Япония

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Международные отношения


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Японія — держава робить у Східній Азії, розміщено на островах Хоккайдо, Хонсю, Сікоку і Кюсю і численних прилеглих до них дрібних островах. Територія Японії становить 372,2 тис. км. Столиця — Токіо, інші великі міста з лиця населенням понад 1 млн. людина — Йокогама, Осака, Нагоя, Кіото, Саппоро, Хіросіма, Фукуока, Китакюсю. Адміністративно- територіальний поділ — 47 префектур.

Населення Японії становить 124,1 млн. людина (1992 р.); 99,4% - японці, решту населення — це корейці, китайці, американці, айны (нащадки древнього населення) тощо. Офіційний мову — японский.

Основні релігії - синтоїзм і буддизм. Грошова одиниця — иена=100 сенам. Має дипломатичних відносин із Російською Федерацією (встановлено з СРСР 20. 01. 1925 г., перервані 9. 08. 1945 г., відновлено 19. 10. 1956 г.).

Національний свято — 23 грудня — Дня народження императора.

Японія — конституційна монархія. Відповідно до чинної з 1947 г. конституції імператор є «символом держави й єдності народу», його статус визначається волею всього народу, якому належить суверенна власть.

Вищий орган державної влади єдиний законодавчий орган — парламент, що з двох палат: палати представників (512 депутатів) і палати радників (252 депутата). Термін повноважень депутатів палати представників — 4 року, палати радників — 6 років (з переобранням половини складу щотри року). Виконавча влада здійснюється кабінетом міністрів на чолі з премьер-министром.

Японія у світовій хозяйстве

Останніми десятиліттями Японія постає як одне з провідних економічних держав, будучи друге за величиною національної економічної силою у світі. Населення Японії становить майже двом, 3% загальносвітовій чисельності, але створює воно близько 16% ВМП[1], исчисленного по поточним валютним курсів, і аналогічних сім, 7% - по купівельної спроможності єни. Її економічний потенціал дорівнює 61% американського, але з показнику виробництва душу населення вона перевищує американський рівень. На Японію доводиться 70% сукупного продукту Східній Азії, її ВВП[2], виміряний з урахуванням поточних валютних курсів, учетверо перевищує ВВП Китаю. Вона досягла високого рівня технічного досконалості, особливо у окремих напрямах передових технологій. Нинішні позиції Японії Світовому господарстві - результат її економічного розвитку в другої половини нинішнього століття. У 1938 г. їхньому її частку припадало лише три% ВМП.

Через війну швидкого економічного розвитку Японія посіла одна з провідних місць у міжнародних економічні відносини. На початку 1990-х років вона на друге у світі з загального обсягу прямих зарубіжних капіталовкладень (15% загальносвітового обсягу). У попередні десятиріччя провідною формою відносин була зовнішня торгівля. За розмірами експорту Японія поступається лише навіть ФРН, їхньому частку яких припадає 9−10% світового експорту (1994−1995гг.). За величиною експортної квоти може бути віднесена до напіввідчиненої економіці. У світі реалізується 10−13% ВВП. Ряд галузей промисловості майже зовсім дбає про експорт (виробництво годин, магнітофонів — 90%, касових апаратів — 83%, копіювальних машин — 77%).

Розвиток дослідницько-експериментальної і структура зовнішньої торговли.

Останні 50 років фізичний обсяг експорту Японії збільшився більш ніж у 70 разів його темпи майже двічі випереджали приріст світового экспорта.

У основі успіхів японських компаній на світові ринки лежить конкурентоспроможність продукції, що формується з допомогою високого якості, новітньої технології, кадрової політики, авторитету фірми. Японські фірми відомі ефективно розвинену систему й послідовного контролю та управління продукції, яке пов’язано насамперед із характером організації виробництва. Ритмічність і гнучкість виробничого процесу, його спроможність до переналаживанию і випуску нова продукція, поставки комплектуючих виробів і сировини точно в термін роблять якість продукції і на ефективності роботи підприємств. Зростання рівня автоматизації і роботизації, використовувати системи контролю якості устаткування, високий рівень нормування технологічних меж також дозволяють значно покращувати якість випущених товарів. Принцип автономізації виробництва передбачає выпускконечного вироби які з контролем якості і гарантіями без дефектности.

Одне з методів конкурентної боротьби японських фірм — швидка зміна моделей. Період розробки нова продукція вони коротше, ніж у США.

Попри всю важливість зазначених вище чинників високої конкурентоспроможності японських товарів на світові ринки слід мати у виду, що вартість робочої сили одиниці продукції Японії була нижчою від, ніж у навіть ряд інших промислово розвинутих країн. Вартісний компонент компенсував відставання японських компаній у одному з найважливіших чинників конкурентоспроможності - продуктивність праці. За оцінками окремих японських дослідницьких організацій, Японія на 1/3 відстає від США по рівню продуктивність праці в обробній промисловості. Розрив в цьому показникові скоротився (1975 р. — 50%), однак значним. Відставання в рівні продуктивність праці багато в чому пов’язаний із стратегією значної частини японських фірм, які приділяють першорядне увагу прибуткам, які частці над ринком. На загальний стан справ впливає і та обставина, що продуктивності праці на малих і середніх підприємствах значно поступається показниками великих, становлячи 40% від рівня великих підприємств. Це стримує загальні показники всієї промышленности.

Високий рівень продуктивність праці досягнуто чорної та кольоровою металургії, хімічної промисловості, де зараз його значно перевищує американські показники. У інших галузях відзначається відставання, навіть у як-от автомобілебудування і електротехніка, де японські компанії мають сильної конкурентоспроможністю. Там рівень продуктивності становить 78 і 85% американского.

Японія довгий час займала чільне місце на конкурентоспроможність своїх товарів на світові ринки. Через війну ослаблення цінового чинника вона опустилася на місце в 1993 р. після Сінгапуру та. Стався значне зростання вартості робочої сили в приблизно від 60% наприкінці 80х років до70% доданій вартості 1994 р. (45% в 1960 г.).

У післявоєнний період істотні зміни зазнала структура експорту. До 1960-х років переважна місце у ній займали споживчі товари: радіоприймачі, телевізори текстильні вироби. Потім ведучі позиції зайняли продукція чорної металургії, суду, автомобілі - понад 60% експорту. У 80-ті роки стався новий зрушення у структурі японського експорту. При збільшенні частки автомобілів і побутової електротехніки вперед став виходити експорт капітальних коштів. Значно зросла частка загального машинобудування (13,9 і 24,1%), электромашиностроения (9,9 і 25,6%), наукового устаткування, оптики (3,7 і 4,5% за 1980- 1995гг.).

З окремих видів своєї продукції частку японських компаній доводиться вагома частина експортних постачання у світі: напівпровідники — 50%, легковики — 22%, конторське і телекомунікаційне устаткування — 22,6%, сталь — 17,4%. Перетворення Японії однієї з головних експортерів продукції машинобудування і наукомісткої продукції стало результатом її промислового й науково-технічного развития.

Структура імпорту відбиває процеси міжнародної спеціалізації промисловості, інтернаціоналізації господарства і бідність мінеральної вітчизняної бази. Японію відрізняє найнижча серед промислово розвинених країн ступінь самозабезпеченості сировиною і паливом, країна майже зовсім залежить від ввезення багатьох видів мінерального і сільськогосподарської сировини. За багатьма видам мінерального сировини вона виступає великим покупцем на світові ринки. На неї припадає понад 30% світовий імпорт залізної руди, понад 19% руд кольорових металів, кам’яного вугілля, бавовни і шерсти.

На перших етапах економічного розвитку структура виробництва визначила велику залежність Японії від країн — близько половини її і більше 40% імпорту. Південно-Східна Азія й країни Перської затоки досі є головним ринком збуту і постачання енергетичного сировини. Поставки рудного та хімічного сировини останні десятиліття локалізуються в промислово розвинених країн — Канаді, Австралії і Нової Зеландии.

Важливою особливістю географічної структури зовнішньоторговельних зв’язків був частиною їхнього концентрація на США. До нашого часу на американському ринку реалізується 29% японського експорту і забезпечується 22% імпорту. У своє чергу на Японію припадає понад 11% американського експорту, у цьому числі майже 20% збуту сільськогосподарської продукции.

Японія виступає основним торговим партнером ряду розвинених країн Східної і Південно-Східної Азії вже. Вона забезпечує Індонезії 37% її і 24% імпорту, для Малайзії - 26% її імпорту і 16% експорту, для Сінгапуру — 21% його імпорту і 17% експорту, Південної Кореї - 26% її імпорту. Японія є й основним експортним і імпортним ринком КНР (15−16%).

Торговий оборот зводиться з великою позитивним сальдо, яке зросла у 6 разів на 1981−1995гг. і перевищила 130 млрд. дол. 40% його обсягу утворюється в товарообігу зі США можуть. Позитивне сальдо складається зі усіма регіонами, крім країн середнього Сходу, і 90-х років — з Східною Європою. Торгові відносини з промислово розвинені країни супроводжуються спалахами торгових війн, тиском на Японію, встановленням «добровільних обмежень» її. Особливо у цьому успіхи мають США.

Обмін технологий.

Починаючи з 80-х Японія робить зусилля задля розширення двостороннього і багатосторонньої співпраці у сфері науку й техніки. Багатосторонні науково-технічні зв’язку базуються на здійсненні міжнародних дослідницьких проектів. У 1986 р. Японія висунула великомасштабну програму, під назвою «Людські кордону», яка порівнюється самими японцями з американського «СОІ» й європейської «Эврикой». Мета її - підняти авторитет країни, ліквідувати відставання з інших країн Заходу у сфері фундаментальних досліджень, і навіть забезпечити собі лідируючі позиції найбільш перспективних напрямах НТП, в частковості механізму живих організмів. У цьому вважають, що це напрям стане ключовим чинником у створенні принципово нових матеріалів, механізмів і технологій, спроможних перебороти важко розв’язні нині проблеми енергії природних ресурсів, гармонійних взаємовідносин чоловіки й нових технологічних коштів. Програма розрахована на 20 років, протягом яких збираються витратити 6- 7 млрд. дол., половині з них з допомогою Японии.

Сталися істотних змін у технологічному платіжного балансу країни. З 1970-х років почав посилюватися експорт японської технології. Щоправда, місце Японії торгівлі технологією контрастувало різко з обміном товарної продукцією. До 1992 р. платежі за технологією перевищували експорт. При цьому обсяг японських надходжень (3−3,6 млрд. дол.) в 6−7 раз поступався американському. По вартості технологічного імпорту Японія перевершує провідні західноєвропейські країни. У цьому слід пам’ятати, що це загальний дефіцит технологічного балансу багато в чому визначався спадщиною колишніх періодів, коли країна цілком від імпорту технології. Це пов’язана з тим, що у сальдо технологічного балансу включаються як надходження, і платежі по знову укладених контрактах, і виплати за старим контрактами, що потенційно можуть охоплювати період до 10- 15 років. Баланс платежів, по знову що укладаються контрактами починаючи з 1972 р. зводиться з позитивним сальдо. У 1993 р. було досягнуто позитивне сальдо по обміну технології в целом.

Японія займає своєрідне місце у світовому русі технології. Вона імпортує всі технології з індустріальних країн, а експортує майже порівну в промислово розвинені і що розвиваються. 40% загального обсягу експорту технології вивозиться у країни Азії. Японські компанії розширюють науково-технічну співпрацю та розвитку промислову кооперацію з Східної і Південно-Східної Азією, прагнучи перевести виробництво продукції середньої складності в сусідні країни, а самим зосередитися розробка і освоєнні технологічно складної продукції. У результаті азіатській частині світу проглядаються риси японо-центристской моделі науково-технічного і промислового взаимодействия.

Взаємини із США в обміні технологією характеризуються співробітництвом і конфліктами. Залишається висока залежність Японії від імпорту технологією США (69% її імпорту). На початку 1990-х років співвідношення між експортом і імпортом було приблизно 2:1 на користь США, але у галузі електроніки воно становить 5: 1, в станкостроении — 7:1. У активізуються прагнення захисту американської технології принаймні загострення торгово-економічних отношений.

Організаційна структура системи управління міжнародної діяльністю вирізняється великим числом посередницьких фірм, які поряд з банківськими інститутами, промисловими компаніями і апаратом державного регулювання стали однією з найважливіших складових частин механізму її внутрішніх та зовнішніх економічних зв’язків. Найбільш велика роль організації та здійсненні міжнародної діяльності належить дев’яти універсальним торговим посередницьким компаніям (сого сёся). Вони утворюють олигопольную систему регулювання і здійснення міжнародної та внутрішньої торгової діяльності. Це торгові доми «Міцубісі», «Мицуи», «Итотю», «Марубени», «Сумітомо», «Ниссе иваи», «Тоё мэнка», «Канемацу госе», «Нитимэн». Там припадає близько 45% експорту і 77% імпорту. До їхнім спільним функцій належить здійснення операцій із експорту і імпорту, виконання формальностей щодо забезпечення зовнішньої торгівлі, організація валютного обміну, консультування з питань логістики. Останніми роками з’явилися нові функції - інвестування капіталів по закордонах, сприяння науково-технічним дослідженням та разработкам.

Поєднання у структурі суб'єктів внутрішньої і зовнішньоекономічної діяльності великих універсальних торгових оборотів і малих і середніх спеціалізованих фірм створює двоїсту структуру посередницької мережі, утворює основу високої ефективності системи обігу євро і багато в чому визначає успіх країни у зовнішньоекономічних зв’язках. Така структура управління й державного регулювання виступає серйозною перешкодою для проникнення конкурентів на японський ринок. Ступінь проникнення імпорту (частка імпорту у внутрішньому споживанні 1,5−3 рази менше, ніж у сусідніх провідних країнах (1975 р. — 4,9%, 1987 р. — 4,4, 1995 р. — 10,1%).

Експорт — імпорт капіталу. Його характерні черты.

У 80-ті роки відбулася переорієнтування Японії з експорту товарів на експорт капіталу. У другій половині минулого десятиріччя вона опинилася займала перше місце експорту прямих капіталовкладень. Середньорічний обсяг вивезення 1981−1985гг. дорівнював 5, в 1986—1990 гг. — 32, в 1991—1993 гг. — 20 млрд. дол. На початку 1990-х років японські компанії, у експорті капіталу пропустили вперед американські і французькі ТНК[3]. По сукупного обсягу прямих закордонних інвестицій японські компанії, як вище, вийшли на друге місці після США. Вісім японських компаній із обсягу закордонних активів зараховуються до 50 найбільших інвесторів у світі («Хітачі», «Мацушита», «Тойёта», «Соні», «Ниссо Иваи» і др.).

У 60−70-е роки вивезення капіталу формі прямих інвестицій у значної мері був обслуговування збуту товарів і створення мережі видобувних підприємств там. Після цього у зв’язку з підвищенням вартості робочої сили в, курсу єни японські компанії почали створювати підприємства трудомістких галузей. Приблизно 15% виробництва автомобілів США здійснюють компанії ось із японською капіталом. Проте досі основні капіталовкладення зосереджено кредитної сфері (42,4%), торгувати (11,3%), нерухомості (11,1%). Якщо навіть ФРН межі території виведено відповідно 30% і 20% промислового виробництва, то Японії - лише 11%. У обробній промисловості зарубіжні капіталовкладення концентруються в електротехніці, хімії і транспортному машиностроении.

Основним ринком докладання японського капіталу виступає Північна Америка, де помітна тенденція впровадження кампаній високої технології, які прагнуть використовувати американський досвід минулого і ліквідувати своє відставання в областях, як ЕОМ, мобільний зв’язок, комп’ютерна графіка. Вони лише утворюють потім з американськими кампаніями спільні підприємства, а й будують. Далі у пріоритетах японських компаній йде Західна Європа, де їх сконцентровано у Британії, і Нідерландах. У Азії основними центрами тяжіння японського капіталу є Індонезія (24%), КНР (понад двадцять%), а Америці - Панама (40%).

Таблиця 2. Напрям японських зарубіжних капіталовкладень, %

| |1975 |1987 |1992 | |Північна Америка |27, 6|46, 0|42, 6 | |Європа |10, 2|19, 7|20, 7 | |Азія |33, 5|14, 6|18, 8 | |Латинська Америка |11, 3|14, 4|7, 9 | |Океанія |5, 5 |4, 2 |7, 0 | |Середній Схід |6, 0 |0, 2 |2, 1 | |Африка |5, 9 |0, 8 |0, 7 | |Усього, млн. дол. |3280 |33 364|34138 |

Джерело: Balassa У., Noland M. Japan in the World Economy. W ., 1988, p. 119; Japan 1994. An International Comparison. P. 54.

Відбувається географічне усунення пріоритетів. Із середини 80-х після підписання провідними західними країнами валютного угоди «плаза» почалося масоване впровадження японського капіталу країни Східної і Південно-Східної Азії вже. Їх обсяг збільшився майже у чотири разу, досягнувши 9,3 млрд. дол. 1994 р. і перевищивши вдвічі рівень прямих американських інвестицій. Наслідком не зміниться політика японських компаній стало перетворення західній частині Азійсько-Тихоокеанського регіону одного з головних центрів виробництва й експорту кольорових телевізорів, магнітофонів, кондиционеров.

Японські капіталовкладення у районі сприяють створенню відносин різній та дуже складною виробничої спеціалізації між місцевими і японськими підприємствами та місцевими підприємствами та його партнерами сусідніх країн. Відносини виробничої спеціалізації сприяють з того що одна чи деякі країни стають основними постачальниками окремих видів продукції: електротехнічних деталей і елементів електронних схем — Тайвань, Південну Корею, Сінгапур, Таїланд; верстатів і виробничого устаткування — Тайвань, Південну Корею; побутових електротоварів — Сінгапур, Малайзія, Таиланд.

Зарубіжні японські підприємства у Східної і Південно-Східної Азії вже направляють у Японію основну частину їхніх експорту — понад 40%. Вочевидь, що мала колись подавляюще високий рівень залежність з ринку США поступово здає своїми панівними позиціями, що створює передумови для регіональної економічної інтеграції на мікро чи інтеграції, проведеної зарубіжними капіталовкладеннями. Японські доставки продукції обробній промисловості, у країни Східної і Південно-Східної Азії вже перевищили відповідний експорт до нього з Північної Америки та Західній Европы.

Японські зарубіжні компанії зазвичай мають невисоку норму прибутку. На підприємствах обробній промисловості вона становить 0,9%. У країнах Азії вона досить висока — 4,8%, а Північній Америці та Західній Європі найчастіше має негативну величину. Інакше кажучи, контрольовані там японським капіталом підприємства збиткові. Зазвичай відносно нові по часу на їхнє дії філії і дочірніми компаніями, коли в них пріоритетною метою є розширення масштабів діяльності, а чи не отримання прибыли.

Японія перестав бути великим об'єктом докладання іноземного капіталу. Хоча значення прямих іноземних капіталовкладень зростає, їх приплив незначний, поступаючись відповідному японському експорту в 10−20 раз. У провідних західноєвропейських країнах подібне співвідношення перебуває у межах 1−2,2 раза.

У минулому досить використовувався іноземний капітал у вигляді кредитів і позик і портфельних інвестицій. У 1950−1960гг. його частка у валових капіталовкладень не перевищувала 2,5%. За 1950−1975гг. було залучено майже 32 млрд. дол. У нових галузях іноземний капітал грав значнішу роль. Кредити і позики надавалися Японії експортно- імпортним банком США.

економічний розвиток Японії докорінно змінив характер її валютного становища. Підвищення конкурентоспроможності японських товарів на світові ринки привело з середини 1960-х років до різкого збільшення позитивного сальдо як не глянь зовнішніх розрахунків. Перетворившись на одне із полюсів тяжіння міжнародних платіжних коштів, Японія стала однією з найбільших кредиторів. Вона значної ролі у наданні урядової допомоги розвитку, ставши найбільшим донором (1995 р. — 24,5%), хоча слідство з частці державну соціальну допомогу в ВВП Японія поступається багатьом країнам — 0,20% ВВП.

Значна частка власності допомоги традиційно направляють у азіатський регіон (понад 60%). Саму значну частину її отримують КНР, Індія, Індонезія, Таїланд, Філіппіни, Бангладеш. Сталися зміни у географічному напрямі допомоги. У роки у число її найбільших одержувачів входили Південну Корею, Пакистан, Індія. У 80-ті роки Японія посилила увагу до країн Африки (12,2%) та Латинській Америки (9,1% економічної допомоги у 1992 р.), але у Азії вона забезпечує половину всієї допомоги країн, а Латинської Америки — 18%. На відміну від навіть західноєвропейських країн більш половини двосторонньої допомоги представляється як йеновых позик під низький відсоток. Вони мають переважно непов’язаний характер, що теж від допомоги низки країн. Приблизно 12% всієї допомоги йде технічне співробітництво, що від рівня США, Франції, ФРН. Центральне місце у ньому прийом іноземних у студентів і стажистів при порівняно незначній кількості спрямованих до інших держав японських фахівців (5 тис. іноземних студентів у 1990 г.).

Японія виділяє близько 20% коштів Верховного комісаріату ООН у справі біженців. Вона також надає допомогу біженцям через інші міжнародних організацій, але сама прийняла небагато біженців — близько 9 тыс.

Токіо — світової фінансовий центр.

Зовнішньоекономічна експансія сприяла появі у Східній Азії потужного фінансового центру. Токіо не поступається Нью-Йорку і Лондону по обсягу валютно-биржевых операцій, кількості котируваних на фондову біржу найменувань цінних паперів й обсягом купівлі-продажу, однак має і слабкі сторони діяльності. Він відстає з обробки синдикованих позик (в 1993 р. — 1% за відповідний показник Північної Америки, до п’яти і двічі менше, ніж відповідно в Гонконгу й Сінгапурі). Необхідність зміцнення міжнародних позицій єни для японської економіки зростає. Під сильним тиском долара, і інших валют курс єни зростає. За 1970−1993гг. по відношення до долара він зріс у 3,6 разу, стримуючи експортну експансію японських компаній. За оцінками підвищення співвідношення йєна — долар однією одиницю призводить до стримування ВВП Японії на 0,06%. За 1985−1995гг. курс єни підвищився на 170 одиниць, що рівносильне зниження ВВП Японії на 10,2% внаслідок стримування експорту товарів хороших і посилення імпорту. Підвищення курсу викликає імпортний бум. Іноземні товари зараз займають значно більшу частку національного ринку, ніж раніше — 16%. У 1994 р. Японія стала чистим імпортером кольорових телевізорів. Через війну японські компанії мають менше можливостей покривати свої справді високі витрати з допомогою підвищення внутрішніх цін, вони почали знижуватися. Економічні відносини між Японією і Россией

Затьмарюють Японсько-російські економічних відносин переживають нині застій: розвитку двосторонніх торгово-економічних зв’язків, особливо збільшення експорту та інвестиції з Японії, перешкоджають проблема заборгованості японським приватним компаніям, неналагодженість податкової і юридичної систем у Росії низку інших чинників. А, щоб зробити можливим планування сталого розвитку японо-российских взаємин у цій галузі на середньоі довгострокову перспективу, обидві країни повинні домагатися усунення ці перепони. Зокрема, великомасштабні проекти Далекому Сході, наприклад проект розробки нафти і природного газу на шельфі Сахаліну, здійснюються силами приватних компаній, й у нормальної реалізації таких проектів потрібно вдосконалення впорядкування внутрішнього російського законодательства.

Щоб з вищезгаданих труднощів і підтримки розширення двосторонніх економічних зв’язків у листопаді 1994 року під час відвідин в Японію першого віце-прем'єра Р Ф Олега Сосковца було досягнуто домовленість з приводу створення Міжурядової комісії з торгово- економічних питань. Її співголовами стали Сосковец і заступника прем'єр-міністра, міністр закордонних справ Йохэй Коно. Під час цієї комісії створили три підкомісії, яким було поставлено такі завдання: ліквідація перешкод шляху двосторонніх торгово-економічних взаємин держави і підвищення ділову активність приватного капіталу; забезпечення програм допомоги Росії; зміцнення економічних перетинів поміж Японією і далекосхідними районами России.

У листопаді 1995 року у Москві відбулася засідання цих підкомісій; після проведеної ними підготовчої роботи у березні 1996 року під час візиту до РФ міністра закордонних справ Юкихико Икэда відбулося перше своє засідання Міжурядової комісії. Після активного обміну думками ньому було прийнято спільний доповідь, підготовлений у подкомиссиях.

Надалі 27−28 січня 1997 року відбулося 2-ге засідання підкомісій, і 9-те червня 1997 року у Токіо перший віце-прем'єр Борис Нємцов і міністр закордонних справ Икэда провели 2-ге засідання Міжурядової комісії з торгово-економічним питанням. Нею, зокрема, була одностайно відзначено важливість збільшення припливу внутрішніх та зовнішніх інвестицій у Росію, і навіть необхідність розв’язання завдання залучення приватних інвестицій. Сторони висловили єдиної думки, що можна приділити особливу увагу економічним відносин між Далеким Сходом і Японією і йти до активізації економічних обменов.

24−25 березня 1998 року у Южно-Сахалінську разом з 3-му засіданням підкомісій по Далекому Сходу Міжурядової комісії з торгово- економічних питань відбулася зустріч далекосхідного відділення неурядового японо-российского економічного комітету та експорту російської дальневосточно-забайкальской асоціації. Затим цього уперше було проведена спільна конференція представників державними структурами і приватного сектора.

Динаміка торгівлі між Японією і РФ (СССР)

(в млрд. єн) | |Експорт Японії |Імпорт Японії |оборот | |1987 р. |372,0 |340,8 |712,8 | |1988 р. |401,5 |355,2 |756,7 | |1989г. |423,0 |413,3 |836,3 | |1990 р. |371,0 |482,9 |853,9 | |1991 р. |285,0 |447,6 |732,6 | |1992 р. |136,0 |304,7 |440,7 | |1993 р. |166,7 |307,2 |473,9 | |1994 р. |120,2 |355,3 |475,5 | |1995 р. |108,2 |444,8 |553,0 | |1996 р. |111,3 |426,6 |537,9 |

Джерело: митна статистика Міністерства фінансів Японии

Структура Японо-Российской торгівлі 1996-го году

Експорт Японії: |Продукція загального машинобудування |- 27,5% | |Автомобілі |- 13,9% | |Телевізори |- 10,9% | |Продукція легку промисловість |- 10,8% | |Метали |- 6,2% | |Комунікаційне устаткування |- 6,0% | |Продукція точного машинобудування |- 3,9% | |Решта |- 20,8% |

|Імпорт Японії: | |Кольорові метали |- 34,1% | |Морепродукти |- 30,9% | |Ліс і лісоматеріали |- 17,4% | |Вугілля |- 6,7% | |Сталь |- 3,0% | |Решта |- 10,9% |

Заключение

У 90-х роках японська економіка зіткнулася з цілу низку серйозних проблем, що проявилися під час економічної кризи 1993 р. Стали зникати переваги японської організаційної моделі. Економічне зростання довге час підтримувався з допомогою робітників і споживачів. Згода між робітниками і підприємцями виникло досить швидких темпи зростання економіки, що у своє чергу забезпечувало підвищення життєвих стандартів. Виникаючі розбіжності погашалися різноманітних подачками, починаючи з готівки у конвертах і закінчуючи аграрним протекціонізмом. Тому сприяло щодо однакову розподіл багатства. Однак у останні десятиліття економічного зростання значно уповільнився, що послабило можливості підвищення життєвий рівень населення. Надзвичайно різке зростання ціни нерухомість 80-ті роки помітно розділило країну в імущих і неимущих.

Змінилися конкурентні позиції японських підприємців на міжнародних ринках. Скоротилося позитивне сальдо торгового балансу по відношення до ВВП (2,5% в 1995 р.). За десятиліття рівень зарплати збільшився на третину. Різко зросли витрати на робочої сили, за рівнем що у обробній промисловості Японія поступається лише Німеччині і Швейцарії. Цінові конкурентні переваги японських товарів ослабли порівняно з багатьма країнами. Японія не подолала відставання з інших країн у сфері соціальної інфраструктури. Зокрема, вона поступається інших країнах за кількістю квартир на тисячу жителів (на сто, в 1988 р. на тисячу жителів було 342 квартири), і навіть із загальної середньої площі квартир. Подолання цього розриву потребує значних засобів і може стримувати процес виробничого накопичення. Несприятливо для економічного зростання змінюється демографічна ситуація, обумовлена різким збільшенням частки літніх людей у складі населення. Наприкінці століття частка пенсіонерів віці 65 і більше років сягне 16% від населення тоді як 13% до й 15% у Великобританії. Ця тенденція можуть призвести до їх зниження заощаджень і збільшення потребления.

Попри величезних успіхів японських компаній у розвитку цілого ряду напрямів мікроелектроніки та інших наукомістких виробництв, зберігається значна залежність від американської технології. Більше половини програмного забезпечення, застосовується і розробити приладів, на яких напівпровідники складні плати, випускається і в Америці. Причому взаємозв'язок між попитом й пропозицією у цій сфері досить складна. Відстає Японія від створення низки країн за рівнем комп’ютеризації. У 1993 р. там, на сотня осіб доводилося 10 комп’ютерів, США — 29, Австралії - 19, Канаді - 18, Великобританії - 17, ФРН, Франції - 14.

У Японії високі нерухомість, особливо у землю, які стримують приватне споживання й відповідно є причиною цілого низки економічних труднощів. Вони перешкоджають процесу накопичення у «малих і середніх компаніях, що їх залежність від зовнішніх джерел фінансування. У той самий час необхідність для таких людей відкладати кошти на придбання невеликого будиночка, які у сьогодні вдев’ятеро перевищують середній країною дохід, допомагала підтримувати особисті заощадження у найвищому рівні у мире.

У зв’язку з спадом ділову активність у країні у 90-ті роки і зміцненням позицій японських корпорацій на міжнародних ринках стала піддаватися сумніву система державного устрою і корпоративного управління. У напрямі діє і еволюція в сприйнятті Японії як партнера — конкурента навіть інших країн, котрі почали розглядати її економічну систему як ворожу, конфронтаційну стосовно інших країнах за своєю сутністю. Цей аспект, а головне, перетворення Японії в найбільшого суб'єкта світової економіки підводять країну до переосмислення її зовнішньоекономічних і зовнішньополітичних позицій у світовому экономике.

----------------------- [1] - Валовий світової продукт [2] - Валовий внутрішній продукт [3] - Транснаціональні компании

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой