня Альда — невідомо. Безсумнівно, що з важливих причин, чому саме Венеція вибрали місцем, де Альд вирішив заснувати своє видавничу справу, послужило та обставина, що саме знайшли притулок багато освічені греки, котрі втікали від турецького навали. Серед венеціанських греків Альд шукав і знаходив потрібних йому помічників — редакторів і коментаторів грецьких текстів, складачів і коректорів для совей друкарні. кажучи про учених греків, які з Альдом, необхідно назвати «знаменитого Марка Мазура», що лекції про греческоми мові в Пауде, а 1513 р. викладав у Венеції. Саме підготував для Альда Мануция перші видання Арістофана, Євріпіда і Павсания. Відомо, що Картерамаха і Григоропцио працювали у Альда коректорами. NEACADEMIA — так називав сам Альд тісний коло друзів, що складалася з авторів, коректорів та інших близьким йому його видавничої справи осіб. Члени «нової Академії» регулярно збиралися для співбесід, що відбувалися грецькій мові. Якщо хтось вставляв на свій мова латинське чи італійське слово, від нього брали штраф. гроші, зібрані в такий спосіб, йшов їжу і вино. «Нова Академія» Альда була, по суті, грою в античних греків з з гульбищами учених межей, «симпозіумами». На цих веселих гулянках обговорювалися дуже серйозні плани майбутніх видань грецьких класиків і народжувалися грандіозні нові замыслы.
Перша й, то, можливо, головна заслуга Альда-издателя у цьому, що, послідовно вів у життя наміченої програми, він умів доводити ці задуми остаточно. Закінчивши в 1498 р. капітальне видання творів Аристотеля грецькою мовою (5 томів ін-фоліо), Альд розпочав публікацію творів класиків своєї батьківщини — древніх авторів, писали латинською мові, і великих поетів Відродження, творців літературного італійської - Петрарки, Данте, Полициано, Бембо. Тривала публікація грецьких текстів. Друга заслуга Альда у цьому, що він, який був сам друкарем, безперестану піклувався про поліпшення суто друкарською боку дела.
«Будинок Альда» і Франческо Гриффо.
Що й казати являла собою венеціанська друкарня Альда Мануция? Він називав своє підприємство ні майстерні, ні печатней. Альд писав колофоне: «у Будинку Альда».
«Будинок Альда» був видавництвом, які мали власну друкарню. Вирішивши заснувати своє видавничу справу. Альд не знайшов) жодних друкарських матеріалів. Про все треба було подбати самому. Починаючи з друкарських літер, без які неможливо було розпочати друкування. На відміну від Йенсона і багатьох інших своїх попередників і сучасників, Альд ні ні художником, ні гравером. Але він мав знаходити потрібних людей. Усі шрифти, якими мав у своєї друкарні Альд Мануций, було створено задля його замовлення і спеціально щодо його друкарні однією з перші місця і найвидатніших професійних граверов-пуансонистов — Франческо Гриффо. За сім-вісім років, з 1494 по 1502 рр., Гриффо награвировал всі ті шрифти, якими мав у своєї друкарні Альд Мануций. Це переважно грецькі і латинські алфавіти. Відлиті самим гравером літери і матриці, а деяких випадках можливе і пуансоны видавець купував у гравера і вони ставали його собственностью.
Багаторічне співробітництво Альда і Гриффо були тільки плідними. Усі до книжки, що у святий за життя засновника фірми Альдов, надруковані шрифтами, які гравировал йому Гриффо. Альдины придбали сові характерне обличчя першу чергу завдяки своєрідності цих прекрасних нових шрифтів. Проте видані Альдом книжки одержали ще за його життя заслужене визнання як як витвори мистецтва друкарства. Зміст ці книжки й сумлінна, виключно ретельна підготовка публікованих текстів, яка від початку була наріжним каменем всієї видавничої діяльності цього розумного, талановитого, широко освіченої людини, — ось як колись всенр сприяло успіху Альдин з принесла їм світову славу.
Після розриву з Гриффо в 1502 р. Альд майже потребував поповненні своєю друкарською каси. Всі його турботи були присвячені редакционно-издательским проблемам. Прагнучи зробити кожне нове видання максимально досконалою і не у гонитві за прибутком, він, природно, відчував, за часом, фінансові проблеми. Головною причиною їхньої були війни, які вела республіка Венеція. У 1510−1511 роках друкарня Альда зовсім не працювала, але аж до смерті (у березні 1515 р.) Альд високо тримав своє звання просвітителя, та її спадкоємці з честю продовжували справа, просуществовавшее під знаком якорі і дельфіна й під девізом «не роби наспіх» майже ціле столетие.
Після смерті Альда кермо правління взяв у свої своїх рук його тесть і вірний компаньйон Андреа Торрезани. Він його сини дбайливого вели всі справи «Будинку Альда» з 1515 по1529 роки. З 1529 по 1533 роки друкарня було закрито.
У 1533 р. її відкрито знову під егідою сина Альда, Павла Мануция. У співпраці спадкоємцем Андреа Торрезани цей учений латиніст успішно вів справа, йдучи стопами свого батька. З 1540 р. фірма іменувалася «Сини Альда». Після смерті Павла Мануция (в 1574 р.) керівництво фірмою перейшла його синові - Альду Мануцию молодшому, який були трохи більші ученим, ніж видавцем. Але він не впустив гідності фірми, яка аж до його смерті 1597 г.
Слава фірми Альдов грунтується головним чином виданнях початкового періоду, коли на чолі стояв сам фундатор і натхненник її просвітницькою місії Альд Пій Мануций римлянин.
Титульні листи і колофоны.
Не переважають у всіх ранніх виданнях Альда Мануция є титульні листи, що втім, характерно задля самих лише альдин, але й більшості книжок ранньої друку взагалі. У такій чудово зробленою книзі, як Про Етні 1495/1496 років, титулу немає зовсім. У Полициане (1498), Це Полифила (1499) й у маленьких альдинах, почали регулярно виходити з 1501 року, є титульні листи, але де вони нагадують скоріш авантитулы наших сучасних книжок із їх лаконізмом і дрібним шрифтом.
У виданнях Альда титульні відомості розкидані, здебільшого, у всій книзі; але прикладі альдин можна простежити (особливо з її появою видавничої марки) зародження та розвитку титульного аркуша в сучасному цього слова.
У одному із найбільш прославлених ранніх видань Альда — пятитомнике зібрань творів Аристотеля — немає титульних листів на нашому розумінні.
Перший тому починається трьома короткими віршами грецькою мовою, з заголовками, набраними великими грецькими прописними. У першій їх повідомляється назву книжки — Органон — й ім'я її автора; у другому згадано ім'я Картеромаха (коректора грецького тексту); у третій — ім'я видавця, Альда Мануция. На обороті першого аркуша вміщено передмову — звернення Алььда для її щедрому покровителю, молодого князя Альберту Пію ді Карпи, а й за ним слід зміст книжки. Фірма, місце і точну дату видання (листопад 1495 р.) надрукована як і звичайно, до колофоне, наприкінці книжки, на лицевоцй боці другого аркуша. На обороті цього аркуша анонсується, що видання творів Аристотеля буде продовжено. Усього випущено 5 томів: I — в 1495 р, II, III, IV — в 1497 р, V — в 1498 г.
Том четвертий починається просто з переліку назв «книжок» Аристотеля та інших авторів. Зміст це надруковано спочатку грецькою мовою курсивными літерами, та був латинською дуже гарно і такі суто награвированной антиквой.
Такий ж перелік є «титульним листом» п’ятого томи. Выглядет він дуже скромно, набагато скромніший і, ніж «заставні листи» окремих «книжок», які входять у його склад: вони прикрашені орнаментальними заставками вулицю й розпочинаються з великих арнаментированных ініціалів. Не початкові смуги окремих томів, але єдиний формат ін-фоліо, декоративне оздоблення заставних листів, і кінцеві смуги, наранные косинкою, справляють враження, що це п’ять томів Творів Аристотеля створювалися з єдиного замыслу.
У Комедіях Арістофана (1498) роль титульного аркуша також відіграє перелік вміщених тут дев’яти комедій. Їх назви — на грческом і латинському мовами — перебувають у двох вертикальних шпальтах, фланговим набором, тоді як стислі титули всієї книжки — грецький латинське, набрані великими прописними, утворюють дві горизонтальні рядки, розташовані з цього перечнем.
У зборах Творів Полициано (ін-фоліо. Липень 1498) є титульний аркуш із розгорнутим заголовком у трьох рядки, розташованими першою аркуші книжки художній, ai, трішки вище рівня, яка розділяє цей аркуш в пропорції золотого перерізу. Він набрано тими самими прописними і рядковими буквами.
У одній із найбільш прославлених книжок, що з друкарні Альда до 1500 року, — в Сні Полифила (ін-фоліо, грудень 1499) — два титульних аркуша. Вони набрані чудовими прописними літерами у двох розмірах, приблизно відповідних сучасним 14 і 16 пунктах. Скомпоновано обидва титулу у вигляді косынок.
З 1501 року починають виходити друком маленькі альдины — книжечки ин-октаво. Поява видавничої марки Альда пов’язано саме з цим серією. З 1502 р. марка з якорем і дельфіном, має численні варіанти, ставати обов’язковим компонентом титульних аркушів альдин. В усіх трьох форматах — ін-фоліо. Ін-кварто і ин-октаво — зустрічаються виключно гарні титульні аркуші з «альдинской маркой».
Цікаво, що ні неї книзі, надрукованою за життя Альда старшого, не використовувалося червона фарба. Пізніше вона з’явитися у Біблії 1518 року. Можливо. Поява другого, червоного кольору ще на виданнях, як і маркованих альдинским якорем і з колофоном, у якому, як й раніше сказано, що вона вийшла друком «Будинку Альда і Андреа-тестя». Є непрямим свідченням те, що в прижиттєвих виданнях безроздільно панував більш сувора смак зятя-Альда? Питання щодо ролі Андреа у тому, як родинному, а й творчій співпраці відомого вченого і видавця з досвідченим топографом, який був Андреа Торрезане де Азола, не можна вирішувати умоглядно. Він вимагає спеціального дослідження, ретельного порівняння самостійних видань обох майстрів, які вийшли з-під їх пресів доти, як вони об'єдналися загалом видавничу справу — «домі Альда і Андреа-тестя», і навіть видань, продовжували виходити малюка після смерті Альда, без його та під керівництвом лише Андреа, зі своїми спільними изданиями.
Що й казати сказати, у висновок про титули Альда старшого? Насамперед — вони надзвичайно різноманітні: є титули гранично лаконічні, у яких названі лише імена авторів. Є дуже поширені титульні листи, у яких повідомляється читачеві зміст всієї книжки, часто вже не має загального заголовка і що з творів різних авторів, чиї імена також називаються у тому своєрідному титуле-перечне. Ім'я видавця ALDUS міцно входить до складу титульного аркуша як обов’язковий компонент лише з приходом видавничої марки, але місце видання й час як і поміщаються лише у колофоне.
Що ж до композиції титулів у виданнях Альда, всі вони так само різноманітні, як та його словесне зміст. Переважають симетричні побудови з реконструкції центральної осі; вони чергуються з фиоловыми. Зустрічаються й більш складні багато осьові побудови. Вибір шрифтів також надзвичайно різноманітний: тільки в випадках титул набрано одними прописними; за іншими — прописними у поєднанні зі рядковими (антиквой); іноді - грецькими і латинськими прописними разом із грецьким курсивом і латинським курсивом альдино.
Оскільки у старшого Альда був крупнокегельных шрифтів, спеціально виділені на титульного набору, доводилося набирати титульні листи великих книжок тими самими текстовими шрифтами, як і титули кишенькових форматів. І, хоч і дивно може бути здавалося б, найбільш ефектні рішення виходили саме поєднання, видалося, надто дрібних для формату ін-фоліо шрифтів з дуже великі видавничої маркою. Принаймні, невеличкий асортимент цих нетитульних, некрупных шрифтів, при незвичайно винахідливому використанні їх, високорозвиненому почутті пропорцій і хорошому смак осіб, яким було доручено їх верстка і установка у друкарській формі, приводив до результатам, що викликають сьогодні непідробне замилування. Титули старих альдин здаються незрівнянно більш «сучасними», ніж титули спадкоємців Альда чи велика безліч ще більше скоєних титулів XVI-XIX столетий.
«Якір і дельфін» Альдо.
Марка Альдо Мануция — «якір і дельфін» — відкриває собою новий ряд емблем, символічно що зображують ті чи інші девізи всього, вислову чи приказки, запозичені з арсеналу стародавньої історії, літератури, фольклора.
У вашій книзі Сон Полифила виданій Альдом в 1499 року, на сьомому аркуші зошити сигнированной буквою d, вміщена гравюра з цими двома ребусами, вирізаними один за іншою на закладеною у рамку дошці. На нижньому зображені: коло, якір і обвившийся навколо його веретена (істини) дельфін. Полифил, від імені якої іде ця розповідь, розшифровує сенс останнього ребуса грецькою — «спейде брадеос» і латинській мові - Semper festina tarde (завжди поспішай повільно). І на добу Відродження і давнини крилаті слова «поспішай повільно» порузумівались як застереження проти зайвої поспішності, можна вважати, що також розумів обраний їм для своєї видавничої марки символ і знавець древньої літератури Альд Мануций.
Важко сказати, був чи перший імпульс до створення марки дано ребусом з Сну Полифила чи зображенням якорі і дельфіна на монеті імператора Тита Фиавия Веспасіана, яку подарував Альду П'єтро Бембо.
Альдинская марка спричинило до життя суто практичної потребою — охоронити від підробок видання «Будинку Альда», встигли набути популярності у якнайширшого кола читачів. Видавець прямо зізнається у своєму відомому зверненні до читача, датованому 16 березня 1503 года.
Надалі малих альдинах застосовується майже цей варіант, без рамки. Зрідка зустрічається він і ин-октаво, й у ін-фоліо. Взагалі ж у ін-фоліо частіше зустрічається велика марка на тлі, розміром 75Х107 мм, має також кілька вариантов.
Після смерті Альда Мануция Андреа Торрезани довго застосовував основні варіанту марки — велику, на тлі, малу, без рамки, обидві - безпосередньо з ім'ям Альда.
Спадкоємці Альда включали емблему старшого Мануция на більш і менше складну раму. Змінився смак часу чітко прозирає у барочних формах цих обрамлень, а й у нової графічної трактуванні самої эмблемы.

Шедеври Альда Мануция.
Твори Аристотеля та інші фоліанти.
П’ятитомне збори Творів Аристотеля — одне з імпозантних видань, спущених із друкованих пресів Альда. Воно задумано і здійснено ще цілком у дусі рукописних книжкових Традицій. Кожен тому складається з окремих «книжок». «Книги ці переважають у всіх п’яти томах починаються заставкою з плетеночным чи рослинним орнаментом, під якими дано назва «книжки». Набране великими грецькими прописними буквами.
За назвою — великі орнаментовані ініціали, утоплені до тексту на глибину семи рядків. Текст набрано грецьким курсивом. «Книги» розбиті на глави. Глави, як і і «книжки», прикрашені заставками і ініціалами і закінчуються фігурним набором: «косинками» різних конфігурацій. Глави починаються то, на правої, то, на лівої сторінці, завжди без спуску, від верхи нової полосы.
У першому томі зустрічаються абзацные втяжки. Іноді великі літери, із яким починаються фрази, винесені до полі, іноді залишаються всередині смуги: принцип членування тексту на смислові шматки — абзаци — ще визначився. Набір перших глав Етики (V тому) — без абзацных відступів (втяжек). Латинський текст передмови Альда починається з дуже маленького, боязкою втяжки. У грецьких тексті їх зовсім. Кількість рядків смузі грецького тексту коштує від 29 до 31. Над смугою стоять живі колонтитули, повторяющие назва кожної глави; вони набрані грецькими курсивными літерами тієї самої розміру, що у тексте.
Закінчуються томи Аристотеля переліками (регістрами) сигнатур і коротким колофонами латинською мові. У другому томі колофон набрано курсивом нової антиквой Етни. Колофон п’ятого томи особливо лаконічний і набрано до однієї строку.
У комедіях Арістофана неразмерно великі площі складальної смуги (148Х231) пояснюється лише тим, що текст Комедій, надрукований великим грецьким курсивом, оснастили обширнейшим коментарем, який набрано дрібнішим кеглем і тих щонайменше, займає сторінка значно більшу площа, оточивши основний текст. Набір здійснено прийомом верстки «вікнами»; викликана, мабуть, бажанням точніше прив’язати коментар до тим місцях тексту комедій, до яких безпосередньо относятся.
У греческо-латинском Вокабулариуме передмову Альда латинською мові з вставленими до тексту фразами грецькою блискуча демонстрація єдності грецького і латинського дрібних курсивов, з ювелірної тонкощами гравірованих воістину «дедаловой рукою» Гриффо!
У вашій книзі Геродота є дивовижної краси розворот, побудований на вмілому протиставленні двох курсивов: латинського і вкрапленного в основний латинський текст малого грецького курсиву на лівої сторінці чи іншого грецького курсиву, трохи більшим, ніж альдино, — на правої. Набір лівому аркуші розвороту складається з 54 рядків, правому — з 51 рядки. Композиція асиметрична. Розміри смуг різні: 132Х225 мм — зліва і 120Х228 — справа. Але зорово вони гаразд врівноважені, що розворот загалом міг би служити ілюстрацією до жодного з основних законом естетики Аристотеля — закону єдності в многообразии.
Кожен, хто рисет черпнуть їх цієї скарбниці типографського мистецтва, де зібрано геть усі ті «новинки», на які пишатися час, буде винагороджений сторицею. Він знайде тут і асиметрію і симетрію. І безабзацный набір й створили набір з абзацными втяжкаи, і шпальти набору, зсунуті обох сторінках книжкового розвороту вліво, і, суворо осьову, і многоосевую композицію, і дуже широкі, «класичні», і найвужчі, цілком ділові, поля, і флаговый, і многоколонный, і фігурний набір, й різні «друкарські забави», й цілі фоліанти, набрані одним-єдиним гарнитурой і одного єдиним кеглем, складні поєднання шрифтів різних рисунків і розмірів, і пишність орнаментального оздоблення, і аскетичне простоту «елементарної друкарні», свідомо яка відмовляється від яких би не пішли украшений…
Про Етні та інших ин-кварто.
Перші книжки, що з друкарні Альда в 1495—1496 роках, були написаы грецькою мовою і друкувалися грецькими шрифтами. У основній грецький текст включилися невеликі фрагменти текстів латинских.
Вже у лютому 1496 року з друкованих пресів Будинку Альда зійшла невеличка книжечка ін-кварто. Їй судилося стати віхою історія типографського мистецтва завдяки новому латинської шрифту, яких вона була надрукована. Книжка ця — про Етні. Її написав юний П'єтро Бембо. Альд надрукував твори молодого Бембо, застосувавши вперше нову антикву, награвированную Франческо Гриффо.
У книжки De Aetna зовсім ні титульного аркуша. Повне її заголовок, набране у трьох рядки прописними літерами, вміщено безпосередньо вже на початковій смугою. Весь текст Етни набрано без абзацных відступів. Початок тексту Етни зазначено лише невеликим набірним ініціалом, поставленим на корешковом полі, поза смуги набору, лише на рівні першого рядка чудово. Набрані смуги, які з 22 рядків, мають, наближено, пропорцено 2:3. Заголовки відокремлюються від тексту однієї пробельной рядки. Колофон Етни старанно набрано прописними у вигляді «косынки».
На шрифту Етни необхідно зупинитися особливо. Причому лише, оскільки тільки він і як всю красу цієї нічим большє нє прикрашеній книжки, а й що саме цей шрифт Гриффо надав визначальний влив протягом усього подальшу еволюцію друкарських антиква-шрифтов у Європі до її пределами.
Шрифт Етни є трансформацію шляхетної рукописної форми гуманістичної минускула. Мардерштейг вважає, що надзвичайне розмаїття форм одному й тому самі літери алфавіту, що є характерною рисою цього шрифту м що дає враження трепетної життя, властивою скоріш станицям рукописної книжки, ніж друкованої, вочевидь зазначає, що Гриффо був, спочатку, як ювеліром, а й каліграфом. І у всіх інших алфавитах, гравірованих Гриффо, помітно його пристрасть до варьированию однієї й тієї ж знака. Цим шляхом він задовольняв, ймовірно, свою потреба хоча б почасти скоротити в типографському шрифту живу принадність рукописи, у якій літери будь-коли уніфіковані повністю. Численні варіанти форм окремих літер зустрічаються в більш ранніх роботах Гриффо: й у грецькому курсиві, й у алфавіті грецьких капітальних, й у антикве. Останній варіант антиквы Гриффо — награвированный їм наприкінці 90-х так званий шрифт Полифила — являє собою лише незначну модифікацію шрифту Этны.
Ось серед книжок ін-кварто, складових найменшу групу альдин, які вийшли до 1515 року, є держава й, крім знаменитої Етни, багато видань, цікавих з найрізноманітніших точок зрения.
У книгах, містять поетичні твори, ширина смуг набору визначається довжиною рядків, властивою тому чи іншому стихотворному розміру: дуже довгі рядки гомеровского гекзаметра вимагають широкої смуги, причому більше короткі рядки Лукреція Кара, наприклад, укладаються у порівняно вужчу смугу. Вірші набиралися в ранніх альдинах так: флаговый набір тримав лівий край смуги, приймаючи звороті аркуша зовнішнього полю книжки, але в на лицьовій стороні - до корешковому. Отже, на розвороті виходив асиметричний флаговый набір, зі зміщенням осей вліво, тим паче помітним, ніж коротше були рядки віршованого набору на якусь визуально-центральную вісь окремих сторінок з’явитися на більш пізніх виданнях Альда.
У книгах Лукреція Кара, 1500, й у Християнських поетів, 1501. Ми зустрічаємося при нормальних форматах ін-кварто (143Х194 і 150Х210) зі порівняно вузької при цьому формату смуги набору (86Х150).
Альд безсумнівно, прагнув як до вдосконалення методів подачі публікованих їм текстів, до роздумів суто естетичних проблем, що з пошуками досконалої зовнішньої форми своїх изданий.
Маленькі альдины. Альд і Гриффо.
Надрукувавши велика кількість грецьких книжок, Альд зайнявся шедеврами літератури Стародавнього і Нового Рима.
Щоб розширити лекторство, щоб «змусити читати» (як виражається Ренуар) «як учених із професії, але тільки на пюпітрах бібліотек, а й у інших містах», Альд задумав видати «колекцію» кращих праць древніх авторів у маленькому форматі ин-октаво. Ці портативні томики мали, проте, вміщати незгірш від тексту ніж ін-кварто і навіть громіздкі ін-фоліо. Щоб досягти цього, пише Ренуар, Альд задумав створити шрифт, «першу думка про якому, як кажуть, подав йому почерк Петрарки, і з Франсуа з Болоньї, майстерним гравером, які вже намалював і награвировал й інші шрифти його друкарні, і той для нього стільки відомий дрібний курсив, перший створений цьому, протягом великого відтинку часу називалося aldino — під назвою того, хто першим його задумал».
Один із книжок серії ин-октаво — Сонети і канцони Петрарки — друкувалися по рукописи великого поета, яку надав у розпорядження Альда П'єтро Бембо. Достатньо переглянути почерк Петрарки і порівняти його з курсивом Гриффо, щоб навіч переконатися, що ними немає нічого схожого. Сам Ренуар пише обережно: «як кажуть» і додає далі від, новий шрифт мав велика перевага був що гарний каліграфічний почерк, що «мало дуже подобатися тоді, коли більшість книжок залишалося ще рукописними». Це аж ніяк справедливо.
Першої книгою, надрукованою новим курсивом в салом форматі ин-октаво, був що вийшов 1501 року Вергилий.
Ренуар висловлює подив у тому, що «…хоча типографське мистецтво існувало був у пошані вже з майже півстоліття, думка про як і колекції прекрасних портативних книжок з низькій ціні не спала на думку рантше Йенсонам, Герингам, Каллиергасам та інших друкарям, мистецтво яких справило світ вже не шедевр. Йенсон надрукував якось дуже маленьку книжечку-молитвенник ин-октаво. Але друкар Плінія, Цицерона, двох Вергилиев ін-фоліо — і подумав навіть про виданні портативного Вергилия».
Мініатюрні видання зустрічались у XV столітті в лише однієї Йенсона. Але вони були рідкістю, і сприймалися, мабуть, як курйоз. Альд справді був охарактеризований першим, хто налагодив серійне виробництво книжок кишенькового формату і став продавати за ціною. Інші друкарі, що працювали Італії та у Франції, дуже швидко оцінили незаперечні переваги портативних видань Альда і вони копіюватиме їхню найбезсоромнішим чином. Шрифтом «альдино» скористався в 1503 року флорентійський друкар Філіп Джунта і друкував їм книжку за книгою. Лионские друкарі почали друкувати самі видання. Що й Альд, ще раніше включилися Джунты — з 1502 року. Вони точно перепечатывалось все, до передмов, які Альд майже завжди предпосылал своїм книгам.
У його Зверненні до читача Альд дуже докладно висвітлює обставини, вынуждавшие його звернутися до захисту своїх прав видавця і друкаря: «…вже чотири рази на нашому Будинку майстра влаштовували змова проти нас. Жадібність — мати всього залу. Завдяки Бога, я їх майже всіх призвів до становищу, у якому позитивно все розколюються у своїй зрадництві…». Нераскаявшихся «змовників» Альд очевидно уволил.
Альд, розумів, що дрібні курсив повинен зробити цілу революцію у типографському мистецтві, поспішив заручитися привілеєм, дає йому право виняткового користування шрифтом. У цьому були обмежені права Гриффо.
Ренуар пише: «Привілеї на прерогатива вживання курсиву протягом 10 років було винесено друкарні Альда 13 листопада 1502 року сенатом Венеції і 17 грудня тог ж року Папою Олександром VI. Папська привілей була продовжене поки що не 15 років Юлієм II 27 січня 1513 року, і навіть Львом X 28 листопада 1514 года».
Навівши повний текст всіх чотирьох привілеїв, Ренуар дуже тверезо коментує ситуацію, яка призвела до повного розриву відносин між видавцем і гравером: «Було б набагато справедливішою і стало б до загальної користь надання художнику, награвировавшему шрифти, виняткової привілеї продавати і постачати цими шрифтами друкарів. Але щасливому вживання шрифтів, які були у його розпорядженні, Альд виправдав своє прерогатива і повернув його за благо літератури, що це рідко буває результатом виняткових привілеїв».
Спору немає, але зовсім зрозумілою і та лють, яка б охоплювати художника, поставленого перед совершившимся фактом: привілей Альда позбавляла плодовитого гравера, що у розквіті творчих сил, можливості постачати шрифтом, «винахідником» якого він з права вважав, інших друкарів, які у межах як міста Венеції, але й великої Республіки, і навіть територій, які під владою тат. Франческо Гриффо змушений був виїхати за межі Республіки Венеції, оселитися в Фано (область, де повноправним господарем був Цезар Бордхма, яку не поширювалася юрисдикція Республіки і привілеї Альда були дійсні) удатися, на початковому етапі, до фінансової підтримки іншого великого видавця, Сончины. Вже 1503 року Сончино видав, наслідуючи маленьким альдинам, Петрарку, та був і ще книжечки ин-октаво. Усі вони надруковані новим варіантом латинського курсиву Гриффо. Через 15 років років, що минув з його розриву з Альдом, Франческо Гриффо повернувся рідну Болонью і останні роки свого життя намагався здійснити бажання, давно виплеканого — стати самостійним друкарем і издателем.
Найсерйознішим нововведенням, що з серійним виданням маленьких альдин, було введення, як основне текстового шрифту, злегка похилого курсиву «альдино» поєднані із невисокими, вертикально поставленими прописними літерами. Серед маленьких альдин трапляється тільки одно-единственная ілюстрована книжка: Цезар 1513 року. Декор маленьких альдин більш як скупий — він обмежується, зазвичай, залишенням порожніх місць для ініціалів, які мають врисовываться рукою, і маркою з якорем і дельфином.
Маленькі альдины були улюбленою дитиною Альда. Можливо тому перше повідомлення про «смерть видавця вміщено в книжечці ин-октаво Фирмиани у квітні 1515 року. На іншому ин-октаво, які вийшли друком місяць пізніше, — в Творах Овідія, яким подана Життя Овідія, написана самим Альдом Мануцием, міститься некролог, написаний його тестем і творцем Андреа Торрезани. Некролог, як й усе густішим і складнішим, набрано курсивом «альдино».

Заключение.
Альд Мануций й самі, як і, «люди доброї волі», котрі з ним рука разом, закладали основи книжкового мистецтва, а, водночас, і всієї духовної культури нової доби. У тому числі був і Еразм Роттердамський, гуманіст, автор знаменитої сатири Похвала дурості (1510) — двома роками раніше з друкарні Альда вийшло монументальне збори Прислів'їв Еразма. Більшу частину свого життя Еразм Роттердамський провів у подорожах. Він побував у багатьох містах Італії та відвідав якось Будинок Альда в Венеции.
У одному з своїх листів друзям він малює прийом, влаштований йому Альдом, — частування, запропоновані гостю, прибулому здалеку, утомленому і голодному, складався з кількох шматочків салату, плававших в оцті, і сухий палітурки хліба. Описав, із властивою сарказмом цю мізерну трапезу, Еразм додає, що надмірна ощадливість видавця, який перевертає величезними засобами пояснюється й не так скаредністю, скільки відданістю своїй справі, заради процвітання якого він мусить дотримуватися в усьому найбільшу экономию.
У робочій кімнаті Альда, де зараз його зазвичай приймав відвідувачів, було вивішено оголошення такого змісту: «Хто ти був би, скажи те, що тобі слід зазначити, чи стислий і залиш мене, якомога швидше, знову одного».
Це оголошення, і анекдот про зарахування зробленому Эразму, і лють виявлена стосовно Гриффо, свідчить про надзвичайно цілеспрямованості та непохитної волі Альда — якостях, який завжди приємних спілкування з людьми, але внаслідок чого він встиг за короткі 20 років своєї видавничої життя зробити багато. Не корисливі інтереси і бажання слави були його двигунами, але любов до науки й літератури, до філософії мистецтву. Він був просвітителем, і друкарня була нього не було самоціллю, але тільки засобом, що дозволяє поділитися знаннями з максимальною числом людей.
Камені, закладені Альдом до фундаменту будинку європейської культури нової доби були воістину коштовним камінням. Ні, що відсотковий вміст його видань становить шедеври світової літератури від Гомера або Ньютона до Данте і Еразма Роттердамського, а й оскільки книгам, що з-під преса «Будинку Альда», надавали їх остаточну форму такі художники, як Франческо Гриффо, і «майстер Пелифила», що гранили і шліфували їх вмілі руки освічених, вічно шукаючих майстрів, які у його друкарні простими складачами і верстальщиками, печатниками і брошюровщиками. Саме тому альдины, надруковані, при цьому, на папері, витримала випробування часом у півтисячі років, продовжують і сьогодні виблискувати серед книжкових скарбів минулого як діаманти чистої воды.

Литература.
1. Кацпрхеак Є.І. Історія писемності й видаються книжки, 1955
2. Кацпрхеак Є.І. Історія книжки, 1964

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой