Великие математики

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Исторические личности


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Блез Паскаль (1623−1662)

Блез Паскаль був сином Етьєна Паскаля, корреспон- дента Мерсенна. Блез швидко розвивався під наглядом свого батька, і у шістнадцятирічному віці от воно відкрило «теорему Паскаля» про шестикутнику, вписанном в коні- ческое перетин. Ця теорема опубліковано 1691 р. на одному аркуші паперу уплинуло на Дезагра. Через неяк- до років Паскаль винайшов рахункову машину. Коли і було двадцять п’ять років, він вирішив оселитися як янсеніст в монастирі Порт-Рояль і вестиме життя аскета, але продовжував у своїй приділяти час науці, і литературе.

Леонард Эйлер (1707−1783)

Найплідніший математик вісімнадцятого століття, за умови що не всіх часів, — Леонард Эйлер. Його батько изу- чал математику під керівництвом Якоба Бернули, а Лео- нард під керівництвом Йоганна. Коли 1725 р. син Йоганна Микола виїхав у Петербург, молодий Эйлер сел- ледовал його і заснувався в Петербургській академії до 1741 р. З 1741 по 1766 р. Эйлер був у Берлінської академії під особливим заступництвом Фрідріха-II була, і з 1766 до 1783 р. знову у Петербурзі, сьогодні вже під эги- дой імператриці Катерини. Він був вдруге одружений й мав тринадцять дітей. Життя цього академіка становила майже повністю присвячена роботі у різних областях чистої і прикладної математики. Хоча вона втратила в 1735 р. один очей, а 1766 р. — другий, ніщо не змогло послабити його про- дуктивность. У перебігу його життя побачили світ 530 книжок і статей; помираючи він залишив багато рукописів, які Петер- бургская академія опублікувала протягом 47 років. Це довело число його найкращих робіт до 886.

Ісаак Ньютон (1642−1727)

Ісаак Ньютон був сином землевласника в Линкольн-

ширше. Він в Кембриджі, можливо, що з Ісаака Барроу, що у 1669 р. передав йому свою профессор-

скую кафедру (примітна явище в академічному житті), оскільки Барроу відкрито визнав перевага Ньютона. Ньютон залишався в Кембриджі до 1696 г. ,

когда обійняв посаду інспектора, та начальника монетного двору. Його винятковий авторитет насамперед грунтується з його «Математичних принципах натуральної філософії», величезному томі, що містить ак- сеоматическое побудова механіки і закон тяжіння — закон управляючий падінням яблука на грішну землю і движени- їм Місяця навколо Земли.

Эварист Галуа (1811−1832)

Паризька середовище з її напруженої математичної діяльністю породила, близько 1830 р. генія першої вели- чини, якої як комета зник також раптово, як і з’явився. Эварист Галуа, син міра містечка поблизу Парижа, двічі ні прийнятий у Політехнічну школу і потім надійшов Нормальну школу, але його звідти звільнений. Він намагався проіснувати, навчаючи математики й одночасно намагаючись як- нибудь совмес- тить свою жагучу любов до науки та до демократичним ідеям. Галуа як республіканець участ- вовал у революції 1830 р., кілька місяців провів у в’язниці, й невдовзі після цього, 21-го року від народження, було вбито на дуелі. Дві статті, які він послав у печатку, зникли в редакторських ящиках, трохи інших статей Центру було надруковано через багато років навчаються. Перед дуеллю він напи- сал одного з друзів резюме своїх відкриттів і попросив його відкриттях повідомити провідним математикам.

Готфрід Вільгельм Ляйбніц (1646−1716)

Готфрід Вільгельм Ляйбніц народився Лейпцигу, а біль- шую частина життя провів при ганноверском дворі, на служ- бе у герцогів, однією із став англійським королем під назвою Ґеорга I. Ляйбніц був більш правовірним християнином, ніж інші мислителі його століття. Крім філософії, він займався історією, теологією, лінг- вистикой, біологією, геологією, математикою, дипломатією й «мистецтвом винаходи». Серед перших після Паскаля він винайшов рахункову машину, дійшов ідеї парового двигуна, цікавився китайської філософією і намагався сприяти об'єднанню Німеччини. Основний рушійною пружиною його життя пошуки загального методу для оволодіння наукою, створення винаходів й розуміння сутності єдності всесвіту. «Загальна наука» яку він намагався побудувати, мала багато аспектів, і з них привели Лейбніца до математичним відкриттям. Його пошуки «загальної характеристики» привели його до занять перестановками, поєднаннями і до символічного логике.

Франсуа Виет (1504−1604)

Народився Фонтене-лс-Конт, Париж. Французький математик. За фахом юрист. Йому належить встановлення одностайної прийому рішення рівнянь 2-ї, 3-го й 4-н ступенів. Серед відкриттів сам Особливо в високо цінував встановлення залежності між корінням і коефіцієнтами рівнянь. Виет запропонував метод, подібний з пізнішим методом Ньютона. У тригонометрії Виет дав повне вирішення завдання про визначення всіх елементів плоского чи сферич. трикутника за трьома даним. Вперше розглянув нескінченні твори. Твори було написано важким розумом і тому отримали менше поширення, ніж заслуживали

Миколо Івановичу Лобачевський (1792−1825)

Вся життя Миколу Івановича Лобачевського було віддано науці, і його рідному Казанському університету, який закінчив в 1811 р., де став професором (в 1816 р.), був деканом і протягом двадцяти років ректором. З початку своєї наукової праці він займався питаннями обгрунтування аналізу та аксіоматикою геометрії. Вийшла нова геометрична система, «про якої, як згадувалося, Лобачевський вперше і нарешті перший повідомив 11 (23) лютого 1826 р. в Казанському університеті. Як Эйлер, Лобачевський під кінець життя майже осліп, і свій останню роботу з відкритої їм геометрії він продиктував («Пангеометрия», 1855).

Бонавентура Кавальери (1598−1647)

Народився Болоньї. Італійський математик. Чернець ордена иеронимитов. З 1629 за рекомендацією Р. Галілея обіймав кафедру математики Болонському университетете. У праці «Геометрія» (1635) Ковальери розвинув новий метод визначення площ, і обсягів. І Запровадив поняття «суми всіх» неподільних, проведених всередині контуру постаті. Ставлення двох «сум всіх» неподільних стало зародковій формою відносини двох певних з дитинства інтегралів. Праці Ковальери зіграли більшу роль формуванні обчислення нескінченно малых.

Пафнутій Львович Чебышев (1821−1894)

На чолі російської математики середини і друге половини дев’ятнадцятого століття стояв Пафнутій Львович Чебышев. Чебышев був вихованцем Московського університету, який закінчив в 1841 р. і він захистив магістерську дисертацію «Досвід елементарного аналізу теорії ймовірностей» в галузі, що стали однією з основних предметів його исследований.

Усі починання Чебышев підтримував своїм авторитетом, але організаційного участі у них приймав, позаяк у 1847 р. переїхав до Петербурга, де працював до смерті. Тридцять п’ять років Чебышев читав лекції на Петербурзькому університеті, з 1853 р. він входив до Академії наук. Його викладацька діяльність виключно плодотворной.

Георг Кантор (1845−1918)

Народився Петербурзі. Німецький математик. У 1867 закінчив Берлінський університет. Кантор розробив теорію нескінченних множин і теорію трансфинитных чисел. У 1874 він довів несчётность безлічі всіх дейст- вительиых чисел, встановивши існування нееквівалентних (т. е. мають різні потужності) нескінченних множин, сформулював (1878) загальне поняття потужності безлічі. У 1879−84 Кантор систематично виклав принципи свого вчення про нескінченності. Ідеї Кантора натрапили вони з боку сучасників різкий опір, але вcледствии надали великий вплив в розвитку математики.

Евклид (3 століття до зв. э.)

Про життя Евкліда ми маємо ніяких достовірних даних. Мабуть, він жив у період першого Птолемея (306−283), якому, за переказами, він заявив, що геометрії немає «царської дороги». Його найбільш знамените і найбільш видатне твір — тринадцять книжок його «Почав» але приписують трохи інших менших праць. Серед останніх звані «Дані», містять те, що ми назвали б додатками алгебри до геометрії. Це перші математичні праці, які сягнули нас від античних греків повністю. Ця книга, була основною щодо геометрии.

Піфагор (580−500 л. до зв. э.)

Древнегреческий мислитель, релігійний та політичний діяч, засновник пифагореизма. Мізерні інформацію про його життя і вченні важко відокремлювати від легенд, які мають Піфагора як напівбога, досконалого мудреця. У зрілому віці поселяється в южно италийском р. Кротоні, де заснував суворо закрите співтовариство своїх послідовників, таки за життя почитавших його як вище істота. У сфері математики П. приписы- вается систематич. запровадження доказів в геометрію, побудова планіметрії прямолінійних постатей, створення вчення про подобі, доказ теореми, З ім'ям П. пов’язують також вчення про чётных і; нечётных, і складових числах,

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой