Информатизация освіти і свободу вчителя

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Информатизация освіти і свободу учителя

Борьба за волю найрізноманітніших його виявах була й залишається предметом активності для найбільш ініціативної частини людства. До цього часу найбільш стурбовані намагаються домогтися свободи слова, свободи віросповідання, свободи вибору чогось тощо., тощо. У цьому боротьбі сторона, що настирливо добиваються будь-яких свобод, зазвичай, шукає їх лише себе, але й оточуючих її людей (в найрізноманітніших масштабах).

К жалю, у всьому цьому є одна істотна недолік. Борці завжди (чи зазвичай) обстоюють позиції «свободу від …»: свободу від експлуатації, свободу від податкового навантаження, свободу від зайвої відповідальності. У цьому чомусь переважна більшість звільнених особистостей забуває у тому, що, досягаючи «свободи від…», треба звертатися й до «свободі для…». Тобто, домігшись певного роду свободи треба ще виявитися гідним володарем, носієм даної свободи. На жаль, але таке трапляється занадто часто.

Самый яскравий: свобода слова. Переважна більшість громадськості розуміє свободу слова як визволення з цензури й надання всім однакових прав у натуральному вираженні думки. По надання даної свободи спочатку на арену виходять трибуни, «які сіють розумне, добре, вічне», і це справді народ каже «сердечне спасибі». Але потім ту арену виходять люди, які сіють вже безглузде, агресивне, сиюминутное.

Таким чином, кожна ніяк не отримана свобода містить у собі як світло, і тень.

Процесс викладання якогось елемента в навчальному закладі теж можна в певною мірою назвати боротьбою. Кожен активний вчитель, викладач виборює максимальну ефективність методик викладання навчального предмета. У взаємопоборюванні постійно відшліфовується майстерність вчителя, шліфуються нюанси подачі матеріалу кожному етапі курсу, уроку, фрагмента урока.

Появление останніми роками у шкільництві персональних комп’ютерів, начебто, мало призвести до Революції методах викладання більшості шкільних предметів і, найголовніше, дати нову свободу для (!) творчості. Із прикрістю слід констатувати те що, що особливо кардинальних змін — у процесі навчання цього не сталося, і навіть найактивніша частина вчительського співтовариства не поспішає використовувати надану їм свободу действий.

Попробуем з’ясувати причини сформованій ситуации.

Прежде всього, зазначимо причину, незалежну від вчителя. Вона пов’язані з проблемою відновлення парку машин школі. Вступники до школи комп’ютери нас дуже швидко застарівають по відношення до програмному забезпеченню, яка з кожним роком жадає від середовища установки дедалі більших і великих ресурсів як і розмірах, що б'є по обсязі жорсткого диска і оперативної пам’яті, і у быстродействии.

Поэтому які прийшли у школу в 1993−95-ом роках комп’ютери 286−386 IBM PC-совместимые на цей час практично можна вважати непридатними на підготовку школярів у межах існуючої програми з інформатики. Також дуже складно використовувати дані машини та підтвердження навчальних програмних продуктів, створених у останні роки (після 2000). Відповідно, практично відпадає зокрема можливість використання їх у уроках математики, літератури, відчуття історії і т.д.

Второй причиною може бути відсутність у досвідченого вчителя (середнього віку і її літнього) мотивації внесення чогось нового континенту в обкатані роками методи викладання, незалежно від результатів, які дані методи приносять. До того ж, вчителя цієї категорії дуже прагнуть ліквідувати відставання в спілкуванні з комп’ютером (втім, винятків з цього правила значна частина). Нечасто помітні вчителя, наприклад літератури (підійде будь-який предмет, крім інформатики) 40−50 років, активно котрий використовує ПК у своїх уроках.

Наконец, третя рада клубу прориву методів навчання: більшість найбільш активних вчителів, знайомих із комп’ютером і бажають використати його на уроці, бачать у машині тільки засіб, звільняюче їхнього капіталу від постійної, рутинної підготовки до уроків. Справді, готова навчальна програма від солідної фирмы-разработчика створює більш-менш правдоподібну ілюзію методично обгрунтованого, підготовленого процесу. Це, зазвичай, підкріплюється що й неможливістю розбивки навчального блоку програми на дрібні фрагменти, кращі і гнучкі дидактичні единицы.

Поэтому вчителя виникає спокуса просто посадити школярів за комп’ютери, запустити навчальну програму і, далі, виступати лише в контролирующем ролі, віддаляючись з лінії потоку матеріалу від комп’ютера до учня. Таке рішення, у корені своєму шкідливо, оскільки, як була б унікальної навчальна програма, вона неспроможна врахувати особливості аудиторії, самостійно адаптуватися до за умов різноманіття педагогічних ситуацій, що виникають у реальному процесі, оскільки програма завжди є продуктом, абстрагованим на багато параметров.

Единственным позитивним чинником, що можна пред’явити на захист даних дій вчителя, є високий інтерес школяра до комп’ютера. Але слід зазначити, цей чинник можна з’ясувати, як тимчасовий, оскільки за мері зростання ролі ПК як побутової техніки від зменшується інтерес до нього з боку школярів як засобу навчання. У майбутньому комп’ютер на уроці сприйматиметься приблизно таке ж, як тепер сприймається дошка. Отже, вчитель не зможе привернути увагу учнів якимись незвичними навчальними программами.

Именно тому слід робити суттєвої різниці між роботою з навчальною програмою, не підкріпленої власної методикою, розробленої для конкретної навчальної ситуації, і самостійним читанням учебника.

Несколько незвичайно, але раніше хто б намагався замістити вчителя навчальним фільмом. Він демонструвався лише цілях привернути увагу учнів до якоїсь проблемі, показуючи те, що не можна показати за умов. Сьогодні ж до комп’ютера ставлення істотно інше. Саджаючи школярів перед моніторами для роботи з потужною, неадаптованою навчальною програмою, вчитель фактично намагається вимкнути себе з навчального процесса.

В світлі виділених трьох проблем можна розділити вчителів за тими, хто отримав бажаної свободи спілкування з комп’ютером, тих, хто добровільно відмовився від нього, і тих, хто здобув «свободу від…», але з знайшов «свободу для…»

Лишь малу частину вчительства можна охарактеризувати як повністю вільних у роботі з ПК.

Что ж можна б зробити руху до настільки заповітної свободі? У ній даний питання ми повинні повернутися до проблеми загальної підготовки вчителя для використання комп’ютера на уроці. Цю тему вже порушували сторінках журналу (див., наприклад, [1]).

Для нормальної методичної роботи з комп’ютером (з кожного напрямку, незалежно від предмета викладання) вчитель має вміти формувати фрагменти уроків з використанням як елементів готових програм, і власні програмні продукти. Це може бути презентації (PowerPoint, Flash), фільми, лабораторні роботи, тести, контрольні роботи, схеми, малюнки, графіки, динамічні моделі і т.д., і т.п.

Для вмілого вкраплення створених програм, у навчальний процес, підготовкою майбутнього учителя-предметника обов’язково повинні бути елементи методики використання комп’ютерна техніка на уроці у межах конкретної спеціалізації. Приміром, вчитель історії повинна володіти загальної теорією й навіть приватними методами застосування ПК на уроці історії. Зараз заняттях «Методики викладання історії» (якщо є) подібні методи не висвітлюються.

Безусловно, що виникає прогалину покликаний ліквідувати загальний курс «Інформаційні технології освіти». Але, оскільки це загальний курс, то викладачеві залишається тільки запропонувати студентам відпрацювати навички створення презентації і (чи) сайту по темі, близька до їх напрямку навчання. Звісно, створення презентацій, сайтів, навчальних програм будь-якими є потрібне ланка у подальшому ланцюгу підготовки сучасного фахівця. Але тільки ланка! Такі заняття неспроможна в повною мірою висвітлити всі можливі нюанси розробки методики використання комп’ютера на уроці, тоді як йдеться саме про спроможність майбутнього педагога створювати нові методики ведення занять із урахуванням маси чинників, однією із є присутність у класі ПК.

Но якщо студенти може якось освоїти ази роботи з ПЕОМ у рамках предмета у ВНЗ, то діючі вчителя можуть досягти певного рівня володіння сучасними методами викладання по більшою мірою власним досвідом чи внаслідок обміну ідеями з найактивнішої частиною вчительства у вигляді курсів підвищення кваліфікації чи спілкування зі сторінок журналов.

Итак, підсумовуючи вищесказаного, слід зазначити, що вчитель стане справді вільним для педагогічного творчості з допомогою персонального комп’ютера в тому разі, коли він зможе, з одного боку, створювати фрагменти уроків з урахуванням готових чи власних програмних продуктів, з з іншого боку, опанує методою викладання предмета у сприйнятті сучасних умовах, тобто із урахуванням можливостей комп’ютера. Тільки тоді нічого очікувати виникати питання: «Не замінить чи комп’ютер вчителя?» Відповідь завжди буде однозначним: «Не замінить», оскільки комп’ютер розглядатиметься як одна з методичних коштів процесу, ніж як альтернатива вчителю, що можна припустити, коли бачиш сучасний стан дел.

Список литературы

Попов К.А. Підготовка вчителя для використання сучасних технологій у освіті / Питання інтернет-освіти. № 18. 2004.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой