Дидактическая гра на етапі повторення знаний

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Педагогика


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План работы

Запровадження Глава I. Використання дидактичній гри акторів-професіоналів у навчально-виховному процессе.

§ 1. Значення гри для молодшого школьника

§ 2. Види игр

§ 3. Виховний і навчальний потенціал игры

Глава I. Експериментальне дослідження дидактичній гри на ефективність засвоєння знаний.

§ 1. Організація і проведення дидактичній гри під час уроків російського языка.

§ 2. Зміст і аналіз досвідчено — експериментальної роботи з використання дидактичній гри на етапі повторення знаний.

Заключение

Приложения

Останнім часом у педагогіці, як і та у багатьох інших галузях науки, відбувається перебудова практики і методів роботи, зокрема все ширше поширюються різноманітних игры.

З чим ж пов’язаний підвищений інтерес педагогів до застосування ігрових методів у обучающем процессе?

Передусім, запровадження у практику ігрових методик безпосередньо пов’язані з поруч загальних соціокультурних процесів, вкладених у пошук нових форм соціальної організованості та міністерства культури відносин між вчителем історії та учащимися.

Необхідність підвищення рівня культури спілкування які у дидактическом процесі диктується необхідністю підвищення пізнавальної активності школярів, стимулювання їх інтересу до досліджуваним предметам.

Відомо, що у наш швидко мінливий століття, яка у неймовірному темпі, важливим ланкою у суспільному розвиткові є система освіти у цілому, і початкова освіта як етап навчання підростаючих членів суспільства, у якому формуються основні вміння і навички, замість необхідних у подальшому навчанні. Темпи зростання кількості обсягів навчального матеріалу диктують свої умови до застосування методів навчання молодших школярів. І методи ці найчастіше спрямовані кількості усваиваемого матеріалу, а не на його качество.

Такий їхній підхід, природно, не сприяє успішному засвоєнню програмного матеріалу та підвищення рівня кількості знань. Навпаки, матеріал, погано засвоєний учнями, може бути надійною опорою для засвоєння нових знаний.

Вирішення проблеми у використанні методів навчання молодших школярів, які базуються на передових уявленнях дитячої психології. І тут не допомогу вчителям повинна йти гра — одне з найстародавніших, і тих не менш, актуальних методів обучения.

Задовго перш ніж гра стала предметом наукових досліджень про, вона широко використовувалася як один із поважних коштів виховання і навчання детей.

У різних системах навчання грі відводиться особливу увагу. І визначається це тим, що гра дуже співзвучна природі дитини. Дитина від його й до зрілості приділяє величезна увага ігор. Гра для дитини — непросто цікаве проведення часу, але спосіб моделювання зовнішнього, дорослого світу, спосіб моделювання його взаємовідносин, де, дитина виробляє схему взаємовідносин з однолітками. Діти із задоволенням самі придумують гри, з допомогою яких самі банальні, побутові речі переносяться в особливий цікавий світ приключений.

«Гра, є потреба зростаючого дитячого організму. У грі розвиваються фізичні сили дитини, твердіше рука, гнучкіша тіло, вірніше очей, розвиваються кмітливість, винахідливість, ініціатива. У грі виробляються в хлопців організаційні навички, розвиваються витримка, вміння зважувати обставини тощо. «, — писала М. К. Крупська [6, стр. 203−204.].

Саме там вона вказувала до можливості розширення вражень, вистав об грі, входження дітей у життя, зв’язок ігор з дійсністю, з жизнью.

Для хлопців дошкільного й молодшого шкільного віку гра має виняткового значення: гра їм — навчання, гра їм — працю, гра їм — серйозна форма воспитания.

Ігри, які сприятимуть розвитку сприйняття, уваги, пам’яті, мислення, розвитку творчі здібності, спрямовані на розумовий розвиток школяра в целом.

У грі дитина робить відкриття те, що давно відомо дорослому. Потреба гри й бажання грати школярі необхідно використовувати й спрямовувати з метою вирішення певних освітніх завдань. Гра буде бути засобом виховання і навчання, якщо вона входитимуть у цілісний педагогічний процес. Керуючи грою, організовуючи життя дітей у грі, педагог впливає попри всі боку розвитку дитині: на почуття, на свідомість, за грати і поведінка батьків у целом.

Природно, підготовка та впровадження ігрових методик в навчальний процес жадає від педагога великих зусиль. У процесі підготовки навчальної (дидактичній) гри вчитель стикається з проблемами впоратися не ніколи й менш залежними з його особистих якостей як педагога, як від зовнішніх обмежень. І це нестача дидактичного ігрового матеріалу, недолік урочного часу для проведення ігор з дітьми. Часто серед вчителів існує мнение: «Если ми з дітьми гратимемо під час уроків, коли ми будемо вчити із нею правила?». Проте, на нас, що проблеми ці по більшої частини походить від непорозуміння значимості гри як засобу навчання, ставлення до грі як до методу розвантаження, а чи не стимулювання свідомості школьников.

Нині з’явилося цілий напрям у педагогічній науці - ігрова педагогіка, що вважає гру провідним методом виховання і дітей дошкільного й молодшого шкільного віку і її тому упор зроблено на гру (ігрову діяльність, ігрові форми, прийоми) — цей найважливіший шлях включення дітей у навчальну роботу, спосіб забезпечення емоційного відгуку на виховні впливу і нормальні умови життєдіяльності. У останні роки запитання теорії та практики дидактичній гри розроблялися і розробляються багатьма дослідниками: А. П. Усовой, Е. И. Радиной, Ф. Н. Блехер, Б. И. Хачапуридзе, 3.М. Богуславской, Е. Ф. Иваницкой, А. И. Сорокиной, Е. И. Удальцовой, В. Н. Аванесовой, А. К. Бондаренко, Л. А. Венгером. В усіх життєвих дослідженнях утвердилася взаємозв'язок навчання дітей і гри, визначилася структура ігрового процесу, основні форми і нові методи керівництва дидактичними играми.

Ця робота є аналіз психолого-педагогічного матеріалу на проблеми ігрових методів навчання, дослідження, спрямоване на виявлення ефективності застосування даних методів і грунтовного аналізу проведеного исследования.

Об'єктом дослідження виступає процес навчання молодших школьников.

Предмет дослідження — можливості використання дидактичній гри на етапі повторення знаний.

Відповідно до вищезазначеного, метою дослідження поставили вивчення впливу дидактичній гри на ефективність повторення знаний.

Завдання дослідження: 1. Проаналізувати психолого-педагогічну літературу на цю тему 2. Вивчити і підібрати відповідні ігрові методики 3. Апробувати можливості використання дидактичній гри на етапі повторення знаний.

Глава I. Використання дидактичній гри акторів-професіоналів у навчально-виховному процессе.

§ 1. Значення гри для молодшого школьника

Задовго доти, як стала предметом наукових досліджень про, вона широко використовувалася як один із поважних коштів дітей. Час, коли виховання виділилося в особливий суспільний функцію, іде у глиб століть, й у ті ж самі глиб століть йде і гри як кошти виховання. Особливе місце гри акторів-професіоналів у різних системах виховання, певне, визначалася тим, що гра у чомусь співзвучна природі ребенка.

Найголовнішим є значення гри у розвиток мотиваційно- потребностной сфери дитини. К. С. Виготський [4,стр. 41] першому плані висував проблему мотивів та потреб як центральну розуміння самого виникнення игры.

Дитина в ранньому дитинстві увесь перейнятий лише предметом і всіма засобами дій з нею, його функціональним значенням. Коли він оволодіває якимись діями і може дати їх самостійно, відбувається відрив дитини від дорослого й немовля помічає, що він діє і як дорослий. Дитина ще не знає ні громадських відносин дорослих, ні громадських функцій дорослих, ні суспільного сенсу своєї діяльності. Він чи діє у напрям бажання, об'єктивно ставить себе у становище дорослого, у своїй відбувається емоційно — дієва орієнтування у відносинах дорослих і сенсах своєї діяльності. Тут інтелект слід за емоційно- дієвими переживаниями.

Узагальненість і сокращенность ігрових дій є симптомом того, що таке виділення людські стосунки відбувається, і це выделившийся сенс емоційно переживається. Завдяки цьому й відбувається спочатку суто емоційне розуміння функцій дорослої людини як здійснює значиму й інших покупців, безліч, отже, що викликає певне стосунки із їх із боку, деятельность.

Значення гри не обмежується тим, що з дитини з’являються нові по своїм змістом мотиви роботи і пов’язані із нею завдання. Істотно важливим і те, що у грі постає нове психологічна форма мотивов.

П.Я. Гальперин [18,стр. 61] виділяв такі етапи формування розумових діянь П. Лазаренка та понять: • етап формування дії на матеріальних предметах чи його матеріальних моделях- заступників; • етап формування тієї самої дії плані гучної промови; • етап формування власне розумового действия.

Ці етапи можуть називатися етапами функціонального розвитку розумових дій. Дж. Брунер [3] високо оцінює значення гри для інтелектуального розвитку, позаяк у ході гри можуть бути такі комбінації матеріалу і такі орієнтування у його властивості, яка може спричинить наступному використанню цієї статті як знаряддя праці під час вирішення завдань. Тут йдеться про вільному, не пов’язаному рішенням який- або певної завдання, експериментуванні матеріалом, свого роду вільної конструктивної діяльності. У грі ж розвиваються загальніші механізми інтелектуальної деятельности.

Гра має значення й у формування дружного колективу, й у формування самостійності, позитивного ставлення до праці, для виправлення деяких відхилень поведінці окремих дітей й у багато чого іншого. Всі ці виховують ефекти спираються як у своє підставу, на вплив, яке гра надає на психічне розвиток дитини, на становлення його личности.

Ми розглянули гру як виховання. Основними аспектами розвитку дитині у зв’язку може бути следующие:

1. У грі розвивається мотиваційно- потребностная сфера: • виникає ієрархія мотивів, де соціальні мотиви набувають важливіше значення для дитини, ніж особисті (супідрядність мотивов)

2. Долається пізнавальний і «емоційний егоцентризм: • дитина, приймаючи роль якого- або персонажа, героя тощо., враховує особливості її поведінки, його позицію. Це в нагоді в цінній вказівці у відносинах для людей, сприяє розвитку самосвідомості і самооцінки. 3. Розвивається довільність поведінки: • розігруючи роль, дитина прагне наблизити її до еталона. Відтворюючи типові ситуації стосунків між людьми у соціальному світі, дитина підкоряє свої власні бажання, імпульси і чи діє у відповідність до соціальними зразками. Це в нагоді дитині осягати й враховувати норми і правил поведения.

4. Розвиваються розумові дії: • формується план уявлень, розвиваються здатності розуміти й творчі можливості ребенка.

Гра нас цікавить як основу поведінки, ніж як спосіб розважитися. У грі, як й у міжособистісному спілкуванні, інтереси спрямовані не так на задану мета, але в процес. Гра — це культурна норма, що дозволяє бути вільним, розкутим, мати владу реальністю, розпоряджатися собою, долати рольову залежність, прагнення перевершити себя.

§ 2. Види игр

Ігрова діяльність — то окрема сфера людської активності, в якої особистість не переслідує ніякої іншої мети, крім отримання задоволення, задоволення від прояви фізичних і духовних сил [15,стр. 72].

Природа створила дитячих ігор для всебічної підготовки до життя. Тому мають генетичну зв’язок із усіма видами діяльності і виступають як специфічно дитяча форма і пізнання, і праці, і спілкування, і мистецтва, і спорту. Звідси й назви ігор: пізнавальні, інтелектуальні, будівельні, игра-труд, игра-общение, музичні гри, художні, гри-драматизації, рухливі, спортивные…

Прийнято розрізняти дві основні типу ігор: ігри робилися із фіксованими, відкритими правилами і з гри із прихованими правилами. Прикладом ігор першого типу є більшість дидактичних, пізнавальних і рухливих ігор, сюди відносять також розвиваючі інтелектуальні, музичні, игры-забавы, атракціони. До другої типу відносять гри сюжетно-ролевые. Правила у яких існують неявно. Вони — в норми соціальної поведінки відтворювальних героїв: доктор сама собі не ставить градусник, пасажир не літає у кабіні летчика.

Розглянемо у найзагальніших рисах характерні риси типів ігор по класифікації О. С. Газмана [14,стр. 6−12]

1. Подвижные игры-важнейшее засіб фізичного дітей в дошкільному і особливо у шкільному віці. Вони завжди вимагає від граючих активних рухових дій, вкладених у досягнення умовної мети, обумовленої в правилах.

Спеціалісти ВООЗ зазначають, основні особливості рухливих ігор школярів — їх змагальний, творчий, колективний характер. Вони проявляється вміння діяти за команду в безупинно мінливих условиях.

Велике значення рухливих ігор моральному вихованні. Вони розвивають почуття товариській солідарності, взаємодопомоги, відповідальності за дії одне одного. 2. Сюжетно-ролевые гри (іноді їх називають сюжетними) займають особливе місце у моральному виховання дитини. Вони мають переважно колективний характер, бо відбивають істота відносин. Поділяють їх у рольові, гри-драматизації, режисерські. Сюжет можуть мати театралізовані дитячі свята, карнавали, строительно- конструкторські ігри та зовсім ігри робилися із елементами труда.

У ці ігри з урахуванням життєвих або художні вражень і самостійно відтворюються соціальні взаємини спікера та матеріальні об'єкти чи розігруються фантастичні ситуації, які мають поки аналога у житті. Основні компоненти рольової гри — тема, зміст, уявна ситуація, сюжет і роль.

Нині з’явилися, й більше активно використовують у навчанні комп’ютерні ігри. 3. Комп’ютерні гри мають перевагу над іншими формами ігор: вони наочно демонструють рольові шляхи вирішення ігрових завдань, наприклад, в динаміці представляють результати співдії і спілкування персонажів, їх емоційні реакції за успіху і невдачі, що у житті важко уловимо. Зразком таких ігор можуть бути народні казки і твори фольклору. У них діти набувають досвід моральної поведінки в різноманітних умов життя. Такі гри допомагають уникнути штампів і стандартів щодо оцінки поведінки різних персонажів у різних ситуаціях. Діти засвоюють практично кошти комунікації, способи спілкування, і висловлювання эмоций. 25, стр. 42]

Усі комп’ютерні програми для дітей мають бути позитивно морально спрямованими, утримувати елементи новизни, але й у жодному разі нічого не винні бути агресивними і жестокими.

Зупинимося докладніше у про дидактичних, чи навчальних, ігор. 4. Дидактичні гри різняться по обучающему змісту, пізнавальної діяльності дітей, ігровим діям і правил, організації та взаємовідносинам дітей, за роллю викладача. Перелічені ознаки притаманні всім ігор, але у одних чіткіше виступають одні, за іншими — иные.

У різних збірниках зазначено більш 500 дидактичних ігор, але чітка класифікація ігор за видами відсутня. Часто гри співвідносні з змістом навчання і виховання. У цьому класифікації можна такі типи ігор:. гри з сенсорному вихованню,. словесні гри,. гри з ознайомлення з природою,. із формування математичних уявлень. і др.

Іноді гри співвідносні з матеріалом:. ігри робилися із дидактичними іграшками,. настольно-печатные гри,. словесні гри,. псевдосюжетные игры.

Така угруповання ігор підкреслює їх спрямованість навчання, пізнавальну діяльність дітей, але з розкриває в достатній мірі основи дидактичній гри — особливостей ігровий діяльності дітей, ігрових завдань, ігрових діянь П. Лазаренка та правил, організацію життя дітей, керівництво воспитателя.

Умовно можна виокремити декілька типів дидактичних ігор, згрупованих з вигляду діяльності учнів. Игры-путешествия. Игры-поручения. Игры-предположения. Игры-загадки. Игры-беседы (игры-диалоги).

Игры-путешествия мають подібність казки, її розвитком, чудесами. Игра-путешествие відбиває реальні факти чи події, але звичайне розкриває через незвичне, простое-через загадкове, важке — через переборне, необхідне — через цікаве. Усе відбувається у грі, в ігрових діях, стає близьким дитині, тішить його. Мета гри- путешествия-усилить враження, надати пізнавальному змісту трохи- трохи казкову незвичайність, звернути увагу дітей те що, що поруч, але з помічається ними. Игры-путешествия загострюють увагу, спостережливість, осмислення ігрових завдань, полегшують подолання труднощів і досягнення успеха.

Игры-путешествия завжди трохи романтичні. Саме ця викликає інтерес й активна у розвитку сюжету гри, збагачення ігрових дій, прагнення опанувати правил гри й одержати результат: вирішити завдання, щось дізнатися, чогось научиться.

Роль педагога у грі складна, вимагає знань, готовності вирішити питання дітей, граючи із нею, вести процес навчання незаметно.

Игра-путешествие — гра дії, думки, почуттів дитини, форма задоволення його потреб у знании.

У назві гри, в формулюванні ігровий завдання повинні прагнути бути «кличуть слова», викликають інтерес дітей, активну ігрову діяльність. У грі- подорож використовуються багато способи розкриття пізнавального вмісту у поєднані із ігровий діяльністю: постановка завдань, пояснення способів її вирішення, іноді розробка маршрутів подорожі, поетапне вирішення завдань, радість від її реалізації, змістовний відпочинок. До складу гри- подорожі іноді входить пісня, загадки, подарунки і що другое.

Игры-путешествия іноді неправильно ототожнюються з екскурсіями. Істотне відмінність їх у тому, що екскурсія — форма прямого навчання дітей і різновид занять. Метою екскурсії найчастіше є ознайомлення з чимось, які вимагають безпосереднього спостереження, перевірки вже известным.

Іноді игру-путешествие ототожнюють з прогулянкою. Але прогулянка частіше всього має оздоровчі мети. Пізнавальне зміст може бути на прогулянці, але це не основним, а сопутствующим.

Игры-поручения мають самі структурні елементи, як і гри- подорожі, але з змісту вони простіше й за тривалістю коротше. У основі їхньої лежать дії з предметами, іграшками, словесні доручення. Ігрова завдання і ігрові дії них засновані на пропозиції щось зробити: «Допоможи Буратіно розставити розділові знаки», «Перевір домашнє завдання перед Незнайки».

Игры-предположения «Що було б. ?» чи «Що зробив… «, «Ким б хотів це бути й чому?», «Кого б вибрав в друзі?» та інших. Іноді початком такий гри може бути картинка.

Дидактичну зміст гри у цьому, і дітьми поставлено завдання і складається ситуація, потребує осмислення наступного дії. Ігрова завдання закладена й у назві «Що було б. ?» чи «Що зробив…». Ігрові дії визначаються завданням і вимагає від дітей доцільного гаданого дії відповідність до поставленими умовами чи створеними обстоятельствами.

Діти висловлюють припущення, констатували чи узагальнено- доказові. Ці гри вимагають вміння співвіднести знання з обставинами, встановлення причинних зв’язків. Вони міститься і змагальний елемент: «Хто швидше сообразит?».

Игры-загадки. Виникнення загадок іде у далеке минуле. Загадки створювалися самим народом, входили в обряди, ритуали, включалися в свята. Вони використовувалися для перевірки знань, винахідливості. У цьому полягає очевидна педагогічна спрямованість популярність загадок як розумного развлечения.

Нині загадки, загадування і відгадування, розглядаються як вид навчальною игры.

Основним ознакою загадки є мудре опис, яке потрібно розшифрувати (відгадати і довести). Опис це лаконічно і часто оформляється як питання закінчується їм. Головною особливістю загадок є логічна завдання. Способи побудови логічних завдань різні, але вони активізують розумову діяльність дитини. Дітям подобаються игры-загадки. Необхідність порівнювати, пригадувати, думати, догадываться-доставляет радість розумової праці. Розгадування загадок розвиває спроможність до аналізу, узагальнення, формує вміння розмірковувати, зробити висновок, умозаключения.

Игры-беседы (діалоги). У основі игры-беседы лежить спілкування педагога з дітьми, дітей із педагогом та дітей друг з одним. Це спілкування має особливий характер ігрового навчання дітей і ігровий діяльності дітей. У игре-беседе вихователь часто іде від, як від близького дітям персонажа і тих самим як зберігає ігрове спілкування, а й посилює радість його, бажання повторити гру. Проте игра-беседа таїть у собі небезпеку посилення прийомів прямого обучения.

Воспитательно-обучающее значення укладено змісту сюжета-темы гри, в порушенні інтересу до тих або іншим суб'єктам аспектам об'єкта вивчення, відображеного у грі. Пізнавальне зміст гри не лежить «на поверхні»: його треба знайти, добыть-сделать відкриття музею та внаслідок що- то узнать.

Цінність игры-беседы у тому, що вона пред’являє вимоги до активізації эмоционально-мыслительных процесів: єдності слова, дії, думки і уяви дітей. Игра-беседа виховує вміння слухати і навіть чути запитання вчителя, питання й відповіді дітей, вміння зосереджувати увагу до зміст розмови, доповнювати сказане, висловлювати судження. Усе це характеризує активний пошук рішення поставленої грою завдання. Чимале значення має тут вміння брати участь у розмові, що характеризує рівень воспитанности.

Основним засобом игры-беседы є слово, словесний образ, вступний оповідання про чимось. Результатом гри є задоволення, отримане детьми.

Переліченими типами ігор не вичерпується, звісно, всього спектра можливих ігрових методик. Проте за практиці найчастіше використовуються зазначені гри, або у «чистому» вигляді, або у сполученні з іншими видами ігор: рухливими, сюжетно-ролевыми і др.

Дидактична гра — явище складне, проте у ній чітко можна знайти структура, тобто. основні елементи, що характеризують гру як форму навчання і ігрову діяльність одночасно. Одне з основних елементів гри — дидактична завдання, що визначається метою який навчає і виховного впливу. Пізнавальне зміст черпається з шкільної программы.

Наявність дидактичній завдання, чи кількох завдань підкреслює навчальний характер гри, спрямованість який навчає змісту до процесів пізнавальної діяльності дітей. Дидактична завдання визначається вихователем б і відбиває його навчальну деятельность.

Структурним елементом гри є ігрова завдання, здійснювана дітьми у ігровий діяльності. Дві завдання — дидактична і ігрова — відбивають взаємозв'язок навчання дітей і гри. На відміну від прямий постановки дидактичній завдання під час занять в дидактичній грі вона здійснюється через ігрову завдання, визначає ігрові дії, стає завданням самої дитини, збуджує бажання і розв’язати цю проблему, активізує ігрові действия.

Однією з складових елементів дидактичній гри є правил гри. Їх утримання і спрямованість обумовлені загальними завданнями формування дитині і колективу дітей, пізнавальним змістом, ігровими завданнями і ігровими діями у розвитку та збагачення. У дидактичній грі правила є заданими. Використовуючи правила, педагог управляє грою, процесами пізнавальної діяльності, поведінкою детей.

Правила гри мають навчальний, організаційний, яка формує характер, і найчастіше вони різноманітно поєднуються між собою. Навчальні правила допомагають розкривати перед дітьми, що як потрібно було робити, вони співвідносні з ігровими діями, розкривають спосіб їх дій. Правила організують пізнавальну діяльність дітей: щось розглянути, подумати, порівняти, знайти метод рішення поставленої грою задачи.

Організуючі правила визначають порядок, послідовність ігрових діянь П. Лазаренка та взаємовідносин дітей. У грі формуються ігрові взаємини спікера та реальні відносини між дітьми. Відносини у грі визначаються рольовими отношениями.

Правила ігри та зовсім мають бути спрямовані виховання позитивних ігрових відносин також реальних у тому взаимосвязи.

Дотримання правив у ході гри зумовлює необхідність прояви зусиль, оволодіння способами спілкування у грі й поза процесом та формування як знань, а й різних почуттів, накопичення добрих емоцій і засвоєння традиций.

§ 3. Виховний і навчальний потенціал игры

Попри розходження, всі види дитячих ігор з педагогічної точки зору мають значення і багато спільного. Їх який виховує потенціал залежить, у- перших, від змісту пізнавальної і моральної інформації, яка є в тематиці ігор; по-друге, від цього, яким героям наслідують діти; по-третє, він забезпечується самим процесом гри як діяльності, що вимагає досягнення цієї мети самостійного перебування коштів, узгодження дій з партнерами, самообмеження задля досягнення успіху й, звісно, встановлення доброзичливих відносин. Ігри, в такий спосіб, дають дітям дуже важливий навик співпраці. Відмітні особливості ігровий діяльності зазвичай бачать у її добровільності, у надто високій активності і контактної залежності учасників. Не доводиться це забувати й те: гра — ледь майже єдиний вид діяльності, спрямованої в розвитку не окремих здібностей (мистецтва чи техніку), а здатність до творчості в целом.

У інтелектуальних іграх творча задача-быстро ухвали рішення, у нестандартній ситуації. У сюжетно-рольових, будівельних іграх, іграх- драматизациях завдання інша, але з менш творча, — уяви, придумай, зобрази. І водночас переважають у всіх групових іграх єдина задача-найди спосіб співробітництва, взаємодії шляху до спільної мети, дій у межах встановлених доз і правил.

Цілком ймовірно, наскільки важливі ці качества-организованность, самодисципліна, творча ініціатива, готовність до дій у складній, мінливою ситуації тощо. — в людини сьогодення та дня особливо перед завтрашнім днем. Вихователю, котрі використовують ігрову діяльність у ролі педагогічного кошти, важливо усвідомлювати і приховані механізми, завдяки яким відбувається її в розвитку особистості школяра. Одне з підходів до розкриття такий механізм полягає у следующем.

Уявімо, у процесі ігри в дітей виникають три виду цілей. Мета перша — найбільш загальна — насолоду, задоволення від гри. Її можна було б висловити у двох словах: «Хочу грати!» Ця мета є установку, визначальну готовність до будь-яких діям, що з даної игрой.

Друга цель-это це і є власне ігрова завдання, т. е. завдання, що з виконанням правил, розігруванням сюжету, ролі. Особливості ігровий завдання у тому, що вона заздалегідь задана: погоджуючись грати, кожен автоматично приймає і ігрову завдання, яка у вигляді правил, і керується нею свої дії. Але якщо перша цель-«хочу», то друга цель-игровая задача-существует як «треба!». «Треба грати так, а чи не інакше!» (своєрідна форма усвідомленої необходимости).

Третя мета безпосередньо з процесом виконання ігровий завдання, тому завжди кладе перед особистістю завдання творчу. Включившийся до гри школяр неодмінно має вирішити одне із питань, виконати ряд завдань, складових серцевину тій чи іншій гри: «вгадай», «знайди», «впіймай», «заховайся», «перевоплотись», «зобрази». Щоб справитися з завданнями, необхідно мобілізувати максимум духовних і фізичних (чи тих і інших) сил: проявити кмітливість, кмітливість, здатність орієнтуватися у обстановці, тоді як у багатьох іграх вступити так, як інші не здогадалися б надійти. Тут не треба просто повторити вже відоме рішення, але з багатьох можливих варіантів вибрати найбільш вдалий або з вже скласти нову комбінацію. Такі дії, хоча у микромасштабах, представляють, власне, творчість. Вони супроводжуються високим емоційним підйомом, стійким пізнавальним інтересом, тому є потужним стимулятором активності личности.

Саме творчої суті ігрового дії криється внутрішня пружина, можна сказати, душа гри. Гра є грою до того часу, поки дає діючим особам широкий набір способів поведінки, наразі їх дії не можна заздалегідь передбачити. Учасники ігри та зовсім глядачі нині напівживі ігрового напруги лише доти, оскільки хтозна способу, яким гравці виконують своє завдання. Звідси беруть свій початок таємничість і романтика гри, які залучають й дитини, і взрослого.

Хоч скільки гра ні повторювалася, всім граючих вона просто проходить як б вперше, оскільки представляє цілком нові перешкоди. Їх подолання сприймається як особистий успіх, перемога і навіть як деяке відкриття: відкриття себе, своїх фізичних можливостей. Саме тому гра завжди супроводжується очікуванням й нашим переживанням радості: «Я могу!»

У триступеневої мотивації игры-«хочу!"-"надо!» — «можу!» — укладено, очевидно, основний механізм її впливу особистість, секрет самовоспитания.

Звідси легко вивести відповідні напрями педагогічного керівництва ігровий діяльністю: втягувати дітей у гру, використовувати особливі прийоми, які спонукають бажання грати («хочу грати!»); допомагати діяти за правилами і вирішувати ігрові завдання («то треба»); 3) розвивати творчі потенції дитини на процесі гри сприяти появі адекватної самооцінки і почуття «могу!».

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой