Цель і цінність права.
громадянське суспільство і государство

Тип роботи:
Реферат
Предмет:
Юридичні науки


Дізнатися вартість нової

Детальна інформація про роботу

Витяг з роботи

Цель і цінність права

Цель у праві - це програма, а цінність — це її властивість, здатність задовольняти певні потреби у процесі регулювання громадських відносин по дорозі досягнення цього. Цінність права просто з часом як не знижується, а навпаки, постійно зростає. Змінюються й збагачуються і цілі права.

Мета щодо своїй — природі суб'єктивна, оскільки є продуктом свідомого творчості людини. Але в діяльності суб'єктивного характеру мети перетворюється на об'єктивний. Отже, ціль десь у праві, подібно самому праву, може й як об'єктивна, як і суб'єктивна категорія. Об'єктивний джерело виникнення мети перетвориться на право і суб'єктивна її природа — дві органічно пов’язані між собою боку однієї й тієї ж явления.

Будь-яке дію має певну мета. Будь-який вольовий акт, направлений замінити досягнення тій чи іншій мети, будучи за своєю природою суб'єктивної категорією, визначається об'єктивної дійсністю. Отже, мета є вихідним пунктом і рухової силою вольовий діяльності індивіда і водночас котрі спрямовують чинником у цій діяльності. Мета в праві виникає раніше, ніж її реальне стягування. Мета у праві - ідеальна реалізація об'єктивної можливості належного поведінки членів общества.

У праві мети закріплюються як найближчі, перспективні і кінцеві. Кожна найближча мета, будучи закріплена у правилах поведінки, висловлює завдання правовим регулюванням у цей період історичного розвитку суспільства. І особливо якщо об'єктивно існуючі можливості є підвалинами закріплення праві цілей їх термінового перетворення, то зароджувані, виникаючі об'єктивні можливості можуть враховуватися в право лише як перспективна цель.

При закріпленні і формулюванні наших спільних цілей, законодавець конкретизує в специфічні, причому ця конкретизація мусить бути доведено до такого рівня, аби ця специфічна мета могла в ролі безпосередньої мети діяльності, й можуть бути досягнуте з допомогою потенційні можливості, закладених у самому праве.

Цінність — це поняття, указывающее на культурне, громадської чи особистісної значення (значимість) явищ і фактів действительности.

Німецький юрист Р. Иеринг вважав, що немає абсолютно справедливого права. Цінність права полягає у реалізації закладених у ньому мети. У той час як сучасна юридична наука розглядає цінність права будь-якому іншому аспекті. Цінності зазвичай поділяються на первинні і вторинні, основні і інструментальні. Право є цінністю вторинної і інструментальної. Первинними, основними цінностями є життя, свобода людини, власність, честь гідність тощо., і цих цінностях саме право грунтується і охраняется.

Аксіологічна обгрунтованість права сприяє з того що мотивом дотримання норм права виступає не загроза примусу, а ціннісно- позитивні ставлення до праву його адресатів. Тим самим було право перетворюється з «чужого», вихідного від зовнішнього стосовно адресатам норм права авторитету, в «своє» право, відповідне інтересам й художніх оцінок суб'єктів. Отже, цінність не можна змішувати і ототожнювати з оцінкою: цінність — щось об'єктивне, тоді як оцінка є суб'єктивне людської свідомості, суб'єктивне відбиток об'єктивно існуючої цінності. Шляхом оцінки суб'єкт сприймає щось як цінність чи неценность.

Велике значення деяких соціальних цінностей, що з часом придбали характер ще й правових цінностей. Як високих ідеалів вони пронизують громадське правосвідомість і стають основними принципами права — це свобода, рівність, справедливість, світ. Правові ж цінності діляться на ценности-идеалы, ценности-желания і культурної цінності обязанности.

Ціннісну систему у сфері права можна порівняти з пірамідою, у верхній частини якій розташовано правові цілі й ідеали, а нижньої - велика і розвинена система юридичного права і управлінських обов’язків, різних розпоряджень, постанов, дозволів, заборон і пр.

Роль права, його цінність у ставленні сус-пільства і держави проявляється у тому, що з допомогою права суспільство полонить держава, змушує його функціонувати у свої інтереси. Цінність права державі у тому, що використовується в організацію, упорядкування діяльності державного апарату; виступає потужним чинником прогресу, джерелом відновлення суспільства на відповідність до історичним ходом у суспільному розвиткові. Цінність ж права для особистості у тому, що його закріплює різні демократичні правничий та свободи творчої особистості, охороняє особистість і південь від самої держави, ставить перепону невиправданого втручання держави в життя громадянина. Отже, цінність права залежить від того, що є виразником і визначником (масштабом) свободи творчої особистості й суспільства, у своїй він позначає свободу взагалі, а визначає кордону, міру цієї свободы.

Загалом, цінність права можна визначити, як здатність права служити метою та засобом задоволення соціально справедливих, прогресивних потреб і громадян, суспільства на целом.

Журнал «Закон життя й» № 5 2003г.

«Мету й цінність права». Р. Федоров.

Гражданское суспільству й так государство

Кожна людина має стоять особисті інтереси, і як він і пристосовувався до громадської середовищі, його індивідуальні інтереси зберігатимуться. Тому загальні інтереси об'єктивно можуть суперечити інтересам індивідуальним, як і навпаки. Несумісність цих інтересів призводить до дестабілізації життя, часом до гострим громадським конфликтам.

Суспільство створюється з урахуванням взаємних інтересів, проте всяка сукупність взаємодіючих індивідів з урахуванням спільних інтересів утворює суспільство. Товариством можна лише таку сукупність людей якої індивіди пов’язані між собою интресами, які мають сталий і об'єктивний характер.

За природою людина істота колективне: до появи держави існував первісно-общинний лад як роду, племені, союзу родів та племен, сучасного суспільства властива таку форму об'єднання як держава. Крім держави люди об'єднані й інші форми: громадянське суспільство, громадські організації у вигляді політичних партій, профспілок, об'єднання творчим інтересам, ветеранські, молодіжні, спортивні, жіночі, дитячі й інші организации.

Отже, одній з такі форми самоорганізації людей є «громадянське суспільство». Суспільство існувало завжди, але завжди він був «цивільним». То що таке «громадянське суспільство»? Громадянське суспільство — це сума індивідів, а й їхні система зв’язків через економічні, правові норми й інші отношения.

Вислів «громадянське суспільство» виникла XVIIIв., стосунки власності вже вивільнилися з античної і середньовічної спільності. Його формування та розвиток зайняло кілька століть, причому повноцінне формування почалося Нове время.

На 1ом етапі (16−17вв.) складалися економічні, політичні та ідеологічні передумови виникнення громадянського суспільства (розвиток в промисловості й торгівлі, розвиток товарно-грошових отношений).

На 2ом етапі (17−19вв.) найрозвиненіших країнах сформувалося громадянське суспільство, у вигляді початкового капіталізму, заснованого на загальним формальному юридичній рівності і свободам, на вільному підприємництво і приватній ініціативі. У цей час виникає уявлення про Конституції як як і справу законі, який визначає пристрій вищих органів влади, а й як про Основному Законі країни, обов’язково який визначає правничий та обов’язки громадян. Конституція стає угодою й держави про розмежування сфер їх деятельности.

Становлення та розвитку громадянського суспільство зумовило новий період розвитку і права, і це властиво следующее:

o Держава суверенно, воно має верховна влада і монополією примусу по всій території країни й залежить від влади іншого государства;

o Держава від імені всього населения;

o Поява постійних представницьких установ парламентського типа;

o Наявність управлінського аппарата;

o Держава засновує і збирає налоги;

o Воно офіційно визнає юридичне рівність громадян, їхніх прав і свободи, і навіть гарантії цих правий і свобод.

громадянське суспільство грунтується на рівному всім законі, котрий охороняє загальну волю і є горизонтальну систему різноманітних зв’язків і відносин, тоді як і будь-яке держава організовано як керована єдиним центром вертикальна система.

На 3ем етапі (19−20вв.) чільне місце у промисловості й торгівлю перейшло від приватних підприємців та торговців до індустріальним, торговим і фінансовим корпорациям.

З іншого боку сформувалися профспілки з робітничого класу і вони представляти значну силу, з якою змушені вважатися предприниматели.

Людині за своєю природі властиво жити у співтоваристві людей, але ж час йому властиво схильність бажати все по-своєму. За такої поведінці він зустрічає протидія із боку інших індивідів, які теж прагнуть діяти на розсуд, які теж прагнуть діяти на розсуд. І громадянське суспільство, і держави, та його інститути створено досягнення гармонії між різними силами і интересами.

громадянське суспільство є систему соціальних зв’язків, в якої формуються та реалізуються економічні, професійні, культурні й інші інтереси людей. Ці інтереси виражаються здійснюються через такими інститутами громадянського суспільства як сім'я, церква, система освіти і пр.

громадянське суспільство аж ніяк неможливо створити чи заснувати одним велінням в короткий термін. У жодній країні було і повноцінного високорозвиненої громадянського суспільства. Різні міркування як «про своєрідному еталоні громадянського суспільства — суспільство країн Заходу, — це нізащо інше, як спроба видати за действительное.

Отже, громадянське суспільство як суспільно-політична, соціальна категорія і сьогодні перебуває в стадії становлення, консолідації, дозрівання. Одночасно серйозною перешкодою по дорозі формування громадянського суспільства є бюрократія. І ліквідації подібного протиприродного стану справ розвиток громадського суспільство неможливо. Вирішальне слово у цьому має залишатися за народом, а організує, мобилизирующая роль має належати государству.

Суспільство — мати держави й, відповідно, держава — дитя суспільства. Яким буде суспільство, такою буде і государство.

Журнал «Закон життя й» № 10−11 2003г.

«громадянське суспільство і держави». Р. Федоров.

Показати Згорнути
Заповнити форму поточною роботою