Место Північної Південної Кореї на світових економічних зв'язках.
Порівняльна характеристика

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Международные отношения


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Міністерство загального користування та професійної освіти РФ

Уральський державний технічний университет

Реферат з дисципліни «Міжнародні економічні отношения»

Тема: Місце Північної Південної Кореї на світових економічних связях.

Порівняльна характеристика

Студент 2 курсу грн. И-271 Порцев Д. С.

Викладач Ямпольская Н. М.

Екатеринбург

2003

1. Введение

2. Особливості економіки двох государств.

3. Зовнішні економічні зв’язку Північної та Південної Кореи.

4. Перспективи й розвитку Корейського полуострова.

5. Економічні показники Корей, порівнювати з рівнем розвинених стран.

6. Заключение.

7. Список використаної литературы.

1. Введение.

В 1945 року, після звільнення Кореї від японських окупантів відбувалося формування: північ від країни просоветского — соціалістичного типу правління, позаяк у цьому регіоні залишалися частини Червоної Армії; Півдні прозахідного типу, оскільки там в 1945 року висадилися військові частини США. 1950-го — 1953 роках мала місце вооружённый конфлікт між Північчю і Півднем. Північ намагався нав’язати Півдню свій тип воєдино країну. Армії навіть ООН захищали Південної Кореї від нападок Північної Кореї, якої у своє чергу допомагали КНР та СРСР. 9 Вересня 1948 року була створена КНДР — Корейська Народна Демократична Республіка на Севере. Она займають площу 120,54 тисяч км2. Населення: 21. 687. 55 тисяч чол. примітка: гірські райони ізольовані і слабо населены

Возрастные категории:

0−14 років — 26% (чоловіки 2. 843. 250; жінки 2. 705. 206)

15- 64 року — 68% (чоловіки 7. 223. 364; жінки 7. 502. 094)

65 років і більше — 6% (чоловіки 448. 242; жінки 965. 394)

Средняя тривалість життя: 71 год

мужчины — 68 лет

женщины — 74 года

Национальность: кореєць, корейка (житель, жителька Північної Кореи)

Этнические групи: корейці 99%, інші (маленькі китайські громади і етнічні японці) 1%

Религии: буддизм і конфуціанство, чхондоге, християнство, традиційні верования;

Языки: корейський (офіційний), китайский

Уровень грамотності: 99% Природні багатства: вугілля, свинець, вольфрам, цинк, графіт, марганець, залізна руда, мідь, золото, пірит, сіль, флюорит, гидроэнергия;

Использование земли:

пахотная земля — 12%

под постійний врожай — 2%

под постійні пасовища — 0%

заповедники та вирубування лісу — 61%

остальное — 23%. Столиця: Пхеньян. Порта і гавані: Чонджин, Хамхунг, Кимчаек, Косонг, Унгсанг, Вонсан. Економіка КНДР сильно милитаризована і засекречена, тому про центрах концентрації виробництва складно судити. Після оголошення незалежності КНДР в 1948 року Республіка Корея стала займати площа 98,48 тисяч км2. Столиця: Сеул. Населення 47. 471 тисяч чол. Вікові категории:

0−14 років — 22% (чоловіки 5. 471. 520; жінки 4. 867. 688)

15- 64 року — 71% (чоловіки 17. 155. 401; жінки 16. 662. 227)

65 років і більше — 7% (чоловіки 1. 274. 943; жінки 2. 039. 190)

Средняя тривалість життя: 75 лет

мужчины — 71 год

женщины — 79 лет

Национальность: кореєць, корейка (житель, жителька Південної Кореи)

Этнические групи: корейці 99,9%, інші (20 тис. китайців) 0,01%

Религии: християнство 49%, буддизм (махаяна) 47%, конфуціанство 3%, шаманство, чхондоге 1%

Языки: корейський (офіційний), англійський широко використовують і викладається у та вищих навчальних заведениях;

Уровень грамотності: 98%

Природні багатства: вугілля, вольфрам, графіт, молібден, свинець, потенційна гидроэнергия;

Використання земли:

пахотная земля — 19%

под постійний врожай — 2%

под постійні пасовища — 1%

заповедники та вирубування лісу — 65%

остальное — 13% Економіки двох десятків країн дуже відрізняються один від друга, кожна з них свої особливості. Особливості економіки двох держав. Північна Корея. Економіка Північної Кореї один із найбільш центрально-управляемых і ізольованих у світі. Економічні перекручування та небажання уряду публікувати звіти скорочують кількість доступною достовірну інформацію. Майже вся промисловість є власністю держави. Режим продовжує наголошувати важку й військової промисловості на шкоду легкої й іншим необхідним галузям. Основна галузь промисловості: військова промисловість. Мілітаризація суспільства неминуче призводить до контролю з усіх які працюють у політичному та його економічної системах. Мілітаризація передбачає використання людських і матеріальних ресурсів суспільства для воєнних цілей. Це можна оцінити, порівнюючи кількість військових і чисельність всього населення, як і рівень військових витрат у НВП та Харківський державний бюджет. У 1997 року чисельність людей, службовців у війську і зайнятих в военно- промисловому комплексі Північної Кореї становила 36% від кількості населення, військових витрат склали 27% від НВП і 52% від бюджетних коштів. Людські, матеріальні та інші ресурси Північної Кореї, зосереджені у війську і ВПК з головою перекривають Витрати існування в умовах мирного часу. Будь-яке регулювання розподілу ресурсів зажадає змін — у політиці Північної Кореї, спирається на військову стратегію, у напрямку до політиці, яка орієнтована відновлення економіки. Оборонна промисловість є основою військового комплексу країни й розвивається у відповідність до змінами у військових витратах, тоді як зміни у військових витратах пов’язані регулюванням збройних сил. Скорочення військових витрат призведе до падіння закупівель озброєння, скорочення внутрішнього виробництва та імпорту. Є різноманітні думки щодо економічного значення військових витрат. Деякі вчені свідчать, що інвестиції в оборонну промисловість створюють додаткову економічну вартість, підтримує зайнятість, розвиває технології, які можна застосовано у приватному реальному секторі економіки. Інші вважають, що вигоди від такого типу інвестицій значно менше, ніж тому разі, коли інвестується безпосередньо приватний сектор. Нинішній рівень дискусій віддає перевагу останній точки зору. Ця тенденція ігнорує політичну та військову необхідність інвестування на оборонну промисловість. Система, що як пріоритету висуває воєнних цілей і їхні коштовності, наголошує на оборонних витратах, що перевищує ефективність економіки нашої країни. Оборонна індустрія Північної Кореї складається з безпосередньо оборонних підприємств і «приватних» фірм, вовлечённых у виробництві об'єктів, військового призначення. За даними, наданим північнокорейським перебіжчиком Хван Чан Ёпом, Північна Корея продовжує віддавати пріоритет виробництву військової продукції навіть після ухвалення плану «паралельного розвитку економіки і військової комплексу» на 14-ї сесії 4-го Збори Трудової партії Кореї в 1967 року. Уся вироблена продукція є військового контролю. У разі, коли військовому виробництву приділяється першорядне увагу, виникає дефіцит невоєнній продукції. Ті керівники підприємств, котрі відмовляються або виконує план військового замовлення, піддаються покаранню. У Північної Кореї все промислові підприємства є діючої частиною военно- промислового комплексу. Інші галузі промисловості: машинобудування, електрику, хімічна промисловість, гірничодобувна промисловість (вугілля, залізна руда, магній, графіт, мідь, цинк, свинець, дорогоцінні метали), металургія, текстильна промисловість, пищеперерабатывающая, туризм; Економіка Північної Кореї нині перебуває у глибокому застої, складність ситуації погіршується недостатньою кількістю енергії, застарілим обладнанням і відсутністю нових інвестицій. Останніми роками поліпшилося стан сільськогосподарського сектора, проте виробництво зерна досі на 1 млн. тонн менше від необхідного кількості. Країну виручає постійний потік продовольчої міжнародної фінансової допомоги. У дивовижній країні дуже високий рівень смертності з голоду і захворювань, викликаних недоеданиями. Південну Корею. Як одне із Чотирьох Драконів Східній Азії, Південну Корею досягла неймовірних економічних успіхів. Три десятиліття тому, рівень доходу душу населення можна було порівняти із найбільш бідними країнами Африки та Азії, а сьогодні з цього показника Південну Корею перевищує усемеро Індію, в 13 раз свого сусіда до Північної Кореї і залишається лише на рівні розвинених країнах Європейського Союзу. Такий успіх у кінці 80-х було досягнуто багато в чому завдяки тісною взаємовигідним зв’язкам держави і великим бізнесом, які мають прямі кредитування, обмеження з імпорту, спонсорство певних напрямів промисловості, й, звісно, завдяки працьовитості нації. Фінансовий криза 1997 — 1999 років, тим щонайменше, виявив слабкі боку економіки нашої країни, серед яких великі іноземні позики й слабке управління фінансовому секторі. До 1999 року вдалося відновити фінансову стабільність, перетворивши істотне падіння 1998 року у стрімке зростання 1999-го. Сеул закликав найбільші фінансові й торговельні групи до співробітництва у зміцненні і перебудову економіки, а конгломерати середніх розмірів за проведення різних економічних програм разом із банками страны.

Особливістю економіки Південна Корея стала значна роль держави у управлінні економічними процесами. Урядовий контроль над розвитком господарської сфери був основним законом країни. Капіталістичні відносини «насаджувалися» згори, і одночасно відбувалося їх становлення у надрах господарського механізму за підвищеної ролі зовнішнього, ендогенного чинника. Держава забезпечувало централізоване вплив на сферу соціально-економічних рішень, що оприявнювалась у стимулювання розвитку найбільших об'єднань, злиття банківського і промислового капіталу, створенні державного сектора. Воно прагнуло недопущення руйнування малих підприємців, щоб уникнути переповнення ринку праці безробітними. При направляющем вплив держави відбувалося розвиток капіталізму в сільське господарство Південну Корею пішла шляхом запозичення іноземної технології, що призвело країну досягненням НТП. На сьогодні у країні розвинені наукоємні галузі промисловості: електроніка, автомобілебудування, хімічна промисловість, кораблебудування; і навіть: сталеливарна промисловість, текстильна промисловість, виробництво одягу, взуття. Процеси концентрації та централізації капіталу призвели до великих фінансово-промислових груп — чиптан, чи чеболь. Вони сформувалися з урахуванням торгових фірм і включають компанії різних різних галузей, будучи величезними конгломератами. Приблизно 50 груп грають домінуючу роль господарстві країни, сюди входячи «Хёнде», «Самсунг», «Деу». Модель економічного розвитку Південна Корея має багато з японської, але роль уряду у регулюванні економіки тут було значно вище. Широко використовувалися диктаторські методи керівництва. Так було в 1978 року, коли багато південнокорейські фірми було неможливо погашати свої іноземні борги, президент звільнив їхню відмінність від виплати відсотків внутрішнім інвесторам і від погашення заборгованості. Тривалий час внутрішні інвестори отримували негативний реальний відсоток на заощадження. Все було спрямовано на мобілізацію ресурсів. З 1987 року зроблено кроки щодо ослаблення державного регулювання, вжито заходи для лібералізації і творення відкритішою для іноземних виробників економіки. Цей процес відбувається отримав нового потужного імпульсу після фінансової кризи 1997 року. Сталися зміни у виробничої структурі чеболь. Звільнившись частково профільних підприємств, вони наблизилися за своєю структурою до промисловим концернам. Одночасно збільшився безпосередній контроль п’яти найбільших чеболь над кредитної сферою. Зовнішні економічні зв’язку Північної Південної Кореї. У зовнішніх економічних зв’язках Південна і Північна Корея також істотно відрізняються одна від друга. Економічний стан КНДР роки існування цієї держави чого залежало від іноземної економічної допомоги. Спочатку її надавали ідеологічно близькі Китаю і СРСР. Після розвалу СРСР Північна Корея мусила все звернутися по допомогу до країнам, які північнокорейська пропаганда називала і продовжує називати ворогами — до Південній Кореї, Західної Європі, навіть Японії. СРСР та Китаю активно підтримували КНДР в 1950—1960-е роки. СРСР розраховував надавати особливе впливом геть Корею, оскільки Кім Ір Сен свого часу носив погони капітана Радянської армії, яке син — нинішній голова КНДР — Кім Чен Ір — народився під Хабаровському і у радянської школі. Зокрема, у час Корейської війни за північнокорейської армії воювали тисячі радянських військових інструкторів й регулярні частини армії КНР. Війська КНДР були оснащені радянським зброєю. У 1950−1970-е роки зовнішня політика КНДР полягала у лавіруванні між Китаєм та СРСР, стали на той час з союзників — ворогами. Фактично, КНДР в такий спосіб вимагав в СРСР та Китаю економічну, технологічну та військові допомогу. Після закінчення Холодної війни, валовий внутрішній продукт (ВВП) КНДР, що традиційно ріс приблизно за 2% на рік, почав різко знижуватися. Причиною цього є припинення радянської допомоги, яка виражалася, в частковості, придбання північнокорейських товарів за цінами. Приміром, тоді як 1990 року обсяг торгівлі між СРСР і КНДР становив $ 2.5 млрд., то 1991 року упав до $ 365 млн. Вже 1990 року ВВП Північної Кореї знизився на 3. 7%. Різко виріс обсяг зовнішнього боргу. Якщо 1990 року він становив $ 7. 86 млрд., що становило 34% ВВП, то 1998 року сягнув $ 12.1 млрд. чи 96% північнокорейського ВВП. По різним оцінкам, північнокорейський борг Росії становить $ 3 — 5 млрд. і немає тенденції до погашення. У 1993 року северокорейское керівництво звернулося по допомогу до міжнародного співтовариства, і навіть вдалося до шантажу. У 1993 року КНДР вийшов із договору про нерозповсюдження створення ядерної зброї, якого приєдналася в 1985 року. навіть Північна Корея розпочали переговори про наданні американської економічної допомоги. Через війну посередницької місії екс-президента США Джиммі Картера, Північна Корея погодилася заморозити свої військові атомні програми розвитку й розпочати з США. Через війну переговорів було досягнуто компромісу: КНДР зобов’язалася заморозити свої ядерні об'єкти і у перспективі закрити їх. США зобов’язалися постачати КНДР мазутом опалювання населених пунктів країни (500 тис. т. щорічно), і навіть (що з Південною Кореєю і Японією) фінансувати будівництво двох ядерних реакторів на легкої воді, з допомогою яких неможливо виробляти збройові ядерні матеріали. З іншого боку, США, Японія та Південна Корея зобов’язалися надати КНДР продовольчу допомогу. У 1996 року КНДР отримала 900 тис. т продовольства, 1997 року — 1.2 млн., 1998 року — 1.3 млн. Порівняйте, у середині 90-х років Північна Корея виробляла трохи більше 3 млн. т. збіжжя на рік. За даними Агентства США по Міжнародному Розвитку The U.S. Agency for International Development, із 1994 по 2002 рік США допомогли КНДР у вигляді $ 620 млн. Отже, Північна Корея стала найбільшим одержувачем американської допомоги у Азії. Попри те що, що у 2001 року у КНДР було зібрано доброго врожаю, країни продовжує відчуватися недолік продовольства. За даними ООН, Північна Корея досі потребує іноземної продовольчої допомоги — принаймні, вона має становити 1.5 млн. т зерна щорічно. За оцінками південнокорейських дослідників, якщо США припинять надавати КНДР продовольчу допомогу, з голоду помруть 300−400 тис. північнокорейців. Деякі аналітики вважають, що нинішній ядерний криза, спровокований КНДР, є черговий спробою отримати економічну підтримку від навіть їх союзників. Північна Корея дотримувалася позиції самозабезпечення, одержуючи все інше, що ні виробляла сама від СРСР з пільговим цінами. У цей момент така позиція нежиттєздатна, КНДР має партнерів імпорту і експорту. Партнери Північної Кореї імпорту: (нафту, коксівне вугілля, машинне устаткування, товари народного споживання, зерно) Китай 33%, Японія 17%, Росія 5%, Південну Корею 4%, Німеччина 3%. Партнери експорту: (мінерали, металургійні продукти, промислові товари, включаючи озброєння, сільськогосподарські товари та рибні продукти) Японія 28%, Південну Корею 21%, Китай 5%, Німеччина 4%, Росія 1%. Розвиток господарства Південна Корея багато в чому визначалося розширенням її зовнішньоекономічних зв’язків. Південну Корею не належить до країн вільного торгового режиму. Уряд, граючи домінуючу роль економіці, здійснює прямий і непрямий контроль у зовнішньоекономічних зв’язках, донедавна зовнішньоторговельна політика сутнісно представляла систему протекціоністських методів розвитку експорту і ліцензування імпорту. Зовнішня торгівля займає найважливіше місце у системі зовнішньоекономічних зв’язків країни. Вона розвивалася на високі темпи. У 80−90-х роках темпи зовнішньої торгівлі в 1,2−2,7 разу перевершували темпи Приросту ВВП. Так було в 80- е роки середньорічний приріст експорту становив 14,5, у 90-ті - 15,6% (60-ті - 33,4%, 70-ті - 39,8%). Швидке зростання зовнішньої торгівлі з’явився результатом впливу різних факторів, і умов, 51 тому числі зовнішньоторговельної політики, на процес формування й розширення експортного потенціалу країни. Високі темпи зовнішньоторговельного обороту призвели до зростання значення Південна Корея на світові ринки. Її частка у світовому експорті зросла з 0,04% в 1962 г. до 1,1 в 1980 р., 1,9 — 1990 р. і 3,3% - 1998 р. Збільшилася втягнутість країни у міжнародний поділ праці, про що свідчить коефіцієнт еластичності експорту й імпорту стосовно ВВП і зростання експортної і імпортної квот. Експортна квота досягла 35−41% ВВП (1960 р. — 1,1%; 1980 р. — 30,1%) і кілька поступається відповідним показниками деяких малих розвинутих країн. Імпортна залежність залишається традиційно більш високої, але різниця у показниках значно зменшилася. Експортно- орієнтоване виробництво посилило залежність країни стану світового господарства, від характеру і масштабів зовнішньоекономічних зв’язків. Істотних змін зазнала у структурі зовнішньої торгівлі. У товарної. структурі експорту істотно зросла частка тих продукції матеріаломістких і наукоёмких деяких галузей і скоротилася частка трудомісткою продукції. Зміни у товарної структурі зовнішньої торгівлі відбили галузеві зрушення в виробництві. Товарна структура експорту, в % |Товарні групи |1980 |1990 |1995 |1998 | |Продовольство |6,0 |3,5 |2,4 |, 2,0 | |текстиль |28,2 |21,4 |13,8 |14,4 | |взуття |5,0 |6,2 |1,5 |0,3 | |хімія |1,6 |3,7 |7,0 |7,6 | |. | | | | | |метали |14,5 |8,7 |5,4 |7,5 | |машини та устаткування, |- |39,3 |52,5 |49,1 | |транспортні засоби. | | | | | |Загальне машинобудування |- |1,5 |2,3 |2,4 | |Конторське устаткування |- |4,1 |4,0 |4,1 | |Телекомунікаційні і |- |9,6 |7,0 |5,9 | |музичне устаткування| | | | | | | | | | | |транзистори |- |8,2 |15,5 |14,7 | |електромашинобудування | - |22,7 |18,5 |11,8 | |автобудування |- |5,1 |8.1 |9,2 | |суднобудування |- |5,6 |4,4 |6,0 |

Швидке зростання базових галузей машинобудування із другої половини 1970-х років дозволив Південній Кореї виходити зовнішній ринок постачальником різноманітних машин і устаткування. найдинамічнішою та перспективної статтею експорту продукції обробній промисловості стали електронні і електротехнічні вироби (телевізори, радіоприймачі, касетні магнітофони, обладнання далекого зв’язку, оргтехніка). Частка електроніки і електротехніки збільшилася до 25% експорту. До середини1980-х років у його структурі займала важливе місце побутова електроніка. У наступні роки електронні компанії направили зусилля виробництва телекомунікаційного устаткування, коштів автоматизації виробничих процесів. У 90-х роках стався перехід до вивезенню більш дорогого устаткування проти нової технікою. Серед електронних товарів найвищою конкурентоспроможністю мають напівпровідники. Серед опитаної транспортних засобів крім суднобудування важливе посів вивезення автомобілів і запчастин до них — свыше

9% усього експорту. За окремими товарам південно-корейські компанії заняли

прочные позиції на світовому ринку: золоті вироби -23,3%

суда — 18,6%, транзистори, електронні лампи — 10,3%,

вычислительная техніка — 3%. Але це товари испытывают

растущую конкуренцію із боку інших країнах. У структурі імпорту основне останнє місце посідають устаткування, сировину й продовольчі товари. Значна частина коштів промислових матеріалів і палива реекспортуються. Питома вага сировини й палива перевищує третину імпорту. По ввезення круглого лісу, кам’яного вугілля, залізної руди, бавовни, кукурудзи, нафти Південну Корею виступає на світові ринки другим — четвертим за величиною імпортером у світі. Це визначає її високу залежність від коливання цін на сировинні товари. Південно-корейські компанії закуповують там значну частину спеціального устаткування й машин високої складності. Обсяг ввезення машин і устаткування сягає 37%ого обсягу імпорту. за рахунок імпорту задовольнялося до попиту на устаткування. У основі конкурентних переваг южно-корейских товарів тривалий час перебували низькі витрати на робочої сили, і навіть пряме і непрямий субсидування. У експортних галузях були наполовину знижено податки, зняті мита На ввезення сировини й напівфабрикатів, необхідні виробництва товарів експорту. На здійснення експортних операцій надавалися пільгові позички. Із середини 80-х значення вищевказаних чинників знизилося. Лише у 1980- 1993 рр. реальна заробітна плата промисловості збільшилася 5,4 разу, а вироблення на зайнятого — в 4,8 разу. Недоліки на робочої сили для чеболь збільшилися ще більше коштів у в зв’язку зі відрахуваннями на соціальні потреби, зокрема, на субсидування житлових витрат робочих. У южно-корейских експортерів знизився цінової чинник. Ускладнення проблем конкуренції, тиск підприємців змушують правлячі кола шукати шляху ослаблення установок у сфері зайнятості. Головними торговими партнерами Південна Корея всіх етапах індустріалізації виступали Японія та США. Він дотримувався думки АТР зіграли роль постачальників таких товарів, як нафта і природний інше мінеральну сировину, ринків збуту промислових товарів. Перед Японії 1998 р. доводилося 9,2% южно- корейського експорту і 18,1% імпорту, частку США відповідно — 17,2 і 21,9%. У зв’язку з зміцненням конкурентних позицій южно-корейских компаній на світові ринки США посилили свою зовнішньоекономічну політику. Значення навіть Японії дещо знизилося. Зміцнюються зв’язки й з КНР, країнами АСЕАН. Перед КНР доводиться 9% южно-корейского експорту і одну% імпорту. Зміни у товарної структурі зовнішньої торгівлі відбито у обміні технологією, Головною особливістю географічної структури обміну технологією і те, основним її постачальником виступає Японія, а чи не США. Зовнішньоторговельний оборот високо концентрировав. Чотири найбільших чеболь забезпечують 25% експорту країни, який через компанії. Зовнішня торгівля незалежності до середини 90-х зводилася дефіцит, чому сприяло збільшення імпорту машин і устаткування. Дефіцитність зовнішньої торгівлі вкривається іншими операціями, і основним засобом підтримки зовнішнього балансу було використання іноземного капіталу різні форми, що значно відзначалися у залежність від періоду господарського розвитку. Важливу роль обіймав позичковий капітал. Під час індустріалізації, особливо у 60-ті роки під час здійснення експортноорієнтованої політики, основне місце, займали державні позики. З кінця 1970-х років частка державних позик значно зменшилася. Широке залучення позичкового капіталу спричинило різке зростанню зовнішньої заборгованості, але норма обслуговування боргу трималася на прийнятному рівні - 15−16%. У 90-х роках абсолютні і відносні показники зовнішньої заборгованості «зросли внаслідок фінансової лібералізації, упразднившей різні обмеження на іноземні запозичення. Її обсяг 1997 р. перевищив 158 млрд дол. за високої короткостроковій компоненті - 2/3, що стало одній з причин фінансової кризи 1997 р. З 1970-х років зростання роль у зовнішньоекономічних відносинах стало грати рух прямих капіталовкладень. По сукупного обсягу іноземних прямих капіталовкладень (20,5 млрд дол. 1999 р.) країна поступається ряду східно-азіатських і південно-східних країн. По відносним показниками іноземні інвестиції також поступаються згаданим країнам. У 1971−1980 рр. середньорічний приплив іноземних прямих капіталовкладень становив 1,34% валових інвестицій у основний капітал країни, в 1981—1990 гг. — 0,54, в1991- 1998 гг. -3,2%. Правлячі кола виявляють зацікавлення залучення прямих капіталовкладень при пайову участь місцевого капіталу, що викликало б засвоєнню нову технологію. Із середини 1960-х років ухвалені якісь закони, за якими, зокрема, підприємства з іноземним капіталом звільнялися від прибуткового податку перші п’ять років, податку з юридичних, податку з майна. У цьому влади намагалися тримати іноземні прямі капіталовкладення під медичним наглядом. У деякі сектори економіки їх доступ закрили, включаючи засоби інформації, нафтопереробку, кілька послуг. Іноземні банки могли відкривати лише відділення, але з дочірніми компаніями. Іноземні капіталовкладення переважно були у експортних зонах, хто був засновані в 1966 р. для товарів на експорт. На іноземних підприємствах, у 1997 р. вироблялося 6% ВВП (Тайвань — 8,1% ВВП), 22,5% продукції обробній промисловості. У деяких галузях промисловості компанії, контрольовані іноземним капіталом, забезпечували основна частка промислового виробництва — в электромашиностроении і електроніці -65−73%. Наприкінці 1990-х років у результаті фінансової кризи позиції іноземного капіталу посилилися. Основними інвесторами виступають компанії США, Нідерландів, Німеччини, Японії. Підвищення рівня економічного та розвитку перетворило Південну Корею у другій половині 80-х в нового експортера капіталу. Таке зміна означає радикальну трансформацію її позицій, і значення міжнародних економічні відносини у світовому господарстві загалом, особливо у економіці АТР. Капітал став вивозитися ще наприкінці 1960-х років, але були епізодичні угоди. За 1966−1981 рр. кумулятивний сума прямих інвестицій становила лише 209 млн дол., з 1981 по 1989 рр, досягла 1,7 млрд, а 1998 р. — вже 21,5 млрд дол., чи 0,5% світового обсяг ВПК. Основними ринками докладання капіталу виступають країни Південно-Східної Азії. Якщо роки південно-корейські компанії вкладали капітал в об'єкти, продукція яких поставлялася на внутрішні ринки отримали інвестиції країн, то останні десятиліття 75% зарубіжних підприємств експортують більшість своєї продукції. Зарубіжні інвестиції біля країн вкладено з метою перекласти туди трудомісткі і матеріаломісткі галузі, використовувати місцеве сировину й робочої сили, в розвинених країн — наблизити продукцію до ринків, одержати доступ науково- технічним досягненням країн. Помітне місце у системі міжнародних економічних відносин країни займають будівельні послуги і міграція робочої сили в. На початку 80-х прибутки від зарубіжних будівельних підрядів склали 40% всіх надходжень від невидимою торгівлі. Основним районом докладання робочих рук були країни Близького і Середнього Сходу, передусім Саудівська Аравія. Саме тоді країна вийшла друге у світі після США за вартістю здійснених зарубіжних проектів — 6,1% контрактів. Перспективи й розвитку Корейського півострова. На цьому етапі свого розвитку Південну Корею значно наблизилася до рівню розвинутих країн багато чому їм не поступається. Але їй залишаються недоліки (циклічність економіки — наступ чергового кризи, лібералізація зовнішньої торгівлі, менше втручання у національну економіку й т. буд.). Північна Корея дійшла переломному моменту, свідчать такі докази. Були, втім, у північнокорейців і об'єктивні підстави на те, щоб позитивно ставитися до правлячому режимові. Рівень життя жінок у КНДР підвищувався остаточно 70-х років — при цьому, самі корейці порівнювали своє становище ні з життям мешканців інших держав, про яку або не мали ані найменшого уявлення, а зі часом японського колоніального правління і повоєнної розрухи. Північна Корея початку помітно відставати від Південної лише у сімдесяті, і протягом довгого часу це відставання вдавалося приховувати від населення. На початку 90-х років до Північної Кореї спіткала економічна катастрофа. Пхеньянська пропаганда десятиліттями повторювала про сповнену економічної самодостатності країни, але насправді КНДР постійно отримувала значну радянську і китайську допомогу (як пряму, і непряму, через незбалансовану торгівлю і постачання стратегічних товарів по явно заниженими цінами). Саме існування цієї допомоги у Пхеньяні замовчувалося і навіть прямо заперечувалося, але практично її економічне значення було величезним. Найбільш серйозним ударом для північнокорейської економіки стало припинення субсидируемых постачання нафти. З 1990 року в КНДР стала швидко погіршуватися. У 1990−1999 рр. країна відчувала «негативний економічний зростання». За роки ВНП КНДР скоротився приблизно двічі (точніших даних немає, оскільки все економічна статистика в КНДР засекречена вже півстоліття). Наслідком став катастрофічний голод 1996−2000 рр., який забрав безліч життів. За оцінками, число жертв голоду становило від 200 тисяч до 2 мільйонів, тобто не від 1% до 10% країни — це означає, що голод став найбільшим гуманітарної катастрофою у Східній Азії з часів китайського «великого стрибка». Офіційно в Пхеньяні заявили, що голод була викликана небувалим природним катаклізмом — катастрофічними зливами і повенями 1995 р. Частка правди у тому заяві є, але ж самі зливи не принесли істотної шкоди сільського господарства Південної Кореї! Більш важливою причиною голоду стали експерименти з террасными полями, розпочаті з наполяганню Кім Ір Сена, і навіть небажання режиму відмовитися не від системи кооперативов-колхозов, що дозволяла тримати селян під надійним контролем. Проте розвал індустрії і Великий Голод 1996−2000 рр. сприяли серйозним змін у північнокорейську суспільстві. По-перше, фактично припинила своє існування карткову систему, що стали всеосяжної ще кінці 1950-х рр. Багато районах країни продовольчі картки перестали отоварювати ще 1996 р., а до 1999 р. вони повсюдно перетворилися на непотрібні шматочки поганий шорсткій папери. По-друге, влади перестали контролювати пересування країною. До середини 1990-х рр. громадянин КНДР мав одержувати спеціальний дозвіл виїзд за межі свого рідного повіту. Із початком голоду сотні тисяч чоловік зайнялися човникової торгівлею (не більше КНДР, звісно ж), змінюючи продовольство на промислові товари. Отже, люди примудрялися виживати, і уряд дивилося таку економічну самодіяльність крізь пальці. Проте необхідною умовою успішної торгівлі було скасування колишніх обмежень на поїздки країною — і це скасування відбулася у 1997−1998 рр. (єдиним винятком залишився Пхеньян, в'їзд до котрий як і суворо контролюється). По-третє, явочним порядком відбулася легалізація дрібного приватного бізнесу. Тривалий час КНДР була єдиною країною світу, де було заборонені ринки. Нині ж у країні діють тисячі приватних готелів, закусочних, швейних своїх майстернях і тощо закладів — не кажучи вже про мільйонах корейців і кореянок, які торгують на ринках чи займаються кустарним промислом. По-четверте, відбулася «доларизація» економіки. З причин КНДР і зараз відрізнялася незвичайно ліберальним для комуністичної країни ставленням валютного контролю, і з середини 1990- x років долари, євро, єни й інші «імперіалістичні гроші» багато в чому витиснули з звернення постійно знецінені північнокорейські вони. До того ж, офіційні організації та «компетентні органи» почали лояльніше ставитися до виконання своїх завдань із куди меншою старанністю, ніж у колишні часи. Вочевидь, нестачу коштів позначається ними. Не означає, що з «справжнього» дисидента, пише листівки чи організуючого гуртки, є шанси вціліти. Проте расказанный недоречною анекдот чи тривалий розмову з іноземцем на пхеньянської вулиці вже перестають бути безумовним основою арешту. Пхеньянський режим майже стоїть перед ворожої пропагандою. На протязі довгого часу у Вашингтоні і Сеулі вважали, що ведення пропаганди на до Північної Кореї неможливо у принципі. Справді, до останнього часу так справи і були. Радіомовлення було б безглуздо — володіння радиоприёмниками з вільною настроюванням в КНДР є кримінально караним злочином. Неможлива був і передача літератури через туристів — північнокорейського загрантуризма немає у принципі. Зрозуміло, неможливо було мови про обережне вирощуванні прозахідної, ліберальної, дисидентської інтелігенції - ніяких контактів із Заходом (і навіть СРСР) у північнокорейської інтелігенції бо й неможливо було, а явному дисидентові найбільш поміркованого штибу в КНДР і нині одне місце — у таборі. Майже немає навіть поштового обміну: по-перше, мало хто з північнокорейців вирішувалося писати листи зарубіжних країн, по-друге, влади пропускали лише цілком безневинні або суто ділові повідомлення, та й ту — з чималим скрипом. Але тепер ситуація змінилася — причому сталося це без будь-якого участі закордонних пропагандистів та інші майстрів інформаційних війн. Вирішальну роль грає фактично відкрита кордон зі Китаєм, якою які вже 7−8 років іде справжній потік покупців, безліч товарів. Звісно, КНДР не відкривала кордон формально. Проте від початку голоду 1995−1996 років десятки і сотні тисяч корейців стали таємно йти у Маньчжурію, у той її частина, що безпосередньо примикає до Кореї. Кордон з відносно дружнім Китаєм не була обладнана особливо старанно: передбачалося, що перебіжчиків у разі потреби впіймають і видадуть самі китайці. Прикордонні райони заселені переважно етнічними корейцями, які належать до своїм що потрапили у біду єдиноплемінникам з симпатією. До того ж, в багатьох жителів північних провінцій КНДР є родичі у Китаї. Свого часу претензії Пхеньяна багато в чому виникли на реальні факти. Аж по кінця 60-х років Північна Корея за більшістю економічних показників помітно випереджала Південну. Проте «корейське економічного дива» 1961−1988 років у корені змінило ситуацію. Зараз розрив двома Кореями величезний. За розмірами ВНП душу населення Південну Корею перевершує Північну приблизно 15−20 раз — і розрив щодо рівня життя в них відповідний. Північна Корея нині приблизно рівні Мозамбіку, тоді як Південної Кореї слід порівнювати, скоріш, з Чехією і Іспанією. У Північній Кореї символом багатства є можливість досита наедатся білим рисом, бегемотів у Південній Кореї - можливість їздити у «Мерседессе» або його південнокорейському аналог — «Грандёре» (обидві можливості одно недоступні більшості населення відповідної половині країни). Один знайомий перебіжчик якось зазначив авторові цих рядків: «За всіх своїх привиллегиях, північнокорейський секретар райкому живе приблизно таке ж, як південнокорейський вантажник». Очевидно, так і є. Саме тому інформаційна блокада країни є найважливішою умовою збереження північнокорейського режиму. Якщо рядові північнокорейці дізнаються правду у тому, як Південь, їм це, у повній відповідності з логікою самої північнокорейської пропаганди, означатиме, що северокорейское уряд недієздатно й, негідно свого місця. Звісно, активне підтримку існуючого ладу дозволить спонукати як релігія, а й національно-патріотичні міркування. Багато готові миритися і з відносно нижчим рівнем життя, і з сваволею влади, тоді як компенсацію вони мають у тому, що вони живуть у «своєї країни» і з «своїм, національним» законам і принципам. Проте використовувати націоналізм в корейському нагоді дуже важко. Річ у тім, що чимало десятиліття офіційна пропаганда постійно викликала жителям КНДР: Південну Корею Н Е є іншим корейським державою. Південь і Північ — це частини однієї країни, й усієї вищої метою всіх корейців має бути об'єднання. У цьому, зрозуміло, передбачалося, що має бути досягнуто тільки під егідою Півночі - з нібито існуючого економічного, соціального і охорони культурної переваги КНДР. Насправді і Південь, і Північ які вже не прагнуть об'єднанню, але ця тема досі посідає виключно важливе місце у пхеньянської пропагандистської риториці. Два становища — про сверхценности об'єднання і приналежності Півночі та Півдня лише до нації - глибоко укорінені у свідомості північнокорейців. Під вищесказаним можна зробити такі висновки: Северокорейское держава має припинити своє існування у недалекому майбутньому Це може зробити це з особливою жорстокість стосовно іншого світу (ніхто неспроможна стверджувати, що з КНДР немає створення ядерної зброї Кореї повинні возз'єднатися у досить потужну економічно країну, і після возз'єднання розвиток може бути з урахуванням південнокорейського досвіду. Економічні показники Корей, порівнювати з рівнем розвинених стран.

Темпы приросту ВВП % млрд дол. 1995 р. |Країни Рад і регіони |1981−1990 |1991−1999 | |США |3,1 |3,2 | |Японія |4,0 |1,3 | |КНР |9,1 |10,3 | |КНДР (прибл.) |- |-48 | |Південну Корею |9,4 |7,2 |

|ВВП країн світу у 1999 року | ВВП |На душу | |млрд дол. | |населення | |Країна | | | |Росія |184,6 |2250 | |КНР |996,3 |780 | |Південну Корею |406,9 |8490 | |Бразилія |791,4 |4420 | |КНДР |12,6 |100 | 7. Список використаної літератури. Ломакин В. К. «Світова економіка», підручник М; 2003. Чо Пён Он стаття: журнал «Корея Фокус» Ланьков А. стаття: журнал «Русского журнала» 13. 08. 2003. Сайти Інтернету internet internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой