А У Колчак

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Исторические личности


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Олександре Васильовичу Колчак народився 4 листопада 1874 року у Петербурзі, на Обухівському заводі, в якому мешкав і коли служив його тато Василь Іванович Колчак. Батько Колчака була великим фахівцем у сфері морської артилерії ще більшу частину свого служби провів на Обухівському заводі приймання і випробуванню берегової і корабельної артилерії флоту. У чині генерал-майора він у відставку і після цього продовжував працювати тому ж заводі посади інженера. Василь Іванович Колчак був високо освіченим людиною і великим фахівцем у сфері морської артилерії, а й гірського справи, одержав звання техніка по закінченні Гірничого інституту. Мати А. В. Колчака — Ольга Іллівна походила зі дворянській семьи.

Початкова освіту майбутній флотоводець російського флоту отримав вдома, займаючись ж із батьком, які мали великі знання у галузі математики техніки. Заняття ж із батьком прищепили Олександру Колчаку інтерес до точних наук і техніці, і навіть любов до військово-морському справі і флоту. Від самого дитинства у нього було велику допитливість й інтерес до всього навколишнього, із чим йому доводилося стикатися, із чим зіштовхувався його допитливий розум. В нього була чудова пам’ять, і всі, що він читав, спостерігав і вивчав, добре і надовго запам’ятовував. Живучи разом із батьками на Обухівському заводі, він часто відвідував цех, де виготовлялися морські гармати, й жваво цікавився цими «штучками », навіть технологією їх виготовлення. Робітники охоче розмовляли з хлопців та навіть навчали його роботи токарних станках.

У віці близько 10 років Олександр Колчак вступив у класичну гімназію, де провчився 3 роки, і після цього, у вересні 1888 року у пропозиції батька, яке збігалося з його особистим бажанням, надійшов Морський кадетський корпус, щоб стати, як і та її батько, морським офіцером і присвятити своє життя служінню вітчизняному військово-морському флоту.

У період навчання Колчака в Морському кадетському корпусі був різко посилено режим, аби захистити кадетів від проникнення його стіни революційних ідей. У статут корпусу було включено спеціальна стаття, запрещавшая кадетам розпочинати будь-якої гурток чи суспільство. У порушення цієї статті винний підлягав негайному виключення з корпусу. Виняток із корпусу по неуспішності тим часом було рідкісним явищем, а за найменше вільнодумство з кадетами немилосердно розправлялися. Їх велося безупинне спостереження в ротних приміщеннях, у їдальні, в курильних кімнатах й інших містах, де збиралися кадети у вільний від занять час. Для цього він було посилено чергова служба. У кожній роті на 45−50 кадетів призначалося по три чергових на чолі з офицером.

Глибокі і всебічні знання Колчака, здобуті Морському корпусі, з’явилися результатом його серйозною і цілеспрямованої самостійної роботи. Він багато часу проводить в бібліотеках, вивчаючи як рекомендовану викладачами навчальну літературу, а й велику додаткову головним чином наукову, прагнучи розширити знання в області військово-морських наук; з великим захопленням вивчав географічну літературу, і праці з гідрології полярних морей.

Його мрією стало насичення високі полярні широти і між досягнення Південного полюси. Ця мрія настільки оволоділа свідомістю, що і після закінчення Морського корпусу як продовжував серйозно цікавитися цієї проблемою, а й зробив практичні крок до її здійсненню, прийнявши що у Північної експедиції барона Еге. У. Толя, відомого російського дослідника полярних морей.

Олександр Колчак закінчив Морський кадетський корпус другий у своєму випуску. За відмінність у навчанні й зразкову соціально-слухняну поведінку він удостоївся вищої нагороди — премії адмірала Рикорда, якої нагороджувалися кращі випускники корпуса.

У віці 19 років він отримав перший офіцерський чин мічмана і було призначено в Петербурзький 7-й флотський екіпаж, де йому довелося проводити дозвілля у основному стройової підготовкою новобранців, що мають слугувати до флоту. У екіпажі він пробув кілька місяців, після чого було призначений не лише побудований броненосний крейсер «Рюрік «(I), яким у посади молодшого штурмана в 1895 року зробив похід до Владивостока. Це було його перше далеке закордонне плавание.

Прибувши до Владивостока він незабаром перейшов служити на крейсер «Крейсер «на посаді вахтового начальника. У цьому кораблі він проплавав водами моря до 1899 року, та був нею ж зробив перехід у Кронштадт як старшого штурмана. За відмінну службу Колчак було зроблено в лейтенанты.

Знаходячись у Піреї, Колчак отримав запрошення від Російської академії наук брати участь у Північної полярною експедиції барона Еге. У. Толя, яка було заплановано на 1900 рік, як гидролога. На той час він вже було відомий у науковому світ по опублікованим їм серйозним науковим статтям як великий фахівець у цієї области.

Поруч із запрошенням Академії наук і особисто барона Толя Колчак отримав пропозицію від Головного Морського штабу повернутися до Петербург в розпорядження Російської академії наук. У 1900 року з’явився до барону Толю, який запропонував йому крім посади гидролога виконувати також обов’язки другого магнитолога на дослідницькому корабле.

Колчак погодився, маючи певні знання у галузі магнетизму, отримані в Морському корпусі щодо кораблеводіння. Але, вважаючи їх недостатніми, вона була впродовж трьох місяців і серйозно займався вивченням теорії та практики магнетизму спочатку у Головною фізичної обсерваторії в Петербурзі, потім у Павлівської магнітної обсерватории.

Високі моральні якості, велику мужність, глибокі знання умов плавання в полярних морях і величезний наполегливість у досягненні наміченої мети допомогли молодому офіцеру штурмувати крижані перепони Арктики, щоб знайти зниклих покупців, безліч надати їм допомогу. Саме задля того і зробив настільки підприємство. Таким був Колчак і всіх інших справах, які брался.

Плавання на вельботі не в Північному Льодовитому океані стало суворої й разом про те прекрасної школою на формування морських і морально-психологічних якостей Колчака як офіцера флоту. Але брати в експедиції не минуло безслідно щодо його здоров’я — з’явився хронічний суставный ревматизм, який надалі неодноразово вкладав цього хороброго і мужнього офіцера в лікарняне ліжко. За організацію полярною експедиції з пошуку барона Толя Колчак нагородили орденом святого Володимира 4-й степени.

Після закінчення полярною експедиції і на материк Колчак в Якутську отримав повідомлення початок російсько-японської війни. Як офіцер російського флоту він вважав, що його місце на війні, і він вирішив як і скоріш відвідати театр бойових дій. Для цього він він телеграму до Академії наук і Морське міністерство з проханням відрахувати його з академії і розв’язати податися Далекий Схід до участі у війні з Японією, яка раптово натрапила на російську порт-артурскую ескадру і відкрила воєнних дій проти Росії. Дозвіл отримали, і Колчак виїхав до Іркутськ, де його батько і наречена, котрі приїхали побачитися з ним. Ось він обвінчався з Ольгою Іллівною, що стали офіційно його дружиною, і після цього пішов у Порт-Артур, де розміщався штаб російського Тихоокеанського флоту. Усі наукові матеріали, зібрані їм під час експедиції, надіслав до Академії наук до Петербурга однією з своїх помічників, брали участь у полярною экспедиции.

На початку березня 1904 року Колчак прибув Порт-Артур відразу ж з’явився для уявлення до новопризначеному командуючому російським Тихоокеанським флотом віце-адміралу С. О. Макарову, з яким він був знайомий по зустрічам і розмовами у Петербурзі, під час, коли Степан Осипович готували до своєї експедиції на «Єрмакові «в Арктику. Макаров навіть збирався взяти з собою Колчака у цю експедицію, та деякі службові обставини завадили цьому на обопільне їх огорчению.

Восени 1904 року Колчак серйозно захворів. З діагнозом запалення легень і загострення суглобного ревматизму він був у госпіталь, де пролежав понад місяць. Після одужання, коли флот сутнісно припинив активні бойові дії на морі та повністю переключився ось на підтримку сухопутних військ, оборонявших Порт-Артур, Колчак перейшов у фортеця командувати 120-мм і 47-мм морськими батареями збройного сектора Скалистых гір. Будучи командиром батареї морських знарядь, років він неодноразово разом із матросами і солдатами брав участь у вилазках, відбиваючи запеклі атаки наседавших японців. У посади командира артилерійської батареї воював з японцями аж до останнього дня оборони Порт-Артура. А коли Порт-Артур упав, його знову з гострим нападом суглобного ревматизму був направлений у госпіталь, звідки разом з іншими пораненими і хворими офіцерами евакуйований японцями в Нагасакі, а звідти наприкінці квітня 1905 року відправлений через Америку з Росією. Так для Колчака закінчилася русско- японська війна 1904 — 1905 років. За відмінність і хоробрість у цій війні нагородили двома орденами Святий Анни 4-го ступеня і Святого Станіслава 2- і ступені та Золотим зброєю з написом «За хоробрість ».

Колчак, як безпосередній учасник російсько-японської війни, розумна і дуже здатний офіцер, витяг із досвіду цієї війни чимало корисних для своєї наступної діяльності уроків, що стосуються будівництва военно- морського флоту і підготовці його до дій на море. Гостре бажання виправити серйозних помилок, допущені керівництвом російського флоту при підготовці до війни з Японією й під час цієї трагічної російського флоту війни, є головним напрямом своєї діяльності після його окончания.

Після повернення Петербург Колчак з укладання медичну комісію був посланий лікуватися на Кавказькі Мінеральні Води, де пробув кілька місяців, та був був прикомандирований до Академії наук для відпрацювання картографічних і гідрографічних матеріалів російської полярною експедиції, де він брав участь. За виконану ним велику наукову працю по матеріалам двох полярних експедицій він нагородили великий Константинівської золотий медалью.

У 1906 року у Петербурзі при Морський навчального ініціативи групи молодих офіцерів, серед яких було і лейтенант Колчак, із дозволу Морського міністерства створили на добровільній основі військово-морської гурток. У його склад входили Щеглов, Римський-Корсаков, Пилкин і з інші молоді прогресивні офіцери, котрі пережили трагедію російського флоту в російсько-японської війні та поставили за мету відродження російського флоту. Керівником цього гуртка незабаром стало Олександр Колчак, який, незважаючи на молодість, користувався авторитетним серед офіцерів флоту як бойової офіцер і заслужений учений, дослідник Арктики.

Навесні 1906 року члени військово-морського гуртка направили морському міністру доповідну записку, підписану А. В. Колчаком, О. Н. Щеглов та інші, в якої дуже переконливо обґрунтовувалася необхідність створення Росії Морського генерального штабу як вищого органу оперативно-стратегічного управління російського флоту. Морський міністр, погодившись із аргументацією грунтянців, доповів її царю разом із розробленим ними проектом організації Морського генерального штабу. Микола II погодитися з доказами молодих офіцерів флоту, в квітні 1906 року у Росії створили Морський Генеральний штаб.

21 грудня 1907 року з докладним доповіддю на задану тему, «Який потрібен Росії флот «на засіданні військово-морського гуртка при Морський академії виступив Колчак. Він історично обгрунтував необхідність для Росії, як великої морської держави, мати сильний флот, здатний надійно захищати її морські кордону, простирающиеся упродовж десятків тисяч кілометрів. Головною силою флоту, здатної успіш-но розв’язувати це завдання. Колчак вважав лінійні кораблі. Він применшував і принижував роль війні на море інших сил флоту, якось минно-торпедных і підводних човнів, проте звання віддавав лінійним силам. Як тим часом надходили та інших морських державах, робили ставку лінійні корабли.

Точку зору Колчака, висловлена їм у доповіді на засіданні военно- морського гуртка, відповідала офіційним поглядам Морського Генерального штабу же Росії та набула свого практичне свій відбиток у кораблебудівних програмах Російського військово-морського флоту, розробкою яких займався Морський Генеральний штаб.

Доповідь, прочитаний Колчаком, справив моє найбільше враження на членів гуртка і запрошених гостей, за їхніми проханні морської міністр І.М. Диков дозволив Колчаку із цим доповіддю перед різними громадськими організаціями, які мали ставлення до флоту. Голос молодого талановитого офіцера, представника Морського генерального штабу, був у петербурзькому клубі громадських діячів, в кронштадтському суспільстві офіцерів флоту, у суспільстві ревнителів військових знань і навіть у засіданні Державній думі, від якої залежали кредити; які відпускаються на будівництво флоту. Усюди. де б не виступав Колчак відносини із своїми доповідями, він виробляв моє найбільше враження на слухачів своєї переконаністю, логічністю думки, ясністю викладу матеріалу і переконливістю наведених доказів у вигляді історичних прикладів і паралелей. Навіть явні скептики, прослухавши виступ молодого офіцера і визначного науковця, змінювали своє ставлення до флоту і після цього починали підтримувати ідею його возрождения.

Навколо розробленої Морським Генеральним штабом програми, представленої на Морське міністерство, розгорнулася незрозуміла «мишача «метушня. Під різними приводами керівники Морського міністерства перешкоджали програмі ходу. Чималу роль інтригах навколо програми грали «доцусимские адмірали », міністри, засідаючи в Головному Морському штабі і всіляко які перешкоджали роботі молодих талановитих офіцерів, зусиллями яких і було була розроблена цю програму. Непорядну роль цьому грали адмірали А. А. Бирилев, І.М. Диков і С.А. Воєводський, які послідовно (але з тривалий час) очолювали Морське міністерство — і також послідовно було знято як і впорався відносини із своїми обязанностями.

Нескінченні зволікання з кораблебудівній програмою, які дозволяли починати будівництво нових кораблів, вкрай необхідні флоту, обурювали багатьох офіцерів Морського генерального штабу, особливо ж тих, хто з неї трудився. До таких офіцерів ставився і капітан 2-го рангу А. В. Колчак, найбільше який попрацював за їхніми упорядкуванням і обгрунтуванням. У знак протесту вирішив піти з Морського генерального штабу і взагалі з военно- морської служби й повністю присвятити себе наукової діяльність у Академії наук, де його добре знали як великого і авторитетного спеціаліста у області гідрології полярних морів. Саме тоді у Академії виношувалися плани проведення нової полярною експедиції, у якій Колчак міг би взяти участь у ролі специалиста-гидролога.

Відійшовши від активної діяльність у Морському Генеральному штабі, але, залишаючись на військово-морської службі, він зайнявся викладацької діяльністю в Морський академії і підготовкою до проведення нових полярних експедицій лінією Академії наук.

Сам А. В. Колчак не навчався у Морський академії не мав академічного освіти, але завдяки постійному і целеустремленному самоосвіти по закінченні Морського корпусу її знання у сфері військово-морських дисциплін, особливо оперативно-тактичних, практичним досвід, отриманий у цій галузі, були такі великими і глибокими, що командування Морський академії вважало корисним запросити його за посаду професора. Для молодого офіцера був дуже приємно отримати це запрошення, і дав своє согласие.

На пропозицію начальника Головного гідрографічного управління, відомого полярного дослідника генерал-лейтенанта А. І. Велькицкого Колчак приступив до підготовки експедиції з вивчення можливості проходу судів вздовж узбережжя Сибіру з Тихого в Атлантичний океан. Для здійснення першою у історії експедиції проходу суден цим маршрутом в Петербурзі Невському суднобудівний завод було побудовано два спеціальних судна криголамного типу «Вайгач «і «Таймир «. Кораблі будувалися під наглядом Колчака. Після завершення будівництва Колчак у березні 1909 року призначили командиром «Вайгача », командування «Таймыром «було доручено теж морському офіцеру — досвідченому полярнику Ф. А. Матисену. У 1909 року обидва корабля перейшли з Петербурга до Владивостока через Середземне морі та Суецький канал. По початкового плану «Вайгач «і «Таймир », прийшовши на Далекий Схід, мали поповнити свої запаси у Владивостоці відразу ж виходити на північну трасу і вздовж узбережжя Сибіру слідувати захід. Але кораблі затрималися у Владивостоці і з запізненням вийшли до Берингову протоці, коли льодова обстановка не дозволяла продовжувати шлях наміченим маршрутом. Кораблі змушені були повернутися в Владивосток, щоб відновити вихід із настанням навігації 1910 года.

Коли Колчак повернувся до Владивостока, з його ім'я прийшла з Петербурга телеграма по підпис морського міністра і новий начальник Генерального штабу віце-адмірала Ливина, котрого цю посаду по смерті Брусилова, з пропозицією повернутися до Морський Генеральний штаб для роботи над кораблебудівній программой.

Взимку 1911 року Колчак повернулося на Петербург відразу ж зайнявся кораблебудівній програмою, яка завдяки енергійним діям нового морського міністра адмірала І. До. Григоровича в 1911 року нарешті було затверджено, і Державна Дума ухвалила Закон про її фінансуванні. За цією програмою було закладено десятки нових кораблів, виділені на Балтійського й Чорноморського флотів, але вони затрималися у стапелях, коли вибухнула перша світова війна. Такою була ціна зволікань з твердженням кораблебудівній програми 1909 -1912 років. І коли, що Микола II з доповіді начальника Морського генерального штабу владою дозволив до затвердження урядом нової суднобудівної програми закласти у 1909 року на верфях Петербурга 4 нових лінкора типу «Севастополь », виділені на посилення Балтійського флота.

Коли А. В. Колчак завершив своєї роботи над упорядкуванням кораблебудівній програми розвитку й розробкою оперативного плану розгортання Балтійського флоту у разі війни з Німеччиною, він у 1912 року отримав запрошення від командуючого морськими силами Балтійського моря віце- адмірала М. Про. Ессена перейти б служити у Балтійський флот посаду прапор- капітана по оперативної частини. За своїм характером це був той самий робота, якою він займався в Морському Генеральному штабі, відаючи оперативної частиною балтійського напрями. Цю пропозицію збіглося з давнім бажанням Олександра Васильовича перейти на флот, щоб бути ближче до моря, кораблям і взагалі живої роботі, що з бойової підготовкою флоту. І він охоче прийняв пропозицію Ессена і, отримавши дозвіл морського міністра адмірала І. До. Григоровича, у квітні 1912 року перейшов б служити у Балтійський флот.

У тому 1914 року Колчак було зроблено в капітани 1-го рангу і повністю переключився виконання свої основні обов’язків за посадою начальника оперативного відділення штабу командуючого Балтійським флотом. Цього вимагала наближення війни з Німеччиною, яка, на думку Ессена, могла вибухнути в 1914 року. І його як командуючого найбільше турбував питання, пов’язаний із рішенням головного завдання, поставленої перед Балтійським флотом оперативним планом, з яким флот вступив у війну. Тому на згадуваній ньому і зосередив свій головний увагу, цим самим питанням був і штаб, і Колчак як оперативної частини штабу флота.

31 липня 1914 року, напередодні оголошення Німеччиною війни Росії, загін мінних загороджувачів під прикриттям ескадри виставив по центральній позиції понад 2,100 хв, поставлених у вісім ліній протягом 4 годин. Це була прекрасна й вчасно виконана операція. Командувач флотом та її помічник по оперативної частини Колчак, як учасники російсько-японської війни, чудово пам’ятали, які наслідки це привело раптове напад японського флоту на російську ескадру в Порт-Артурі, і зробив усе, аби запобігти нічого такого у разі раптового нападу німецького флоту на російську ескадру в Фінській заливе.

Отже, що почалася 1 серпня 1914 року перша світова війна не застала російський Балтійський флот зненацька, як це було в російсько-японську війну. Російський флот вчасно справив оперативне розгортання з постановкою оборонного мінного загородження по центральній позиції і підготувався до бою у разі прориву німецького флоту в східну частина Фінської залива.

Чотирирічне перебування Колчака в Балтійському флоті стало хорошою школою виучки щоб займатися їм такого високою і відповідальної посади, як командувач флоту в часи війни. Знаходячись у Балтійському флоті, Колчак виконував різні штабні і командні посади. Керував оперативним відділенням штабу флоту, командував ескадреним міноносцем і мінної дивізією, очолював велике оперативне з'єднання флоту — морські сили Ризького затоки. Керував і брав особисту що у бойові дії флоту під час вирішення їм різних завдань, проявивши себе у вищого рівня хоробрим і рішучим офіцером, не боявшимся відповідальності за прийняті рішення. То була людина, який зупинявся перед якими перешкодами і труднощами для досягнення поставленої мети. За відмінність у керівництві діями кораблів і сполук і виявлену у своїй хоробрість в бою А. У. Колчак нагородили кількома бойовими орденами, зокрема вищим — Георгієвським хрестом 4-й степени.

Протягом трьох років А. У. Колчаку довелося служити під керівництвом видатного флотоводця адмірала М. Про. Ессена, який багато чому навчив майбутнього командуючого Чорноморського флоту в галузі як оперативного мистецтва, і керівництві діями флоту під час вирішення їм різних задач.

Особливо великий бойового досвіду Колчак придбав на Балтиці з використання мінного зброї в оборонних і наступальних операціях, що він широко застосовував у Чорному море, коли став командуючим флотом. Таким чином. Чорноморський флот третьому року війни у особі віце-адмірала А. В. Колчака отримав добре підготовленого як не глянь командуючого, здатного вирішити стояли перед флотом задачи.

Віце-адмірал А. У. Колчак став командуючим Чорноморського флоту в початку липня 1916 года.

Прибувши Севастополь і, прийнявши справи в Ебергарда, Колчак досить швидко розібрався за умов в театрі виробив план дій Чорноморського флоту у вирішенні покладених нею завдань. А обстановка тут влітку 1916 року досить напружена. Німецькі крейсера продовжували виходити з Босфору і обстрілювати російські порти й реокупувати узбережжя у Чорному море. По прибережній комунікації, що проходила вздовж Анатолії, противник продовжував перевозити на Кавказ війська та військові вантажі, а зворотному напрямі - вугілля до Константинополя. Німецькі підводних човнів в умовах відсутності в російських організованою протичовнової оборони на театрі створили серйозну загрозу для кораблів Чорноморського флоту та російського судноплавства. У 1916 року під впливом нараставшего революційного руху у країні й виступів моряків Балтійського флоту сталися помітні зміни у революційному людській свідомості та матросів Чорноморського флоту. І як і раніше, що командування флоту приймало всіх заходів, ніж допустити більшовицької пропаганди у Чорноморському флоті, вона проникала на кораблі й у берегові частини флоту та поступово формувала революційне свідомість й настрої матроських мас, незадоволених продовженням війни" та важким економічним становище у країні. Революційні настрої матросів надавали серйозний вплив на обстановку в театрі і «бойову діяльність Чорноморського флота.

Вступивши командування Чорноморського флоту, віце-адмірал А. В. Колчак відразу ж потрапити дав відчути противнику, та й власним підлеглим, що не збирається відсиджуватися Севастополем, як він попередник, а буде рішуче боротися з німецькими крейсерами, підводними човнами і перевезеннями супротивника й надійно захищати свої морські сообщения.

У про спільні дії армії й флоту на Румунському фронті активніше використовувалася авіація Чорноморського флоту, як палубна, і наземного базування, що можна зарахувати до заслугах А. У. Колчака, який доклав чимало докладає зусиль до активнішого застосування у Чорному море. Авіація застосовувалася в нальотах на бази, тилові об'єкти і громадянської позиції ворожих військ, прикривала власні бази, вела розвідку й боролася з авіацією противника.

Бойові дії Чорноморського флоту зі сприяння сухопутних військах на Румунському фронті хоча й увінчалися особливим успіхом, але де вони внесли певний внесок у розвиток російського військово-морського мистецтва — у про спільні дії армії й флоту на приморському напрямі, у першу світову войну.

Кампанія 1916 року стала найбільш напруженої для Чорноморського флоту весь час першої Першої світової. Флоту довелося одночасно вирішувати ряд складних завдань і продовжує діяти на кількох операційних напрямах. І, тим щонайменше моряки Чорноморського флоту успішно вирішили майже всі поставлені їх завдання й домоглися значних успіхів. Велика заслуга у тому належала віце-адміралу А. В. Колчаку як командуючому Чорноморським флотом. Він як флотоводця кампанія 1916 року стала вершиною військової слави, під час цієї кампанії найповніше проявилося його флотоводческое мистецтво у керівництві бойової діяльністю різнорідних сил флоту. Під його командуванням Чорноморський флот домігся найбільших успіхів весь час війни" та вніс суттєвий внесок у розвиток військово-морського мистецтва, особливо в областях, як виконання блокади проливний зони, дії з порушення комунікацій противника, організація протичовнової оборони на театрі і спільні дії армії й флоту. За досягнуті успіхи у керівництві бойової діяльністю Чорноморського флоту в кампанію 1916 року віце-адмірал А. У. Колчак нагородили орденом Святого Станіслава 1-ї ступеня з мечами.

За вказівкою Ставки командування флоту розгорнуло інтенсивну підготовку великої десантної операції у районі Босфору. З цією метою у Чорному море склалася спеціальна транспортна флотилія у кількості понад 100 судів, здатна одночасно підняти 2,684 офіцера, 20,097 солдатів, 21,259 коней, 1,137 візків. У плані підготовки до цієї операції створювалися спеціальні частини й сполуки морської пехоты.

Починаючи з березня 1917 року, ескадрені міноносці і гидроавиация стали проводити систематичну розвідку узбережжя у районі наміченої висадки десанту. Проте нараставшее революційне рух серед матросів Чорноморського флоту змусило Ставку відмовитися від проведення десантної операції, намічуваній на травень 1917 року, і перенести в невизначене время.

Колчак енергійно займався підготовкою цієї операції, розглядаючи їх у цей час, поруч із блокадою Босфору, як головне напрями своєї флотоводческой діяльності у Чорному море. Він був повністю поглинеться думкою здійснити бажання багатьох своїх попередників — з допомогою десанту захопити Босфор і можливість установити з нього російський контроль. Проте здійснити цю давню мрію багатьох російських державотворців йому, як і та її попередникам, не удалось.

Революційні події у Чорноморському флоті наростали настільки стрімко, що Колчаку з усім його авторитетом як командуючому флотом загальмувати, а тим паче призупинити той процес зірвалася. У одному з своїх приватних листів Колчак писав: «За 11 місяців мого командування я виконав головне завдання. Я здійснив повну владу на море, ліквідувавши діяльність навіть ворожих підводних човнів «. І це справді такий. Але те, що під силу видатному флотоводцю в війні на море, виявилося йому під силу боротьби з революційними матроськими масами, які втомилися від війни та хотіли, як студія-продакшн і швидше покінчити з нею. Але це хотів Тимчасовий уряд та його командувач віце-адмірал Колчак. Тому на згадуваній мітингах і зборах вони зажадали усунення віце-адмірала А. В. Колчака та її начальника штабу контр-адмірала М. И. Смирнова з посад, а всьому офіцерському складу флоту запропонували здати свій особистий оружие.

Колчак, намагаючись якось спричинити рішуче налаштованих матросів, в червні 1917 роки завітав на одна з зборів, у якому обговорювалися найбільш гострі питання, пов’язані зі складанням зброї офіцерами та доглядом для Колчака і Смирнова з посад. Проте виступ перед матросами не справило ними колишнього враження, і засмучений Колчак, повернувшись на свій флагманський корабель «Георгій Побідоносець », зібрав верхній палубі команду і знову спробував переконати матросів у цьому, що й вимоги приведуть загибель флоту й Росії, що стосується свого особистого зброї, то він їм ніколи їх віддасть. І з тими словами Колчак зняв із себе золоту шаблю, якою був нагороджений за хоробрість в російсько-японську війну, і викинув за борт.

Після цієї зайве артистичної демонстрації він залишив посаду командуючого Чорноморського флоту і у Петроград для доповіді Тимчасовому уряду про непокорі йому Чорноморського флоту. Глава Тимчасового уряду А. Ф. Керенський прийняв відставку, і Колчак, не повертаючись Севастополя, на запрошення командування американського флоту пішов у США для консультування американських фахівців досвід використання російськими моряками мінного зброї на Балтійському і Чорному морях під час першого Першу світову війну. Дорогою прямування до Америки він зупинився у Лондоні, де мав зустріч і раніше вів розмови з цим лордом адміралтейства (морським міністром) адміралом Джелліко та інші високопоставленими адміралами англійського флота.

Залишивши Лондон, Колчак англійською кораблі при варті міноносців пішов у США, де за пропозиції морського міністра ознайомився з американським флотом і навіть брав участь у його маневрах. Потім пішли зустрічі та розмови з різними посадовими особами американського флоту по цікавлячим їх питанням, що з досвідом бойового використання мінного зброї. Наскільки так, важко, але Колчак на допиті слідчої комісії, після свого арешту в Іркутську, пояснював мети своєї поїздки до Америку саме цими соображениями.

Після короткочасного перебування у США Колчак японською судні «Карио- мару «пішов із Сан-Франциско до Японії, а звідти — до Владивостока, де почав свій новий життя не як флотоводець, виявився без флоту, бо як керівник білого руху Далекому сході з’явилися й у Сибіру за повалення радянської влади у Росії. Отже. Колчак стає прапором білогвардійського руху, і контрреволюційних сил Сході России.

По задумам керівників Антанти, біла армія Колчака мала зіграти на вирішальній ролі у розгромі Червоної Армії та в поваленні радянської влади у Росії. Однак ці сподівання зазнали краху. Колчак зазнав поразки. Його армія було розгромлено, сам «верховний правитель Росії «заарештований і з рішенню Іркутського більшовицького ревкому 7 лютого 1920 року расстрелян.

Так закінчив своє життя й кар'єру морського офіцера російського флоту, вірно служив своїй Батьківщині і який захищав російську монархію, адмірал А. В. Колчак.

Конец.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой