Екатерина Вторая

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Исторические личности


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

МГУС

Інститут Туризму і гостеприимства

Реферат з історії России

Тема: «Правління Катерини II»

Виконала: студентка грн. Т1−2

Лукина Е.А.

Проверил:

Князьків С.Е.

Москва

2000

Зміст 1. Дитинство і юність майбутньої імператриці. 1. Сходження на престол і почав царювання. 1. Опіка благо країни й народу. 1. Освічений абсолютизм Катерини II. 1. Законодавча діяльність. 1. Запобігання «зубожіння» дворянства. Вільне економічне суспільство. 1. Генеральне поділ 1765 р. 1. Адміністративно-територіальний розподіл й місцеве управління. 1. Жалувані грамоти. 2. Зовнішня політика 3. Культура і просвітництво. 1. Остаточний відмова імператриці від мрій юності. 1. Литература.

Дитинство і юність майбутньої імператриці. Катерина ІІ, до шлюбу принцеса Софія Августина Фредеріка Ангальт- Цербстская, народилася 21. 04(02. 05)1729 р. німецькій приморському місті Штеттині, померла 06(17). 11. 1796 р. у селі (р. Пушкін). Уроджена Софія Фредеріка Августа Анхальт-Цербстская походила зі убогого німецького княжого роду. Її батько принц Християн Августин Ангальт-Цербский перебував на прусської службі і він комендантом, і потім губернатором Штеттина; мати — принцеса Йоганна Єлизавета — походила зі стародавнього Гольштейн-Готторпского герцогського вдома. Батьки дівчинки були щасливі у шлюбі і часто проводили час порізно. Батько разом із армією їхав воювати проти Швеції та Франції на землях Нідерландів, Північній Німеччині і. Мати вирушала у гості до численної впливової рідні, іноді разом із дочкою. Коли Софії вже було десятиліття, її ознайомили з хлопчиком під назвою Петро Ульріх. Мати розповіла їй, що робив Петро Ульріх претендент на престоли же Росії та Швеції, володар спадкових прав на Шлезвіг-Гольштайн, доводиться їй троюрідним братом. Минуло кілька років, й мати знову заговорила із нею про дивному хлопчика по імені Петро Ульріх. Упродовж цього терміну його тітка Єлизавета стала російської імператрицею. Викликала вона племінника до Росії і оголосила своїм спадкоємцем під назвою Петра Федоровича. Тепер юнакові підшукували наречену серед дочок і сестер європейських герцогів і принців. Вибір великий, але запрошення прибути з Росією на оглядини отримала одна Софія Августина Фредеріка Ангальт-Цербстская. У Петербурзі Софія постала перед імператрицею. Єлизавети Петрівни сподобалася принцеса Софія, але з сподобалася її мати, принцеса Йоганна. Тому першу вона розпорядилася «наставляти у дусі православної вірі» й навчати російській мові, а другу вислала із Росії участь у політичних інтригах. У 1745 р. зіграли весілля з Петром Федоровичем, напередодні якої вона прийняла православ’я і має ім'я. Відтепер Софію стали величати великої княгинею Катериною Олексіївною. Незабаром юна Катерина пережила мінливий норов імператриці, неврівноваженість чоловіка, зверхність і підступність оточуючих. На той час Катерина багато читала. Спочатку вона захопилася модними романами, та її допитливий розум вимагав більшого. Вона звернулася творів французьких просвітителів, трудам істориків, натуралістів, економістів, правознавців, філософів і філологів. Оволодівши російською мовою, вона читала літописі, древні склепіння законів, життєпису великих князів, царів і батьків Церкви. У результаті Катерина ІІ засвоїла ідеї просвітителів про суспільне благо як вищої мети державного діяча, необхідність виховання і освіти підданих, про чільності законів у суспільстві. У 1754 році в Катерина ІІ народився сын-наследник Павло. Але дитини взяли від матері в апартаменти імператриці. Єлизавета думала, що лише вона зможе виховати його доцільно і достойно.

Сходження на престол і почав царювання. У грудні 1761 року померла імператриця Єлизавета Петрівна. На престол вступив Петро III. Катерина ІІ відрізнялася величезної працездатністю, силою волі, цілеспрямованістю, хоробрістю, хитрістю, лицемірством, необмеженим честолюбством і марнославством, загалом, усіма рисами, котрі характеризують «сильну жінку». Воно цілком могло придушувати своїх емоцій задля розвиненому раціоналізму. Їй був притаманний особливий талант завойовувати загальні симпатії. Катерина ІІ повільно, але вірно, рухалася до російського престолу, й у результаті, відняла владу в чоловіка. 28 червня 1762 р. у Росії було здійснено переворот на користь Катерини. 28. 06. 1762 від імені Катерина ІІ підготували маніфест, який провіщає про причинах перевороту, про посталої загрозу цілісності батьківщини. 29. 06. 1762 Петро III підписав маніфест про своє зречення. Нової імператриці з готовністю присягнули як полки гвардії, а й Сенат і Синод. Проте, серед противників Петра III були впливові люди, які вважали більш справедливим спорудити трон малолітнього Павла, а Катерина ІІ дозволити правити до повноліття сина. У цьому пропонувалося створити Імператорський рада, обмежує влада імператриці. Не входила участь у плани Катерина ІІ Щоб змусити всіх визнати законність своєї місцевої влади вона вирішила якомога швидше коронуватися у Москві. Церемонія було зроблено 22. 09. 1762 в Успенському соборі Кремля. З цієї нагоди народу було запропоновано багате частування. З перших днів царювання Катерина ІІ хотіла могла бути популярною у найширших масах народу, вона демонстративно відвідувала богомілля, ходила на поклоніння до святих місць. У роки царювання Катерина ІІ напружено шукала шляху утвердження на троні, проявляючи у своїй крайню обачність. Вирішуючи долю фаворитів і фавориток попереднього царювання Катерина ІІ виявила великодушність і поблажливість. Вона докладала всіх зусиль, ніж відштовхнути як впливових, навчених життям сановників, які були ще Єлизавети Петрівни, і молодих своїх соратників, які рвалися до управління державою, які мають досвіду і якості знань. У результаті багато справді талановиті й придатні державі люди залишилися у своїх колишніх посадах. Катерина ІІ кохала і вміла цінувати заслуги людей. Вона розуміла, що її похвали і змусять людей ще стараннішими трудиться.

Опіка благо країни й народу. Відразу після воцаріння Катерина ІІ була помітна кипуча діяльність у державному організмі. Водночас у усіх відношеннях выказывалось особисте участь імператриці у вирішенні всіляких запитань. З часу сходження на престол і по коронації Катерина ІІ брала участь у 15 засіданнях Сенату, й успішно. У 1763 року Сенат був реформовано: він був на шість департаментів із суворо певними функціями і під керівництвом генерал-прокурора, призначуваного монархом, став органом контролю над діяльністю державної машини та найвищою судовою інстанцією. Сенат втратив своїм головним функції - законодавчої ініціативи, вона фактично перейшла до императрице.

Смерть Іоанна Антоновича (05. 07. 1764) врятувала Катерина ІІ зі страху за майбутнє свого трону. Нині її честолюбство може бути задоволено реалізацією власних планів. Вона нагромадила певний досвід управління, з’явилися задуми реалізувати нововведення. Катерина ІІ належала до тих державотворців, котрі мали намір як царювати, а й управляти. Катерина ІІ добре розуміла місце Росії у тодішньому світі. Вона не сліпо копіювала європейські зразки, але лише на рівні тодішнього світового політичного знання. Вона прагнула використовувати європейський досвід для реформування країни, де було ані приватній власності, ні буржуазного громадянського суспільства, але, навпаки, було традиційно розвинене державне господарство, панувало кріпосне право. Важко перелічити всі, зробила Катерина ІІ на користь і слави Росії. Ще проживаючи у Москві, після коронації, вона ознаменувала початок царювання великим й справою: заснувала так званий Виховний Будинок. У будинку знаходили притулок діти, залишені батьками. Доти часу кинуті діти або гинули з голоду та холоду, або виростали в злиднях й невігластві. Тільки нечисленні потрапляли до добрим людям, які доводили їх до розуму. У Виховному Будинку дітей як годували, напували, вдягали, а й навчали. З «вдома» вони вже самостійними людьми, здатними приносити користь собі, й батьківщині. Невдовзі той самий будинок містився відкрито Петербурзі. Оскільки за походженню німкенею, Катерина ІІ розуміла, що імператриця має насамперед захищати інтереси Росії і близько не відступала від прийняття цього правила. Катерина ІІ як Государиня православного народу, завжди відрізнялася побожністю і відданістю православ’ю. У Польщі жило багато православних, котрі піддавалися гонінням із боку польської католицькій Церкві. Білорусь була під Польщею. Католики діяли як методом переконання, а й грубої силою. Катерина ІІ ухвалили допомогти православним, захистити їхнього капіталу від утисків, дати їм жити спокійно. Річ про православних у Польщі Білорусі доручили князю Репніну. Після сили-силенної клопоту проблема було вирішено: православним жителям було надано самі права, якими користувалися католики.

Интересна з секуляризацією, розпочатої Петром III. Спочатку Катерина II скасувала секуляризацію, та був було створено Комісія, висловила думку необхідність секуляризації. Указом від 26. 02. 1764 монастирські, архиєрейські і церковні вотчини з колись населяли їх селянами передавалися до Колегії економії. Усі повинності селян замінялися грошовим оброком із загальної суми якого)(1/3 передавалися утримання церковних інститутів (монастирів тощо.). Секуляризація мала важливі слідства. Вона позбавила духовенство економічної мощі. Тепер монастирі, єпархії, рядові ченці повністю від держави. З іншого боку, були полегшилися умови життя селян, раніше належали духовним поміщикам. Це з заміною панщини оброком, що становило селянам більше самостійності розвивало їх господарську ініціативу. Селяни сприйняли секуляризацію за благо і припинили непокора. Катерина ІІ було підтверджено указ Петра III про скасування Таємної пошукових справ канцелярії, яка, власне, вмирала сам собою. Проте орган такий залишився, Таємну канцелярію замінили Таємні експедиції при Сенаті у Києві і за сенатської конторі у Москві. Катерина ІІ вивела Таємну експедицію з ведення Сенату і підпорядкувала її генерал-прокурору.

Освічений абсолютизм Катерини II. Час царювання Катерина ІІ називають епохою освіченого абсолютизму. Сенс освіченого абсолютизму полягає у політиці прямування ідеям Просвітництва, яке виражається у проведенні реформ, знищували деякі найбільш застарілі феодальні інститути (інколи ж робили крок у бік буржуазного розвитку). Думка про державу із освіченим монархом, здатним перетворити громадське життя на нових, розумних засадах, отримало у вісімнадцятому сторіччі стала вельми поширеною. Самі монархи за умов розкладання феодалізму, визрівання капіталістичного укладу, поширення ідей Просвітництва змушені були стати на шлях реформ. Розвиток і втілення почав освіченого абсолютизму у Росії набуло характер цілісної державно-політичної реформи, у якої сформувався новий державний і підвищення правової образ абсолютної монархії. У цьому для соціально-правовий політики було б характерно станове розмежування: дворянство, міщанство і селянство. Внутрішня й зовнішня політика другої половини XVIII століття, підготовлена заходами попередніх царствований, відзначено важливими законодавчими актами, видатними військовими подіями та значними територіальними присоединениями. Це з діяльністю великих державних підприємств і військових діячів: Г. Р. Воронцова, П. О. Румянцева, О. Г. Орлова, Г. А. Потьомкіна, А. А. Безбородко, А. В. Суворова, Ф. Ф. Ушакова та інших. Сама Катерина ІІ брала участь у державного життя. Жага влади й слави була істотним мотивом її діяльність. Політика Катерини II зі своєї класової спрямованості була дворянській. У 60-ті роки Катерина ІІ прикривала дворянську сутність своєї політики ліберальної фразою (що притаманно освіченого абсолютизму). Цю ж мета переслідували жваві зносини її з Вольтером і французькими енциклопедистами і щедрі грошові підношення їм. Завдання «освіченого монарха» Катерина ІІ уявляла собі так: «1. Потрібно просвіщати націю, якою повинен управляти. 2. Потрібно запровадити добрий лад у державі, підтримувати суспільство так і змусити його дотримуватися закони. 3. Потрібно заснувати у державі хорошу і точну поліцію. 4. Потрібно сприяти розквіту держави й зробити його багатим. 5. Потрібно зробити держава грізним у собі і котрий вселяє повагу сусідам». У реальному житті декларації імператриці часто йшли супроти делами.

Законодавча діяльність. Невдовзі опісля вступу на престол Катерина ІІ виявила, що з суттєвих недоліків російського життя є застарілість законодавства: збірник законів (Соборний Покладання 1649 р.) було видано при Олексієві Михайловичу, а життя відтоді змінилася невпізнанно. Імператриця бачила необхідність великої роботи з зборам і перегляду законів. Катерина ІІ вирішила скласти нове Покладання. Вона читала безліч творів закордонних учених про державному устрої і суді. Своє увагу імператриця зосередила на новітніх творах з теорії права. Першим із яких був працю французького просвітителя Ш. Л. Монтеск'є «Про дух законів». У ньому автор виклав теорію виникнення законів під впливом природничих і соціальних умов. Закони мають бути узгоджені з потребами країни, з поняттями і чи звичаями народу. Іншим джерелом був трактат «Про злочинах і покарання» Ч. Беккариа. Він виступав з рішучим протестом проти суворих норм середньовічного законодавства. Маючи твори Монтеск'є і Беккариа, Катерина ІІ розпочала формулювання загальних принципів майбутнього зводу законів Російської імперії. Вони мусили видано під назвою «Наказ імператриці Катерини II, даний Комісії упорядкування проекту нового Уложення». Над «Наказом» Катерина II трудилася на два роки. У «Наказі» ще вона каже про країну, законах, покарання, виробництві суду, вихованні та інші питаннях. «Наказ» показував і чітке знання справи, і любов до людей. Імператриця хотіла доповнити законодавство більше м’якості і до людини. «Наказ» був зустрінутий скрізь захоплено. Зокрема, Катерина ІІ вимагала пом’якшення покарань: «любов до батьківщини, сором і переляк паплюження це засоби укротительные і які можуть воздержать безліч злочинів». Так само вона зажадала скасувати покарання, які можуть спотворити людське тіло. Катерина ІІ виступала проти застосування катувань. Вона вважала катування шкідливою, оскільки слабкий може витримати катування і зізнатися у цьому, чого не робив, а міцний, навіть зробивши злочин, зможе перенести катування і уникне покарання. Особливо великий обережності вона зажадала від суддів. «Краще виправдати 10 винних, ніж звинуватити одного невинної людини». Ще один мудрий вислів: «набагато краще попереджати злочину, ніж їх карати». Але як це зробити? Треба, щоб люди шанували закони та прагнули до чесноти. «Найнадійніше, а й надзвичайне засіб зробити людей краще є приведення в досконалість виховання». Хочете попередити злочину — зробіть, щоб просвітництво поширювалося для людей. Також Катерина ІІ здавалося за потрібне надати дворянства і міському стану самоврядування. Катерина ІІ думала про звільнення селян від кріпацтва. Але скасування кріпацтва не відбулася. У «Наказі» говориться у тому, як поміщики повинні поводження з селянами: не обтяжувати податками, стягувати такі податки, які змушують селян вихід із домашній роботі та інше. У той самий час вона поширила думки, що з блага держави селянам треба дати свободу. Створення цієї Комісії було з найважливіших починань Катерина ІІ. У відповідність до маніфестом, опублікованим 14 грудня 1766 р., у Москві зібралися представники всіх станів (крім поміщицьких селян) для твори проекту нового Уложення. Комісія має була повідомити уряду про потреби і побажання населення, та був виробити проекти нових, кращих законів. Комісія було відкрито урочисто влітку 1767 року самої Катерина ІІ в Москві, в Грановитій Палаті. Було зібрано 567 депутатів: від дворянства (від кожного повіту), купецтва, державних селян, і навіть осілих інородців. Комісія розділилася на 19 комітетів, які мають займатися різними галузями законодавства. Дирекционная — на чолі з генерал- прокурором і председателем-маршалом керувала всієї Комісією. Невдовзі виявилося, оскільки чимало депутатів не розуміють того, чого вони покликані, і було депутати ставилися до діла серйозно, роботи йшли що дуже повільний. Траплялося, що загальні збори, не скінчивши розгляд запитання, переходило до іншого. Річ, доручену Комісії, була велика та складне, і придбати відповідні навички було так і легко. Катерина ІІ перевела Комісію до Петербурга, проте у Петербурзі протягом року Комісія як не розпочала написання нової Уложення, і навіть не розробила жодного його відділу. Катерина ІІ була цим незадоволена. Багато депутатів з дворян в 1768 році повинні були податися війну з турками. Катерина ІІ оголосила про закриття загальних зборів Комісії. Але окремі комітети продовжували роботу ще кілька років. Можна сміливо сказати, діяльність Комісії про Уложенні закінчилася провалом. Комісія піднесла Катерині II предметний урок про неможливість реалізації теоретичних побудов європейських філософів на російської грунті. Шанс, який історія давала Росії, ні не міг бути реалізований. Розпуск Покладеної Комісії став для Катерини II прощанням з ілюзіями в області внутрішньої політики. Проте, хоча Комісія не становила Уложення, зате вона ознайомила Імператрицю з потребами країни. Користуючись працями комісії Катерина ІІ видала багато важливих законів. Сама Катерина ІІ писала, що вона «отримала світ і інформацію про всієї Імперії, з ким справа мати, і кому пещись має». Тепер воно могло діяти цілком свідомо та определенно.

Запобігання «зубожіння» дворянства. Вільне економічне суспільство. У 1765 року у інтересах дворянства було засновано Вільне економічне суспільство. Один із найстаріших у мирі та перше місце у Росії економічне суспільство (вільне — формально незалежне від урядових відомств) було засновано у Петербурзі великими землевласниками, що прагнули за умов зростання ринку нафтопродуктів та торгового землеробства раціоналізувати сільському господарстві, підвищити продуктивність кріпосного праці. Підстава ВЭО було з проявів політики освіченого абсолютизму. ВЭО початок діяльність оголошенням конкурсних завдань, виданням «Трудов ВЭО» (1766−1915, більш 280 томів) і додатків до них. Перший конкурс оголосили з ініціативи самої імператриці в 1766 року: «У чому власність хлібороба (селянина) у землі його, що він обробляє, чи рухомості і яку він декларація про й інше на користь загальнонародної мати повинен?». З 160 відповідей росіян і іноземних авторів найбільш прогресивним було твір правознавця А.Я. Полєнова, критиковавшего кріпацтво. Відповідь викликав невдоволення конкурсного комітету ВЭО і надруковано ні. До 1861 року було оголошено 243 конкурсні завдання соціально-економічного і науково- господарського характеру. Соціально-економічні питання стосувалися трьох проблем: 1) земельної власності і кріпаків відносин, 2) порівняльної вигідності панщини і оброку, 3) застосування найманої праці в сільське господарство. Діяльність ВЭО сприяла впровадження нових сільськогосподарських культур, нових видів сільського господарства, розвитку економічних відносин. У сфері в промисловості й торгівлі Катерина ІІ (указом 1767 року й маніфестом 1775 року) проголосила принцип свободи підприємницької діяльності, було вигідно насамперед дворянства: воно мало кріпаками трудовими ресурсами, мало дешеве сировину, отримувало субсидії від державних підприємств і станових кредитних установ. Дворянство, зокрема і середнє, стало на шлях кріпосницького підприємництва — почало зростати число вотчинних мануфактури. Зростання селянських мануфактури також виявився на руку дворянства, оскільки багато селян підприємці були кріпаками. Нарешті, те що оброчних селян на місто на заробітки також був зручний поміщику, стремившемуся отримати більше готівки. Капіталістичних, тобто на найманій праці, було трохи, та й наймані робочі часто були особисто не вільними, а кріпаками селянами на заробітках. Абсолютно переважати були форми промисловості, засновані в різних видах підневільного праці. На початку царювання Катерина ІІ у Росії 655 промислових підприємств, до кінця — 2294.

Генеральне поділ. У 1765 року здобули своє продовження Державне поділ розпочате ще в 1754 року Єлизаветою Петрівною. Для упорядкування поміщицького землеволодіння довелося б точно визначити кордону земельних володінь окремих осіб, селянських громад, міст, Церков та іншим власникам землі. Генеральне поділ було викликане частими земельними спорами. Перевірка стародавніх власницьких прав викликала в дворянства завзяте опір, що у власності поміщиків до середини XVIII століття перебували численні самовільно захоплені казенні землі. Генеральному межеванию передували створення 05. 03. 1765 Комісії про генеральному межевании і далі видання Маніфесту 19. 09. 1765 з прикладеними щодо нього «генеральними правилами». По маніфесту уряд подарувало поміщикам величезний фонд земель, налічує близько 70 млн. десятин (близько 70 млн. га). Фактичні володіння поміщиків на 1765 рік маніфест оголошував узаконеними за відсутності спору із них. (Кількість суперечок генеральному межевании мізерно — близько 20% всіх «дач»). У 1766 року з урахуванням «генеральних правил» було видано інструкції для землемірів і межових губернських канцелярій і провінційних контор. У процесі генерального межевания землі приписувалися немає власникам, а до міст і селами. Інструкції докладно регламентували умови відводу земель різним категоріям населення Криму і установам. Складалися плани окремих земельних «дач» масштабу 100 сажнів в дюймі (1: 8400), які потім зводилися в генеральні повітові плани масштабу 1 верста в дюймі (1: 42 000). Специфіка генерального межевания зводилася до того, що у основу конфігурації одного чи іншого володіння було покладено кордону стародавніх писцовых «дач». Через це у межах «дачі» нерідко перебували володіння кількох осіб або спільні володіння поміщика і запровадження державних селян. Генеральному межеванию супроводжувала розпродаж по дешевим цінами незайнятих казенних земель. Особливо великий розмах це ухвалило південних чорноземних і степових районах в збитки кочовому і полукочевому населенню. Типовий феодальний характер генерального межевания виявився у ставлення до міським земельним владениям і захопленням. За кожну забудовану сажень выгонной землі, закріпленої останніми писцовыми описами, місто платив штрафи. Генеральне поділ супроводжувалося грандіозним розкраданням земель однодворців, державних селян, ясачних народів та ін. Генеральне поділ було всеимперским і обов’язковим для землевласників. Воно супроводжувалося вивченням господарського стану країни. Усі плани містили «економічні примітки» (про кількість душ, про оброке і панщині, про ролі земель і лісів, про промислах й управління промислових підприємствах, про пам’ятні місця тощо.). Унікальна колекція планів і карт генерального межевания включає близько 200 тисяч одиниць зберігання. До спеціальним планам додавалися польова записка землеміра, польовий журнал і межова книга. Результати генерального межевания до Жовтневої революції залишалися основою цивільно-правових взаємин у сфері земельного права в России.

Усиление кріпосницького гніту й довготривалі війни лягли важким тягарем на народні маси, і нараставшее селянське рух переріс у Селянську війну під керівництвом Є.І. Пугачова 1773−75 рр. Придушення повстання визначило перехід Катерини II до політики відкритої реакції. Якщо роки царювання Катерина ІІ проводила ліберальну політику, то після Селянської війни узяли курс — на посилення диктатури дворянства. На зміну періоду політичної романтики прийшов період політичного реалізму. Російсько-турецька війна (1768−76 рр.) стала зручним приводом припинення внутрішніх перетворень, а Пугачовщина подіяла протверезливо, що дозволило виробити нову тактику. Починається золоте століття російського дворянства. Задоволення саме дворянських інтересів виходить для Катерини II перший план.

Адміністративно-територіальний розподіл й місцеве управління. У 1775 року щоб легше було управляти державою Катерина ІІ видала Заснування керувати губерній, укрепившее бюрократичний апарат влади на місцях і збільшивши кількість губерній до 50. На губернію — не більш 400 тисяч чоловік. Кілька губерній становили намісництво. Губернатори і намісники обиралися самої Катериною II від росіян вельмож. Вони з її указам. Помічниками губернатора були віце-губернатор, два губернських радника і губернський прокурор. Це губернське правління і відало усіма справами. Державними доходами відала Казенна Палата (доходи і скарбниці, казенне майно, відкупу, монополії тощо.). Очолював Казенну палату віце-губернатор. Губернське прокурор відав усіма судовими установами. У містах запроваджувалась посада Городничого, призначуваного урядом. Губернія ділилася на повіти. Багато великі села було звернено в повітові міста. У повіті влада належала яке обирається дворянським зборами капітан-справнику. У кожному повітовому місті заснований суд. У губернському місті - вищий суд. Обвинувачений міг принести скаргу, і в Сенат. Щоб зручніше було вносити податі, у кожному повітовому місті було відкрито Казначейство. Створено була система станового суду: кожному за стану (дворян, городян, державних селян) свої особливі судові установи. У декого з тих вводився принцип виборних судових засідателів. Центр тяжкості під управлінням ходив на місця. Відпала потреба в ряді колегій — вони було скасовано; залишилися Військова, Морська, Іноземна і Коммерц-коллегии. Створена губернської реформою 1775 року система місцевого управління збереглася до 1864 року, а запроваджене нею адміністративно-територіальний розподіл — до Жовтневої революции.

Жалувані грамоти. З метою оформлення станових привілеїв дворянства в 1785 року вийшов Жалувана грамота дворянства. «Грамота на права вольності й переваги шляхетного російського дворянства» являла собою звід дворянських привілеїв, оформлений законодавчим актом Катерини II від 21. 04. 1785 року. При Петра I дворянство несло довічну військову і той службу державі, але вже настав при Анні Іоановні стало можливим обмежити цю службу 25 роками. Дворяни з’явилася можливість починати службу ні з пересічного чи простого матроса, і з офіцера, пройшовши дворянську військову школу. Петро III видав указ про вільності дворянства, дає право служити чи не служити, але цього указу було припинено. І ось, підтверджувалася свобода дворян від обов’язкової служби. Повне звільнення дворянства мало сенс з кількох причин: 1) було достатнє кількість підготовлених людей, які на різних справах військового і громадянського управління; 2) самі дворяни усвідомлювали необхідність служби держави і вважали честю проливати кров за батьківщину; 3) коли дворяни були все життя відірвані від земель господарства занепадали, що згубно позначалося на економіці країни. Тепер чимало їх могли самі управляти своїми селянами. І ставиться селян із боку хазяїна було краще, ніж ніж із боку випадкового управляючого. Поміщик був зацікавлений у тому, що його селяни були розорені. Жалуваній грамотою дворянство визнавалося головним станом у державі і звільнялося від податей, їх було зась піддати тілесному покаранню, судити міг лише дворянський суд. Лише дворяни мали права володіти землею і кріпаками селянами, вони також володіли надрами у маєтках, могли займатися торгівлею і плануємо влаштовувати заводи, удома їх були вільні постою військ, маєтку не підлягали конфіскації. Дворянство одержало декларація про самоврядування, становило «дворянське суспільство», органом якого було дворянське збори, скликають щотри року у губернії і повіті, избиравшее губернських і повітових ватажків дворянства, судових засідателів і капитан-исправников, котрі очолювали повітову адміністрацію. Цією жалуваною грамотою дворянство закликалося до широкої брати участь у місцевому управлінні. При Катерині II дворяни займали посади місцевої виконавчої та судової влади. Жалувана грамота дворянства мала зміцнити становище дворянства і закріпити його привілеї. Сприяла більшої консолідації панівного класу. Дія був поширене на дворян Прибалтики, України, Білорусії та Дону. Жалувана грамота дворянства засвідчувала прагненні російського абсолютизму зміцнити свою соціальну опору за умов загострення класових протиріч. Дворянство перетворюватися на політично панує стан у державі. Поруч із Жалуваній грамотою дворянства 21. 04. 1785 побачила світ Жалувана грамота містам. Цей законодавчий акт Катерина ІІ заснував нові виборні міські установи, кілька розширюючи коло виборців. Городяни були на шість розрядів по майновим та соціальним ознаками: «справжні міські обивателі» — власники нерухомості з дворян, чиновників, духівництва; купці трьох гільдій; ремісники, записані цехи; іноземці, й іногородні; «імениті громадяни»; «посадські», тобто. всі інші громадяни, годовані у місті промислом чи рукоділлям. Ці розряди по Жалуваній грамоті містам отримали основи самоврядування, у сенсі аналогічні основам Жалуваній грамоти дворянства. Разів у 3 роки скликались збори «градського суспільства», в яке входили лише найбільш заможні городяни. Постійним міським установою була «загальна градская дума», що складається з міського голови та шести гласних. Судовими виборними установами у містах були магістрати. Проте привілеї городян і натомість дворянській вседозволеності виявилися невідчутними, органи місцевого самоврядування жорстко контролювалися царської адміністрацією — спроба закласти підвалини буржуазного стану виявилася цілком невдалою. Крім Жалуваній грамоти дворянства і Жалуваній грамоти містам Катерина II розробляла і Жалувану грамоту селянству (вона адресувалася лише державних селянам). «Сільське становище» був цілком закінченим проектом. Він суперечив «Наказу». Однак це проект ні висловлене у цій життя. В мені весь часів царювання Катерини II обговорюються того, як полегшити доля кріпаків. Сама імператриця була противницею кріпацтва. Вона, початку царювання, мріяла звільнити селян від фортечної залежності. Зробити цього вона могла, по-перше, бо ні зустріла співчуття чимало наближених, а по-друге, оскільки погляди самої Катерини II змінилася після Пугачевского бунта.

Зовнішня політика. Уряд Катерини II продовжив боротьбу вихід Россі до Чорного моря. Проте в прагнення Росії не влаштовувало Франції і Туреччину. Перша хотіла зосередити в руках всю східну торгівлю. Друга вбачала для себе серйозну небезпека у просуванні Росії на південь. Не залишилася осторонь і Англія, якої посилення у Причорномор'ї від завадило в досягненні власних на Балканах. Усе, це результаті розширення зрештою призвело до двом тривалим і кровопролитним війнам же Росії та Туреччини (1768−1774 рр., 1787 -1791 рр.), у тому числі Росія вийшла переможницею. Російська імперія приєднала до власних територій все Північне Причорномор’я. Кримське ханство, яке здобуло в 1774 р. політичну незалежність від Туреччини, в 1783 р. ввійшло до складу Росії. У країнах, підвладних Османської імперії, було відкрито російські консульства, турецьке уряд гарантувало свободу віросповідання християнської релігію у своїх володіннях. Але головне — Росія отримала виходу Чорного моря і позбулася від постійної загрози нападу крымцев, позаду яких стояла Турция.

Культура і просвітництво. У захопленні науками і витонченими мистецтвами виявлялася ще один бік багатогранної натури імператриці. Катерина ІІ займалася колекціонуванням: купувала бібліотеки, графічні і нумізматичні зборів, колекції живопису та скульптури. Серед відомих придбань Катерина ІІ - бібліотеки Дідро і Вольтера, мальовничі зборів таких меценатів, як Брюль в Дрездені і Кроза у Парижі, куди входили шедеври Рафаеля, Рембрандта, Пуассена, Ван Дейки, Рубенса та інших. Катериною II грунтувався Ермітаж — багатюще збори художніх колекцій при палаці. Царювання Катерини II зазначено широкими просвітницькими перетвореннями. Турботою імператриці затверджуються інститути, кадетские корпуси та виховні вдома. Але головним заслугою Катерина ІІ у цій області вважатимуться перший досвід створення Росії системи загального початкової освіти, не обмеженого становими перешкодами (за винятком кріпаків селян). Імператриця веліла відкривати училища скрізь: в губернських містах виникають головні, а повітових — малі народні училища. Головним помічником у цьому був І.І. Бецкий. У Катеринославлі, Пензі, Чернігові і Пскові за сприяння громадськості передбачалося заснувати університети. Охорона здоров’я теж приваблювало увагу Катерини. Примітно і те, що при Катерині II організація лікарської допомоги населенню покладалася на влади. Кожен місто мав би мати лікарню і аптеку, де хворим пропонувалися не ліки, які дешевше, інші ж, які призначав лікар. Страшним лихом жителям Росії залишалися епідемії віспи, та… Катерина II власним прикладом започаткувала проведенню вакцинації, яка потім Указу стала обов’язкової. Під час 1-ї турецької війни у країні почалося епідемія чуми. Тільки Москві протягом року померло 50 тисяч жителів. Неграмотний народ, не дотримувався елементарних карантинних правил. Тоді, у Москву послані досвідчені начальники. Прийнято були суворі заходи. Зараза ослабла. Для постраждалого народу було зроблено полегшення: влаштували притулок для сиріт, дали роботу бідним, почали купувати у скарбницю вироби ремісників, які мали покупателей.

Остаточний відмова імператриці від мрій юності. Наростання революційного руху на Європі і зростання передовий громадської думки у Росії зумовили загострення реакційного курсу, спрямовуваного особисто Катериною II (розшукна канцелярія С.І. Шешковського), і особливо посилення ідеологічної боротьби: як замах на принцип самодержавства і монархії Катерина ІІ розцінила книжку О. Н. Радищева «Подорож з Петербурга у Москві» (1790). Антикрепостнические погляди автора не шокували імператрицю, та його антимонархизм і республіканізм видалися дуже небезпечними, особливо у тлі розпочатої мови у Франції революції. Радищев охарактеризували як «бунтівник гірше Пугачова», засуджений спочатку до страти, та був «пробачили» — на 10 років засланий в Илимский острог в Сибір. Книжка конфіскували і знищена. Складно однозначно оцінити підсумки царювання Катерини II. Багато її починання зовні ефектні, задумывавшиеся із широкою розмахом, призводили до скромному результату чи давали не очікуваний і найчастіше помилковий результат. Можна ще сказати, що Є. просто втілювала у життя зміни, які диктуються часом, продовжувала політику, намічену попередніми царювання. Або визнати у ній першорядної історичного діяча, зробив другий, після Петра I, стрибок уперед європеїзації країни, й навіть перший — шляхом реформування їх у либерально-просветительском духе.

Список використаної литературы:

1. Павленко М. І. «Катерина Велика», — М.: Молода гвардія, 1999. 2. Енциклопедія для дітей (Історія Росії, 5 тому), — М.: Аванта+, 1997. 1. Борзаковський П. «Імператриця Катерина ІІ Велика», — М.: Панорама, 1991. 1. Брикнер А. «Історія Катерини Другий», — М.: Сучасник, 1991.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой