Роль фінансових організацій регулюванні валютно-кредитних отношений

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Международные отношения


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МІНІСТЕРСТВО СПІЛЬНОГО І ПРОФЕСІЙНОГО ОСВІТИ РОСІЙСЬКОЇ ФЕДЕРАЦИИ

РОСТОВСКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ УНИВЕРСИТЕТ

ІНСТИТУТ НАЦІОНАЛЬНОЇ І СВІТОВОЇ ЭКОНОМИКИ

КАФЕДРА МІЖНАРОДНИХ ЭКОНОМИЧЕСКИХ

ОТНОШЕНИЙ

На тему: «Роль відділу міжнародних організацій регулювання валютно-кредитною системы. «

ВЫПОЛНИЛА: СТУДЕНТКА ГР. 135

Шкарбаненко В.А.

ПРОВЕРИЛА: ПРЕПОДАВАТЕЛЬ

Пузакова Е.П.

Ростов — на — Дону

2000 г.

ПЛАН:

1. Світова фінансову систему: організація та структура. 1. Державна фінансову систему головних закордонних країн й Росії. 1.2 Валютно-фінансова і кредитний механізм зовнішньоекономічних зв’язків, як основний принцип діяльності світових фінансових організацій. 2. Міжнародні фінансових організацій: механізм їх функціонування й основні результати своєї діяльності у сфері валютно-кредитних відносин. 3. Міжнародні фінансових організацій і світова фінансову кризу. 4. Шляхи вдосконалення діяльності світових фінансових громадських організацій і можливості у розв’язанні проблем їхніх насущних одразу на порозі ХХІ сторіччя. ВИСНОВОК. Список використаної литературы.

Інституціональна структура міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин включає численні міжнародних організацій. Окремі, маючи великі повноваження і ресурсами, здійснюють регулювання міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносин. Інші представляють собою форум для міжурядового обговорення, вироблення консенсусу і рекомендацій по валютної і кредитно-фінансовій політиці. Треті забезпечують збирати інформацію, статистичні і науково-дослідні видання з актуальним валютно-кредитным і нашим фінансовим проблем і економіці загалом. Деякі виконують усі ці функції. Міжнародні валютно-кредитні і фінансових організацій умовно можна назвати міжнародними фінансовими інститутами. Ці організації об'єднує загальна мета — розвиток співробітництва Києва та забезпечення цілісності і стабілізації складного й суперечливого всесвітнього господарства. До організаціям, у яких світове значення, ставляться передусім спеціалізовані інститути ООН-МВФ і велика група МБРР, і навіть ГАТТ, що у 1995 р. перетвориться у Світову організацію. Безпосередній роль ООН у міжнародних валютно-кредитних та фінансових відносинах обмежена. Проте за рішенні проблем країн на Конференції ООН з торгівлі й розвитку — ЮНКТАД (з 1964 р. разів у 3−4 року) обговорюються валютно-кредитні питання поруч із проблемами світової торгівлі, і розвитком цих країн. У період між сесіями функції ЮНКТАД виконує Рада з питань торгівлі та розвитку (дві сесії на рік). Проблеми світової валютної системи обговорюються у Комітеті з «невидимим» статтям і фінансуванню, пов’язаного зі світовою торгівлею, з «офіційної допомогою розвитку». Він працює також над проблемами доступу країн світовий ринок капіталів гарантій по експортним кредитах, і з середини 1970-х років і до зовнішньої заборгованості країн (виходячи з мандата ЮНКТАД). Спеціалізоване установа ООН — Економічний рада — створив 4 регіональні комісії - для Європи, Африки, Азії, Латинська Америка. Дві останні сприяли організації Азіатського банку розвитку та Межамериканского банку розвитку. Спеціальні фонди доповнюють ці организации.

Організація Європейського економічного співробітництва в, створена 1948 р. у зв’язку з здійсненням «плану Маршалла», потім переорієнтувалася створення Європейського платіжного союзу (1950- 1958 рр.), а 1961 р. замінили Організацією економічного співробітництва в та розвитку (ОЕСР. Париж). Нині ОЕСР включає 24 країни, долю яких припадають 16% населення і ще 2/3 світового виробництва Заходу. У межах ОЕСР діють 30 комітетів, зокрема з проблем платіжних балансів, узгодження умов експортних кредитів (консенсус). Мета ОЕСР — сприяння економічного розвитку і втратити фінансове стабілізації країн-членів, вільної торгівлі, розвитку молодих держав. ОЕСР — своєрідний клуб промислово розвинутих країн обмінюватись думками і координації економічної політики, включаючи валютно-кредитну і фінансовий, веде науково- дослідницьку роботу, є центром прогнозування та Міжнародних зіставлень з урахуванням економетричних моделей світової економіки (двічі на рік). Міжнародні фінансові інститути виникли переважно після Другої Першої світової, крім Банку міжнародних розрахунків (БМР, 1930 р.). Ці міждержавні інститути надання кредитів країнам, розробляють принципи функціонування світової валютної системи, здійснюють міждержавне регулювання міжнародних валютно- кредитних та фінансових відносин. Виникнення міжнародних інститутів зумовлюється такими причинами. 1. Посилення інтернаціоналізації господарському житті, освіту ТНК і ТНБ, виходять за національні кордону. 2. Розвиток міждержавного регулювання світогосподарських зв’язків, в тому числі валютно-кредитних та фінансових отношений.

3. Необходимость спільного вирішення проблем нестабільності світової економіки, включаючи світову валютну систему, світових ринках валют, кредитів. цінних паперів, золота.

4. Завоювання політичної незалежності цими двома країнами; підвищення їхньої керівної ролі у світовій розвитку: тенденція до регіональному співробітництву й економічної інтеграції з метою вирішення питань національної экономики.

1. Світова фінансову систему: організація та структура.

Фінанси висловлюють економічні суспільні відносини, котрі за- різного виявляються, в кожному ланці фінансової систем мають свою специфіку. Кожне ланка фінансової систем певним чином впливає на процес відтворення, має, притаманні їй функції. Так, фінанси підприємств обслуговують матеріальне виробництво. Вони беруть у створенні валового внутрішнього продукту (ВВП), распределяемого всередині підприємств і галузей господарства. Через до державного бюджету мобілізуються ресурси в основний централізований фонд держави й відбувається їх перерозподіл між галузями господарства, економічними регіонами, окремими соціальними групами населення. Позабюджетні спеціальні фонди мають суворо цільове призначення. Найбільший соціальний Пенсійного фонду Російської Федерації мобілізує вартість виплату пенсій громадянам країни. Фонди майнового страхування призначені для відшкодування шкоди, завданого стихійними лихами підприємствам, і населенню, а, по особовому страхуванню — на виплату застрахованій тій особі чи її сім'ї матеріального забезпечення в разі настання страхового случая.

Отже, кожне ланка фінансової систем є певну сферу фінансових відносин, а фінансову систему загалом — сукупність різних галузей фінансових відносин, у процесі яких утворюються й закони використовують фонди коштів. З вище сказаного можна надати визначення фінансовій системі, як системі форм і методів освіти, і розподілу і використання фондів грошових коштів держави й предприятий.

1.1. Державна фінансову систему головних закордонних країн и

России.

У розвинутих інших країнах державна фінансову систему включає такі ланки фінансових відносин: 1) державну бюджетну систему; 2) державний кредит і кредити місцевих органів влади, а федеративних державах — і кредити членів федерації; 3) спеціальні позабюджетні фонди; 4) фінанси державних корпорацій. Структура бюджетною системою залежить від державної устрою. У унітарних (єдиних, слитных) державах бюджетну систему включає два ланки: • до державного бюджету; • численні місцевих бюджетів (бюджетів міст, округів, сільських округів тощо.). Місцеві бюджети в унітарних державах своїми статками і видатками не входить у до державного бюджету. У федеративних державах бюджетну систему складається з трьох ланок: • державного бюджету, чи федерального бюджету, чи бюджету центрального уряду; • бюджетів членів федерації (штатів США, провінцій у Канаді, ландов — в ФРН, кантонів у Швейцарії та т.д.);

• до місцевих бюджетів. Місцеві бюджети своїми статками і видатками не входить у бюджети членів федерації, що не входять у державний федеральний бюджет. 1. Провідним ланкою фінансової систем виступає до державного бюджету, що є форму освіти і витрати централізованого фонду коштів, виділені на фінансового забезпечення завдань та зняття функцій держави й територіального (регіонального та місцевого) самоврядування. Державного бюджету — основний фінансовий план країни нинішнього року, чинний закону. Бюджет стверджується законодавчим органом влади — парламентом. При надзвичайних обставин (у періоди війн, економічних криз) уряду спираються коштом державного бюджету та взагалі покривають ними зростаючі державні витрати. Державного бюджету — головний інструмент перерозподілу національного доходу. Через цієї ланки фінансової систем перерозподіляється до 40% національного доходу країни. Основними доходами державного бюджету виступають податки, складові від 70 до 90% і більше загального обсягу його доходів. За державним бюджетом країни з розвиненою ринковою економікою закріплені головні податки — прибутковий податок з фізичних осіб, податку прибуток корпорацій, акцизи, податку додану вартість, митні мита. З державного бюджету виробляються основні Витрати військові мети, втручання у економіку, державного апарату, соціальні витрати, субсидії і кредити країнам. Державного бюджету впливає всі інші ланки фінансової систем, надаючи субсидії і кредити місцеві органи влади, спеціальним урядовим фондам, державних підприємств. Державні бюджети більшості провідних капіталістичних країн характеризуються великими хронічними бюджетними дефіцитами, покрываемыми державними позиками. Випуск державних позик тягне у себе зростання державного боргу перед, це всю суму раніше випущених і по сьогодні непогашених державних позик разом із відсотками. 2. Територіальні фінанси — друге ланка фінансової систем. Це фінанси членів федерації в федеративних державах СНД і фінанси до місцевих бюджетів, підприємств, що належать членам федерації і муніципалітетам, і автономні доходи членів федерації і місцевих органів влади. Питання доходах членів федерації окремими країнах вирішується по- різного. Так було в США за бюджетами штатів закріплена переважна більшість непрямих податків і продажі, до ФРН — надходження за основним прямим податках — подоходному податку із населення і податком з прибутку корпорацій діляться в пропорції 50%: 50% між федеральним бюджетом і бюджетами земель. 3. Державний кредит — третє ланка фінансової систем. Це кредитні відносини між державами, з одного боку, і юридичними і фізичними особами, з іншого, у яких держава чи місцевих органів управління виступають головним чином ролі позичальників коштів. Державні і місцеві позики емітуються переважно тоді, як у бюджетах є дефіцит, тобто. звані звичайні доходи не покривають витрати. Протягом років після Другої Першої світової у провідних зарубіжних країнах внаслідок (переважно) високих військових витрат державні бюджети характеризувалися великими хронічними бюджетними дефіцитами. Так було в США з 1983 по 1992 рр. бюджетний дефіцит федерального бюджету середньому протягом року становив 207 млрд. дол. Починаючи з 1992 р. дефіцит бюджету став щорічно знижуватися, досягнувши в 1995 р. 164 млрд. дол., 1996 р. — 146 млрд. дол. У 1997 р. фактичний дефіцит становив 22 млрд. дол., в 1998 р., за даними, він має скоротитися до 10 млрд. дол. і з попередньою оцінкою, 1999 р. перевищення доходів витратами досягло 10 млрд. дол., а до 2003 р. -- 83 млрд. дол. І це постійного зростання витрат і доходів федерального бюджету. Попри стрімке зниження бюджетних дефіцитів і від 1999 р. позитивне сальдо бюджету федеральний борг продовжує зростати. У 1997 р. заборгованість федерального уряду становила 5370 млрд. дол., в 1998 р. — 5544 млрд. дол., 1999 р. вона повинна переважно зрости до 5738 млрд. дол. і вже 2003-го р. досягне 6336 млрд. дол. Такий зростання федерального боргу пояснюється величезними відсотковими платежами, включаемыми у загальну суму федерального боргу. Значна також заборгованість урядів штатів і місцевих органів власти.

Отже, основним питанням стану фінансів США продовжує залишатися рівень накопиченої заборгованості, через яку федеральне уряд навіть уряду штатів і муніципалітетів виплачують щорічно великі платежи.

За місцевими бюджетами закріплені другорядні податки (переважно поимущественные). У місцеві бюджети проти державним бюджетом вища частка коштів іде на соціальні цели.

Місцеві бюджети хронічно дефіцитні й отримують необхідні собі кошти шляхом субсидій і кредитів з державного бюджету і випуску місцевих позик, гарантованих правительством.

4. Позабюджетні спеціальні фонди. У країнах із розвиненою ринковою економікою найбільші позабюджетні фонди: фонди національного страхування, утворювані з допомогою страхових внесків працівників підприємств, самозайнятих осіб, підприємців та дотацій з державного бюджета.

Кошти цих фондів використовуються: на виплату пенсій віком, по інвалідності, із нагоди втрати годувальника, посібників з тимчасової непрацездатності, вагітним і пологам, безробітним і др.

Основні кошти спрямовуються на виплату пенсій віком. В усіх життєвих інших країнах розмір пенсій встановлюється залежно від величини заробітної плати кількості внесених страхових взносов.

Так було в США система пенсійного забезпечення було запроваджено законом 1935 р., який (з численними змінами) рухається за час. Вона поширюється на постійно зайнятих найманих працівників і самозайнятих осіб. Є спеціальні системи пенсійного забезпечення для службовців на залізниці, федеральних службовців і більшості службовців штатів і місцевих органів власти.

Джерелом фінансування є фонд національного страхування, що у США входить у федеральний бюджет. 5. Державні підприємства у країнах Західної Європи отримали значного розвитку після Другої Першої світової внаслідок націоналізації (1946−1950 рр.) залізничного, повітряного транспорту, енергетичних галузей (електроенергетичної, газової, вугільної промисловості) та інших. У технічному відношенні що це вкрай відсталі неконкурентоспроможні галузі. Їх переобладнання зажадало величезних коштів, виділені з державного бюджету, тобто. коштом платників податків. Попри те що, що це галузі існували модернізовані і вони технічно передовими, у фінансовому плані - це низькорентабельні чи збиткові галузі. Основною причиною напруженого фінансового стану державних підприємств залежить від політиці низькі ціни з їхньої продукцію. У 1980-х рр. відповідно до новою економічною і втрати фінансової політикою правлячих кіл розвинених капіталістичних країн проведено приватизацію багатьох державних деяких галузей і підприємств, що різко скоротило розміри державної собственности.

Фінансова система Російської Федерації входять такі ланки фінансових отношений:

1) державну бюджетну систему;

2) державний кредит;

3) позабюджетні спеціальні фонды;

4) фонди майнового й особистого страхования;

5) фінанси підприємств різної форми собственности.

Бюджетна система. Відповідно до Законом РРФСР «Про основи бюджетного пристрої і бюджетного процесу у РРФСР» від 10 жовтня 1991 р. та низку інших законів і постанов Уряди Російської Федерації державна бюджетну систему Росії була докорінно перебудована й у час воно охоплює три ланки: 1) республіканський бюджет Російської Федерації чи федеральний бюджет; 2) бюджети національно-державних і адміністративно-територіальних утворень (до них належить республіканські бюджети республік у складі Російської Федерації, крайові, обласні бюджети, бюджети автономних областей, автономних округів й міські бюджети Москви й Санкт- Петербурга). Це бюджети суб'єктів Федерації; 3) місцевих бюджетів. Всі ці бюджети функціонують автономно. Місцеві бюджети своїми доходами і витратами не входить у бюджети територій, що не входять у федеральний республіканський бюджет. Отже, структура бюджетною системою Російської Федерації наближено до структури бюджетних систем країн. Якщо 1992 р. 70% ресурсів надійшли у федеральний бюджет і 30% - в бюджети територій і місцевих бюджетів, то 1995 р. це співвідношення відповідно становило 49 і 51%. Проте коштів територіям бракує, оскільки розширено їх функції, пов’язані з витратами, і завдання в збільшення їх власної доходної бази. Державний кредит — то окрема форма кредитних відносин між державою чи місцеві органи влади й юридичними і фізичними особами, у яких держава чи місцевих органів влади виступають головним чином у ролі позичальника коштів. Політику щодо державного внутрішнього боргу визначає Федеральне Збори Російської Федерації, якою встановлено його верхня межа під час затвердження федерального бюджету на майбутній фінансовий рік. Збільшення внутрішнього боргу за останні роки пов’язані з емісією банкнот Центральним банком Росії для покриття бюджетного дефіциту було потужним інфляційним чинником. Завдання у тому, щоб бюджетні дефіцити, як і країнах із розвиненою ринковою економікою, покривалися шляхом випуску державних позик, розміщуваних серед юридичних і фізичних осіб. Державний внутрішній борг Російської Федерації в 1993 р. досяг 16,1 трлн. крб., його граничний розмір в 1995 р. встановлено у сумі 159,3 трлн. крб., 316 трлн. крб. на 1 січня 1997 р. і 750 млрд. деномінованих рублів на 1 січня 1999 г.

Позабюджетні спеціальні фонди. У 1993 р. перевищувала 20 позабюджетних фондів, зокрема — чотири соціальних й інші фонди виробничого назначения.

Позабюджетні фонди мають суворо цільове призначення — розширити соціальні послуги населенню, забезпечити додатковими ресурсами пріоритетні галузі экономики.

Найважливіший серед соціальних фондів — Пенсійного фонду, кошти формуються з допомогою страхових внесків роботодавців України та працюючих, дотацій з федерального бюджету та взагалі ресурсів, отриманих від власних інвестицій фонду. Більшість витрат Пенсійного фонду (88% від суми витрат) іде на виплату трудових пенсий.

До соціальним фондам ставляться також Фонд соціального страхування. Державний фонд зайнятість населення. Федеральний і територіальний фонди обов’язкового медичного страхования.

Відповідно до Указом Президента «Про формуванні республіканського бюджету РФ та його взаєминах з бюджетом РФ» від 22 грудня 1993 р. № 2268 з метою посилення контролю над витрачанням державних фінансових ресурсів у республіканському бюджеті Російської Федерації мають бути консолідовані усі державні позабюджетні фонди, доходи яких формуються з допомогою обов’язкових платежів підприємств, установ і закупівельних організацій, крім Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування та Фонду обов’язкового соціального страхування зі збереженням цільової спрямованості консолидируемых фондів. Органам структурі державної влади суб'єктів Російської Федерації рекомендовано консолідувати у бюджеті національно-державних і адміністративно-територіальних утворень аналогічні регіональні позабюджетні фонди. Слід зазначити, що на даний час можливості національних страхових компаній із покриттю великих збитків низькі. Лише близько ¼ страховиків мають статутні капітали у понад 1 млн. крб. З метою розвитку страхового ринку необхідно: • забезпечення надійності і втратити фінансове стійкості системи страхування; • проведення активної структурної політики над ринком страхових послугу; • підвищення державного регулювання страхової деятельности;

• розвиток взаємовідносин російського і журналіста міжнародного страхових ринків; • вдосконалення нормативної бази страхової діяльності. Фінанси підприємств різної форми власності (державні, муніципальні, акціонерні, приватні, орендні та інших.) становлять основу фінансів. Тут формується переважна частина фінансових ресурсів. Від стану фінансів підприємств великою мірою залежить загальне фінансове становище країни. У разі ринкових відносин підприємства здійснюють своєї діяльності на засадах комерційного розрахунку, у якому витрати мають покриватися за рахунок власних доходів. Головним джерелом виробничого і соціального розвитку трудових колективів стає прибуток. Підприємства стали мати реального фінансового незалежністю, самостійно розподіляють виручку від продукції, зі свого розсуду розпоряджаються прибутком, формують виробничі і соціальні фонди, вишукують що їм кошти на інвестування, використовуючи в тому однині і ресурси ринку — кредити банків, емісію облігацій, депозитні сертифікати й інші його інструменти. Підприємства стали вільні дріб'язкової опіки з боку держави, але водночас різко підвищилася їх відповідальність за економічні та фінансові результати работы.

1.2 Валютно-фінансова і кредитний механізм зовнішньоекономічних зв’язків, як основний принцип діяльності світових фінансових организаций.

Російської Федерації дедалі більше входить у світового господарства. Вона стала членом Міжнародного валютного фонду (МВФ), групи Світового банку реконструкції й розвитку (МБРР), Європейського банку реконструкції та розвитку та має в Світової організації торгівлі (СОТ). У зв’язку з цим важлива роль належить валютно-фінансовому механізму зовнішньоекономічних зв’язків і малої форми організації міжнародних валютних відносин, закріпленої міждержавними угодами. Валютна система і Міжнародний валютний курс. У разі інтернаціоналізації господарському житті, різкого розширення зовнішньоторговельних, науково-технічних та інших межстрановых зв’язків у другій половині XX в. світова валютна система зазнала істотні зміни. Світова валютна система виходить з функції світових грошей. Вони є світовим платіжним засобом, світовим покупательным засобом та «матеріальним втіленням громадського багатства. Протягом тривалого історичного періоду у ролі світових грошей виступало золото. Проте за практиці міжнародні розрахунки завжди здійснювались у найсильнішою і стійкою валюті світу. З розвитком кредитних відносин кредитні гроші (векселі, банкноти, чеки, банківські адже кредитні картки) поступово витіснили золото спочатку з внутрішнього грошового звернення, та був і з міжнародних валютних відносин. За сучасних умов золото виконує функції світових грошей опосередковано — через операції у ринках золота, де на кількох золото можна придбати необхідні валюти, і відповідно товари. Золото постає як необхідний страхової фонд держави й приватних осіб. Крім долара навіть інших вільно конвертовані валют як світових грошей використовується СДР (SDR — Special Drawing Rights, спеціальні права запозичення) і євро — грошова одиниця, застосовується країнами Європейського союзу. СДР — міжнародне платіжне засіб, створене МВФ в 70-ті роки. Валютний курс — важливим елементом валютної системи. Це ціна грошової одиниці однієї країни, котре виражається у грошових одиницях інших країнах чи міжнародних валютних одиницях (СДР, євро). У основі формування курсів валют перебувають вартісні пропорції обміну — інтернаціональні вартості певної кількості товарів та послуг, експонованих тій чи іншій грошової одиницею. Насправді вартісні пропорції обміну валют отримують свій відбиток у вигляді співвідношення купівельної спроможності валют. Це повної мері стосується й умовам дії золотого стандарту, у якому банкноти центрального банку обмінювалися на золото. Після повної демонетизації золота, запровадження у національний та діючий міжнародний платіжний обертів нерозмінних кредитних грошей механізм, що обумовлює відповідність курсів валют співвідношенням їх купівельної сили, зазнав суттєві зміни. Проте сутність цієї закономірності не змінилася. Скасування золотого змісту валют і до плаваючим валютним курсів не змінили ні саму сутність валютного курсу як економічної категорії, ні його функцій у процесі відтворення. Валютний курс зберігає об'єктивну вартісну основу, що виступає як купівельної сили порівнюваних валют на світовому ринку. Валюти сопоставляются по інтернаціональним вартостям певного кількості товарів та послуг, експонованих тій чи іншій грошової одиниці. Валютні курси формуються на світовому валютному ринку залежність від попиту й пропозиції, визначених багатьох чинників. Курс валюти залежить також від співвідносних темпів інфляції у різних країнах, темпи зростання продуктивність праці і його співвідношень між країнами, від темпи зростання ВНП (основи товарного наповнення грошей), місця та ролі країни у торгівлі, вивезенні капіталу. Що темпи інфляції країни, тим нижче курс її валюти. Саме це фундаментальні чинники передусім визначають курс валюти тій чи іншій країни. Довгострокові тенденції розвитку валютного курсу є відбитком ходу відтворювального процесу у національної економіки та ролі країни у світовому господарстві. На самому курс валюти впливають стан її платіжного балансу, межстрановые відмінності відсоткові ставки на грошових ринках різних країн, рівень використання валюти цієї країни на євроринку й у міжнародних розрахунках, довіру до валюти країни й інші чинники. Найбільше значення серед останніх чинників має стан платіжного балансу. При погіршенні платіжного балансу, т. е. за його дефіцитності, курс валюти падає, оскільки у таку валюту попиту немає. Однак за умов золотих валют і валют з зафіксованим золотим змістом відхилення валютного курсу від паритету були незначні. Вони відбувалися межах про золотих точок Підприємці не купували валюту за курсом, значно превышавшему паритет, а воліли розраховуватися шляхом пересилки золота. Тому відхилення курсу від паритету були в межах вартості пересилки золота з однієї країни у іншу, і його страхування. Отже, формування валютного курсу та її динаміка представляють собою багатофакторний процес. Рівень валютних курсів та його коливання справляють чималий вплив попри всі сфери світогосподарських зв’язків: зовнішню торгівлю, рух довгострокових та проведення короткострокових капіталів, зовнішню заборгованість — у цілому на зовнішні платіжні позиції країни. Дані становища можна проілюструвати з прикладу зміни валютних курсів і валютної політики країн з розвиненою ринковою економікою. Бреттон-Вудская валютна система. До Другої світової війни практично в інших країнах застосовувалися плаваючі валютні курси, т. е. курси, що складалися залежно попиту і товарної пропозиції на або ту валюту. Недолік цією системою перебував у різких коливаннях курсів валют, в застосуванні країнами частих девальвацій своїх валют із стимулювання експорту товарів для полегшення процесу реалізації. Ситуація у цілому у валютної сфері характеризувалася хаотичними змінами валютних курсів, що може негативно позначалося розвиток міжнародної торгівлі. Бреттон-Вудская валютна система виходила з доларі навіть золоті. Її характеризували такі основні риси: • всі країни зафіксували паритети своїх валют стосовно долара США. Долар які з золотом виконував роль бази щодо встановлення паритетів валют решти капіталістичних держав. Відхилення курсу від офіційно встановленого допускалися не більше ±1%; • центральні банки і валютні органи країн-членів мали змогу обміняти свої долари на американське золото по офіційної твердої ціні - 35 дол. за унцію золота (в унції міститься 31,1 р чистого золота); • у світовій обороті як резервні і платіжних коштів поруч із золотом широко використовувалися дві основні резервні валюти — долар навіть англійським фунтом стерлінгів. Міжнародний фонд надавав країнам-членам кредити — у іноземних валютах на фінансування дефіцитів їх платіжних балансів (МВФ і МБРР створено на основі Бреттон-Вудских угод). Проте Бреттон-Вудские угоди ми змогли забезпечити стабілізацію валютних курсів країн-членів. Те одна, то інша країна мусила все проводити девальвацію чи ревальвацію своїх валют. Девальвація валют за умов дії Бреттон-Вудских угод означала офіційно оголошене зниження золотого змісту грошової одиниці, і відповідне зменшення її курсу стосовно долара США. Девальвація — складне явище в валютної сфері. Країни роблять все можливі заходи до того що, щоб їх не проводити: стимулюють експорт товарів, обмежують імпорт, піднімають обліковий відсоток центрального банку, отримують кредити у МВФ не більше своєї квоти, використовують свої золотовалютні резерви, оскільки девальвація свідчить слабкість валюти цієї країни. Ревальвація валют — явище, протилежне девальвації. У разі дії Бреттон-Вудских угод ревальвація означала офіційно оголошене підвищення золотого змісту національної грошової одиниці, і відповідне підвищення його валютного курсу стосовно долара США. Ревальвація проводиться країнами при хронічно активному сальдо платіжного балансу. У повоєнні роки ревальвацію своїх валют неодноразово проводили ФРН, Японія, Швейцарія. У результаті кризи долара США розширена група десяти країн (США, Великобританія, Японія, Канада, ФРН, Франція, Італія й ін.) у березні 1973 р. підписала угоду перехід від фіксованих паритетів до плаваючим валютним курсів. Ямайские угоди 1976−1978 рр. офіційно поклали край існуванню Бреттон-Вудської валютної системи. Цими угодами передбачалися скасування золотих паритетів валют (МВФ перестав публікувати золоте зміст валют вже з липня 1975 р.) і офіційною ціни золота, закріплення у ролі світових грошей замість золота провідних національних валют, і навіть СДР, легалізація плаваючих валютних курсів. З скасуванням золотого змісту валют Статут МВФ передбачає встановлення валютного паритету з урахуванням СДР. Європейська валютна система. З метою зменшення коливань валютних курсів і стимулювання інтеграційних процесів у березні 1979 р. між країнами Європейського економічного співтовариства (нині Європейського Союзу — ЄС) було створено Європейська валютна система (ЄВС). Ключовим елементом було створення європейської валютної одиниці - ЕКЮ (курс ЕКЮ встановлюється з урахуванням кошика дванадцяти валют країн — членів ЄС), що використовується в як база задля встановлення курсових співвідношень між валютами країн — членів ЄВС, засобом розрахунків поміж їхніми центральні банки. Державне регулювання валютних курсів. Розрізняють національне і міждержавне регулювання валютних курсів. Основними органами національного регулювання виступають центральні банки й міністерства фінансів. Міждержавне регулювання курсів валют здійснюють МВФ, ЄВС і інших організацій. Регулювання курсових співвідношень спрямоване на згладжування різких коливань валютних курсів, забезпечення збалансованості внешнеплатежных позицій країни, створення сприятливих умов розвитку національної економіки, стимулювання експорту тощо. Основні методи регулювання валютних курсів — валютні інтервенції, дисконтна політика та валютні обмеження. 1. Валютні інтервенції центральних банків ставлять за мету протидіяти зниження курсу національної валюти чи, навпаки, його підвищенню. Проте треба сказати, що валютні інтервенції може бути ефективним методом на валютні курси в короткостроковому плані, бо тільки інтервенціями неможливо забезпечити такі рівні курсів, які відповідають базисним економічним і нашим фінансовим показниками. Найбільш ефективні валютні інтервенції, супроводжувані відповідними заходами у сфері загальноекономічної політики держави. 2. У інших країнах широко застосовується дисконтна політика, яка полягає в маніпулюванні облікованим відсотком. Прагнучи піднести курс валюти, центральний банк підвищує обліковий відсоток, що стимулює приплив іноземних капіталів. Поліпшується стан платіжного балансу, підвищується валютний курс. Якщо уряд ставить за мету понизити валютний курс, центральний банк знижує обліковий відсоток, капітали перемішуються в інші країни і цього курс валюти знижується. 3. На валютний курс впливають валютні обмеження, т. е. сукупність заходів і нормативних правил держави, встановлених в законодавчому чи адміністративному порядку, вкладених у обмеження операцій із валютою, золотому й іншими валютними цінностями. Валютні обмеження з поточних операціях платіжного балансу не поширюються на вільно конвертовані валюти, яких МВФ відносить долар США, марку ФРН, японська єна, англійським фунтом стерлінгів й французький франк. Валютний контроль у країнах охоплює діяльність як банків, і небанківських інститутів. У різних країнах застосовуються різні методи валютного контролю: • лімітування термінів за операціями «лідс енд лэго» (прискорення чи уповільнення розрахунків у передбаченні тих чи інших змін валютних курсів); • заборона або наявність попереднього дозволу національних валютних органів для відкриття рахунки іноземній валюті у цій країні або її межами; • внесення безвідсоткового імпортного депозиту в уповноважений банк та інших. З упровадженням плаваючих валютних курсів регулювання процесу курсоутворення через МВФ ослабла. За сучасних умов міждержавне регулювання валютних курсів ввозяться основному у межах ЄВС. Нині основний валютою, у якій здійснюється близько 80% всіх міжнародних розрахунків, виступає долар США, фактично зберіг статус резервної валюти. У цьому ролі використовуються марка ФРН та японська йена.

2. Міжнародні фінансових організацій: механізм їх функціонування й основні результати своєї діяльності у сфері валютно-кредитних отношений.

Міжнародні фінансові інститути переслідують такі цілі:. об'єднати зусилля світової співтовариства з метою стабілізації міжнародних фінансів України й світової економіки:. здійснювати міждержавне валютне і кредитно-фінансове регулювання:. спільно розробляти і координувати стратегію і тактику світової валютної і кредитно-фінансовій політики. Міра особистої участі і сфери впливу країн у міжнародних фінансових інститутах визначається величиною їх внесок у капітал, оскільки звичайно застосовується система «зважених голосів». Зміна співвідношення сил у всесвітньому господарстві, зокрема виникнення в 60-ті роки трьох центрів (США, Західна Європа, Японія) на противагу повоєнному американоцентризму. відбивається у діяльності міжнародних інститутів. Так, країн ЄС вибороли право вето із принципових питань, посиливши свій вплив МВФ. Діяльність Калнишевського як цих інститутів виявляються дві тенденції взаємовідносин трьох центрів — розбіжності й партнерство по глобальним проблемам міжнародних фінансів промислово розвинених держав, країн, Росії, СНД, країн Східної Европы.

Міжнародний Валютний Фонд МВФ (International Monetary Fund. IMF) — міжурядова організація, призначена для регулювання валютно-кредитних відносин між державами-членами і надання їм фінансову допомогу при валютних утрудненнях, що викликаються дефіцитом платіжного балансу, шляхом надання коротко- і середньострокових кредитів на іноземній валюті. Фонд — спеціалізований заклад ООН — практично служить інституціональної основою світової валютної системи. МВФ було засновано на міжнародної валютно- фінансової конференції ООН (1- 22 липня 1944 р.) в Бреттон-Вудсі (США, штат Нью-Гэмпшир). Конференція прийняла Статті Угоди (Articles of Agreement) про МВФ, яке виконує роль його Статуту і набрало чинності 27 грудня 1945 р.; практичну діяльність Фонд почав із 1 березня 1947 р. У зв’язку з еволюцією світової валютної системи Статут МВФ тричі переглядалося: 1) в 1969 р. після запровадження системи СДР; 2) в 1976 р. з створенням Ямайської валютної системи; 3) у листопаді 1992 р. із включенням санкції - припинення права у голосуванні - стосовно країнам, не погасившим свої борги Фонду. Вищий керівний орган МВФ — Рада управляючих, у якому кожна- член представлена управляючим та його заступником, котрі призначаються п’ять років. Зазвичай це міністри фінансів чи керівники центральних банків. У ведення Ради входить рішення таких питань діяльності Фонду, як внесення змін — у Статті Угоди, прийом і що виняток країн-членів, визначення і перегляд їхнього часток на капіталі, вибори виконавчих директорів. Управляючі збираються сесія раз на рік. МВФ влаштований на зразок акціонерного підприємства. Тому можливість кожного учасника впливати з його діяльність із допомогою голосування визначається часток на капіталі. Відповідно до принципом «зваженого» кількості голосів кожна держава має 250 «базисних» голосів незалежно від величини внесок у капітал та додатково за одним голосу на кожні 100 тис. одиниць СДР його квоти. Рішення у Раді управляючих зазвичай приймаються простим більшістю (щонайменше половини) голосів, а, по найважливішим питанням — як оперативним, і економічним і політичною — «спеціальним більшістю» (відповідно 70% чи 85% голосів країн-членів). У цьому Статуті виділено 53 подібних питання (проти 9 під час створення МВФ) у сфері країнах Заходу. Найбільшим кількістю голосів на МВФ мають: США — 17,7%; Німеччина — 5,5; Японія — 5,5; Великобританія — 4,9; Франція — 4,9; Саудівська Аравія — 3,4; Італія — 3,1; Росія — 2,9%. Частка країн ЄС — 26,2%. Попри незначну скорочення 70-і роки і 80-ті роки частки голосів навіть ЄС, вони як і можуть накладати вето на ключові рішення Фонду, прийняття яких вимагає і максимального більшості (85%). Виконавчу раду МВФ призначає директора-розпорядника, який очолює адміністративний апарат фонду й відає поточними справами. Директор-розпорядник (з 1987 р.) — Мішель Камдессю (Франція), його заступники (з 1994 р.) — Стенлі Фішер та інші (США). Кредитна діяльність МВФ. У Статуті Фонду для ідентифікації його кредитної діяльності використовуються два поняття: 1) угода (transaction) — надання валютних коштів країн із його ресурсів; 2) операція (operation) — надання посередницьких фінансових і технічних послуг за рахунок позикових коштів. МВФ здійснює кредитні операції тільки з офіційними органами — казначействами, центральні банки, стабілізаційними фондами. Відрізняються кредити на покриття дефіциту платіжного балансу і за ось на підтримку структурної перебудови економічної політики країн-членів. Країна, потребує іноземній валюті, виробляє купівлю (purchase) чи інакше запозичення (drawing) іноземної валюти або СДР за еквівалентну кількість своєї національної валюти, яке зараховується на рахунок МВФ у банку цієї країни. Під час розробки механізму МВФ передбачалося, що країни-члени будуть подавати рівномірне попит на валюти, тож їх національні валюти, які у Фонд, стануть переходити від однієї країни — до інший. Отже, ці операції нічого не винні були бути кредитними у точному смислі слова. Насправді до Фонду звертаються з проханнями про надання кредиту переважно країни знайомилися з неконвертованими валютами. У результаті МВФ, зазвичай, надає валютні кредити державам-членам хіба що «під заставу» відповідних сум неконвертованих національних валют. Оскільки ними немає попиту, вони у Фонді до викупу їх странами-эмитентами цих валют. Доступ країн-членів до кредитних ресурсів МВФ обмежений певними умовами. Відповідно до початкового Статуту вони листувалися наступному: у- перших, сума валюти, отриманої країною-членом за 12 місяців, попередніх його новому зверненню до Фонду, включаючи испрашиваемую суму, мала перевищувати 25% величини квоти країни; по-друге, загальна сума валюти цієї країни в активах МВФ не могла перевищувати 200% величини її квоти (включаючи 75% квоти, внесених Фонд передплатою). У переглянутому в 1978 р. Статуті перше обмеження усунуто. Це дозволяє країнам- членам використовувати їхньої можливості отримання валюти в МВФ протягом короткого терміну, ніж п’ять років, які потрібна була при цьому колись. Що стосується другого умови, то виняткових обставин та її дія може припинятися. Після закінчення встановленого періоду часу країна-член зобов’язана зробити зворотний операцію — викупити національну валюту у Фонду, повернувши йому кошти на СДР чи іноземними валютах. Зазвичай, війни операція, що означає відшкодування отриманого раніше кредиту, провадиться протягом терміну від 3−4 до 5 років після купівлі валюти. Поза тим, країна-позичальник зобов’язана достроково виробляти викуп своєї зайвої для Фонду валюти принаймні поліпшення її платіжного балансу і за збільшення валютних резервів. Якщо яка перебуває у МВФ національної валюти країни-боржника купується іншим державою- членом, тим самим погашається її заборгованість Фонду. Приобретаемая країною-членом в МВФ перша порція іноземної валюти в розмірі до 25% квоти (до Ямайського угоди колишня золота частка) з 1978 р. називається резервної часткою. Вона окреслюється перевищення величини квоти країни-члена над сумою що у розпорядженні Фонду запасу національної валюти цієї країни. У цьому якщо Фонд використовує частина внесеної національної валюти країни-члена надання коштів інших країнах, то резервна частка країни відповідно збільшується. Сума позик, наданих країною-членом Фонду у межах додаткових кредитних угод, утворює її «кредитну позицію». Резервна частка і кредитна позиція разом становлять резервну позицію країни-члена у Фонді (Reserve Position in the Fund). У межах резервної позиції країни-члени може бути кошти на МВФ автоматично, по першому вимозі. Використання цю позицію не жадає від країни відсоткових і комісійних платежів і накладає неї зобов’язання повернути отримані валютні средства.

Механізм «кредитних часткою». Кошти в іноземній валюті, які може бути придбано країною-членом понад резервної частки (100% величини квоти), діляться чотирма кредитні частки (транші) по 25% квоти. Гранична сума кредиту, яку країна може отримати у МВФ внаслідок повного використання резервної і кредитних часткою, становить 125% розміру її квоти. МВФ пред’являє країні, прибегающей до кредиту, певні вимоги, причому ступінь їх жорсткості принаймні переходу від однієї кредитної частки в іншу постійно наростає. Зобов’язання страны-заемщицы, що передбачають проведення нею відповідних фінансово-економічних заходів, фіксуються в «листі про наміри», що спрямовується в МВФ. Якщо Фонд визнає, що використовує кредит «у протиріччі із цілями Фонду» або виконує його розпоряджень, може обмежити чи цілком припинити кредитування країни. Використання першою кредитною частки може бути здійснено як і формі прямий купівлі іноземної валюти, при якої країна отримує всю испрашиваемую суму відразу після схвалення Фондом її запиту, і шляхом укладання із МВФ домовленості про резервному кредиті. Ці угоди стали практикуватися з 1952 р. Що ж до виділення Фондом засобів у рахунок верхніх кредитних часткою, воно майже у першій-ліпшій нагоді виробляється у вигляді домовленостей із країнами-членами про резервних кредитах. угоди про резервному кредиті, чи угоди «стенд-бай» (Stand-by Arrangements), забезпечують країні-члену гарантію те, що вона зможе отримувати іноземної валюти від МВФ за національну відповідно до домовленістю у час за дотримання країною обумовлених умов. Проведення надання кредитів аналогічна відкриттю кредитної лінії. З початку 50-х все і по середини 1970-х років домовленості про резервних кредитах укладалися терміном до року, з 1977 р. — до 18 місяців, і до 3 років у зв’язку зі збільшенням масштабів дефіциту платіжних балансів. Головним призначенням кредитів «стенд-бай» в час кредитування макроекономічних стабілізаційних програм країн-членів МВФ. Валюта, надана Фондом як резервного кредиту на рамках верхніх кредитних часткою видається певними порціями (траншами) через встановлені часові відтинки протягом терміну угоди. Хід виконання цієї угоди страной-получателем кредиту контролюється з допомогою спеціальних цільових критеріїв. Поки що зафіксовано досягнення критеріїв, передбачених у угоду з Фондом, країна може мати простий таку порцію валюти. Отже, механізм резервного кредиту дозволяє МВФ надавати економічного тиску на страны-заемщицы. Створена 1974 р. система розширеного кредитування доповнила резервну і кредитні частки. Вона варта надання валютних коштів країнам-членам більш тривалі періоди часу й у великих розмірах стосовно квот, ніж передбачено Статутом у межах звичайних кредитних часткою. Підставою для звернення країни — до МВФ з жаданням надання кредиту у межах системи розширеного кредитування то, можливо серйозне порушення рівноваги платіжного балансу, викликане структурними розладами в області виробництва, торгівлі або цінового механізму. угоди про розширених кредитах зазвичай обмежені терміном в один 3 роки; за необхідності і на прохання країн-членів — чотирьох років. З 21 листопада 1992 р. діють такі ліміти доступу країн-членів до ресурсів МВФ у межах резервних і розширених кредитних угод (разом чи роздільно): надання кредитів протягом року — до 68% квоти країни-члена; кумулятивний, куди входять заборгованість країни з раніше отриманими кредитами, гранична величина — 300% квоти (в чистому обчисленні, т. е. з відрахуванням суми майбутнього викупу країною її національної валюти протягом терміну кредитної угоди). Роль МВФ регулювання міжнародних валютно-кредитних відносин. МВФ здійснює спостереження контроль над дотриманням країнами-членами свого Статуту, який фіксує основні структурні принципи світової валютної системи. По-перше, МВФ наділений повноваженнями створювати безумовні ліквідні кошти шляхом випуску СДР. Останні призначені поповнення офіційних валютних резервів, погашення пасивного сальдо платіжного балансу, розрахунків країн із Фондом. Країна, маючи рахунок у СДР, може купувати в інших учасників системи СДР конвертовану валюту. Регулююча роль МВФ у тому, що він забезпечує країнам гарантовану можливість придбання необхідної валюти за СДР шляхом призначення країн, що її надають. У цьому МВФ враховує стан платіжного балансу і за валютних резервів «призначених» країн- кредиторів. МВФ контролює дотримання встановлених лімітів операцій на СДР. Кожна країна зобов’язана приймати СДР за конвертовану валюту в межах подвійний суми її ліміту в СДР. тобто. поки сума СДР на рахунку не зросте до 300% стосовно чистої кумулятивної величині виділених їй Фондом СДР. Після перегляду у роки Статуту МВФ розширено можливості країн використовувати СДР якомога ширшої кола операцій із усіма визнаними Фондом власниками цих резервних активів без його активного посередництва, як це було колись. Операції в СДР дають можливість країнам у відомій мері покривати дефіцит їх платіжного балансу. Передбачалося, що СДР виступатимуть у ролі альтернативи як золоту, і долара, і навіть іншим національним валютам, виконуючим функцію міжнародного резервного кошти. Намічалося також можуть використовувати одиницю СДР як універсального вартісного еталона задля встановлення паритетів грошових одиниць країн-членів. Інакше кажучи, ставили за мету трансформувати СДР основою міжнародного валютного механізму. Поки що немає підстав стверджувати про реальному прогресі по дорозі перебудови структури міжнародної валютної ліквідності шляхом уніфікації резервних активів на базі СДР. Просування цього процесу гальмують, зокрема, США, оскільки вони мають наміру відмовитися від ролі долара як міжнародного платежно- резервного кошти. Система СДР не вирішила проблему інтернаціоналізації міжнародної ліквідності і централізованого управління нею. По-друге, МВФ виступає як провідника прийнятої Заходом, по ініціативи США, установки на демонетизацию золота, ослаблення його роль світової валютної системі. Угоду з приводу створення МВФ відводило золоту важливе місце у його ліквідних ресурсах. Відповідно до Статті III кожна при вступ у Фонд мала сплатити золотом внесок у розмірі 25% її квоти або 10% її офіційних золото-долларовых резервів залежно від цього, яка величина менше. При збільшенні капіталу Фонду кожна була зобов’язана оплачувати золотом 25% підписки відповідно до підвищенням її квоти. Відповідно до Статтею VII Угоди МВФ надавалося право використовувати яка є в нього золото поповнення своїх валютних ресурсів, але це підвищувало ступінь ліквідності капіталу Фонду. Усі країни-члени мали висловити паритети своїх валют у певному кількості золота як незмінний мірила вартості (Стаття IV, розділ 1, а); фіксований золотий вміст була і одиниця вартості СДР. Відповідно до Статтею V. розділ 2.а. МВФ повинен керуватися в свої дії «метою недопущення регулювання ціни чи встановлення фіксовану ціну над ринком золота», а це рівнозначно трактуванні золота як звичайного ринкового товару. По-третє, МВФ здійснює міждержавне регулювання режиму валютних курсів. Відповідно до Статутом, визначив принципи Бреттонвудс-кой валютної системи, МВФ контролював дотримання країнами- членами прийнятих ними і затверджених Фондом офіційних золотих і валютних паритетів, і навіть санкціонував зміни. Легалізація в оновленому Статуті (з 1978 р.) режиму плаваючих валютних курсів значить, що МВФ взагалі усунувся від на валютну політику країн-членів. У Статті IV зміненого Статуту МВФ зафіксована обов’язок кожної країни «працювати з Фондом і коїться з іншими країнами-членами з метою забезпечення упорядкованих валютних механізмів і сприяння підтримці стабільної системи валютних курсів». Країна-член повинна, зокрема, «уникати маніпулювання валютними курсами чи світової валютної системою, спрямованих те що перешкоджати ефективної перебудові платіжного балансу чи отримувати несправедливі конкурентні переваги над іншими країнами-членами». Друга серія правок Статуту МВФ надала країнам-членам можливість вибору: або зберігати плаваючий курс валюти, або встановити і підтримувати фіксований курс валюти (центральний курс), котрі можуть бути виражений в одиниці СДР чи іншого міжнародної лічильної грошової единице.

По-четверте, важливим напрямом регулюючої діяльності МВФ є усунення валютних обмежень. Статті Угоди МВФ регламентують функціонування механізму валютних ринків, режим валютних операцій. Стаття VIII містить зобов’язання країн-членів не вводити без згоди Фонду обмежень стосовно платежів та переказів по поточних операціях платіжного балансу, не використовувати дискримінаційних валютних режимів і вдаватися до множинності валютних курсів. Валютні обмеження допускаються лише двох випадках: 1) виходячи з Статті XIV Статуту їх можуть зберігати чи встановлювати нових членів МВФ протягом затяжного перехідного періоду, тривалість якого визначено; 2) визнання Фонду про дефіцитності певної валюти дає права будь-який країні-члену після консультації з Фондом вводити тимчасові обмеження операцій на цієї валюті. По-п'яте, МВФ бере участь у регулюванні міжнародних валютно-кредитних відносин шляхом надання кредитів країнам, а головне, внаслідок виконання ним функції координатора міжнародного кредитування. Приватні комерційних банків розглядають МВФ як гаранта отримання максимально високих прибутків і інструмент, сприяє розширення їхніх кредитної діяльність у странах-заемщиках. Укладання МВФ про економічну політику і прогнозного рівня платоспроможності тієї чи іншої уряду розцінюються приватними банками як показник міжнародного довіри до позичальнику. Тому навіть невеличкий кредит, отриманий МВФ, набуває ефект ланцюгової реакції, відкриваючи можливість залучення більших сум над ринком позичкових капіталів. Отже, відбувається фактичне узгодження кредитної політики МВФ, з одного боку, і головне кредиторів (як державних, і приватних) світового фінансового ринку позичкових капіталів — з інший. МВФ поряд з іншими міжнародними організаціями бере активну участь в врегулюванні зовнішнього боргу країн, країн Східної Європи, Росії, інших країн СНД. Що ж до ТНК і ТНБ, всі вони підтримують заходи МВФ лише тією мері, як і його кредитна політика відповідає їхньому власних інтересів, забезпечуючи регулярність платежів країн-боржників. Тому ефективність регулювання спекулятивних переміщень короткострокових капіталів, координації процесу вирівнювання диспропорцій у міжнародних платежах, цілеспрямованого на міжнародну ліквідність у низці випадків послаблюється протидією приватних компаній, і банків. По-шосте, МВФ здійснює постійний нагляд і плідне спостереження за макроекономічної політикою країн-учасниць і станом світової економіки. Він збирає величезний масив інформації, що належить до окремих країнах і до мирохозяйственным процесів у цілому. Цю інформацію включає інформацію про динаміці економічного розвитку і цін, грошовому зверненні, експорті й імпорті товарів, послуг, капіталів, стані платіжних балансів, офіційних золотих і валютних резервів, виробництві, експорті й імпорті золота, розмірах закордонних капіталовкладень, русі валютних курсів і в чому ще й піддається ретельної аналітичної обробці. Країни-члени зобов’язані безперешкодно надавати Фонду ці відомості та консультуватися з нею щодо їхньої макроекономічної стабілізації та валютної політики. МВФ здійснює нагляд за макроекономічної стабілізації та валютної політикою двома шляхами. Однією з яких є передбачені Статтею IV Статуту консультації з урядовими установами країн-членів. Інший шлях — це регулярні (двічі на рік) обговорення доповіді «Світовий економічний огляд». Такі обговорення є аналіз глобальної економічної ситуації в, а багатосторонній перспективі. МВФ працює також над наданням технічної допомоги країнам-членам і наданням їм різноманітного набору консультаційних послуг. Протягом часу існування МВФ перетворився на справді універсальну організацію, домігся широке пошанування як головне наднаціонального органу міжнародних валютно-кредитних відносин, авторитетного центру міжнародного кредитування, координатора міждержавних кредитних потоків і гаранта платоспроможності країн- позичальниць. Одночасно починає важливої ролі у реалізації рішень «сімки» провідних держав Заходу, стає ключовим ланкою що формується системи регулювання світової економіки, міжнародної координації, узгодження національних макроекономічних політик. Фонд зарекомендувало себе активно функціонуючим світовим валютним інститутом, нагромадив великий і корисний опыт.

Група Міжнародного Банку Реконструкції й Розвитку (МБРР)

Серед міждержавних інвестиційних інститутів саме помітне вплив у темпах і напрям економічного розвитку більшості країн надає група МБРР, координує політику економічної допомоги промышенно розвинутих країн, впливаюча на діяльність інших економічних громадських організацій і що надає допомогу малорозвинутим країнам з розробки програм їх економічного розвитку. Ця міждержавна інвестиційна група, куди входять МБРР і його філії - Міжнародну асоціацію розвитку (MAP), Міжнародну фінансову корпорацію (МФК) і Багатостороннє инвестиционно-гарантийное агентство (МИТІ), перетворилася на найбільший світової інвестиційний інститут. На групу МБРР постійно доводиться щонайменше половини загального річного обсягу стредств, які виділяються всіма міждержавними органами малорозвинутим країнам. У 1993 фінансовому році (ось у групи МБРР фінансовий рік закінчується 30 червня) МБРР асигнував цих країнах рекордну суму кредитів — близько 17 млрд. дол., а разом із філіями — близько 26 млрд долл.

Створення МБРР, цілі й завдання. МБРР — це перший міждержавний інвестиційний інститут, який було засновано разом з МВФ у липні 1944 р. Угоду про МБРР, що було одночасно його Статутом, офіційно набрало чинності 27 грудня 1945 р., а своєї діяльності Банк почав із 25 червня 1946 р. МБРР на початковому етапі мав з допомогою акумульованих їм коштів країн-членів і залучуваних капіталів американських інвесторів стимулювати приватних інвестицій в західноєвропейські країни, господарство яких неможливо було підірвано Другої світової війною. Цим він сприяв економічної і політичною стабілізації у країнах та поширенню впливу американського капіталу з їхньої економіку. Через війну діяльність Банку доповнювала політику, яку США проводили у вигляді «плану Маршалла», служив фінансово-економічної підтримкою політичного курсу у повоєнній Західної Європи. Із середини 1950-х років, коли становище у західноєвропейських країнах стабілізувалося і тут почався розпад колоніальної системи, МБРР змінює напрям своєї діяльності. Його основним метою стає збереження звільнених держав у межах світової системи господарства через розвиток у яких ринкових отношений.

Світового банку (нерідко називають МБРР) як спеціалізований фінансовий інститут ООН покликаний найкраще сприяти виконання стратегічної завдання: інтегрувати економіку всіх країн-членів з основними центрами світової системи хозяйства.

Організаційна структура МБРР. Керівними органами МБРР є Рада управляючих і Директорат (виконавчий орган). Рада, що з міністрів фінансів або управляючих центральні банки країн-членів, проводить свої сесії раз на рік, причому МБРР і МВФ проводять їх спільно. Членами МБРР може лише країни, які вступили до МВФ. Це вимога пояснюється лише тим, що країни — члени Банку мають проводити свою валютно-финансовую політику відповідності до положень Статуту МВФ. Право голосу у органах МБРР визначається паєм у його статутний капітал, тобто. тут застосовується той самий система «зважених» голосів, як й у МВФ. Кредитна політика МБРР. Кредитна політика МБРР відповідає інтересам приватного капіталу, функціонуючого в країнах. Це проявляється у самій процедурі розгляду заявок країн-членів на банківські кредити. Вирішуючи питання про надання коштів Банк вимагає широкої інформацію про економічному просторі і фінансове становище цих країн, спрямовує туди свої місії. Такі місії, що перебувають у основному із тих представників промислово розвинутих країн, проводять обстеження економіки та фінансів країн-членів, впливають складання і виконання національних програм їх економічного розвитку. У рекомендаціях місій МБРР пріоритет віддається розвитку приватного сектору економіки та залученню іноземного капіталу що розвиваються. Діяльність цих місій неспроможна не торкатися суверенітет країн-членів. Якщо рекомендації МБРР не приймаються країною, испрашивающей кредит, то найчастіше не надається. Причому робляться спроби обмежити доступ і до інших джерел на міжнародні кредити, оскільки МБРР як координує свою кредитну політику коїться з іншими міжнародними валютно- кредитними і фінансовими організаціями, насамперед із МВФ, а й очолює більшість консорціумів і клубів допомоги окремим малорозвинутим державам, використовуваних розвиненими в січні для ефективнішого використання своєї двосторонній офіційної допомоги розвитку. Загальна сума кредитів, представлених Банком за 47 років його активної діяльності, досягла 235 млрд. дол., причому більш 1/3 цих асигнувань (80 млрд. дол.) посідає 1989−1993 рр. Тим самим було МБРР здійснює вплив економічний розвиток країн, особливо шляхом регламентації інвестиційної політики країн-позичальників, оскільки кредити Банку покривають загалом лише близько тридцяти% загальної вартості кредитуемых об'єктів, а решта витрат за об'єкту повинна забезпечуватися за рахунок внутрішніх джерел кредитування та фінансування чи інших зовнішніх джерел. Основне завдання МБРР — кредитування конкретних об'єктів (переважно інфраструктурних — транспорт, зв’язок, енергетика) з урахуванням їх ретельнішого добору. Із середини 1970-х років у кредитах Банку дедалі більшу роль грають соціальні аспекти розвитку, особливо боротьба з бідністю. Зростають кредити в розвитку охорони здоров’я, освіту, планування сім'ї, розвиток сільського господарства. Особливу увагу приділяють охорони навколишнього середовища проживання і приватизації. Більшість кредитів МБРР видаються терміном 15−20 років (пільговий період — 5 років), причому найменші терміни притаманні кредитування промисловості. Залежність МБРР від світової фінансової ринку негативно віддзеркалюється в вартості його кредитів. Одержуючи позикові кошти під великий відсоток. Банк кредитує країни-члени за ставкою, що у середньому становив 0,5% перевищує вартість позикових засобів і змінюється по полугодиям (з 1982 р., коли кредитна ставка МБРР досягла рекордного рівня 11,6% річних). До середині 1993 р. основна кредитна ставка МБРР дорівнювала 7. 43% річних. Тому кредитами МБРР можуть користуватися далеко ще не все що розвиваються країни, а лише великі чи найрозвинутіші їх: Мексика, Індія, Бразилія, Індонезія, Туреччина, Китай. Філіппіни, Аргентина, Південну Корею, Колумбія. Щоб сприяти реалізацію програми врегулювання валютно- фінансової скрути найбільших країн-боржників, висунутої колишній міністр фінансів США Дж. Бейкером і яка включала пропозицію нарощувати кредити МБРР для структурної перебудови, Банк збільшив до початку 90-х частку таких кредитів до 25% і більше, тоді як на початку 80-х їх у річному обсязі кредитів MБРР становила 10−12%. Отже, у період питому вагу пріоритетного кредитування проектів, пов’язаних із структурної перебудовою економіки країн-позичальників, збільшився більш як удвічі. Міжнародна асоціація розвитку (MAP). Щоб пом’якшити критику на свій адреса київська і зміцнити престиж серед країн, МБРР з допомогою США як головного пайовика в I960 р. створив Дрогобичі свою філію — MAP, має з ним загальні керівні органи на чолі із Президентом Банку. MAP покликана доповнювати діяльність МБРР і давати найменш розвинених країн безвідсоткові кредити терміном 35−40 років при пільговому періоді 10 років. стягуючи комісію на покриття адміністративних витрат. Він дотримувався думки, природно, зацікавлені у отриманні пільгових кредитів MAP, але він не може видавати кошти всім бажаючим. Тому пільгові кредити видають у першу чергу країнам, які мають ВНП душу населення не вище 650 дол. на рік: до них у початку 90-х ставилися 40 країн. Але щоб брати участь у MAP й одержати доступом до її пільгових кредитів, необхідно розпочати МБРР. Хоча частина коштів направляється в країни майже безплатно, в цілому кредитна діяльність двох основних установ групи МБРР рентабельна, оскільки середньозважена кредитна ставка не нижче 5% річних. Міжнародна фінансова корпорація. МФК створена 1956 р. з ініціативи США з єдиною метою стимулювання приватних інвестицій у промисловість молодих держав, створення і там приватного сектору. МФК кредитує лише високорентабельні підприємства у найрозвиненіших та розвитку країнах. Це пов’язано з, зокрема, відносно високій вартістю її кредитів, яка вище середньорічних ставок на основних ринках позичкових капіталів. Термін кредитів МФК вбирається у, зазвичай, 15 років, а середній термін — 7−8 років. МФК виконує функції, кілька які від МБРР. Тож у юридичному й фінансовому аспектах відносно самостійна організація, хоча має спільні з Світовий банк керівництво і кілька служб. Особливість МФК у тому, що з інвестування її засобів в країни-члени не потрібно урядових гарантій, які вимагають МБРР і MAP при наданні кредитів підприємствам йди організаціям. Це захищає приватні компанії відрізняється від державного контролю над діяльністю цих структур і є інтересам залучення іноземного капіталу економіку та розвитку країн. Іншим істотним відзнакою МФК і те, що з 1961 р. вона отримала особливе право як надавати кредити, а й безпосередньо здійснювати інвестиції в акціонерний капітал споруджуваних або розширення підприємств із наступною перепродажем їх акцій приватних інвесторів. При цьому МФК, як і МБРР, як не конкурує із приватними інвесторами, а навпаки, повинна стимулювати впровадження приватного капіталу розвивається економіку. Багатостороннє инвестиционно-гарантийное агентство (МИТІ). Жоден орган групи МБРР було забезпечити максимальних гарантій приватних інвесторів за умов зрослих некомерційних ризиків, що у значною мірою стримує приплив іноземного капіталу в численні країни-члени. Саме МИТІ як третій філія МБРР, створений у 1988 р., служить такий спеціальної мети, як заохочувати інвестиції в акціонерний капітал та інші напрями прямих капіталовкладень у що розвиваються у вигляді їх страхування від некомерційних ризиків. Такими ризиками можуть бути такими: скасування конвертованості національної валюти, і пов’язані з цим перешкоди для перекладі прибутків у країну інвестора: експропріація майна інвестора; воєнних дій; перевороти й наступні зміни у соціально- політичної обстановці; невиконання контракту внаслідок урядового рішення. На виконання поставленої мети МИТІ як пропонує гарантії проти перелічених некомерційних ризиків, а й консультує урядові органи та розвитку країн-членів стосовно і здійснення політики, програм, тож порядку (процедур), що стосуються іноземних інвестицій, влаштовує зустрічі і переговори між міжнародними діловими колами та місцевими органами влади зацікавлених країн з питань інвестицій, і навіть необхідні інформаційні послуги. Термін гарантій, наданих МИТІ, зазвичай становить 15 років, але можна до 20 лет.

Європейський Банк Реконструкції й Розвитку (ЕБРР)

Європейський банк реконструкції й розвитку (ЄБРР) — міжнародна організація, створена підставі Угоди від 29 травня 1990 р. Засновниками ЄБРР були 40 країн — все європейські країни (крім Албанії), США, Канада, Мексика, Марокко, Єгипет, Ізраїль, Японія, Новій Зеландії, Австралія, Південну Корею, і навіть ЄЕС і Європейський інвестиційний банк (ЄІБ). Згодом акції СРСР, Чехословаччини і СФРЮ розподілили між що виникли внаслідок їх розпаду новими державами. Його членами можуть бути, крім країн Європи, усіх членів МВФ. На I січня 1994 р. акціонерами ЄБРР були 57 країн (зокрема все європейські країни), а також ЄЕС (нині ЄС) і ЄІБ. Штаб-квартира ЄБРР розміщений у Лондоні. Статус, привілеї і імунітети ЄБРР й пов’язаних із нею у Великій Британії осіб визначені у Угоді про штаб-квартирі між урядом Великобританії та Північної Ірландії з ЄБРР, підписаному від початку операцій ЄБРР 15 квітня 1991 р. Основні завдання і цілі діяльності ЄБРР. Головне завдання ЄБРР — сприяти переходу європейських інших країн до відкритої, яка орієнтована ринок економіці, і навіть розвитку приватної і підприємницької ініціативи. Основними об'єктами кредитування ЄБРР є приватних фірм чи приватизовані державні підприємства, а також новостворювані компанії, включаючи спільні підприємства з міжнародними інвестиціями. Основна мета банку полягає у заохочення інвестицій у регіоні. ЄБРР співробітничає з іншими інвесторами і кредиторами у наданні кредитів і гарантій, і навіть інвестування коштів у акціонерні капітали. Ця діяльність повинна доповнюватися кредитуванням інфраструктури чи інших проектів, у державний сектор, які орієнтовані підтримку ініціатив приватного сектору. ЄБРР заохочує регіональне співробітництво, і підтримувані їм проекти можуть охоплювати деякі країни. З початку своєї діяльності у квітні 1991 р. ЄБРР визначив які стоять перед нею завдання. Найважливішою їх стало сприяння у створенні нових економічних умов у країнах, де діє ЄБРР. під час зміни політичною системою: у своїй вважається необхідним запобігти виникнення нетерпимих соціальних умов, які б призвести до повного розпаду суспільства на цих країн і поставити під загрозу безпеку їх сусідів. Інші завдання ставляться до сфери бізнесу (заохочення інвестицій, вдосконалення комерційної практики. приватизація, і структурна перебудова), інфраструктури (відновлення, модернізація і розширення мереж зв’язку, енергетичних систем, муніципальних служб і житлового господарства) та медичної екології (вдосконалення політики і прямі інвестиції в відновлення довкілля). Здійснюючи кредитну діяльність, ЄБРР:. використовує різноманітні інструменти для гнучкого кредитування основі прийнятих у розвинених країнах банківської справи:. гармонійно поєднує реалізацію завдань, намічених стратегією операцій із секторам, з непередбачуваними стратегією операціями, підтримують ініціативи приватного сектору:. співробітничає з приватними інвесторами, їх консультантами, ні з комерційними банками:. співробітничає з урядами у виконанні довгострокових планів розвитку:. здійснює взаємодію Космосу з міжнародними валютно-кредитными і фінансовими організаціями:. гармонійно поєднує міждержавний і регіональний підходи:. прагне забезпечити збереження та поліпшення довкілля. Під час ухвалення рішень ЄБРР керується політикою у сфері основний роботи і стратегіями країнами, затвердженими Радою директорів. Стратегії країнам включають огляд політичні й економічні подій і визначають пріоритетні сфери діяльності. Нерідко виявлені Банком потреби у допомоги мають загальний характер більшість країн регіону: об'єднує ці стратегії прагнення стимулювати виробничі інвестиції у країні. Кредитно-інвестиційна політика ЄБРР. У своїй діяльності ЄБРР використовує такі форми операцій підприємствам приватного й державного сектора, перехідних на ринкові методи господарювання: 1) надання кредитів (включаючи спільне фінансування) на розвиток виробництва: 2) інвестування в капітал; 3) гарантоване розміщення цінних паперів: 4) полегшення до ринків капіталу шляхом надання гарантій і надання сприяння інших форм: 5) розміщення ресурсів спеціальних фондів відповідно до угодами, визначальними їх використання; 6) надання позик (включаючи спільне фінансування) і надання технічного сприяння під реконструкцію та розвитку інфраструктури (у цьому числі природоохранительные програми). ЄБРР видає гарантій по експортним кредитах банків і не займається страхуванням. У цілому нині із часу створення ЄБРР на початок 1999 р. Рада директорів ЄБРР схвалила близько 186 проектів у сумі понад 18.7 млрд. дол. Як найважливіших напрямів кредитно-фінансовій політики ЄБРР виділяються фінансовий сектор, енергетика, телекомунікаційна інфраструктура, транспорт і агробизнес.

Банк Міжнародних Расчетов

Особливе місце серед міжнародних валютно-кредитних організацій займає Банк міжнародних розрахунків (Базель). БМР було створено 1930 р. з урахуванням міжурядової угоди шести держав (Бельгії, Великобританії. Німеччини, Італії, Франції, Японії) і конвенції цих країн зі Швейцарією, біля якої функціонує Банк. Фактично він був організований центральні банки цих країн. У 1931−1932 рр. щодо нього приєдналися 19 центральних банків країн Європи. Нині у числі 33 членів БМР всі країни Західної Європи. 6 держав Східної Європи, які вступив у довоєнний період, і залишилися його акціонерами з наступності: США, Японія, Австралія, ПАР та інших. Федеральний резервний банк Нью-Йорка, будучи кореспондентом БМР, виконує за дорученням операції у ринку позичкових капіталів США. БМР організований формі акціонерного товариства за капіталом 1,5 млрд. золотих франків (оплачено 19,7%). Попри міждержавні угоди про заміну з 1978 р. цій міжнародній лічильної валютної одиниці на СДР, БМР продовжує залучити до цьому франк з золотим змістом 0. 290 р чистого золота, запроваджений у Франції 1799 р. і з 1865 р. який був єдиної валютою Латинського монетного союзу. Органи управління БМР є Загальне збори і Рада директорів у складі управляючих 13 центральних банків (зокрема Німеччини, Бельгії, Франції, Великобританії, Італії, були засновниками Банку). Решта обмежуються отриманням дивідендів і статусом клієнта. На БМР по Статуту покладено дві основні функції: 1) сприяти співробітництву між центральні банки, забезпечувати сприятливі умови для міжнародних операцій; 2) діяти у ролі довіреної особи чи агента з проведення міжнародних розрахунків своїх членів. За таких функцій БМР виконує такі операції:. купівлю-продаж і збереження золота;. депозитно-ссудные операції з центральні банки:. прийом урядових вкладів за особливими угодам:. операції з валютою і цінними паперами (крім акцій);. операції у світові ринки (валют, кредитів, цінних паперів, золота) як агента чи кореспондента центральних банків:. укладання угод з центральні банки з метою сприяння взаємним міжнародним розрахунках. Основне джерело ресурсів БМР — короткострокові вклади (близько трьох місяців) центральних банків іноземній валюті чи золоті. Для виплати відсотків із них Банк розміщає їх у ринкових умов за іншими центральні банки, міжнародні організації чи банках-кореспондентах. Основний активної операцією БМР є інвалютні кредити центральним банкам. З іншого боку, БМР, будучи організатором співробітництва центральних банків, виконує ряд специфічних функцій. У тому числі спільне проведення міжнародних операцій, взаємні консультації з валютно-фінансовим питанням, агентські функції. Так було в 60-ті роки БМР сприяв функціонуванню золотого пулу з метою стабілізації ринкової ціни золота, брав участь у колективної підтримці фунта стерлінгів, французького франка: з 1970-х років проводить операції «своп» з центральні банки для регулювання курсових коливань валют шляхом валютної інтервенції. Залишаючись переважно регіональним західноєвропейським міжнародним банком і валютно-фінансовим центром «групи десяти», БМР фактично перетворився на міжнародну валютно-кредитну організацію за складом його учасників і характеру діяльності. Це пов’язано з тим, що БМР є міжнародним банком центральних банків, агентом і розпорядником у різних міжнародних валютно-расчетных та фінансових операціях, центром економічних досліджень, і форумом міжнародного валютно-кредитної сотрудничества.

Міжнародний Банк Економічного Сотрудничества.

МЗЕЗ заснований странами-членами Ради Економічною Взаємодопомоги 22 жовтня 1963 р. реалізації багатосторонніх розрахунків у перекладних рублях, сприяння економічного співробітництва країн — членів РЕВ з іншими державами в, виконання їхніх взаємних зобов’язань з приводу товарних поставкам, зміцнення планової і розрахункової дисципліни. У 1963 р. членами МЗЕЗ були Болгарія. Угорщина. НДР. Монголія, Польща, СРСР. Чехословаччина, з 1974 р. — Куба, з 1977 — В'єтнам. Після утворення єдиної німецької держави (ФРН) зі складу Банку 1990 р. вибула НДР; в 1993 р. — Угорщина. Після розділу ЧСФР членами Банку стали Чехія та Словаччина. МЗЕЗ — відкрита організація: до членства Банку можуть вступати країни, визнають його Статут. Створення МЗЕЗ було викликане об'єктивної необхідністю розвитку народного господарства й економічного співробітництва зацікавлених країн. У 1949 р. шість східноєвропейських країн, СРСР і Монголія створили РЕВ. Ця міжнародна економічна організація мала сприяти подальшого розвитку економічних перетинів поміж країнами-членами з урахуванням взаємовигідного поділу праці, рівності і взаємодопомоги. Банк проводив прийняті світовій банківській практиці операції в перекладних рублях і конвертованій валюті. Банк здійснював кредитну емісію переказного рубля, вирішивши цим питання незалежному джерелі коштів на розрахунків й кредитування. Основним виглядом діяльності Банку є розрахунки та кредитування взаємного товарообігу країн-учасників. МБЭС проводив як і операції в конвертовані валютах на світовому валютному ринку (кредити, депозити, арбітраж). Банк користувався довірою, мав широку мережу банків- кореспондентів, зокрема найбільших банків США, Великобританії, Франції, Німеччини, Японії, Швейцарії, Італії, і навіть центральних і зовнішньоторговельних банків країн-членів. Банк здійснював і тісне співробітництво з органами РЕВ: Секретаріатом, Постійними комісіями по валютно-фінансовим питанням, торгівлі. Комітетом по планової діяльності. З допомогою Банку розроблялися багато питань документи РЕВ з питань економічного і валютно-фінансової співробітництва країн-членів РЕВ і МБЭС. Було підписано угоду про відносини між тими організаціями, як незалежними сторонами, хоч і створена одними й тими самими країнами. До участі в МБЭС країнам було необов’язково брати участь у РЕВ. Так, Республіка В'єтнам вступив у члени МБЭС раніше, ніж у РЕВ. МБЭС уклав угоду про співробітництво з МІБ. Кошти МІБ в перекладних рублях зберігалися в МЗЕЗ, який обслуговував МІБ під час проведення банківських операцій на цієї валюті. За своєю суттю МБЭС здійснював унікальну можливість підтримки і регулювання зовнішньоекономічних валютно-фінансових і кредитних відносин між країнами — участниками.

Регіональні Банки Развития

Регіональні банки розвитку створені у 60-х рр. в Азії, Африці, Латинської Америці на вирішення специфічних труднощів і розширення співробітництва країн цих регіонів. Межамериканский банк розвитку (МаБР, Вашингтон, створений 1959 р.). Африканський банк розвитку (АфБР, Абіджан, створений у 1963 р.) і Азіатський банк розвитку (АзБР, Манила, створений 1965 р.) переслідують єдині мети: кредитування проектів розвитку відповідних регіонів, кредитування регіональних об'єднань. Спільна риса цих банків є значний вплив з їхньої діяльність розвинутих країн, яких належить значної частини капіталу і вони є приблизно 1/3 з членів. У регіональних банках розвитку встановлено однаковий принцип формування ресурсів, залучення позикових засобів у соціальні фонди, проводиться кредитна політика багато в чому на зразок групи МБРР. Разом про те існують розбіжності у діяльності регіональних банків розвитку. Вони визначаються різними рівнями економічного, культурного розвитку країн трьох континентів — Латинська Америка. Африки й Азії, особливостями їх історичних традицій. Регіональні валютно-кредитні і фінансових організацій західноєвропейської інтеграції є складової частини її інституціональної структури. Вони ставлять за мету зміцнення інтеграції і створення економічного і валютний союз (ЄС) відповідно до Маастріхтським договором 1993 р., проведення узгодженої цінової політики по відношення до країнам, ассоцированным з ЄС. До основним регіональним організаціям ЄС належить: Європейський інвестиційний банк (ЄІБ, Люксембург), надає кредити терміном від семи до двадцяти років, а країнам — до 40 років. Мета ЄІБ — розвиток відсталих регіонів країн ЄС, реконструкція підприємств, створення спільних господарських об'єктів, розвиток пріоритетних галузей; Європейський фонд розвитку (ЕФР, 1958 р.) проводить колективну політику ЄС стосовно до країнам, координує двосторонні програми офіційної допомоги розвитку цих країн; Європейський фонд орієнтації й гарантування сільського господарства (1969 р.) сприяє створенню загального аграрного ринку («Зелена Європа»); Європейський фонд регіонального розвитку (ЕФРР, 1975 р.) надає кредити рахунок коштів спільного бюджету ЄС — із метою вирівнювання регіональних диспропорцій в країнах-членах, оскільки там налічується 25 найбідніших районів, рівень життя жінок у що у 2,5 рази менше, ніж у 25 найбільш процвітаючих; Європейський валютний інститут (ЄВІ, Франкфурт-на-Майні. 1994 р.) замінив Європейський фонд валютного співробітництва, створений 1973 р. — це наднаціональний орган у складі управляючих дванадцяти центральних банків, здійснює координацію грошової та кредитної політики цих банків, сприяє створенню системи європейських центральних банків та переходу до єдину валюту. До ЄВІ перейшла функція емісії ЕКЮ та обсягів надання кредитів на покриття дефіциту балансу стран-членов.

3. Міжнародні фінансових організацій і світова фінансовий кризис.

Стан світової економіки 1997−1999 рр. погіршилося. Росії вийти з її власного фінансової кризи в чималої мері залежить від цього, як розвиватиметься обстановка у світі. Практично всі аналітики вважають, що ситуація далекою від обстановки в 1929—1930 рр., коли уповзав саме у глибокий за історію економічну кризу, так звану Велику депресію. Але позбутися цього, сімдесятирічного привиду їм нелегко. Найважливіший факт, яке насамперед доводиться відзначити, це непорівнянна ступінь інтеграції світової економіки тоді навіть тепер: можливості розповзання кризи сьогодні чимало більше, ніж у то час. Різке погіршення ситуації у регіоні Східної і Південно-Східної Азії вже, роль що його світовій економіці різко зросла протягом останніх десятиріч, небезпечно всім. Фінансові кризи головних країнах Латинська Америка стали традицією (Аргентина в 80-ті роки, Мексика в 1994—1995 рр., Бразилія нині), але масштаби криз, і навіть розміри мобилизуемых для їх гасіння коштів дедалі більше зростають. Частка Росії у світовій економіці щодо невелика, але з розмірам зовнішнього боргу на неї припадає одна з перших місць, і навіть тяжко впливає сусідні країни, особливо у своїх партнерів у СНД. Азіатський криза має переважно фінансовий характер. У перший чергу це банківський і кредитний криза. Банки потопають у сумнівних і безнадійних позички, видані ними з порушенням жорстких критеріїв, узвичаєних Заході. Великі підприємства, зокрема потужні корейські корпорації, добре відомі й у Росії, мали непомірно високу зовнішню заборгованість. Ці країни, особливо Індонезія і Таїланд, відрізняються великими масштабами корупції, кумівства, укриття прибутків і активів, що може бути «блатним капіталізмом «. При критичному падінні довіри з цих країн почався відплив іноземних капіталів, вкладення яких мали щось спільне за інвестиціями в російські ДКО. Із трьох країн, на виручку яким швидко відгукнувся МВФ (Південну Корею, Індонезія, Таїланд) за листопад-грудень 1997 р. пішло щонайменше 20 млрд. дол. Відплив порядку 15 млрд. повторився у травні-червні 1998 р. Короткострокові відсоткові ставки знялися вгору, в Індонезії до 60−80% річних, інших країнах — трохи менше. Усі три країни ми змогли утримати курси своїх валют: протягом кількох місяців, з липня 1997 р. кінця року, індонезійська рупія втратила майже 80% своєї доларової цінності, корейська війна і таїландський бат — 40−50%. Як кажуть, це цифри такого ж порядку, як і девальвація рубля після 17 серпня 1998 р. Знову ж таки падіння курсів валют, як й у нашій ситуації, різко збільшувала внутрішнє фінансовий тягар боргу, вираженого у доларах та інших твердих валютах. Після фінансовим кризою впали виробництва та доходів. У п’яти країнах АСЕАН (Південну Корею, Таїланд, Філіппіни, Малайзія, Сінгапур) сукупний індекс промислового виробництва з 17 листопада 1997 р. до червня 1998 р. знизився приблизно за 10%. Перспективи азіатських країн 1999−2000 рр. великою мірою залежать від стану справ у Японії, яка переживає значної економічної спад й викохує власний банківську кризу. Друга промислова держава світу у нелегкій становищі, та її проблеми принципово різняться проблеми інших азіатських країн. МВФ, узявши він «витягування «азіатських країн із прірви, налаштований порівняно оптимістично. З. Фішер, другу людину в МВФ, писав лондонському «Економіста «в октябре1998 р., що Корея і Таїланд домоглися серйозних б у стабілізації своїх валют й тотального зниження відсоткові ставки, і навіть розпочали реструктуризації банківської та корпоративної заборгованості. Фішер сподівається, що у Кореї, і Таїланді не пізніше, ніж за рік, відновиться зростання, причому більш здорової основі, як на фінансового кризи. Його прогноз для Індонезії менш оптимістичний, а й у нашій країні він зазначає прогрес. За підтримки Світового банку вона скасовує вкрай обтяжливі загальні субсидії, які підтримували низькі ціни на всі продовольство, переходить до «адресної «допомоги найбіднішим сім'ям. Індонезійська рупія стабілізувалася теперішньому низький рівень, відплив капіталів припинився. Втім, загострення соціально-політичної ситуації в грудні-січні може перекреслити ці тенденції. По світовій економіці загалом прогнози МВФ і ООН (програма «Лінк ») передбачають 2000 р. слабке пожвавлення тим більше, що збережуться негативні тенденції у торгівлі і відбудеться суттєвого відновлення сировинних цін. Дуже помірний оптимізм спирається втричі головних факту. У- перших, хоча зростання економіки США вже уповільнився, спаду ВВП найближчому майбутньому не предвидется. По-друге, зазначає інший лауреат Лоренс Клейн, «у Європі 2000 р. теж мабуть уповільнення, хоча й такий явне, ніж у Америці, однак вона несхоже початку рецесії «. По-третє, поки відзначаються щодо благополучні економічні показники у Китаї й Індії, двох найбільш населених країн світу. А до осені 1998 р. зрозуміли, що за країнами Азії, і Росією найближчим кандидатом на великомасштабний криза є Бразилія. МВФ спробував винести з накопиченого досвіду й зупинити криза, не чекаючи вибуху. У листопада було оголошено, що Фонд Світовий банк. Межамериканский банк розвиток виробництва і уряду 20 країн сформували пакет допомоги Бразилії, у сумі 41 млрд. дол. Це вдвічі перевищує суму, обіцяну Росії до подій 17 серпня. Приблизно ще більше й розміри позик, які Бразилія може використовувати негайно — понад 9 млрд. Бразилія, як у Росії, має величезний короткостроковий зовнішній борг, початку переговори з іншими кредиторами (передусім — американськими банками) про переоформленні кредитів Є у вигляді так званий ролловер — отримання нових кредитів на погашення колишніх. Уряд Бразилії прагне відновити довіру внутрішніх та, особливо, зовнішніх кредиторів і інвесторів. Воно обіцяє Фонду, що скоротить дефіцит бюджету, що проведено реструктуризацію боргів. Фонд практикує останніми роками формування великих кредитних пакетів, які включають гроші інших організацій, урядів розвинених країн і численних комерційних банків. Такий пакет дозволив Мексиці пережити важкий криза в 1994—1995 рр. Це в нагоді Фонду заощаджувати свої великі, проте жорстко обмежені, головним джерелом яких є внески розвинутих країн на чолі зі США. Конгрес США досить дедалі неохочіше йде чергове збільшення квот, розмір яких визначає розміри внесків, а країн-боржників служить мірою використання кредитів МВФ. Особливої уваги заслуговує реакція світової фінансової співтовариства в особі міжнародних економічних організацій (МВФ, МБРР, ОЕСР, СОТ і несподівано інших), на міжнародний фінансову кризу. У результаті численних нарад було проаналізовано причини, що призвели до міжнародного фінансової кризи, та погоджений спільний план дій. Суть його у тому, щоб, за словами М. Камдессю, створити «нову архітектуру світової фінансової ринку «відповідно до вимогами глобалізації. Основні пункти плану: • Забезпечення максимальної інформаційну прозорість, що головною умовою стабільності ринку. Вимога розкриття інформації має поширюватися усім учасників — міжнародні економічні організації, держави, приватні структури. Вичерпна і достовірна інформація можна буде приймати обгрунтовані рішення, оптимальні для інвесторів і позичальників, державних регулюючих органів прокуратури та відділу міжнародних організацій. Він дозволить мінімізувати ризики, істотно послабити деструктивний характер спекулятивних операцій. • Посилення ролі міжнародних стандартів, і упровадження у країни. Передбачається розширити саме поняття «міжнародні стандарти », включивши до нього, зокрема, кодекси щодо фінансової та грошово-кредитної політики, критерії, щоб забезпечити надійність фінансового сектора, стандартизувати управління корпоративними фінансами, бухгалтерський облік, процедури проведення банкрутств тощо. Розробка й застосування їх єдиних міжнародних стандартів, своєю чергою, підвищать прозорість фінансового ринку України і ефективність дій регулюючих органів. • Підключення приватного сектору до розв’язання міжнародного кризи. Припускається, що це члени ділової спільноти відповідають за стан справ на світовому фінансовому ринку. Проведення у життя принципу рівної відповідальності дозволить виключити ситуації, коли приватний капітал прагне «втекти «під час небезпеки, тоді як міжнародні організації та офіційні інститути напружують всі сили підтримки стабільності на ринках. Передбачається, зокрема, розробити механізми надання приватним сектором ресурсів країнам, які відчувають труднощі з ліквідністю, реструктурувати зовнішню заборгованість з участю і боржників і кредиторів. Поруч із переліченими проробляються заходи зі зміцнення та підвищення надійності національних банківських та фінансових систем, що потребує додаткового нагляду над діяльністю учасників ринку нафтопродуктів та створення механізмів примусу до виконання встановлених доз; зі створення механізмів, що перешкоджають поширенню кризових процесів; посиленню контролю над транскордонними перебігами капіталів тощо. Невирішеною залишається проблема оптимального курсового режиму, має ключове значення для перспектив інтеграції національних фінансових ринків. Без її важко годі розраховувати, що формування глобального ринку проходитиме без хворобливих зривів. Нинішній криза найгостріше виявився у країнах, котрі практикували режим гибко-фиксированного валютного курсу. Із цього можна дійти невтішного висновку, що найстійкішою то, можливо режим або плаваючого, або жорстко фіксованого (currency board) курсу. Зараз світова валютна система перебуває у становищі, коли однозначний вибір тієї чи іншої варіанта не можна. З одного боку, режим плаваючого валютного курсу допускає занадто значні курсові коливання, які дестабілізують фінансовий ринок. З іншого, режим фіксованого курсу занадто піддається ризику спекулятивних атак. «Нова фінансова архітектура «вимагає також істотного зміцнення й посилення ролі відділу міжнародних організацій, насамперед Міжнародного валютного фонду. Йдеться як про його фінансових можливостей, а й створенні правових і соціальних організаційних рамок, розробці правив і процедур, в відповідність до якими МВФ міг би взяти він велику відповідальність забезпечення стабільності світової фінансової систем. Цілком ймовірно, що мета перелічених напрямів діяльності - усунути основну небезпеку для світової фінансової систем, яка у тому, що методи регулювання ринку перестають відповідати зростаючому рівню розвитку та інтеграції фінансових ринків. Підтвердженням цього став нинішній міжнародний фінансовий криза. Фінансові ринки за своєю природою нестабільні. Посилення їх взаємодія суспільства та зростаючі масштаби переливу капіталу посилюють ризик дестабілізації національних та розповсюдження інші. У цих умов особливого значення набуває діяльність державні органи регулювання. Їх роль на фінансовому ринку посилюється зі зростанням обсягу фінансових потоків, розширенням інструментів ринку, появою нових його учасників. Міжнародний фінансову кризу показав, що у США, де система регулювання операцій на фондових ринках має давню історію, добре розроблено й перебуває під жорстким контролем Федеральної комісії з цінних паперів, регулювання відстає від вимог ринку. Прогалину в американському законодавстві над ринком цінних паперів, що стосується діяльності страхових фондів (hedge funds), дорого обійшовся світовому фінансовому ринку, ринків країн, американським банкам, які кредитували ці фонди, і між фондам. Маючи капіталом 300 млрд. дол., страхові фонди активно грали на ринках країн, створивши передумови для спекулятивного буму. Втрати вкладників та кредиторів цих фондів внаслідок міжнародного фінансової кризи обчислюються мільярдами доларів. Так, страхові фонди «Tiger «втратили 5 млрд. дол., втрати двох фондів Дж. Сороса склали 2 млрд. дол. Діяльністю американських страхових фондів регулюючі органи США зацікавилися по тому, як найбільший страхової фонд «Long-Term Capital Management «поніс величезних збитків і він нездатний компенсувати втрати найбільших банків країни знецінення цінних паперів, що були в них у заставі під надані цьому фонду кредити. Існувала небезпека, що фонд вдасться до розпродаж портфеля цінних паперів, але це викликає нові потрясіння на фондовий ринок. Втрутився Федеральний резервний банк Нью-Йорка — регулюючий орган на грошовому ринку країни, — змусив провідні американські банки виділити страховому фонду нових кредитів. У разі зростаючого міжнародного значення фінансових та їх посиленого впливу макроекономічну ситуацію перед регулюючими органами стоять такі: • на національному рівні - взаємодія суспільства та координація діяльності між комісією з врегулювання діяльності над ринком цінних паперів. Центральним банком і антимонопольним комітетом. Таке взаємодія диктується зростання інтеграцією і взаємозалежністю різних сегментів національних фінансових ринків — валютного, ринку державних підприємств і корпоративних цінних паперів, похідних інструментів; • на міждержавному — узгодженість дій, розробка міжнародних стандартів, і упровадження їх у практику національних ринків. Необхідність цих заходів обумовлена зростаючими обсягами транскордонних переливів капіталу. Коло проблем, завдань, які національними регулюючими органами, розширюватиметься принаймні змін фінансових рынках.

Шляхи вдосконалення діяльності світових фінансових громадських організацій і можливості у розв’язанні проблем їхніх насущних одразу на порозі XXI века.

Діяльність світових фінансових організацій, від часу на їхнє створення до нашого часу, постійно схильна до змін у зв’язку з безліччю об'єктивних причин, найвагомішою із яких є стан на світовому фінансовому ринку. І на час внесення корективів в основних напрямів своєї діяльності обгрунтоване формуванням нової світової фінансової систем. Вже сьогодні визначаються контури майбутньої фінансової систем XXI в. По-перше, революційні зміни, викликані впровадженням сучасних технологій та розвитком зв’язку, загострюють конкурентну боротьбу на фінансовому ринку. Її інструментами виступають: • зниження операційних витрат і вартості фінансових послуг; • підвищення якості і диверсифікація надання послуг; • розвиток і удосконалювання системам управління фінансовими ризиками. Лібералізація фінансових ринків надає конкурентної боротьби міжнародний розмах. Ньюйоркская фондової біржі має намір до 2000 р. збільшити кількість іноземних підприємств, минулих лістинг біржі, до 600 проти 350 наприкінці 1997 р. У американській торгової системі NASDAQ котируються акції 500 іноземних компаній. На Лондонській фондову біржу котируються акції 526 іноземних компаній. Зростають обсяги міжнародних операцій. Частка експорту філій американських транснаціональних корпорацій обсягом їх продажів зросла з 20% в 1966 р. до 40% в 1993 р. Промислові компанії, курс акцій яких включений в національний фондовий індекс Франції, 70% своїх операцій здійснюють за межами країни. Більшість компаній, минулих лістинг на фондових ринках Західної Європи, половину прибутків одержують від зарубіжної діяльності. У частка прибутків від зарубіжної діяльності американських корпорацій, чиї акції котируються на нью-йоркською фондову біржу, становить загалом 25−30%. Світовий фінансовий ринок дедалі більше знаходить обриси дворівневої системи. Верхній (наднаціональний, чи глобальний) рівень представлений зверненням цінних паперів провідних міжнародних корпорацій, чия діяльність носить глобального характеру. На нижньому рівні звертаються цінних паперів національних компаній. Їх звернення забезпечується інфраструктурою локальних фінансових ринків. Межі між двома рівнями стираються, й у час їх переважно визначають самі компанії, чиї цінних паперів звертаються на фінансовому ринку. Як формирующуюся модель майбутнього глобального ринку можна розглядати що відбуваються зміни на фондовий ринок Західної Європи на зв’язку із введенням євро. Консолідація і інтеграція національних фондових ринків створює умови на формування тут загального фінансового простору, у якого вестиметься торгівля цінними паперами приблизно 300 найбільших підприємств. Національні ринки зберігають свою значення, але набувають синергетичного характеру локальних чи регіональних стосовно загальному. По-друге, в інституціональної структурі ринку як у глобальному, і національному рівні зростає роль інвестиційних банків та акцій компаній з допомогою ослаблення позицій комерційних банків. МВФ виділяє дві все частіші 90-х років тенденції у глобальній індустрії фінансових послуг. Перша — трансформація традиційних банківських інституцій у фінансові компанії з надання різних видів послуг. Банки активно вторгаються в нові собі види діяльності, набуваючи чи створюючи власні відділення щодо інвестиційних, страхових операцій цьому ринку, керуючи фінансові активи. Друга — обостряющаяся між банківськими і небанківськими фінансовими інститутами за залучення і розміщення вільних грошових коштів. Лідируючі позиції з нинішньому списку глобальних фінансових установ ринку займають американські інвестиційні банки «Merrill Lynch », «Morgan Stanley », «Dean Witter », «Goldman Sachs «. Вони завоювали явний авторитет при консультуванні і проведення приватизації, зливань і поглинань, реструктуризації. Їх успіх забезпечує здійснювана ними стратегія. Це — запровадження напрацьованих стандартів, і прийомів інвестиційної-банківської діяльність у практику відносин із конкретними клієнтами, і навіть прагнення проникнути якнайглибше до структури фінансових ринків інших країн і інтегрувати проведені там операції на свій глобальну діяльність. Після лідируючої четвіркою інвестиційних банків йде американський «J.P. Morgan «. Він являє приклад успішної трансформації комерційного банку універсальний, який поєднає традиційну банківську діяльність із наданням послуг на финансово-валютном і кредитному ринках. Відзначене напрям стало останнім часом домінуючим, що дозволяє підстави зарахувати його інвестиційних банкам. У структурі його фінансових активів вже тільки 15% ставляться до кредитів (в 1985 р. їхня частка дорівнювала 53%). По-третє, під впливом сучасних технологій перетворюються традиційні торгові системи (біржові і небиржевые) і з’являються нові, автоматичні торгові системи (automatic trading systems), виступаючі конкурентами традиційних. Біржові торгові системи завершують перехід на електронні технології. Через мережу віддалених терміналів біржова торгова діяльність за межі національних кордонів. По-четверте, зростають вимоги до надійності інвестицій. Надійними вважаються державні цінних паперів країнах, і навіть найбільших промислових компаній. Виріс інтерес до цінних паперів перспективних компаній у в таких галузях, як комунікації і зв’язок, виробництво конструкційних матеріалів, електронних приладів, фармацевтичної продукції. Освіта загальноєвропейського ринку цінних паперів змінює структуру інвестиційних портфелів у Європі, що ставить собі завдання забезпечити на міждержавному чіткішого регулювання валютно-кредитних відносин між странами.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ.

За сучасних умов високої економічної відкритості національних господарств потрібно інформаційна прозорість з урахуванням єдиних всім країн стандартів бюджетної звітності, даних про валютних резервах центральних банків, про стан платіжних балансів, особливо за рахунками руху капіталів, тощо. Це підвищує ступінь довіри країн друг до друга, дозволяє у разі ускладнення фінансової ситуації у тій чи іншій країні завчасно вживати заходів і між її владі, та іноземним інвесторам, і МВФ. Так само зміни мають бути на надгосударственном рівні. МВФ і Світового банку, сконструйовані для тієї епохи, попри деякі модифікації цих інститутів, неспроможна забезпечувати стабільність багаторазово усложнившейся світової фінансової систем. Практика ГАТТ/СОТ та свідчить, що її жодна система багатосторонніх домовленостей неспроможна працювати скільки-небудь ефективно без наддержавного координуючого механізму. Функції такий механізм в світової сфері слід значно розширити проти нинішніми функціями МВФ, щоб він міг непросто допомагати країнам, які потрапили в біду, а контролювати й прогнозувати стан всієї світової фінансової системи, завчасно приймаючи належних заходів профілактики порушень її рівноваги будь-якому рівні - глобальному, регіональному чи страновом. І тому такий наддержавний Інститут мав би розташовувати відповідними повноваженнями. Розподіл повноважень останнім і державами найкраще організувати з урахуванням принципу субсолидарности, тобто передати наддержавною структурі лише ті регулюючі функції, які він міг б виконувати ефективніше, ніж державні структури. Така структура повинен мати можливість швидко мобілізувати у необхідних випадках значно більше великі фінансові ресурси, ніж нинішній МВФ. Наприкінці 1998 р. загальний обсяг власних ресурсів МВФ становив 155.8 млрд. СДР (218 млрд. дол.), основою яких (145.8 млрд. СДР) є внески (квоти) держав-членів. З іншого боку. Фонд мав ще 4.9 млрд. СДР позикових коштів, отримані від великих індустріальних країн з урахуванням Загальних угод про запозиченні, досягнутих у жовтні 1962 р., і навіть 18.5 млрд. СДР за угодою з Саудівської Аравией Разом про те прийняття рішень стосовно наданні фінансову допомогу потрібно демократизувати, віддаляючись від нинішнього порядку, заснованого на принципах акціонерної компанії, де музику замовляє той, хто платить. Сьогодні МВФ не безпідставно підозрюють у тому, що він здійснює політику, відповідальну передусім інтересам США. Зрозуміло, усе це — дуже непрості завдання, які годі розв’язати швидко і безболісно. Та є певні кроки у цьому напрямі вже робляться з урахуванням існуючих відділу міжнародних організацій- МВФ і від Світового банку. І керівництво Фонду, і лідери «сімки », й дуже звана «група десяти «(найбільших країн-донорів МВФ) активно обговорюють проблеми реформування цієї фінансової інституції, що посідає центральне місце у системі механізмів регулювання світової фінансової системи та приймають конкретних заходів. По-перше, підвищується відповідальність МВФ за стан світової фінансової системи. І тому передбачається, з одного боку, найближчим часом розробити з урахуванням досвіду найбільш стабільних національних фінансових систем стандарти звітності і правил поведінки для урядів і доходи приватних компаній, включаючи банки, хедж-фонди, пенсійні і страхові фонди, і поширити ці стандарти весь світ, щоб забезпечити необхідну фінансову прозорість. «Значна частка власності роботи з реформування світової валютної системи, -вважає директор-розпорядник МВФ М. Камдессю, — полягатиме в розширенні до глобальних масштабів сфери дії деяких принципів, правив і кодексів поведінки, що у найрозвиненіших національних фінансових системах. Цей принцип -вибір, і поширення стандартів -пронизує й інші аспекти намічених реформ. З іншого боку, передбачається наділити МВФ ширшими повноваженнями з нагляду над виконанням державами-членами правил поведінки у сфері.» По-друге, на щорічних зборах правлінь МВФ і Світового банку 1997 р. було визнано необхідним поставити обов’язок МВФ контролю над виваженістю національних заходів для лібералізації експорту й імпорту капіталів, особливо у про «виникаючих «ринкових економіках. Власті таких країн гонитві за іноземними капіталами нерідко занадто поспішно і необачно либерализуют їх приплив у свої країни й притому не стільки приплив менш ризикових довгострокових інвестицій, скільки самих ризикових короткострокових кредитів. До юрисдикції МВФ входитиме моніторинг процесів лібералізації транскордонного руху капіталів і запобігання небезпечних перекосів у цій галузі. По-третє, збільшуються фінансові ресурси МВФ, призначені для надання упреждающей фінансової підтримки країн, які проводять належну економічну політику, але зіштовхуються з труднощами в отриманні зовнішніх кредитів через погіршення ситуації на світовому ринку. У умовах нинішнього фінансової кризи, коли довелося надавати великомасштабну допомогу Південній Кореї, Росії, Бразилії, і інших країнах, ресурсів, наявних у розпорядженні МВФ, стало вочевидь не досить. Тож у 1997−1998 рр. рада управляючих Фонду прийняв рішення про збільшення квот держав-членів на 45%, тобто 211 млрд. СДР -по тому, як у це дадуть згоду держави-члени, чиї внески становлять щонайменше 85% загального обсягу квот. З іншого боку, продовжено Загальне угоду про запозиченні на наступні п’ять років, до грудня 2003 р., й у листопаді 1998 р. введено в дію, А нова угода про запозиченні ще 34 млрд. СДР. Отже, найближчими роками МВФ зможе розташовувати ресурсами порядку 250 млрд. СДР (350 млрд. дол.). За обсягом це завжди буде близько до ресурсів міжнародних спекулятивних фондів з тим істотною поправкою, що й ресурси, зазвичай, концентруються якомусь одному слабкому ланці світової фінансової систем, тоді як гроші МВФ потрібні відразу багатьох країнах і розпорошуються з-поміж них. Очевидно, фінансові резерви МВФ знадобиться нарощувати й у дальнейшем.

Список використаної литературы:

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой