Уголовное право буржуазних держав новітнього времени

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Право


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

року міністерство освіти Російської Федерации

Костромської Державний Технологічний Университет

Кафедра теорії та держави і права

Кримінальну право буржуазних держав новітнього времени

КУРСОВАя РАБОТА

Виконав: Яцух І. У., грн. 02-Ю-49

Науковий керівник: до. і. зв., проф. Евстратов А. М.

Кострома

2002

план

Запровадження 3

Уголовное право Англії 6

Загальна частина 8

Злочин 8

Суб'єкт злочину 11

Система покарань в Англії 15

Особлива частина вже 17

Державні злочини і злочину проти порядку управления

18 злочину проти зовнішньої безпекою держави 18

Зазіхання головою держави й внутрішню забезпечення безпеки держави 20

Злочини проти виборчого права 21

Протидія провадженню правосуддя 22

Посадові злочину 23

Злочини у сфері господарських відносин 26

Заподіяння громадського шкоди 27 злочину проти особистості 28

Зазіхання життя 28

Статеві злочину 31

Злочини проти честі 32

Майнові злочину. злодійство 33

ПРОступки, переслідувані гаразд сумарною юрисдикції 34

Уголовное право Франції 35

Загальна частина 36 злочин 36

Суб'єкт злочину 37

Система покарань 40

Особлива частина вже 43

Державні злочину 43

Злочини проти чоловіки й людства 48

Злочини проти честі 52

Злочини проти власності 53 злочину проти суспільного ладу, 55

Посадові злочину 57

Заключение 58

Список використаної літератури 60

Для новітнього періоду характерні як суттєві зміни у політичних системах, конституціях буржуазного суспільства, а й помітна еволюція усієї своєї правової системи. Оновлення, що відбулося у праві капіталістичних країн XX в., торкнулося як він форму, і зміст. Це відновлення пов’язано, передусім, з глибинними процесами розвитку самого капіталізму, вступило постіндустріальну фазу, коли право використовується на вирішення нових громадських завдань, обумовлених ускоряющейся інформаційної та науково-технічної революцією, усложнившейся і модернизирующейся економікою, актуальними старими і знову що з’являються социально-классовыми протиріччями. Право країн Заходу на етапі його розвитку відбиває змінилося співвідношення сил поставляють на світовий арені, усугубляющиеся господарські міжнародні зв’язку й набираючі силу інтеграційні процеси у сфері економічно і політично. Таким чином, основне призначення права у сучасних умовах полягає у захисту тієї соціально-політичної структури, що склалася попередніх щаблях розвитку капіталістичного суспільства, у збереженні цього товариства і сформованих у ньому демократичні традиції, трансформувавши і пристосувавши його до нових громадським потребам. У цілому нині всім правовим системам сучасного капіталізму притаманні різке зростання правотворческой діяльності державні органи, підвищення ролі юридичної форми громадських відносин, орієнтація на право як у загальновизнану і самостійну цінність. Право в капіталістичних країнах у XX в. відрізняється великий пристосовуваністю, здатністю регулювати суспільні відносини при різних політичних режимах.

Поглиблення соціальних протиріч капіталізму призвело до небаченому зростанню злочинності в буржуазних країнах. Ця тенденція віднаходить своє вираження у збільшенні общеуголовной злочинності й у широкому поширенні організовану злочинність, зростанні злочинів, скоєних неповнолітніми. Спостерігається зв’язок злочинності з кризовими явищами у соціальній і приклад духовної життя суспільства, з особливостями психобиологических характеристик правопорушників. У цих умовах влади намагаються знайти ефективніші методи боротьби з злочинністю. Для цього він дедалі більша увага приділяється виробленні нової і всеосяжної державної кримінальної політики. Вона формулюється і ввозяться конкретних країнах по-різному залежно від структури та динаміки самої злочинності, від розробленість кримінологічних і пенітенціарних підходів, від рівня активності демократичних сил суспільства та їхні здібності відстоювати гуманістичну лінію кримінальне право. Кримінальна політика всі у меншою мірою зводиться тільки в уголовно-правовому примусу. Вона передбачає також здійснення всього комплексу соціально-економічних і виховних програм, які мають криминолого- профілактичні цели.

У нашій роботі ми розглянемо кримінальна право сучасних буржуазних держав — Англії та Франції. Цю тему цікава нам тим, що, у- перших, вона є актуальною у питанні запозичення закордонного досвіду кримінального законом і, по-друге, дозволяє простежити еволюцію капіталістичного права у її кримінально-правовому аспекте.

Література у галузі права має у Англії великої ваги, ніж у сусідніх галузях права, і адвокати і дуже полюбляють посилатися наукові авторитети. Це Едуард Кок (1552−1633), має репутацію самого обізнаному з юристів свого часу, та її працю «Інституції англійського кримінального права»; Блекстон та її «Коментарі з права Англії»; сучасний юрист Фредерік Поллок (помер 1937 г.); «Кримінальну право» (1961) Гол. Вільямса. Проте теоретична трактування питань кримінального права в англійської юридичної літературі звичайно піднімається вище емпіричного рівня. У дуже великому числі випадків нею здоровий глузд — вищий аргумент. Як помічав професор Пестощів, англійські юристи зробили мало або зовсім нічого науці права. 1]

У Франції кримінально-правової літературі приділяють також велике увагу, що з досить високою рівнем правової думки. Створена наприкінці XVIII — початку ХІХ ст. під впливом французької революції правова система Франції в основних своїх рисах, попри ускладнення її структури, модернізацію основних правових інститутів, розвитку її джерел, збереглася б і до початку XX в. Протягом всієї у першій половині XX в. мови у Франції формально продовжувала діяти класична наполеонівська кодифікація права, у цьому числі Кримінальним кодексом Наполеона. Та й після Другої світової війни усложнившийся характер життя, нові економічні процеси, зростання правової культури та інші чинники призвели до у себе поступове відновлення традиційних наполеонівських кодексів. Струнке і яке закінчила вираз кримінально-правова програма нової доби (класична школа кримінального права) отримала французькій Кримінальному кодексі 1810 р., розробленому за Наполеона I. Хоча Кодекс у низці моментів представляв собою крок тому за порівнянню із законодавством епохи революції, загалом він був прогресивним для свого часу документом. У ньому проводилася ідея рівності осіб перед кримінальним законом, вводилися ясні критерії злочину, чітко окреслювався коло покарань тощо. Важливо, що у відмінність від англійського кримінального права, мови у Франції суди й правоохоронні органи використовують тільки нормативно-правові акти, намагаючись уникати прецендентного тлумачення права. На Англії відсутні і кодекси, покликані закріплювати основи нормативно-правового регулювання окремій галузі права.

Отже, аналізований нами питання кримінальному праві сучасних Англії та Франції значною мірою матиме як правову, а й історичну основи. Звідси випливає думка про значної ролі правонаступності у тих державах, хоча не чужі обновленческие тенденції в кримінально-правової сфері законодательства.

Кримінальну право Англии

Чинне кримінальна право Англії знає двоякого роду джерела — судові прецеденти і закони. Судові прецеденти опубліковані збірниках й нової доби, більшість із яких визнані офіційними і на них можна посилатися у суді. Важливим сучасним збіркою загального характеру є виходять з 1866 р. Судові звіти. Особливого значення мають також Збірники судових рішень щодо кримінальних справ і Звіти по кримінальної апеляції (з 1909 р.). законами від часу зміцнення конституційної монархії є рішення Парламенту, лунаючи з дозволу короля в ролі законів. Для деяких областей кримінального права (наприклад, в відношенні зубожіння і проституції) мають значення місцеві статуты.

Розвиток кримінального права Англії XX столітті відбивало і міняються громадські умови, зокрема зростання злочинності. Необхідність перебудови кримінальної політики спричинила у себе реформу кримінального права. Найбільш серйозна перебудова англійського кримінального права відбулася у другої половини XX в., особливо після створення в 1965 р. Правовий комісії, що поставила своїм завданням підготовку кодифікації права Англії. Особливо енергійно комісія здійснювала кодификационные роботи у сфері кримінального права. До 1985 р. підготували навіть проект кримінального кодексу, опублікований ознайомлення з нею широкій міжнародній громадськості. Проте прийняття цього кодексу загальмувався. З огляду на зрештою кодифікацію кримінального права, Правова комісія, і парламент виконали велику попередню роботу з систематизації кримінального права Англії. У 60−80-е рр. ухвалили цілу низку дуже важливих актів з питань загальної частини кримінального права. Особливе місце тут зайняв Закон про кримінальному праві 1967 р., який скасував що було анахронізмом традиційне розподіл всіх злочинів на фелонию і мисдиминор. Ще раніше, в 1945 р., було скасовано і такі середньовічна категорія злочинів, як зрада (тризн). У результаті цілого ряду актів (Закон про злочинному замаху 1981 р., Закон про виправлення правопорушників 1974 р., серія законів про кримінальному правосудді - 1982, 1988, 1991 рр. та інших.) переважна більшість інститутів загальної частини кримінального права виявилося істотно реформованим, старовинні правила загального права були потіснені. Вони зберегли у себе регулювання таких інститутів, як напад, незавершене злочин, визначення характеру провини, та більшість складів злочинів було закріплено в статутном праві (Закони про крадіжку 1968 і 1978 рр., Закон про підробках і фальшивомонетничестве 1981 р.). У результаті активної діяльності парламенту, у сфері кримінальної політики до 90- м рр. XX в. лише незначну число окремих видів злочинів виявилося у сфері регулювання загального права. У тому числі: недонесення про зраду, окремі види убивств. А основна маса складів злочинів визначається тепер статутами.

Загальна часть

Преступление

Все злочинні діяння діляться у «англійському кримінальному праві два роду по процесуальному ознакою, саме з порядку їх переслідування, який відповідає більшої або меншої тяжкості злочинів; кого встановлено порядок переслідування, з обвинувальним актом, й інших — порядок сумарною юрисдикції без обвинувального акта. Так як рід творення злочинів прийнято називати власне злочином, усю другу величезну групу творення злочинів можна було б назвати провинами; в англійської юридичної літературі їм відповідного найменування не існує: із процесуального ознакою вони називаються «суммарными» злочинними деяниями.

У другій половині ХХ століття у законодавчому порядку було введена нова класифікація творення злочинів. Це насамперед виділення більш серйозних злочинів, які встановлювалося покарання як позбавлення свободи терміном понад 5 років. Для злочинів цієї групи було встановлено спрощена процедура арешту підозрюваного. Для інших злочинів, як менш суспільно небезпечних, таку процедуру арешту не передбачалася. У Законі про злочині (покарання) 1997 р. говориться про серйозних злочинах. Злочин, досконале в Англії й Уельсі, визнається серйозним, коли вона одна із наступних, саме: а) замахом, змовою чи підбурюванням до тяжкої вбивства; б) злочином, відповідно до параграфа 4 закону про злочинах проти особистості 1861 р. (підбурювання до тяжкої вбивства); в) простим убивством; р) злочином, відповідно до параграфа 18 закону про злочинах проти особистості 1861 р. (навмисне поранення чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень); буд) згвалтуванням чи замахом на згвалтування; е) злочином, відповідно до параграфа 5 закону про статевих злочинах 1956 р. (статеві зносини з дівчиною до 13 років); ж) злочином, відповідно до параграфа 16 (володіння вогнепальною зброєю з наміром завдати шкоди), параграфу 17 (опір арешту) чи параграфу 18 (носіння вогнепальної зброї, із злочинним наміром) закон про вогнепальній зброї 1968 р.; і) пограбуванням, якщо під час скоєння злочину злочинець володів вогнепальною зброєю або його імітацією у значенні даного Закона.

До відомого часу власне злочину ділилися втричі групи, котрим у російській немає жодних відповідних найменувань; це злочину, складові «тризн», «фелонию» і «мисдиминор».

Англійське «тризн» є найменуванням певної групи злочинів, яке обіймає і ті зазіхання на зовнішню безпеку, які російською можуть бути названі державної зради, і ті, що з погляду наших правових уявлень не можуть бути під поняття зради. Це зазіхання на особистість короля, наступника престолу і навіть у деяких вищих посадових осіб. Найменування цих зазіхань зрадою відповідає погляду феодальної епохи, за яким й усе населення держави полягала, крім короля та її сімейства, з підданих короля й обов’язки підданих стосовно королю виводилися з боргу верности.

Закон про кримінальному праві від 21 липня 1967 р., який набув чинності із першого січня 1968 р., скасував розподіл злочинів на тризн, фелонию і мисдиминор. Виробництво завжди здійснюється за правилам, раніше передбачених для «мисдиминоров». «Фелония» — термін феодального права, яким називалося всяке порушення обов’язків васала стосовно сюзерену і навпаки. Є вказівку і відповідні ознаки фелонии: крім конфіскації майна, те, що «фелония» (крім дрібної крадіжки) на відміну «мисдиминора» карала смертю і трагічне обличчя, обвинявшееся в «фелонии» не мало права викликати свідків захисту, і навіть користуватися допомогою адвоката. Якщо спочатку «фелонией» називається відмову у покорі сюзерену, коли таке була потрібна (нанесення йому побоїв і т.п.), те з часом значення «фелонии», як влекшие у себе конфіскацію майна, отримали самогубство, розбій, зґвалтування та ін. До того (1967 р.) «фелонией» вважалися всі ті злочину, які раніше за загальним праву вабили у себе конфіскацію майна, крім того будь-який статут міг оголосити «фелонией» будь-яке преступление.

За винятком «тризн» всі злочини, які підходять під поняття «фелонии», становили групу «мисдиминор» (літер. — провина). Перелік практичних наслідків що з розподілом злочинів втричі групи, доречний в розповіді про англійському кримінальному право лише тому, що вона відразу виводить на «стиль англійського» кримінального права, дає уявлення про надзвичайної труднощі й казуистичности його норм. Зазначимо найважливіші наслідки кваліфікації діяння як «фелонии» чи «мисдиминора»:

1) Що стосується співучасті при «фелонии» розрізнялося співучасть головне і додаткове з різноманітною відповідальністю для співучасників. При «мисдиминоре» всі учасники відповідали одинаково.

2) Що стосується відповідальності за недонесення. Недонесення про злочині становила самостійне злочин, якщо хтось- або доніс про «тризн» чи «фелонии», яких не мав нічого спільного, і становила злочину, коли особа знало і довело до влади про «мисдиминоре».

3) Що стосується звільнених під поручництво. Обвинувачуваний в

«тризн» чи «фелонии» у відсутності права вимагати звільнення під поручництво, а обвинувачуваний в «мисдиминоре» мав абсолютне декларація про звільнення під поручительство.

4) Що стосується арешту підозрюваних у злочині осіб. Кожен міг без судового наказу заарештувати обличчя, щодо якого були розумні підстави підозрювати, що він скоєно «тризн» чи «фелония». Але такої права арешту без судового наказу немає (за малим винятком) стосовно осіб, підозрюваних у скоєнні злочину, составляющего

«мисдиминор».

5) Що стосується покарання. Серед злочинів, складових только

«мисдиминор», був які несли у себе страту. Обличчя, присуджене за «тризн» чи «фелонию», часом втрачала право позову у цивільному суді України та права розпоряджатися своїм майном. Отже скасування розподілу злочинів на «фелонию» і «мисдиминор» стало істотним прогресивним кроком англійського кримінального законодавства, оскільки це значно полегшило діяльність не лише правоохоронних органів, а й судам.

Суб'єкт преступления

Англійське право не безумовно виключає юридичних осіб у складі можливих суб'єктів злочину. Корпорація може бути залучена до відповідальності за діяння, після якої робляться у себе особисте покарання. Але корпорація то, можливо засуджено і зазнала грошовому штрафу за «пасквіль», за заподіяння шкоди чи прояви бездіяльності чи зловживання владою порушення жодного обов’язку, покладеною законом. Хоча твердих правових критеріїв кримінальної відповідальності юридичних англійське право не выработало.

Особами, які звільняються й від кримінальної відповідальності у силу займаного ними становища, є: 1) Король, який «неспроможна зробити злочину» бо «його воля занадто завершена, щоб творити неправду». 2) Посли й обличчя, що входять до склад службового персоналу посольства іноземної держави. Що стосується звільнення дипломатичного представники обійманої ним посади він негайно втрачає привілей безвідповідальності за злочинне діяння, яке може бути ним совершено.

Основною проблемою у навчанні про суб'єкт злочину — фізичну особу є питання неосудності. По англійської праву неосудність може бути обумовлена віком, на хворобу, опьянением.

Неосудність віком визначається залежність від приналежності неповнолітнього до однієї з трьох вікових груп. Малолітні діти в віці до 10 років (ст. 16 Закону 1963 р.) звільняються й від кримінальної відповідальності, т. до. проти них діє незаперечна презумпція нездатності відповідати за дії. Для малолітніх віком від 10 до 14 років презумпція неосудності стає спростовної, т. до. діє принцип римського права «зловмисність заповнює недолік віку». Неповнолітніх віком від 14 до 21 року відповідають в обсязі, та його вік служить основу пом’якшення покарання або приміщення в особливі закладу для неповнолітніх. За законом про убивствах 1957 р. особи, які досягли 18-річного віку момент скоєння злочину, може бути засуджені тільки в позбавлення волі на певний строк, але з може бути засуджені до страти і до довічного позбавлення волі за злочину, передбачені цим законом. Стаття 17 закону про правосудді з кримінальних справ 1948 р. передбачає, що тюремне ув’язнення застосовується до неповнолітнього до 21 року, лише якщо суд визнає, що ніякі інші методи впливу не принесуть необхідного результата.

Критерій неосудності внаслідок таки душевну хворобу обвинувачуваного визначається доктриною, викладеної нарадою суддів у 1843 р., відповідно до якої «щоб посилання душевну хвороба могла послужити аргументом за захистом, має бути ясно доведено, що під час скоєння злочину обвинувачуваний діяв під впливом такого дефекту свідомості, проистекающего з таки душевну хворобу, коли було розуміти природи і їхні властивості скоєного їм дії, чи, якщо це розумів, але з міг віддавати собі звіту в протизаконність те, що він робить». Безмотивность злочину не служить основою висновку про душевної хвороби. Доктрина 1843 р. розрізняла також повну і часткове божевілля, причому за основу визнання особи навіженим приймається, зазвичай, лише повне божевілля. Необхідно відзначити, що Доктриною 1843 р. встановлено презумпція осудності, обов’язок спростування якої доручається захист. Навіть тому разі, коли душевна хвороба обвинувачуваного встановлено, передбачається, що він зробив злочин в світлий проміжок, поки гидке нічого очікувати доведено. За законом про кримінальному судочинстві у справах несамовитих від 31 серпня 1964 р. душевнохворий, який учинив злочин, визнається «невинним через неосудності». Від божевільних чи помішаних відрізняються розумово дефективні, що у ставлення тих замість вироку про покарання самим судом може бути зроблене розпорядження про приміщенні їх у спеціальну наукову установу чи про віддачі його передачі під спостереження. Істотні зміни у правове регулювання питання про неосудності вніс закон 1957 р. про вбивства, який допустив при обвинувачення на тяжкому убивстві змога захисту посилатися на зменшену свідомість. Стаття 23 закон про відповідальності за вбивство 1957 р. встановлює, що: 1) якщо обличчя робить вбивство чи при скоєнні вбивства, вона може бути засуджено тяжке вбивство, тоді як його психіці є відхилення від норми, значно ослабляющие його можливість відповідати за свою поведінку; 2) при обвинувачення на тяжкому убивстві захист має довести, що обвинувачуваний за зазначеними вище підставах ні відповідати за тяжке вбивство; 3) за дотримання цих умов обвинувачуваний незалежно від цього, був він виконавцем чи співучасником, замість відповідальності за тяжке вбивство відповідає за просте вбивство; 4) проте, таке пом’якшення відповідальності не поширюється на кваліфікацію дій інших брали участь у убивстві лиц.

Сп’яніння дуже довго вважалося щодо англійської праві обставиною, яке підвищує відповідальність і не звільняючим від нього. Проте розвиток права істотно змінило це положення. Питання значенні сп’яніння було піддано тому детальному розгляду палатою лордів в 1920 р. У цьому було сформульовано становище, за яким, тоді як результаті надмірного вживання алкоголю настане стан душевної хвороби, питання кримінальному переслідуванні дозволяється цілком як і, як і вирішується при таки душевну хворобу, приходу внаслідок будь-якої інший причини. Що стосується вбивства було висловлено, що, якщо буде встановлено, що обвинувачуваний внаслідок сп’яніння було мати чітко сознанного наміри убити чи заподіяти тілесного ушкодження, але ж короткий час він ні цілком позбавлений свідомості те, що він ставить, він піддається покаранню не було за навмисне, а й за необережне вбивство. За законом 1898 р., якщо суд знайде, емоційне обличчя, віддане суду по обвинувальному акту і засуджене за злочин, кримінальне в’язницею чи каторгою, зробило злочин під впливом сп’яніння або що сп’яніння було чинником, сприяло скоєння злочину, і якщо притому обвинувачуваний сам визнає, чи присяжні засідателі визнають, що він — звичний п’яниця, то така особа можливо, у доповнення покарання чи замість покарання вміщено в реформаторий для п’яниць терміном не вище трьох років. З того самого закону терміном не більше трьох років то, можливо вміщено в реформаторий для п’яниць обличчя, засуджене в сумарному порядку щонайменше ніж тричі на протягом року під певні провини, пов’язані з пияцтвом, якщо буде визнано звичним пьяницей.

Система покарань в Англии

Англійське кримінальна право довго страждало пороком нерозважливої і варварської жорстокості. Як приклад такий жорстокості досить згадати, щодо 1783 р. карався стратою той, кого протягом місяці вбачали у суспільстві циган. Та згодом кримінальна законодавство в Англії зробило поступки вимоги цивілізації, куди зазвичай посилалися під час обговорення проектів подальшого пом’якшення покарань. Проте і тепер англійське кримінальна законодавство залишається однією з суровых.

Після 1948 р. англійське кримінальна право знає три покарання: 1) страту; 2) тюремне ув’язнення; 3) штраф. Нині вони скасовані. Закон 1965 р. призупинив застосування страти п’ять років як кримінального покарань навмисне вбивство. Практично в ролі кримінального покарання застосовуються тюремне ув’язнення і штраф.

До 1965 р. смертну кару застосовувалася чотири випадках: за навмисне вбивство, за зраду государеві чи батьківщині, за піратство з насильством і поза підпал королівських кораблів, портів, складів. Практично смертну кару найчастіше за навмисне вбивство. Законом 1933 р. вік, куди смертну кару не застосовувалася, одержав підвищення до 18 років. До 1868 р. смертна страту виконувалася публічно. Смертна страту наводилася у виконанні в стінах в’язниці у присутності шерифа, начальника в’язниці, священика, тюремного лікаря, і інших посадових осіб в’язниці на вимогу шерифа. По закону 1907 р. вирок до страти мав проводитися в виконання до закінчення 10 днів із час його проголошення. Закон 1957 р. про вбивства впровадив поняття зменшеної осудності, при констатації якої винний відповідає не було за тяжке, а й за просте вбивство, що виключало можливість застосування страти. Закон 1965 р. передбачає, що мого обличчя, котрі вчинили тяжке вбивство засуджують до довічного тюремного ув’язнення. Призначаючи як довічне тюремне висновок, суд може рекомендувати міністру внутрішніх справ будь-якої мінімальний термін, до закінчення якого засуджений заборонена освобождению.

Законом 1948 р. було скасовано каторга як особливий виду покарання, скасовано також тюремне ув’язнення з тяжкими роботами. Скасований також три ступеня (з вигляду режиму) ув’язнення за злочину. Тюремне висновок за «мисдиминор» може бути призначено про всяк термін. Закон про кримінальному правосудді 1961 р. передбачає, що особам, які досягли 17- років, тюремне ув’язнення не застосовується. Отже, наведені закони скоротили застосування ув’язнення як особливого виду, звівши його тільки в випадків, коли жодна інша міра покарання не досягне мети. До 1948 р. як особливого виду передбачалися тілесні покарання, застосовувані лише у особам чоловічого статі. Дорослий чоловік (який сягнув 16-річного віку) міг стати присуджено до тілесному покаранню, коли він вироком суду визнано несправним негідником; коли він засудили за злочин проти государя; за розбій при обтяжуючих обставин; за сутенерство (т. е. за проживання в цілому або частково рахунок коштів, видобутих шляхом проституції). Законом 1948 р. про кримінальному правосудді тілесні покарання було заборонено. Вони збережені як дисциплінарного впливу на місцях позбавлення свободы.

Покарання штрафом посідає у англійському кримінальному праві велике місце. Усі діяння, які представляють «мисдиминор», можуть волокти покарання штрафом. Штраф як покарання найчастіше застосовується за автотранспортні злочину, деякі статеві злочини минулого і інші злочину проти моральності. Ще Енгельс зазначав безліч штрафних санкцій у «англійському кримінальному праві як дуже яскраве виявлення класового нерівності. Несплата штрафу тягне у себе в’язницю, у якому направляються ще й особи, не уплатившие, хоча ще й внаслідок неимения коштів, аліментів чи податків. За законом 1935 р. наказ про взяття за грати за несплату штрафу обличчям, якого було призначений термін для сплати, видавався після попередньо виробленої присутності цієї особи перевірки средств.

Англійське право передбачає також умовне осуд винного без призначення покарання. Цей порівняно новий інститут нерозривно пов’язані з дуже старим інститутом поруки, суті якого у тому, емоційне обличчя, від якої, за постановою суду, має бути відібрано запорука, зобов’язується до дохід скарбниці відому суму про те, що від послуг цього зобов’язання воно звільняється, якщо виконає умова (це може бути явка до суду на визначений час і непорушення на цей день світу у відношенні короля та її підданих, або тільки непорушення світу у протягом часу й, чи хорошу поведінку загалом у протягом відомого проміжку часу). Від імені, від котрого вимагається запорука, одночасно то, можливо зажадали та поруки однієї чи кількох, як гарантію виконання зобов’язань, викладеного в ручательстве. Закон 1967 р. про кримінальному правосудді ввів низку інших правил, що стосуються умовного осуду. Так, умовне осуд до тюремного ув’язнення допускається на термін від року у три роки (операційний срок).

Особлива часть

У цій частині нашої роботи ми зупинимося у злочинів, що є найважливішими за складом і особливо яскраво розкривають природу англійського капитализма.

Державні злочини минулого і злочину проти порядку управления

У англійському праві цих злочинів носили до 1945 р. назва «зради» і розглядалися як порушення вірності королю, зрада государеві. У цьому концепції зберігався пережиток середньовіччя, коли вірність була тим ідеологічним знаряддям, яке служило зміцненню влади сеньйорів, поміщиків, голови сімейства. У розділі про державних злочинах ми розглянемо злочину проти зовнішньої безпекою держави, зазіхання головою держави й внутрішню забезпечення безпеки держави і зазіхання на виборчі права граждан.

злочину проти зовнішньої безпеки государства

До злочинів проти зовнішньої безпеки держави Закон 1870 р. відносить зраду, під якої розуміється ситуація, коли хтось, приєднавшись до ворогів короля у його державі, надасть їм сприяти чи допомога не більше держави чи десь у іншому місці. За законом 1870 р. зрадники приговаривались до повішення. Під час Другої світової війни було видано Закон про державну зраду (1940 р.), у статті 1 якого вказувалося: всякий, хто з наміром допомогти ворогу вступить у змову з іншими особами з метою здійснення дій, сприяють морським, сухопутним чи повітряним операціям противника, що перешкоджають аналогічним операціям Збройних Сил його величності чи які під загрозу людські життя, винен у скоєнні фелонии і підлягає страти. До цієї категорії злочинів належить і шпигунство, передбачений законами 1911, 1920 і 1939 рр. про державну таємницю. Шпигунство тягне у себе покарання як позбавлення волі до 14 років. Закони ці передбачають ряд діянь, аналізованих як зазіхання інтереси охорони державного таємниці від видачі представників іноземної держави. Є шпигунством, якщо хтось з єдиною метою, загрозливою безпеки та інтересам держави: а) наблизиться до якогось заборонному місцеві, буде оглядати такому місці чи пройде нього; б) зробить малюнок, знімок, план, модель чи нотатки, придатні у тому чи розраховані те що служити супротивнику; в) отримає, збиратиме, запише чи оприлюднить чи повідомить іншій юридичній особі секретний офіційний шифр чи пароль, чи начерк тощо. п., й інші відомості придатні у тому чи розраховані те що служити супротивнику. Під «заборонним місцем» у своїй розуміються: а) всяке оборонну спорудження, арсенал, належать військовим чи морським силам підприємство, фабрика, табір, корабель, повітряний судно, телеграф, телефон, бездротова чи сигнальна станція, належать «його величності», чи зайняті їм, або від імені; б) всяке місце, хоча б і ні те що «його величності», у якому выделываются, ремонтуються, запасаються, складаються предмети військового спорядження, креслення та інші за угодою з «його величністю»; в) всяке місце, те що його «величності» чи що використовується щодо його цілей, для цього часу воно наказом належного міністра оголошено заборонним місцем; р) всяка залізниця, гужова дорогу й інші шляхи повідомлення землею чи у воді і місце, що використовується для газових, водяних, електричних та інших підприємств державного значення, чи всяке оголошене міністром внутрішніх справ для цього часу заборонним місце, у якому выделываются, поправляються і складаються предмети військового спорядження, креслення й інші, хоча б і ні від імені «його величності». Слід зазначити особливу скрупульозність, з якою наводяться переліки законів про шпигунстві: законодавець боїться випустити з поля свого зору який-небудь вимагає охорони об'єкт чи якесь підозріле действие.

Визначну особливість англійського законодавства про шпигунстві становлять презумпції винності, що у ньому встановлено. Так, «якщо який-небудь знімок, план, зразок, замітка, матеріал, документ чи відомості, які стосуються місцеві, заборонному себто закону, будуть зроблено, добуто чи передані обличчям, які мають те що законних повноважень, то до того часу, поки гидке нічого очікувати доведено, має вважатися, що вказане було зроблено, видобуто чи передано із єдиною метою, загрозливою безпеки чи інтересам держави». Своїми всеосяжними переліками в поєднанні із встановленими презумпциями англійські закони про державну таємницю відкривають широке полі для переслідування осіб, в відношенні які є лише невиразні подозрения.

Зазіхання головою держави й внутрішню безпеку государства

До цій групі злочинів ставляться, передусім, такі злочину, передбачені законами про зраду 1351 і 1795 років: 1) зазіхання життя до короля, королеви чи його батьками старшого сина — наступника престолу, з їхньої тілесну недоторканність чи позбавлення їх свободи, так само як і намір зробити цих злочинів, за умови що таке намір проявилося під час якомусь відкритому дії (наприклад, написані слова); 2) згвалтування дружини короля (але з вдови його), його старшої незаміжньою дочки, дружини батьками старшого сина — спадкоємця короля; 3) повстання проти короля За такі дії передбачене покарання як смертної страти (закон 1848 р. пом’якшив покарання, передбачаючи як максимального покарання довічну каторгу).

Серед злочинів, переслідуваних як зазіхання на внутрішню забезпечення безпеки держави особливої уваги заслуговують внесення смути і підбурювання до заколоту. Під «внесенням смути» розуміються різного роду прийоми, які мають прямої метою порушити невдоволення, вороже чи недоброзичливе ставлення між різними класами підданих короля, породити у суспільстві заворушення чи довести до громадянської війни, викликати вороже чи зневажливе ставлення імператора чи уряду, до законів чи Конституції і взагалі різного роду спроби підбурити народ до утворення незаконних товариств, до повстань або до порушення світу або до насильницького протидії примарі законів у виконання. Внесення смути несе собою покарання в’язницею і штрафом. Набагато суворіші закон 1797 р. про підбурюванні до заколоту, який передбачає покарання довічним позбавленням волі у тому, «хто буде злісно іноді й умисно намагатися схилити когось із осіб, які належать до військам його величності, спричиняє порушення обов’язки, і боргу вірності або вона буде підбурювати така особа зробити мятежническое дію чи застосувати будь-які зрадницькі чи заколотницькі прийоми». З 1817 р. цього закону чи діє у ролі постійного закона.

Злочини проти виборчого права

Деякі із сучасних законодавств належать до державним злочинів чи розглядають водночас зазіхання на політичні громадян. Це, переважно, злочину проти виборчого права. При тієї пристрасності, із якою Англії ведеться виборча боротьба, і за поширеності що допускаються у своїй зловживань постанови закон про виборчих злочинах мають велике значение.

Злочини проти виборчого права діляться в Англії на дві основні групи: «прийоми корупції» і менше важливі, по більшу частину аналізовані лише як поліцейські провини, «незаконні прийоми». До першої групи злочинів ставляться купівля голоси (давання хабара); частування виборців; недозволене впливом геть виборців, т. е. різноманітні форми примусу їх; самозванство, т. е. участь у виборах під чужим ім'ям. У на відміну від цих злочинів, що потенційно можуть волокти чи обов’язково тягнуть за собою ув’язнення, караються лише штрафом до 100 фунтів стерлінгів і за відомих умовах втратою виборчого права п’ять років такого роду виборчі провини, як перевищення законом встановленого розміру витрат з виборів; безплатне доставляння виборців у приміщення, де виробляються вибори; виготовлення обличчям, выставившим своєї кандидатури, чи його агентом з метою, що з виробництвом виборів, смолоскипів, прапорів, кокард тощо. п.

Протидія відправленню правосудия

З низки злочинів, які у англійських інструкціях розглядаються як протидія провадженню правосуддя (втеча з місця укладання, насильницьке звільнення когось із місця укладання, опір арешту, клятвопорушення, вжиття заходів на присяжних засідателів та свідків тощо. буд.), ми зупинимося на прояві неповаги в суд. Норми права про «неповазі в суд» певною мірою відбивають примарну доктрину, за якою саме судова влада є первенствующая владу у З'єднаному королівстві. Неповагою в суд вважається: а) нешанобливе поведінка батьків у суді, прикладами що його практиці були припущення обвинувачуваним богохульних слів звертатися до присяжним, лайка за адресою судді, неуход свідка із залу суду, відмова свідка від дачі показання, нанесення удару боці чи свідкові в приміщенні, що прилягає до залі засідань суду; б) опублікування твори. Бесчестящего суд що містить зухвалі за адресою суду висловлювання; до скоєння такої дії чи опублікування такого твори, розрахованих те що, щоб завадити належному ходу правосуддя, як, наприклад, загрози за адресою боку, свідків, присяжних заседателей.

Порушення накладеного судом заборони зробити з фонду професійного союзу видатки підтримку страйки розглядається як і, як вияв неповаги в суд. Закон про кримінальному правосудді (про явку свідків) 1965 р. передбачає, що всяке обличчя, яке без поважної причини не підкориться формальному викликові до ролі свідка, може бути визнаний винним у неповазі в суд і засуджено до тюремного ув’язнення терміном близько трьох місяців. Неповага в суд карається штрафом і тюремним укладанням. Якщо неповагу до суду було зроблено в суді, то суд може безпосередньо накласти штраф на винного і піддати його тюремному заключению.

До інших злочинів проти правосуддя належить помилкова інформація, фальсифікація доказів і др.

Посадові преступления

Круг посадових злочинів англійської праву дуже вузьке, оскільки «розглядаються як службові злочину лише форми діянь, при яких службове ставлення діє і як чинник, обосновывающий карність деяний». 2] Перевищення влади — чи неналежне виконання службовими повноваженнями англійська юриспруденція розглядає під час першого чергу, як підстави цивільну відповідальність. Проте за певних умовах вони перетворюються на карані діяння. Основним виглядом посадових злочинів є зловживання владою, під яким зрозуміло всяке утиск власті чи вчинення ними інших незаконних дій, якщо ці дії скоєно по нечистим мотивів, а чи не помилково чи омані. Таке зловживання владою карається штрафом чи тюремним укладанням. Злочином вважається спеціалістом і невиправдане невиконання посадовою особою його службової обов’язки. Прикладами такого карного бездіяльності є із боку магістрату його обов’язком зробити придушення заворушень кроки, які був у його влади і які був у його влади й яких очікувати від людини звичайного розсудливості, твердості характеру і, і навіть відмови шерифа привести у виконанні уже смертний вирок. Як особливий вид зловживання владою передбачається вымогательство.

Відповідно до Закону 1893 р. встановлено піврічна давність як громадянського позову до посадового особі, так кримінального переслідування його за скаргою на дію, скоєний під виконання чи через виконання якогось парламентського акта чи публічно правової обов’язки чи повноваження або з приводу неналежного виконання такого акта, обов’язки чи полномочия.

Крім зловживання владою, вимагання як він виду та бездіяльності влади, англійська доктрина відносить до посадовим злочинів хабарництво, переслідуваному гаразд обвинувального акта. Постанови англійського кримінального права хабарництво цікаві по широкому обсягу, який надається поняттю хабарі, і ще більше в тієї презумпції, яка встановлено законом для полегшення докази складу якихось злочинів, по крайнього заходу, декому випадків. Крім кількох спеціальних законів хабарництво при наданні почесних звань тощо., англійське кримінальна законодавство хабарництво становлять три закону: 1) закон 1889 р. хабарництво в публічно правових організаціях; 2) закон 1906 р. про попередженні корупції; 3) закон 1916 р. про виправлення закону про попередженні корупції та доповнення до нього. Перший із названих законів передбачав як «мисдиминора»: 1) вимога як, чи отримання, або згода отримання подарунка, позички, винагороди чи чогось іншого, має цінність як засобу спонукання службовця зробити щось чи утриматися від виконання чогось; 2) надання комусь ролі хабарі, обіцянку, пропозицію подарунка, позички, винагороди чи чогось іншого, має цінність, що має спонукати його щось зробити чи утриматися від виконання чогось. Обличчя, визнана винною у тому вчинок, присуджується до тюремного ув’язнення, до сплати суми чи вартості подарунка, позички чи винагороди, отриманих, і позбавляється на термін в один сім років після постанови вироку права обраним чи призначеним ні на яку публічно правову посаду, так само як усувається з посади публічно правового характеру, яку займав під час постанови вироку. Що стосується повторного осуду винний то, можливо засуджений до позбавлення службових прав назавжди і до позбавлення на майже 7 років виборчих прав, і навіть до позбавлення права ні на яку компенсацію чи пенсію, куди за інших яких умовах він мав би право як посадової особи. Закон 1906 р. про попередженні корупції передбачав як «мисдиминор», карний тюремним заключением: 1) якщо хтось прийме чи доможеться, чи погодиться отримати подарунок чи має цінність, для спонукування виконання чи утримання від виконання якого- або дії, за заподіяння чи незаподіяння труднощів комусь; 2) якщо хтось дасть чи надасть як особі, чинному на правах представника, для спонукання його до виконання або до утримування від виконання будь-якого дії. Кримінальна відповідальність у тому разі незалежно від цього, зробило чи обличчя, яке здобуло хабар, ті дії, в винагороду які у неї дана, і навіть незалежно від мотивів, якими керувався хабародавець. Якщо встановлено відсутність провини в одержувача, це ще виключає відповідальності хабародавця. Закон 1916 р. передбачає відповідальність за хабарництво у випадках, коли справою чи угодою, щодо яких хабар дали, був договір чи речення договору з центральним урядом, чи з окремими урядовими відомствами, чи з публічно правовими організаціями, чи договір з контрагентом урядового установи про виконання одного чи іншого завдання. Передбачене законом 1916 р. хабарництво карається тюремним укладанням терміном не понад 7 років і проінвестували щонайменше 3 лет.

Злочини у сфері господарських отношений

Преступления у сфері господарських взаємин у англійському кримінальному праві - злочини проти інтересів торгівлі, і промисловості. До зазіханням на комерційні інтереси ставляться: порушення законів про банкрутство, несумлінні дії боржників щодо кредиторів, спеціальні злочину директорів, службовців і членів комерційних товариств (неправильне ведення рахунків, псування бухгалтерських книжок, повідомлення звітах брехливих даних тощо. п.), підробка торгових марок і відповідні дійсності описи товарів (їх ваги, кількості, матеріалів, і що вони зроблено тощо. буд.), порушення правил про торгівлю продуктами харчування і лікарськими речовинами та злочину, супутні промисловим конфликтам.

Законом 1927 р. було заборонено політичні страйку і страйку «з співчуття». За цим законом страйк оголошувалася незаконной: 1) якщо вона переслідує іншу мета, чому тільки сприяння успіху в промисловому конфлікті не більше ту професію чи тієї галузі промисловості, в якої зайняті учасники страйку чи крім цього; 2) если вона розрахована те що чи служить у тому, щоб надати примусове вплив на уряд чи, чи з допомогою затруднительного становища суспільству. Закон карає, крім призову до страйку і підбурювання до брати участь у ній, всяке сприяння страйку, у яких б він виразилося: у керівництві страйком, у видачі грошей для проведення їх із каси союзу, разом пожертвувань. По год. 2 ст. 1 закону 1927 р., якщо будь-яка особа оголосить протизаконну страйк, буде порушувати до неї, підбурювати до брати участь у ній інших або будь-яким іншим способом сприяти проведенню такий страйку, то така особа приговаривалось до штрафу не понад 10 фунтів стерлінгів або до тюремного ув’язнення терміном не понад 3-х місяців, чи порядку загального судочинства — терміном не понад 2-х років. Закон особливо передбачає порушення робітниками чи службовцями договору найму у державних установах чи підприємствах, мають публічно правової характер. Була виникає кримінальна відповідальність за підбурювання до страйку, сприяння й у ній (у деяких категоріях предприятий).

Заподіяння громадського вреда

Серед злочинів проти публічних прав прийнято розрізняти широко растяжимую групу злочинів, объединяемых поняттям «заподіяння громадського шкоди». Під цим найменування маються на увазі як дії, порушують громадський спокій, і недогляди під час проведення таких дій, потрібних у загальне блага. Дуже багато діянь і недогляди що така становлять лише провини, але хто продовжують займати місце серед злочинів. Як заподіяння громадського шкоди розглядаються: 1) заподіяння суспільству занепокоєння на водіїв дорогах чи мости такі дії чи упущеннями, що роблять проїзд чи прохід важким чи опасным; 2) виробництво небезпечних чи ображають моральність предметів чи торгівля ими; 3) подкидывание на місці, через яке проходять чи проїжджають, людини або тварини, зараженого інфекційної болезнью; 4) содержание будинків розпусти та описи будинків побачень, ігорних будинків культури та т. д.

Під поняття «заподіяння громадського шкоди» колись подводилось також: а) підслуховування під вікнами та мурами і розповсюдження потім пліток і б) сварка на людях. Закон 1963 р. як істотно підвищив санкції за порушення суспільного ладу (до 12 місяців позбавлення волі), а й передбачив можливість переслідування по обвинувальному акту діянь, передбачених цим законом (див. вище), перевівши їх із проступків до розряду преступлений.

злочину проти личности

З-поміж злочинів проти особистості англійськими посібниками особливо виділяються зазіхання життя і злочини проти статевої моральності. Інші групуються різноманітні ознаками: то об'єкту (жорстоке поводження з дітьми, душевнохворими і розумово дефективными), то умовам скоєння їх (дуже великий число проступків передбачено у зв’язку з розвитком автотранспорту) тощо. буд. Дуже значна група злочинів проти особистості об'єднується поняттям «напад», під яке підходить і заподіяння тілесних повреждений.

Зазіхання на жизнь

Англійське право розрізняє три виду вбивства: murder (мердер), manslaughter (манслоатэр) і дітовбивство. Тільки приблизно можна визначити murder як навмисне вбивство, а manslaughter як вбивство необережне, позаяк у окремих випадках і необережне позбавлення життя сприймається як murder і, навпаки, навмисне вбивство як manslaughter. Ненавмисне, хоча ще й випадкове, позбавлення життя сприймається як «murder», коли вона супроводжувало іншому тяжкої злочину. Ненавмисне, хоча ще й випадкове, позбавлення життя, коли вона супроводжувало протизаконному діянню, не що становить тяжкого злочину, кваліфікується як manslaghter. Навмисне вбивство, але провоковане із боку вбитого, становить manslaughter.

Отже, англійської праву відомо об'єктивне зобов’язання випадкових наслідків протизаконного деяния.

І все-таки визначальне значення для кваліфікації діяння як навмисного (тяжкого) вбивства має суб'єктивний бік. Суб'єктивна сторона при тяжкому убивстві означає вільно сформоване намір зробити дію, яке, як віддає собі у цьому звіт яка скоює обличчя, виявиться чи може висловитися в заподіянні смерті якомусь особі. Конкретно это: 1) реалізоване винним намір вбити певну особу (т. е. потерпілий справді виявляється убитим). Такий найбільш поширений випадок murder; 2) намір вбити певну особу, але з то, яке перебувають у дійсності убитим; 3) намір вбити без конкретно наміченої жертви вбивства (наприклад, першого зустрічного); 4) намір завдати шкоди але не вигляді смерті, реалізоване у діях, здатні запо-діяти смерть (непрямий умисел); 5) намір зробити дію, що міг заподіяти смерть, і винний усвідомлював це (прямий умисел). Але загальне право опиралася цієї доктрині і виявляло тенденцію кваліфікувати як murder діяння, скоєних без передбачення, але результат як смерті потерпілого настав. На загальну праву як murder розглядалося два випадку: заподіяння смерть у час опору законному арешту чи заподіяння смерть у час скоєння іншого тяжкого злочину. Закон про вбивства 1957 р. обмежив застосування цих тенденцій загального права, вказавши, що це вбивство, досконале у процесі чи під час іншого злочину, може кваліфікуватися як murder, лише це вбивство належало до передбачення винного. У законі було також конкретизовано, що можна розуміти під позбавленням життя жінок у процесі чи під час іншого злочину. Це позбавлення життя жінок у процесі чи під час опору посадової особи органів правосуддя, позбавлення життя, що з опором законному арешту чи спробою запобігти його, позбавлення життя за втечу з-під законного ареста.

До 1965 р. єдиним допустимим згідно із законом покаранням за тяжке вбивство була смертну кару, крім випадків, коли засудженому не исполнинилось 18 років або коли засуджена жінка вагітна. Максимальним покаранням за manslaughter до закону 1948 р. була довічна каторга.

Дітовбивство до 1922 р., коли вона було навмисним, каралося як murder смертної стратою. Вперше закон 1922 р. впровадив поняття дітовбивства як привілейованого злочину. Таким, т. е. привілейованим злочином воно визнавалося у разі, якщо буде встановлено, що з час скоєння дії чи недогляди, наслідком якого було смерть новонародженої дитини, мати ще оговталася ж після пологів і його психіка перебувала як наслідок в неврівноваженому стані. Нині дітовбивство карається як mansloaghter. Англійське право окремо передбачає умертвіння ще нарожденного дитини (каралося відповідно до закону 1929 р. каторжними роботами без терміну) і винищування плоду (каралося каторжними роботами до 5 лет).

Англійське право до 1961 р. розглядало самогубство як «фелонию», коли вона було скоєно здоровому глузді і твердої пам’яті. Замах на самогубство вважалося «мисдиминором» і каралося в’язницею. Підбурювач до самогубству карався як винний в навмисному убивстві, якщо проговорилася особа, схилене до самогубства, покінчило з собою у його присутності. Точнісінько також, якщо дві особи, погодившись скоїти самогубство, приймуть отрута чи разом зроблять спробу втопитися і них тільки один загине, та особа, пережившее інше, визнавалося винним у навмисному убивстві. Якщо хтось- або перебуватиме убитий з його власної проханні рукою іншого, то перший не вважався самовбивцею, а останній розглядався як який учинив навмисне вбивство. У 1961 р. законом про самогубства кримінальна відповідальність самогубство скасували. Стаття 2 закону 1961 р. передбачає кримінальної відповідальності осіб, склоняющих когось учинити самогубство чи сприяють їм у цьому. Винні в діях підлягають тюремному висновку терміном до 14 років. Але підбурювання до самогубства згідно із законом 1961 р. не вважається важким убийством.

Статеві преступления

Карність за статеві злочину встановлено законом про статевих злочинах 1956 р. Стаття 37 цього закону встановлює, що згвалтування карається довічним позбавленням волі. Особи молодший 14 років не відповідають згвалтування. У таких випадках діє незаперечна презумпція нездатності зробити цей злочин. Замах на згвалтування тягне тюремне ув’язнення сім років. У ролі особливих злочинів закон передбачає статевий зносини з розумово неповноцінними жінками і неповнолітніми (в обох випадках незалежно від згоди потерпілих). Стаття 5 закону встановлює, що статевий зносини з неповнолітньої молодший 13 років карається довічним позбавленням волі. Замах карається дворічним тюремним укладанням. У відповідності зі ст. 6 те діяння щодо неповнолітньої в дітей віком із 13 до 16 років кваліфікується як «мисдиминор» і тягне дворічне тюремне ув’язнення. Відповідальність настає, і тоді, коли в обвинувачуваного були розумні підстави вважати, що потерпілої більше 16 років, крім випадків, коли сама обвинувачуваний молодший 24 лет.

Стаття 10 закону встановлює, що кровозмішення є «мисдиминором» і карається сім'ю роками тюремного заключения.

Карність гомосексуалізму передбачалася поряд з іншими формами задоволення статевої пристрасті в збоченій формі. Обидва учасника діяння вважалися згідно із законом 1956 р. Виконавцями і зазнавали кримінальну відповідальність (якщо досягли передбаченого законом віку). Гомосексуалізм карався довічним позбавленням волі. Замах волочило тюремне ув’язнення строком на 10 років. У 1967 р. Було прийнято закон, виключає кримінальну відповідальність гомосексуалізм, якщо обидва учасника діяння досягли 21 року й діяння було скоєне з взаємному согласию.

Злочини проти чести

Злочини проти честі складають у англійських довідниках частина загального розділу про злочини проти суспільного ладу, що пояснюється лише тим, що вони загрожують стійкості соціального становища особи, з якою вони направляються. Особливістю англійського права залишається те, що економічні мотиви його постанов про охорону честі виступають дуже откровенно. 3]

Англійське право знає два виду образи: 1) ляйбель — ганебне твір, лист, ситуація і т. п., інакше кажучи ганьблення як і або формі, зберігає тривале існування; 2) слэндер — усне образу. Слэндер, за загальним правилом, може волокти у себе лише цивільно-правові наслідки, і то тоді, коли доведено заподіяний образою збиток. Без його запровадження усні образливі карані в тому разі, тоді як той час вони богохульны, грубо аморальні. Ганебне твір не тягне відповідальності за ляйбель, якщо обвинувачуваний доведе, що ганебне діяння, приписане потерпілому, справді було ним скоєно І що твір був оголошено у суспільних інтересах. Відповідальність за ляйбель виключається, якщо ганебні факти повідомлено в петиції, поданої до парламент звітах, публікованих за постановою парламенту тощо. буд. Крім ляйбеля, який то, можливо прирівняний до честі обличчя на письмовій чи друкованої формі, англійське право знає ляйбель богохульне, зрадницький, обурливий (сеющий смуту), аморальний. Всі ці види образи розглядаються як образу почуттів нашого суспільства та кваліфікуються як «мисдиминор» (покарання — тюремне заключение).

Майнові злочину. воровство

Майнові злочину розподіляють між чотирма категоріями: злодійство, підробку, види обману і підробки, не підходящі під поняття злодійство, та майновий ушкодження. Центральне місце серед злочинів займає злодійство. Закон 1916 р. вперше дол визначення злодійства, що у визначення злодійства входять чотири моменту: 1) взяття речі без згоди власника; 2) взяття має супроводжуватись уносом, увозом чи уводом взятого; 3) внутрішньої взяття речі має бути несумлінним, та, крім того, узявши має діяти з наміром позбавити назавжди власника належить йому майна; 4) узятий предмет повинна бути такою, що може бути викрадений. Винний в злодійстві може чуже имущество: а) застосувавши хитрості; б) у вигляді залякування; в) використовуючи непорозуміння із боку передавального річ; р) знайшовши річ (за умови, що знайшов Миколайович мав підстави думати, що власник то, можливо разыскан).

Від простого злодійства, карного законом п’ять років, закон відрізняє кваліфіковані його види. Серед кваліфікованих видів злодійства слід відзначити розбій, т. е. викрадення майна у вигляді насильства, чи посередництво загрози заподіяти ушкодження самому потерпілому, його майну, чи членові сім'ї, чи у вигляді загрози пред’явлення звинувачення у протиприродному статевому зносинах. Отже, поняття розбою обіймає і тільки спеціальний вид шантажу. Розбій карається тюремним укладанням до 14 років, і якщо він супроводжується насильством з особистості чи було здійснено обличчям, збройним наступальним зброєю, чи двома чи більше особами, то довічним позбавленням волі. Специфічними видами майнових злочинів є насильницьке насичення чуже житло, відповідно нічне і денний період із метою скоєння преступления.

ПРОступки, переслідувані гаразд сумарною юрисдикции

Кількість проступків, переслідуваних гаразд сумарною юридикции, величезна. Постанови, порушення яких караються в сумарному порядку, включають частина з найбільш легких форм майнової недобросовісності й зловмисного заподіяння майнових збитків, порушення законів і керував, котрі охороняють лад у громадських місцях, і менше важливі порушення законів, які стосуються громадському здоров’ю, до податковому обкладанню тощо. п.

Азартні ігри та зовсім грошові парі, супутні різного роду змагань і які становлять теж рід азартної гри, обставлені такими заборонними умовами, котрі за суті узаконивают азартні игры.

Практика застосування законів про торгівлю спиртними напоями підпорядкована інтересам підприємців: боротьба за тверезість серед робочих є боротьба забезпечення підприємцям робочої силы.

До самих архаїчних законів, продовжують діяти у судах сумарною юрисдикції, належить закон 1824 р. про бродяжництві з наступними доповненнями. До шахраям і бродягам закон 1924 р. став окрім інших категорій осіб відносити осіб, які бродять, а поза домом і влаштовуються у якомусь коморі, чи який-небудь возі чи фургоні, якщо притому вони мають видимих коштів існування і що неспроможні уявити задовільних себе відомостей. Волоцюги можуть піддаватися арешту і може бути засуджені світовим судом до трьох місяців в’язниці або до штрафу. Закон 1935 р. виключив слова «якщо вони мають видимих коштів до існуванню» і додав, що людина може бути визнаний бродягою, якщо не буде доведено, що: він ухилився від преложенного йому притулку; постійно бродить, а поза домом; завдав збитки чужому майну, чи вніс інфекцію, чи паразитів, завдав інший вред.

Кримінальну право Франции

Французька революція XVIII в. попри її нігілістичному підході до старому праву підштовхувала професіоналів, що у мови у Франції відбувається зростання авторитету законом і перетворення їх у основне джерело права. У очах французів саме закон, а чи не звичаї чи судова практика видавався найефективніший засіб скасування старих феодальних інститутів власності та вироблення нового доступного і справедливого права. Створена наприкінці XVIII — початку в XIX ст. під впливом французької революції правова система Франції в основних своїх рисах, попри ускладнення її структури, модернізацію основних правових інститутів, розвитку її джерел, збереглася б і до початку XX в. У XX столітті джерелами французького права, що практично були відомі правову систему попереднього часу, стали виступати правові (торгові) звичаї, і навіть судова практика як рішень Касаційного суду. Отже, признававшееся протягом багато часу у Франції як джерело права законодавство ще й засновані у ньому нормативні акти виконавчої влади і муніципальної влади втратили своє виняткове, домінуюче значение.

У Франції, на відміну Англії, законодавство періоду революції внесло радикальні зміни у кримінальна право і перебудувало їх у відповідність до новими уявлення про злочинах і покарання. Ухвалений революційної обстановці Кримінальним кодексом Франції 1791 р. виявився недовговічним. Струнке і яке закінчила вираз кримінально-правова програма нової доби (класична школа кримінального права) отримала у французькому Кримінальному кодексі 1810 р., розробленому за Наполеона I. Хоча Кодекс у низці моментів був крок тому за порівнянню з законодавством епохи революції, загалом він був прогресивним для свого часу документом. У Франції до 1992 р. з цим і доповненнями діяв КК 1810 р., який змінюється залежно від політичну ситуацію включав нові гуманістичні чи репресивні положения.

У Кримінальному кодексі 1810 р. стислі попередні становища, і навіть книжки перша й інша були присвячені загальних питань покарань, їх видам, кримінальної відповідальності. Вони виглядали своєрідну загальну частина Кодексу, у якій викладалися засадничі поняття та принципи кримінального права. У третій й четвертою книгах містився конкретний перелік злочинних діянь, і визначалися у кожному окремому разі вигляд і міра покарання (особлива часть).

Загальна часть

преступление

Відповідно до ідеями класичної школи кримінального права особливо підкреслювалося, що злочинами є діяння, заборонених законом (ст. 1), що кримінальний закон немає зворотної дії (ст. 4). Злочинні дії поділяються, залежно від своїх тяжкості й правничого характеру покарання, на злочину (каралися болісними чи позорящими покараннями), провини (каралися виправними заходами) i поліційні правопорушення (передбачали покарання поліцейського характеру). Законодавець встановлює, що не може зазнати покаранню, яке в законі передбачено, у разі, якщо злочинне діяння є злочином чи провиною, чи постановою, якщо злочинну діяння порушенням. Особливо підкреслюється, що не може зазнати покаранню за злочини, або провина, ознаки яких не визначено Законом, чи порушення, ознаки якого визначено постановою. У законодавчому порядку встановлено, що карані лише дії, що утворюють злочинне діяння на даний момент їх здійснення. Може бути призначені лише покарання, законно застосовні той самий момент.

У розділі про кримінальної відповідальності закріплено, що не може нести кримінальної відповідальності інакше за свої власні дії. Опрацьовані кримінально — правові аспекти відповідальності юридичних. Юридичні особи, крім держави, несуть кримінальну відповідальність у разі, передбачені законами чи постановою, за злочинні діяння, зроблених у їх користь, їх органами чи представниками. Проте територіальні одиниці, і їх об'єднання несуть кримінальної відповідальності лише ті злочинні діяння, що потенційно можуть бути скоєно у виконанні діяльності, що є предметом договору передачі державно-владних повноважень. Кримінальна відповідальність юридичних виключає кримінальної відповідальності фізичних осіб, були виконавцями чи співучасниками під час проведення тієї ж действий.

Стаття 121−3 сучасного КК говорить, що немає такого злочину чи проступку без наміру їх зробити. Проте, якщо закон це передбачає, є провина необережно, через нехлюйство чи ненавмисне поставляння в небезпека іншої особи. Немає порушень у разі дії непереборної силы.

Суб'єкт преступления

Визначається поняття виконавця злочинного діянь, яким є обличчя, яке вершить злочинні дії і намагається зробити злочинні дії чи провина. Замах на злочин утворюється, якщо, проявившись початком виконання, воно було призупинено або якщо він мало наслідків лише з обставинам, які залежать від волі його виконавця. Визначено поняття співучасника злочини, або проступку — та людина, яке зумисне наданням допомоги полегшило підготовку чи вчинення. Як співучасники діяння, що є злочином чи провиною, караються ті: 1) які подарунками, обіцянками, погрозами, зловживанням впливу чи представник влади, злочинними підступами чи хитрощами підбурили до цього діянню чи дали настанови, як він зробити; 2) які доставили зброю, гармати чи інше яке засіб, яке послужило для скоєння діяння, знаючи, що вони при цьому призначалися; 3) які явно допомагали чи сприяли винуватцю чи винуватцям діяння в діях, його подготавливающих, які полегшують чи осуществляющих.

Особливо треба сказати, що у французькому кримінальному праві, як й у англійському детальної розробці підданий питання суб'єкт злочину за тій частині, де йдеться про підстави звільнення з кримінальної відповідальності. Проте на відміну від англійського кримінального закону, якого і всій сім'ї загального права властиво надмірна ускладненість в тлумаченні багатьох питань, французькій кримінальному цей питання розглядається категорично й те водночас грунтовно. Не підлягає кримінальної відповідальності обличчя, що у момент скоєння діяння перебував у стані психічного чи нервно-психического розлади, позбавив його хист усвідомлювати чи контролювати свої дії. Обличчя, яке у момент скоєння діяння може психічного чи нервно-психического розлади, ухудшившего його спроможність усвідомлювати чи контролювати свої дії, підлягає кримінальної відповідальності, проте, суд враховує цю обставину щодо міри покарання і порядку її виконання. Не підлягає кримінальної відповідальності обличчя: 1) що може довести, що його, внаслідок помилки у праві, який воно було може, вважало, що ІСД може зробити цю справу законно; 2) діюче під впливом сили, чи примусу, яким вона були протистояти; 3) скоїла дію, предписываемое чи разрешаемое положеннями законів чи підзаконодавчих актів; 4) скоїла дія з наказу законної влади, крім випадків, коли така дію є явно незаконним; 5) яке за необгрунтованому зазіхання нею або інших осіб робить у цей самий час дію, продиктоване необхідністю законної оборони себе чи інших осіб, крім випадків невідповідності між використовуваними засобами захисту та серйозністю зазіхання; 6) яке здобуття права перервати скоєння злочину чи проступку проти власності, робить захисне дію, інше, ніж навмисне вбивство, якщо це дію є суворо необхідним переслідуваній меті і використовувані кошти відповідають серйозності злочинного діяння. Опрацьовано поняття необхідної оборони. Вважається чинному може необхідної оборони той, хто робить дію: а) щоб перешкодити вночі проникненню в житлове приміщення шляхом зламування, насильства чи хитрості; б) щоб захистити себе від злочинців, які роблять злодійство чи грабіж із застосуванням насильства. Не підлягає кримінальної відповідальності обличчя, яке перед існуючої чи що насувається небезпекою, загрожує він повинен, іншому тій особі чи майну, робить дію, необхідне захисту людини чи майна, крім випадків невідповідності між використовуваними коштами Німеччини та серйозністю загрози. Закон також встановлює відповідальність осіб, які, знаючи злочинному поведінці зловмисників, котрі займаються розбоєм чи насильницькими посяганнями проти безпеки держави, громадського спокою, окремих осіб, або власності, зазвичай надають їм притулок, помешкання чи місце збору. Ці особи караються як і співучасники преступления.

До неповнолітнім, визнаним винними у вчиненні злочинних діянь, вживаються заходи захисту, допомоги, заходи для здійснення нагляду і примусових заходів виховного характеру у умовах, певних спеціальним законом. Цього закону визначає також умови, у яких можуть призначатися покарання неповнолітнім старше тринадцяти років. Законом 1912 р. вперше під французькому праві було встановлено вік абсолютної неосудності - до тринадцяти років. Якщо підсудний не досяг шістнадцятирічного віку і її встановлено, що вона без розуміння, він підлягає виправданню; але, дивлячись для розслідування обставин, його своїм батькам, або перепроваджується в виправний будинок на виховання і вмісту у ньому перебігу кількості років, певного вироком, але з довше досягнення неповнолітнім двадцяти років. Якщо було встановлено, що вона з розумінням, то покарання призначалися наступних підставах: замість страти, довічних каторжних робіт, депортації він засуджують до висновку в виправному будинку термін від десяти до двадцяти років; замість термінових каторжних робіт чи смирительного дому він приговаривался до висновку в виправному будинку час, однакову мінімум однієї третини і максимум половині того що він міг стати засуджений при одному з цих наказаний.

Система наказаний

КК Наполеона під кримінальними покараннями розумів покарання болісні і ганебні або тільки ганебні. Покараннями болісними і позорящими є: 1) смерть; 2) каторжні роботи довічні; 3) депортація; 4) каторжні роботи термінові; 5) гамівний будинок. У певних законом випадках що з покаранням болісним можуть призначатися таврування і загальна конфіскація. Покараннями позорящими є: 1) виставляння у ганебного стовпа в нашийнику; 2) вигнання; 3) громадянська деградація. Покараннями виправними є: 1) тюремне ув’язнення терміном в виправному закладі; 2) тимчасове позбавлення деяких прав — політичних, цивільних чи сімейних; 3) штраф. Будь-якому присудженому до смерті відтиналася голова. Чоловіки, приречені до каторжних робіт, використовуються на важких роботах; вони тягнуть на ногах гарматні ядра чи сковываются попарно ланцюгом, якщо цього перешкоджає виконувана ними робота (ст. 15). Жінки і дівиці, приречені до довічним каторжною роботам, відбували їх виключно всередині смирительного вдома. Покарання депортацією полягала у засланні і довічне перебування на місці, певному урядом, поза межами континентальної території Франції. Якщо депортований повернеться завезеними на територію імперії, то, на підставі лише його посвідчення особи він приговаривался до довічним каторжних робіт. Каторжні роботи термінові призначалися щонайменше ніж п’ять років і ніж двадцять років. Засуджений до довічним каторжних робіт піддавався на публічної площі тавруванню. Існувала норма, за якою, якщо присуджена до страти жінка оголосить себе вагітної Еллочки й це підтвердиться, то покарання наводиться в виконання лише після дозволу його від бремени.

Засуджений покарання тюремним укладанням повинен поміщатися в виправному домі; він вживався одній із робіт, встановлених в цьому будинку, відповідно до свого вибору. Термін цього покарання було бути менш шести днів і більше п’яти, крім випадків рецидиву. Таким чином, можна зробити введення у тому, що покарання, діяли мови у Франції протягом більшу частину ХХ століття носили жорстокий доволі характері і по суті служили захистом існуючого строя.

1981-го р. мови у Франції було скасовано смертну кару, та був і каторжні роботи, і діє сьогодні КК визнає такі види покарань: довічне ув’язнення або довічне ув’язнення; ув’язнення чи висновок терміном до понад тридцять років; ув’язнення чи підписання терміном до двадцяти років; ув’язнення чи підписання терміном до п’ятнадцяти років. Тривалість термінового ув’язнення або ув’язнення становить менше десятиріччя. Передбачено також виправні покарання: тюремне висновок, штраф, штраф як штрафо-дней, неоплачувані роботи у громадських інтересах, покарання позбавленні та обмеження прав. У межах, встановлених законом, суд призначає покарання й визначає порядок їхнього виконання залежно від обставин злочинного діяння і особи його исполнителя.

Нині діє також покарання як режиму напівсвободи: якщо суд, правомочне розглядати справи з суті, призначає покарання тюремним укладанням терміном рік або нижчий від, може ухвалити про виконанні покарання вигляді ув’язнення як напівсвободи в відношенні засудженого, який обгрунтує або моїй професійній діяльністю, або своїм ретельністю отриманні освіти, або професійному навчанні, стажування або тимчасовою працювати з метою ресоціалізації, або значним через участь у життя сім'ї, або необхідністю пройти курс лікування. Передбачено виконання покарання по частинам: у справах проступки суд може, по серйозним підставах медичного, сімейного, професійного чи соціального характеру, вирішити, що фізичне покарання тюремним укладанням терміном не понад рік буде зацікавлений у протягом періоду, не перевищує 3 роки, виконуватися частинами, жодна із котрих може бути меншою двох дней.

Обтяжуючими обставинами є: 1) дію організованою бандою (будь-яка сформована група або будь-якої змову з метою підготовки, яка характеризується однією або кількома конкретними діями, однієї чи кількох творення злочинів); 2) предумысел (сформоване до акції намір зробити певне злочин чи проступок).

Особлива часть

Якщо КК 1810 р. першому місці стоять злочину проти безпекою держави, то КК 1992 р. в особливою частини попереду від усіх ставить злочину проти чоловіки й людства, що, з погляду, є доказом визнання Францією пріоритету загальнолюдських, гуманістичних цінностей перед державними і класовими. Новий К К Франції 1992 р. відрізняється підвищеною кримінально-правової захистом прав людини і громадянина. У ньому особливу увагу приділяють таких злочинів проти людини, як дискримінація з релігійних, національним та інших ознаками, викрадення чи взяття заручником людей, зазіхання психічну недоторканність особи та інших. Спостерігається посилення кримінальної відповідальності за особливо небезпечні злочину (геноцид, тероризм, здирство (рекет), виробництво і розповсюдження наркотиків, шахрайство (зокрема комп’ютерне), та інших. За вчинення вищевказаних діянь злочинцю загрожувало суворе покарання, до довічного заключения.

Державні преступления

У старому КК приділяється увагу таким видам злочинів як: 1) злочину, спрямовані до того що, щоб викликати смуту у державі шляхом громадянську війну, незаконного застосування збройної сили, погромів і разграблений (карається смертної стратою, а майно винних конфіскують); 2) прямі заклики громадян до здійснення цих злочинів (караються смертної стратою); 3) недонесення про злочини, небезпечні внутрішньої чи зовнішньої безпекою держави. Усі особи, дізнавшись про які утворилися змовах чи гаданих злочинах проти внутрішньої чи зовнішньої безпеки держави й не які повідомили чи до адміністративним владі, чи судової поліції ці факти протягом двадцяти чотирьох годин після того, як вони їм відомими, караються, хоча було б встановлено відсутність хоч би не пішли співучасті з боку, впродовж одного недонесение).

Як особливий вид злочину передбачався заколот — всяке напад, всяке опір з насильством чи з насильницькими діями, особам, що забезпечує державної влади. Якщо заколот учинено більш як двадцятьма збройними особами, то винні каралися терміновими каторжними роботами, але в них було зброї, всі вони каралися смирительным домом. Якщо заколот був учинено збройним зібранням до 20-ти осіб, то ролі покарання застосовувався гамівний дом.

Новий кодекс вводить такий її різновид злочину як зазіхання на основні інтереси нації, під якими розуміються її незалежність, недоторканність території, кошти її оборони та дипломатії, її захист населення в Німеччині й по закордонах, рівновагу між її природою, і навколишнім середовищем і найважливішими елементами її наукового і охорони культурної потенциала.

Відрізняються поняття зради, і шпигунства. Протизаконні антидержавницькі дії, якщо вони скоєно французьким громадянином чи військовослужбовцям, які є на службі Франції, утворюють зраду, і шпигунство, якщо вони скоєно будь-якою іншою обличчям. Введення іноземному державі, іноземної організації, або організації, що під іноземним контролем, чи його представникам військових частин, що належать французьким збройних силах, або всієї або частини національної території карається на довічне ув’язнення і штрафом в 5000 000 франків. Віддача іноземному державі, іноземної організації, або організації, що під іноземним контролем, чи його представникам техніки, споруд, устаткування, установок, апаратів, призначених для національної оборони, карається тридцятьма роками ув’язнення й штрафом в 3 000 000 франків. Зазначимо, що у французькому кримінальному законодавстві карається (тридцять років ув’язнення і штраф в 3 000 000 франків) підтримку зв’язку з іноземним державою, з іноземним підприємством, і організацією, які перебувають під іноземним контролем, чи зі своїми представниками із єдиною метою викликати воєнних дій чи акти агресії проти Франції. Карається так само покараннями надання іноземному державі, іноземної організації, або організації, що під іноземним контролем, чи його представникам коштів із метою викликати воєнних дій чи вчинення актів агресії проти Франції. Підтримка зв’язку з іноземним державою, з іноземним підприємством чи організацією чи з підприємством чи організацією, які перебувають під іноземним контролем, чи зі своїми представниками, у випадках, коли це можуть призвести до зазіхання на основні інтереси нації, карається десятьма роками ув’язнення й штрафом один 000 000 франков.

Новий КК вводить поняття передачі іноземному державі, що утворює досить небезпечного вигляду антидержавних злочинів, особливо у сучасному розвитку держави. Передача чи забезпечення доступності для іноземної держави, іноземного підприємства чи організації, або підприємства чи організації, що є під іноземним контролем, чи його представникам відомостей, методів, предметів, документів, даних, які у пам’яті ЕОМ чи картотеках, використання, розголошення чи то збирання яких можуть призвести до зазіхання на основні інтереси нації, карається п’ятнадцятьма роками укладання і штрафом один 500 000 франків. Збір і зосередження із метою передачі іноземному державі, іноземному підприємству чи організації, що під іноземним контролем, чи його представникам відомостей, методів, предметів, документів, даних, які у пам’яті ЕОМ чи картотеках, використання, розголошення чи то збирання яких можуть призвести до зазіханню на основні інтереси нації, карається десятьма роками ув’язнення й штрафом один 000 000 франків. Здійснення, з допомогою іноземної держави, іноземного підприємства чи організації, або підприємства чи організації, які перебувають під іноземним контролем, чи його представників, діяльності, має метою отримання чи передачу пристроїв, відомостей, методів, предметів, документів, даних, які у пам’яті ЕОМ чи картотеках, використання, розголошення чи то збирання яких можуть призвести до зазіхання на основні інтереси нації, карається десятьма роками ув’язнення й штрафом в 1000 000 франков.

Новим КК було запроваджено поняття «саботаж», що є однією з найнебезпечніших злочинів та значною мірою є аналогією складу злочину, що у старому КК називався «заколот». Під саботажем розуміється знищення, псування чи розкрадання будь-якого документа, техніки, споруди, устаткування, установки, апарату, технічного устрою чи системи автоматизованої обробки інформації, або внесення у яких вад, у випадках, коли це можуть призвести до зазіхання на основні інтереси нації. Саботаж карається п’ятнадцятьма роками ув’язнення й штрафом один 500 000 франков.

Кримінальним законом передбачаються й інші склади злочинів про зазіханнях на інститути Республіки чи недоторканність національної території. Утворює зазіхання вчинення однієї чи кількох насильницьких дій, які можуть наразити на небезпеку інститути Республіки або навести до зазіхання на недоторканність національної території. Посягання карається тридцятьма роками ув’язнення й штрафом в 3 000 000 франків. Покарання збільшуються до довічного ув’язнення і штрафу в розмірі 5 000 000 франків, якщо зазіхання скоєно обличчям, що є представником державної власти.

Нововведенням лежить введення такого виду злочину як повстанський рух. Утворює повстанський рух будь-яке колективне насильство, що може наразити на небезпеку інститути Республіки або навести до зазіханню на недоторканність національної території. Карається п’ятнадцятьма роками ув’язнення й штрафом один 500 000 франків що у повстанческом русі у вигляді: 1) споруди барикад, укріплень чи виконання будь-яких робіт, які на меті завадити чи перешкодити діям публічних Збройних Сил; 2) захоплення шляхом відкритого застосування сили, чи обману чи руйнації будь-якого будівлі споруди; 3) забезпечення повсталих транспортом, продовольством чи засобами связи.

Справжнім лихом ХХ століття став тероризм. Відповідне покарання за тероризм передбачено у кримінальній законодавстві Франції за найнебезпечніший вид злочинів, спрямований як до держави, так та «проти окремих своїх громадян. Терористичні акти утворюють такі діяння, пов’язані з індивідуальним чи колективним підприємством, у яких метою серйозно порушити суспільний лад шляхом залякування чи терору: 1) навмисні зазіхання життя, навмисні зазіхання на недоторканність людини, викрадення чи незаконне утримання людини у закритому приміщенні, і навіть викрадення летального апарату, судна або домогтися будь-якого іншого транспортні засоби; 2) розкрадання, вимагання, знищення, ушкодження чи псування, і навіть діяння з інформатики; 3) виготовлення чи зберігання смертоносних чи взрывающихся машин і устройств.

Отже, бачимо, що французький кримінальний закон приділяє багато уваги злочинів до держави, що значно зумовлено історичними особливостями розвитку Франции.

Злочини проти чоловіки й человечества

Однією з найнебезпечніших діянь є геноцид — дії, здійснювані на виконання узгодженого плану, має метою повне чи часткове знищення будь-якої національної, етнічної, расової чи релігійної групи чи групи, певної з урахуванням іншого довільного критерію, зі здійснення чи примусу до здійснення, в відношенні членів цієї групи. З’являються геноцидом дії: а) навмисне зазіхання життя; б) важке зазіхання фізичну чи психічну недоторканність; в) встановлення таких умов існування, які ведуть цілковите дерегулювання та часткове знищення групи; р) заходи, створені задля зниження народжуваності; буд) насильницьке переміщення дітей. Геноцид карається довічним заточением.

Депортація, звернення до рабство чи масовий систематичне здійснення страт без суду, викрадення людей, котрого супроводжує їх зникнення, тортури чи акти жорстокості, скоєних за політичними, філософським, расовим чи релігійних мотивів і організовувані на виконання узгодженого плану щодо групи цивільного населення, караються довічним заточением.

Юридичні особи також можуть бути оголошені кримінально відповідальними за злочину проти людства. Виконавець чи співучасник злочину (проти людства), може бути звільнено з відповідальності тільки підставі факту, що він зробив дію, запропоноване чи дозволене законом чи постановою, чи дія з наказу законної влади. Проте суд приймає до уваги цю обставину щодо покарання й встановленні його розміру. До кримінальних справ, збудженою по злочинів проти людства, не застосуємо термін давности.

Умисне позбавлення життя іншу людину утворює навмисне вбивство (ст. 221−1 КК 1992 р.). Навмисне вбивство, яке передує іншому злочину, супроводжує його слід його, карається довічним ув’язненням. Караються довічним ув’язнення також навмисне вбивство, коли вона припадають на відношенні: 1) неповнолітнього у віці трохи більше п’ятнадцяти років; 2) родича за висхідною лінії згідно із законом, з народження чи прийомних батька чи матері; 3) особи, особлива безпорадність якого, обумовлена її віком, хворобою, фізичною вадою, психічним чи фізичним дефектом чи станом вагітності, очевидна чи відома исполнителю.

КК 1810 р. знав також поняття навмисного вбивства: всяке навмисне вбивство, здійснене з предумышлением лив із засідки, шанується навмисним убивством. Предумышление полягає у що склалося до скоєння самої дії намір зазіхнути на особистість певного обличчя або ще особи, що буде знайдено чи зустрінуте, навіть цей намір поставлено залежність від будь-якого обставини чи умови (наприклад, обличчя, має намір зробити крадіжку, передбачає можливість, що його знайдуть, і, запасеться зброєю, аби вбити який знайшов його людини). Кожен винний в навмисному убивстві, батьковбивство, дітовбивстві і отруєння карався стратою. Причому також давалося чітке визначення батьковбивства — це вбивство батьків чи матерів законних, незаконних чи з усиновленню чи від іншого вранішнього законного родича. Нанесення тяжких тілесних ушкоджень (ран і ударів), якщо наслідком цих насильницьких дій з’явиться хвороба, чи нездатність до особистого праці понад двадцять днів, каралося смирительным домом.

Особливо грунтовному опрацюванні було піддано питання неумышленном причинеии шкоди. Той, хто з ніяковості, неблагоразумию, неуважності, недбалості чи недотримання правил не зумисне позбавить когось життю або буде мимовільною причиною цього, карається тюремним укладанням терміном від трьох місяців і до два роки і штрафом. Якщо ж наслідками ніяковості чи необережності були лише рани й забиті місця, то винний карався тюремним укладанням терміном від шести днів до двох місяців, і штрафом. Бо у цілому К К Наполеона була проработанным юридичним документом, то ньому знайшов відбиток і питання створення та неумышленном убивстві. Так було в ст. 321 говоритися, що готується убивство, як і нанесення ран і ударів пробачливі, якщо вони були викликані тяжкими ударами чи насильством з особистості. Рівним чином пробачливі злочину, скоєні по ніяковості чи необережності, якщо вони було скоєно для відсічі днем спроби перелізти чи зламати огорожу, стіну або за спробі поринути у будинок або житлове приміщення чи його прибудови. Коли вибачний факт буде доведено, якщо справа не йде про злочині, манливому страту чи довічні каторжні роботи, чи депортацію, покарання знижується до тюремного укладання терміном від року до п’яти; якщо справа не йде про усякому іншому злочині, покарання знижується до ув’язнення терміном від шість місяців до двох лет.

Убивство стані необхідної оборони не становила ні злочину, ні проступку, якщо позбавлення життя, нанесення ран і ударів було викликано готівкової необхідністю звернутися до законної обороні себе чи іншого. До випадків необхідності звернутися до обороні належить і такі два випадку: 1) якщо позбавлення життя було виконано, а рани чи удари завдані для відсічі вночі спроби поринути у будинок, житлове приміщення чи його прибудови; 2) якщо діяння сталося при захисту себе від учиняющих крадіжку з насильством чи разграбление.

Новий КК Франції 1992 р. відрізняється підвищеною кримінально-правової захистом правами людини і громадянина. У ньому особливу увагу приділяють таким злочинів проти людини, як дискримінація з релігійних, національним та інших ознаками, викрадення чи взяття заручником людей, зазіхання психічну недоторканність особи та інших. Дискримінацію утворює будь-яке відмінність, проведене між фізичними особами виходячи з їх походження, статі, родинного стану, стану їх здоров’я, їх фізичні вади, традицій і звичаїв, політичних поглядів, профспілкової діяльності, приналежності чи неприналежності, дійсною чи уявної, до якоїсь певної етнічної групі, нації, раси чи то релігії. Також утворює дискримінацію будь-яке відмінність, проведене між юридичних осіб виходячи з походження, статі, родинного стану, стану здоров’я, фізичні вади, традицій і звичаїв, політичних поглядів, професійної діяльності, приналежності чи неприналежності, дійсною чи уявної, якої- або певної етнічної групі, нації, раси чи то релігії, членів чи деяких членів цих юридичних. Дискримінація будь-якого фізичного чи юридичної особи карається на два роки тюремного ув’язнення й штрафом в 200 000 франків у випадках, коли він состоит: 1) відмовити поставити товар чи надати послугу; 2) в перешкоджання нормальному здійсненню будь-якої економічної діяльності; 3) в відмову прийняти працювати, в наказывании або звільнення якогось високого посадовця; 4) у цьому, що постачання товару чи надання послуги залежить від будь-якого умови, заснованого одному з елементів, службовців підставою для дискримінації; 5) у цьому, пропозиція про зарахування працювати ставлять у залежність від будь-якого умови, заснованого одному з елементів, службовців основою дискримінації. Проте відповідальності за дії, що стосуються: 1) до дискриминациям, заснованим на стані здоров’я, якщо вони перебувають у діях, які на меті попередження і запобігання ризику смерті, ризиків, що з зазіханням на фізичну недоторканність людини, чи ризиків заподіяння непрацездатності чи инвалидности; 2) до дискриминациям, заснованим на стан здоров’я чи фізичних недоліках, якщо вони перебувають у відмову прийому до роботи чи як звільнення, заснованому на непридатності, констатируемой з погляду або у рамках законів, містять статутні вимоги, які стосуються державній службі; 3) до дискримінації у сфері найму, заснованої на приналежність до тому чи іншої статі, коли він є, відповідно до положень Кодексу законів про працю чи законів, містять статутні вимоги, які стосуються державної службі, визначальною виконання будь-якої роботи, чи здійснення професійної деятельности.

У кримінальному законі передбачена також за створення умов праці та проживання, несумісних із людськими, що особливо актуально до сучасного епоху. Одержання від будь-якої особи, внаслідок зловживання його безпорадністю чи залежним становищем послуг, неоплачуваних чи наданих обмін винагороду, очевидним чином яка відповідає значущості виконуваної роботи, карається на два роки ув’язнення й штрафом на 500 гривень 000 франків. Встановлення для якогось високого посадовця, внаслідок зловживання його безпорадністю чи залежним становищем, умов праці чи проживання, несумісних із людським гідністю, карається на два роки ув’язнення й штрафом на 500 гривень 000 франков.

Злочини проти чести

Головний склад злочинів проти честі становлять т. зв. сексуальні агресії. Сексуальну агресію утворює будь-яке сексуальне зазіхання, скоєний із застосуванням фізичного насильства, примусу, загрози чи обману. Будь-який акт сексуального проникнення, який би характер він і носив, зроблений у відношенні іншу людину із застосуванням фізичного насильства, примусу, загрози чи обману, є згвалтуванням. Зґвалтування карається п’ятнадцятьма роками ув’язнення. Зґвалтування карається двадцятьма роками ув’язнення, коли вона: 1) призвело до хронічне захворювання чи каліцтво; 2) припадають на відношенні неповнолітнього в в якому віці понад п’ятнадцять лет; 3) припадають на відношенні особи, особлива безпорадність якого, внаслідок віку, хвороби, фізичного нестачі, фізичного чи психічного дефекту чи стану вагітності, очевидна чи відома виконавцю; 4) скоєно родичем за висхідною лінії згідно із законом, з народження чи прийомним чи будь-якою іншою обличчям, у яких владу постраждалим; 5) скоєно обличчям, злоупотребляющим владою, що йому дає його становище; 6) скоєно кількома особами, що діють у мене як виконавець чи співучасника; 7) зроблено з застосуванням чи загрози застосування зброї. Зґвалтування карається тридцятьма роками ув’язнення, коли вона призвело до смерть жертви. Інші сексуальні агресії, крім згвалтування, караються сім'ю роками ув’язнення й штрафом (зараз 700 000 франків), якщо вони скоєно щодо: 1) неповнолітнього у віці трохи більше п’ятнадцяти років; 2) особи, особлива безпорадність якого, внаслідок віку, хвороби, фізичний брак, фізичного чи психічного дефекту чи стану вагітності, очевидна, чи відома виконавцю. Як неважко помітити кримінальна законодавство Франції особливо приділяє увагу такому злочину як згвалтування, що значно зумовлено зростанням кількості злочинів грунті сексуального насилия.

Злочини проти собственности

Як у усякому буржуазному державі, кримінальний закон мови у Франції слід за захисту власності. КК наполеона карав смертної стратою осіб, винних у крадіжці, досконалої при сукупності п’яти умов: 1) якщо крадіжка було зроблено вночі; 2) якщо у неї совершена двома чи декількома особами; 3) якщо винні чи них мали за собі явно чи таємно зброю; 4) якщо злочин було скоєно ними у вигляді зовнішнього зламування, улізання чи фальшивих ключів, у домі, квартирі, кімнаті, чи приміщенні, населених чи службовців під житло, чи прибудовах, або самим шляхом присвоєння звання публічного посадової особи чи службовця громадянського чи військового відомства, перевдягання в мундир чи формений одяг посадової особи чи посилання підроблений наказ громадянської чи воєнної влади; 5) якщо злочин було скоєно ними з насильством чи загрозою вжити зброю. Довічними каторжними роботами каралося всяке обличчя, винна у вчиненні крадіжки з допомогою насильства, й понад те за наявності двох із перших чотирьох обставин, передбачених вище. Якщо ж насильство, з якого було зроблено крадіжка, залишило сліди ран чи забитих місць, то самого цього обставини досить, щоб було призначені довічні каторжні роботи. Карається терміновими каторжними роботами всяке обличчя, винна у крадіжці, досконалішою з насильством, не який ніякого сліду рани чи удару, і супроводжувалася ніяким іншими обставинами, або у крадіжці без насильства, але за сукупності трьох таких обставин: 1) якщо крадіжка було зроблено вночі; 2) якщо вона було зроблено двома чи великою кількістю осіб; 3) якщо винний чи одне із винних мав при собі явно чи таємно оружие.

Особливою статтею було передбачено кримінальну відповідальність як термінових каторжних робіт за примушування силою, насильством чи примусом підписи передача документа, акта, розписки чи будь-якою папери, що містить чи що створює зобов’язання, розпорядження чи погашення права.

Старий КК знав також таких злочинів, як хибне банкрутство, шахрайство інші види обману. Визнані винними в банкрутство злісні банкрутами каралися терміновими каторжними роботами, прості банкрути — тюремним укладанням терміном до два роки. Нині передбачена кримінальної відповідальності до довічного ув’язнення за шахрайство (зокрема компьютерное).

злочину проти громадського порядка,

Як у усякому правову державу мови у Франції багато уваги приділяється охороні основних права і свободи: слова, праці, об'єднань, зборів і маніфестацій. Кримінальну законодавство також вносить свій внесок на захист від зазіхань суспільний порядок. Перешкоджання узгодженим чином із допомогою загроз здійсненню свободи слова, праці, об'єднання, зборів і маніфестацій карається тюремним укладанням на термін рік і штрафом в 100 000 франків. Перешкоджання узгодженим способом мислення й з нанесенням тілесних ушкоджень, застосуванням насильницьких дій, знищенням, пошкодженням або пристрітом майна, а також воспрепятствованию свобод карається на три роки тюремного ув’язнення й штрафом в 300 000 франков.

Ще старому К К Наполеона передбачалася норма, за якою наглядачі та вахтери арестных будинків, будинків правосуддя та описи будинків для відбування покарання, котрі ухвалять укладеного без постанови про взяття під варту, чи ні судового вироку, чи ні попереднього наказу уряду; ті, які затримають укладеного чи відмовляться надати його поліцейському чиновникові чи пред’явнику наказів останнього, які мають заборони те що прокурора чи судді, як винних у довільному укладанні караються тюремним укладанням терміном від шести місяців до два роки і штрафом. У цьому була важлива гарантія захисту особистості від свавілля влади. Важливі становища містилися й у розділі про незаконному арешт і позбавлення волі. Терміновими каторжними роботами каралися особи, які без наказу встановлених влади й крім випадків, коли закон наказує затримання обвинувачуваних, заарештують, укладуть чи позбавлять свободи когось. Якщо ж ув’язнення або позбавлення волі тривало більше місяці, як застосовуються довічні каторжні роботи. Винні каралися на смерть у кожному з таких трьох випадків: 1) якщо арешт було зроблено із використанням неналежною форми, помилкового імені чи помилкового наказу публічної влади; 2) якщо особі заарештованому, укладеним чи що позбавлена свободи погрожували смертю; 3) коли вона було піддане тілесним пыткам.

Сучасний кримінальний закон передбачає відповідальність за злочинну що у збіговиськах. Утворює збіговисько будь-яке скупчення людей публічному місці проходу чи проїзду чи якомусь іншого громадського місці, що може порушити суспільний лад. Збіговисько то, можливо розсіяно публічними збройних сил після двох безрезультатних наказів розійтися, відданих префектом, субпрефектом, мером чи однією з їхніх заступників, будь-яким офіцером судової поліції, відповідальних громадську безпеку, чи будь-якою іншою офіцером судової поліції, у яких відзнака, що відповідатимуть їхнім посади. Обличчя, яке має при собі зброї, яке продовжує зумисне брати участь у збіговисько після наказів розійтися, карається тюремним укладанням терміном рік і штрафом в 100 000 франків. Участь збіговисько особи, має при собі зброю, карається на три роки ув’язнення й штрафом в 300 000 франків. Якщо збройне обличчя продовжувало зумисне брати участь у збіговисько після наказів розійтися, покарання збільшується до п’яти тюремного ув’язнення й штрафу на 500 гривень 000 франков.

Особливу категорію кримінальних злочинів становлять зазіхання на судову владу і діяльність суду. Так за «старим карному закону, якщо одній або кільком магістратам адміністративного чи судового відомства буде за виконанні ними виконання обов’язків або з приводу їхнього виконання завдано образу словами, мають метою зачепити їх честь педантичність то який образив їх в такий спосіб карається тюремним укладанням терміном від однієї місяці до два роки. Якщо ж образу відбувалося у засіданні суду України або трибуналу, то тюремне ув’язнення призначається терміном від двох до п’яти. За новим КК образу словами, жестами чи погрозами, не відданими гласності текстами чи зображення будь-якого характеру, чи посилками з хоч би не пішли предметами, магістрату, присяжного чи будь-якого посадовця, заседающего в судових підрозділах, під час здійснення чи в зв’язку зі здійсненням його обов’язків, що може призвести до зазіханню з його гідність чи повагу, яке слід надавати покладений нього обов’язки, карається тюремним укладанням терміном рік і штрафом в 100 000 франків. Якщо образу має місце у засіданні суду вищої чи першої інстанції чи якогось підрозділи, здійснює функції правосуддя, покарання збільшується до два роки ув’язнення й штрафу в 200 000 франков.

Посадові преступления

Характерною ознакою кримінального покарання по КК 1810 р. за посадовий злочин у вигляді хабара було те, що досить жорстокому покаранню піддавався лише одержувач хабара, а про відповідальність хабародавця щось говориться, отже, хабародавець не ніс кримінальної відповідальності. У старому КК містився розділ «Про підкупі посадових осіб», у якому зазначалося, що всяке обличчя адміністративного чи судового відомства, всякий агент чи довірений публічної адміністрації, котрі ухвалять пропозиції чи обіцянки, або отримають подарунки чи підношення скоєння дії, входить у коло їх службових обов’язків чи посади, навіть законного, але з що підлягає винагороді, караються винесенням у ганебного стовпа в нашийнику і засуджують до штраф на розмірі подвоєною вартості прийнятих обіцянок чи отриманих речей. Особі, яке здійснило підкуп, будь-коли повертаються ні вручені їм предмети, ні вартість останніх; вони конфіскуються на користь благодійних закладів місця скоєння подкупа.

Відповідно до нового карному закону карається десятьма роками ув’язнення й штрафом один 000 000 франків той, хто без законних підстав, безпосередньо чи опосередковано, робить пропозиціями щодо подношениях, подарунки чи якихось пільги про те, аби домогтися від імені, що є представником структурі державної влади, виконує завдання органів державної машини чи наділеного громадським виборчим мандатом, щоб оно: 1) або зробило чи утрималося від скоєння якого- або дії, передбаченого його функціями, покладеним нею завданням або його мандатом; 2) або зловжила своїм впливом, справжнім або мнимим, про те, аби домогтися від державній чи адміністративної влади нагород, посад, підрядів чи іншого сприятливого рішення. Отже, бачимо, що сучасний кримінальна законодавство робило крок уперед у питанні притягнення до кримінальної відповідальності осіб що у скоєнні посадового преступления.

Заключение

Наприкінці треба сказати, хоча аналізований нами питання кримінальному праві буржуазних держав Англії та Франції вимагає розгляду кримінально — правової системи кожної країни у окремість. Необхідність вдосконалення механізму боротьби з злочинністю зажадала суттєвих змін у кримінальному законодавстві всіх буржуазних держав, у якому, з одного боку, відбилася тенденція посилення правового примусу, з другого — впливу загальнодемократичних і гуманістичних ідей. У багатьох країнах законодавство утруднює озброєння низку інших концепцій, створених у XX в. в буржуазному кримінальному праві. Так, під впливом соціологічного напрями буржуазні держави у своїй кримінальної політиці з допомогою ліберальних заходів намагаються здійснити «реадаптацию «злочинців. Більше стала вельми поширеною отримують реформатории (виправні в’язниці), створюються спеціальні дитячі виправні установи, забороняються деякі жорстокі покарання, а деяких країнах (в Англії, Франції, Італії та ін.) скасовується смертну кару. У законодавстві передбачається ширше використання умовного засудження та умовно-дострокового звільнення, встановлюються за ряд злочинів лише максимальні терміни тюремного покарання, що дозволяє судам виносити м’якші і гнучкі вироки. Однак він досі буржуазне держава всієї силою кримінального закону слід за варті державних інтересів, піддаючи кримінально — правові норми, що стосуються державних злочинів, особливо ретельної опрацюванні. Це, у — перших, посиленням політичної нестабільність у новітнє час, у — других, прагненням через посилення кримінальної відповідальності державним злочину застерегти потенційних злочинців від скоєння преступления.

Отже, кримінальне право буржуазних держав в новітнє час сталися значні зміни, проте непорушними залишилися поняття злочини минулого і покарання й суворе ставлення держави до преступникам.

Список використаної литературы

Законодавство і офіційні материалы

1. Новий Кримінальним кодексом Франції. — М., Юридичний коледж МДУ, 1993.

2. Французький кримінальний кодекс 1810 р. — М., 1947 г.

Спеціальна литература

1. Полянський М. М. Кримінальну право і кримінальний суд Англії. — М. :

Юридична література, 1969. — 398 с.

2. Ліванців До. Є. Кримінальну право Франції. — М., 1984. — 236 с.

3. Ліберман З. Л. Сучасне закордонне кримінальна право. Том 3. Чили.

Англія. Греція. Австрія. — М.: Видавництво іноземної литературы,

1961 р. — 528 с.

----------------------- [1] Пестощів Х. К. Граматика політики. — М., 1967. -573 з. [2] Вахингер Порівняльне уявлення німецького й зарубіжного кримінального права. — M., 1961. -с. 263 [3] Проф. Липман Порівняльне уявлення німецького й зарубіжного кримінального права. -М., 1966. -С. 306

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой