Федеральная резервна система і прозорого політика НацБанка РБ: порівняльний анализ

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Право


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Введение 3 1 Концептуальні питання банківської системи Республіки Білорусь у 4 1.1 Головні складові банківської системи РБ 4

1.3 Операції проведені банками Республіки Білорусь у 8

1.3 Діяльність Національного Банку Республіки Білорусь у на етапі 11 2 Вплив банківської системи Республіки Білорусь у економічну політику держави 14 3 Федеральна резервна система США 19 3.1 Історія зародження Федеральній резервній системи США 19 3.2 Діяльність федеральних резервних банків та їхнього членів, і навіть їхнього впливу економіку й бюджет США 24 4 Діяльність Федеральній резервній системи на етапі 27 Укладання 34 Список літератури 35

Тема даної курсової роботи — Федеральна резервна система навіть Національного Банку Республіки Білорусь у як регулятор економічної політики. Ця тема дуже актуальна. Адже банки — це одна з центральних ланок системи ринкових структур. Розвиток своєї діяльності - необхідна умова реального створення ринкового механізму. Банки — це підприємства, властиві будь-який нормально функціонуючої економічної формації. Актуальність теми роботи пов’язані з баченням проблем білоруських банків із формування ресурсної бази й ефективному їх розміщення в умовах зниження рівня інфляції й пожорсткішання вимог органів регулюючих банківської сфери, і навіть ФРС — розвиненому противазі нашої банківської системи. Банки становлять невід'ємну риску сучасного грошового господарства, їхня діяльність міцно пов’язана до потреб відтворення. Знаходячись у центрі економічного життя, обслуговуючи інтереси виробників, банки опосредуют зв’язок між промисловістю і торгівлею, сільське господарство і населенням. Банки — це атрибут не окремо взятої економічного регіону чи будь-якою однієї країни, сфера своєї діяльності немає не географічних, ні національних кордонів, це планетарне явище, що має колосальної фінансової міццю, значним грошовим капиталом.

Мета написання курсової роботи — вивчити структуру банківської системи РБ і ФРС. Проаналізувати перспективи подальшого їх розвитку системи та шляху удосконалення, зробити з порівняльного аналізу двох банківських систем — білоруської і американской.

.

1 Концептуальні питання банківської системи Республіки Беларусь

1.1 Головні складові банківської системи РБ

Елементи банківської системи утворюють єдність, висловлюють у своїй специфіку цілого і виступають носіями його свойств.

Елементами банківської системи РБ є банки, деякі спеціальні фінансові інститути, виконують банківські операції, але мають статусу банку, і навіть деякі додаткові установи, що утворюють банківську інфраструктуру, і щоб забезпечити життєдіяльність кредитних институтов.

За формою власності виділяють — державні, акціонерні, кооперативні, приватні й змішані банки. Державна форма власності найчастіше належить до центральним банкам. Приміром, Капітал Нацбанку Р Б належить державі. Така ситуація у центральних банків таких країн, як Німеччина, Франція, Великобританія, Бельгія. Частка держави у капіталі центрального банку Японії становить 50%, решта належить банкам, у Швейцарії державі належить. 47% капіталу центрального банку (решта 53% належать кантонам); Австрія — 50% капіталу Австрійського Національного банку володіє держава, інший половиною — приватні особи. Комерційні банки в ринковому господарстві найчастіше є приватними (з питань міжнародної термінології поняття приватного банку належить тільки й так до банкам, що належить окремих осіб, як акціонерним і кооперативним банкам). У централізовану систему господарства комерційні банки, зазвичай, бувають государственными[5, c. 79].

За законодавством більшості країн національними банківських ринках допускається функціонування іноземних банків. У багатьох країн (у Німеччині й ін.) діяльність іноземних банків не обмежується. У Росії її, Канаді та країнах для іноземних банків вводиться певний коридор, в кількісних якого можуть розгортати свої операции.

По правової формі організації банки можна розділити на суспільства відкритого і закритого типів обмеженою ответственности.

По функціональному призначенню банки можна підрозділити на емісійні, депозитні і коммерческие.

Емісійними є всі центральні банки, їх класичної операцією виступає випуск готівки в звернення. Не зайняті обслуговуванням індивідуальних клієнтів. Депозитні банки спеціалізуються на акумуляції заощаджень населення. Депозитна операція (прийом вкладів) служить для даних банків основний операцією. Комерційні банки зайняті усіма операціями, дозволеними банківським законодавством. Комерційні банки становлять основне ядро другого ярусу банківської системи ринкового хозяйства.

За характером виконуваних операцій банки діляться на універсальні і спеціалізовані. Універсалістські банки можуть виконувати весь набір банківських послуг CSFB, обслуговувати клієнтів незалежно від спрямованості їх діяльності, як фізичних, і юридичних. Серед спеціалізованих банків перебувають банки, які спеціалізуються на зовнішньоекономічних операціях, іпотечні банки та інших. На відміну від універсальних банків спеціалізовані банки спеціалізуються на певних видах операций.

Ідея універсальної банківську діяльність розвивалася паралельно з розвитком спеціалізації банківського господарства. Така закономірність розвитку світового банківської спільноти. Вважають, що спеціалізація дозволяє банкам підвищувати якість обслуговування клієнтів, знижувати собівартість банківського продукту. Ідея спеціалізації більш й у банків США.

Світовий досвід свідчить у тому, що банки можуть розвиватися як у лінії універсальності, і лінією спеціалізації. Зокрема й й інші випадках банки можуть отримати хороший прибуток, і тільки клієнти можуть питанням у тому, яка лінія розвитку буде більш предпочтительной.

Види банків можна класифікувати і з які обслуговує ними галузям. Це може бути банки багатогалузеві та що обслуговують переважно одну з галузей чи підгалузей (авіаційну, автомобільну, нафтохімічну промисловість, сільське хозяйство).

За кількістю філій банки можна розділити на бесфилиальные і многофилиальные.

За сферою обслуговування банки діляться на регіональні, міжрегіональні, національні, міжнародні. До регіональним банкам, обслуговуючим головним чином будь-якої місцевий регіон, належить і муніципальні банки.

За масштабами діяльності можна назвати малі, середні, великі банки, банківські консорціуми, міжбанківські объединения.

У багатьох країн функціонують установи дрібного кредиту. До них належать ссудосберегательные банки, строительно-сберегательные каси, кредитна кооперація і др.

Наявність у складі комерційних банків кредитних організацій з невеликим статутним капіталом не зміцнює позиції банківської системи в цілому. Практика показує, що з банків з низькою капітальної базою більший клопіт з ліквідністю, розвитком обсягу операцій. Разом про те це значить, що малі банки нічого не винні працювати над ринком. Навпаки, світова практика показує, що малі банки можуть успішно працювати із малими виробничими структурами (чого уникають великі банки, котрі воліють працювати з середніми та великими клиентами)[5, c. 81].

У банківській системі діють також банки спеціального призначення і кредитні організації (не банки).

Банки спеціального призначення виконують основні операції з вказівкою органів виконавчої, є уповноваженими банками, здійснюють фінансування певних державних програм. Поруч із даними операціями уповноважені банки виконують та інші операції, які з їхнього статусу як банка.

Деякі кредитні організації немає статусу банку, виконують лише окремі операції, у зв’язку з ніж не одержують від за Центральний банк ліцензію за проведення сукупної банківської деятельности.

До. елементам банківської системи відносять і банківську інфраструктуру. У неї входять різноманітних підприємства, агенції та служби, які забезпечують життєдіяльність банків. Банківська інфраструктура включає інформаційне, методичне, наукове, кадрове забезпечення, і навіть засоби зв’язку, комунікації і др.

У разі ринку банки передусім потребують широкої і оперативної інформації про стан економіки, її галузях, групах підприємств, окремих підприємствах, обертаються до банку по кредит та інші послугами. Для оцінки кредитоспроможності клієнтів, економічного і ділового ринку, для консультування підприємств та населення, управління майном клієнта банки потребують докладної информации.

Інформація, необхідна банкам, зазвичай надається спеціальними агентствами — кредит-бюро, у низці країн відомості, у яких потребують банки, можна знайти у численних довідниках (торгових оборотів і промислових регістрах), журналах, спеціальних оперативних виданнях, а також запросити у банку, де ведеться картотека клиентов.

Не оформившимся блоком банківської інфраструктури є й наукове забезпечення. Воно зачіпає як функціонування банківської системи загалом, і конструкції окремих банков.

Найважливішим елементом банківської інфраструктури виступає кадрове забезпечення. У Білорусі існує мережу спеціальних вищих закладів, факультетів, технікумів, у якій готуються кадри финансово-банковского профілю. Перепідготовка кадрів, підвищення його кваліфікації зосереджено різних спеціальних комерційних школах, курсах, і навіть навчальних центрах, створюваних при великих банках.

Збільшення числа суб'єктів ринкового господарства, обсягу виконуваних банками операцій поставили перед банками і завдання переходу налаштувалася на нові канали зв’язку, вищого рівня технічного обслуговування під час проведення банківських операцій. Поступово російська банківсько системо оснащується новими засобами зв’язку, забезпечують високу швидкість платежів і расчетов.

Особливим блоком банківської системи служить банківське законодавство, покликане регулювати банківську діяльність. У систему банківського законодавства зазвичай також входять закони, регулюючі різні аспекти банківську діяльність, зокрема кредитне справа, систему електронних платежів, банківську таємницю, банкрутство банків та інших. Банківська система має не може існувати без банківського ринку. Нею концентруються банківські ресурси, і навіть здійснюється торгівля банківським продуктом. У разі економічної кризи і інфляції акумулювати великі ресурси для значних інвестицій не представляється возможным.

Розвиток нових видів послуг, що з кредитними картками, електронними платежами, стримується недостатньо потужної технічної базою білоруських банков[5, c. 84].

1.3 Операції проведені банками Республіки Беларусь

Банківські послуги передусім можна підрозділити на специфічні і неспецифічні послуги. Специфічними послугами є те, що випливає з специфіки діяльності банку як особливого підприємства. До специфічним послуг ставляться три виду. виконуваних ними операций:

1) депозитні операции

2) кредитні операции

3) розрахункові операции

Депозитні операції пов’язані з приміщенням коштів клієнтів в банк у вклади (депозити). Історично цієї операції передувала сохранная операція, коли поміщали свої цінності зберегти в банки, щоб забезпечити надійність і безпека заощаджень. Після цього схоронність коштів стала переростати в схоронність від знецінення. Люди стали поміщати своїх ресурси до банку як як у найбільш зручне, безпечне місце, а й у цілях отримання прибутку, їх збереження знецінення, інфляції. За приміщення грошей на депозит клієнти банку отримують позичковий процент[13, c. 17].

Кредитна операція є основним операцією банку. Невипадково банк іноді називають великим кредитним установою. І ця справді так: в загальній сумі активів банку основний питому вагу становлять кредитні операції. Найчастіше з допомогою кредитування клієнтів банк отримує ще й велику частина прибутку. У сучасному структурі банківських операцій кредитна операція однак не основний. З огляду на економічної кризи, інфляції і, отже, вищого ризику комерційних банків воліють займатися й не так кредитуванням, скільки іншими більш дохідними і менше ризикованими операціями (наприклад, валютними операциями).

Розрахункові операції, що їх виготовляє банк, можуть здійснюватися як в безготівкової, і у готівкової формі. За дорученням клієнтів банки можуть відкривати різні рахунки, із яким виробляються платежі, пов’язані з купівлею чи продажем товаро-материальных цінностей, виплатою заробітної плати, перерахуванням податків, зборів та інших щонайменше важливих платежів. При розрахунках банк виступає посередником між продавцями і покупцями, між підприємствами, податковими органами, населенням, бюджетом. За виробництва розрахунків банки використовують різне сучасне устаткування що забезпечує швидку зв’язок і технічну обробку документації що надходить банк.

Також у склад банківських послуг CSFB які у РБ інші послуги. Їх досить багато, зокрема: посередницькі послуги, послуги, створені задля розвиток підприємства (впровадження на біржу, розміщення акцій, юридична допомогу, інформаційні послуги тощо. п.), надання гарантій і поручительств, довірчі операції (включаючи консультації та допомогу у управлінні власністю за дорученням клієнта), бухгалтерська допомогу підприємствам, уявлення клієнтських інтересів, у судових органах, послуги з надання сейфів, туристські послуги і др.

Банкам заборонено займатися виробничу краще й торгової діяльністю, і навіть страхованием.

Залежно від через відкликання рухом матеріального продукту банківські послуги поділяються на два вида:

1) послуги пов’язані з його движением,

2) чисті услуги.

Комплексне банківське обслуговування, може, проте, прийти не відразу. І тому банкам доведеться вирішувати ряд проблем, хто був згадані вище. Важливо, щоб банки правильно визначили своє місце над ринком, оцінили свої фінансові, кадрові і виробничі можливості. Іноді необов’язково йти до надання всього набору пропонованих послуг. Навпаки, у тому чи іншого банку буде більш раціональним сконцентрованим на певних операціях. Спеціалізація банку з їхньої виконанні може виявитися йому ефективнішим напрямом розвитку, дозволить зменшити витрати для проведення операцій та, зрештою, збільшити їх доходность[6, c. 316].

1.3 Діяльність Національного Банку Республіки Білорусь у на сучасному этапе

З 4 березня 2004 року Банк Р Б призупинив чинність ліцензій залучення у вклади коштів фізичних осіб цілого ряду комерційних банків. «Під роздачу» догодили «Білоруський народний банк», «Білоруський індустріальний банк», «Пошук», «РРБ-Банк» і «Абсолютбанк».

Чим викликано такий демарш головного банку країни й яких від цього слід очікувати последствий?

Національний банк поставив завдання скоротити ризики для вкладників — фізичних осіб, — щоб прийомом вкладів займалися лише ті банки, які мають власний капітал сягає 10 мільйонів ЕКЮ. І всі банки, які мають подібного капіталу, таки обмежені у повноваженнях. Вони заздалегідь предупреждались про можливість цього. Вважаю, що у реальних умов Білорусі ця сприяє захисту вкладів громадян. Певне, Нацбанк надходить правильно. Адже влада не лише у двох банках — «Беларусбанке» і «Агропромбанку» — стовідсотково гарантує збереження вкладів у разі банкрутства. У інших банках по карбованцевих вкладах такий гарантії немає - лише повернення до 1000 доларів на эквиваленте.

Хоча, безумовно, й інші шляхи вирішення цієї проблеми. Мета, звісно, поставлена шляхетна, але було б, скажімо, створювати спеціальні міжбанківські асоціації, гарантують разом схоронність вкладів і виплату грошей вкладникам. Можна було зробити і інші кроки. Але це потребує серйозного реформування банківського сектора. Проте обраний простіший путь.

Зараз у багатьох банках прийом вкладів обмежений розміром власного капіталу. Наприклад, коли він становить дві млн. ЕКЮ, можна брати від громадян трохи більше цієї суммы[13, c. 21]. Це з останніми банкрутствами — банку «Белбалтия» та інших. За нинішньої ситуації, коли національної валюти нестійка і банків існує недовіру, нагляд зі боку Нацбанку поки слабким. І те, що головна банк країни намагається хоч якось уберегти вкладників від його можливих втрат їх заощаджень, ніяк не можна осуждать.

Що від цього всього слід? Банки хіба що понуждаются до підвищення власного капіталу, до об'єднання між собою. Інакше вкладники, скоріш всього, почнуть вилучати є свої ресурси, і понесуть їх інші, більш багаті банки. Гадаю, обмежені у повноваженнях з прийому вкладів банки від цього збанкрутують — гроші ж вони хто б изымает.

Глава Нацбанку Білорусі Петро Прокопович пообіцяв «неухильне жорсткість грошово-кредитної політики », що вкладається й у русло угод з російським Центральним банком, який більш жорсткої грошової політиці. Прокопович не назвав конкретних заходів, які Нацбанк має наміру использовать.

Глава Центробанку Сергій Ігнатьєв зустрічі з Прокоповичем звісно сказав, що виділення стабілізаційного кредиту Центробанку залежатиме через зміну фінансової політики Нацбанка.

Нацбанк погодився на коригування деяких грошових параметрів, не чіпаючи основ заявленої роком политики.

Кредит Центробанку передбачено обсягом 4,5 мільярда російських рублів на перехідний час Білорусі російський карбованець з кінця січня 2005 року і «союзний» карбованець з 2008 року [4, c. 18].

Нацбанк не називає темпи приросту грошової маси. Урядові експерти констатували у травні, що темпи розширення грошової бази на весняні місяці були вище прогноза.

Проте Нацбанк каже, що додаткові ресурси роблять поповнення валютних резервів Нацбанку й є інфляційними, та, крім того, обсяг грошової емісії рік у рік знижується, хоч і перевищує прогнозні лимиты.

На думку Прокоповича, ситуація у банківську систему країни не викликає настороженості. Хоча банкіри кажуть, що фінансове ослаблення підприємств вдарила і по банківської системе.

" Ситуація досить стабільна, і коли казати про «поганих кредитах », їх частка знижується й вже в 13 банків з 24 діючих вона становить менш 5% " , — сказав Прокопович.

На початку року у середньому банківську систему відсоток прострочених кредитів становила близько 17 відсотків [4, c. 20].

2 Вплив банківської системи Республіки Білорусь у економічну політику государства

Банки грають дуже значної ролі економіки. Саме тому з налагодження нормально функціонуючої банківської системи потрібно починати вихід із кризового стану, сформованого в нас у країні. У цей час, у зв’язку з нестачею кваліфікованих кадрів бурхливим зростанням кількості комерційних банків цієї сфери йдуть мало підготовлені працівники, які мають спеціальної освіти. Це спричиняє незадовільну роботу банків та прагненню їх просто швидше заробити гроші. Найчастіше банки видають кредити підприємствам, навіть перевіривши їх спроможність. Усе це призводить до погіршення економічної ситуації у країні. Необхідно впорядкувати роботу банків, збільшити контроль їхньої діяльності, і, після цього, можна переходити до оздоровленню всієї экономики.

Ми маємо достатньо велику ступінь втручання у економіку, яка дісталася в спадщину від планового господарства. Але ми, мабуть, ще цілком віддаємо усвідомлювали у цьому, наскільки повинна бути перероблена модель державного втручання у економіку, щоб розв’язувати проблему і вирішувати ефективно стратегічних завдань. Ми відчуваємо недолік стратегічного планування насамперед у сфері інвестицій і фінансів під інвестиції. Що ж до виробничої сфери, то інвестиції у ній, одно як і розподіл кредитів на інвестиції не керовано. Уряд та інших органів централізованого управління немає важелів на нее.

Як виправдання такий стан справ можна послатися на недолік внутрішніх джерел інвестицій, яких у достатньому розмірі ні в підприємств, ні в населення, ні в Уряди, і навіть на відсутність і зовнішніх інвестицій у країну. Можна ще аргументувати слабкістю нашої банківської системи. Справді, частка активів банківської системи низька навіть за мірками країн Східної Європи. Таких як, наприклад Польща чи Чехія. В Україні за всієї недостатності внутрішніх довгострокових накопичень, дуже съедаемых інфляцією, вони що й роздроблені щодо окремих депозитним рахунках юридичних і фізичних осіб із різним банкам.

Разом про те шляху виходу з цього становища есть.

Насамперед, необхідно об'єднати що у країні внутрішні накопичення як системи довгострокових депозитів під патронажем держави як у державних банках довгострокового кредитування [3, c. 24].

Необхідно використовувати реальний інтерес накопичення (потреби освіти, здоров’я та перемоги медичного обслуговування, страхування, пенсій, житлового будівництва, придбання нерухомості, цінних паперів (у цьому числі, корпоративних, товарів тривалого користування і т.п.).

Крім Банку розвитку, можливо підключення до в цій системі інших довгострокових банків. Найбільш оптимально утворити державний сегмент банків довгострокового кредитування. Тут доцільне використовувати відомий зі світової практики макет холдингової структури банків, склався під франко-німецькою моделі фінансової систем. Холдингова структура банків включає інвестиційні компанії, промислові підприємства, компанії нерухомості, торгово-коммерческие компанії, трастові компанії, пенсійні і страхові фонди й компанії, рекламні і консалтингові фірми та інших., у яких банки мають частку, входять на правах засновників безпосередньо або через дочірні банки.

Перспективним напрямом у реалізації інвестиційних проектів із участю іноземних інвесторів є розвиток фінансового лізингу. Його значимість зростає, оскільки багато підприємств, особливо у сфері АПК, неспроможна за обсяги закупівель давно зношеною техники.

За підсумками фінансового лізингу можна почасти дозволити обострившуюся проблему нестачі валютоокупаемых інвестиційних проектів за умов інвестиційних кредитів, наслідком чого стане у себе невикористання наявною в банків іноземної валюти. Тому вважається за необхідне створити механізм відбору ефективних валютоокупаемых інвестиційних проектів їхнього фінансування як за умов звичайного кредиту, а й у умовах фінансового лізингу. Отже ідея створення фонду підтримки інвестицій заслуговує схвалення. Національний банк був зацікавлений з розробки Банком розвитку цього проекту. Але такий проект має спиратися на паралельне системне рішення про створення інвестиційних, пенсійних, страхових та інших фондів, тобто. шляхом розширення ємності ринку і інвестиційного використання ресурсов.

Взаиморасчеты.

Прагнення впливати на негативи у економіці адміністративним шляхом призводить до надмірної регламентації. Через війну породжується плутанина, а окремих випадках створюються взагалі тупикові ситуації, потребують чергових роз’яснень. У цьому хотілося б проаналізувати два нормативних документа: указ президента Республіки Білорусь від 29. 06. 2000 г. N 359 «Про затвердження порядку між юридичних осіб, індивідуальними підприємцями Республіка Білорусь «і Правила організації готівкового грошового звернення до Республіці Білорусь, затверджені постановою правління Національного банку України від 25. 07. 2000 г. N 17. 1 г, регулюючих цю важливу сферу економіки, як взаєморозрахунки [12, c. 56].

Так, захищаючи законні права кредиторів, коли боржник неспроможна вчасно розрахуватися, п. 2 указу встановлює вже обов’язкову черговість платежів. Насправді це призвело до черговому ускладнення оформлення платіжних документів і майже навіть до очевидним безглуздостям через надлишок черг. Тож якщо які стоять на другий черги кредитори відключать за борги подачу енергоресурсів -- нічого очікувати платежів ні в позачерговому порядку, ні з першочерговому. З іншого боку, закладені позачергово платежів до розмірі 10% на невідкладні потреби скоріш погіршують стан взаєморозрахунків, ніж допомагають. Отже, сумнівно вирішити питання неплатежів запропонованим методом.

З боргів, не доводячи до банкрутства, можна, лише продовжуючи роботу, хоча би простого відтворення, чи взявши сторонні кошти. У цьому вся повинен бути і саме кредитор, інакше може взагалі отримати своїх средств.

Щоб працювати, суб'єкту господарювання треба першу чергу буде розраховуватися з тими здавальниками, які його виробничий процес. Джерелом ж погашення заборгованості при простому відтворенні може лише прибуток. У разі частка витрат з урахуванням фонду оплати праці та поточних податків становить близько 80% від ціни товару (послуги). Тому, якби кошти суб'єкта господарювання дивитися ні з погляду «обший купи », а, по їх складу та розміщення, стає очевидною економічна неспроможність і згубність закладеного 10- відсоткового розміру позачергових платежів, що знищує оборотні кошти. Адже коли суб'єкт господарювання розрахується по боргах, він мало здатний працювати далі нормального режимі з- за відсутності оборотних средств.

Отже, можна дійти невтішного висновку, що криза неплатежів, затримки по виплату зарплати мають законодавче підкріплення. Дивує лише, що постійно «знекровлюючи «підприємства, держава ремствує на відсутність належного приросту промислового виробництва та услуг.

Вирішити опікується цими питаннями без зайвих узгоджень і проблем зручніше наступним чином. Бо є дозвіл Президента, то ми все суб'єкти господарювання, без чиїхось додаткових дозволів, повинен мати право направити на розрахунки готівкою з виручки чи отриманими від засновника в не більше 50 мінімальних зарплат. З іншого боку, треба запровадити норму, що для придбання тих матеріальних цінностей за розрахунок готівкою для звіту повинен додаватися лише документ встановленої форми, підтверджує оплату, а для оприбуткування тих матеріальних цінностей за номенклатурою і вартості покупець сам заповнює свої бланки накладних. Колись ж вистачало тільки авансового звіту. І не тут боятися криміналу, т.к. до витрат буде списуватися у разі всю суму чека і держави нічого ускладнювати контролю над дрібної номенклатурой.

Щороку до банківської середовищі виявляється близько 3 тис. розкрадань. Основні методи протидії фінансовому шахрайства: своєчасне переказ гласності встановлених випадків шахрайства, оповіщення керівників держави і фахівців банків про найнебезпечніших схемах шахрайства і, якісна робота служби безпеки банка.

Ведення кредитно-денежного бізнесу вимагає надійний захист банківської інформації. По експертним даним, втрати від протиправних дій осіб, котрі займаються розкраданням інформації, складають у середньому 30% всього шкоди, який наноситися банкам [7, c. 48].

3 Федеральна резервна система США

3.1 Історія зародження Федеральній резервній системи США

Кредитна система США є сукупність державних і доходи приватних кредитних інститутів. Її основним державно- монополістичним компонентом є федеральна резервна система (ФРС), виконує функції центрального банку США.

ФРС було створено Законом про Федеральній резервній системі, прийнятому Конгресом в 1913 року задля забезпечення безпечнішою і більше гнучкою банківської і кредитно-грошової системи. Проте попередні спроби створення центрального банку було зроблено ще до його виникнення ФРС. У 1791 і 1816 роках з’явилися відповідно. Перший, і Другий Банк США з терміном дії на 20 років. Банки створювалися обслуговування федерального уряду та контролю над банками інших штатів, в тому числі для обслуговування приватної клієнтури. З власного масштабу що це національні банки із відповідними відділеннями всій країні. Щодо більшості показників їх діяльність цілком задовільною, вона сприяла досягненню у банківській системі певного сталості і близько там, де колись панував хаос. Але й розмір банків, і той вплив, яких вони користувалися у фінансовому системі, викликали суперечливі думки, і значної частини суспільства вони мали до них довіри. Досягнення банками високого авторитету супроводжувалося загостренням політичних протиріч, і вони припинила своє существование.

У 1863 року з прийняттям закону про національних банках було зроблено певний крок у напрямку до створення центрального банку. Закон з’явився вторинної спробою впорядкувати банківську систему шляхом уніфікації випуску банками банкнотів посилення банківської системи в целом[5, c. 78]. Закон прийнято також з метою полегшення фінансування громадянську війну. На підставі закону виник новий колектив банків — національних, робота яких лежить у віданні контролера грошового звернення, що входив у склад апарату казначейства. Ці банки користувалися певними привілеями в обмін застосування до них більш суворих вимог щодо підтримки ними певних співвідношень між різними частинами їх балансов.

Разом про те нова грошова система має не змогла запобігти наприкінці XIX — початку XX століть кількаразового виникнення паніки. Десь межі століття очевидно, що систему на той час сприяла зростанню грошової є і кредиту. Такий стан найчастіше відповідало можливостям економіки до розширення, що призводило її зривів. Також стала очевидною, що систему обмежувала користування кредитом там, де потреба у ньому найвищою, що служило перешкодою до розвитку кредитного ринку на країни й економічну ефективність. З іншого боку, відзначалися яскраво виражені сезонні коливання у наявності і ціною кредиту, що створило великі незручності економічно важливих частин населения.

До 1908 року майже всі розуміли, Сполучених Штатів ж було центральний банк, аналогічний тим, що були у Європі. Вони могли запобігати виникненню банківської паніки чи пом’якшувати її наслідки, вони забезпечували зростання грошової є і кредиту відповідно до потребам економіки та згладжували сезонні коливання у пропозиції кредиту. Для вивчення цього питання, відповідно до закону Олдрича-Риманда, в 1908 року Конгрес заснував Національний грошовий комітет, яким було запропонований відповідний план. Проте думки про структуру майбутнього центрального банку різко розділилися — одні виступали на підтримку сильно централізованої структури, схожою на ту, що існувала Європі, інші побоювалися зосередження великої влади, яка мала приєднатися до руках великих комерційних банків Східного узбережжя [10, c. 222].

Здебільшого виникли дві дуже близькі друг на друга моделі центрального банку. Відповідно до першої моделі у фінансовому центрі страны-Нью- Йорку створювався єдиний центральний банк зі своїми правлінням директорів, в склад якого входили представники комерційних банків. За другою моделі виникав низку регіональних банків, кожен із яких мав власними повноваженнями центрального банку. Жоден з цих регіональних банків було переважати над іншим державам і майже зовсім відпадала потреба у координації своєї діяльності між собой.

Президент Вудро Вільсон, прибічник прогресивних поглядів, шукав компромісного рішення, і 1913 року він затвердив закону про Федеральної резервної системі, що була ближче до другої моделі з децентралізованою системой.

Відповідно до Закону про федеральному резерві Конгрес фактично передавав свої повноваження із питанням Грошової Політики Федеральній резервній системі. У законі говорилося з приводу створення від восьми до дванадцяти федеральних резервних банків, кожен із яких обслуговував свій регіон чи округ. У результаті розширення зрештою було створено дванадцять банків з двадцятьма п’ятьма відділеннями в цілях кращого обслуговування округів. На чолі кожного банку стояв свій управляючий. Усі національні банки, що перебували на віданні контролера грошового звернення, були зобов’язані стати членами Федеральній резервній системи, для комерційних ж банків Штатів це були необов’язково. Банкам, які схочуть стати членами ФРС, одержували певні привілеї, такі, як право користування кредитом за Центральний банк, за запровадження у цих банках більш суворих вимог щодо співвідношенням між різними частинами їх балансів. Для координації діяльності ФРС в Вашингтоні, в окрузі Колумбія, створено Раду управляючих ФРС у складі осіб — міністра фінансів, контролера грошового обігу євро і п’яти членів Ради, призначуваних Президентом із наступним схваленням кандидатур сенатом. Одне з членів Ради призначався управляючим ФРС. У кредитно- грошової сфері резервні банки могли авансом отримувати відсотки деякі видані членами ФРС кредити, їм було запропоновано випускати банкноти з золотим забезпеченням. Пізніше вони перейшли до купівлі-продажу інструментів грошового ринку на ринку. Резервні банки також ставали головним банком казначейства і виконували значної ролі в платіжної системі у вигляді клірингу чеків і перерахування коштів за телеграфу. Резервні банки мали права для проведення обмежено незалежної політики, і вони користувалися цим правом, часто беручи протиріччя друг з другом.

ФРС виявилася досить вільним освітою, не вынесшим серйозного випробування кризою 1930-х, ознаменовавшимся широкої хвилею банкрутств і економічної депресією. ФРС виявилася неспроможною у потрібний час забезпечити банківську систему ліквідними засобами. Протягом двох десятиліть свого існування їй виявилося важким досягти єдиної кредитно-грошової політики, але на початку 1930-х це питання зі всієї гостротою. У значною мірою він спричинила відсутність в ФРС послідовної лінії керівництва. Стало очевидним, що відсутність послідовного керівництва та єдиної політики негативно позначалося ще й поза сфери грошей немає та кредиту. Неузгоджені дії банків- членів Федеральній резервній системи змушували замислитися над обгрунтованості надання тих чи інших послуг із боку центрального банку про ефективності розподілу ресурсів. У результаті 30-х роках Конгрес і Президент Франклін Рузвельт реформували Федеральну резервну систему, значно підвищивши повноваження її ради керівництві системой.

Головне рішення полягала у необхідності більшого зосередження повноважень ради цій галузі як державної органу. Запроваджувалася зустрічалися з більш пряма форма звітності. Про результати проведених великих реформ 1933 і 1935 рр. зберігають свою значення і з сьогодні. Зокрема, відповідно до Акта «Про банківську діяльність» від 1935 року у структурі Федеральній резервній системи проведено такі зміни: найменування «Рада Федеральній резервній системи» було змінено на «Рада управляючих Федеральній резервній системи», зі складу керівництва були виведені міністр фінансів України й контролер грошового звернення, які мають виконавчу владу, і би їхнє місце президентом країни призначалися нові особи. Кожен із членів Ради ФРС отримував титул управляючого. Кожен округ, обслуговуваний однією з Федеральних резервних банків, було бути представлено раді більш як однією з його членів. Перший по старшинству службовець кожного резервного банку отримував титул президента банку замість бытовавшего раніше управляючого. Президент банку та її другої за старшинству служащий-первый віце-президент — призначалися радою директорів резервного банки з наступним твердженням в посади Радою управляющих.

З роками включено й інші поправки. Зокрема, 1970 року були внесено поправки до Акту «Про банківських холдингові компанії», до Акту «Про міжнародному банківській справі» від 1978 року, до Акту від 1978 року «Про повної зайнятості і збалансованому зростанні» і до Акту від 1980 року «Про скасування втручання у справи депозитарних установ і валютному контролі» [10, c. 225].

Нині ФРС виконує такі функции:

. управляє національної грошової політикою шляхом впливу грошове і кредитне статки у економіці, переслідуючи повну зайнятості й суспільстві стабільні цены

. контролює і регулює з банківських установ з метою забезпечення безпеки та міцності банківської і втратити фінансове систем

. підтримує стабільність фінансової системи та стримує систематичний ризик, котрі можуть виникнути на фінансових рынках

. надає певні фінансові послуги американському уряду, громадськості, фінансових установ, граючи також головну роль управлінні національної системою расчетов.

3.2 Діяльність федеральних резервних банків та їхнього членів, і навіть їхнього впливу економіку й бюджет США

Відповідно до Закону про ФРС всю територію США поділена на 12 резервних округів, кожен із яких обслуговується федеральним резервним банком даного округу. Федеральні резервні банки є головними оперативними ланками Федеральній резервній системи, виконуючи функції центрального банку для свого округу. Усі вони є свого роду акціонерним суспільством, акції якого належать банкам-членам з цього округу, який у часи чергу надає велике впливом геть бюджет свого региона.

Мережа Федеральних резервних банків разом із їхніми 25 відділеннями виконують таких функцій ФРС як приведення на дію загальнонаціональної системи розрахунків, розподіл національної валюти, контроль і регулювання банків-членів і банківських холдингових компаній, і навіть функцію банкіра для скарбниці США. Кожен резервний округ вказано своєї буквою і номером. Отже вся валюта США тримає в собі позначку з номером і буквою того резервного банку, який перший випустив їх у звернення. Крім виконання функцій Федеральній резервній системи загалом, як-от ведення банківської та кредитної політик, кожен резервний банк служить сховищем коштів інших банків його окрузі і дає кредити банкам, які відчувають фінансові затруднения.

Кожен резервний закон надає банку правління, що складається з 9 директорів зі боку, які є службовцями даного банку. Три директора, які ставляться до класу А, представляють комерційних банків, що є членами ФРС. Три директора класу У і трьох класу З представляють громадськість. Директори класу У і З обираються комерційними банками- членами ФРС. Рада управляючих там призначає директорів класу З. З-поміж директорів класу З Радою управляючих обирається голова правління директорів, і його заступник. Директори класу У і З що неспроможні бути, у банку чи банківської холдингової компанії ні чиновниками, ні директорами, ні службовцями. Директори класу З що неспроможні володіти акціями банку або банківської холдингової компанії. Правління директорів на свій чергу призначають Президента та віце-президента резервного банку, чий вибір може бути підтверджено Радою управляющих.

Кожне відділення резервного банку має власне правління директорів у складі 5 чи 7 людина. Більшість цих директорів призначається резервним банком цього відділення; решту призначають Радою управляющих.

Правління директорів резервних банків та їхнього відділень надають Федеральній резервній системі повну інформацію економічне становище практично у кожному куточку країни. Цю інформацію використовується Федеральним комітетом відкритого ринку виробництва і Радою управляючих до ухвалення важливих рішень щодо грошової политики.

Доход резервні банки одержують у основному з відсотків з урядовим цінних паперів, куплених на відкритому ринку. До іншим важливим джерелам доходу ставляться відсотки на наявні в Системи іноземні валютні інвестиції, відсотки за позиками депозитним установам, і навіть Плата надані депозитним установам услуги.

Після сплати усіх витрат Федеральні резервні банки відправляють залишки свої доходи в Скарбницю. Доходи й витрати Федеральних резервних банків з 1914 року й до сьогодні входять у Щорічний звіт Ради управляючих. Якщо резервний банк ліквідується з якоїсь причини, весь дохід після оплати рахунків вирушає до Скарбницю [9, c. 79].

Як було вказано вище, кожен резервний банк є свого роду акціонерним суспільством, акції якого належать банкам-членам з цього округу. Отже, банки-члены повинні піде у акції регіонального Федерального резервного банку суму, еквівалентну 3 відсоткам від своїх капіталу. Але ці акції не дають права контролю. Їх придбання є офіційної обов’язком кожного банка-члена. Ці акції неможливо знайти були чи закладено. Кожен банк-член отримує з цих акцій щорічно дивіденд в 6 відсотків, як склала законі, право голоси при виборі до правління резервного банку директорів класу Проте й класу У. Ці акції неможливо знайти придбано фізичними лицами.

Статус банка-члена ФРС надає право отримувати позики в Федеральних резервних банках, користуватися їх послугами, і навіть отримувати необхідну інформацію з цікавлячим фінансовим вопросам.

У період 70-х рр. спостерігалося скорочення членством ФРС (за десятиліття понад 500 банків вийшли з ФРС) через недостатньою фінансової вигідності, але змінилася після ухвалення Конгресом в 1980 року закону про дерегулировании депозитних інститутів власності та монетарному контролі, якими резервні вимоги ФРС поширено попри всі депозитні інститути країни. Закон сприяв суттєвого посиленню позицій, і ролі ФРС у кредитній системі США.

4 Діяльність Федеральній резервній системи на сучасному этапе

Американська економіка в масштабах їй немає подібних у світі. По останніх даних, валовий внутрішній продукт США оцінюється зараз у 8,44 трлн. доларів. Багато фахівців вважає, що маховик подібних розмірів, а то й давати йому сповільнюватися, здатні допомогти всьому світу подолати наслідки кризиса.

Федеральна резервна система США залишила базову дисконтної ставки банківського кредиту колишньому рівні в 1,75%. На думку більшості експертів, поки що американська економіка вже не потребує додаткових стимулах для виходу з рецесії [8, c. 16].

Зниження ставок зазвичай стимулює підйом ринку, знижуючи вартість позик і кількість приплив грошей до економіку, тоді як підвищення ставок робиться із боротьби з інфляцією. У заяві комітету управляючих ФРС відзначається, що у стан американської економіки негативно вплинули слабкість фінансових та вища на ринках невпевненість, викликана «проблемами, пов’язані з корпоративної звітністю і що ».

Банківська система США сформувалася в 1980 року під впливом закону про Федеральній резервній системи та прийнятого закону про дерегулировании депозитних установі і монетарному контролі. Основою грошової та надійної банківської системи Сполучених Штатів Америки є Рада управляючих Федеральної резервної системи. Останній чверті ХІХ століття Сполучені Штати залишалися єдиною серед економічно розвинених держав країною, де централізованої організації немає. Банківська структура полягала з величезної кількості дрібних незалежних банків, розмах яких обмежувалася дуже незначною територією; число банків до 1860 року досягло 3000, в 1913 року їх було понад 20 000, близько 7000 їх були эмиссиональными національними банками, інші ж діяли за законам своїх штатів, не мали права на емісію банкнот. Така банківська свобода істотно відрізнялася від неї європейської трактовки.

Американські банки були позбавлені бодай якоїсь можливості побудови системи відділень. Банківська фірма, заснована щодо одного штаті, не мала можливістю перекидання своїх операцій його межі ні через відкриття відділень у іншому штаті, під жодним інакше. Що стосується відкриття відділень всередині свого штату, з дохідними статтями ситуація у різних штатах відрізнялася: деякі штати, переважно, південні, допускали створення банківських відділень, за іншими ж було прийнято закони, котрі забороняли їх створення. Після прийняття національного закону стосовно банківської діяльності декларація про відкриття відділень було збережено лише над тими банками, які увійшли до складу національної банківської системи, Віра вже мала свої відділення. Тому становище більшості банків, які діяли поза у містах, в тій чи іншій ступеня наближалася до становищу місцевих монополій. Загальнонаціональне банківське законодавство про те цілком конкретну схему емісії банкнот. З часом переваги цієї схеми ставали дедалі більше сумнівними. Державні облігації, куди пред’являли величезний попит є основою емісії банкнот, продавалися звичайно з надбавкою; цю обставину разом із правилом, що банк міг зробити емісію лише обсязі 90% вартості куплених облігацій, в значною мірою скоротило прибутковість вкладень для емісійних цілей, й у випадках, коли банк мав можливістю видавати кредити, не вдаючись до емісії, він вважав за краще і робити, що викликало значні коливання обсягом обертаються банкнот рік у рік залежно від регіону. Рада управляючих відпо-відає загальне керівництво контроль над роботою грошової та надійної банківської системи страны.

Головний банкір Америки Алан Грінспен вважає, що економіка США «продовжує зростати », попри серйозні потрясіння, пережиті нею за останній рік. Виступаючи у Раді по міжнародних відносин там, він також завірив ринки з готовністю Федеральній резервній системи (ФРС), яку очолює, продовжувати стимулювати цей рост.

У формуванні основ банківської політики Раді управляючих допомагають дві важливі органу. Перший — Комітет відкритого ринку, складається з семи членів Ради й п’яти президентів федеральних резервних банків, визначає політику Федеральній резервній системи у сфері закупівель й законність продажу державних облігації на ринку. Ці операції є найбільш важливий засіб впливу керівних кредитно — грошових установі на пропонування грошей. Другий — Федеральний консультативну гендерну раду складається з 12 відомих керівників комерційних банків, обраних щорічно за одним від кожного з 12 федеральних резервних банків. Періодично Рада проводить зустрічі із Верховною Радою управляючих і висловлює свої міркування щодо банківської політиці. Проте Рада суто консультативним органом, не має повноважень на формування политики.

Стійкість ринків багато чому пояснюється постійним створення нових, дедалі об'ємніших фінансових інструментів, що роблять фінансову систему загалом понад гнучкою, ефективною і міцної. Минулого літа ФРС зменшила вартість своїх кредитів до 1. 25% - найнижчого за 40 з з років [2, c. 74].

Федеральна резервна система незалежна організація. Вона неспроможна бути скасовано за примхою президента, конгрес не може змінити її роль і функції інакше, як спеціальним законодавчим актом. Тривалі терміни повноважень членів Ради ставлять за мету захистити і ізолювати їхню відмінність від політичного тиску. Через центральні банки здійснюються основні політичні директиви Ради управляючих. Найважливіший їх — Федеральний резервний банк міста Нью-Йорка.

Для вступу до Федеральну резервну систему комерційних банків зобов’язані придбати частку участі у акціонерний капітал федерального резервного банку свого району. Але принципи політики, проведеної федеральними резервними банками, встановлюються державним органом — Радою управляючих. Центральні банки американської капіталістичної економіки перебувають у приватної власності, але управляються державою. Вони керуються не прагненням до прибутку, а йдуть політиці, що з погляду Ради управляючих покращує стан економіки целом.

Федеральні резервні банки роблять депозитних установі теж саме, що депозитні установи роблять людей. Вони приймають вклади банків та ощадних установі надають їм позички. Федеральні резервні банки є банками для банків. З іншого боку у федеральних резервних банків є функція, що її виконують комерційних банків і ощадні установи: випуск готівки. Конгрес уповноважив їх мобілізовувати банкноти федерального резервного банку, які утворюють пропозицію паперових грошей до экономике.

Роль рушійної сили фінансової систем США грають близько 14 800 її комерційних банків. Приблизно 2/3 є банками штатів, тобто приватними банками, що діють у відповідність до чартером штату. Інша третину отримує чартери від федерального уряду, тобто є національними банками. До прийняття DIDMCA ця різниця було важливим, т.к. закон зобов’язував національні банки укладати федеральну резервну систему, тоді як банки штатів самі вирішували приєднуватися до неї чи нет.

У ощадними установами вважаються ощадно-позичкові асоціації, взаимно-сберегательные банки і кредитні спілки. Зберігаюче установа — фінансове кредитне установа, які залучають грошові кошти населення у вигляді ощадних вкладів, якими виплачуються проценты.

Головною особливістю американських ощадних установ є спеціалізація над ринком заощаджень населення, орієнтованому масову обслуговування контингенту на осіб із невисоким та середнім рівнем доходів. Депозити цієї категорії вкладників становлять основу пасивів ощадної системи. Зберігаюче справа є особливою сегменті ринку банківських послуг CSFB США, кордону якого суворо визначено державним регулированием.

Розвиток ощадних інституцій у США тісно ув’язано з використанням їх активів про надання позик під житлове будівництво. Ощадну система США функціонує як спеціалізована мережу кредитних установ, провідною функцією якої є забезпечення стабільного масового припливу фінансових ресурсів на житловий рынок.

Наявність обмежень діяльності ощадних установ знижувало їхні можливості щодо конкурувати коїться з іншими операторами фінансового ринку. А переваги, що надає держава ощадної системі, не компенсували їй фінансових втрат. На початку 80-х ощадну система опинилася у важкому кризу, угрожавшем її збереженню. У пошуках способів виживання ощадні установи починають диверсифікувати своєї діяльності як універсальні банки, щоб виходити нові ринки, зокрема шляхом поєднання з стійкішими, мобільними і гнучкими структурами, такі як банківські холдинги. Більшість ощадних банків формою пайові. Їх вкладники є зовнішніми кредиторами, вони — співвласники банка.

Ощадні установи США мають самостійні й окремі від Ради управляючих і федеральних резервних банків органи контролю. Але DIDMCA розширив кредитні повноваження ощадних установі (у частині видачі позичок підприємствам, і споживачам) і навіть поставив ссудосберегательные асоціації під контроль резервної системи. Зараз ощадні установи поширюються резервні вимоги, завдяки чого вони можуть отримувати позику Федеральній резервній системи [11, c. 24].

Останніми роками спостерігається тенденція зміну характеру відносин власності у зв’язку з масовим перетворенням взаємних асоціацій в акціонерні товариства. Акціонерні УСА мають більші можливості по збільшення капіталів фондів. Крім залучення депозитів можуть випускати акції. УСА прагнуть максимізувати рентабельність своїх операцій та дозволяють збільшити частку ринку з допомогою реклами. Вони припускають вищі ставки по ощадним депозитах. Темпи зростання кількості їх ресурсів немає і операційних доходів динамічніше, ніж в взаємних асоціацій. Однак у умовах дерегулювання акціонерні УСА мають тенденцію до проведення більш ризикових операцій. Вони піддаються вищим ризикам втрат по кредитним операціям. Тому у тому числі спостерігається більше банкрутств по порівнянню з взаємними асоціаціями. Разом про те взаємні УСА мають більш високі операційні витрати під впливом відділення функції володіння від функції управления.

Нині ФРС різко знизило відсоткові ставки за кредитами. Зниження ставок зазвичай стимулює підйом ринку, знижуючи вартість позик і збільшуючи приплив грошей до економіку, тоді як підвищення ставок робиться із боротьби з інфляцією. У заяві комітету управляючих ФРС відзначається, що у стан американської економіки негативно вплинули слабкість фінансових та вища на ринках невпевненість, викликана «проблемами, пов’язані з корпоративної звітністю і що ».

ФРС висловила у тому, нинішня кредитно-грошова політика разом із як і відчутним зростанням продуктивності економіки призведе «згодом поліпшити ділового клімату «. Разом про те у «заяві ФРС підкреслюється, що економічні ризики більшою мірою стосуються не зростання, а подальшого ослаблення экономики.

Раніше, починаючи з березня, ФРС висловлювала думка у тому, що це ризики розподіляються порівну між обома можливостями. Така зміна традиційно вузьке формулювання фахівці розцінюють, як свідчення готовності ФРС стати надалі на зниження дисконтних ставок, якщо економіка нічого очікувати розвиватися досить швидкими темпами.

Проте кілька експертів вважають, що ФРС нічого очікувати знижувати ставки цьому року, оскільки вони й перебувають у найнижчому протягом останніх 40 років рівні, що її практично гарантує економічне піднесення. Наступне засідання комітету управляючих ФРС намічено кінець вересня 2004 року [8, c. 17].

Заключение

У результаті розгляду цієї теми в курсової роботі, Було зроблено з порівняльного аналізу діяльності двох банківських систем — білоруської і американской.

Кризові процеси у сьогоднішній економіці істотно ускладнюють становище у банківський сектор Білорусі. Можливості отримання надійної прибутку щодо скорочуються. Фінансові труднощі банківських партнерів, і клієнтів, криза неплатежів ускладнюють становище банків, а найменш стійких їх призводять до банкрутства. Афери із засобами населення підривають довіру до інститутів. Інфляційні сплески, прогнози зростання нестабільності, слабка передбачуваність державної економічної політики підвищують ризик як виробничих інвестицій, а й будь-яких довгострокових процессов.

Найбільші банки накопичують певний потенціал на фінансування проектів, у пріоритетних галузях, створення стратегічних фінансово- промислових альянсів як «локомотивів «білоруської економіки. Підвищився інтерес великих банків до вкладенням в економічно необхідні або оригінальні і конкурентоспроможні на світовий рівень производства.

Спостерігаючи ситуацію нашого банківського сектора залежать будемо сподіватися те що, що ми досягнемо високого рівня показників функціонування банківської системы.

Матеріал даної курсової роботи висвітлений у широкому спектрі літератури: Супян У. «Проблеми теорії та практики», Волобуєв У. «Фінанси, облік, аудит», Соколова В.І. «Бюджети місцевих органів влади США» і багатьох інших статтях і учебниках.

1. Бабічева Ю.О. «Банківська справа», уч. посібник, М: Економіка, 1998, з. 73-

81. 2. Волобуєв У. «Еволюція моделі змішаної економіки та бюджетна макростратегия США"// ФУА, 2003, № 8, с. 72−74. 3. Друзик Я. Н. «Фінанси світу: доларизація"// ФУА, 2003, № 29, с. 23−29. 4. Жогло Д. В. Журнал «Асоціація білоруських банків, 2004, № 5(121), с. 16-

28. 5. Жукова Е. Ф. «Гроші, кредит, банки» — підручник, М: Банки біржі, 1999, с. 78−84. 6. Колесников У. «Банківська справа», Мн: Фінанси і статистика, 1999, с. 315-

319. 7. Лученок А.І. «Грошово-кредитна політика зберігає приемственность"//Национальная економічна газета, № 100(717), 2004, с. 43−51.

8. Супян У. «Роль держави у економіці: американський досвід"// Проблеми теорії та практики управління, 2004, № 4, с. 14−17 9. Соколова І. «Бюджети місцевих органів влади США: як їх підґрунтя і витрачаються"// Людина й працю, 2002, № 7, с. 20−33. 10. Банківська система і фінансовий капітал США, «Світова экономика.

Економіка розвинених країн" - підручник, М: 2002, з. 222−228. 11. Бюджетна політика США наприкінці століття // США, Канада, № 12, с. 77−80. 12. Про правила організації готівкового грошового звернення до РБ от

25. 07. 2001// Банківський вісник, 2002, № 15, с. 56. 13. Регіональні банки і проблеми кредитування реального сектора экономики

// Бізнес і банки, 2003, № 29, с. 19−23.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой