Гарантия права і свободи людини у навіть Франции

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Права людини, можна розглядати, як основу конституціоналізму, головний зміст створення конституції залежить від забезпечення свободи та безпеки людини передовсім від сваволі державної власти.
У аналізованих державах існує найтриваліша, окрім Великобританію, традиція конституційно-правового регулювання та питаннями захисту правами людини. У обох державах основи конституційного статусу особистості було закладено майже одночасно. У Франції в 1789 р. було прийнято Декларація правами людини і громадянина, яку посилається яка має відповідного розділу Конституція Франції 1958 р. У на два роки пізніше прийнято Білль про права, став складовою Конституції, основний текст яка також не містив достатніх гарантій правами людини. У той самий час навіть Франція є країнами, де протягом двох століття розробили багатий інструментарій обмеження конституційні права людини, як цілком обгрунтованого, і явно реакційного, полицейского.
Ще один обставина зближує систему конституційних гарантій права і свободи людинам до й Франції. Виступивши піонерами у цій галузі, обидві держави у майбутньому (особливо останні десятиліття) опинилися у арьегарде. Ні американці, ні французи року поспішають включати у свої акти такі сучасні права, як декларація про працю, житло, соціального забезпечення, на екологічну безпеку, право меншин на культурну автономію. Всі ці права й не мають «конституційної прописки», ходячи декотрі з них визнається і захищається лише на рівні поточного законодавства і судової практики. Скнарість конституційних положень про права особистості призвела до юристи (й у т.ч. законодавець) своєї діяльності орієнтуватися й не так на норми, скільки на принципи, що зазначав, зокрема, Франсуа Люшер у своїй монографії «Конституційна захист права і свободи личности».
Взагалі, для французької і американських конституційних систем характерна орієнтація право на захист передусім політичних права і свободи, що хіба що даниною традиції буржуазних революцій. Політичні правничий та свободи, і навіть особисті свободи стали майже фетишем. У Німеччині й США свято чтится теорія «природна права», настільки популярний у ХVIII веке.
Ідея у тому, що від народження вільні і рівноправні, що їм силу народження належить ряд природних прав, лягла основою перших конституційних актів, які приймала під час американської та французької революції XVII-XVIII ст. Ці акти були прогресивні і послідовні, що вужча имевшееся на той час англійське законодавство про права особистості. Надалі жодна європейська держава, претендовавшее те що, щоб лишитися демократичним, були не записати у конституції певний перелік прав человека.
Наступним важливим становищем і те, що людина члена громадянського суспільства рівноправний з усіма іншими, але, як член політичного, тобто державно організованого суспільства, він рівноправний лише з тими, хто, як і він, належить до цього державі, в нього більше правий і обов’язків, ніж у, хто до цього державі не принадлежит.
Як приклад підходи до прав людини як до природних і невідчужуваним можна процитувати яка продовжує діяти й понині французьку Декларацію правами людини і громадянина 1789 г. :
«1. Люди народжуються і є вільними і рівними прав. Громадське відмінності можуть грунтуватись лише на міркування загальної пользы.
2. Мета кожного державного союзу становить забезпечення природничих і невід'ємних правами людини. Такі свобода, власність, безпека продукції та опір угнетению.
3. Свобода полягає у можливості робити всі, що ні завдає шкоди іншому. Отже, здійснення природних прав кожної людини зустрічає лише ті кордону, що забезпечують іншим членам суспільства користування тими самими найбільш правами. Кордони ці можуть визначити лише законом».
Примітно, що кримська Конституція Франції 1791 р., знову перерахувавши і уточнивши особисті прав людини, зазначила: «Законодавча влада може видавати закони, що перешкоджають здійсненню природничих і цивільних прав, переказаних у теперішньому розділі і забезпечених Конституцією, чи порушують ці права; бо як свобода у тому, роблячи усе, що не завдає шкоди правам інших чи громадську безпеку, то закон може встановити покарання вчинення діянь, які, порушуючи громадську безпеку чи права інших громадян, шкідливі суспільства». Інакше кажучи, у цій нормі була обмежена влада законодавця; проводилося розмежування між правами і свободами людини і громадянина і правами держави за регулювання правового становища индивида.
У Німеччині й США (як та інших країнах) різницю між правами чоловіки й правами громадянина проводиться лише у формулюваннях відповідних статей. Для позначення суб'єкта правами людини зазвичай вживаються формули «кожен «, «все», «ніхто» чи безособові формули типу «визнається право», «гарантується свобода». Стосовно до правам громадянина в статтях конституцій прямо вказується: «громадяни заслуговують», «громадянин може» тощо.
Конституційне законодавство Німеччині й США використовує дві основні способу конституційного формулювання права і свободи — позитивний і негативный.
При позитивному способі конституція встановлює чи констатує, що суб'єкт має певним правом. Негативний спосіб є конституційне заборона будь-якого суб'єкта порушувати чи обмежувати певне право чи певну свободу. Характерний приклад негативного способу дає Конституція Сполучених Штатів Америки 1787 р., а точніше поправки до неї. Так, відповідно до поправці IV, «право народу на охорону особистості, житла, паперів і розбазарювання майна від необгрунтованих обшуків чи арештів, на повинен порушуватися, і ордера на обшук чи арешт ні видаватися без достатніх підстав, засвідчених присягою чи урочистим підтвердженням», відповідно до поправці V, «хто б повинен принуждаться свідчити проти себе у кримінальному деле».
Знаменний прояв негативного способу міститься у поправці I: «Конгрес ні видавати законів, які визначають якусь релігію чи що забороняють її вільне віросповідання, обмежують свободу слова чи друку чи права народу мирно збиратися і звертатися до уряду з петиціями про яке припинення зловживань»: тут Конституція гарантує свободи економіки від застосування порушення самим законодателем.
Оскільки правничий та свободи реалізуються у суспільстві, що нерідко вимагає співробітництва людей. Те цю обставину обумовлює неминучість певних обмежень права і свободи. Обмеження диктуються передусім необхідністю поваги так само права і свободи іншим людям, і навіть необхідністю нормально функціонувати й держави, як і будь-якого колективу. Проте будь-які обмеження припустимі у разі і тією мері, у яких вони передбачені в цьому конституциях.
У конституційному праві навіть Франції передбачає можливість обмеження тих чи інших права і свободи при надзвичайних обставин (війна, стихійне лихо і т.п.).
У Декларації незалежності США 1776 р. й у Французької Декларації правами людини і громадянина (ст. 2) серед природничих і невід'ємних правами людини, складову мета будь-якого політичного союзу, тобто., по-нашому, об'єднання у держави, поруч зі свободою, власністю, безпекою визначається декларація про опір угнетению.
Останні право є також майже надбанням конституційної системи навіть Франції. Причина те, що демократичний сучасний законодавець зазвичай уникає включення відповідного права до конституції, полягає, певне, у цьому., що влада не схильна підбивати законну базу під можливості надання їй опору і більше її свержения.
У 1776 року Другий континентальний конгрес (американська буржуазія і плантатори) прийняв Декларацію незалежності, у якій проголошувалося право американського народу встановлювати такій формі правління, яка відповідала його власних інтересів. Висловлюючи прагнення мас до свободи та справедливості яких під час підйому революційної боротьби з колониально-абсолютистских порядків, Декларація незалежності проголосила і той ідею американської буржуазної революції, саме досягнення громадянського рівності. Там було написано. що створено рівними. Що творець наділив їх певними невід'ємними правами. Що ними є під собою підстави, воля і прагнення щастю. Декларація є продуктом буржуазної епохи й відбиває компроміс між промисловцями Півночі і плантаторами Півдня. З проголошенням «з'єднаних колоній вільними і незалежними штатами» у кожному були розроблено свої власні конституції. Проголошений у тих конституціях суверенітет народу був, проте, не здійсненням народом політичної влади, практично перебувала до рук великої буржуазії і плантаторів, а здійснювати штатами державного суверенітету, тобто політичного самоуправления.
У конституції штатів було включено біллі про права, які виголошували свободу слова, совісті, зборів, недоторканності особи і т.д.
Як мовилося раніше вище, затверджена 1787 р. Конституція не містила гарантій права і свободи американських громадян, зокрема і такої невід'ємним правом людини, як свобода слова.
Нині свобода слова заслужено визнається американськими політиками і юристами як як виключно важливе право, а й в якості основи від інших свобод. Проте, як й інші правничий та свободи не є абсолютної. У чиїх інтересах захисту демократії та моральності американського законодавства і правосуддя визначили кордону свободу преси. У є дуже багато законів, які мають за «протиправне» використання печати.
Так, глава 18 Федерального кодексу США ст. 427 зводу кримінального законодавства штату Нью-Йорк передбачає покарання використання друку на шкоду реклами й торгівлі. Численні реакційні законодавчі акти, обмежують свободу висловлювання, залишилися у силі окремими штатах.
Конституційна свобода слова висловлювання й друку всіляко обмежувалася як легальними методами. Ще початковий період американського держави, протягом двох тижнів до прийняття закону про підбурюванні до заколоту уряд порушила кримінальну переслідування редактора республіканської газеты.
Конституція США урочисто проголосила недоторканність особи найважливішим правом американського народу, а охорону свободи мають рацію людини визначила основний функцією держави. Особливу увагу інституту недоторканності особистості США зумовлено значною мірою впливом англійського досвіду, у тому числі, виробленої їм процедури Хабеас корпус. У Франції з її традиціями абсолютизму, поліцейського сваволі інститут недоторканності особистості отримав набагато менше развитие.
У конституційних положеннях забороняються будь-якої, крім встановленого судом, нагляд за особистістю, до її діяльністю із боку урядових органів. Проте насправді є постійною зворотна тенденція. Всілякого роду спеціальні відомства прагнуть встановити негласний контролю над суспільної відповідальності і зокрема інтелектуальної діяльністю під виглядом «захисту національної стратегії безпеки», що насправді наводить зазвичай до обмеження конституційних свобод. Такого висновку приходять американські вчені, об'єднавшись у дослідженні «Майбутнє наших свобод: перспективи здійснення Білля про права». Вони запевняють, що досі будуть виявлятися менша толерантність до отклонениям від які у США офіційних норм соціального поведінки, нетерпимість руху протесту, рухам на захист основні свободи громадян, матиме місце жорсткість норм кримінального права.
Так у Франції протязі цілих десятиріч складують у умовах політичних криз і вилазок сепаратистів формувалося законодавство, що дозволяє поліції приймати екстрені заходи проти «підривних елементів», включаючи не санкціоновані судом обшуки, підслуховування, стеження і задержания.
Підсумовуючи, слід зазначити, що навіть Франція виявляють чимало загальних риса в підходах до конституційним гарантіям правами людини. У обох державах система конституційних гарантій є недостатньою й неповної, але у США вона компенсується багатющими традиціями судового захисту прав личности.
Список литературы:
1. Конституція США, М1993
2. Конституції сучасних держав. Збірник документів, М 1992
3. У конституційному праві розвинених країн. Т1, М вид. БЕК 1993
4. Франсуа Люшер. Конституційна захист права і свободи особистості. М., «Універс», 1993

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой