Международные отношения

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Международные отношения


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Національна гірська академія Украины

______________________________________________________

КУРСОВА РАБОТА

ПО ПРЕДМЕТА: міжнародні економічні отношения

ТЕМА: ціноутворення у світовому торговле

Выполнил:

Група ЭФ-96−2

Дніпропетровськ 1998 г.

ПЛАН КУРСОВОЙ РАБОТЫ

1. Основи й особливо ціноутворення на світовому ринку. 3

2. Ціноутворення в різних типах світових товарних ринків. 5

2.1 Ринок досконалої (чистої) конкуренції. 6

2.1 Ринок чистої монополії. 6

2.3 Монополістичний ринок. 7

4 Ринок конкуренції небагатьох постачальників — олігополія. 7

4 Вплив держави щодо зовнішньоторговельні ціни. 8

3. Практика й ефективні методи визначення зовнішньоторговельних цін. 9

3.1 Контрактна ціна. 9

3.2 Біржові ціни. 10

3 Ціни аукціонів. 10

3 Статистичні зовнішньоторговельні ціни. 11

4. Особливості ціноутворення у Росії, пов’язані з ВЭД.

5. Міжнародні валютні відносини. Поняття валюти. 13

1 Валютний курс. 14

2 Валютна система. 15

6. Еволюція світової валютної системи. 15

7. Міжнародні розрахунки. 17

7.1 Форми міжнародних розрахунків. 18

7.2 Інкасова форма розрахунків. 19

7.3 Акредитивна форма розрахунків. 20

7.4 Розрахунки, у вигляді авансу. 22

5 Розрахунки з відкритого рахунку. 22

5 Інші форми розрахунків. 22

8. Валютний ринок. 23

8.1 Поняття валютного ринку. 24

8.2 Учасники валютного ринку. 24

3 Функції валютного ринку. 24

3 Види валютних ринків. 25

9. Моделі валютного ринку. 26

9.1 Попит і пропозиції валюти. 26

10. Місце й ролі міжнародних валютно-фінансових і банківських організацій системі МЭО. 28

1 Значення регіональних валютно-фінансових і кредитних организаций.

30

2 Росія міжнародних валютно-фінансових організаціях. 32

11. Напрями методи лікування й форми регулювання МЭО і ЗЕД. 34

11.1 Національний механізм регулювання МЭО і ЗЕД. 34

11.2 Нетарифні (адміністративні) методи регулювання ВЭД.

34

11.3 Митно-тарифне регулювання МЭО і ЗЕД. 38

11.4 Митно-тарифне регулювання в промислово розвинених країнах. 39

5 Митні тарифи країн. 40

12. Висновок. 41

12. Основні поняття. 43

12. Список літератури. 44

1. ОСНОВЫ І ОСОБЛИВОСТІ ЦІНОУТВОРЕННЯ НА СВІТОВОМУ РЫНКЕ

При аналізі процесів, що з ціноутворенням на світових товарних ринках необхідно уважне вивчення всіх згаданих чинників, що впливають формування цін, як загального порядку, і суто прикладних. Від цін залежить, які витрати виробників відшкодовують від незаконного продажу товару, які ні, який рівень доходів, прибутків і куди будуть, і буде у подальшому спрямовані ресурси, виникне стимули задля її подальшого розширення зовнішньоекономічної діяльності (ВЭД).

У разі ринкової економіки ціноутворення у зовнішній торгівлі, як і на ринку, здійснюється під впливом конкретної ринкової ситуації. У принциповому плані саме поняття ціни подібно й у характеристики внутрішнього ринку, й у характеристики зовнішнього. Ціна, зокрема у торгівлі, — це грошова сума, яку воліє одержати продавець, пропонуючи товар чи послугу, і яку готовий сплатити даний товар чи послугу покупець. Збіг зазначених двох вимог залежить багатьох умов, що дістали назву «ціноутворюючих чинників». За характером, рівню та сфері дії є підстави розмежовані п’ять нижче наведених групп.

Загальноекономічні, тобто. діючі незалежно від виду продукції і на конкретних умов її виробництва та реалізації. До них относятся:

1. економічний цикл;

2. стан сукупного від попиту й предложения;

3. инфляция.

Конкретно економічні, тобто. зумовлені рисами згаданої продукції, умовами її виробництва та реалізації. До них относятся:

4. издержки;

5. прибыль;

6. податків і сборы;

7. пропонування й попит цей товар чи послугу з урахуванням взаимозаменяемости;

8. споживчі властивості: якість, надійність, зовнішній вигляд, престижность.

Специфічні, тобто. які лише щодо деяких видів товарів хороших і услуг:

9. сезонность;

10. експлуатаційні расходы;

11. комплектность;

12. гарантії, і умови сервиса.

Спеціальні, тобто. пов’язані з дією особливих механізмів і нових економічних инструментов:

13. державне регулирование;

14. валютний курс.

Позаекономічні, політичні; военные.

Як уже відзначалося вище, ціни визначаються умовами конкуренції, станом і співвідношенням попиту й пропозиції. Проте за міжнародному ринку процес ціноутворення має особливості. З огляду на це слід розглядати і дію перелічених вище груп ціноутворюючих чинників. Взяти приміром попит предложение.

Відомо, що співвідношення попиту й пропозиції за умов світового фінансового ринку відчуваються суб'єктами зовнішньої торгівлі набагато гостріше, ніж постачальниками своєї продукції ринку. Учасник міжнародної торгівлі зіштовхується ринку з великою кількістю конкурентів, ніж ринку внутрішньому. Він зобов’язаний бачити собі світовий ринок, постійно порівнювати свої витрати виробництва лише з внутрішніми ринковими цінами, але й світовими. Виробник- продавець товару зовнішньому ринках перебуває у режимі постоянного

«цінового стресу». Значно понад міжнародному ринку й покупців. По-друге, у межах світового фінансового ринку чинники виробництва менш мобільні. Ніхто нічого очікувати оспорювати те що, що воля пересування товарів, капіталу, послуг робочої сили значно нижчі від, ніж у однієї конкретної держави. Їх переміщення стримується національними межами, відносинами в валютної сфері, що протидіє вирівнюванню витрат і прибыли.

Природно, що це неспроможна не відбиватися на формуванні світових цін. Під світовими цінами розуміються ціни великих експортно- імпортних угод, укладених на світових товарних ринках, в основних центрах світової торгівлі. Поняття «світової товарний ринок» означає сукупність стійких, повторюваних операцій із купівлі- продажу даних товарів та послуг, мають організаційні міжнародні форми (біржі, аукціони тощо.), чи що виражаються в систематичних експортно-імпортних угодах крупних фірм- постачальників і покупців. І на торгівлі до чинників, під упливом складаються ринкові ціни, передусім природно належить стан від попиту й предложения.

Практично на ціну запропонованого товару влияет:

15. платоспроможний попит покупця певного товару, тобто. інакше кажучи, наявність денег;

16. обсяг попиту — кількість товару, яке здатний придбати покупатель;

17. корисність товару та її споживчі свойства.

З нашого боку пропозиції складові ценообразующие факторы:

18. кількість товару, запропонованого продавцем на рынке;

19. витрати виробництва та звернення при реалізації товару на рынке;

20. ціни на всі ресурси чи засоби виробництва, використовувані у виробництві відповідного товара.

Спільним чинником є замещаемость запропонованого до реалізації товару іншим, що задовольняє покупця. На рівень світових цін впливають валюта платежу, умови розрахунку деяких інших, як економічні, і позаекономічні факторы.

На світовому ринку можливі випадки «спотворення співвідношення попиту й пропозиції». Що стосується величезного попиту товар може виникнути ситуація, коли він ринку буде викинуто товар, вироблений в найгірших умовах із національної ціні, котра, за суті й буде що час визначати світову ціну й що напевно буде дуже високим. І навпаки, нерідко пропозицію значно перевищує попит. Тоді основною обсяг продажу посідає ті суб'єкти міжнародної торгівлі, умови виробництва, у яких найкращі, а ціни нижчі. (У цьому контексті не зайве справити й такий нюанс: навіть якщо найбільший виробник товару як і- або Україні є найбільшим постачальником цього продукту на національний ринок, це означає, що що займе лідируючу позицію і світовому ринку. Найчастіше міжнародному ринку більшу частину товарів реалізують країни, які є з економічної погляду великими і потужними державами.).

Працюючи з цінами ринку, зокрема зовнішньоторговельними, треба враховувати розбіжності у їх із урахуванням позицій окремих сторін та ринкової ситуації. По-перше, існують поняття «ціни продавця», тобто. запропоновані продавцем, отже, щодо вищі, і «ціни покупця», тобто. прийняті і сплачувані покупцем, отже, щодо нижчі. По-друге, залежно від ринкової кон’юнктури, «ринок продавця», у якому через переважання попиту комерційні показники і диктує продавець і «ринок покупця», у якому через переважання пропозиції панує покупець і ситуація у частини цін протилежна. Але це ринкова ситуація постійно змінюється, що знаходить свій відбиток у цінах. І це отже, що повинна бути предметом постійного спостереження та вивчення. Інакше у визначенні цін можливі дуже серйозні ошибки.

Останні двоєтроє десятиліть значної ролі у ціноутворенні на товари, особливо у торгівлі, займають супутні послуги, надані виробником і постачальником будь-якого товару імпортеру чи кінцевого споживача. Йдеться про загальноприйнятих умовах поставки:

технічне обслуговування, гарантійний ремонт, інші специфічні види послуг, пов’язані з просуванням, реалізацією та використанням товару. Цей аспект особливо важливий у сучасних умовах, у розвитку високих технологій, ускладнення машин і устаткування. Відомі приклади, коли вартість послуг під час експорту устаткування й машин становила 60-відсоткову частку у ціні поставки.

Розвиток науку й технології, надаючи впливом геть вдосконалення якісних характеристик товару, з іншого боку впливає на світові ціни. Впровадження нових технологій підвищує продуктивності праці, ефективність виробництва, знижує витрати. У разі НТР за абсолютним вираженні ціна зростає практично всім груп товарів. Проте з урахуванням т. зв. корисного ефекту (наприклад, зростає швидкість, надійність тощо.) відносна вартість товару, отже, та її ціну споживача снижается.

При аналізі цін слід враховувати рух економічного циклу, у сфері міжнародних економічних відносин має певну специфіку. Так було в стадії депресії, ціни зазвичай, не підвищуються. І навпаки, на стадії підйому у зв’язку з перевищенням попиту над пропозицією ціни зростають. (Але й й інше поширюється міжнародний торгівлю уповільнена, залежно від сфери, і глибини цих явищ і більше на фазі кризи і підйому). Слід зазначити, що, залежно від виду товарів хороших і товарних груп що зміни цін відрізняється. Так, за зміни кон’юнктури найбільш різко, і швидко змінюється ціни на всі види сировини, повільніше реакція у виробників і постачальників напівфабрикатів, ще слабше «реакція цін» продукції машинобудівного комплекса.

2. ЦІНОУТВОРЕННЯ НА РІЗНИХ ТИПАХ СВІТОВИХ ТОВАРНИХ РЫНКОВ

У ринковій економіці процес ціноутворення у торгівлі між зовнішньоекономічними суб'єктами різних країн ввозяться умовах конкурентного середовища, динамічного рівноваги між попитом й пропозицією, і навіть порівняльної свободи поведінки над ринком експортера і імпортера. Проте дані постулати вимагають поправок залежно від типу ринку. Головним критерієм класифікації типів ринків, зокрема і світових, є характері і свободу конкуренції. Економісти розрізняють чотири типи рынков:

21. ринок досконалої (чистої) конкуренции;

22. ринок чистої монополии;

23. ринок монополістичній конкуренции;

24. ринок конкуренції небагатьох постачальників олигополия.

Насамперед, ці ринки відрізняються одна від друга кількістю суб'єктів торгівлі. Останнє дуже впливає механізм ценообразования.

Ринок досконалої (чистої) конкуренції характеризується, передусім, дуже великих числом суб'єктів зовнішньої торгівлі (покупців і продавців) та порівняно однорідним характером яка поставляється продукції. Під впливом попиту й пропозиції ціни мають тенденцію до зближення, тобто. у цьому регіоні, у цей тимчасової проміжок ціни практично однакові. Відповідно до практичним спостереженням, за умов даної ринкової моделі прагнення кожного експортера для отримання максимального прибутку призводить до зниження ціни на всі товар. Задля збереження своїх позицій над ринком експортер вдається до знижок (чи дискаунту), який настільки значний 3-

5%. Виграш експортера — в зростаючих обсягах поставок.

Помічено, що у ринку досконалої конкуренції постачальники продукции

(ними може бути як самі производители-экспортеры, продовжує їх торгові агенти) прагнуть максимізації задоволення потребительного попиту. Конкуруючі фірми-постачальники орієнтуються на товари, вироблені з більш ефективним технологіям, а виробники, продаж товару з досить низькій ціні з урахуванням своїх витрат производства.

Насправді до цього типу ринку (з певним резервом) можна віднести, наприклад, міжнародну торгівлю різними товарами широкого споживання — одягом, взуттям, тютюном, сільгосппродукцією й у т.ч. продовольством та т.д.

Ринок чистої монополії характеризується наявністю одного єдиного постачальника товару. Ціноутворення у разі диктується монополістом, він контролює всі пропозиції, варіює ціни на залежність від від попиту й може викликати зміни, маніпулюючи обсягами готової продукції, заздалегідь заручається на ринках розвинених країн ексклюзивним правом про поставки своєї продукції, що вужча та юридично утрудняє проникнення конкурента.

Монополіст з саму природу цього ринку намагається встановити ціни на всі товар найбільш рівні методом повних витрат, які включають витрати виробництва та бажану (для виробника) прибуток. Існують, проте, певні установки, яких змушений дотримуватися монополіст. Так, попри одноосібне присутність над ринком, монополіст, зазвичай не призначає найвищу ціну товару, оскільки у кінцевому підсумку загальний прибуток може бути меншою. Відбувається, щоправда під диктовку монополіста, такий оптимальний добір обсяги виробництва й цін, щоб сукупний прибуток був підтриманий якомога вище, який усе-таки буде вже ніколи максимуму прибутку на одиницю продукції. І це природно, бо всі учасники світового фінансового ринку мають змогу набути товар по найвищої ціні. Є поняття «цінова дискримінація», що означає, що монопольний постачальник товару на міжнародний ринок варіює ціну на поставлений товар залежно від країни- імпортера, від фінансових можливостей імпортера. Однак цьому завжди мають на увазі, чи можливий такий подальший реекспорт цієї продукції. Дискримінаційні ціни, зазвичай, встановлюються на ізольованих ринках, що виключатимуть реэкспорт.

У світовій практиці нині чистих монополістів порівняно трохи. У 70−80-х роках на світовому космічному ринку чистим монополістом виступали США через компанію НАСА, що цілком контролювала комерційні запуски (СРСР все-таки по недостатньо зрозумілих причин був відсутній цьому ринку). Практично чистим монополістом є компанія Де Бірс над ринком алмазов.

Монополістична конкуренція передбачає змішаний тип ринку — цьому ринку присутні, зазвичай, кілька великих монополістів значна число менш сильних фірм, проте вони займають чільне місце. Характер ціноутворення конкурентний, з пріоритетом монополізму не більше ринку диференційованого фірмового продукта.

Панування крупних фірм однієї країни над ринком окремих товарів послаблюється тиском великих монополістичні фірм в іншій країні, і навіть більш «легковажних» конкурентів, які прагнуть одержати земельну частку високого прибутку. Що стосується завищення цін із боку монополій завжди перебувають конкуренти, здатні дати вигідніші пропозиції, тобто. кращі цены.

Значний вплив ціни надає конкуренція монополій, що представляють різні галузі, які пропонують товари з різноманітною товарознавчої характеристикою і різними фізичними властивостями, проте вони йдуть на одному й тому самі цілі. Як приклад може бути між производителями-поставщиками металу і пластмас автомобілебудівним концернам. При формуванні цін враховуються і конкуренція товарів які заміняли своїми рисами традиційні. Наприклад, компанії Австралії и

Англії, традиційно котрі поставляли світовий ринок шерсть, зіштовхуються із серйозним конкуренцією із боку виробників- постачальників хімічних волокон.

Ринок конкуренції небагатьох постачальників — олігополія — характеризується наявністю кілька великих компаній виробників- постачальників, які мають значними сегментами ринку, в цілому або практично цілком які забезпечують поставку товарів світовий ринок. Між фірмами і країнами-імпортерами, зазвичай, існують угоди про співробітництво (тобто. поділені сфери впливу), найчастіше фірми мають ексклюзивні права для придбання стратегічно необхідного сировини, вкладають витрачати величезні кошти на рекламні мероприятия.

Практика ціноутворення на продукцію показує, що будь-який велике рішення, прийняте експортером, — встановлення ціни, визначення обсяги виробництва, закупівель, інвестицій і т.д.

— вимагає зважування імовірною реакції конкурентів. Важливу роль збереженні компаніями статус-кво грають неафішовані широкій публіці неофіційні домовленості основних конкурентов.

У результаті спеціальних переговорів досягаються домовленості про фіксування цін, про поділ ринків збуту, обсяги производства.

Потреба відносної координації діяльності на світовому ринку привела компанії до створення спеціальних механізмів, з допомогою яких можна було діяти із часткою предсказуемости.

Найпростіший формою такий механізм є картель, у якого передбачається формальне письмове угода щодо обсяги виробництва і сьогодні ціновий політики. Компанії домовляються про поділ ринків збуту з підтримки узгоджених рівнів цін. Найбільш знаним картелем, що регулював донедавна світовий ринок нафти, був ОПЕК

(Організація країн експортерів нафти). У перебігу тривалого часу картелю вдавалося досить успішно координувати нафтові рынки.

Для компаній, що у роботу таких механізмів, характерна тенденція до максимізації прибутків, тобто. їхня поведінка певною мірою нагадує дію чистих монополій. Величина впливу суб'єктів олигополис-тического ринку до рівня цін залежить головним чином ступеня монополізацію ринку, від цього, наскільки сильний контролю над виробництвом і які збутом товару, джерелами сировини й за іншими щонайменше важливими чинниками. Відзначено, що вищий ступінь монополізації, тим більша рівень монопольних цін, і тим менше їх колебания.

Разом про те ціноутворення на ринках машин і устаткування, наприклад, проти сировиною і напівфабрикатами — процес який значно різниться, а аналіз формування ціни конкретні вироби, що їх на міжнародний ринок, утруднений через відмінності конструктивного характеру, різноманіття устаткування й т.д. Проте, постачальники аналогічної своєї продукції світовий ринок мають визначене уявлення про ціни конкурента. Зазвичай, рівень цін відбиває конкретні виробничі витрати з додаванням певний відсоток, з урахуванням конкретного ринку збуту, партнера, регіону та т.д.

Вплив держави щодо зовнішньоторговельні ціни. Державне регулювання внутрішніх цін, субсидування експорту, підтримка імпорту, проведення митно-тарифній політики тощо. зрештою істотно впливає і ціни зовнішні, причому то більше вписувалося, чим міцніший присутність компаній цієї країни на світовому рынке.

Держава регулює ціни внутрішнього ринку, переважно, з допомогою двох інструментів: гарантуючи виробникам рівень продажних цін, і надаючи субсидії покриття витрат виробництва. Хрестоматійними є приклад підтримки державою сільського господарства за навіть сільськогосподарська політика ЄС. У держава надає субсидії з федерального бюджету разі зниження ринкових цін нижче гарантованого рівня цін. Спеціальна урядова організація по гарантованим цінами приймає під заставу у виробників сільськогосподарські продукти у разі, якщо ринку перевищать заставні, виробник викуповує свій товар і продає його за ринку. Якщо ціни нижчі заставних ставок, то товар залишається в власності урядової організації. Отже, США, що є найбільшим експортером агропродукції, через підтримку власних виробників приймає дієвих заходів щодо збереженню такого зазору світових цін, у яких й викохує власний виробник іншого у програші, і культурний рівень світових цін залишається під контролем.

Ефективний механізм ціноутворення у ЄС, розроблений за кожному виду сільгосппродукції й у кожного регіону. Встановлюються кілька категорій цін — індикативні ціни, определяемые

Співтовариствами як бажані, мінімальні ціни імпорту чи порогові, мінімальні продажні ціни, гарантовані виробнику інтервенціями, офіційними организациями.

Існування порогової ціни захищає ринок від імпорту, ціна інтервенції гарантує мінімальний дохід виробникам. Отже протекціонізм межах ЄС захищає виробників від різких поштовхів світового фінансового ринку. Продумана агрополитика ЄС дозволила протягом 10−15 років пройти шлях від імпортера сільгосппродукції до становища близького до самозабезпечення та другого світового экспортера.

Що ж до машинобудівних і сировинних галузей, то вплив держави щодо рівень цін, зазвичай, здійснюється у спосіб. Наприклад, держава перебирає частина финансирования

НДДКР, проводить переважно приховане фінансування експорту, веде протекціоністську митну політику. Так, надаючи експортні субсидії компаніям, держава дозволяє йому тримати експортні ціни на всі рівні світових воєн і не залишати ринок. Ставлячи низький рівень імпортні мита, наприклад, сировини, держава має на меті підвищення конкурентоспроможності зовнішньому ринках тих товарів, на виготовлення яких вона йде. Однією з різновидів на ціни світового фінансового ринку є демпинг.

Мета демпінгу — завоювання певним товаром чи групою товарів зовнішнього ринку шляхом продажу товарів на світовому ринку з цінами нижче внутрішніх. Надалі збитки покриваються шляхом значного підвищення ціни зовнішньому ринку, та був і завдяки проникнення економіку країн- импортеров.

Є й інші механізми і навіть інструменти, використовувані державою щодо зовнішньоторговельної політики (квоти, добровільне обмеження на експорт тощо.), використання у кінцевому підсумку істотно впливає до рівня ціни світовому ринку, якщо дана країна є, з економічної погляду, крупной.

3. ПРАКТИКА І МЕТОДИ ВИЗНАЧЕННЯ ЗОВНІШНЬОТОРГОВЕЛЬНИХ ЦЕН

Для сучасного світового фінансового ринку характерно наявність великої кількості різних галузевих ринків товарів та послуг, множинність цін. Насправді ціна на конкретну продукцію однієї й тієї ж ринку може істотно різнитися. Тому, за обгрунтуванні, визначенні і узгодженні зовнішньоторговельної ціни необхідно мати чітке уявлення про характер угоди, яка диктувала особливість «відбору» цены:

25. використання цін роздільних експортних і імпортних операций;

26. ціни на умовах оплати наличными;

27. ціни, створювані у межах звичайних комерційних сделок.

З даних посилок ясно, що ціни, фиксируемые у межах довгострокових міждержавних угод, будуть суттєво відрізнятимуться від цін угодах, чи то з ціни товар, оплачуваний шляхом складних банківських операцій, за умов певних валютних обмежень і т.д.

Постачальники товару зовнішній ринок зустрічаються із істотними коливаннями цін, наданням різних знижок, додатком надбавок. З іншого боку, практично завжди ціни на всі аналогічну продукцію відрізняються, т.к. різні постачальники поставляють товари різного якості, комплектації тощо. Значну частку у кінцевої ціні становлять транспортні расходы.

У сучасному міжнародну торгівлю, особливо у торгівлі сировинними товарами і напівфабрикатами помітне останнє місце посідають посередницькі фірми, які мають свій прибуток у результаті здійснення продажів. Що ж до торгівлі машинно-технической продукцією, технічно складними товарами, то тут ціни, зазвичай, формуються лише за безпосередньому контакті між продавцем- виробником і покупателем-потребителем. Причому у ціну включаються найрізноманітніші складові - надбавки за гарантію, предпродажный і послепродажный сервіс, упаковку і др.

Для вивчення і його використання практично цінових показників світового фінансового ринку треба зазначити основні джерела даних про цінах. Нині створено спеціальні банки даних практично всім товарів хороших і товарних груп у регіонах і тимчасовим періодам (для товарів сезонних). Величезні можливості надає система комп’ютерних телекомунікацій, яка у лічені хвилини отримати орієнтування на всі що їх світовий ринок товари. Але це будуть ціни орієнтовні, дозволяють експортерові і імпортеру мати стартовий майданчик на переговори за цінами поставки. Механізм ж ціноутворення залишився старим: аналіз попиту й пропозиції, проект ціни, з ситуації над ринком, процес формування контрактної ціни на ході безпосередніх переговорів постачальника і покупателя.

Щодо цінах світових товарних ринків прийнято підрозділяти сталася на кілька групп.

Контрактна ціна — це є конкретна ціна, яку узгодили між собою продавець і покупець під час переговорів, яка, зазвичай, нижче ціни пропозиції постачальника. Контрактна ціна діє весь період дії контракту, коли його не піддали перегляду під час виконання поставок. Контрактні ціни ніде не публікуються, оскільки вони представляють комерційну таємницю. У принципі так, контрактні ціни на всі певний товар у певному регіоні хоч і за наявності невеликого кола продавців і покупців відомі. Практична завдання разом інформації та створенні банку данных.

Довідкові ціни — це ціни продавця, опубліковані спеціалізованими виданнях, бюлетенях, соціальній та періодичної літературі, в газетах, журналах, в каналах комп’ютерної информации.

Коло товарів, які у цінові довідники, переважно охоплює небиржевые сировинні товари та напівфабрикати (нафта та природний нафтопродукти, чорний метал, добрива тощо.). Нині довідкова література за цінами на небиржевые товари отримала дуже великий поширення. Так, експортер нафтопродуктів орієнтується на щоденні котирування цін потоварные і региональные

— опубліковані в довідниках, які можна одержувати щодня системою комп’ютерної зв’язку. Проте слід пам’ятати, що цінами, які публікуються в довідкових виданнях, і фактичними цінами угод існує певний зазор. Зазвичай, довідкові ціни кілька завищені. Довідкові ціни не реагують швидко зміни кон’юнктури чи будь-які події, крім, то, можливо, нафтових цін — товар є дуже специфічним. Разом про те, відбивають динаміку ціни цьому ринку і тенденции.

Біржові ціни — це ціни на всі товари, торгівля якими виготовляють товарних біржах. До біржовим товарам належать до основному сировину і напівфабрикати. Для підприємств біржові товари оперативно відбивають зміни, що відбуваються над ринком певного товару. Найменші зміни у той чи інший бік кон’юнктури ринку моментально позначаються біржових котируваннях. Це тим, які самі біржові котирування є фактичними цінами угод саме у цей час. Слід зазначити, що біржові котирування не відбивають «у собі» інші інструменти міжнародної торгівлі, якось: умови поставки, платежу тощо. Існує певний регламент роботи біржі й у її діяльності. Біржі функціонують щодня, і котирувальна комісія реєструє і публікує котирувальні ціни на спеціальних бюлетенях. Котирування бувають два види: термінові котирування (ф'ючерси) на товари, відсутні нині, з умовами поставки через час і котирування на реалізовані товари. Практика показує, біржові котирування, досить гостро реагуючи різні зовнішні «подразники», все-таки що неспроможні відбивати справжні тенденції рухається цен.

Найчастіше на біржах проводяться операції, що носять відверто спекулятивний характер.

У доповіді міжнародної зовнішньоторговельної практиці фахівці орієнтуються на котирування найвідоміших, добре зарекомендували себе бірж, мають персонал винятково високої кваліфікації, як-от Лондонська біржа металів (LME — London Metal

Ехспапgе), Чикагская біржа (Chicago Board of Trade), що займається котируваннями і продажами зернових, чи Нью- Йоркская біржа хлопка

(NYCE -New York Cotton Exchange).

Ціни аукціонів — показують ціни, отримані внаслідок торгов.

Це реальні ціни, відбивають попит у цей тимчасової період. Аукціонний вид торгівлі є дуже специфічним. На аукціонних торгах, наприклад, продають, а купується хутро, тварини. предмети искусства.

Статистичні зовнішньоторговельні ціни — публікуються у різних національних інтересів та міжнародних статистичних довідниках. Дані ціни, які у подібних виданнях, визначаються шляхом розподілу вартості експорту чи імпорту на обсяг закупленої чи поставленої продукції. Ці ціни не показують конкретну ціну конкретного товару. З погляду їхнього практичного застосування вони цікаві розуміння загальної динаміки зовнішньої торгівлі тій чи іншій країни, для статистичних розрахунків, використовують як приблизний орієнтир. У процесі узгодження цін експортер і імпортер, виходячи з власному аналізі даних про стан над ринком товару, розпочинають переговорам, заздалегідь знаючи, яким поступки можуть піти. У світовій практиці ведення зовнішньої торгівлі відомо багато різноманітних знижок. Цінові знижки — метод уторговывания ціни з урахуванням стану ринку нафтопродуктів та умов контракту. За оцінками спеціалістів, існують близько сорока різних видів цінових знижок і надбавок. До поширеним ставляться следующие:

1. знижка продавця, коли, використовуючи обсяг одноразової купівлі (партії) чи стійкість покупок експортер у процесі торгу надає знижку залежно від цієї ситуації на конкретному ринку. Може досягати 20−30% до першої цене;

2. знижка для ексклюзивного імпортера, фірма- імпортер єдиний постачальником товару у країну чи регіон, домагається найкращих умов продажу цього товару, сутнісно допомагає експортерові закріпитися над ринком цієї країни. Досягає 10−15% від початкового ціни. Практикується за умов ринку монопольної конкуренции;

3. знижка «сконто», у разі здійснення імпортером передоплати, повної чи часткової, за поставлений товар. Зазвичай, така знижка надається у разі прямого банківського переказування грошей під час оформлення товарних накладных;

28. знижка традиційному партнеру (чи бонусная), зазвичай, надається імпортеру, тривалий час що працює ринку з у тому ж експортером. У разі експортер впевнений у своєму партнері покупця з погляду правильного та необхідність своєчасного виконання контрактних зобов’язань; знижка надається, зазвичай, на обсяг продажів товара.

Характерна, насамперед, на ринку досконалої конкуренции;

29. знижки купити внесезонного товару, зазвичай, надається на ринках сільгосппродукції, одягу, взуття та др.

30. дилерська знижка, надається оптовим і роздрібним торговцям, агентам і посередникам. Ця знижка повинна покривати витрати дилерів продаж і сервіс забезпечуватиме їм певний розмір прибыли.

Розміри знижок визначаються окремо кожному за конкретного випадку. Зазвичай, розміри знижок варіюються між 2 і десяти% від спочатку запропонованої ціни. Безумовно, досягаються й вагоміші скидки.

4. ДЕЯКІ ОСОБЛИВОСТІ ЦІНОУТВОРЕННЯ У РОСІЇ, СВЯЗАННЫЕ

З ВЭД

У існування у СРСР, у Росії централізованої планової економіки проблеми ціноутворення на світовому ринку порівняно мало цікавили конкретного виробника. Усі операції - торгові й платіжні - проводилися спеціалізованими установами зовнішньоторговельними об'єднаннями і Зовнішторгбанком. Відразу після появи відповідних законодавчих актів про вихід підприємств самостійно на міжнародний ринок з’явилася велика число нових суб'єктів ринку, як потужних великих постачальників, наприклад, Магнитка чи Газпром та її структури, і малопотужних, але численних «челноков».

Приблизно до 1992−93 рр. внутрішні ціни на всі вироблену в

Росії продукцію були нижче світових під час розрахунків на конвертовану валюту. З іншого боку, інші складові ціни товару, якось: транспортні витрати, портові послуги, Витрати енерговитрати та інших, — у структурі ціни не займали значну частину, що було добре відоме закордонним покупцям. А разом із відсутністю той період кваліфікованого персоналу для зовнішньоторговельної діяльності зумовлювало викиду товару світовий ринок за цінами, значно нижчі світових. У цьому невипадково проти Росії - тільки ЄС відкрив 15 антидемпінгових процедур розслідувань, ввів обмежувальні квоти про поставки туди на дуже багато товарних позиций.

Нині у Росії внутрішні ціни на всі багато експортовані товари (нафту, збіжжя та ін.) вище світових. Причин цього много.

Криза у російській економіці призвів до падіння обсяги виробництва, що негайно позначилося на собівартості продукції. Щорічне скорочення інвестицій зумовило обветшание виробничих фондів, відсутності нових технологій. Численне й, мабуть, негативний вплив надає його присутність серед Росії кількох найбільших монополістів, у яких зосереджені майже всі важелі для встановлення цін, і тарифів послуги, і яких за умов нашої країни залежать все. Йдеться РАТ «Газпром», РАО

«ЄЕС», про транспортниках (невипадково, саме транспортних тарифів зросли беспрецедентно).

Нині потужні фірми й українські підприємства Росії, які експортують та імпортують продукцію, зазвичай, мають у своєму складі спеціалізовані компанії, працюючі переважно у сфері зовнішньої торгівлі. Хоч і трохи, але де вони досить чітко відстежують ситуацію на товарних та фінансових ринках, не допускають грубих помилок. Ними чітко обрані ринки і канали, за якими працюють, заведена своя клієнтура, й потрапити до число постачальників чи покупців, наприклад, «Норильського нікелю», за умов потужної конкуренції новачкам практично неможливо. Тут явна тенденція до монополизации.

Що ж до системи ціноутворення, то російські компанії дотримуються загальноприйнятих правилами гри, властивих сучасному світовому ринку. Проте треба сказати одну дуже істотну деталь. Сьогодні, якщо підходитиме до питання з суто економічної погляду, багатьом російських компаній експорт невигідний, що у своє чергу, обмежує імпорт. Ціни внутрішнього ринку значно вищий світових за багатьма товарних позиціях. А відсутність російському ринку фінансових коштів зумовлює неплатежі або до примітивним бартерним угодам або до появи різноманітних фінансових сурогатів як векселів, або інших «цінних» бумаг.

Підприємство, без за вже продукцію гроші від покупця, змушене шукати покупця осіб на зовнішньому рынке.

Негативна різниця у цінах потім «перекидається» на внутрішню ціну товару, який ще більше дорожчає, хоча саме підприємство після експортної угоди має грошові надходження на банківський счет.

Окремим важливим практичним питанням, у області внутрішнього ціноутворення, що з ЗЕД, є формування ціни імпортовані товари та. Тут змінюють «винаходів» радянських часів, жорстко привязывавшим ціни на всі імпорт цін відповідної вітчизняної продукції, що нерідко породжувало всякі безглуздя, тепер впроваджується міжнародного досвіду, виправдана світова практика. Це особливо важливо, що, як вище, значення імпорту для економіки Росії у час виключно, зокрема й у пересічного споживача. З урахуванням світового досвіду та Міжнародних рекомендацій внутрішні ціни на всі імпортні товари визначаються виходячи з їхньої митної вартості, тобто. сукупності валютних витрат за імпорт на даний момент перетину митного кордону, фіксованих в декларації митної вартості ввезеного товару, чи рассчитываемых певними способами, передбаченими розділ IV Закону Російської Федерації «Про Митний тариф». Він наказує послідовне застосування шести наступних методів, якщо попередній невозможен:

4. за ціною операції з ввозимыми товарами;

5. за ціною операції з ідентичними товарами;

6. за ціною операції з однорідними товарами;

7. віднімання стоимости;

8. складання вартості і, нарешті, резервний. Ця величина перераховується на рублі по валютному курсу і після додавання податків (ПДВ, акцизів, зборів, витрат за перевезенні, зберігання т.д.) і з урахуванням прибутку формують внутрішню цену.

У Росії її приймаються заходи для раціоналізації імпортного тарифа.

Основні її положення зводяться до усунення ставок вище 30%. Сьогодні середній рівень ставок становить 14%, а середній рівень на переважна більшість товарів у межах от

5 до 30%. Зараз імпортний тариф Росії у середньому майже втричі вищу, ніж у промислово розвинених країнах-членах ГАТТ/СОТ, але з багатьох товарних позиціях він нижчий. А загалом протекціонізм, особливо у області тарифів, його штучне підтримку веде до розвитку монополізму, зниження ефективності виробництва та завищення споживчих цен.

Безумовно, з поновленням потенціалу російської промисловості, зі зміцненням ринку, ринку послуг і капіталів, зі зростанням керованості й контролю над що відбуваються економіки процесами ціноутворення буде більш передбачуваним і відповідатиме загальної економічної логике.

5. МІЖНАРОДНІ ВАЛЮТНІ ВІДНОСИНИ. ПОНЯТТЯ ВАЛЮТЫ

Однією з найбільш динамічних форм міжнародних економічних відносин є міжнародні валютні відносини, які виникають під час використання грошей до світогосподарських зв’язках, і є особливий вид економічних відносин. Переважна більшість випадків взаємний обмін результатами господарської діяльності й пов’язані з цим міжнародні розрахунки здійснюються у грошової форми. Тому грошовим одиницям країни протистоять грошові одиниці інших країнах. Поки національні гроші залишаються у межах кордонів країни, у якій мають ходіння, вони національними грошовими одиницями. Коли ж у через різноманітні обставини виходять за національні кордону, то набувають нова якість — стають валютою. Використання одиниць на різні сфери причина багатозначності терміна «валюта», яким обозначаются:

31. грошові одиниці даної страны;

32. грошові знаки іноземних государств;

33. міжнародні лічильні валютні одиниці (європейська валютна одиниця ЭКЮ).

Для російського громадянина поняття «валюта» психологічно пов’язано ні з карбованцем, і з грошовими одиницями інших країнах, такі як американський долар, німецькій марці, японська єна та інших. Тим більше що, жителям інших держав карбованець є також іноземної валютой.

Хоча валютні відносини викликані до життя передусім розвитком міжнародної торгівлі (переміщенням через національні кордону товарів та послуг), і навіть міжнародним рухом капіталу, вони мають відносної самостійністю, що у умовах глобальної економіки має тенденцію до зростання. Вплив валютних відносин на відтворення стає дедалі осязаемым.

У значною мірою це є наслідком подальшої інтернаціоналізації господарському житті, поглиблення інтеграційних тенденцій різних регіонах земної кулі, підвищення ролі зовнішніх чинників у національному воспроизводственном процесі, величезного збільшення обсягів світової торгівлі валютою, появи та швидкого поширення нових фінансових инструментов.

Валютний курс. Національні грошові одиниці прирівнюються друг до друга у певних пропорціях. Співвідношення між двома валютами, своєрідна «ціна» однієї валюти, котре виражається у грошових одиницях в іншій країні, яке встановлюється у законодавчому порядку чи складається над ринком під впливом попиту й пропозиції, називається валютним курсом.

Курс національної валюти може виражатися в грошової одиниці в іншій країні, тому чи іншому наборі валют («валютної кошику») чи міжнародних рахункових единицах.

Формування валютного курсу відчуває у собі вплив численних чинників. Загальною його основою є купівельна здатність валюти, у якій відбиваються середні національні рівні ціни товари, послуги, інвестиції. Проте його конкретна величина залежить також від темпу інфляції, різниці в рівнях відсоткові ставки, стану платіжного балансу. Вплинув на валютний курс надає діяльність валютних спекулянтів і валютні інтервенції (втручання центрального банку операції у валютному ринку). У окремі моменти різко зростає значення такого чинника, як ступінь довіри до національної та іноземній валюті. Дуже сильне вплив нерідко надають очікування тих чи інших змін — у економічну політику країни. У разі перехідною економіки Росії на формування валютного курсу має значення і неоднакова втягнутість різних галузей народного господарства за світогосподарські связи.

Відрізняються номінальний і той реальний валютний курс. Номінальний курс

— це певна конкретна «ціна» національної валюти під час обміну на іноземну, і навпаки. Опубліковані щодня друку курси валют є, а то й обумовлено особливо, номінальними. Так, 6 січня 1998 р. офіційний (номінальний) курс російського рубля стосовно долара становив 5 крб. 97 коп. за 1 долар. Реальний валютний курс розраховується множенням номінального курсу на співвідношення рівнів цін двох країнах. Можна ще розрахувати реальний валютний курс — на базі середніх цін країнах, є основними торговими партнерами цієї держави. І тут реальний валютний курс буде зацікавлений у відомої мері показником конкурентоспроможності національних товарів стосовно импортным.

Валютний курс надає велике вплив на міжнародні економічних відносин. По-перше, вона дозволяє виробникам цієї країни порівнювати витрати виробництва товарів з цінами світового фінансового ринку. Цим він одна із орієнтирів під час здійснення зовнішньоекономічних зв’язків, дозволяє прогнозувати фінансові результати економічної діяльності. По-друге, рівень валютного курсу впливає економічний становище країни, що виявляється, зокрема, може її платіжного балансу. По-третє, валютний курс впливає перерозподіл світового валовий продукт між странами.

У нерозвиненою формі обмін однієї національної грошової одиниці на грошову одиницю в іншій країні існував кілька століть назад як меняльного справи, однак у розвинутої економіки обмін валют відбувається на валютних ринках. Наприкінці ХХ століття обсяг щоденної торгівлі валютою перевищив 1,2 трлн. доларів. Зрозуміло, такої великої обсяг може бути пояснений лише потребами міжнародної торгівлі, і руху інвестицій. Важливе значення має валютна спекуляція, тобто бажання заробити прибуток на правильно угаданном майбутньому русі валютного курсу. Прибуток чи збитки можуть становити сотні мільйонів долларов.

Валютна система. Формування сталих відносин щодо купівлі- продажу валюти, і їх юридичне закріплення історично сприяли формуванню спочатку національних, та був і світова валютних систем. Тому валютну систему так можна трактувати з обох сторін: по-перше, вона є об'єктивною реальністю, що виникає з поглибленням економічних перетинів поміж країнами; з іншого боку, ця об'єктивність усвідомлюються і закріплюється в правових нормах, інститутах, міжнародних угодах. Саме у цьому сенсі можна казати про створенні валютної системи як і справу цілеспрямованої деятельности.

Отже, валютну систему можна з’ясувати, як сукупність економічних відносин, що з функціонуванням валюти, і форми їх организации,

Валютна система як національна, і світова складається з низки взаємозалежних елементів і взаємозалежностей. Її основою є валюта: у системі такою служить національна, у світовому — резервні валюти, виконують функції міжнародного платіжного і резервного кошти, і навіть міжнародні лічильні валютні одиниці. Дуже важлива характеристики системи ступінь конвертованості валюти, тобто, ступінь свободи її обміну на іноземну. З цього погляду різняться вільно конвертовані (вільно використовувані валюти), частково конвертовані і неконвертовані (замкнуті) валюти. Ступінь конвертованості визначається наявністю чи відсутністю валютних обмежень, котрі виступають як економічні, правові норми й організаційні заходи, які регламентують операції з потребами національної і іноземними валютами. Нині лише валюти провідних промислово розвинутих країн є повністю конвертованими, переважно ж країн є ті чи інші обмеження. Росія сягнула вже конвертованості рубля по поточних операціях, хоча зберігаються деякі обмеження. Повна ж конвертованість рубля можлива лише за глибокої структурну перебудову економіки нашої країни. Національна валюта обмінюється на іноземної валюти в іншій країні іноземну за паритетом — певному співвідношенню, встановлюваному у законодавчому порядку. Для функціонування валютної системи важливий режим валютного курсу. Існують два полярних режиму: фіксований (часом припускає коливання у вузьких рамках) та вільно плаваючий (складаний під впливом попиту й пропозиції), і навіть їх різні поєднання і разновидности.

Валютні системи містять у собі також такі елементи, як режим валютного ринку та ринку золота. Необхідною елементом є регулювання міжнародної валютної ліквідності, під якої розуміється наявність платіжних коштів, прийнятних на погашення міжнародних зобов’язань, регламентація міжнародних расчетов.

Нарешті, однією з елементів валютної системи є органи регулювання, контролю та управління, роль яких грають відповідно національні чи міждержавні организации.

6. ЭВОЛЮЦМЯ СВІТОВОЇ ВАЛЮТНОЇ СИСТЕМЫ

Першої сформованій світової валютної системою була Паризька (с

1867 г. на початок 20-х рр. XX в.). Характерними ознаками цією системою були прийняття золотого (золото-монетного) стандарту режим свободно-плавающих валютних курсів з урахуванням від попиту й предложения.

Золотий стандарт є форму організації валютних відносин, у якій золото використовують як грошовий товар.

Тому кожна національної валюти мала золотий вміст, відповідно до яким встановлювався її паритет решти валютам.

Проводився вільний обмін валют на золото, на яких було визнано роль світових денег.

Зміна умов розвитку світового капіталізму наприкінці ХІХ — початку ХХ століття, кризові потрясіння у господарстві, породили Першу Першу світову війну, і навіть створивши революційну ситуації у багатьох країнах, сприяли крахові Паризької валютної системи. На зміну їй у 1922 р. була законодавчо оформлена

Генуезька валютна система, яка базувалася на золото- девизном стандарті (на додаток до золоту використовувалися девізи всього — іноземні валюти). Золоті паритети було збережено, а режим плаваючих валютних курсів відновлено. Певний час у окремих країнах (напр., США, Великобританії, Франції) використовувався також золотослитковый стандарт.

Генуезька система проіснувала недовго. Вже у першій половине

1930-х світова валютна система пережила найсильніші потрясіння, викликані світовим економічну кризу, що охопила приносить чималі гроші- кредитну сферу. Золото — девизный стандарт зазнав катастрофа. На початку Другої світової війни розмін банкнот на золото проводився фактично лише у США.

У результаті Другої світової війни співвідношення світових економічних сил зазнало докорінні зміни. США перетворилися на найпотужнішу державу світу, позиції Великобританії та Франції були ослаблені, а економіка Німеччини та Японії лежала в руїнах. У умовах розробка проектів реформування світової валютної системи була під сильним впливом навіть меншою степени

-Великобританії. У основу нової валютної системи, юридично оформленої рішеннями міжнародній конференції у р. Бреттонвудсе

(США) в 1944 г. і тому що отримала назву Бреттонвудської валютної системи, лягли такі принципы.

Був збережено, хоча у урізаному вигляді, золото — девизный стандарт: золото продовжувало використовуватися у різних формах (було збережено золоті паритети, збереглася зв’язок долара США з золотом, проте обмінювати американську валюту на шляхетний метал могли лише центральні банки країн, золото могло також використовувати як міжнародне платіжне і резервне засіб). Крім долара роль резервної (ключовою) валюти став грати також англійським фунтом стерлінгів, але на ділі було встановлено доларовий стандарт, оскільки долар став єдиною валютою, конвертованій в золото. Важливою особливістю Бреттонвудської системи було перехід до системи фіксованих валютних курсів, які можуть відхилятися від встановлених меж лише вузьких пределах.

Було також створено дві валютно-фінансові і кредитні організації -

Міжнародний фонд і міжнародний банк реконструкції й розвитку, покликані надавати кредити країнам-членам у разі виникнення серйозного дефіциту платіжного балансу, втрати стабільності національної валюти, і навіть здійснювати контролю над дотриманням країнами-членами прийнятих ними обязательств.

Бреттонвудская валютна система відбила посилення економічних позицій США в повоєнному світу і діяла більш-менш успішно до того часу, коли вони залишалися досить міцними. Проте вже 60-ті роки позиції США підірваними, до початку 1970-х років криза Бреттонвудської системи став цілком очевидним. Багато економістів і політичних діячів стали висловлювати пропозиції про необхідність початку плаваючим валютним курсам.

На думку, це дозволило б створити ширшу автономію урядів у проведенні кредитно-грошової політики, оскільки відпадала б потреба у підтримці стабільних валютних курсов.

Запровадження плаваючих валютних курсів також виправила б що була двояку асиметрію системы:

1) фактично лише США визначали світове пропозицію денег;

2) на відміну інших країнах, які можуть девальвувати свої валюти стосовно долара, США позбавлені такої можливості. Нарешті, плаваючі валютні курси міг би служити автоматичними стабілізаторами у разі виникнення низки диспропорцій, зокрема вони б стати захистом проти імпортованої інфляції. Хоча ці погляди не були загальноприйнятими, тим щонайменше практичне розвитку подій привело спочатку до кризи, та був і крушению

Бреттонвудської системы.

Пошуки шляхів виходу з кризи сприяли заміні Бреттонвудської системи Ямайської. Угоду, підписана Кінгстоні (Ямайка) в

1976 р. і що набрало чинності з в 1978 р., означало юридичне оформлення четвертою світовою валютної системы.

Замість золото — девизного стандарту запроваджено стандарт СДР

(спеціальних прав запозичення), створених ще наприкінці 1960-х років і що становлять міжнародні активи як записів на спеціальні рахунки в Міжнародному валютному фонді. Вартість 1 одиниці СДР визначається з урахуванням валютної кошика, до складу якої нині входять (у відсотках) американський доллар

(39), японська єна (18), німецькій марці (21), англійським фунтом стерлінгів (11) й французький франк (11). У зв’язку з переходом до стандарту СДР юридично завершився процес демонетизації золота, тобто втрати їм грошових функцій. Були скасовані золоті паритеты.

Країни-члени МВФ отримали права вибору будь-якого режиму валютного курса.

У Західної Європи наприкінці 1970-х років була юридично оформлена регіональна Європейська валютна система (ЄВС), яка відбила поглиблення інтеграційних тенденцій у цьому регіоні. Грошової одиницею у ЄВС є ЕКЮ, умовна вартість якого визначається методом валютної кошика, куди входять грошові одиниці країнах Європейського Союзу. У грудня 1996 р. лидеры

Євросоюзу прийняли рішення про перехід із 1 січня 1999 р. до єдину валюту країн ЄС — «ЄВРО». Валютна система Росії перебуває на стадії формування. Її основою є карбованець, який після відокремлення, а фактично, відділення РФ від грошово-кредитних систем республік колишнього СРСР поступово перетворився на частково конвертовану валюту по поточних операціях, проте зберігається ряд валютних ограничений.

7.1 МІЖНАРОДНІ РАСЧЕТЫ.

Національна валюта обмінюється на іноземну передусім на здійснення платежів зарубіжних країн у разі виникнення зобов’язань перед іноземними юридичними й навіть приватними особами. З іншого боку, основним каналом надходження іноземної валюти у країну є платежі з-за кордону. Грошові вимоги, і зобов’язання у валюті виникають з урахуванням економічних, політичних, культурних, науково-технічних відносин між державами, юридичними і фізичними особами, які перебувають біля різних країн. Міжнародні розрахунки є організацію та влитися регулювання платежів з вище зазначеним грошовим вимогам, і зобов’язанням. Міжнародні розрахунки виступають як повсякденна діяльність банків, які виробляють розрахунки з закордоном з урахуванням вироблених міжнародним науковим співтовариством й положення прийнятих більшості країн світу умов, і порядку здійснення расчетов.

Діяльність банків у сфері міжнародних розрахунків є державного регулирования.

Здебільшого міжнародні розрахунки здійснюються безготівковим шляхом через банки через встановлення кореспондентських (договірних) відносин між кредитними установами різних країн. Для цього він банки укладають друг з одним кореспондентські угоди про відкриття рахунків («ностро» — рахунків даного банку інших банках и

«лоро» — рахунків інших банків цьому банку), у яких обумовлюються порядок розрахунків, величина комісійної винагороди, і навіть методи поповнення кореспондентського рахунку за мері витрати коштів. Банки можуть здійснювати міжнародні розрахунки і крізь свої закордонні філії і отделения

.

Залежно та умовами зовнішньоторговельних контрактів, ступеня конвертованості і позицій національної та іноземної валюти застосовуються різноманітні форми міжнародних расчетов.

17.1 ФОРМИ МІЖНАРОДНИХ РАСЧЕТОВ.

Світова практика виробила таких форм і силові методи, як інкасо, акредитив, банківський переклад, авансові розрахунки, розрахунки з відкритого рахунку, і навіть розрахунки як векселів і чеків. Останніми десятиліттями з’явилися нові засіб кредитні карточки.

Хоча у російської практиці термін «Форми міжнародних розрахунків» є загальновизнаним, очевидно, було виправдано проводити різницю між способами платежу і коштами міжнародних розрахунків, маю на увазі, термін «форми міжнародних розрахунків» об'єднує обидва вищевказаних понятия.

До способам платежу ставляться: авансовий платіж, акредитив, інкасо, платежі з відкритого рахунку, платіж відразу після відвантаження товара.

До засобам розрахунків ставляться: чек, вексель, банківська тратта, переклад (поштове, телеграфное/телексное, електронне, платіжного доручення, платіжного доручення у системі СВІФТ (БИК) — міжнародне платіжне поручение).

Регламентація міжнародних розрахунків здійснюється з допомогою напрацьованих у світовій практикою правив і звичаїв. Так, розрахунки з допомогою документарних акредитивів кодифицированы

Унифицированными правилами і звичаями, хто був вперше приняты

Міжнародній торговій палатою на Віденському конгресі (в 1933 г.) і періодично переглядаються (нині діє редакция

1993 р.) Розрахунки у вигляді інкасо регламентуються Унифицированными правилами по інкасо (вперше розроблено Міжнародній торговій палатою 1936 г.; нині діють у редакції 1978 г.).

У цьому до вказаних документам приєднуються не країни, а банки.

Що стосується приєднання правил і звичаї стають обов’язковими для банків та їхнього клієнтів, що використовують зазначені форми розрахунків. Вибір форми розрахунків визначається поруч факторов.

Інтереси експортерів і імпортерів товарів та послуг не збігаються: експортер прагнуть отримати платежі від імпортера в найкоротші терміни, до того ж час останній прагне відстрочити платіж досі остаточної реалізації товару. Тому обрана форма розрахунків є поступкою, у якому враховуються економічні позиції контрагентів, ступінь довіри друг до друга, економічна кон’юнктура, політична ситуація й т.п. До того ж важливе значення має вид товару — об'єкта угоди, і навіть рівень попиту й пропозиції товару — об'єкт угоди. Оскільки міжнародні розрахунки тісно пов’язані з кредитними відносинами, присутність або відсутність кредитних угод (як у міждержавному, і лише на рівні контрагентів) також впливає вплинув на вибір форми розрахунків. Досягнення компромісу значить, що експортер і імпортер отримують однакові переваги: деякі форми вигідніші експортерові, інші - імпортеру. Самій надійної формою оплати з погляду експортера є авансовий платіж, а найменш надійної - розрахунок з відкритого счету.

Основними формами міжнародних розрахунків є інкасо і аккредитив.

7.2 ІНКАСОВА ФОРМА РАСЧЕТОВ.

Суть інкасової операції у тому, що банк за дорученням про свого клієнта (експортера чи кредитора) одержує платежів від імпортера (платника) після відвантаження товарів хороших і надання услуг.

Одержувані кошти зараховуються з цього приводу клієнти на банку. У цьому платежі з імпортера можуть взыскиваться на основании:

лише фінансових документів (просте, чи чисте инкассо);

б) фінансових документів, супроводжуваних комерційними документами, або тільки комерційних документів (документарное инкассо).

Схему розрахунків з інкасо можна спрощено наступного вигляді: після підписання контракту, де обумовлюється, які банки проводитимуться розрахунки, експортер виробляє відвантаження товару. Після набуття від перевізника транспортних документів експортер передає всі необхідні документи до банку. якому він доручає здійснювати інкасо (банк-ремитент).

Банк ремітент, перевіривши документи, посилає їх банку- кореспонденту країни імпортера (инкассирующий банк). Останній, перевіривши документи, представляє їх импортеру-плательщику.

Инкассирующий банк може робити це безпосередньо чи через іншому банку (так званий що становить банк). Документи видаються плательщику:

а) проти платежа;

б) проти акцепту; і реже;

без оплати документів мають у залежність від інкасового поручения.

Отримавши платіж від імпортера, инкассирующий банк спрямовує виторг у банк-ремитент, який зараховує в рахунок экспортера.

Схема 1. Розрахунки у вигляді инкассо

[pic]

1. Укладання контракту (звичайно з зазначенням банків, якими проводитимуться расчеты).

2. Відвантаження экспортером-доверителем товару відповідно до умовами контракта.

3. Одержання експортером транспортних документів від перевозчика.

4. Підготовка експортером комплекту документов

(транспортних та інших., і навіть потреби і фінансових) і помилкове уявлення їх при инкассовом дорученні своєму банку (банку-ремитенту).

5. Перевірка банком-ремитентом документів (зовнішніми ознаками) і отсылка разом з інкасовим дорученням банку-кореспонденту (инкассирующему банку) країни импортера.

6. Уявлення инкассирующим банком інкасового доручення та інших документів імпортеру (платникові) для перевірки для одержання платежу чи акцепту тратт

(перекладних векселів) безпосередньо чи через іншому банку (званий у разі які представляють банком.

7. Одержання инкассирующим банком платежу від платника і видача йому документов.

8. Переклад инкассирующим банком виручки банку-ремитенту

(поштою, телеграфу, телексу, як у відповідних инструкциях).

9. Зарахування банком-ремитентом отриманої виручки з цього приводу экспортера.

Інкасова операція перебувають у цілому понад вигідною імпортеру, оскільки платіж здійснюється проти документів, дають йому декларація про товар. Отже, доти імпортер може зберігати свої гроші в обороті. Заодно він уникає ризику передплачувати ще відвантажене товар. Навпаки, експортерові після відвантаження товару не гарантована оплата: завжди існує ризик те, що імпортер з різних причин може відмовитися від товару. До того ж отримання експортером належної йому виручки відбувається відразу після відвантаження товару, а ще через кілька днів. Тим самим було, експортер фактично надає кредит покупцю. З іншого боку, оскільки пробіг документів через банки може тривати і від кількох тижнів до місяці, а деяких випадках і довше, існує ризик запровадження валютних обмежень (це стосується насамперед до країнам, котрі оголосили про своє прилученні до Статье

VIII Статуту МВФ стосовно скасування валютних обмежень за поточним операциям).

7. 3 АКРЕДИТИВНА ФОРМА РОЗРАХУНКІВ. Більше вигідною для експортера є акредитивна форма розрахунків. Акредитив є доручення банку (чи іншого кредитного установи) зробити на прохання клієнта оплату документів мають у користь третя особа — експортера (бенефициара), за умови виконання ним певних умов. Крім цього, акредитив може забезпечити короткостроковий кредит за умови згоди банку зробити облік (купівлю) документів. Акредитивна форма розрахунків складається з таких основних моментів. Експортер і імпортер укладають контракт про поставки товарів чи надання послуг із зазначенням те, що розрахунки здійснюватимуться у вигляді акредитива. Імпортер звертається до свого банку (банк-емітент) із заявою про відкриття акредитива на користь експортера. Банк-емітент спрямовує аккредитивное лист одного з банків країні експортера, із якими підтримує кореспондентські відносини (авизующий банк), доручаючи йому передати акредитив экспортеру.

Після набуття (копії) акредитива експортер виробляє відвантаження товару і згідно з умовами акредитива представляє необхідні документи до банку, вказаний у акредитиві (ним бути і авизующий банк), який пересилає в банк-емітент. Банк- емітент перевіряє правильність оформлення документів і робить рахунок їх оплати. Після переказування грошей в авизующий банк, банк-емітент видає документи імпортеру. Авизующий банк зараховує які надійшли від банку-емітенту вартість рахунок експортера, імпортер отримує товары.

Однак у відповідність до умовами акредитива оплату експонованих експортером документів може дати як банк-емітент, а й іншої банк, вказаний у акредитиві (виконуючий банк). І тут виконуючий банк (ним бути і авизующий банк) після оплати представлених експортером документів вимагає відшкодування виробленого платежу у банка-эмитента.

Міжнародні розрахунки у вигляді документарного акредитива можна наступній схемой:

Схема 2. Акредитивна форма расчетов

[pic]

1. Укладання контракту, де вказують, що сторони використовувати акредитивну форму расчетов.

2. Оповіщення імпортера про підготовку товару до отгрузке.

3. Уявлення імпортером заяви своєму банку для відкриття акредитива з точним зазначенням його условий.

4. Відкриття акредитива банком-емітентом (виконуючим банком) і спрямування його експортерові (бенефициару) через банк, зазвичай, обслуговуючий бенефициара, який (банк) извещает

(авизует) останнього про відкриття аккредитива.

4. Перевірка авизующим банком дійсності акредитива і передачі його бенефициару.

6. Перевірка бенефициаром акредитива щодо його відповідності умовам контракту у разі згоди відвантаження їм товару в встановлені сроки.

7. Одержання бенефициаром транспортних (та інших необхідних в умовах акредитива) документів від перевозчика.

8. Уявлення бенефициаром отримані від перевізника документів мають у свій банк.

9. Перевірка банком експортера отримані від бенефициара документів і майже отсылка їх банку-емітентові на оплату, акцепта

(згоди на оплату чи гарантування оплати) чи негоциации

(покупки).

10. Перевірка банком-емітентом отриманих документів і майже (в випадків виконання всіх умов акредитива) переклад суми платежу экспортеру.

11. Дебетирование банком-емітентом рахунки импортера.

12. Зарахування авизующим банком виручки з цього приводу бенефициара.

13. Одержання импортером-приказодателем документів від банку- емітента і вступ володарем товаром.

При здійсненні розрахунків у акредитивної формі банки стягують вищий комісійний збір, оскільки є складною і пов’язана з великими издержками.

7.4 РОЗРАХУНКИ, У ФОРМЕ АВАНСА. Найбільш вигідні експортерові розрахунки у вигляді авансу (тобто оплата частини вартості контракту до відвантаження товару). Зазвичай, платіж у вигляді авансу може становити до 1/3 загального обсягу контракту. Однак це форма може застосовуватися тільки тоді ми, коли імпортер украй зацікавлений отриманні товару (у разі, якщо число продавців на світовому ринку або кількість товару обмежені), чи тоді, коли експортер надає нею сильно тиснуть, якому імпортер неспроможна з низки причин противостоять.

Платіж після відвантаження товару виробляється покупцем (у разі домовленості продавця та покупця про використання такого способу платежу) після отримання телеграфного чи телексного повідомлення від продавця з докладним описом відвантажених товаров.

Якщо оплату від покупця не надходить, то експортер має деяку гарантію, бо всі необхідних отримання товару документи перебувають у його руках. Але цього цьому випадку постає проблема реалізації відвантажених товарів. З огляду на ризик, що виникає у своїй способі платежу, може використовуватися переважно між фірмами, мають міцні связи.

7.5 РОЗРАХУНКИ ПО ВІДКРИТОГО РАХУНКУ. При здійсненні розрахунків з відкритого рахунку імпортер робить періодичні платежі експортерові після отримання товарів. Після закінчення розрахунків виробляються остаточна вивірка і погашення що залишається заборгованості. Такий спосіб розрахунків найвигідніший для імпортера, експортер ж має твердих гарантій отримання плати за відвантажені товари. До того їй доводиться у низці разі вдаватися до банківському кредиту. Тому платежі з відкритого рахунку частіше застосовуються між діловими партнерами, пов’язаними тісними господарськими відносинами і котрі відчувають високий рівень довіри друг до другу.

7.6 ІНШІ ФОРМИ РОЗРАХУНКІВ. Серед інструментів розрахунків менше вимагають розрахунки із системи СВІФТ (товариство Всесвітня міжбанківська фінансова телекомунікаційну мережу, створене Брюсселі в 1973 г.; Росія (СРСР) дійсних членів з 1989г), і навіть телеграфні переклади. Розрахунки з допомогою чеків і векселів займають триваліший період. Застосовувані у міжнародних розрахунках перекладні векселі (тратти) є безумовний наказ трасанта (кредитора) трасату (позичальнику) про сплату у визначений в векселі термін ремитенту (третій особі) певної суми. Акцептовані банками тратти (тобто тратти, мають згоду платника на оплату) можуть поширюватися в готівка шляхом обліку (тобто шляхом продажу їхньої банку чи спеціалізованому установі (інституту) до закінчення терміну, які стягують при цьому певну платню). Регламентація вексельного законодавства полягає в Единообразном вексельному законі, прийнятому Женевської вексельної конвенцією 1930 г.

Розрахунки з допомогою чеків базуються на Чекової конвенции

1931 г. Чек є грошовий документ встановленої форми, у якому безумовний наказ чекодавця банку виплати пред’явнику чека яка вказана у ньому суми. Чек може бути виписаний у будь-якій валюті. Недоліки оформлення щодо невеликі. Проте існуючі ризики (наприклад, втрати чека при пересилання) знижують ефективність цього кошти расчетов.

Останніми роками у міжнародних розрахунках дедалі ширше застосовуються адже кредитні картки — іменні грошові документи, що надають їх власникам можливість купувати товари та безоплатно готівкою. Використовувані адже кредитні картки випущені переважно банками США. Останнім часом намітилася тенденція до зростання ролі кредитних карток в России.

Росія, почала радикальну трансформацію своєї економіки, поступово формує національну валютну систему з урахуванням наявної світової практики. Вступ Росії у Міжнародний фонд означає, що вона бере він зобов’язання, які у Статуті цієї організації. Становлення національної валютної системи йде все швидше. Російські комерційних банків починають виходити на міжнародний ринок капіталів, встановлюють кореспондентські відносини з іншими банками, дедалі ширше використовують існуючі форми міжнародних расчетов.

8. ВАЛЮТНИЙ РЫНОК

Міжнародний обмін товарів, послуг і капіталів втягує до своєї орбіти валютний ринок. Імпортери обмінюють національну валюту на валюту тієї країни, де їх купують товари та. Експортери, своєю чергою, отримавши експортну виторг у іноземній валюті, продають їх у обмін національну валюту. Інвестори, вкладаючи капітал на що тій чи іншій країни, відчувають потребу у її валюте.

Вивчення валютного ринку полягає в теорії ринкового попиту й пропозиції. Проте стосовно валютному ринку теорія попиту й пропозиції використовується із істотними змінами, оскільки валюта є особливою товаром. На міжнародній арені вона бере самі форми, як і грошові одиниці всередині страны.

Валютний ринок підпорядковується законам конкуренції. Поведінка його визначається бажанням максимізувати свої прибутки, граючи різниці валютних курсів. Розмір цих прибутків залежить від поєднання кола політичні й економічні ризиків. При певних умов поведінка учасників валютного ринку призводить до значним коливань валютного курсу і до дестабілізації валютного ринку. Нестабільність на валютному ринку може викликати у себе соціальні витрати й серйозні економічні проблемы.

У ситуації завданням офіційних органів, відповідальних при проведенні валютної політики, є приведення в рівновагу валютного ринку України і створення необхідних умов його стабільного функционирования.

8.1 ПОНЯТТЯ ВАЛЮТНОГО РЫНКА

Валютний ринок — це особливий ринок, у якому здійснюються валютні угоди, тобто обмін валюти однієї країни на валюту в іншій країні за певним номінальному валютному курсу.

Номінальний валютний (обмінний) курс — це відносна ціна валют двох десятків країн, чи валюта однієї країни, котре виражається у грошових одиницях в іншій країні. Коли використовується термін «валютний курс», то йдеться про номінальному обмінному курсе.

Встановлення курсу національної грошової одиниці в іноземній валюті в момент називається валютної котируванням. Курс національної грошової одиниці може визначатися як і формі прямий котирування, коли, використовуючи одиницю приймається іноземна валюта

(наприклад, 20 російських рублів за долар США), і у формі зворотної котирування, коли, використовуючи одиницю приймається національна грошова одиниця (зворотна котирування застосовується у основному в

Великій Британії та за низкою валют США). Використання зворотної котирування дозволяє порівнювати курс національної валюти з іншими валютами будь-якою валютному рынке.

Коли ціна одиниці іноземної валюти в національних грошових одиницях зростає, говорять про знеціненні (здешевленні) національної валюти. І навпаки, коли одиниці іноземної валюти в національних грошових одиницях падає, говорять про подорожчання національної валюти. Переважна більшість грошових. активів, які й на валютних ринках, має вигляд депозиту до запитання в найбільші банки, здійснюють торгівлю друг з одним. Лише небагато ринку на обмін готівкових денег.

На міжбанківському валютному ринку здійснюються основні котирування валютних курсов.

Національні валютні ринки, обслуговуючі рух грошових потоків у країні, інтегровані у світової валютний ринок, у якому здійснюються валютні операції, і розрахунки, пов’язані міжнародною рухом товарів, послуг і капіталів. Світовий валютний ринок, функціонуючий цілодобово з понеділка до п’ятниці, пов’язує воєдино національні валютні ринки з допомогою сучасних засобів комунікації, як-от телефон, телеграф, телекс, комп’ютерні сети.

8.2 УЧАСНИКИ ВАЛЮТНОГО РЫНКА

Учасниками валютного ринку виступають Центральні і комерційних банків, валютні біржі, брокерські агентства, міжнародні корпорации.

Основні учасники валютного ринку — це комерційних банків, що диверсифицируют свої портфелі з допомогою іноземних активів, а й здійснюють валютні угоди від імені фірм, виходять на зовнішніх ринках як експортерів і імпортерів. Валютні угоди з експорту й імпорту товарів та послуг кожної країни становлять основу визначення вартості національної валюты.

До послуг банків та небанківських фінансових установ звертаються і індивідуальні учасники валютного ринку, наприклад, туристи, що подорожують межі своєї країни; особи, отримують грошові переклади від родичів, які проживають по закордонах; у приватних інвесторів, вкладають капітал в іноземну экономику.

8.3 ФУНКЦІЇ ВАЛЮТНОГО РЫНКА

Валютний ринок передусім забезпечує Валютно-кредитное і розрахункове обслуговування експортно-імпортних операцій, і навіть валютні операції, пов’язані з інвестуванням капіталу межі національної економіки. Крім цього, валютний ринок дає можливості хеджування, тобто страхування валютних ризиків. При хеджируванні економічні агенти, бажаючи зменшити ризик, пов’язані з коливаннями валютного курсу, які можуть надати негативний вплив з їхньої капітал, прагнуть позбутися чистих зобов’язань в іноземній валюті, тобто досягти балансу між активами і пасивами у цій валюте.

Якщо, наприклад, експортер в Німеччині отримує валютний виторг в 100 тис. доларів і хоче позбутися невизначеності щодо оцінки майбутній вартості, може негайно обміняти отримані долари німецькі марки за курсом й інвестувати їх під відсоток розлучень у Німеччини, незалежно від терміну, якого знадобиться дана сумма.

Нарешті, валютний ринок дозволяє здійснювати валютні спекуляції, тобто на майбутньої ціні валюти. Поведінка учасників валютного ринку, бажаючих одержати максимальний виграш від валютної угоди, залежить з різниці між відсоткові ставки на національному й зарубіжному грошовому ринку, і навіть від очікуваних змін валютного курса.

Тож якщо експортер в Німеччині, який одержав валютний виторг в 100 тис. доларів, які потрібні йому через шість місяців, не очікує ніяких змін у рівні валютного курсу, він інвестуватиме отриману суму американський банк, якщо ставка відсотки надходжень у США вище, ніж у Німеччині, і обміняє долари на марки через шестимісячний термін. Якщо ставка відсотка виявиться вище у Німеччині, то експортер негайно обміняє отриману суму в марки і інвестує в німецькі активы.

Якщо ж припустити, що справжній рівень відсоткових ставок США и

Німеччини однаковий (наприклад, 4% на шестимісячний депозит), але очікується знецінення німецьких марок з 1,5 марки за долар до 1,6 марки за долар, то експортерові вигідніше покласти гроші у американський банк і обміняти їх у марки через шість місяців, що дозволить отримати йому більшу суму — 166, 4 тис. марок (1,6×1,04×100 тис.) замість 156 тис. марок (1,5×1,04×100 тис.) сегодня.

Отже, загальне правило для спекулятивних операцій на іноземній валюті у тому, що й прибутковість залежить від цього, наскільки валюта впаде цінується понад різниці в відсоткових ставках за депозитами у національної та іноземній валюті. Проте спекулятивні операції будуть прибутковими лише тому випадку, якщо учасники ринку вірно вдасться спрогнозувати очікувані зміни валютного курса.

8.4 ПЛАНИ ВАЛЮТНИХ РЫНКОВ

Однією з найбільш великих валютних ринків виступає ринок слот, чи ринок негайної поставки валюти (протягом 2 робочих дней).

Економічні агенти також можуть скористатися послугами срочного

(форвардного) валютного ринку. Якщо учаснику валютного ринку знадобиться купити іноземної валюти через певний період, може укласти так званий терміновий контракт для придбання цієї валюти. До терміновим валютним контрактами ставляться форвардні контракти, ф’ючерсні контракти і валютні опціони. Як форвардний, і ф’ючерсний контракт є угоду між двома сторонами про обмін фіксованого кількості валюти на певну дату у майбутньому за заздалегідь обумовленому (терміновому) валютному курсу. Обидва контракту обов’язкові до виконання. Різниця з-поміж них у тому, що форвардний контракт полягає поза біржі, а ф’ючерсний контракт купується продається лише з валютної біржі із дотриманням певних правил у вигляді відкритого пропозиції ціни валюти голосом.

Валютний опціон — це контракт, що дає право (але з зобов’язання) одного з учасників угоди купити чи продати певну кількість іноземної валюти по фіксованій ціні протягом певного періоду часу. Покупець опціону виплачує премію його продавцю за його зобов’язання реалізувати вищезазначене право.

Термінове валютний курс складається з курсу слот на даний момент укладання угоди та премії чи дисконту, тобто надбавки чи знижки, залежно від відсоткових ставок цей час. Валюта з вищої відсотковою ставкою в продаватиметься на форвардном ринку з дисконтом стосовно валюті з дешевше відсоткової ставкой.

І навпаки, валюта з дешевше відсотковою ставкою в продаватиметься на форвардном ринку з премією стосовно валюті з вищої відсотковою ставкою в. У доповіді міжнародної практиці поруч із різницею відсоткових ставках використовується відсоток за депозитами на міжбанківському лондонському ринку, тобто ставка ЛІБОР. Різниця між форвардним рівня курсу і курсом спот обчислюється по формуле:

es x (lB — iA) x t 100×360

де е — курс спот (кількість національної валюти на одиницю іноземної), iA, iB — відсоткові ставки за депозитами у іноземній і національній валюті, /- термін форварда (в днях).

Термінове валютний ринок дозволяє як страхувати валютні ризики, і спекулювати валютой.

9. МОДЕЛІ ВАЛЮТНОГО РЫНКА

9.1 ПОПИТ І ПРОПОЗИЦІЯ ВАЛЮТЫ

Курс тій чи іншій валюти визначається взаємодією попиту й пропозиції на валютному ринку. На початку, кілька спростивши наш аналіз, ми залишимо осторонь міжнародне кредитування і запозичення і містити передумові у тому, що іноземна валюта використовується лише у угодах з імпорту чи експорту товарів та послуг, і навіть припускати, що після завершення всіх експортно-імпортних операцій резиденти хочуть мати на руках своє власне валюту.

Виходячи з цього слід, що імпорт створює попит на іноземної валюти і водночас пропозицію національної валюти. Експорт створює пропозицію іноземної валюти у цій країни й одночасно попит їхньому валюту там. Отже, експорт дозволяє країні «заробляти» іноземної валюти, необхідну оплати импорта.

Наведемо ринок іноземної валюти з допомогою графіка в координатах валютного курсу (вертикальна вісь) і кількість іноземної валюты

(горизонтальна ось).

[pic]

Припустимо, що у ринок іноземної валюти виходять німецькі імпортери і експортери, провідні торгівлю зі США можуть. Крива попиту долари (ММ) має негативний нахил: що стоїть курс доллара,

(відповідно нижче курс марки), тобто що більше марок вартий лише долар, тим менше попит на долари із боку імпортерів, оскільки американські товари дорожчають для немцев.

Комп’ютер один тис. дол. обійдеться німцю 2 тис. марок при курсі 2 марки за долар (1000×2) і лише 1,5 тис. марок при курсі 1,5 марки за долар (1000×1,5). Крива пропозиції доларів (ЇЇ) має позитивний нахил: що стоїть курс долара (відповідно нижче курс марки), тим більше коштів попит німецькі товари, оскільки вони дешевшають іноземцям. При курсі 1,5 марки за долар машина ціною 30 тис. марок коштуватиме американцю 20 тис. дол., а при курсі 2 марки за долар 15 тис. дол. Слід зазначити, що криві ММ і ЇЇ будуються для заданих рівнів цін, і постійних обсягах сукупного попиту обох странах.

Є дві полярно протилежні системи валютних курсів — система вільно плаваючих, чи гнучких валютних курсів, і системи фіксованих валютних курсов.

При системі вільно плаваючих валютних курсів Центральний банк не втручається у діяльність валютного ринку України і рівноважний валютний курс встановлюється у точці перетину кривих попиту й пропозиції. Рівноважний валютний курс може змінюватися під впливом ряду факторів. Так, зростання попиту із боку зовнішнього світу на товари цієї країни призведе до зростання попиту валюту цієї країни й відповідно до підвищення пропозиції іноземної валюти при даному рівні валютного курсу (крива ЇЇ у разі зміститься вправо). Через війну валюта цієї країни подорожает.

[pic]

Перемикання споживання з вітчизняних на імпортні товари, навпаки, супроводжуватиметься зростанням на іноземної валюти при даному рівні валютного курсу (крива ММ у разі зміститься вправо), що сприятиме знецінення національної валюты

10. МІСЦЕ І РОЛЬ МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ І БАНКОВСКИХ

ОРГАНІЗАЦІЙ У СИСТЕМІ МЭО

Міжнародні валютно-фінансові і банківські організації займають важливе місце у системі міжнародних економічних отношений.

По-перше, їхня діяльність дозволяє внести що регулює початок і встановлює певну стабільність в суперечливу цілісність всесвітнього господарства, забезпечуючи загалом безперебійне функціонування валютно-фінансової сфери. Необхідність цієї зміни пояснюється передусім значно зрослими масштабами взаємних зв’язків держав, продовжує їх зміненим характером.

По-друге, вони покликані служити форумом для налагодження співпраці між країнами й державами. З ослабленням ідеологічних протистоянь це завдання стає дедалі актуальной.

По-третє, зростає значення міжнародних валютно-фінансових організацій сфері вивчення, аналізу та узагальнення інформації тенденції розвитку та вироблення рекомендацій по найважливішим проблемам всесвітнього хозяйства.

Залежно від цілей і рівня універсальності міжнародні валютно-фінансові інститути поділяються на організації, мають світове значення, регіональні, і навіть організації, діяльність яких охоплює якусь конкретну сферу всесвітнього хозяйства.

До організаціям першого типу ставляться, наприклад. Міжнародний фонд і велика група від Світового банку. Універсальність МВФ проти іншими організаціями залежить від того, що він поєднує регулюючі, консультативні і фінансові функції. Регулююча функція МВФ у тому, що вона здійснює нагляд за політикою країн-членів щодо її відповідності зобов’язанням, які вже вживає він країна, беручи Фонд.

Відповідно до Статутом центрі уваги МВФ питання контролю над політикою країн-членів щодо валютних курсів. З поглибленням тенденцій до становлення глобальної економіки зазначена роль зросла. Це було пов’язано і з тим, що коїлося після вступу в

МВФ колишніх соціалістичних країн цю організацію стала справді всесвітньої. Контроль за політикою країн-членів ввозяться рамках регулярних, зазвичай, щорічних, двосторонніх консультацій персоналу МВФ з офіційними представниками держав-членів. Під час зустрічей обговоренню підлягають питання економічної політики, зокрема фіскальної, валютної і кредитно- грошової, і навіть розглядається стан платіжного балансу, зовнішнього боргу країни. Можна відзначити певне посилення контролю МВФ за світової валютної системою. Наприкінці 1992 р. набрала сили третя поправка до Статтям угоди (Статуту МВФ), що дає Виконавчому раді Фонду право припиняти франшиза і пояснюються деякі пов’язані з цим права країн-членів МВФ, систематично які виконують тих чи інших зобов’язань перед

Фондом. Вперше цього права було використане МВФ щодо Судану: з 9 серпня 1993 р. франшиза цієї країни у Фонді і з цим права було припинено. За рік, 2 червня 1994 р. така процедура була застосована у відношенні Заира.

Представники Фонду відзначають, що забезпечить посилення контролю викликано важливими змінами у світовій економіці, зокрема внаслідок перетворення їх у глобальну. Валютно-фінансова криза, поразивший

Мексику наприкінці 1994 р., та усвідомлення те, що масштаби, швидкість і вплив фінансових криз у відкритій світовій економіці зазнали фундаментальну модифікацію, з’явилися стимулом до ухвалення фондом заходів для посилення нагляду.

Посилення нагляду здійснюється за трьом напрямам. По-перше, розробляється стандарт уявлення країнами-членами статистичних даних про стан економіки, які повинні вчасно повідомлятися в МВФ. По-друге, фонд має намір зробити нагляд постійним. На додачу до щорічним проводитимуться та інші консультації. Більше часто питання розвитку окремими країнах обговорюватимуться на засіданні Ради управляючих. По-третє, головне завдання консультацій і обговорень мають стати політика держав-членів щодо валютних курсів; збалансувати руху капіталу, і навіть підвищення уваги до країн, чий економічний потенціал такий, що його вплив відчувається поза ними. МВФ посилюватиме регіональний нагляд там, де економічна політика формується наднаціональному уровне.

Використання країною ресурсів МВФ можливе лише на певних, дуже жорстких умов. По-перше, країна повинна звернутися у Фонд з вагомими доказами потреби у його ресурсах на фінансування дефіциту платіжного балансу. По-друге, МВФ повинен переконатися, що, яка звернулася по медичну допомогу, зможе виконати свої зобов’язання в погашення заборгованості перед Фондом.

МВФ висуває умови, виконання яких покликане гарантувати, что:

а) проведена членом Фонду політика в прийнятні терміни призведе до досягнення стійкого платіжного балансу і за стабільного економічного зростання страны;

б) за необхідності робляться кроки щодо структурної перестройке;

в) у вирішенні структурних труднощів і оздоровленні платіжного балансу фінансування і стабілізаційні заходи доповнюють друг друга.

За останнє десятиліття істотно змінилися місце і у світовій економіці групи від Світового банку. Після вступу до члени банку держав Східної Європи він почав віддавати більше уваги державам цього региона.

У 1996 фінансовому році (закінчився 30 червня 1996 р.) сумарні ресурси, виділені Світовий банк країнам, склали 21,4 млрд. дол. Хоча саме ця сума дуже значна, однак у 1995 р. лише капітали, спрямовані на що розвиваються приватним сектором, склали 170 млрд долл.

Зростаюча конкуренція із боку приватного сектору та інших регіональних банків розвитку призвела до помітному ускладнення умов діяльності МБРР та її філій у що розвиваються. Світового банку також стикається з додатковими проблемами у зв’язку з пожорсткішанням політики США, які скорочують обсяг ресурсів, виділених Міжнародної асоціації розвитку. Після отказа

Конгресу США надати адміністрації Клінтона кошти на погашення американських заборгованостей MAP Світового банку прийняв рішення збільшити ресурси, виділені їм MAP із прибутку банку, до

600 млн долл.

Діяльність групи від Світового банку, передусім МБРР, останніми роками отримувала неоднозначну оцінку. Хоча відзначається, что

МБРР нагромадив значний досвід здійснення проектів, у країнах (саме вони почали об'єктом уваги банку в

60-ті роки), тим щонайменше, на адресу банку зроблено низку критики. Вказується те що, деякі програми недостатньо підготовлені, тому не принесли бажаних результатів. Прибічники екологічних рухів критикують банк через те, деякі проекти, зокрема, греблі, споруджених з допомогою МБРР, завдають шкоди навколишньому середовищі. У промислово розвинених країн незадоволені наростаючими бюрократичними тенденціями у діяльності цієї організації, можна почути думку, що Світового банку повинен активізувати свої зусилля, аби у що розвиваються здійснювалися глибші реформи управління економікою й участі якісного поліпшення банківської і судової систем; що банк повинен приділяти більшої уваги створенню там сприятливого інвестиційного климата.

Необхідно шукати нові засоби привернення приватних капіталовкладень. З приходом 1995 р. посаду глави банка

Дж. Вулфенсона пов’язані сподівання реформування структури банку і надання нового імпульсу своєї діяльності, зокрема координації зусиль всіх організацій, які входять у групу банку (МБРР, MAP, МФК и

МИГА).

У цілому нині розвал Бреттонвудської валютної системи, складовою якої були МВФ і МБРР, призвів до необхідності перегляду ролі й місця цих організацій. Доцільність збереження зазначених фінансових установ і нових умовах поділяється більшістю політичних діячів і економістів. Очікується, у найближчі роками обидві НАТО і ЄС, і МВФ, продовжать лінію більш глибокі перетворення своєї діяльності, зі урахуванням нової світової економічної середовища, котра склалася після фундаментальних змін — у світовому господарстві межі 80−90-х годов.

10.1 ЗНАЧЕННЯ РЕГІОНАЛЬНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ І КРЕДИТНЫХ

ОРГАНИЗАЦИЙ

Останніми роками помітними стали зусилля регіональних банків розвитку, котрі почали надавати серйознішу конкуренцію групі Світового банка.

Азіатський банк розвитку надає приблизно третину кредитів на пільгових умов. Пріоритетними для банки галузі інфраструктури. Африканський банк розвитку виділяє ресурси на мети розвитку ресурси африканськими країнами, надаючи також сприяння вигляді експертних послуг і навчання кадрів. Обидва банку управляють фондами розвитку — відповідно — Азіатським і Африканським зі пільговим режимом кредитования.

Межамериканский банк розвитку спрямовує інвестиції в енергетику, сільське господарство й рибальство. І тому банку характерні висока концентрація у наданні кредитів (найбільше ресурсів до початку 90-годов було надано трьом країнам —

Аргентині, Бразилії, і Мексиці, що є розвиненішими проти іншими латиноамериканськими країнами. Почав своєї діяльності у квітні 1991 р. Європейський банк реконструкції й розвитку зміг долати труднощі становлення та мріяв стати великим інвестором у країнах Східної Європи. На середину 1995 р. надав державам регіону кредитів більш як за 4,5 млрд.

ЕКЮ. Частка банку прямих капіталовкладень досягла майже 15%.

Приблизно 70% інвестицій призначені для приватного сектору. ЄБРР надає ресурси більш вигідні умови проти звичайними приватними банками. Оскільки ЄБРР немає права видавати кредити, перевищують 35% обсягу, який буде необхідний реалізації проекту капіталу, він широко використовує синдиковані кредиты.

Досвід діяльності ЄБРР використовується під час створення інших схожих банків розвитку, зокрема у Середземноморському басейні. У ноябре

1995 р. було підписано Статті угод про створення Близькосхідного банку розвитку, який, як очікується, почне операції в 1997 г.

У 1996 р. 11 країн членів організації Чорноморського економічного співробітництва в, куди входить і Росія, домовилися про заснування Чорноморського банку розвитку. Однією з першочергових проектів стане створення регіоні мережі волоконно- оптичної зв’язку, значно поліпшить зв’язок між причорноморськими державами. Важливу роль процесах економічної інтеграції у Європі грають валютно-кредитні і фінансові інститути, створені у межах Європейського економічного співтовариства (нині Європейського союза).

Підготовкою початку етапу створення економічного і валютний союз займається Європейський валютний інститут (ЄВІ, местоположение

Франкфурт-на-Майні), який покладено завдання проробки правив і процедур, прийняття яких знадобиться у зв’язку з очікуваним запровадженням єдиної валюти. У компетенції ЄВІ також контролю над емісією банкнотів на ЭКЮ.

Європейський інвестиційний банк надає довгострокові кредити і гарантії компаніям, державних органів і нашим фінансовим інститутам на фінансування переважно інфраструктурних об'єктів менш розвинених регіонах Європейського економічного співтовариства (Європейського Союзу). Діяльність цього банку, спочатку що охоплює лише учасників ЄЕС, у майбутньому поширилася і інші європейські держави, і навіть що розвиваються, зокрема, на країни, які підписали Ломейські конвенции.

У межах Європейського Союзу вже створені і діють також фонди розвитку та структурні фонди. Європейський фонд розвитку (з 1958 г.) надає переважно субсидії і пільгові довгострокові кредити під низькі відсотки країнам, асоційованим з ЕС.

Європейський фонд орієнтації й гарантування сільського господарства було засновано в 1962 г. з метою поліпшення умов розвитку сільського господарства за країнах ЄЕС. Програми, здійснювані фондом, спрямовані на модернізацію сільського господарства. На цьому фонду фермерам виплачуються різні компенсації та субсидії, зокрема експортні. З 1975 р. здійснюється деятельность

Європейського фонду регіонального розвитку, створеного на кредитування програм, метою якого є поступове зменшення регіональних диспропорцій. З 1960 р. розпочав операціям Європейський соціальний фонд, освічений підвищення знайти роботу населения.

З січня 1989 р. набрали чинності реформи структурних фондів ЄС, проведені у відповідність до Єдиним Європейським актом (1987 р.), які передбачають чіткіші критерії відбору проектів і посилене уваги до менш розвиненим регіонам ЄЕС (ЕС).

За асиметричного розподілу ресурсів спостерігаються гострі розбіжності, викликані, зокрема, прагненням кожної країни, має відсталі регіони, отримати більше ресурсів із структурних фондів. В

1994 р. з бюджету ЄС Греції, Іспанії, Португалії та Ірландії було надано ресурси більш як за 10 млрд. ЕКЮ. Ці протиріччя можуть загостритися у разі ухвалення до ЄС низки східно-європейських країн, і навіть Мальти і Кіпру, виявили такий намір. Расширение

ЄС призвело б до різкого зростання числа регіонів, котрі мають на субсидії, оскільки, за правилами, регіони з уровнем

ВВП однієї жителя менш 75% середній рівень ВВП душу населення з ЄС загалом, вправі звертатися по субсидії. За деякими оцінками, більшості із багатьох країн, які виявили бажання на вступ, знадобиться щонайменше 20 років, щоб домогтися середній рівень ВВП душу населення загалом ЄС. Міжнародні валютно- фінансові та банківські організації, будучи важливою частиною цьогорічного інституціональної структури світової економіки, взаємодіють із організаціями, створеними за іншими її сферах, зокрема с

Світовою організацією торгівлі. Наростання тенденцій до глобалізації, поглибленню інтеграційних тенденцій у низці регіонів світу, більшої лібералізації торгових режимів, істотних змін у оцінці місця та ролі іноземних інвестицій у економіці країни — усе це створює об'єктивну потреба подальшого вдосконалення діяльності міжнародних валютно-фінансових і банківських інститутів. Однак цієї потреби, саме собою що є суперечливим процесом, ще означає, зусилля з реформування будуть безконфліктними і быстрыми.

Поява початку наступного століття нових країн із потужним економічний потенціал (наприклад, Китаю, Бразилії, і т.д.) призведе зміну балансу зусиль і у міжнародних валютно- фінансових і банківських институтах.

10.2 РОСІЯ У МІЖНАРОДНИХ ВАЛЮТНО-ФІНАНСОВИХ ОРГАНИЗАЦИЯХ

На початок 90-х Росія була членом Міжнародного валютного фонду, й Світового банку реконструкції та развития.

Участь цих організаціях у принципі відкриває ширші змогу отримання ресурсів на мети реструктурування економіки та розвитку, оскільки угоди з МВФ є сигналом й інших інвесторів. Досягнення угод з МВФ дає підстави дійти угодам про переоформленні російської зовнішньої заборгованості, більшість якої представляє борги колишнього СРСР, Паризьким і Лондонським клубами.

Дуже важливо і те, що, як член міжнародних валютно- фінансових і кредитних організацій, Росія прилучається до багатому досвіду регулювання валютної, кредитної та фінансових сфер, накопиченому світовим сообществом.

Проте вступ до міжнародних організацій, зокрема у МВФ, накладає Росію зобов’язання, виконання яких вимагає і прийняття у деяких випадках важких політичних решений.

У 1995 р. МВФ надав Росії терміном роком кредит стенд-бай у сумі 4313,1 млн СДР, що дорівнює її квотою, під здійснення програми стабілізації економіки. Хід реалізацію програми отслеживался щомісяця, а чи не щокварталу, як це зазвичай прийнято. Проте відносини Росії із МВФ складалися який завжди сприятливо. У окремих випадках, оцінюючи зусилля російського уряду щодо реформування економіки як недостатні. Фонд чи відмовлявся надавати обіцяні кредити, чи заморожував їх надання. Погодившись з проханням Росії у початку 1996 р. виділення нового великого позики терміном на 3 року у рамках механізму розширеного кредитування, МВФ вже у липні 1996 р. відклав переклад черговий, п’яту частину 10-мільярдного доларового кредиту на сумму

330 млн доларів. Як причини зазначалися невиконання російським урядом умов, раніше узгоджених з МВФ:

перевищено той бюджетний дефіцит; поповнення доходів бюджету з допомогою оподаткування значно нижче планованого. Проте знайшли компромісне рішення. Проте, наприкінці 1996 р. ситуація практично повторилася. У 1996 р. МВФ оголосив у тому, що відкладає переклад шостого траншу у сумі 340 млн. доларів. Це було прийнято Фондом після візиту в

Москву делегації експертів ознайомлення із перебігом виконання узгодженої з МВФ программы.

Ставши членом МБРР, Росія знайшла новий джерело фінансових средств.

У 1990-х банк надавав РФ кредити загальну суму до 2 млрд. дол. на рік. Сумарний обсяг ресурсів, які банк погодився виділити Росії, досяг, за даними на 1 вересня 1996 г. ,

6,4 млрд. дол. Тільки Китаю і Індія одержують від від Світового банку більший обсяг ресурсів. Здебільшого кредити банку призначені до створення об'єктів інфраструктури. Значна і реабілітаційних позик, вкладених у відновлення економіки та підтримку економічних реформ у Росії. Нерідко МБРР бере участь у капіталі російських підприємств, набуваючи частина їхньої акций.

Співробітництво Росії із Європейським банком реконструкції й розвитку останніми роками розвивається досить успішно. Ресурси, надані банком, йдуть на підтримки нафтогазової промисловості, малого й середнього бізнесу. Однією зі значних програм, сумарна вартість якого становить 520 млн. доларів, було створення регіональних венчурних фондів. Більшість коштів фондів направляють у підприємства, випускають споживчі товари. Забороняється робити вкладення виробництво тютюнових виробів, алкогольних напоїв, зброї, соціальній та ігорні будинки і низку інших сфер.

Однією з напрямів діяльності ЄБРР на Росії є придбання їм акцій російських банків, зокрема региональных.

Російські банки прагнуть розширювати співробітництво з ЄБРР, оскільки сприятиме, зокрема, поліпшенню розрахунків з експортно-імпортним операціям. ЄБРР зробив вкладення (35 млн. дол.) в Токобанк, і навіть придбав пакет акцій у Російському банку проектного фінансування. Кредитні лінії відкриті кільком російським банкам, зокрема Московському міжнародному банку, і навіть Кузбассоцбанку. Партнерство ЕББР з Кузбас-соцбанком у сфері кредитування бізнесу, яке започаткували ще 1994 р., виявилося досить успішним. Деякі програми у Росії ЄБРР веде що з МБРР. Так, триває здійснення проекту розвитку фінансових установ, який уряд РФ реалізує за счет

«Позик від МБРР (200 млн. дол.) з ЄБРР (100 млн.). Через війну мала б зрости надійність низки провідних російських банків, розширитися і поліпшитися набір наданих послуг. Передбачається, за стислі терміни (вже безпосередньо до 1998 р.) банки, що у проекті, зможуть досягти міжнародних стандартів банківської деятельности.

Надалі російські банки-учасники проекту зможуть скористатися засобами двох інших позик МБРР з ЄБРР, які передбачають стимулювання середньо- і частка довгострокових інвестицій у російську промышленность.

Нерідко ЄБРР приймає він ризик, від якої відмовляються приватні комерційних банків. Прикладом може бути кредитування банком низки російських суднобудівних компаний.

Росія, котра переживає наприкінці ХХ століття нелегкий період утвердження ринкових почав у економіці, може використовувати своє членство у міжнародних валютно-кредитних та фінансових організаціях ще цілеспрямованого та швидкого, але водночас і менше болючого початку нових форм хозяйствования.

11. НАПРЯМКУ МЕТОДИ ТА ФОРМИ РЕГУЛЮВАННЯ МЭО І ВЭД

11.1 НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕХАНІЗМ РЕГУЛЮВАННЯ МЭО І ВЭД

Міжнародні економічних відносин припускають як забезпечення ресурсами і ринками збуту країн-учасниць, взаємодоповнюваність національних господарських структур, зовнішньоекономічну діяльність фірм підприємців, а й торгово-политические заходи уряду, відділу міжнародних організацій. Держава бере активну участь у розвитку зовнішньоекономічної діяльності шляхом цілеспрямованого на певні сфери, і об'єкти цієї бурхливої діяльності. Це вплив здійснюється з допомогою комплексу спеціальних методів, які можна розділити на дві основні групи: економічні та административные.

Під економічними методами розуміються передусім мита митного тарифу, різні податки та збори, імпортні депозити, удорожающие ввезений товар і які знижуватимуть його на ринку проти місцевим аналогічним товаром. До адміністративним методам ставляться кількісні ліміти, системи дозволів (ліцензій) і заборони (ембарго) імпорту чи експорт, самообмеження поставок експортером, специфічні технічні вимоги до товару чи упаковці, бюрократичне ускладнення митних процедур, прямим чином обмежують доступ імпортних товарів на внутрішній ринок (чи місцевої зовнішній). Між цими двома групами коштів регулювання зовнішньої торгівлі є принципову відмінність. З використанням економічних коштів остаточне права вибору імпортного чи місцевого товару, ресурсів зберігається за споживачем, який керуються ціною, якістю, умовами доставки продукції чи надання ресурсів. З використанням адміністративних коштів порушується ринковий механізм, скорочується асортимент товарів, можливості доступу до ресурсів і буде силою предрешается вибір продукції або ресурсів споживачем на користь отечественных.

11.2 НЕТАРИФНІ (АДМІНІСТРАТИВНІ) МЕТОДИ РЕГУЛЮВАННЯ ВЭД

Нетарифні методи включають широке коло інструментів сучасної економічної та торгової політики держав, окремі безпосередньо пов’язані з зовнішньоекономічним регулюванням, але з тих щонайменше істотно впливають на ЗЕД і зовнішню торгівлю. Зокрема, відповідно до найпоширенішої класифікації нетарифних методів регулювання у зовнішній торгівлі, ухваленій у ООН, вони діляться втричі вида.

До першого виду ставляться методи, створені задля пряме обмеження імпорту з метою захисту певних галузей національного производства:

ліцензування та квотування імпорту, антидемпінгові і компенсаційні мита, імпортні депозити, так называемые

«добровільні» обмеження експорту, компенсаційні збори, система мінімальних імпортних цін, і т. буд. Перший вид — найчисельніший і охоплює понад половини всех.

Другий вид включає методи, безпосередньо не створені задля обмеження зовнішньої торгівлі, і що стосуються більше до адміністративним бюрократичним процедурам, які, тим щонайменше, обмежує торгівлю: митні формальності, технічні стандарти норми, санітарні і ветеринарні норми, вимоги до упаковування і маркуванню, розливу тощо. п.

До третьому виду ставляться методи, безпосередньо не створені задля обмеження імпорту чи стимулювання експорту, але які найчастіше веде саме до цього результату.

До найпоширеніших інструментів прямого регулювання імпорту (котрий іноді експорту) відносять ліцензії і квоти. Практично всі промислово розвинених країн застосовують ці нетарифні методи. Ліцензійна система передбачає, держава через спеціально уповноважена відомство (у Росії -

Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків) видає врегулювання зовнішньоторговельні операції певними включеними до списків лицензируемых імпорту і з експорту товарами. Застосовувані країнами системи ліцензування характеризуються значним розмаїттям форм і процедур. Основні види ліцензій можна зводити до наступним двом типам: генеральної ліцензії, роздільною безперешкодний ввезення чи вивезення товару, включеного до списків, протягом визначеного періоду часу; і разової ліцензії, роздільною імпорт (чи експорт) певного товару певному імпортеру (експортерові) із кількості товару, від вартості, країни її походження (чи призначення), а деяких випадках ще й митного пункту, з якого мав бути здійснений ввезення (чи вивезення) товара.

Використання ліцензійних систем регулювання зовнішньої торгівлі спирається на цілий ряд узгоджених міжнародною рівні норм. До них, зокрема, ставляться деякі положення Генеральної угоди за тарифами й торгівлю, і навіть Угоду з процедурам ліцензування імпорту, укладене рамках ГАТТ. (з 1996 р. -

Світову організацію торгівлі - СОТ).

Ліцензування зовнішньоторговельних операцій тісно взаємодіє зі кількісними обмеженнями — квотами імпорту і експорт окремих товарів. Квоти — це обмеження в вартісному чи фізичному вираженні, запроваджувані імпорту і експорт певних товарів визначений період. У цю категорію входять квоти глобальні, які у відношенні країн, сезонні так звані «добровільні» обмеження экспорта.

Кількісне регулювання зовнішньоторговельних операцій здійснюється через разові лицензии.

Кількісні обмеження імпорту й експорту — пряма адміністративна форма державного регулювання зовнішньої торгівлі. Ліцензії і квоти обмежують самостійність підприємств у відношенні виходу зовнішній ринок, звужують коло країн, із якими може бути укладено угоди з певних товарам, регламентують кількість і номенклатуру товарів, дозволених до ввезення і вивезенню. Разом про те система ліцензування і квотування імпорту й експорту, встановлюючи жорсткий за зовнішньої торгівлею деякими товарами, у часто виявляється гнучкішою й ефективної, ніж економічні важелі зовнішньоторговельного регулювання. Цим значною мірою і пояснюється й те, що ліцензування та квотування зайняло міцне місце у арсеналі коштів торгового регулювання основної маси країн мира.

Нині міжнародна практика рухається шляхом усунення адміністративних інструментів регулювання зовнішньоторговельної діяльності. Нетарифне регулювання, зазвичай, застосовується тільки у виняткових випадках, переважно у з метою захисту національної економіки, соціальній та цілях виконання міжнародних зобов’язань. Таку тенденцію можна бачити й в нас у России.

Так було в Федеральному законі від 13 жовтня 1995 р. «Про регулювання зовнішньоторговельної діяльності /2/ встановлено, що кількісні обмеження можуть вводять у виняткових случаях

Урядом Російської Федерації. До них належать: забезпечення національної стратегії безпеки РФ, виконання міжнародних зобов’язань. РФ з урахуванням стану на внутрішньому товарному ринку, захист внутрішнього ринку РФ і др.

Товари, експорту і імпорт котрих необхідне наявність ліцензії, можна розділити ми такі группы:

34. товари, ліцензії експорту яких видаються у межах установлених квот (переважно, товари, експортовані у зв’язку з виконанням Росією міжнародних обязательств);

35. товари, має специфічний характер (товари стратегічного призначення: озброєння, товари подвійного застосування, дає лікарську сировину і др.).

У упорядкування заходів адміністративного регулювання так можна трактувати прийнятий у Росії у 1995 р. відповідно до переговорам с

Секретаріатом СОТ «Порядок проведення розслідування, попереднього запровадження захисних заходів». Він передбачає можливість обмеження ввезення Росію товарів з-за кордону в двох напрямах: через встановлення кількісних обмежень у вигляді імпортних квот і завдяки запровадження спеціальних, антидемпінгових і компенсаційних мит. І ці обмеження будуть поширяться не так на всю імпортовану продукцію, а на товари, поставки яких може істотно підірвати позиції російських виробників на ринку. Це, зазвичай, відбувається у випадках ввезення товарів за цінами чи такий обсяг, які можуть призвести до потреби скорочення схожих за льотно-технічними характеристиками товарів у России.

За останнє десятиліття стала вельми поширеною отримала практика укладання угод про «добровільному» обмеження експорту про встановленні мінімальних імпортних цін, які нав’язуються провідними західними державами слабшим би в економічному чи плані експортерам. Специфіка цих видів обмежень полягає у нетрадиційної техніці їх встановлення, коли торговий бар'єр, захищає страну-импортера, вводиться за українсько-словацьким кордоном експортуючої, а чи не импортирующей країни. Так, угоду о

«добровільному» обмеження експорту є нав’язане експортерові під загрозою санкцій зобов’язання щодо обмеження експорту певних товарів у импортирующую країну. Так встановлення мінімальної імпортної ціни має суворо дотримуватися які експортують фірмами під час укладання контрактів, із імпортерами країни, встановила такі ціни. У разі зниження експортної ціни нижчі рівня, імпортує країна вводить антидемпінгове мито, застосовуючи яку можуть призвести до виходу з рынка.

На цей час укладено понад 100 угод о

«добровільному» обмеження експорту про встановленні мінімальних імпортних цін. Ці угоди зачіпають торгівлю продукцією текстильної, швейної, взуттєвої промисловості, чорної металургії, молочними продуктами, побутової електронікою, легковиками, металообробними верстатами тощо. буд. Проблеми виникають, коли квоти розподіляють між країнами, оскільки необхідно гарантувати, щоб товари з однієї країни не переправлялися з порушенням встановленої у ній квоти на другу країну. Така ситуація повинна була, коли США висунули обвинувачення, що одяг китайського виробництва нелегально надходила на митницю США як одяг, виготовлена в Макао.

Імпортні квоти необов’язково призначені за захистом вітчизняних виробників. Японія, наприклад, зберігає квотування на багато сільськогосподарські продукти, у ній не вироблені. Квотування імпорту є способом впливу під час переговорів із збуту японської експортної продукції, і дає підстави уникати надмірної залежність від будь-якій іншій країни у відношенні необхідних продуктів, запаси яких можуть скоротитися у разі поганих кліматичних чи політичних условий.

Експортні квоти можуть встановлюватися задля забезпечення споживачів достатніми запасами товарів за цінами, попередження виснаження природних ресурсів, і навіть підвищення ціни експорт шляхом обмеження постачання до іноземних ринків. Такі обмеження у вигляді угод щодо різних видів товарів дозволили квотувати країнами-виробниками такі товари, як каву й нафту, у результаті ціни на всі продукти зросли в странах-импортерах.

Специфічний тип квотування, що цілком забороняє торгівлю, називається ембарго. Аналогічно квот ембарго може вводитися щодо імпорту чи експорту певного виду товарів, незалежно від місця призначення, щодо окремих видів товарів, які у конкретні країни, або стосовно всіх товарів, які у певні країни. Хоча ембарго зазвичай уводять у політичних цілях, наслідки може бути, сутнісно, економічними. Наприклад, США запровадили ембарго на торгівлю с

Нікарагуа між 1984 і 1990 рр. через політичної ворожнечі з сандинистской партією, є при владі. Для Нікарагуа наслідки виявилися економічними: Нікарагуа відчувала клопоти із постачанням, особливо з постачанням запчастин для техніки, виробленої США не могла збувати врожай бананів в

США як раньше.

Особливе місце у ряду нетарифних методів регулювання займають стандарти. Країни зазвичай встановлюють стандарти за класифікацією, маркуванню і проведення випробувань продукції у такий спосіб, щоб можна було продажу вітчизняної продукції, але блокувався збут продукції іноземного виробництва. Ці стандарти іноді вводяться під виглядом захисту безпеки і здоров’я місцевого населення. Проте нещодавно автомобілебудівні фірми «Большой

Трійки" запропонували законопроект економію пального, який від кожного автомобілебудівника збільшення економії, усередненій але завжди моделям, на однакову відсоткову частку. Таку пропозицію у разі прийняття буде обтяжливим для японських виробників, які мають середній розмір економії пального вже набагато перевершує показники моделей «Великий Тройки».

Серед методів нетарифного регулювання слід сказати адміністративно-бюрократичні зволікання при в'їзді, які збільшують невизначеність та Витрати зміст товарно- матеріальних запасів. Наприклад, мови у Франції запровадили вимога пропускати все ввезені відеомагнітофони через один невеличкий митний посаду, розташований далеке від у містах й погано укомплектований кадрами. Викликані цим зволікання ефективно утримували японські магнітофони поза французького ринку, доки було досягнуто домовленості про добровільної експортної квотою, за якою Японія обмежувала своє проникнення ринку Франції. Перуанські митники запровадили за правило місяцями проводити митну очищення товарів, та був стягувати плату за зберігання їх у митниці у сумі, складової значну частину вартості импорта.

Специфічним методом регулювання зовнішньої торгівлі є імпортні депозити, які становлять форму застави, який імпортер повинен доповнити банк визначений термін, — безвідсотковий внесок у сумі, рівної всієї або це частини вартості ввезеного товара.

Тим самим було омертвляется його капітал та обмежується платоспроможність. Визначальним моментом в сучасному розвитку світової економіки та міжнародних економічних відносин є міжнародне рух капіталу. Приміром, із 1914 р. остаточно Другої світової війни закордонні капіталовкладення збільшилися на 1/3, досягнувши з урахуванням втрат лише рівня 1913 р. У післявоєнний період вони подвоювалася щодесятиліття, потім за 6-

7 років. У 80-ті роки світ вступив приблизно від 450 млрд. доларів. В

1996 р. світ вступив з 2,6 трлн. дол. зарубіжних инвестиций.

Високий динамізм руху капіталу перетворення в об'єкт гострої міжнародної конкуренції зробили настійно важливим вироблення міжнародних стандартів, і правив у цієї области.

На національному рівні адміністративне регулювання руху капіталу ввозяться основному рамках двосторонніх угод, куди входять у собі чітке визначення правового режиму, порядок допуску інвестицій і інвесторів, визначається режим

(справедливий і дискримінаційний, національний, найбільш благоприятствуемой нації), порядок націоналізації і компенсації, переклад прибутків і репатріація капіталу і Порядок врегулювання споров.

В Росії є низка угод про захист капіталовкладень. Вони містять прийняті міжнародній практиці становища. Зокрема, передбачається режим найбільшого благоприятствования.

Іноземні інвестиції може бути експропрійовано тільки у виняткових випадках й у встановленому законом порядку за умови негайної виплати компенсації капіталовкладень за ринковою вартістю в іноземній валюті. Доходи від іноземних вкладень, і навіть самі інвестиції можуть безперешкодно перекладатися зарубіжних країн в іноземній валюті. Спірні питання можуть бути розглянуті іноземному суді. Сторони зобов’язуються заохочувати функціонування іноземних капіталовкладень у своїй території, утриматися від прийняття дискримінаційних заходів, що потенційно можуть завадити їх змісту, управлінню і пользованию.

11.3 МИТНО-ТАРИФНЕ РЕГУЛЮВАННЯ МЭО І ВЭД.

Класичним методом регулювання ЗЕД у тому числі зовнішньої торгівлі є митні тарифи, котрі за характеру свого дії ставляться до економічним методам регулювання зовнішньої торгівлі. Митний тариф. це систематизований перелік мит, якими оподатковуються товари під час імпорту, а окремих випадках під час експорту з цієї країни. Стягуючи мита під час імпорту, що різновидом оподаткування, держава створює передумови зростання цін на іноземні товари, знижуючи цим їхню конкурентоздатність. Стягуючи мита під час експорту товарів, держава стримує вивезення із країни тих, куди незадоволений попит серед своїх споживачів, або вивезення яких за будь-яким причин є нежелательным.

Існують дві основні виду митної політики держави, що відбивають згадувані загальні підходи до міжнародного торговле

— протекціонізм і «вільної торгівлі». Протекціонізм передбачає встановлення високого рівня митного оподаткування ввезених (котрий іноді вивезених — експортний податок) на внутрішній ринок кожної країни іноземних товарів, а політика «вільної торгівлі» спрямовано всемірне заохочення імпорту й експорту товарів через встановлення рівня мит чи звільнення з них полностью.

Нині митні тарифи застосовують понад сто країн мира.

З огляду на особливості, властиві митним тарифами країн, їх можна розділити ми такі группы:

36. Тарифи примышлено розвинених государств;

37. Тарифи та розвитку стран.

11.4 МИТНО-ТАРИФНЕ РЕГУЛЮВАННЯ У ПРОМЫШЛЕННО-РАЗВИТЫХ

СТРАНАХ.

Митні тарифи промислово розвинутих країн, зазвичай, є многоколонными, т. е. і той ж товар може оподатковуватися різними за рівнем митами залежно від країни походження. Колонка ставок загального тарифу, що містить найвищі мита, поширюється на держави, не користуються режимом найбільшого сприяння. Під режимом найбільшого сприяння (чи правому найбільш благоприятствуемой нації) розуміється умова у міжнародних торговельних і стабільності економічних угодах, який передбачає надання договірним державам одна одній всіх прав, переваг й відповідних пільг (щодо мит, податків, зборів та інших.), якими сповна користуються чи користуватимуться вони будь-яке третє государство.

Як відомо, тривале відсутність такого режиму на торгово- економічних зв’язках СРСР та ставило експортовані в

Сполучені Штати радянські товари на досить несприятливе становище проти аналогічними товарами з деяких інших стран.

З огляду на глибоке вплив мит на країни, передусім, промислово розвинені держави домовилися в багатосторонньому порядку і з початку 1948 р. запровадили действие

Генеральну угоду за тарифами й торгівлю (ГАТТ), що протягом всієї повоєнної періоду регулювала і по нашого часу регулює режим взаємної торгівлі, і торгову політику країн-учасниць. Його головним єдиною метою було проведення зовнішньоторговельної політики України з допомогою митних тарифів й регулярні переговори з метою їхнього зниження. У результаті проведення про раундів багатосторонніх переговорів зовнішньоторговельні мита на промислові товари до середини дев’яностих років знижено на 85 — 90% від початкового рівня, що проект відбиває процес їх поступового лібералізації. Так, среднеарифметический рівень мита, розрахований для митних тарифів США, Японії, єдиного митного тарифу ЄС, Швейцарії та Канади становить 6,47%, а середньозважений — 4,7%.

По способу стягування розрізняють такі пошлины:

38. адвалорні, зумовлені у відсотках від ціни товара;

39. специфічні, обчислювані зі штуки, обсягу чи веса;

40. комбіновані, які включають обидва способу встановлення величини пошлины;

41. сезонні, які у час року, наприклад, під час жнив урожая.

По економічному змісту мита діляться на:

42. фіскальні, покликані збільшити доходи державного бюджета;

43. протекціоністські, які використовуються у з метою захисту окремих галузей національної промисловості від припливу іноземних товаров;

44. преференційні ввізні мита декому товарів з певних стран;

45. пільгові мита, запроваджувані окремим країнам з єдиною метою заохочення імпорту будь-яких товаров;

46. зрівняльні, т. е. що доповнюють основні ввізні мита з єдиною метою вирівнювання цін імпортних товарів з цінами на товари національного производства;

47. компенсаційні, які у тому випадку, якби імпортовані товари давалися державні субсидії за її виробництві чи експорті страной-экспортером;

48. антидемпінгові, що застосовуються для протидії імпорту з країн, чиє уряд надавало своїм підприємцям експортні премии.

Митні тарифи промислово розвинених держав містять також колонку преференційних (пільгових) мит, якими оподатковується імпорт товарів із країн. Преференційні мита розвинутих країн для товарів та розвитку держав входить у освічену у межах ООН (ЮНКТАД) Загальну систему преференций.

У митно-тарифній практиці найбільшого поширення отримали адвалорні мита. У зв’язку з цим особливе значення придбали методи оцінки вартості імпортних товарів, від використання що у чому залежить визначення ціни товару для оподаткування митом. Залежно від застосовуваного методу ціна товару може бути збільшена на 20−50%, а окремих випадках — й у 2 разу. Тому методи визначення ціни імпортованого товару також важливі до розрахунку суми мит, як і величину самої мита. Нині застосування багатьма країнами методів оцінки вартості імпортних товарів регулюється Угодою оцінки товарів у митних цілях, ув’язнених у рамках ГАТТ.

Обмежувальна функція митних тарифів переважно реалізується у вигляді збереження високих ставок мит на цілий ряд товарів чи шляхом прогресивного підвищення ставок мит залежність від ступеня обробки імпортованої продукции.

Найчастіше високими митами оподатковується продукція традиційних трудомістких галузей промисловості -текстильної, шкіряно-взуттєвої, і навіть окремі категорії машин і устаткування, під час першого очередь

— електротехнічного машиностроения.

У чиїх інтересах захисту національної обробній промисловості, у розвинених країн використовується метод побудови тарифів з урахуванням ескалації мит, т. е. підвищення його ставок залежність від ступеня обробки товарів, які мають ланки однієї технологічного ланцюжка (наприклад, каучук — вулканизированная гума — гумотехнічні вироби). Імпорт промислового сировини, зазвичай, здійснюється безмитно чи оподатковується вкрай низькими митами, тоді як у напівфабрикати і особливо у готові вироби ставки мит істотно возрастают.

Характерною ознакою митних тарифів країн Заходу і те, що вони грунтуються на Гармонізованій системі описи і кодування товарів (ГС), розроблена Радою митного співробітництва (СТС) і став широко використовуватися в митному справі з кінця січня 1988 г.

Поява ГС обумовлена тим, що успішний розвиток міжнародного поділу праці, порівняно швидкі темпи зростання міжнародної торгівлі, поява багатьох нових товарів хороших і інші чинники викликали необхідність розробки більш деталізованого і уніфікованого зовнішньоторговельного класифікатора у тому, щоб полегшити збір, порівнянність і аналіз статистичних даних міжнародної торгівлі, сприяти уніфікації комерційних документів, зниження витрат, що з перекладом статистичних даних із однієї класифікаційної системи до іншої, досягненню тіснішої ув’язування між зовнішньоторговельної, промислової та транспортної національної статистикой.

МИТНІ ТАРИФИ ТА РОЗВИТКУ СТРАН.

Митним тарифами належить важлива роль регулюванні імпорту країн. Середній рівень оподаткування митами ввезених у більшість їх товарів, набагато вища, ніж у промислово розвинених державах. Це було пов’язано насамперед із необхідністю захисту молодих галузей промисловості. З іншого боку, мита є дуже серйозним джерелом надходжень у державний бюджет.

З погляду захисту національного ринку тарифними бар'єрами можна назвати групи та розвитку стран:

Для першої характерні ставки митного оподаткування, які перевищують, зазвичай, 50%, і безмитне режим ввезення багатьох товарів. У цю групу входять ряд африканських і латиноамериканських держав, зокрема Ангола, Нігерія, Болівія, Чилі й інші, і навіть окремі держави азійсько-тихоокеанського регіону — Сингапур,

Філіппіни, Тонга. До цій групі належить і деякі государства

Перської затоки. До другої групи ставляться держав з вищими ставками мит, варьирующимися переважно у розмірі 50-

100%. До них, зокрема, ставляться Алжир, Лівія, Танзания

(Африка), Аргентина, Бразилія, Мексика, Іран, Індонезія, а также

Південну Корею. Третю групу країн, де мита перевищують (причому, іноді істотно) 100%. До неї відносяться Египет,

Ботсвана, Марокко, Колумбія, Пакистан, Індія, Сирія, Таиланд,

Туреччина. Особливо високими ставками мит відрізняються тарифи Египта,

Еквадору, Пакистана.

Переважна більшість країн здійснює побудова тарифів з урахуванням Брюссельської товарної номенклатуры

Ради митного співробітництва, до кінця 90-х більшість держав передбачає перейти на ГС.

Відмінність структурі тарифів окремих країн істотні: поруч із одне-, двох- й трьох- колонными тарифами, складовими більшість, держави застосовує тарифи з великою кількістю колонок (наприклад, в тарифах Венесуели їх нараховується 7, Сенегалу — 9, Малі -17).

Поруч із митами в митні тарифи багатьох країн включаються фіскальні збори й різноманітні податки. З іншого боку. в тарифи часто включаються адміністративні та внутрішні податки. У тарифах багатьох країн використовуються специфічні мита (особливо рясно — у Сінгапурі, Таїланді, Индонезии).

Поруч із національними тарифами діють таможенно-тарифные об'єднання країн у вигляді митних спілок. Учасники цих спілок, скасувавши мита у торгівлі, встановили загальний митний тариф торгівлі з третіми країнами. Прикладом митного союзу, що об'єднало все які беруть участь країни у єдину митну територію із митним тарифом, является

Європейське економічне сообщество.

Дедалі більше значної ролі регулювання зовнішньоекономічної діяльності набувають заходи відділу міжнародних організацій, членами яких є розвинені капіталістичні і що розвиваються, зокрема Світову організацію торгівлі. Конференція ООН торгівлі й розвитку (ЮНКТАД) й Європейська економічна комісія ООН (ЄЕК). Їхню діяльність, відбиваючи об'єктивні потреби у про розширення співробітництва, попри конкурентну боротьбу, спрямовано твердження взаимоприемлиемых принципів, і правил економічного спілкування держав, врегулювання з-поміж них конфліктів під час обміну, усунення бар'єрів на торгових шляхах, нарешті, на уніфікацію спрощення у загальних інтересах торгових процедур і документов.

ВЫВОД

У разі ринкової економіки ціна визначається співвідношенням попиту й пропозиції. У принциповому плані процес ціноутворення на внутрішньому, а зовнішньому ринках схожий, проте діяльність зовнішньому ринку ускладнюється наявністю набагато більше числа продавців і покупців, гострішою конкуренцією. Процес ціноутворення на міжнародних ринках великою мірою залежить від типу ринку, у якого діє відповідний суб'єкт зовнішньої торговли.

Сучасному ринку властива множинність цін. Для вивчення і його використання практично цінових показників треба зазначити основні джерела даних про цінах. Механізм ціноутворення аналіз попиту й пропозиції, проектування цін — з ситуації над ринком — процес формування контрактної ціни. Валютно- фінансові та банківські організації займають важливе місце у системі міжнародних економічних відносин. Деякі організації (МВФ) є універсальними. Радикальні зміни у світовому господарстві межі 80-х-90-х років сприяли необхідності адаптації міжнародних валютно-кредитних та фінансових організацій до нових умов діяльності. Зросло значення регіональних фінансово- банківських організацій. Створено низку інших регіональних банківських установ. Істотною є роль валютно-кредитних інституцій у поглиблення інтеграційних процесів у Європі. Участие

Росії у міжнародних валютно-фінансових і кредитних інститутах відкриває перед ній більше широкі можливість притягнення фінансових ресурсів, необхідні реформування экономики.

Міжнародні валютні відносини є однією з найбільш динамічно та розвитку форм міжнародних економічних отношений.

Грошові одиниці країн стають валютою, коли використовують у міжнародних економічні відносини. Залежно від рівня свободи обміну національної валюти на іноземну, різняться вільно конвертовані (вільно використовувані), частково конвертовані і неконвертовані (замкнуті) валюти. Співвідношення між двома валютами, ціна однієї валюти, котре виражається у грошових одиницях в іншій країні, називається рівня курсу. Валютний курс відчуває у собі вплив численних факторов.

Формування стійких економічних відносин щодо купівлі- продажу валюти, і їхній правовий оформлення утворюють валютні системы

(національні, регіональні та світові). Валютна система складається з низки взаємозалежних елементів і взаємозалежностей. У історії світового господарства налічується три світових валютних системы

(Паризька, Генуезька і Бреттонвудская). Нині діє Ямайська валютна система, у якій закріплено зміна ролі й місця основних промислово розвинених країн у світовій економіці у другій половині XX в. Валютна система Росії перебуває на стадії становлення. Російський карбованець є частково конвертованій валютою. Економічні, політичні, культурні зв’язок між країнами породжують грошові вимоги, і зобов’язання, платежі якими підлягають регулювання. Для цього він застосовуються різноманітні форми міжнародних розрахунків. Вибір форми розрахунків визначається цілою низкою чинників. Деякі форми розрахунків вигідніші експортерові, інші - імпортеру. Держава бере активну участь у розвитку зовнішньоекономічної діяльності, зі допомогою комплексу спеціальних методів, які можна розділити на дві основні групи: економічні та адміністративні. До заходів, регулюючим торгівлю, прямо яке впливає кількості опосередковано — на ціну, ставляться квотування, правила про переважному придбанні товарів місцевого виробництва, ліцензування, валютний контроль, довільно встановлювані стандарти, адміністративні зволікання й підвищити вимоги бартерного обміну. До заходів, регулюючим торгівлю, прямо яке впливає ціни опосередковано- кількості товарів, ставляться митні тарифи, субсидії, законодавство про мінімальних цінах, довільна митна оцінка та спеціальні збори. Визначальним моментом в сучасному розвитку світової економіки та міжнародних економічних відносин є міжнародне рух капитала.

Адміністративні методи регулювання руху капіталу на національному рівні містять у собі правової режим за змістом, управлінню і користування іноземними інвестиціями, порядок допуску інвестицій і інвесторів, визначення режиму (національного, найбільш благоприятствуемой нації), порядок націоналізації і компенсації, переклад прибутків і репатріацію капіталу і Порядок врегулювання споров.

ОСНОВНІ ПОНЯТИЯ

МІЖНАРОДНИЙ ВАЛЮТНИЙ ФОНД — універсальна валютно-кредитна організація системи ООН. Займає важливе місце у світовій валютної системі. Здійснює регулюючі, консультативні і фінансові функции.

ГРУПА СВІТОВОГО БАНКУ — група міжнародних організацій на чолі з МБРР (созд. 1944 р.). Включає также

Міжнародну Фінансову Корпорацію — МФК (1956 р.). Міжнародну асоціацію розвитку — MAP (1960 р.) і Багатостороннє агентство з гарантування інвестицій -МИТІ (1988 г.).

РЕГІОНАЛЬНІ ФІНАНСОВІ ІНСТИТУТИ — регіональні банки і фінансові установи, надають фінансові ресурси на мети розвитку, і навіть закріплення і поглиблення інтеграційних процесів у низці регионов.

ЦІНА — грошова сума, яку воліє одержати продавець, пропонуючи товар чи послугу, і яку готовий заплатити покупатель.

СВІТОВА ЦІНА — ціни світових товарних ринків чи великих експортно- імпортних угод, укладених на ринках відповідних товарів, в основних центрах світової торговли.

СВІТОВІ ТОВАРНІ РИНКИ — сукупність стійких, повторюваних операцій із купівлі-продажу даних товарів та послуг, мають організаційні міжнародні форми (біржі, аукціони тощо.) чи що виражаються в систематичних експортно-імпортних операціях великих фірм-постачальників і покупателей.

МИТНА ВАРТІСТЬ — вартість товару на даний момент перетину митного кордону. міжнародні валютні відносини- суспільні відносини, складаються при функціонуванні валюти в світогосподарських зв’язках, і обслуговуючі обмін результатами діяльності суб'єктів світового хозяйства.

ВАЛЮТА — грошова одиниця країни, використовувана у зовнішньоекономічних зв’язках, і міжнародних розрахунках, і навіть міжнародні (регіональні) лічильні валютні единицы.

ВАЛЮТНИЙ КУРС — ціна грошової одиниці цієї країни (національної валюти), котре виражається у грошових одиницях в іншій країні, тому чи іншому наборі валют чи міжнародних (регіональних) рахункових валютних единицах.

ВАЛЮТНА СИСТЕМА — сукупність економічних відносин, що з функціонуванням валюти, і форми їх организации.

МІЖНАРОДНІ РОЗРАХУНКИ — організація та регулювання платежів з грошовим вимогам, і зобов’язанням, які виникають з урахуванням економічних, політичних, науково-технічних і культурних відносин між державами, юридичними і фізичними особами, які у різних странах.

ВАЛЮТНИЙ РИНОК (foreign exchange market) — ринок, у якому полягають валютні угоди, тобто обмін валюти однієї країни на валюту в іншій країні за певним номінальному валютному курсу.

НОМІНАЛЬНИЙ ВАЛЮТНИЙ (ОБМІННИЙ) КУРС (nominal exchange rate) — відносна ціна валют двох десятків країн, чи валюта однієї країни, котре виражається у грошових одиницях інший страны.

ЗНЕЦІНЕННЯ (ЗДЕШЕВЛЕННЯ) НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ (depreciation of local currency) — зростання ціни одиниці іноземної валюти в національних грошових единицах.

ПОДОРОЖЧАННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ВАЛЮТИ (appreciation of local currency) — падіння ціни одиниці іноземної валюти в національних грошових единицах.

РИНОК СПОТ (spot market) — ринок негайної поставки валюти (протягом двох робочих дней).

ТЕРМІНОВИЙ (ФОРВАРДНИЙ) ВАЛЮТНИЙ РИНОК (forward exchange market) — ринок, у якому полягають угоди про купівлю чи продажу фіксованого кількості валюти на певну дату у майбутньому за заздалегідь обумовленому (терміновому) валютному курсу.

ХЕДЖУВАННЯ (hedging) — страхування валютних рисков.

ВАЛЮТНА СПЕКУЛЯЦИЯ (foreign exchange speculation) — гра на майбутньої ціні валюти для одержання максимального виграшу від валютної сделки.

ДЕВАЛЬВАЦІЯ (devaluation) — при системі фіксованого лютного курсу постанову за Центральний банк про і нижении курсу національної валюты.

РЕВАЛЬВАЦИЯ (revaluation) — при системі фіксованого валютного курсу постанову за Центральний банк про підвищення курсу національної валюты.

ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД — сукупність заходів, прийнятих державою і покликаних удосконалювати ЗЕД у сфері національної економіки, захищати національну економіку от

«надмірно» зовнішньої конкуренции.

АДМІНІСТРАТИВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕД — система організаційно- правових заходів для обмеження, забороні і контролю за імпортом чи експортом тих чи інших товарів. Як один із засобів адміністративного регулювання можна використовувати ліцензування та квотирование.

МИТНИЙ ТАРИФ — встановлений на законодавчому рівні систематизований звід мит на товари, пропускаемые з-за кордону цієї держави. За характером впливу належить до економічним регуляторам зовнішньої торговли.

ГАРМОНИЗИРОВАННАЯ СИСТЕМА ОПИСИ І КОДУВАННЯ ТОВАРІВ (ГС) — міжнародні правила класифікації і статистичної інформації з товарам, що надходять на зовнішній торгівлю. Включає докладний багатоцільовий перелік ввезених і вивезених товарів, розподілених по спеціальної класифікаційної схемою; серед допоміжних матеріалів: алфавітний покажчик до ГС, і навіть ключ переходу від номенклатури Ради митного співробітництва (СТС) до ГС.

1. Короткий зовнішньоекономічний словник-довідник., М. ,

«М.О. «, 1996.

2. Левшин Ф. М. Світовий ринок: кон’юнктура, ціни, і маркетинг.

М., «М.О. «, 1993.

3. Казаков О. П. — Минаева Н. В. Економіка. М" ЦИПККАП, 1996.

4. Основи зовнішньоекономічних знань Словник довідник. М. ,

Вищу школу, 1990.

5. Інфляція: ціноутворення і грошове обращение.М., ИМЭМО РАН,

1994.

5. «Про митний тариф». Закон Р Ф від 16. 04. 1993 р., розділ III, ст. 12, розділ IV ст. 18−24.

6. Фінансові новини, 5.7. 1996.

7. Зовнішньоекономічний бюлетень, 7(1) М., 1996, з. 52.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой