Проблемы розвитку загальних ринків у міжнародній економічній интеграции

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Международные отношения


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

року міністерство освіти російської федерации

ДАГЕСТАНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНИВЕРСИТЕТ

кафедра СВІТОВОЇ ЭКОНОМИКИ

Допущена до захисту Зав. кафедрою світової економіки ___________ д.э.н., проф. Нагдиев С. А. «___» __________ 2001 г.

ДИПЛОМНА РАБОТА

«Проблеми розвитку загальних ринків у міжнародній економічній интеграции

(з прикладу Європейського спільного ринку, Меркосур)"

Автор: Хайбулаев Х. М. студент 5 курсу ФУЭ птд. світової экономики

Науковий керівник: к.э.н., проф. Раджабова З. К.

Махачкала 2001

Запровадження … 3

Глава I. «Загальний ринок» як якісно новий рівень економічної інтеграції (структура, характерні риси, мети) … 7

Глава II. Загальний ринок у рамках європейської спільноти і латиноамериканського інтеграційних процесів … 12

II.1. Передумови розвитку загальноєвропейського ринку … 12

II.2. Сучасне стан і проблеми розвитку повноцінного еврорынка

… 24

II.3. Особливості становлення та розвитку латиноамериканського спільного ринку у межах «Меркосур» … 40

II.4. «Меркосур» за умов панамериканській інтеграції … 47

Глава III. ЄС — Меркосур — проблеми їх взаємодії і розвитку … 54

Укладання … … 60

Глосарій … 63

Література … 64

Світова економіка — ці дві слова в достатній мірі описують економічну ситуацію сформовану у світі сьогодні. Економіка справді стала світової, ера міжнародного ділового співробітництва прийшла змінюють економічному націоналізму з його жорсткими обмеженнями на міжнародні обміни, перелив капіталів і товарів. На повен хід йде будівництво глобальної економіки, що базується на вільне перетікання інформації, грошей, робочої сили в, відбувається інтеграція ринків, якими щодня «проходить «капіталів у сумі понад 1 трлн. долл.

Картина всесвітнього спільного ринку ще стабільна, вона постійно змінює свої обриси, але сьогодні можна розрізнити образи економічного майбутнього окремих регіонів і навіть всієї планети. Вони очевидні там, де національні економічні законодавства держав або діють, або ж жорстко обмежені, де нові технологіії, капітали, жага наживи і це відчуття економічної свободи з'єднуються на єдину потужну силу, придающую економіці будь-якої країни небачені темпи роста.

Інтеграційний процес у світовій економіці це об'єктивне довгострокове явище, що охоплює продуктивні сили, виробничі відносини, ідеологію. Коли раніше країна займала панування, завдяки темпів зростання чи високого рівня продуктивності або ще по будь-яким причин і тим самим, могла проводити світові економічні процеси, нині цього досить. По всій земній кулі прокотилася хвиля економічних пріоритетів і одночасно політичних об'єднань, і він держави виходять світову сцену єдиними блоками, віддаючи данина древньої мудрості - «разом ми сильнее…».

Тож особливо важливо знати, як такі об'єднання впливають на економіку держав-членів об'єднання і в світову економіку загалом, про труднощі по дорозі економічної інтеграції і про шляхи їх подолання з урахуванням вивчення світового досвіду. Необхідно вивчити світовий досвід інтеграційних процесів, передумови інтеграції, внутрішню логіку, нормативно-правову базу що інтегруються країн, позитивні і негативні моменти конкретної держави, пов’язані з поглибленням інтеграційних процесів. Усе це дасть можливість уникнути багатьох помилок в майбутньому, і сприятиме більш впевненому просуванню шляхом економічної интеграции.

Два останніх десятиліття інтеграційні процеси стали невід'ємними елементами системи взаємин у рамках світового господарства, де сталися значні зміни глобального плану, саме розпад соціалістичного табору, орієнтація його колишніх «в'язнів» на ринкові відносини. Росія довгий час залишалася осторонь європейського процесу об'єднання, і у останні 5−6 років розібравшись хоч якось у внутрішніх проблемах, наспіх «залатавши діри» в прохудившемся бюджеті, кинулася назустріч неминучих інтеграційних процесів. Ємні російські ринки і величезний сировинної потенціал представляють «ласим куснем» багатьох країн Європи, але чи буде це співробітництво рівноправним, не краще звернутися до історичним «сусідам», і спробувати повинна розвиватися у рамках СНГ.

Тим паче значимі аналізовані у роботі питання, відбивають проблеми, на які наштовхнулися під час свого розвитку найбільші економічні об'єднання. Європейське Співтовариство нині є потужну угруповання, здатну протистояти таким гігантам як Сполучені Штати чи Японія, хоча кожен із його членів в окремішності нижчий по основним показниками. Проте «Москва не відразу й будувалася» та Європі довелося зазнати серйозні труднощі як дійти консолідації. Чи повинна Росія пройти через ті самі проблеми, для кращого розуміння потребі - і переваг інтеграції, чи краще врахувати помилки «старшим братам» і за тим самим «второваною тропе».

Розглядаючи причини інтеграції, мушу помітити, що кожна з що у інтеграційному процесі сторін має власні інтереси і намагається вирішити свої власні проблеми. Таких причин є безліч, зокрема бажання, отримання доступу на зарубіжний ринок збуту для вітчизняних виробників, і навіть доступом до дешевшим виробничим ресурсів, поліпшення умов торгівлі, скоротити витрати на масштабі виробництва, домогтися стійкого економічного зростання, залучити прямі інвестиції, які охочіше роблять великі ринки. Так само важливі й неекономічні мети, як- то: налагодження більш дружніх взаємовідносин із країнами- сусідами, зміцнення співробітництва у культурної, наукової, соціальної і політичній галузях, збільшення свого впливу світовій політичній і економічної арені, бо дійшли думці подібних співтовариств прислухаються вулицю значно більше, ніж до окремих країнах. З іншого боку, багато менш розвинені країни бачать у інтеграції спосіб прилучення до економічному і технологічного досвіду багатших сусідів, і навіть гарантію політичної та економічної стабільності у процесі ринкових реформ.

У зв’язку з цим я обрано тема дипломного дослідження «Проблеми розвитку загальних ринків у міжнародній економічній інтеграції». У його дослідженні спробував повною мірою висвітлити всі переваги економічного зближення країн, виявити основні перешкоди по дорозі інтеграції, показати шляху їхнього подолання з прикладу які діють економічних угруповань країн (Європейський загальний ринок — ЄС, загальний ринок країн південного конуса — МЕРКОСУР), і оцінку успішності їхньої функционирования.

У виконання роботи мною прокуратура вивчила роботи різних авторів (в тому числі зарубіжних), присвячені проблемі інтеграції у світовій економіці. Велику допомога справила глобальна мережу «Інтернет», зокрема офіційна сторінка Європейського Союзу, яка містить історію організації, дуже багато статистичних даних, посилання різних авторов.

Глава I. «Загальний ринок» як якісно новий рівень економічної інтеграції (структура, характерні риси, цели)

У доповіді міжнародної економіці віддавна став постулатом одне просте факт: будь-які обмеження, накладываемые на вільне перетікання товарів та послуг між країнами (мита і тарифи, квоти, ліцензування та так далі), зрештою призводять до втрат по обидва боки. Ця концепція називається «фритрейдерство» (від англійського free trade — вільна торгівля). З метою зменшення втрат, що з перетином товарами і послугами державних кордонів, в усьому світі з з розвитком і вдосконалення світового господарства дійшли висновку у тому, що найкращим виходом служить створення про «зон вільної торгівлі». Деякі їх, як, наприклад, Європейське Об'єднання Вугілля і Стали пізніше переростають до політичних об'єднання, деякі зникають зовсім. Іноді, навпаки, політичні угруповання, створені економічно «на порожньому місці», згодом обростали торговими спілками, що закріплюють якийсь стратегічне партнерство.

Історично і суто організаційно етапу власне інтеграції передують дещо інших етапів, які послідовно проходять держави, котрі вступають у процес тісної економічної впливу. Інтеграційний процес є хіба що ланцюг, формування єдиних просторів, поступово, під час сходження до вищим східцях міждержавного взаємодії, доповнюють одне одного й що охоплюють дедалі більше елементів господарському житті що інтегруються країн, і завершується створенням повноцінного єдиного простору (його ще може бути общехозяйственным пространством).

Так, на стадії зони вільної торгівлі країни-учасниці скасовують взаємні торгові бар'єри, та заодно зберігають повну свободу дій в економічних зв’язках із третіми країнами: відміняють чи, навпаки, вводять нові мита чи інші обмеження, укладають будь-які торгово-економічні договори і угоди. У цьому між країнами-учасницями ЗВТ зберігаються митні межі і посади, контролюючі проходження товарів через межі, особливо пільговий провезення товарів у треті страны.

Більше досконалу інтеграційну угруповання є митний союз. У межах даного інтеграційного об'єднання зовнішньоторговельні зв’язку всіх членів із третіми країнами визначаються колективно, вводиться єдиний митний тариф торгівлі з країнами, не які входять у угруповання. Це дає можливість надійно захистити свою регіональне ринкове простір й обіцянками посилити свої позиції міжнародної арене.

Наступним етапом процесу об'єднання є єдиний чи загальний ринок. Загальний ринок сприймається як якісно вищий щабель економічної интеграции.

Загальний ринок — то це вже початкова частина стадії власне інтеграційного взаємодії, коли котрі вступають у нього держави домовляються про вільне переміщення через національні кордону не лише товарів, а й усіх інших факторів виробництва (послуг, капіталів і робочої силы[1]), формуючи в такий спосіб загальне ринкове простір (звідси название).

Іноді можна почути що панацеєю від «пробуксовування «розвитку міждержавного економічного співробітництва в, здатної «вдихнути «в нього життя, то, можливо «якнайшвидше створення спільного простору з обміну усіма чинниками виробництва «. Насправді подібні надії позбавлені економічного сенсу, оскільки ніякої групі держав не вдавалося відразу, до одного етап сформувати єдиний простір по вільному обміну усіма чинниками производства.

Річ у тім, що торгівля послугами переміщення робочої сили в є вкрай «чутливими «сферами міжнародного обміну, оскільки зачіпають найважливіші питання державного суверенітету, національній безпеці й т.д. Перевести відносини у цих сферах в стадію вільного обміну можна лише держави, вже створивши єдине торгове (частково) і митне простору й відмінні великий ступенем взаємного політичного довіри. Що ж до вільного переливу капіталів, ця частина міжнародного обміну узагалі є ледь майже найбільш контрольованій державою, оскільки фінанси, як загальновідомо, служать свого роду кровеносно-сосудистой системою будь-який національної економіки, і жодне навіть саме «ринкове », саме «ліберальне «держава дозволяє ні вільного допуску чужого капіталу на власний ринок, ні безконтрольного відпливу до інших держав вітчизняного капитала.

Лише досягнувши досить високої стадії взаємного економічного співробітництва України з політичного довіри, держави дозволяють собі відкрити кордону для взаємного переміщення капіталів, робочої сили й обміну послугами, зокрема інформаційно-технологічного характера.

Спочатку саме створення спільного ринку фігурувало в договірних документах як основного мети ЄЕС, у зв’язку з ніж Європейське співтовариство тривалий час мало що й друге, «неофіційне «назва — «Загальний ринок «. А реально загальний, чи єдиний, внутрішній ринок країн ЄЕС вважатимуться офіційно функціонуючим з початку 1993 р., коли вступив з підписаний 1987 року Єдиний європейський акт — основний документ, який визначив термін і Порядок початку вільному обміну чинниками виробництва, у межах кордонів Сообщества.

Нарешті повноцінне інтеграційне співробітництво передбачає, що котрі вступають у нього держави домовляються як про взаємної скасування мит та на обмін чинниками виробництва чи про організацію взаємних платежів, а й проведенні спільної торгової, а за нею і загальної економічної політики щодо відношення до третіх країн, і навіть про уніфікації економічної політики. З іншого боку, за переходу до стадії взаємодії загальна економічна політика стосовно навколишнього світу поступово доповнюється і узгодженої зовнішньої політикою, що, на свій чергу, надає ще більше широкі можливості взаємовигідного об'єднання зусиль і засобів у інтересах економічного розвитку. Проте узгодження політик знаменує перехід до вищої етапу інтеграції - економічному і валютному союзу, що його повною мірою не досягла ні лише групування, зокрема і ЕС.

Отже як основні цілі спільного ринку виділяються під час першого чергу вільне пересування капіталу, потім свобода міграції населення, і нарешті свобода надання услуг.

Крім досягнення основні цілі створення Єдиного економічного простору потребує розв’язання низки інших найважливіших завдань: розробка загальної політики та розвитку окремих деяких галузей і секторів економіки (це у ЄС ролі обраних сфер було визначено сільське господарство й транспорт); формування загальних фондів сприяння соціальному та регіонального розвитку; створення спеціальних наднаціональних механізмів управління і місцевого контролю (в ЄС — це Європарламент, Рада Міністрів, Єврокомісія, Суд, Європейський Совет).

Ведучи мову про політичному співробітництво й взаємній політичному довірі держав у процесі становлення інтеграційного об'єднання, необхідно нагадати про певний єдності процесів економічного і політичного зближення, у якому кожної нової стадії економічного зближення відповідає реаліям і нова віха у зближенні політичному. Понад те: перехід від однієї стадії економічного зближення між країнами просто неможливий без політичного зближення між країнами-членами відповідного об'єднання. У цьому важливо наголосити, що зазначений зближення виражається над разових політичних контактах, а формуванні стійкою політичної спільності, тобто. групи держав із подібними політичними цілями і якими інтересами, які у випадку неврегульованості політичних відносин рано чи пізно вичерпаються чи перетворяться на свій прямий противоположность.

Глава II. Загальний ринок у рамках європейської спільноти і латиноамериканського інтеграційних процессов

II.1. Передумови розвитку загальноєвропейського рынка

Ідея про тісний взаємозв'язок між європейськими країнами знаходила своє політичне вираз ще до його створення Європейського Співтовариства та її розвитку на Європейського Союзу. Були спроби нав’язати об'єднання через гегемонію чи силою. З іншого боку, також були схеми мирного, добровільного об'єднання держав за умов рівноправності, особливо після сумного досвіду першої Першої світової. Наприклад, 1923 року австрійський лідер й засновник панєвропейського руху, Каунт Кауденхав Калерги, закликав до створення Сполучених Штатів Європи, посилаючись на можливість такі приклади, як успішне твердження Швейцарського єдності в 1848 року, розквіт Німецької Імперії в 1871 та, крім іншого, незалежність Сполучених Штатів Америки в 1776 року. І 5 вересня 1929 року, у відомому зверненні до Асамблеї Ліги Націй у Женеві, міністр закордонних справ Франції Арістид Бриан, з допомогою свого німецького противника Густава Штресемана, запропонував створити Європейський Союз рамках Ліги Націй. У цьому вся разі, як і раніше, що ближні мети відступали, зберігався національний суверенітет, і держави Європи рухалися шляхом дедалі більше широкої интеграции.

Попри це, всі спроби мирного об'єднання зазнали поразки від домінуючих потоків націоналізму і імперіалізму. Тільки по тому, як Європа знову захлинулася війною, справді була оцінена згубність національного вакуума.

Загальне «змішання» Європи і сподівалися руйнація політичні й економічні національних структур вивело до якісно нового етапу у сенсі сучасної об'єднаної Європи. Наступні кроки шляху до інтеграції походять від трьох основних положений:

По-перше, це реалізація Європою її ж таки слабкостей. У результаті конфліктам та війн її усталеної п'єдестал «центру світу» був втрачено. Це місце працювали двома новими наддержавами — Сполученими Штатами Америки та Радянським Союзом, кожна набагато потужніша у військовому, політичному і економічним відношенні, ніж розділені європейські государства.

По-друге, це визнання те, що військовий конфлікт ні повторитися. Після жахливого досвіду двох світових війн, кожна з яких починалася як громадянської війни всередині Європи, і де Європа була основним полем битви й головним учасником, ця зустріч стала лейтмотивом всіх політичних действий.

І останнє, це чесне прагнення створити найкращий, більш вільний і більш справедливий світ, у якому міжнародні стосунки буде вестися на вищому уровне.

Коли дивитися на всі разом, то повоєнні кроки щодо шляху об'єднання Європи є збентежливу картину, яка ставить за глухий кут світових експертів. Було створено різні організації, з одне одним які пов’язані, але які у одному напрямку: Організація Економічного Співробітництва та розвитку (ОЕСР), Західно- європейський Союз (ЗЄС), Північно-атлантичний Союз (НАТО), Ради Європи, і Європейського Союзу, що сам собі будується у Європейському об'єднанні за вугілля і вони, Європейської комісії за «атомною енергії, і Європейському економічному співтоваристві. Членство у тих організаціях варіюється від 10 в ЗЄС до 25 у Раді Европы.

Зблизька їх цілей з формальної погляду, їх можна розділити на 3 основні группы:

Перша група складається з трансатлантичних організацій, що виникли завдяки тісною контактам, які зав’язалися між Західної Європою та після війни. Безсумнівно, саме Америка ініціювала створення першої повоєнної європейської організації у 1948 року. Держсекретар США Джордж Маршалл закликав країни Європи об'єднати зусилля для економічної реконструкції та обіцяв допомога з боку Америки (що увійшло історію як план Маршалла). Завданням Європи був створити Організацію Європейського економічного співробітництва в (ОЕСР). Пізніше, в 1960, коли навіть Канада вступив у неї, погодивши з її членами розширення діяльності, у тому числі допомогу країнам третього світу, організація було перейменовано в Організацію економічної та розвитку. За підставою ОЕСР було підставу в 1949 року НАТО, військового пакту між США, Канадою та більшістю вільних держав Європи. Наступною організацією став ЗЄС в 1954 року, який мав зміцнити співробітництво у сфері безпеки між країнами Європи. Це розширило існуюче Брюссельское Угоду між Великобританією, Францією, Бельгією, Люксембургом і Нідерландами. До нього увійшли ще невеликі ФРН та Італія, а згодом і Португалія, Іспанія, та Греція. ЗЄС пропонує своїм учасникам основу для тісного співробітництва у сфері захисту та безпеки, допомагаючи їм об'єднати зусилля Європи на цьому напрямі, і навіть надати більшої ваги голосу Європи в Атлантичному Альянсе.

Характерною рисою другої групи організацій і те, що вони створені з метою притягнення до своєї члени якомога більшої кількості країн. Це означає автоматичну можливість лимитирования своєї діяльності, яка за межі звичайного міжнародного співробітництва. Однією з цих організацій є Ради Європи, заснований 5 травня 1949 року щоб здійснювати політичне співробітництво. У його статуті не ставиться метою ні створення федерації або сполучника, ні зміни чи якісь спроби замаху на національний суверенітет. Прийняття рішень повністю покладене на Кабінет міністрів, й у будь-якого рішення потрібно одностайність, але це означає, будь-яка країна може накласти вето влади на рішення, як й у Раді Безпеки у Європі. До того ж, у створенні існує Парламентська асамблея, та її роль суто консультативна й мала немає законодавчих повноважень. Усі, що вони можуть — це надавати поради Кабінету міністрів. Тому будь-яка рекомендація то, можливо відхилена одним голосом, оскільки Кабінет і не відповідає перед Асамблеєю. І у разі, якщо пропозицію приймуть Кабінетом Міністрів, він повинен ще бути ратифіковано національними парламентами, як матиме силу закону. Із цього можна дійти невтішного висновку, що також Рада Європи на принципі служить інструментом міжпарламентської співпраці. У спектрі своєї мети по налагодженню тісних контактів між країнами Європи і сподівалися просуванню їх економічних та соціальних досягнень, Ради Європи діє дуже успішно. Кількість його членів зросла від початкових 10 до 25 (Великобританія, Франція, Бельгія, Нідерланди, Люксембург, Італія, Ірландія, Данія, Норвегія й Швеція, Греція, Туреччина, ФРН, Австрія, Кіпр, Швейцарія, Мальта, Ісландія, Португалія, Іспанія, Ліхтенштейн, Фінляндія, Сан-Маріно, Угорщина та Польща). Під його заступництвом полягає широкий, спектр економічних, культурних, соціальних і юридичиних конвенцій, найважливішим і знаним із яких є Європейська Конвенція Захисту правами людини і фундаментальних свобод, прийнята 4 листопада 1950 года.

Третю групу організацій включає у собі Європейське об'єднання по вугіллю і вони, Європейську Комісію з атомної енергії і Європейське (економічне) Співтовариство. Формально ці три співтовариства продовжують існувати паралельно. З погляду політичної реальності можуть розглядатися як одна система. Створення цих організацій то, можливо зазначено як зародження «Європейського Співтовариства». Головною відмітною рисою Європейського Співтовариства порівнянні коїться з іншими міжнародними утвореннями і те, що його члени до створення зв’язувальної, міцного організаційного й політичного сполуки пожертвували якийсь частиною своєї національної суверенитета.

Перший цеглинка у житлове будівництво Європейського Співтовариства було закладено 9 травня 1950 року, коли Робер Шуман, Міністр закордонних справ Франції, запропонував план, розроблений їм і Жаном Моне для Франції та Німеччини, який передбачав спільну координацію всієї вироблення вугілля і сталі в рамках організації, у якому міг би ввійти з країн Європи. Це пропозицію викликало двояку реакцію: з одного боку, безглуздо накладати односторонні обмеження Німеччину, але водночас, повністю незалежна Німеччина досі сприймався як потенційна загроза світу. Єдиним виходом із такого становища, на думку Шумана, було прив’язати Німеччину політично й економічно до міцної угрупованню Європейських держав. Цей план зараз з’явився продовженням думки, висловленої Вінстоном Черчіллем у його відомої промови у Цюріху 19 вересня 1946 року, що він закликав до створення Сполучених Штатів Європи, підкреслюючи принципову важливість франко-німецького співробітництва. Крім цього, Черчілль передбачав, що Великобританія буде швидше зайняти позицію промоутера, ніж активного учасника. Попри це, 18 квітня 1951 року Бельгія, ФРН, Франція, Італія, Люксембург та Нідерланди Угоду, учреждающее Європейське об'єднання за вугілля і вони (ЄОВС) і 23 липня, як його набрало чинності, план Шумана став реальністю. «Батьки-творці» нового Об'єднання сподівалися, що стане тією зерном, із якого розвиватися Європейська політична інтеграція надалі. А результатом цього року має було стати створення Європейської Конституции.

У 1950 року, коли Угоду з ЄОВС не було підписано, Франція виступило з ініціативою Європейського Співтовариства по Безпеки, яке краще відоме як план Плевена. Сплеск військових дій Кореї, і погіршення відносин між Сходом і Заходом сприяли необхідності посилення позицій безпеки Західної Європи, включаючи Західну Німеччину. Але в Франції були ще події Другої світової війни, отже ідея Німецької Національної Армії був у особливості неприйнятна. І знову єдиним виходом було прив’язати Німеччину до багатонаціонального Спільноти — цього разу військовому — посилення контролю над роззброєнням. Проте у серпні 1954 року план ні прийнято у про те, що Французька Національна Асамблея відмовилася ратифікувати Угоду, цим даючи вихід амбіціям національного суверенитета.

Провал Європейського Співтовариства за безпеку поставив під удар все що їх зусилля у відношенні політичної інтеграції у Європі, що поки не давало приводів оптимізму. Але потім, у червні 1955 року міністри закордонних справ шести стран-основательниц ЄОВС виступили з ініціативою «створення об'єднаної Европы».

На конференції у Мессіні розв’язали повернутися до мети, якого було більше Європейське єдність, але цього разу з підходом, запропонованим ЄОВС — тобто насамперед економічну інтеграції. Хоча план Плевена мав вищу ідею, нинішнє пропозицію звучало скромніше, а більш реалістично. Був сформований Комітет, на чолі з Міністром закордонних справ Бельгії, Полем-Анри Спааком, який поклали відповідальність продумати кроки подальшої інтеграції. У 1956 року Комітет закінчив свою роботу, та її звіт ліг основою переговорів, результатом яких з’явилися Угоди, учреждающие Європейське Співтовариство за «атомною енергії (Євратом) і Європейське економічне Співтовариства (ЄЕС), підписані країнами Шістки у березні 1957 року й які набрали чинності 1 січня 1958 года.

Попри те що, перше з Європейських об'єднань — Європейське об'єднання за вугілля і вони (1952 р.) — вперше об'єднало вугільну і сталеву промисловості Франції та Німеччини, воно будь-коли розглядалося і суто Франко-німецька схема, а лише як явище, доступне будь-якої європейської демократії. Бельгія, Італія, Люксембург та Нідерланди скористалися цією перевагою, і пішли значно далі, ставши ініціаторами створення ЄЕС і ЄВРАТОМ разом із Францією і Німеччиною в 1957 году.

Для Німеччини залучення в інтеграційні процеси стало хіба що перепусткою співтовариства націй. Будучи сутнісно експортером, країна залежала і ще продовжує залежати від Європейського ринку. Створивши ЄЕС вдалося певною мірою убезпечити ринок, якій тепер не загрожувала небезпека залежність від зовнішньої торгівлі. Німеччина, як утім і інші країни-учасниці, оцінили все економічні переваги, які давало членство, які призвело до цифрах: експорт Німеччині інші країни Об'єднання зросла з 27% спочатку до 48% на сегодня.

Для Франції кшталт економічного союзу з Німеччиною була майже політичним визнанням готовності підтримувати світ Європі. Понад те, членство в Об'єднанні пропонувало чудову можливість реалізації політики взаємної експансії. Доступ до великої торгової зоні Європи також відкрив нові змогу сільського господарства Франции.

Бельгія, як і Німеччина, великою мірою від зовнішньої торгівлі, і стану експортних ринків, тому ідея загального ринкового простору була привабливою з економічної погляду. Її інтерес до тісною економічним узам іншими країнами Європи була викликана і те, що у 50-х роках економіка Бельгії майже повністю була сконцентрована на вугіллі і вони. Єдине ринкове простір у Європі потенційно мало велику важливість, частиною оскільки відкривало великі змогу вугільної і сталевий промисловості, але у більшою мірою оскільки відкривало перспективи до створення та розвитку нових галузей промышленности.

Італія на той час початку активно розвивати свою промисловість, і Європейський внутрішній ринок сприймався нею як унікальна можливість зростання. Вона також розраховувала на певну зворотну фінансову допомогу від організацій Об'єднання у тому, щоб розвивати більше та напрямів і знизити високий безробіття у тих сферах.

Нідерланди увійшли до Об'єднання за таким причин. Залучення в процес інтеграції обіцяло поштовх до розвитку в промисловості й — в ролі найбільшого Європі перевізника вантажів морем з розгалуженою портової структурою — відкрити собі нові перспективи. І, нарешті, голландці зіштовхнулися з проблемою захисту та розширення ЄС їх сільськогосподарських рынков.

Протягом усієї історії Люксембург, через його географічного становища, завжди опинявся в осередку конфліктів між великими сусідніми країнами. Європейська інтеграція дозволила захистити як політичних, так й економічні і соціальні інтереси страны.

Ще до того, як Угоди набрали чинності, Уряд Великобританії спровокувало палкі суперечки всередині країн Європи щодо кращого підходи до Європейської економічної інтеграції. Пропозиція Великобританії полягала у створенні Європейської вільної торгової зони, яка вимагала ніяких поступок із боку національного суверенітету. Тарифи між країнами-учасницями будуть скасовані, але надано свобода дій у тому стосовно іншим країнам. Але це ініціатива була прийнята іншими шістьма країнами- учасницями ЄОВС, які наполягали своєму думку про тому, як розвивати схему ЄЕС. Подальші зусилля Великобританії по створенні вільної торгової зоні у Європі, яка включала у собі країни-учасниці Угоди, остаточно зазнали невдачі в 1958 року. Тож у серпні 1961 року Великобританія оголосила про своє бажанні розпочати Співтовариство. Данія, передусім Норвегія і Ірландія — пішли її примеру.

Однією з найсильніших чинників, який вступу до ЄС Данії Співтовариство, була перспектива вільного доступу на єдиний ринок. Харчова промисловість Данії могла нагодувати 15 мільйонів людей — у трьох рази більше, ніж її. Тому нічого дивного, що виникла зацікавленість у вільному експорті своєї продукції з гарантованим ценам.

У Ірландії традиційно склалися тісні культурні, релігійні і військові взаємозв'язку з континентом, і, то, можливо, тому ставлення країни до процесів інтеграції у Європі виявилося досить відкритим. Ірландці також побачили у тому змогу експорту своєї сільськогосподарської продукції, бо з часу здобуття в 1922 року, торгівля сільськогосподарської продукцією Ірландії значною мірою від ринку Великобританії. Але саме цей ринок ще ні досить великою для розкриття всіх можливостей сільського господарства Ірландії. Про те, яке значення для Ірландії має фермерство, свідчить те, що він зайнятий кожна п’ята робочий і на нього припадає одна третина всього експорту країни, як і того, що у харчову промисловість доводиться чверть всіх промислових робіт. Процес індустріалізації, розпочатий середині 1930-х рр., спричинив у себе сильне зростання промисловості, але й зажадав освоєння нових ринків. Отримана в такий спосіб конкурентоспроможність дозволила очікувати збільшення рівня добробуту та поліпшення умов торгівлі шляхом вступу до єдине ринкове простір. Іншою важливою чинником, які надали впливом геть бажання Ірландії розпочати Співтовариство стало створення Соціального і Регіонального фондів, які можуть запропонувати цілком конкретні економічні выгоды.

Попри тверде прагнення об'єднанню, лише 1 січня 1973 року, після успішного проведення в Ірландії і в Данії та ратифікації угод національними парламентами, Великобританія, Данія і Ірландія увійшли до Співтовариства. Норвегія залишилася поза Співтовариств по тому, як у національному референдумі «проти» входження до Співтовариства проголосувало 53,49%.

Греція після повернення демократичного уряду, заявили про своє бажання ввійти у Співтовариство в 1975 року, з ним пішли в 1977 року Португалія і Испания.

Греція бачила у цьому себе шлях стабілізації знову усталеним демократії, і навіть збільшення свого впливу міжнародній арені. З економічної погляду членство у Спільноті могло допомогти модернізувати сільське господарство й промисловість, отже, поставити національну економіку на ноги. Широко поширені заперечення у тому, що це може торкнутися національний суверенітет і викликати іноземну інтервенцію відступили перед інтересами економіки та 1 січня 1981 року Греція стала 10-му членом Сообщества.

Приєднання Іспанії і Португалії також викликало чимало складнощів, але всіх їх дозволені переговорів, і після підписання червні 1985 року відповідних Угод і ратифікації їх усіма 12-ту національними парламентами, Іспанія та Португалія стали 11-му і дванадцятим членами Сообщества.

Для Іспанії це були заключним акордом далекосяжних амбіцій, як і раніше, що ізоляція від країн Європи закінчилася із смертю Франко. У економічний аспект Іспанія сподівалася, що державні кошти, які можна було отримати щось від Співтовариства після приєднання, дати поштовх до розвитку вже конкурентоспроможної сільськогосподарської промисловості, і навіть допоможуть розвинути невикористовувані виробничі потужності. Також Іспанія сподівалася, що результатом участі у регіональні програми Співтовариства буде вирівнювання рівень життя у всіх регіонах. У промисловому секторі передбачалося, що структурної ломки, хоч і буде болючим, буде безсумнівно корисним, та за підтримки нових партнерів пройде значно легче.

Для Португалії членство у Спільноті втрати всіх колоній означало повернення звичні для Європи шляху. Співтовариство пропонувало з одного боку ухиляння від ізоляції у Європі, з іншого боку — найкращу змога підняття економіки. Членство у Співтоваристві викликало сплеск інвестиційної активності у великих компаній, які у останнім часом загальмували інвестиції, особливо — по революції, і це чинник багато в чому вплинув в розвитку економіки. Португальці розраховували на Співтовариство як у плані допомоги й підтримки (зокрема. фінансової) в реструктуризації економіки, зокрема у сільському хозяйстве.

Австрія, Фінляндія, Швеція і Норвегія розпочали переговори по приєднання, які вдало завершилися 1994 року. Влітку і осінню того ж року у цих було проведено референдуми, які у Австрії, Фінляндії і Швеції завершилися за приєднання, тоді як і Норвегії знову проголосували проти членства, як й у 1972 року, більшістю в 52,4%.

Рішення Австрії і про членство у Співтоваристві було спочатку продиктовано економічними і торговими інтересами. Єдине ринкове простір і перспективи політичного союзу було визнано новим витком розвитку і тож 1987 року ставлення до Спільноти змінилося. Спочатку це були бажання тіснішій економічній інтеграції, але з формального об'єднання. Коли це запит відхиляли, Австрія формально заявили про своє бажання повного членства, за умови збереження свого нейтралитета.

Стосунки між Швецією та Європейським Співтовариством завжди, були складними через традиційного нейтралітету і багато років будь-які пропозиціями щодо членство Співтоваристві здавалися неможливими. Але загострення обстановки в Східної Європи на початку 1990-х привело Швецію висновку, що бувши членом Європейського союзу, легше зберігати свій нейтралітет. Люди зрозуміли, що досить давно прийняли більшу частину правил Співтовариства, і почали прислухатися до дій Австрії щодо вступу до Європейське Співтовариство. Вирішальним чинником для Швеції стало бажання грати активну роль встановленні нових порядків у Європі, і навіть матимуть можливість як члену Європейського союзу у майбутньому проводити політичне, економічне обґрунтування та соціальне сотрудничество.

З своє географічне стану та історичного досвіду, Фінляндія після Другої Першої світової дуже обережно реагувала на західноєвропейську інтеграцію, аби бути втягненою у будь-якій конфлікт між наддержавами. І збалансовані відносини із Заходом і Сходом давалися їй дуже важко. Зокрема, Фінляндія пробувала встановити дружні відносини з СРСР, що призвело до Угоді від 1948 року, яке діяло до 1992 року, коли встановлювалися формальні відносини між Фінляндією і Росія. Як і Швеції, зміна географічних меж Європи змусило фінів переглянути своїми панівними позиціями, і 18 березня 1992 року. Фінляндія офіційно оголосила про своє бажанні розпочати Європейське Співтовариство. У заяві парламенту 27 лютого 1992 року дуже докладно були описані причини, якими країна хоче розпочати Європейське Співтовариство, й інші причини були суто економічні. Уряд вважало цілком очевидним дати доступ своєму бізнесу діяти однакові умовах зі своїми конкурентами у вільному ринковому просторі у Європі, і навіть дати своїх громадян можливість брати участь спільними зусиллями — й у дослідженнях, освіти, мистецтві та будь-який інший сфере.

З приєднанням Австрії, Фінляндії та Швеції кількість країн-учасниць досягло 15.

Заяви і про членство зробили також Туреччина (1987 р.), Кіпр і Мальта (1990 р.) і Швейцарія (1992 р.). Понад те, демократичні й розділювальні процеси Східної Європи відкрили нові перспективи для співробітництва Києва й розширення. Польща, Словаччина, Чехія, Угорщина, Болгарія і Румунія заявила про своє бажання налагодити тісніші зв’язку й то, можливо, набути членства. Але скільки мине ще що час, доки ці країни зможуть ввійти у Європейського Союзу, бо їх рівень економічного розвитку повинен бути підведено під європейські стандарти. А, аби допомогти їм у цьому, Союзом була підписана серія асоціативних угод з ними в період між 1991 і 1993 годами.

II.2. Сучасне стан і проблеми розвитку повноцінного еврорынка

Попри те що, що Угодою по ЄЕС розробили детальний 12- літній план поступового початку загальному ринку до кінця 1969 року, мета ця була досягнуто. Єдиний суттєвий результат досягли сфері забезпечення руху товарів з допомогою спілок споживачів, які відкрили шлях до вільного ходіння товарів всередині Співтовариства. Однак у інших важливих сферах, як-от вільний рух послуг, робочої сили й капіталів, свободи істеблішменту і лібералізації платежів, суттєвого прогресу був, крім декількох окремих прикладів. Не вдалося «призвести до спільного знаменника» національну економічну політику задля подолання економічної кризи 1970-х рр. І на 1980-х, поки національні кордону заважали пожвавленню економічної активності, загальний ринок залишалося лише обещанием.

Для виходу з тупикового стану, коли він виявився, процесу економічної інтеграції потрібен був нову політичну стимул. Таку ініціативу подав у 1985 р. Комісія у вигляді програми початку єдиному європейського ринку до 1992 року. Пізніше, у тому року, був опублікована так звана «Біла газета» (Білу книгу) — каталог специфічних заходів з докладним планом завершення створення внутрішнього ринку до кінцю 1992 року, і наприкінці червня у 24-х Мілані Ради Європи схвалив його. Для будь-яких реальних перспектив завершення такого складного процесу за 7 років, тим більше, у цьому не домоглася успіхів за 30 років Співтовариство, що було значно меншим, потрібна була як всі заяви про політичних намірах, і прийняття програми. Програма початку єдиному ринку повинна була вилитись у Угоду, що й досягнуто 1 липня 1987 року у Єдиному Європейському Акті, котрий додав нову статтю на Угоду з ЄЕС (зараз стаття 7а в Угоді з Європейського Спільноти). У ньому сказано:

«Співтовариство вживе заходів на впровадження внутрішнього ринку на термін до 31 грудня 1992 года… создав область дій без будь-яких кордонів, і якої гарантуватися вільний рух товарів, послуг, робочої сили та капитала». 2]

Досягнення цій досить амбіційної мети все 282 заходи, перелічені в «Білої газеті», успішно перейшли до розряду законодавчих. Але значно більшим успіхом виявилося те, увесь цей процес пройшов при мінімальних возражениях із боку країн-учасниць, й навіть мережу заходів, заходів, засобів і схем зі створення єдиного ринку була успішно прийнята до дії. Звісно, у тому, щоб реально використовувати усі б ці схеми, їх потрібно було адаптувати з урахуванням особливостей кожної країни. Чимало з цих 282 пунктів вийшли у формі директив для обов’язкового включення до законодавство і виконання їхніх до певного терміну. Деякі держави легше справлялися цієї завданням, в деяких виникали проблеми, але дуже через те, що не місцеві влади були готові до визначених змін у настільки стислі терміни. З з іншого боку, коли деякі держави показали своє політичне нездатність виконувати заздалегідь узгоджені рішення, Комісією було ухвалено рішення розбору цих випадків Суде Справедливості порушення законодавства Співтовариства. Проте після того, й усе рішення впроваджені, має минути що час, щоб національна економіка, і навіть населення змогли пристосуватися до нову ситуацію і почав відчувати її економічні переваги. Попри це, настрій у бізнес-сектора самий оптимістичний. Створення єдиного ринку — це той самий рідкісний випадок, коли подібне починання настільки підтримується як підприємцями, й промисловцями, і громадськістю. Однією з чинників, вплинули на це, була широка хвиля інформації, як для компаній, так громадян про тому, які правничий та яка користь такі голови матимуть після початку єдиному ринку. У поширенні такий інформації великій ролі зіграли Європейські Інформаційні Центри, і навіть бази даних CELEX і INFO 92, яких був вільний доступ, і де можна було знайти будь-яку інформацію з законодавству Співтовариства і регулюючим заходам переходу до єдиного рынку.

Отже, центральним пунктом економічної інтеграції Європи є внутрішній єдиний ринок, заснований країнами-учасницями у тому, щоб створити об'єднану економічну територію, не розділену ні митними, ні торговими бар'єрами. У основі єдиного ринку лежать чотири принципу — вільний рух товарів, робочої сили в, послуг і капіталу. Другий і четвертий, як відомо, є головними чинниками производства.

Вільне рух товарів (Стаття 9−37 Угоди з Європейського Сообществу).

1. Митний союз.

Першим кроком у створенні внутрішнього ринку було рішення анулювати все мита, накладені імпорту і експорт між країнами- учасницями на той час. Угодою розробили план поступового всіх внутрішніх мита у протягом 12 лет.

Перших шість країн-учасниць закінчили цей процес на 1968 року, за 18 місяців до визначеного терміну. Країни, ввійшли до Співтовариство пізніше, також вклалися у встановлених термінів і адаптувалися до місцевих умов єдиного ринку дуже быстро.

Процес анулювання мит всередині ЄЕС супроводжувався прийняттям 1 липня 1968 року Єдиного Митного Тарифу, яким стали оподатковуватися все імпортовані завезеними на територію Співтовариства товари. Єдиний тариф став захистом Співтовариства від торгового потоку ззовні, і навіть вирівняв діючий доти рівень мит (який був дуже високий Італії і Франції, проте не вельми низький у країнах Бенілюкс та Німеччині). Починаючи з 1968 року єдиний тариф не зазнав значних змін як внаслідок рішення Ради Міністрів чи переговорів між Євросоюзом та іншими, і завдяки міжнародним торговим організаціям, зокрема Світовий Торговельної Організації (Генеральне Угоду з Тарифами і Торгівлі). Отже, введення єдиного зовнішнього тарифу ознаменував поява повного митного Союзу і завершення цим першої стадії економічної интеграции.

Наскільки економічно вигідним виявився цей рішення сьогоднішній день можна судити з наступній таблиці (див. табл. 1).

Таблиця 1

Експорт-імпорт ЄС (млрд. евро)*

|Товарные |Февраль|Февраль|Рост|Январь|Январь|Рост|Январь-|Январь-|Рост| |потоки |2000 | | |2000 |2001 | |февраль|февраль| | | | |2001 | | | | |2000 |2001 | | |Експорт |69.1 |77.4 |12% |60.4 |75.2 |24% |129.6 |152.5 |18% | |ЄС | | | | | | | | | | |Імпорт ЕС|75.9 |84.2 |11% |74.0 |88.9 |20% |149.9 |173.1 |16% | |Торговий |-6.7 |-6.8 | |-13.6 |-13.8 | |-20.3 |-20.6 | | |баланс | | | | | | | | | |

*internet

Попри незначну перевищення імпорту за експортом, яке зумовило дефіцит платіжного балансу, очевидний стійке зростання товарообігу країн Співтовариства з іншим миром.

2. Зміщення кількісних ограничений.

Створення єдиного ринку, з вільним ходінням товарів зажадало не лише усунення митних кордонів, а й підняття кількісних обмежень. Обмеження вводяться зазвичай у тому, щоб захистити внутрішніх виробників від напливу імпорту, виражену у створенні певних кількісних чи вартісних квот. Заходи такого роду суперечать Угодам, і країнам-учасницям доводиться з цим вважатися. Тому нині все кількісні обмеження на зовнішню торгівлю зі Співтовариством сняты.

Вартісні обмеження перегукуються власне з кількісними, як б будучи їх вираженням. Тобто, не будучи квотами чи заборонами, роблять імпорт деяких товарів неефективним і навіть неможливим. Зіштовхнувшись зі структурними проблемами таких великих областях як виробництво сталі, суднобудування чи легкої промисловості, й під тиском трьох чинників, як зросла безробіття і зростання імпорту, протягом кілька років країни-учасниці змушені були захистити на своїх ринках і зажадав від інших країн-учасниць, і загалом від торгівлі поза Співтовариства. І хоча такі заходи зазвичай нічим хорошим не закінчувалися, у країнах процвітали в тому, що вітчизняні товари зайняли домінують над імпортними. Спричинено це полягають, ймовірно в кардинальних розбіжностях товарів, які вироблялися кожної стране.

Чимало Співтовариство намагалося прибрати екрані ці торгові бар'єри і навести ці національні правила до загальноєвропейських стандартів. Найчастіше ці вимоги були суворими, що було необхідно, але натомість була досягнуто відносна гармонізація шляхом складних та довгих процесів. У окремих випадках згоду з технічних умов однієї виробничої одиниці досягалося роками. І це викликало проблеми, зокрема, виробники часто вже не зрозуміти, яких стандартів дотримуватися наприклад після ухвалення інвестиційних рішень, коли мало пройти планування кілька років вперед, але не можна було прорахувати ні дати, ні стандарти. З огляду на них багатьом почало здаватися, що це звана «гармонізація» насправді є нічим іншим, як бюрократичної хитрим розрахунком Брюсселя, що прагне створити «усереднену европродукцию». Насправді ж саме можна було зовсім иной.

Переломним пунктом став у 1979 року процес у Суде Справедливості по справі «Cassis de Dijon», з допомогою якого треба було знайдено найбільш прагматичне розв’язання проблеми як убезпечити вільний рух товарів. Суд мав розв’язати, чи відповідають німецькі закони про мінімальному змісті алкоголю на винних виробах — як місцевого виробництва, і імпортованих — статті 30 Угоди по ЄЕС (у цьому, стосовно вільного руху товарів). Традиційні продукти, виготовлені інших країнах Співтовариства, з низьким змістом алкоголю, включаючи французьке «Cassis de Dijon», було неможливо продаватися біля Німеччині якнайдалі алкогольні напої. Суд ухвалив, що кожен продукт, вироблений у країнах Співтовариства на засадах і продающийся на одній із цих країн, може також в будь-який іншій країні Співтовариства. І захист від імпорту встановлюється лише у випадках, передбачених Статтею 36 Угоди по ЄЕС у цьому, стосовно захисту суспільної моралі, порядку й безпеки, захисту здоров’я і життя людей, тварин чи рослин, захисту національних багатств, що становлять художню, історичну чи археологічну цінність, і навіть захисту промислової та комерційної собственности. ,

На сьогодні структура виробництва Європейського Співтовариства виглядає так (табл. 2).

Переважну частину як експорту, і імпорту становлять машини та устаткування, що, по-перше свідчить про високої технологічності виробництва, а, по-друге про жорсткій конкуренції із боку країн не які входять у Європейське Співтовариство. Знову-таки слід зазначити стабільний товарообіг як не глянь без исключения.

Таблиця 2

Структура экспорта/импорта Євроринку (млрд. евро)*

| |Експорт |Імпорт |Торговий баланс | | |Январь|Январь|Рост|Январь|Январь|Рост|Январь |Січень | | | | | | | | |2000 |2001 | | |2000 |2001 | |2000 |2001 | | | | |Первинні |6.5 |7.7 |18% |18.4 |21.3 |16% |-11.9 |-13.6 | |товари: | | | | | | | | | |Продовольство |3.3 |3.8 |16% |4.1 |4.5 |10% |-0.8 |-0.6 | |Напівфабрикати |1.3 |1.4 |7% |3.7 |4.4 |20% |-2.4 |-3.1 | |Енергія |1.9 |2.5 |29% |10.7 |12.4 |17% |-8.7 |-9.9 | |Промислові |52.4 |65.0 |24% |53.2 |64.0 |20% |-0.8 |1.1 | |товари: | | | | | | | | | |Продукти |8.3 |10.7 |29% |4.9 |6.5 |34% |3.4 |4.2 | |хімічного | | | | | | | | | |виробництва | | | | | | | | | |Машини і |28.1 |35.1 |25% |27.9 |32.9 |18% |0.1 |2.2 | |устаткування | | | | | | | | | |Інші |16.0 |19.2 |20% |20.4 |24.5 |20% |-4.4 |-5.3 | |Інші |1.5 |2.4 |56% |2.4 |3.7 |53% |-0.8 |-1.3 | |Усього |60.4 |75.2 |24% |74.0 |88.9 |20% |-13.6 |-13.8 |

*internet

3. Усунення податкових барьеров.

Ключовим чинником, гарантує вільний рух товарів, є зменшення податкових відмінностей, що перешкоджають торгівлі між країнами Співтовариства. Є також дві головні причини, якими податкові кордону ж їм усе-таки существовать.

По-перше, вони дають гарантію те, що податки споживання (тобто непрямі податки), якими оподатковуються товари на єдиному ринку, йдуть у конкретну країну Співтовариства, де їх споживаються. Насправді це виглядає як відшкодування податків експорту. Тому, якщо товар, вироблений у Німеччині, експортується до Франції та там споживається, то німецькому виробнику відшкодовуються непрямі податки, сплачені в Німеччини, а французький імпортер платить відповідний податок мови у Франції. Отже дана система гарантує рівні податкові умови для вітчизняних і імпортованих товарів. І податкові кордону, з цього, є хіба що платою за справедливость.

По-друге, податкові кордону відіграють істотне значення побороти ухиляння від податків та профілактики тіньової торгівлі. Без податкових меж упорядкування і відповідного прикордонного контролю, неможливо було перевірити, чи справді товар експортується, що було можливість незаконного провезення товарів як експортованих, і тим самим відшкодування непрямих податків. Відповідно це можливість встановлювати демпінгові ціни на всі вітчизняні товары.

Тому, нині податкові кордону досі потрібні. Це, проте, значить неможливість загального (без кордонів) оподаткування. Фактично, з 1 січня 1993 року прикордонний контроль замінили більш складної системою декларацій, що дозволило прибрати податковий контроль на межах. Після 1996 року метою стало запровадити систему, була як принцип походження. Цю систему дозволить піти й від незручного декларування, і від відшкодування податків експортерам, і південь від оподаткування імпортерів, а також усіх перевірок, які це у себе. Натомість, країни- виробника під час виробництва товару сплачується спеціальний податок. Щодо здобуття права цю систему працювала, в усіх країнах Співтовариства ставки цього податку мають бути однаковими. Стара система (з непрямими податками) до цього часу застосовувалася щодо алкогольних напоїв, тютюну і нафтопродуктів. Але переходити до єдиного ринку минули будь-які обмеження фізичних осіб, що мандрують із однієї країни Співтовариства другую.

Вільне рух робочої сили в (Статті 48−51 Угоди по Європейському Сообществу).

Вільне рух робочої сили в — вже реальність. Це було зафіксовано у Угодах і включено до компетенції ради 1968 року. Воно укладає у собі рівні права всіх націй, які входять у Співтовариство, по працевлаштування, заробітних платах й умовам роботи у кожній країні Співтовариства. Громадянам гарантується географічна і також фахова мобільність і мінімальний рівень соціальної інтеграції у кожній із країн, які входять у Співтовариство, у яких захотіли работать.

1. Географічна мобильность.

Під географічної мобільністю мається на увазі право людини поїхати і зупинитися у країні Співтовариства задля те, що знайти роботу чи дістати нормальної освіти за фахом. А практично цього права поширювалося лише з робітників і тих, хто шукає роботу. Але прийняті 1990 року додаткові директиви поширили цього права поки що не студентів, пенсіонерів та безробітних, за умови, що вони є чималі кошти, щоб утримувати себе, і навіть покривати витрати на медичну страховку. Право на проживання для які отримали роботу зберігається 5 років, після що може продовжитися поки що не 5 років. Що стосується тими, хто шукає роботу, Суд Справедливості ухвалив, що він має бути дано тривалий час, щоб із вакансій, куди вони міг би претендувати, й у випадку вони заслуговують залишатися у країні тривалий час, як вони можуть показувати, що справді активно шукають роботу з декотрими позитивними перспективами. Якщо людина не зміг одержати роботу, він, при відповідних обставин, може залишитися жити у тому місці, де було працевлаштований останній раз.

Національні імміграційні уряду що неспроможні відмовляти кому- або у праві проживання, гарантованому законом Співтовариства (з урахуванням громадської політики, безпеки і здоров’я), крім дуже серйозних випадків, і будь-яка таку відмову має бути поданий Суду Справедливости.

2. Професійна мобильность.

Під професійної мобільністю розуміють право людей вплинув на вибір будь-який професії, термінів працевлаштування і умов праці. Тобто, до робітникам з інших країнах Співтовариства повинно бути інше ставлення до, ніж до місцевих працівникам ні з відношенні оплати праці, ні з доступу до освітнім центрам, ні з повторному працевлаштуванні у разі тимчасової втрати трудоспособности.

3. Соціальна интеграция.

Соціальна інтеграція полягає у праві працівника користуватися всіма соціальними благами, можливими у цій країні. Інакше кажучи, працівники інших країн Співтовариства повинен мати самі правничий та привілеї, як і місцеві, як у плані умов життя, і у плані соціального захисту. Правилами Співтовариства гарантується соціальний захист як працівників, так їх семей.

Свобода истеблишмента.

У широкому значенні, свобода істеблішменту цього права людей вибрати чи дістати будь-яку роботу. Ідеться докторів, адвокатів, архітекторів, агентів по нерухомості, брокерів, рекламних агентств як і технічних, художніх або ремісничих утворень. І це стосується свободи ведення бізнесу, зокрема компаній, агентств компаній, їх відділень і филиалов.

Але цього права не належить до постійної або тимчасовою роботі у органах влади. Країни Співтовариства самі вирішують, кому доручити управління владними структурами. Але кожен спірний випадок слід розглядати і з точки зору додержання права і свободи людини, і погляду національної безпеки. Право на істеблішмент має уникнути будь-якої відкриті чи приховані спроби дискримінації під час виборів заняття, як до речі, у разі з вільним рухом робочої силы.

Свобода надання услуг.

Свобода надання з, у принципі включає у собі самі принципи, як і свобода істеблішменту, але не тоді з послугами, дії обмежені в часі та повинні якимось чином перетинати внутрішню кордон Співтовариства. Також цього права не поширюється за державні структури власти.

Обличчя, надає послуги проти неї їздити до замовника, перетинаючи у своїй самостійно кордон здобуття права надати свої послуг у іншій країні Співтовариства. Це типовий випадок застосування цієї свободы.

Судом Справедливості також встановлено, емоційне обличчя, яка хоче отримати будь-які послуги він може скористатися цією свободою. Під цю категорія потрапляють як особи, бажаючі скористатися медичними послугами іншій країні, чи туристи, і люди, виїжджають до іншої країни здобувати вищу освіту чи вести свій бизнес.

Ця свобода також застосовна до у разі, якщо замовник і трагічне обличчя, надає послуги, перебувають кожен у своїй країні, і лише надана послуга перетинає кордон. Типовим прикладом можуть бути телебачення та радиовещание.

Взаємна визнання дипломов.

Принцип однакового відносини означає, що з громадянина Європейського Союзу, хоче відкрити якесь освіту чи надати послугу в інший країні-учасниці, нічого не винні вимагати виконання жодних більш суворих умов, ніж місцевих жителів у сфері освіти, кваліфікації чи знань. Тобто, кваліфікація, рівна за значенням, але отримана в іншій країні Союзу, має бути визнана рівної відповідної місцевої кваліфікації. Але практично, Внесення цієї волі у національне законодавство — надзвичайно важкий і тривалий процес, і деякий час пропонувалося внести свої умови кожної професії окремо. Найбільші проблеми виникають через професій, пов’язаних із здравоохранением.

Вільне рух капіталу і платежів (Статті 67−73 Угоди по Європейському Сообществу).

Вільне рух капіталу і лібералізація платежів є подальшими важливими кроками завершення робота зі створення єдиного ринку. У, не можна говоритиме про вільний рух товарів чи послуг, коли будуть зняті обмеження на рух капіталу, і інвестуванню підлягатимуть найбільш економічно вигідні сегменти єдиного рынка.

1. Вільне рух капитала

Перші директиви щодо звільнення руху капіталу, прийняті Радою в 1960, 1962 і 1986 року, були спрямовано тільки зменшення обмежень для операцій з іноземною валютою. Але це спроби були ще далекі від цього, щоб розширити національні ринки капіталів. Упродовж років після цього національними парламентами було винесено ціла низка законодавчих актів, регулюючих специфічні аспекти ринку, такі як Державне регулювання діяльності банків, податкові закони, вимоги безпеки до операцій з обміном валюти, і т.д.).

Тільки після 1986 року Комісією був розробив перший детальний план зі створення єдиного фінансового простору для лібералізації руху капіталу всередині Співтовариства. Метою поєднати все фінансові ринки і звільнити все валютні, і фінансові потоки. Дотримуючись плану, до 1 січня 1993 року країни Співтовариства (крім Греції) реально перейшли до вільної руху капіталу, на сьогодні якісь обмеження із цього питання можуть вводитися лише у окремих випадках, аналізованих Комісією. Це подія знаменує першу стадію початку економічному і валютному союзу.

Вільне рух капіталу дає можливість фізичним і солідним юридичним особам безперешкодно відкривати рахунки кожній країні Євросоюзу, і навіть переводити необмежені кошти з однієї країни у іншу. І це означає необмежені інвестиційні і можливості у всій Європі. Можна сказати, що вільний рух капіталу неминуче веде до тіснішій економічній і втрати фінансової интеграции.

2. Лібералізація платежей.

Вільне рух товарів, робочої сили в, послуг і капіталу має неминуче супроводжуватися заходами щодо лібералізації платежів. Будь-які обставини, які перешкоджають платежах за товари, послуги, чи оплату праці інших країнах Співтовариства, значно ускладнюють, і навіть роблять неможливим виконання цих основні свободи. Тому країни-учасниці повинні дозволити робити такі платежів до валюті країни, де живе получатель.

3. Політика конкуренции.

Єдиний ринок для промислових і сільськогосподарських товарів неспроможна діяти ефективно, коли будуть створено однакові всім умови конкуренції. Це єдиний шлях убезпечити єдиний ринок від якихось неринкових чинників. Заснована Європейська комісія регулює цей питання, і з 1991 року в нього також покладено функцію контролю (з правом «вето») за прийнятих рішень у цій галузі, і навіть над виконанням угод і ограничений.

Економічний і Міжнародний валютний союз.

Творці Співтовариства повністю віддавали усвідомлювали у цьому, створення спільного ринку та їхнє ефективне впровадження спільної політики у багатьох сферах має неминуче супроводжуватися впровадженням загальної економічної і валютної політики. Природно. що поступовий перехід до спільного ринку призведе до дедалі більшій взаємозалежності між країнами Співтовариства, що дуже ускладнить їх індивідуальний вибір короткострокових від економічних реалій. Поступово, економічні зміни, прийняті однієї країною ставали загальними і її партнерів, тоді, як посилювалася їх взаємозалежність. Саме тому виникла об'єктивній необхідності підвести загальну основу під національної політики з економіки кожної з стран-участниц.

Попри це, ніхто із творців Співтовариства не взяв він відповідальність очолити процес об'єднання економічної і валютної політики, який у перспективі призвів до економічному і валютному союзу. Країни Співтовариства були готові до того що, щоб пожертвувати Спільноти свій суверенітет у питаннях валютної, бюджетної системи і фіскальної політики. Натомість, спільні цілі національної економічної політики було встановлено, і Держави — члени погодилися в прагненнях цілей повної зайнятості, цінової стабільності, балансу платежів і загальну стабільність валюти. Шість стран-основательниц також погодились з тим, щоб координувати свою економічну політику що з інституціями Сообщества.

Незабаром стала очевидною, що фактичне просування координування їхньої політики зайшло далеко межі очікувань. Попри те що, що це були взагалі проведено з життєвої важливості для консолідації Європейської інтеграції, велика мета економічного і валютний союз, залишилося не достигнутой.

Проте успіхи «Спільного ринку» очевидні. Будучи одним із трьох центрів наснаги в реалізації світовій економіці Співтовариство активно розвиває торговельні зв’язки з державами, зокрема з Росією. У таблиці 3 представлені держави — основні партнери ЄС. Перший рядок займають Сполучені Штати, показники яких перевершують найближчих переслідувачів в 3 разу. Росія — на шостому месте.

Таблиця 3

Основні торгові партнери євроринку (млрд. євро)* | |Експорт |Імпорт |Торговий баланс | | |Январь|Январь|Рост|Январь|Январь|Рост|Январь |Січень | | | | | | | | |2000 |2001 | | |2000 |2001 | |2000 |2001 | | | | |США |15.2 |19.7 |30% |14.0 |17.1 |22% |1.2 |2.6 | |Японія |3.0 |3.8 |24% |6.5 |7.0 |8% |-3.5 |-3.3 | |Швейцарія |4.8 |5.7 |19% |4.3 |4.7 |8% |0.4 |1.0 | |Китай |1.4 |2.1 |48% |4.9 |6.8 |38% |-3.5 |-4.7 | |Норвегія |1.7 |2.0 |17% |3.7 |4.1 |11% |-2.0 |-2.1 | |Росія |1.1 |1.6 |41% |3.0 |4.1 |36% |-1.9 |-2.5 | |Польща |2.3 |2.7 |16% |1.6 |2.1 |33% |0.7 |0.6 | |Чехія |1.5 |2.0 |34% |1.4 |1.9 |37% |0.1 |0.1 | |Угорщина |1.5 |1.9 |23% |1.4 |1.9 |36% |0.1 |0.0 | |Туреччина |1.6 |1.9 |24% |1.3 |1.5 |12% |0.2 |0.5 |

*internet

Крім окремих держав, Співтовариство налагоджує економічні відносини коїться з іншими інтеграційними утвореннями, такі як НАФТА, МЕРКОСУР, що докладно описано у третій главі мого исследования.

II.3. Особливості становлення та розвитку латиноамериканського спільного ринку у межах «Меркосур»

Однією з характерних ознак сучасної міжнародної обстановки став зростання частки країн Латинська Америка й Карибського басейну (ЛАКБ) як у системі світогосподарських зв’язків, і у рішенні низки важливих політичних проблем країн світу. Внутрішній валовий продукт протягом ЛАКБ досяг до середини 90-х 900 млрд. доларів. Йде процес диверсифікації зовнішньоекономічних зв’язків. По кількісним і якісним параметрами економічного розвитку континенту випереджають інші регіони що розвивається світу. Латинська Америка нині знаходиться другому місці у світі серед найбільш быстроразвивающихся регіонів і з прогнозу на наступні п’ять років, щорічний приріст її внутрішнього валовий продукт має становити п’ять відсотків. За оцінками експертів Економічною комісії ООН для Латинська Америка й Карибського басейну (ЭКЛАК) ряд держав — звані регіональні держави (Аргентина, Бразилія, Мексика, Чилі й Венесуела) — зі свого економічним потенціалом стоїмо навіть поблизу рівню розвинутих країн. Дуже вражаючі успіхів у справі розвитку промислової інфраструктури, ядерній сфері та ракетної технології, електроніки, авіабудування, впровадження інформатики, і т.д. Різке збільшення товарообігу, обмеження митних бар'єрів, скорочення зовнішньої заборгованості, уповільнення втечі національного капіталу, а деяких країнах (Венесуела, Мексика) та її великомасштабний повернення, вдосконалення континентальної інтеграції - усе це істотно змінило валютно — фінансове становище країн ЛАКБ. Регіон став важливим центром формування системи багатополюсного світу. «Латинська Америка, — підкреслював Б. Н. Ельцин в відповіді стосовно питань аргентинської газети — одне з найбільш динамічно та розвитку планети регіонів. Він дедалі більший вплив на міжнародну політику й економіку. Саме з цього ми надаємо дедалі більше значення латиноамериканському вектору нашої зовнішньої политики… «[3]

МЕРКОСУР — найбільша угруповання і Південній Америці, за темпами розвитку переважає всі такі об'єднання. У неї входять Аргентина, Бразилія, Парагвай і Уругвай, а ролі асоційованих членів — Чилі й Болівія. У МЕРКОСУР формально збираються вступити й держави Південної Америки: Болівія, Венесуела, Колумбія, Перу, Чилі й Эквадор.

Об'єднання охоплює територію України у 12 млн км з населенням 200 млн чоловік і сумарним обсягом валового внутрішнього продукту що наближається до 1 трлн дол. Це майже 60% території Латинська Америка, 46% її населення і побудову близько 50% ВВП. 4] З власного вазі МЕРКОСУР поступається тільки такий супергигантам, як ЄС і Північноамериканський договору про вільної торгівлі (НАФТА). Назва організації походить від іспанського Mercado Comun del Cono Sur, що у перекладі означає «Об'єднаний Ринок Країн Південного Конуса». Першим кроком до створення Об'єднаного Ринку послужило угоду про вільної торгівлі, підписаний Аргентиною і Бразилією в 1986 р. У 1990 р. до цього угоді приєдналися Парагвай і Уругвай.

Основними адміністративними органами об'єднання є Рада загального ринку, Група спільного ринку, Комісія зі торгівлі, Спільна парламентська комісія, Соціально-економічний консультативний форум і Адміністративний секретаріат. У перших чотирьох робота ведеться на міжурядовому рівні. Основний принцип діяльності вищих органів Меркосур — консенсус. Ідея створення будь-якої наднаціональної структури за прикладом Європейського союзу не отримала поддержки.

З січня 1995 р. відповідно до Угодою Оуро Прето, підписаної 1994 р., Меркосур перейшов до вищий інтеграційний рівень: від зони вільної торгівлі до митному союзу. У внутризональной торгівлі всім учасників вводиться єдиний митний тариф (ЕВТТ) продукції, ввізну з третіх країн (ставка імпортні мита для різних товарів коштує від 0 до 20%). На 1997 р. ЕВТТ був запроваджено приблизно для 85%. товарної номенклатуры. 5] Для інших товарів передбачено перехідний час терміном на п’ять-десять років, протягом яких країни-учасниці повинні відповідно підняти чи опустити свої тарифи до єдиного рівня. Це насамперед стосується капітальних товарів (термін уніфікації - 2001 р.) і продуктів інформатики, і коштів телекомунікацій (2006 р.). Імпортна мито на капітальні товари, які з третіх країн, становитиме 14% всім учасників Меркосур.

Тимчасові винятки з ЕВТТ поширюються і деяких інших товари. Для Аргентини — це одяг, прокат чорних і кольорових металів, папір; для Бразилії, і Уругваю — молоко і молочні вироби для Парагваю — цукор тощо. Для кожної із багатьох країн список таких винятків налічує 300 — 450 позиций.

Що ж до внутризональной торгівлі, то звільняються й від мит більш 90% товарів місцевого виробництва. До цієї категорії ставляться вироби, де «національний компонент «(тобто. місцева додана вартість) становить середньому щонайменше 60%, а капітальних товарів — 80%. 6]

Найбільші промислові компанії країн — членів Меркосур залучені в інтеграційний процес. Кооперація та співпрацю, взаємні інвестиції отримали значного розповсюдження в машинобудівних галузях, і металургії. Є чимало, у межах яких здійснюється обмін технологіями (особливо між бразильськими і аргентинськими компаніями), досягається розмежування номенклатури випущених виробів (автомобілів і автодеталей, різних марок прокату чорних металів), що нерідко дозволяє послабити конкуренцію — й розділити галузеві рынки.

Інтеграція і інвестиційне співробітництво досягли значного рівня енергетиці. Встановлення з 1993 р. принципу пріоритетного забезпечення країн-учасниць енергоносіями помітно прискорило здійснення низки масштабних спільних проектів із, включно з освоєнням великого газового родовища північ від Аргентини і будівництво газопроводу для постачання паливом південних штатів Бразилии.

Реалізовуються плани об'єднання енергосистем країн — членів Меркосур, якими нагромаджено значний досвід спільного створення великих енергетичних об'єктів (бразильско-парагвайского гідроенергетичного комплексу «Итайпу «і аргентинско-уругвайского — «Сальто-Гранде »).

Внутризональная торгівля та співпрацю у промисловості завжди розвивалися в Меркосур паралельно. Найтісніша ув’язка інтересів обох названих секторів в інтеграційному процесі - одну з найважливіших причин динамізму регіонального товарообігу. З 1990 по 1995 р. товарообіг між чотирма країнами зріс у п’ять разів. Обсяг взаємних поставок між Аргентиною і Бразилією 1990-го — 1995 рр. зросла з 2 до 10 млрд долл. 7]

Інтеграційний процес охоплює ще й гуманітарну сферу. Укладено домовленості про взаємне визнання атестатів, дипломів, і інших документів про початковому і середню освіту. Істотно спрощені прикордонні формальності для переміщення фізичних осіб із території країн — членів Меркосур.

Що ж до трудових відносин, відповідно до Асунсьонскому договору, був встановлено принцип «вільного пересування робочої сили країнах Меркосур », отже під Одесою конусі виник ринок праці, що охопив більш 90 млн человек.

Проте Договір обмежився лише формулюванням завдання з'єднати прискорення економічного розвитку з найбільшим досягненням соціальну справедливість із єдиною метою поліпшення умов життя населення, у ньому була конкретизована ця соціально-економічна програма. З розвитком і поглиблення економічної інтеграції стали виникати соціальні проблеми, котрі зажадали координації дій всіх країн — учасниць Меркосур.

Проблеми безробіття, здешевлення робочої сили й «соціального демпінгу «гостро стоять нині ринку роботи в всіх країнах регіону. Держави, об'єднавшись у Меркосур, різні як за рівнем економічного розвитку, а й у традиціям, культурі, демографії і освітньому рівню населення, що, безумовно, надає велике впливом геть соціальні аспекти інтеграції і на складаний новий ринок праці. Кожна країна має специфічний ринку праці: для Уругваю характерні високий рівень освіти буде населення і ще традиції еміграції робочої сили в; для Аргентини, навпаки, звична імміграція; Парагвай відрізняється великою часткою сільського населення і ще, відповідно, некваліфікованої робочої сили; у Бразилії, що є економічним лідером Меркосур, має потенціал створення нових робочих мест.

У, Уругваї і Парагваї безробіття коливається в межах 8−10% економічно активного населення, Аргентині сягає 18%. Якщо врахувати приховану безробіття, то Бразилії вона становить 22%, а Аргентині охоплює третину населення. Причому у Аргентині самий високий рівень мінімальної зарплати: близько 200 дол. У цю цифру нижче — 105 дол., хоча прожитковий мінімум становить більш 600 дол. в місяць. У Уругваї падіння реальну зарплату в 1995 р. проти 1994 р. становило 1,4%. 8]

Зміна географії промисловості також нове явище ринку праці, оскільки для Меркосур «вигіднішим стає розміщення своїх капіталів у країнах чи зонах з найменшими митами. Здебільшого той процес торкнувся автомобільну, фармацевтичну і текстильну промисловість, і навіть сектор информатики.

З іншого боку, до нових явищам ринку праці можна віднести «промисловий поспіль «однієї країни в іншої: наприклад бразильські будівельні компанії фактично монополізували побудову сусідніх государствах.

Однією з найболючіших наслідків «транснаціоналізації праці «стала втрата низки соціальних гарантій, оскільки в усіх країнах Меркосур майже одночасно почалася реформа соціального забезпечення. Практично скрізь вона супроводжується зміною пенсійного законодавства надають у бік його жорсткості. Наприклад, в Уругваї пенсійний вік тоді збільшений до 60 років, а державне пенсійне страхування перетворюється на приватні руки. Складні проблеми стають у сфері медицини і гуманітарної освіти, де також посилюється вплив приватного сектору, у зв’язку з ніж постає проблема надання державних субсидій малозабезпеченим і безработным.

Триває процес соціального розшарування. За підрахунками ЭКЛАК, 40% найбідніших верств населення володіють Уругваї 22% сукупного національного продукту, Аргентині - 15, у Бразилії - 9,6%. З іншого боку, частку 10% найбагатших доводиться в Уругваї 25,9% продукту, Аргентині - 31,6, а Бразилії - 41,7%. 9] Отже, серед учасників Меркосур Уругвай має саму збалансовану структуру цих показателей.

Розширення економічного простору й навіть ринку збуту значить автоматичного створення нових робочих місць. За сучасних умов збільшення продуктивність праці практично в усіх галузях грунтується насамперед на впровадженні високих технологій. Тому нові робочі місця можуть з’являтися переважно у новітніх наукомістких галузях, але до робочої сили тут диктуватимуться саме підвищені вимоги: високий рівень освіти буде, професіоналізм і вузька спеціалізація. Отже, масове безробіття в Меркосур швидше за все матиме тенденцію до підвищення й у будущем.

Проблема ускладнюється тим, що у останнім часом вона почала набувати національний відтінок. Країнам Південного конуса, як та їх сусідів, це ніяк нове явище. Як відомо, події останнього десятиліття Західної Європи, куди кинувся потік дешевої робочої сили Африки та Азії, також поставили національну проблему може вирішити все комплексу трудових взаємин у ЄС, де безробіття досяг 11% в 1996 р. Притік легальних і нелегальних імміґрантів з сусідніх держав і з Південно-Східної Азії вже призвів до посилення націоналістичних настроїв і в певних верств населення країн — членів Меркосур. Так було в текстильної промисловості Аргентини використовується працю близько 1 млн нелегальних іммігрантів, переважно корейців. У 1996 р. найбільший аргентинський профспілка будівельників провів спеціальну кампанію проти болівійських і бразильських іммігрантів. Такі настрої стали поширюватися у середовищі найманих працівників, а й у колах дрібних і середніх підприємців, пов’язуваних свої ж проблеми і банкрутства з припливом іноземного капіталу, він був американський, бразильський чи аргентинский.

II.4. «Меркосур» за умов панамериканській интеграции

Особливістю процесів інтеграції у Західному півкулі на сучасному етапі, що відбуваються як під егідою США у межах панамериканского об'єднання, і у регіоні Латинська Америка й Карибського басейну, є біполярний характер ідеї створення Панамериканській зону вільної торгівлі, висунутої Сполучені Штати і підтриманої найбільшої країною континенту — Федеральної Республікою Бразилією. Але якщо кінцевою метою — формування найбільшого у світі спільного ринку, що включає строкатий конгломерат країн (від острівних міні держав Карибського басейну до світової наддержави) з урахуванням які діють субрегіональних угруповань в принципі відповідає інтересам країн — ініціаторів, то підходи до його реалізації походять від різних передумов, породжують серйозні розбіжності й істотно ускладнюють рішення поставленої задачи.

Основний компонент латиноамериканської стратегії США є Північноамериканський договору про вільної торгівлі (НАФТА). На базі НАФТА по задуму американської адміністрації він має бути створено найсильніше інтеграційне об'єднання у світі, що забезпечує Америці економічний добробут і політичне лідерство спочатку у Новому Світі з допомогою альянсу трьох провідних північноамериканських країн (США, Мексика, Канада), з наступним індивідуальним приєднанням інших країн, що охоплює величезну територію від Аляски до Вогняній Земли.

Бразилія бере активну що у обговоренні ідеї континентального спільного ринку, висунутої Сполучені Штати, але пропонує власний сценарій підходи до його реалізації. Вона сформулювала свій варіант створення ПАЗСТ — шляхом поєднання які діють під її егідою субрегіональних економічних блоків. Ядром цієї зони має стати МЕРКОСУР.

НАФТА перевершує Меркосур за величиною території у 1,8 разу, по чисельності населення 2 разу, по виробленому сукупного ВВП 7 раз, по внутризональному товарообігу (в абсолютних показниках) в 28 раз. 10] Така велика перевага породжує спокуса «продавити «свою концепцію створення ЗСТА, не зважаючи на думку молодших партнерів. Натомість Меркосур також має низку переваг. По-перше, воно виникло раніше НАФТА і просунулося далі за шляху інтеграції, перетворившись із торгової зони в митний союз. По-друге, його інтеграційні механізми виявилися гнучкими і жоден з його учасників не пережив таких економічних потрясінь, як Мексика в 1995 — 1996 рр. По-третє, імідж Бразилії як лідера тоді як США виграє, оскільки з ним не тягнеться шлейф интервенционизма. По-четверте, Меркосур завоював міжнародне зізнання у ролі незалежного суб'єкта на світової арені збагатився досвідом укладання важливих межблоковых угод (з ЄС, Андской группой).

Фактично контури двох різних підходів було закладено вже у основних документах. У розділі ст. 2204 договору НАФТА, що стосується приєднання інших країнах, було сформульовано дуже обтічно і залишала засновникам такого поєднання свободу дій у питанні прийому нових членів. У ньому записано: «Будь-яка країна або група країн може приєднатися до цього договору відповідно до цих умов і положенням, про яких можна досягти домовленість між ця країна чи групою країн і Комісією (НАФТА) і після отримання схвалення на відповідність до діючими законодавчими процедурами кожної країни «. 11]

Аналіз ст. 2204 дозволяє укласти: — «батьки-засновники «мислили категоріями поступового поширення НАФТА попри всі в Західну півкулю, у результаті до 2005 мала появиться

ЗСТА; - кожної латиноамериканської країні, як отримання доступу в «рай », потрібно було пройти «чистилище », тобто. відповідати вимогам які диктуються трьома початковими членами; - кожен із тріумвірату НАФТА фактично має право вето в питанні про вступі нових членов.

За 3 роки діяльності НАФТА з’ясувалося, що список вимог які мають відповідати, виявилося дуже великим. За словами експертів незалежної лондонській групи, яка випускає відоме аналітичне видання «Лэйтин америкен ньюслеттер », «США встановили мінімальні умови членством НАФТА. Вони включають ліквідацію тарифних і нетарифних бар'єрів, розумну відкритість ринку послуг, захист капіталовкладень, захист прав на інтелектуальну власність, вихідне законодавство щодо правил на походження товару, антидемпінгові правила, процедуру врегулювання суперечок і політик, обмеження субсидій «. 12] По думці англійських експертів, це «лише стартові умови «. Вичерпний пакет має з’явитися позднее.

Останнього майамского саміту президенти навіть Мексики і прем'єр- міністр Канади озвучили обраний ними курс. Вони офіційно запросили Чилі перевагу початку переговорів прилученні до торгової зоні трьох. Ні кому був секретом чому саме Чилі першої удостоїлася високої честі. Не в тому, що чилійське уряд успішно здійснила неоліберальні реформи, створило стабільно розвивається ринкову економік провело демократизацію країни. Чилі була «вільним стрільцем», не брала участі лише у латиноамериканської субрегіональної інтеграційної угрупованню. Отже, вона ідеально підходила спершу втілення в життя стратегії приєднання латиноамериканських держав НАФТА в в індивідуальному порядку за такою формулою «3+1 «. З цієї схемою велися переговори Сантьяго з засновниками НАФТА.

Те, що підходило для Чилі, виявилося неприйнятним для Бразилії, і низки інших країнах регіону. Прийняти формулу «3+1 «означало пускатися в плавання волею хвиль без будь-яких гарантій успішного її завершенні. Понад те, фактично потрібно було зруйнувати Меркосур та інші субрегіональні інтеграційні блоки, сформовані задовго того, як Вашингтон, з геоекономічних і геополітичних міркувань, зацікавився ідеєю створення спочатку торгової зони, потім співтовариства країн Західного полушария.

Крім компонента стратегічного характеру американо-бразильские протиріччя торкалися ряд конкретних питань: юридичне тлумачення терміна «походження товару », закупівлі, здійснювані лінією держсектора, відкриття фінансову сферу телекомунікацій, ефективний захист національних промисловців і др.

З часу саміту ЄС у Маямі пройшов рік. Упродовж цього терміну бразильська дипломатія зуміла переговорів за дверима, де готувалися проекти документів для 34 президентів та голів урядів, «поліпшити «текст заяви щодо створення ЗСТА. У Декларації принципів, схваленої в Маямі, говорилося: «Ми розширимо і углубим економічну інтеграцію в Західній півкулі з урахуванням діючих субрегіональних і двосторонніх угод, наводячи їх до спільного знаменника «. 13] Отже, розпливчастий термін «група країн «замінили конкретним «субрегіональні угоди «. Їм віддали певний пріоритет проти двосторонніми домовленостями, а записане положення про приведення їх до спільного знаменника можна було тлумачити визнанням рівнозначності всіх які у регіоні інтеграційних угод, об'єднання яких, а чи не поглинання одних іншими, створить у результаті общеамериканскую зону вільної торгівлі. Декларація принципів стала відправним моментом і розробити бразильської концепции.

Сповна протистояння двох принципово різних підходів до рішенню стратегічної завдання 2005 р. виявилося на першому етапі багатосторонніх переговорів, передбачених графіком, затвердженими Маямі. У першій конференції міністрів торгівлі 34 країн Західного півкулі в Денвері (США, червень 1995 р.) склалися два блоку. Про це наочно свідчили хід дебатів і прийняття резолюцій по основним питанням порядку денного (див. табл. 4).

Таблиця 4

1 Результати голосування на конференції у Денвері |Питання |Позиция|Союзники |Позици|Союзники|Резолюция | | |Бразили|Бразилии |я США |США | | | |і | | | | | |Використання | |Меркосур, | |НАФТА, | | |регіональних |за |Андский |против|Чили |відхилено | |блоків | |пакт | | | | |Індивідуальне | |Меркосур, | |НАФТА, | | |вступ до |проти |Андский |за |Чилі |відхилено | |НАФТА | |пакт | | | | |Створення 11 | |Канада, | | |компроміс: 7 | |робочих груп |проти |Меркосур |за | |груп, інші | | | | | | |4 1996 р. | |Робоча група з| |Андская | | | | |антидемпінгу |за |група, |проти| |відкладено 1996 | | | |Меркосур | | |р. | |Більш строгі | |Меркосур, | |НАФТА, | | |правила, ніж у |проти |Андский |за |Чилі |відхилено | |МТВ | |пакт | | | | |Економічна | | | | |схвалений | |стабілізація |за | |против|Мексика,|компромиссный | | | | | |Чилі |варіант | |Включення статей | | | | |схвалений | |про оточуючої |проти |Меркосур |за |НАФТА, |компромісний | |середовищі і соц. | | | |Чилі |варіант | |проблемах | | | | | | |Угоду про ЗСТА| | | |Аргентин| | |2000 р. |проти | |за |а, Чили,|отклонено | | | | | |НАФТА | | |Угоду про ЗСТА| | | | | | |2005 р. |за | |проти| |відхилено |

Глинкин О.Н. У пошуках компромісу [НАФТА — Меркосур] // Латинська Америка. 1997. № 10. З. 8.

Дух компромісу дозволив досягти в Денвері ще кількох рішень. У Спільної декларації рекомендувалося «негайно на проведення програми заходів, необхідні підготовки початку переговорів про Зоні вільної торгівлі Америки. ОАГ, ЭКЛАК і Межамериканскому банку була доручено роль координаторів реалізації складного завдання стикування понад двадцять діючих двосторонніх угод про вільної торгівлі та побудові Єдиного економічного каркаса у регіоні. Для «підготовки грунту «було створено робочі групи з питанням відкриття ринків, митних правил, інвестицій, стандартів, і технічних умов торгівлі, санітарних заходів, субсидій, антидемпінгових мит. Спірні проблеми було відкладено до кращих времен.

Бразильська дипломатія, використовуючи передвиборні труднощі Вашингтона, виявила бурхливу активність, і взагалі вдалося завоювати зважується на власну бік майже усі держави регіону, які враховували б уроки мексиканського кризи і безплідних переговорів Чилі про вступ у НАФТА. Через війну бразильський шлях у 2005 р. отримав схвалення на найважливіших форумах міждержавного співробітництва країн Латинська Америка (ЛАЭС і Група Ріо). У тому рішеннях намічено поетапний перехід до Латиноамериканському загальному ринку межі 2000 — 2005 рр.: зближення Меркосур з Андской групою першому етапі, асоціація з Центральноамериканським загальним ринком — другою і зближення з Асоціацією карибських країн — третьому. Отже, бразильська стратегія відпочатку була заглиблена у проходження моделі, вже випробуваної в Західної Європи, де спочатку виникли дві інтеграційні угруповання, а потім вони об'єдналися, що в результаті до створенню ЄС. Англійські експерти відзначали наприкінці 1996 р., що «Меркосур, попри тертя, викликані протекціоністськими намірами Бразилії, цілком очевидно постає як блок. Якщо розширення Меркосур триватиме, цілком може стати зразком для моделі ЗСТА». 14]

Глава III. ЄС — Меркосур — проблеми їх взаємодії і развития

Останніми роками формування регіональних інтеграційних угруповань набирає сили. Вони поступово розширюються через включення нових членів, консолідуються, знаходять додаткові правничий та повноваження, зокрема право виступати суб'єктами інтеграційного процесу, брати участь у об'єднаннях вищого рівня. Перша така інтеграційна трансконтинентальна угруповання об'єднає ЄС і Меркосур — південноамериканський регіон, економічно найтісніше пов’язані з Західної Европой.

На ЄС припадає понад чверті експорту Меркосур. Значне місце займає серед поставлених товарів традиційно займають аграрна продукція і продовольство. Мита на більшість товарів цієї категорії в ЄС високі, діють жорсткі нетарифні обмеження, що стосуються термінів зберігання, способів упаковки, дотримання і гігієнічних норм. Запроваджена в 1995 — 1996 рр. нову систему загальних преференцій, встановлюючи незмінні митні тарифи терміном на три-чотири роки (раніше вони змінювалися щорічно), зберігає які були досі обмеження імпорту найбільш конкурентоспроможних латиноамериканських товарів, зокрема сільськогосподарських, продовольчих, текстильних, шкіряних. Від імпортні мита звільняється, як й раніше, переважна більшість промислових виробів. Основна перепона їх просуванню на західноєвропейський ринок — щодо невисока якість. Вивезення нетрадиційної промислової продукції з Меркосур до ЄС невпинно зростає, чималу роль грають, в частковості, поставки автоузлов і деталей. У цілому нині, проте, експорт цьому напрямі розвивається щодо повільно, хитливо, в окремі періоди стагнирует.

Переважна більшість імпорту з ЄС — машини, устаткування. У Аргентині, Бразилії, активно які проводять програми економічної модернізації, сумарні потреби у припливі з-за кордону устаткування та технологій в ході інтеграції істотно не зменшилися, і з урахуванням знайденого динамізму економіки — навіть зросли. Нарощування товарообігу з ЄС йшло переважно з допомогою імпорту, який зріс у 1990 — 1996 рр. більш ніж 50%[15]. Бразилія випередила Мексику і став найбільшим імпортером західноєвропейських товарів у регионе.

Фінансова стабільність, високих темпів розвитку забезпечили в 90-ті роки значне збільшення притоку прямих іноземних інвестицій у Меркосур, зокрема з ЄС — на 50% проти рівнем 80-х годов[16]. Помітний інтерес викликав триває процес приватизації держсектора у Бразилії (зокрема електроенергетики, гірничодобувної промисловості). Провідні європейські автомобільні компанії почали здійснювати модернізацію своїх підприємств у Аргентині та Польщі Бразилії. На ці мети може нинішньому десятилітті буде витрачено понад 5 млрд дол. Але спочатку переважна більшість прямих іноземних інвестицій постачається з США. Частка Західної Європи, яка становила кінці 80-х понад 50 відсотків%, знизилася 1990 — 1995 рр. майже 25%. 17] Європейські інвестиції нерідко залишалися ближчі один до «дому », дбали про переоснащення виробництва, створення нових робочих місць, боротьбу з безробіттям. У ФРН здійснювалися багатомільярдні програми реструктурування економіки про «нових земель «. Мала місце й певна переорієнтування Східній Європі: Чехія та Угорщина отримували більше прямих інвестицій, ніж будь-яка південноамериканська страна.

Вочевидь, що у системі пріоритетів ЄС 90-ті роки позначилися певні зміни. Більше уваги приділяється внутрішніх проблем. На черги — створення Валютного союзу. Ймовірно у майбутньому і розширення Схід, поява нових членів із числа східноєвропейських держав. Перегляд аграрної політики, лібералізація зовнішньої торгівлі сільськогосподарськими товарами (що, до речі, передбачається угодами, ув’язненими на уругвайському раунді переговорів рамках ГАТТ) просуваються вкрай повільно. У, Аргентині чимале занепокоєння викликає різке збільшення дефіциту їх торгового балансу з ЄС; у роки цей показник був позитивним. Предметом постійної занепокоєння у ЄС є помітна ослаблення економічних позицій в Латинської Америки. Ця тенденція дуже чітко виявилося і в Меркосур, де немає лише частка західноєвропейських інвестицій, а й питому вагу ЄС у зовнішньоторговому товарообігу 1990-го — 1995 рр. зменшувалися. Безсумнівно, новий елемент в відносинах обох інтеграційних угруповань — зросла координація економічної політики країн — учасниць Меркосур.

У цьому досить непростий обстановці економічна стратегія ЄС регіоні до середини 90-х зазнала певні зміни щодо. Більший наголошується тепер у встановлення особливих відносин із найважливішими латиноамериканськими партнерами — передусім Меркосур, Мексикою, Чилі. Значним кроком у зазначеному напрямі стало підписання грудні 1995 р. у Мадриді Рамкової міжрегіонального угоди (РМД) співробітництво з Меркосур. Його першочергові мети — поступова лібералізація зовнішньої торгівлі, координація економічної та політики, встановлення зовнішньополітичного діалогу. Розв’язання всіх цих завдань сприймається як попередній етап шляху до створенню зони вільної торгівлі (ЗВТ), об'єднуючою обидві інтеграційні угруповання (ст. 2 — 4 РМД).

Відразу після підписання РМД розпочали діяти що передбачаються їм Рада з питань кооперації (СК), Змішана комісія з співробітництву (СКС) і Підкомісія про торгівлю (ст. 25 — 29). Вони сформовані на паритетних засадах, основний принцип його роботи — консенсус. Функції спостереження та контролю над ходом виконання РМД покладено на СК. У його складу входять члени вищих адміністративних органів ЄС і Меркосур. У засіданнях СК приймають участь міністри, у чийому компетенції перебуває рішення обговорюваних проблем. Засідання скликаються не менше рази на рік, а потреби і частіше. Задля більшої безперервності роботи СК може тимчасово делегувати усі поголовно чи частиною своїх повноважень СКС. Та загалом остання (як і підпорядковується їй Підкомісія про торгівлю) носить дорадчий і консультативний характер. Це форум, де обговорюються питання, які мають загальний интерес.

Висунута схема інтеграції - двухэтапная. Перший етап, підготовчий, регулюється РМД. У цей період необхідно розробити і був підписаний Договір асоціації, який регламентує другу, власне інтеграційну фазу. Звісно ж, що угоди про співробітництво, ув’язнені ЄС порівняно нещодавно з деякими східноєвропейськими і північноафриканськими країнами, не зможуть послужити зразком чи навіть джерелом аналогій в аналізованому разі. У Меркосур занадто багато специфіки, йдеться про дуже великою і динамічною угрупованню і традиційно важливому партнері ЄС латиноамериканському регіоні. Поки що відомі лише основні орієнтири майбутнього інтеграційного освіти. Це ЗВТ, в якої скасовуються тарифні і нетарифні обмеження у зовнішній торгівлі товарами і послугами. По кількаразових заяв вищих керівників обох блоків, термін цього проекту — 2001 р. М. Марин, віце- президент комісій ЄС, виступаючи у Брюсселі у липні 1995 р., заявив: «ЗВТ почне функціонувати у 2001 р. … Нами обраний шлях, що потребуватиме тривалих переговорів, але гарантує стабільність «. 18]

Нині ведуться інтенсивні переговори, створені задля зближення нормативів якості експортованих харчових і сільськогосподарських товарів хороших і спрощення митних процедур. За цією питанням буде підписано відповідно угоду й протокол. На порядку денному — узгодження інвестиційної і бізнесменів науково-технічної політики та дійових заходів з охорони інтелектуальної собственности.

На підготовчому етапі боку почнуть зниження митних бар'єрів, будь-які жорсткі зобов’язання з цього приводу не встановлюються. Перші кроки, зроблені ЄС (зокрема запровадження згаданої нової виборчої системи загальних преференцій на аграрну продукцію у 1996 р.), не пророкують різких змін. У травні 1996 р. представник Бразилії, у СКС охарактеризував неї загальних преференцій як дискримінаційну щодо найважливіших статей латиноамериканського экспорта.

Слід сказати, що РМД допускає збереження митних обмежень і після 2001 р. на звані «чутливі «товари (ст. 4). Їхню кількість не лімітується. Списки таких товарів, зазвичай, погоджуються та поступово скорочуються. У цьому нічого дивного. Цю стадію проходять майже всі інтеграційні об'єднання. Не можна, проте, применшувати труднощі нинішнього етапу. Економічний потенціал Меркосур великий. Собівартість аграрної продукції низька, та її якість високе, та й багато вироблені тут промислові вироби можуть успішно конкурувати з іншими європейськими (але тільки традиційні, а й прокат чорних і кольорових металів, папір, автомобілі, легкі літаки, зброю). У цих умовах РМД фактично дає ЄС відстрочку на чотири-п'ять років (а, по деяким позиціям — і більш тривалий період) зниження митних бар'єрів і до того ж час відкриває перед Меркосур перспективу швидше за все часткового й поступового, але гарантованого і передбачуваного розв’язання проблеми просування товарного експорту на західноєвропейський рынок.

Створення ЗВТ обіцяє обидва боки ряд додаткових переваг. Для ЄС — це передусім крок до відновлення пошатнувшихся економічних пріоритетів і фінансових позицій в стратегічно важливій регіоні. Для Меркосур — можливість залучення інвестицій і технологій Західної Європи, диверсифікації зовнішньоекономічних зв’язків, ослаблення обозначившейся, особливо різко 90-х років, односторонньої імпортної орієнтації на США.

РМД, безсумнівно, відбиває нове, глибше розуміння процесу глобалізації економічних зв’язків, самостійними учасниками якого дедалі більше стають як окремі країни, а й регіональні інтеграційні угруповання. Це перший історії договір між двома митними союзами.

Заключение

Проведений нами аналіз літератури дозволяє укласти, під загальним ринком у сучасній економічної науці розуміється об'єднання країн, на яких, у вигляді законодавства створюються умови для вільного пересування товарів, послуг, капіталу робочої сили. Як підкреслюють провідні економісти світу, воно є що й політичним, адже потребує від урядів країн-членів єдиного розуміння цілей і завдань інтеграції, й погоджених дій на її достижения.

Характерним відзнакою спільного ринку з інших форм інтеграції є мобільність факторів виробництва у його території. Це справді серйозний крок шляху до економічному згуртуванню, оскільки держави змушені поступитися національними інтересами заради спільної мети. Аналізуючи цей етап створюються наднаціональні інститути управління, регулюючі та контролюючі діяльність спільного ринку і які б його совершенствованию.

На сьогодні у світі склалося кілька загальних ринків. Найбільш розвиненим є європейський спільний ринок, створений повоєнні роки і функціонуючий по сьогодні. До складу об'єднання входять 15 країн Європи. Передумовами виникнення ринку з’явилися: по-перше, повоєнна розруха й необхідність відновлення економіки; по-друге, в плані треба було потужна організація, здатна протистояти Америці й Радянському Союзі; по-третє, досвід двох світових війн призвів до розумінню цінності мирного співіснування і він потребував негайних кроків із його достижению.

Першим кроком до утворення спільного простору у Європі послужило створення Європейського Об'єднання Вугілля і Стали (ЄОВС), яке згодом, принаймні нових членів переріс у Європейське Співтовариство. Визначальними «віхами» історія розвитку ЄЕС з’явилися: Римський договір (1957 р.), який ознаменував об'єднання; «Білу книгу» — комплекс заходів задля досягнення цілей спільного ринку (1985 р.); Єдиний європейський акт (1987 р.), законодавчо котрий закріпив, всі ці меры.

Попри складнощі у ході інтеграції мети європейського ринку все-таки досягнуто, і сьогодні Європа представляє єдиний налагоджений механізм, одне із центрів світових сил.

Основними перешкодами по дорозі створення спільного ринку на Європі були следующие:

— різне розуміння цілей інтеграції і дії різних направлениях;

— нерівномірність розвитку країн-членів группировки;

— бюрократична «тяганина» і під час прийнятих решений.

На відміну у ЄС, латиноамериканський загальний ринок МЕРКОСУР існує трохи більше 15 років, проте є тією щонайменше однією з динамічно та розвитку регіонів світу. У Меркосур входять Бразилія, Аргентина, Парагвай, Уругвай. Настільки невелика кількість учасників (проти ЄС) дозволяє Меркосур швидше приймати рішення, сприяє тіснішої інтеграції, дає можливість постійного взаємодії. Меркосур активно співробітничає з іншими угрупованнями у регіоні, іде процес зближення Росії з Андской групою, ЄС і НАФТА.

Стосунки між НАФТА і Меркосур складаються дуже суперечливо. Кожен «тягне ковдру він», прагне розвивати співробітництво у рамках своєї партії. Сторони США на компроміс, і, попри вигоди, що обидві отримають від створення загальної зони торгівлі, схоже, що у п’ять років ця ідея і залишиться идеей.

Інакше виглядає співробітництво у рамках ЕС-Меркосур. Вже 95 було підписано угоду про лібералізацію зовнішньої торгівлі, що є першим кроком по дорозі створення загальної зони вільної торгівлі. Сторони активно взаємодіють в усіх галузях економіки, інвестиційної політики, і погляд, цей союз видається перспективно.

У цілому нині процес розвитку світової економіки останні десятиліття характеризується посиленням процесів інтеграції і глобалізації. Що й казати до нашої країни, то сподіваюся, що розумна зовнішня політика дозволить у майбутньому створити передумови, а то й приєднання країнам-членам ЄС, так хоча для створення спільного економічного простору. Це безсумнівно благотворно позначиться економіці з нашого стране.

Іншим пріоритетним напрямом вважаю зближення з державами СНД — історичними партнерами Росії у торгівлі. Багаторічний зарубіжний досвід, може надати у цьому неоціненну услугу.

Глоссарий

Білу книгу (біла газета) — каталог специфічних заходів з докладним планом завершення створення єдиного європейського ринку, опубліковано у 1985 р. Європейська асоціація вільної торгівлі (ЄАВТ) — європейська інтеграційна угруповання, існує із чотирьох січня 1960 р. Становить собою зону вільної торгівлі. Її членами початку 1994 р. були Австрія, Фінляндія, Ісландія, Норвегія, Швеція, Швейцарія. Європейський Союз — офіційна назва тієї провідною інтеграційної угруповання західноєвропейських країн. Європейське об'єднання вугілля і сталі (ЄОВС) — перше європейське об'єднання, існує із 23-ї липня 1951 р. Об'єднало вугільну і сталеву промисловості Франції та Німеччини. зона вільної торгівлі (ЗВТ) — форма економічної інтеграції, у межах якої скасовуються торгові обмеження між країнами-учасницями й раніше всього мита. МЕРКОСУР — найбільша інтеграційна угруповання і Південній Америці. НАФТА — зону вільної торгівлі у Північній Америці. Членами об'єднання є США, Канада і Мексика. Загальний ринок — форма економічної інтеграції, коли він крім принципів ЗВТ і ТЗ, допускається вільний рух капіталу, робочої сили й послуг. Митний союз (МС) — форма економічної інтеграції, коли він поруч із скасуванням мит встановлюється єдиний зовнішньоторговельний тариф і здійснюється єдина зовнішньоторговельна політика країнами-учасницями щодо третіх стран.

1. Абрамова Авт. Становище ринку праці [Меркосур] //Латинська Америка.

1997. № 10. З. 18−24. 2. Абрамова Авт. Уругвай у системі Меркосур [Південноамериканський загальний рынок]

//Латинська Америка. 1997. № 4. З. 52−57. 3. Авдокушин Е. Ф. Міжнародна економічна інтеграція //Авдокушин Е.Ф.

Міжнародні економічних відносин. -М., 1996. З. 179−193. 4. Баррос З. Основи південноамериканської інтеграції. //Латинська Америка. 1996.

№ 5. З. 20. 5. Безруков А.І., Зубченко Л. А. Європейська екологічна спільнота шляху до єдиному ринку: роль транснаціонального капіталу. -М.: Междунар. відносини, 1990.

204 з. 6. Глинкин О. Н. У пошуках компромісу [НАФТА — Меркосур] //Латинская

Америка. 1997. № 10. З. 6−14. 7. Глухарьов Л. И. Європейські співтовариства: у пошуках нової стратегії. -М. :

Междунар. відносини, 1990. 288 з. 8. Дьомін А. А. Проблеми європейського економічного сообщества

//Міжнародні економічних відносин. Л., 1990. З. 17−23. 9. Желєзняк А.А., Нутенко Л. Бразилія та Меркосур //Латинська Америка

1997. № 2. З. 35−40. 10. Желєзняк А.А., Нутенко Л. На порозі етапу співробітництва у ЕС:

[Меркосур — ЄС] //Латинська Америка. 1997. № 10. 11. Кардосо де Так Сільва Еге. Ставка на інтеграцію: [У розділі ст. з Венесуэлы]

//Латинська Америка. 1997. № 1. З. 18−26. 12. Клаверн А. Латинська Америка шляху до відкритого регионализму: Питання інтеграції //Латинська Америка. 1997. № 6. З. 4−15. 13. Лавут А. А. Меркосур та шляхи інтеграції в Латинської Америки: [Экономика]

//Латинська Америка. 1996. № 7−8. З. 140−153. 14. Ложечко М. Нафта в інтеграційних процесах: ж проблеми і перспективы.

//Зовнішня торгівля. 2000. № 5−6. З. 25. 15. Мазин А. В. Розширення в західний бік: [O Меркосуре] //Латинська Америка.

1997. № 10. З. 25−27. 16. Міжнародні економічних відносин: Інтеграція. -М.: «Банки біржі «, ЮНИТИ, 1997. 126 з. 17. Міжнародні економічних відносин. Під. ред. Рибалкіна В.Є. -М. ,

2000. 18. Наим М. Шлях Латинська Америка до ринків: [У розділі ст. США] Латинська Америка.

1996. № 5−6 19. Ординський Б. М. Результати першого п’ятиріччя: [Про Меркосуре] //Латинская

Америка. 1997. № 10. З. 4−6. 20. Петраш У. Венесуела і Меркосур: хто кого завойовує? //Латинская

Америка. 1997. № 12. З. 45−50. 21. Питовранова Н. Е. Чилі й інтеграційні процеси на американському континенті. //Латинська Америка. 1996. № 7−8. З. 39−47. 22. Раджабова З. К. Світова економіка. -Махачкала, 1998. З. 61−79. 23. Романова 3. Об'єднаний ринок США, Канади та Мексики: [НАФТА]

//Економіст. 1995. № 12. З. 80−86. 24. Романова З. И. Об'єднавчі процеси у світі основних зовнішньоекономічних концепцій: [Інтеграційні процеси в Латинская

Америці: НАФТА, АТР, Меркосур.] //Латинська Америка. 1997. № 2. З. 14-

23. 25. Хасбулатов Р. Світова економіка. -М.: ИНСАН, 1994. 26. Черковец Про. Європейський Союз: уроки інтеграції //Економіст. 1998. № 10

З. 74−84. 27. Шишков Ю. НАФТА: витоки, надії, перспективи. //МЭМО. 1991. № 11. С.

123−137. 28. Шокіна Н. Е. Меркосур і Мексика //Латинська Америка. 1997. № 10. З. 33-

35. 29. Щедрін А. Європейський Союз напередодні євро. //МЭМО. 1998. № 10 З. 93-

96. 30. Інтернет. WWW: internet Офіційний сайт ЄС Інтернет internet Євро internet Регіональне представництво ЕС

----------------------- [1] Деякі автори додають до цього переліку що й інформацію, яку нині вважає щонайменше важливим економічним чинником, із чим я зовсім можу погодитися. [2] Матеріали Інтернет із посиланням — European Integration. The origins and growth of the European Union. Dr. Klaus-Dieter Borchardt. На англійській. Видано в Люксембурзі для країн ЄС у 1995 р. [3] Кларин № 23 червня 1998 р. [4] Ординський Б. М. Результати першого п’ятиріччя: [Про Меркосуре] // Латинська Америка. 1997. № 10. З. 4.

[5] Ординський Б. М. Результати першого п’ятиріччя: [Про Меркосуре] // Латинська Америка. 1997. № 10. З. 4. [6] Ординський Б. М. Результати першого п’ятиріччя: [Про Меркосуре] // Латинська Америка. 1997. № 10. З. 5. [7] Ординський Б. М. Результати першого п’ятиріччя: [Про Меркосуре] // Латинська Америка. 1997. № 10. З. 5. [8] Абрамова Авт. Становище ринку праці [Меркосур] // Латинська Америка. 1997. № 10. З. 19.

[9] Абрамова М. Г. Становище ринку праці [Меркосур] // Латинська Америка. 1997. № 10. З. 21.

[10] Глинкин О. Н. У пошуках компромісу [НАФТА — Меркосур] // Латинська Америка. 1997. № 10. З. 8.

[11] Глинкин О. Н. У пошуках компромісу [НАФТА — Меркосур] // Латинська Америка. 1997. № 10. З. 9. [12]Шестернина Є. Буш почне будувати панамериканскую вільну економічної зони. // Незалежна Газета. 2001. № 47. [13] Романова З. И. Об'єднавчі процеси у світі основних зовнішньоекономічних концепцій: [Інтеграційні процеси в Латинської Америки — НАФТА, АТР, Меркосур] // Латинська Америка. 1997. № 2. [14] Романова З. И. Об'єднавчі процеси у світі основних зовнішньоекономічних концепцій: [Інтеграційні процеси в Латинської Америки — НАФТА, АТР, Меркосур] // Латинська Америка. 1997. № 2. [15] Матеріали Інтернет: internet [16] Желєзняк А.А., Нутенко Л. На порозі етапу співробітництва у ЄС: [Меркосур-ЕС] // Латинська Америка. 1997. № 10. З. 36. [17] Желєзняк А.А., Нутенко Л. На порозі етапу співробітництва у ЄС: [Меркосур-ЕС] // Латинська Америка. 1997. № 10. З. 36. [18] Матеріали Інтернет: internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой