Архитектура древньої Греции

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Архитектура


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Кто-то з великих сказав: «Архітектура — це застигла музика. «Давня Греція — колиска європейської культури. Поглянувши на художні шедеври цієї вже далекої епохи крізь століття ми чуємо урочисто- гимническую музику вроди й величі людини творця, уподобившего себе олімпійським богам.

Архитектура у Стародавній Греції розвивалася швидко і багатосторонньо. У зростаючих грецьких містах створюються кам’яні житлові будинки, зміцнення, портові споруди, але найважливіше і винесла нове з’явилося над житлових і місцевих господарських спорудах, а кам’яних громадських спорудах. Саме, і в архітектурі храмів, склалися класичні грецькі архітектурні ордера. Прямокутне у плані, суворе і велична спорудження, що вивищується на трьох щаблях цоколя, обнесений суворої колонадою і вкрите двосхилої дахом, — ось що спливає у пам’яті, як ми вимовляємо слова «архітектура Стародавню Грецію.» І це дійсно, побудований за правилам ордера грецький храм був найважливішою будівництвом у місті та зі свого призначенню, й те місцеві, яке займала його архітектура в усьому ансамблі міста. Ордерний храм панував над містом; дозволити панувати над пейзажем у випадках, коли храми споруджувалися у літак якихось інших важливих місцевостях, наприклад, вважалися у греків священними. Оскільки ордерний храм був свого роду вершиною у грецькій архітектурі, і оскільки він надав величезне вплив наступну історію світової архітектури, ми звернулися саме до особливостей ордерних будівель, пожертвувавши багатьма інші види і напрямами архітектури та будівництва Стародавню Грецію. Отже, запам’ятаємо відразу — ордер у Стародавній Греції належав не масової архітектурі, а архітектурі, має виняткового значення, яка має важливим ідейним здоровим глуздом і що з духовної життям общества.

В давньогрецькому ордері існує відвертий і стрункий порядок, відповідно до якому поєднуються одна з одним три основні частини будівлі - підставу, колони і перекриття. Дорическому ордеру (виник на початку VII в. е.) з його потужними пропорціями властиві колона, розсічена желобками-каннелюрами, сходящимися під гострим кутом, що стоїть без бази й завершена простий капітеллю, архітрав як рівній балки і фриз з які чергуються триглифов і метоп. Ионический ордер (спостерігався середині VI в. е.) відрізняється стрункої колоною, що стоїть з урахуванням і завершеною капітеллю з цими двома завитками-волютами, трехчастным архитравом і лентообразным фризом; каннелюры тут розділені пласкою доріжкою. Коринфську ордер нагадує ионический, але відрізняється від цього складної капітеллю, прикрашеній рослинними візерунками (найдавніша коринфская колона відома у храмі Аполлона в Бассах, нині - Вассі в Пелопоннесі, спорудженому близько 430 року по н.е. знаменитим зодчим Іктином). Эолийский ордер (відомий з кількох спорудам VII в. е. — в Неандрии у Малій Азії, в Ларисі, на острові Лесбос) має тонку гладку колону, вартісну з урахуванням і завершену капітеллю, великі валюти і пелюстки якої відтворюють рослинні мотиви. Походження давньогрецького ордера та її особливості вивчені дуже грунтовно. Не підлягає сумніву, що його джерелом є дерев’яні, укріплені на постаменті стовпи, яких зазнають у собі що перекривають їх дерев’яні балки. Двосхила дах кам’яних храмів повторює стропильную дерев’яну конструкцію. У формі перекриттів, докладно доричного ордера можна побачити їх походження від споруд із великого лісу. У легкому іонічному ордері позначилися прийоми споруди покрівлі з дрібних колод. У капітелі эолийского ордера проявляється місцевий будівельний прийом, відповідно до якому балки вкладалися на розвилку гілок деревного стовбура. У Стародавньої Греції швидко склався і, суворо упорядкований план храму, сооружавшегося по правилам ордерів. То справді був храм-периптер, тобто храм, обнесений від усіх сторін колонадою, у якому поза стінами перебувало святилище (камера). Происхождеие периптера можна простежити починаючи з будівель, близьких найдавнішим мегаронам. Найбільш близький мегарону храм «в антах», тобто храм, де на кількох торцевій боці виступають кінці стін, між якими поміщаються колони. Далі йдуть простиль з портиком на фасаді, амфипростиль з цими двома портиками на протилежних сторони і, нарешті, периптер. Зрозуміло, це лише схема історичного поступу: у Греції нерідко одночасно споруджувалися храми різних типів. Так чи інакше найдавнішим зразком послужила житлова на будівництво- мегарон, а VII в. е. з’явилися храмы-периптеры (храм Аполлона Термиоса, інакше Фермосе, храм Гери в Олімпії та інших.). У храмах цього часи ще застосовувалися кирпич-сырец і дерев’яні колони, що згодом замінялися кам’яними. Разом зі створенням кам’яних конструкцій древні зодчі «в галузі хитких і нестійких глазомерных розрахунків допрацювалися до встановлення міцних законів „симетрії“ чи домірності складових частин будинку». Так писав звідси римський архітектор I в. е. Вітрувій, автор єдиного повністю збереглися античного трактату про зодчестві, яким ми можемо достовірно будувати висновки про поглядах тієї епохи на архітектуру. Зрозуміло, з урахуванням те, що ордера склалися за шістсот років до появи світ цього трактату. Всі ці «міцні закони» закріпилися у кам’яному віці зодчестві Стародавньої Греції навіки, і якщо вважати ті епохи, як у архітектурі знову відроджувалося ордер, — те й на тисячоліття. У цих законах й у прийомах їх використання, у поєднанні правил і творчості, числа та поетичній фантазії, «порядку» і его"нарушения", властивих грецької архітектурі, нас і доведеться разобраться.

Прежде всього треба відразу ж потрапляє позбутися въевшихся на згадку про гімназійних забобонів, якими ордерний храм нібито є до міліметра геометрично правильне спорудження, складену з білого мармуру, окреслений прямими лініями. Його краса нібито залежить від ідеальної безбарвної чистоти й бездоганності, як і ідеальної дистильованої воде, абсолютно чистої, але позбавленою смаку. Нібито красу ордера становить гармонія ідеальних, абстрактних чисел і можна скласти цифрову таблицю пропорцій і масштабів ордерной будівлі, і потім отштамповывать за нею вічно прекрасні твори. Це уявлення зручне педанта; це справжній рай для догматика. Але живій людині воно огидно, і готовий прийняти будь-яке варварське спорудження, аби воно несло у собі відчуття і промовистість, і протиставити його спорудам, побудованим за всіма цими казенним мертвонародженим правилам. Давним-давно занедбані, напівзруйновані і розграбовані, століттями омывавшиеся дощами грецькі храми втратили багато зі свого живого образу. Оголився їх геометричний мармуровий кістяк. Насправді ж їх образ був зовсім інший, ніж можна уявити із фотографіями збережених руїн. По кутках фронтону поміщалися різьблені кам’яні украшения-антефиксы, подібні живої поросли, пробивающейся на кам’яних плитах. У найдавніших дерев’яних храмах антефиксы були керамічними. Отже, обриси храму зовсім не від були геометричними, укладеними з прямих ліній. Скульптурою були насичені і інші частини храму. На фронтоні розміщувалися статуї. Рельєфами прикрашали прямокутні метопи в доричних і фриз в храмах иони-ческого ордера. Зображення покупців, безліч міфологічних істот самими своїми «негеометрическими» формами надавали храму живу, пластичну промовистість. Тим паче, що ці постаті зображувалися рухається, він легко уявити, наскільки більш багатим, різноманітним був образ храму проти тим, можна було створити з допомогою лише архітектурних коштів. Скульптурне оздоблення храму було природно, і міцно пов’язане його архітектурою, які самі створювала поля, призначені для скульптури: фронтон, смугу фриза, прямокутники метоп. Власне архітектурна форма

прямо мав потрапити у орнаментальний мотив чи скульптурне зображення. У доричному ордері (в найдавніших будинках дерев’янний і сирцю) метопа була плитой, входившей в конструкцію, і водночас рельєфом із зображенням будь-якої сцени. Водостік завершувався левової головою; плитки-калиптеры, покрывавшие шви, освічені мармуровій «черепицею» даху, завершувалися маленькими різьбленими антификсами. Хіба є триглифы або перебувають під нависаючим карнизом плитки-мутулы з циліндричними каплями-гуттами? Орнамент, зображення колишніх дерев’яних конструкцій, архітектурно-будівельну деталь? У чистому вигляді - ні те і інше, точніше, це разом. У іонічному ордері знайдемо ще більшу зв’язок, значно ширше й природне перетікання архітектури в скульптуру й у орнамент. База колони тут прикрашається рослинним орнаментом, сочетающимся зі складними і пластичними валами і выкружками. Іонічна капітель — це єдиний сплав образотворчих, орнаментальних і архітектурно-конструктивних почав. На блоках антаблемента высекаются візерунки і зображення т.д. Подібно стовбуру дерева, який несе на собі живу, рухливу крону, геометрична основа ордера розцвічене в грецькому храмі живим скульптурним зображенням і орнаментальным візерунком. Але це ще в усіх. Грецький храм справді був різнобарвним! Не ідеальна і очищена білизна мармуру піднімала його за життям міста Київ і природи, а, навпаки, святкова яскравість кольору, повна гамірного людського темперамента, выделяла храм серед одноманітною і одноколірної житловий забудови чи тлі м’яких, і світлих за кольором гір, оповитих дивовижним прозоро- сріблястим повітрям Греції. Храм раскрашивался в синій і червоний кольору. Забарвлення наносилася не всуціль. Природний колір мармуру теж брав участь у малюнку храму: колони і «кам'яні балки архітрава залишалися не зафарбованими. Але, навпаки, в доричної колоні червоним кольором помечались опоясывающие її верхню частина врізи і рельєфні полоски-ремешки. Тим самим кольором офарблювалися нижня поверхня нависаючих карнизів. Взагалі червоною фарбою покривалися переважно горизонтальні частини храму. Триглифы і мутулы офарблювалися в синій колір, а метопи, вірніше, їх фон, у якому виступає рельєфне зображення, — в червоний. Поле фронтону (тимпан) також забарвлювалося в інтенсивний червоний чи синій колір. У цьому тлі чітко виступали статуї, своєю чергою забарвлені теж. Крім того, застосовувалися та інші фарби, і навіть позолота, якої покривалися окремі деталі. Тут справляла свято рука майстра, прикрашав своє изделие, радовавшегося багатобарвності світу і «своїх почуттів. Додамо до цього й вміння зодчих вибрати камінь необхідного кольору: сірі-сіру-сіре-сіра-блакитнувато-сірий мармур для храму бога морських стихій Посейдона (спорудженого 3-й чверті V в. е. на мисі Сунион неподалік Афін) чи мармур теплих, ніби живих, людських тонів для Парфенона, прикрашав собою афінський Акрополь. Що ж до найдавніших ордерних храмів, споруджених дерев’янний, там багато раскрашивались деталі, прикраси і скульптура, виконані з керамики.

[pic]

В епоху архаїки складається тип давньогрецького міста. Визначаються основні його частину. Центрами життя міста та його архітектурного ансамблю стають укріплений пагорб — акрополь, де споруджуються храми, і агора — торгова площа. Зрозуміло, ні в всіх містах був пагорб, де будувалися храми. Але в часто міста розросталися саме таких пагорбів. Архітектура грецьких міст, у відсотковому співвідношенні масових житлових будівель з архітектурою центрів життя найнаочніше розкриваються властиві їй уявлення про суспільство, про людської особи і коллективе. Нас, природно, цікавитиме тут те, як всі ці уявлення втілювалися у мистецькому образі міської архітектури та які идейно-художественные властивості архітектурного ансамблю грецького міста були ними порождены. Итак, у громадському центрі міста створювалися великі ордерні будівлі - передусім храми. Вони служили всьому вільному населенню міста-держави, створювалися з його кошти та її руками, були частиною її суспільному життя, відбитим камені відбитком з загальних поглядів на світобудові. Разумеется, представлений культових, міфологічних. Всіма цією властивістю такий храм різко відрізняється від головних будівель микенских міст — тобто не від царських палаців. Який значної була громадська роль правителя у житті микенского міста, все-таки це був роль єдиного царя, і палац був житлом правителя. Храм ж втілював у собі якусь силу, перед якої навіть цар чи тиран виглядав однією з співгромадян поліса. Цей суспільний лад і гражданственный зміст і набував художественно-архитектурный образ грецького ордерного храму, спорудженого на міської площі чи возвышающемся над містом акрополі. Весь сенс громадських будівель, їх значення художнього, ідеологічного явища можна собі, відновивши образ давньогрецького міста. Треба сказати, що ця завдання нелегка і більше, недостатньо здійсненна. Мармурові храми збереглися хоча б частково. Чимало їх ми вдалося відновити, зібравши розкидані навколо фундаментів кам’яні блоки. Що ж до житлових і господарських будівель у містах, то переважна більшість їх безповоротно втрачено. На місці старих будинків виникали нові. Кому могло спасти на думку століттями зберігати звичайний, рядовий будинок? Тільки випадок допомагає тут дослідникам архітектури. І тепер — історичний парадокс! Таким випадком, сберегающим звичайні, масові будівлі міста, найчастіше виявляється раптово що спалахнула руйнівна катастрофа. Після виверження Везувію Італії залишилися під попелом і лавою древні міста, ніби законсервовані в останній момент, коли зупинилася їхнє життя. Місто Олинф на півострові Халкидика був у 348 року е. захоплений й цілком зруйнований македонським царем Філіпом II. Развалины міста занедбані і збереглися, сутнісно, в недоторканому вигляді. Живий місто, навпаки, стирає одвіку до віці старі будівлі. Нове життя буквально випалює собою залишки минулого. На грецькому місті цього були особливі причини. Житловий будинок, як це показують розкопки в Олинфе і знахідки деінде, зачастю будувався з сирцю. Такий будинок легко міг стати зруйнований на всі сто. Зрозуміло, що сама міцної частиною будинку було підлогу: її й прикрашали найбільш багато і старанно, наприклад, мозаїкою, выложенной з різнобарвних каменів. Зазвичай це був дім з внутрішнім двориком, куди відкривалися житлові приміщення. На вулицю такий будинок виходить глухими стінами. Один будинок примикав до іншій можуть і всю вулицю житлового району обрамлялась стінами. У старих містах, які розрослися незалежності до середини V в. е., житлові райони представляли собою цілий розсип таких будівель, розсічених вузькими, кривими вуличками. З середини V в. е. почала впроваджуватися регулярна планування: вулиці стали прокладываться суворим шаховим порядком. Але хто міста, і Афіни, зберігали свій старий образ і потім. Неважко уявити, хоча в найзагальнішому вигляді, як співвідносилася одна з одним в давньогрецькому місті неміцний сирцевий дім" і мармуровий храм. Низька на будівництво з дешевих матеріалів — і могутній, який піднімається над містом храм; замкнута стінами осередок будинку по вузької вуличці, де роїться домашній побут грека, — й відкритий галерея портика, що виходить на простору площа; чи колонада храму, увенчивающего собою акрополь, — і театр під відкритим небом, на лавках якого були тисячі й десятки тисяч жителів. Різне призначення та різні заходи лежать у цих будівель. З одним боку — окремій людині та її приватний побут, з іншого — громадська життя всього міста-держави, у якій бере участь весь демос — то є вільні громадяни (раби, зрозуміло, до уваги не приймалися)… …Вище вже йшлося про стадіонах і театрах. Обидва ці типу будівель — чи не найкраще, що було створене у Стародавній Греції. Архітектура їх вражає своєю виняткової доцільністю. Ні кращого будинки масових зрелищ, чем класичний амфітеатр зі сценічної майданчиком в центрі. Існуючи і нині, традиція зберігати прямокутні зорові зали — результат забобону, косной нездатності відмовитися від прикладом, що виникли кілька століть тому, як під театр пристосовували звичайний двірський зал, використовували випадково подысканный сарай чи конюшню. Створений античної Греції тип стадіону послужив підвалинами древніх стадіонів і цирків, для стадіонів сьогодення. Архітектурне форма театрів, і стадіонів визначила їх пряме функціональне призначення, прагнення створити зручні майданчики для змагань і уявлень, і місткі лави для багатотисячної маси народу. Тому колонади і інші ордерні мотиви не грають у архітектурі театрів, і стадіонів значної роли. Иначе виглядали справи у тих суспільних спорудах, що створювали особливу ідейно-художню середу релігійно- політичному (акрополь) і государственно-хозяйственном (агора) центрах міста. Тут і раптом з’ясовується необхідної ордерна архітектура, художньо якою виражено громадські уявлення. Агора в Афінах прикрашається храмами і довгими портиками-стоями з відкритими колонадами (храм Ареса, храм Гефестейон, стоячи Зевса, стоячи Пойкиле — всі у V в. е.; у ІІ. е. тут споруджуються середні і південна стои). Від площі агори, облямованої стоями, йшла на пагорб Акрополя дорога священних процесій, через яку разів у рік у дні свят на вшанування Афіни піднімалася нагору багатолюдна процесія. Головні події свят відбувалися на Акрополі. Воно й вінчав собою ансамбль міста Київ і був справжнім центром життя всієї страны…

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой