Конституцiя США та реальнi права громадян

Тип роботи:
Реферат
Предмет:
Право


Дізнатися вартість нової

Детальна інформація про роботу

Витяг з роботи

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ УКРАЇНИ

ПРИКАРПАТСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені Василя Стефаника

КАФЕДРА

Теорії та історії

держави й права

Курсова робота

із історії держави й права зарубіжних країн

на тему:

«КОНСТИТУЦія США

ТА РЕАЛЬНі ПРАВА ГРОМАДяН"

Виконала студентка I-го курсу

юридичного факультету

Втерковська Ю.Д.

Науковий керівник

доцент Лісна І.С.

Івано-Франківськ

1999

ЗМІСТ

Стр.

ВСТУП … 3

РОЗДІЛ 1

Розробка Конституції США та її основні ідеї

1.1. Розробка та прийняття

Конституції США 1787 року … 5

1.2. Конституція США про повноваження

і порядок роботи Конгресу США … 9

1.3. Конституція США про статус й

повноваження Президента США … 11

1.4. Конституція США про Верховний суд … 13

1.5. Конституція США про федеративний

устрій держави … 15

РОЗДІЛ 2

Поправки до Конституції США та розширення

прав людини

2.1. Білль про права … 17

2.2. Скасування рабства та забезпечення

расової рівності … 20

2.3. Встановлення рівності громадян

за статтевою ознакою … 21

2.4. Зниження вікового виборчого цензу … 22

РОЗДІЛ 3

Судовий захист прав й свобод людини США … 23

ВИСНОВКИ … 29

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ … 30

ВСТУП

Тема даної курсової роботи є досить актуальною. Обравши шлях незалежного розвитку у серпні 1991 року, Український народ поставивши собі за мітку створення правової держави, необхідним елементом якої е верховенство Конституції у правовому просторі держави. Водночас надзвичайно важливим завданням подальшого розвитку українського суспільства є реальне забезпечення проголошених Конституцією права і свободи людини. У цьому зв’язку вкрай необхідно вивчати як історію становлення й розвитку кнституційного ладу сучасних високорозвинутих країн, то й сучасний стан дотримання в ціх країнах прав людини.

Метою даної роботи є аналіз змісту Конституції США та характеристика її приписів, пов’язаних із правами громадян. як відомо, американський народ живе за нормами своєї конституції уже понад 200 років, майже не змініючи її, що свідчить про оптимальність її вихідних положень. Не лише професіоналізм та грамотність відзначають авторів цого юридичного документа. У ньому сконцентровані знання, мудрість та сама культура останіх століть розвитку людства, революційна непримиреність першопроходців суспільства вільних, високе почуття справедливості.

Статті Конституції США містять читкі формулювання, що виключає можливість трактувати їхні по різному. як наголошував голова Верховного Суду США Дж. Маршалл, протягом 200 років Конституція США «…спрямовувала розвиток урядових інституцій, створюючи засади для політичної стабільності, індивідуальної свободи, економічного зростання і суспільного прогресу. «[1].

У колишньому СРСР та в незалежній Україні опублікова чимало наукових робіт, присвячених Конституції США. Вони Основний закон амеріканської держави розглядається із точки зору зовнішньої та внутрішної політики, економики, юриспруденції й т.і. Проте більша частина цієї літератури, тобто та, що був видана до кінця 80-х років, написана із позицій класового підходу і комунистичної методології, отже показує амеріканське сус-пільство расової та соціальної нерівності. Лише впродовж останнього десятиріччя почали з’являтися книжки (здебільшого переклади американських видань), котрі акцентують увагу на досягненнях правової системи США перевищив на загально-людському характері американської конституції як правової запоруки прав людини.

РОЗДІЛ 1

Розробка Конституції США та її основні ідеї

1.1. РОЗРОБКА ТА ПРИЙНяТТя КОНСТИТУЦії США 1787 РОКУ

Формування США, як незалежної держави, охоплює порівняно невеликий історичний відрізок години. З моменту утворення на територї Сучасної держави перших колоній англійських переселенців колоній в першій половині XVII ст. й до юридичного оформлення США в єдину федеративну державу после прийняття Конституції в 1787 році минуло дещо більше, ніж півтора століття.

Алі саме у тому період були закладені підвалини американської державності, створені передумови для появи юридичного документа номер один в історії Сполучених Штатів Америки -- Конституції 1787 року. Процес її розробки невіддільний від історії боротьби за державну незалежність, свободу й про «єднання штатів в єдину державу. У ній втілено традиції,. закладені ще першими поселенцями, котрі принесли на нові землі ідеали природного права, англійське «загальне право », суд присяжних засідателів й інші прогресивні правові інститути того години, управління, що стали першоосновою при формуванні колоніальних органів. Так, уже в період становлення перших колоній, неодмінною умовою вважалось визнання свободи релігії, невтручання влади в справ культу, право громадян вибирати посадових осіб, носити зброю, створювати по своїй волі військові зажени, брати доля в оподаткуванні й т.д. З течією годині на процесі зміцнення колоній й їхнього боротьби за незалежність, зароджується й розвивається специфічна американська практика компромісів, що зіграла згодом вирішальну роль процесі прийняття Конституції 1787 року. Суть її полягала до того, що при спільному розгляді політичних питань штатами нерідко приймалися компромісні рішення, що відповідають, насамперед, міркуванням раціональності й практичної користі для сторін (навіть якщо ця «користь» вступала в суперечність міркуванням існуючої моралі). Наприклад, традиційно республіканська, промислова Північ пішла на військовий союз із рабовласницьким, плантаторським Півднем, коли цого зажадали інтереси боротьби із британським пануванням. У ході спільної збройної боротьби за незалежність, що тривала із 1775 по 1783 рік, й що перетворилася у своєрідну буржуазну революцію, Яка ліквідувала багато феодальних пережитків, штати пройшли шлях від добровільного військового союзу до конфедерації, створеної в 1781 році. Необхідно зазначити, що в цей період були створені юридичні документи, що вплинули не так на хід подій того години, але й й на розвиток американських демократичних традицій в майбутньому. Це, передусім, Декларація незалежності Сполучених Штатів 1776 року, головним автором якої є Т. Джефферсон, а також Статті Конфедерації 1781 року, що стали фактично першою Конституцією новоутвореного міждержавного союзу.

Декларація незалежності проголошувала, що люди за своєю природою є однаковою мірою вільними і незалежними, вся влада перебуває в народі та діятися народом, а правителі є слугами народу та несуть проти нього відповідальність. У ст. 3 Декларації було б закріплено право народу на зміну уряду, його повалення, якщо він якщо діяти всупереч інтересам народу. Унікальною особливістю Декларації було б положення про ті, що «свобода друку є одним із оплотів волі взагалі, й вон ніколи не може бути обмежена ніким, крім деспотичного уряду"1.

Не можна не пригадати в зв «язку із цим й перший проект федерації, створений ще в 1748 році Б. Франкліном. Всі ці документи значною мірою вплинули на зміст Конституції 1787 року. Таким чином закладалася її юридична база. А тім годиною необхідність прийняття нової Конституції в процесі існування конфедерації стає все более очевидної. Гамільтон запропонував направити усім штатам звернення із закликом зібратися у травні 1787 року на конвент, щоб «привести у відповідність із насущними потребами союзу конституцію федерального уряду».1 Час показавши низьку життєздатність й уразливість цого державного утворення. Економічні потреби капіталізму, що стрімко розвивався, внутрішні й зовнішньополітичні інтереси країни вимагали створення более міцного союзу, який міг бі забезпечити Єдиний економічний простір, полегшити рушення товарів, колонізацію нових земель, зміцнити її обороноздатність, підняти міжнародний авторитет. Слабкість центральної влади таїла в собі й іншу небезпеку. Загострення соціальної напруженості после закінчення визвольної війни, невдоволення в армії й народі політикою, що проводилася урядом Конфедерації, загрожували внутрішнім вибухом у стране зсер. Влада розуміла обмеженість своїх можливостей протистояти цьому вибуху. Політичні зміни назріли, їхнього необхідно було б втілити в життя. Правлячими колами було б прийняте рішення подолати кризові, що наближається шляхом зміни державного улаштую об'єднаних колоній. У цьому процесі зіграти вирішальну роль був покликана нова Конституція, що закріпила федеративний устрій країни. «Американська конституція був розроблена й прийнята Конституційним конвентом у Філадельфії (травень — вересень 1787 року), в якому взяли доля 55 делегатів від 12 (…) штатів. «2. Головував на цьому конвенті Дж. Вашингтон.

Безпосередню доля в розробці тексту Конституції взяли провідні юристи й громадські діячі держави: Д. Медісон, Т. Джефферсон, Б. Франклін, А. Гамільтон й інш. Основоположним принципом конституції був проголошений принцип поділу влади, який передбачає організаційну незалежність трьох гілок державної влади — законодавчої, виконавчої, судової й розмежування функцій між ними. Аналізуючи історичний досвід, автори Конституції прийшли до висновку що якщо в одному органі чи у однієї особини зосереджуеться вся повнота влади, то це неминуче Веде до виникнення тиранії. Щоб цого не сталося, влада винна бути розділена між різними органами держави таким чином, щоб смердоті взаємно контролювали й стримували один одну. У результаті кожна із гілок влади отримувала значну незалежність. Особливу увагу при розробці конституції було б звернено на створення дійової системи взаємних стримань й противаг. Джеймс Медісон, один із головних «архітекторів» Конституції США, із цого приводу мовивши, що доки органи державної влади «…не будуть заговорили українською у «язані й переплетені до такої міри, щоб надати кожному із органів конституційний контроль над іншими, максимально необхідний рівень поділу, як суть вільного уряду, іноді на практиці не зможе бути організований належним чином. «1.

Фундаментальною основою державно-територіального улаштую США був проголошений принцип федералізму, який визначив правовий статус й гарантії рівноправності суб «єктів федерації, а також основи розмежування повноважень й предметів ведення федеральних органів влади й органів влади штатів. Конституція не ліквідувала адміністративну й, частково, політичну автономію штатів, але й протиставила їй сильну центральну уладові. Таким чином, Конфедерація перетворювалася в федерацію. Легітимною в державі формою правління був вибрана президентська республіка. Депутати конвенту прийшли до висновку, що саме така форма правління найбільш відповідає принципу поділу влади, інтересам розвитку країни. Вони підтримали авторів Конституції в їхні прагненні чітко визначити через основний закон країни, що є фактично Сполучені Штати Америки й котрі їхні федеральні органи управління. Ці основні положення лягли основою виробленої конвентом Конституції. Підсумком роботи конвенту ставши гранично короткий за обсягом й ємний за змістом юридичний документ, що складається із преамбули й семи статей, унікальність якого полягає до того, що проіснувавши понад як 200 років, він є й сьогодні основним законом США.

1.2. Конституція США про повноваження

і порядок роботи Конгресу США

За Конституцією 1787 року «…повноваження законодавчої влади надаються Конгресові Сполучених Штатів, який складається із Сенатові і Палати представників"1. Обидві палати дістали рівні права до того, що стосується законодавчої ініціативи й прийняття законів. У компетенцію Конгресу увійшли наступні запитання (ст. 1, разд. 8): встановлення й стягування мита, податків, акцизних зборів; турбота про загальний добробут й спільну оборону США; одноманітність податків, податей й акцизних зборів на всій територї США; одержання позик від імені держави; запитання зовнішньої торгівлі; одноманітне тлумачення законів на всій територї федерації; карбування монети; поштова служба; заснування судів, підлеглих Верховний суд; оголошення війни; набір й утримання армії; придушення виступів, що порушують встановлений законом порядок, й інш. Крім того, до повноважень Конгресу увійшли затвердження державного бюджету, ратифікація міжнародних договорів, підписаних президентом, призначення на найважливіші державні пості. Останній пункт вимагає уточнення. Втілюючи до системи взаємних стримань й противаг, Конституція дала сенатові повноваження затверджувати призначених президентом Міністрів й членів уряду. Алі после того, як сенат дає свою згоду на призначення, він уже не може виусунути їхнього зі своїх постів вираженням недовір «я чи осуду. Таким чином, законодавча влада позбавляється можливості напряму впливати на роботу уряду. Система стримань й противаг діє й всередині самого Конгресу. Це стосуеться й процедури прийняття законів, й складу палат, й системи виборів членів Конгресу. Так, при обговоренні законопроекту, схваленого однією із палат, інша може пропонувати поправки до нього. І лише после того, як законопроект пройдо обидві палати, він надходить Президенту країни. У разі схвалення, Президент підписує законопроект в десятиденний термін (якщо Президент не ухвалив ніякого рішення законопроекту, то він стає законом без його підпису), а й у разі незгоди — надсилає білль зі своїми запереченнями у той палату, із якої він надійшов Після цого відповідна палата знов розглядає законопроект із поправками президента. Якщо Білль із поправками набирає 2/3 голосів в обох палатах, він стає законом. Так забезпечується вплив президента на законодавчу владу. Що стосується системи виборів й складу палат, то более консервативний, професійний за складом сенат був спочатку задуманий, як альтернатива, противага «всенародній «палаті представників, що обиралася населенням штатів кожні 2 року. Члени сенатові аж до 1913 року обиралися парламентами штатів, причому склад його повністю оновлюється за 6 років (по третині депутатів у два рокта). Усі це давало сенатові деяку незалежність від виборців й можливість, при необхідності, заблокувати популістські рішення палати представників. Двопалатна структура Конгресу США був передбачена також із метою забезпечення пропорційного представництва штатів в законодавчих органах. Густонаселені штати малі явну перевагу перед малонаселеними при виборах до палати представників. сенат, в якому кожний штат мав двох представників, незалежно від числа виборців, зрівнював шанси малих штатів із великими. Різні й підходи до призначення керівників палат. Палата представників обирає спікера, а сенаті головою автоматично є віце-президент. Необхідно також зазначити, що Конституція заклала механізм зворотнього впливу суб «єктів федерації на законотворчу діяльність Конгресу. Федеральні закони, надходячи на ратифікацію в парламенти штатів, набирають чинності на всій територї країни лише после того, як необхідна більшість (того період дів «ять із тринадцяти) штатів ратифікують його.

1.3. Конституція США про статус й повноваження

Президента США

Головою виконавчої влади США є президент. Конституція про «єднала в його особі главу держави й уряду. Йому ж ввірялося верховне командування Збройними Силами. як глава держави, президент репрезентує Сполучені Штати на міжнародній арені, підписує міжнародні догоди, здійснює керівництво внутрішньою й зовнішньою політикою держави. як глава уряду, президент формує його органи, призначає Міністрів (з згоди сенатові), керує роботою федеральної виконавчої влади, може звільнити із посади будь-якого члена уряду. У своїй діяльності президент же не залежить від того, як якщо прийнята політика, що проводитися ним саме в конгресі, за винятком випадків, коли здійснення цієї політики було б б неможливе без його сприяння (асигнування, висновок міжнародних договорів, законодавство, призначення на важливі пості). Президент не підзвітний конгресу, що забезпечує йому свободу дій. Однак, слідуючи принципу поділу влади, конституція позбавила президента власно законодавчої ініціативи (право представляти палатам готовий законопроект). Президент має право накладати вето на будь-який законопроект, прийнятий обома палатами, відправляти його на допрацювання зі своїми запереченнями у той палату із якої він надійшов. З іншого боці, Конституція встановлює, що президентське вето може бути спростоване кваліфікованою більшістю обох палат. Президент не має повноважень розпустити жодну із палат Конгресу. У свою чергу, для усунення президента Конституція вимагає обгрунтованого обвинувачення в зраді, хабарництві чи інших важливих злочинах. Обидві палати мають повноваження збудити процедуру імпічмента. Алі запитання про відсторонення від влади президента вирішує сенат под головуванням Верховного судье двома третинами голосів присутніх. У результаті, президент й конгрес були позбавлені можливості втручатися в справ один одного напряму, що забезпечує їхні незалежність один від одного. Можна сказати, що президент має непрямий вплив на Верховний суд тому плані, що він призначає його членів. Алі оскільки смердоті призначаються довічно, й усі, у тому числі і президент США, зобов’язані підкорятися рішенням Верховного суду, то стає очевидним ті, що система взаємних стримань й противаг працює й тут.

Принципово важливим є положення Конституції про порядок, рядки виборів й термін повноважень президента. «Ос-кільки автори Конституції не вірили, що народ зможе зробити мудрий вибір, Президент обирається не прямо, а вибірниками, які обирають тих, хто має право голосу, із всіх штаів (ст. II, р. I; попр. XII). Ця система ніколи не працювала так, як її задумували укладачі Конституції, адже фактично від самого початку вибірники були суто номінальними діячами, що лише фіксували на папері вибір народу. «1.

Вибірники подавали голоси за допомогою бюлетенів. Проходив тієї, за кого був подано більша кількість голосів вибірників.

Повноваження президента були обмежені чотирма роками, але й йому не заборонялося домагатися переобрання на новий термін.

1.4. Конституція США про Верховний суд

«Важливу роль Конституція відводила судовій владі. Вона надала їй право розглядати усі закони країни лише у відповідності із загально-союзною Конституцією та конституціями штатів. «1. При розгляді цієї частини Конституції члени Установчого конвенту пропонували надати Верховному федеральному суду повноваження вищої судової інстанції США. Він винен був отримати право перегляду законів, прийнятих Конгресом при їхнього невідповідності Конституції, але й не як наглядова інстанція, а зв «язку із певними судовими справами, що перебувають в його виробництві. Таке право Верховний суд винен отримати й відносно законів, прийнятих парламентами штатів й постанов судів штатів. Однак, ці положення в Конституцію не увійшли. Побоюючись протидії штатів, від рішення які залежала частка самої Конституції, розуміючи, що смердоті не потерплять втручання федерації в їхнього «внутрішні справ», включаючи законодавство й суд, члени Конвенту знов пішли на компроміс, відклавши розв «язання цого запитання до кращих часів. По Конституції 1787 року (ст. 3) судова влада федерації винна був тягнутися на усі тих справ, що «…виникають на основі цієї Конституції, законів Сполучених Штатів, міжнародних угод, що укладені чи будуть укладені Сполученими Штатами; на усі справ, що стосуються послів, інших повноважних представників та консулів; на усі справ адміралтейства та інші морські справ, в які Сполучені Штати є стороною; на усі спори між двома чи понад штатами, між штатом й громадянами іншого штату, між громадянами різних штатів, між громадянами одного штату за позовами про землі, даровані різними штатами, а також між штатом чи його громадянами та чужоземними державами, громадянами чи підданцями. «2.

Крім цого, до федеральної юрисдикції були віднесені спори між палатами, тяжби між громадянами різних штатів й деякі інші кликни, що стосувалися федерації загалом. Члени Верховного суду призначаються Президентом США довічно. Цим досягається незалежність судової влади від законодавчої й виконавчої. Питання про практичне створення нової судової організації США й про закріплення повноважень Верховного суду було б розглянуто серед основних питань першим Конгресом США. У результаті був ухвалений Закон про судоустрій 1789 року. як й було б задумано при розробці Конституції, повернувшись до запитання про верховний конституційний нагляд, Конгрес наділив Верховний суд США правом скасування будь-якого закону, як федерального, то й штатного, якщо якщо визначено, що цей закон суперечить Розпорядженням й принципам Конституції (ст. 25 Закону про судоустрій). Більш того, Верховний суд отримав повноваження видавати розпорядження, обов «язкові для органів виконавчої влади, включаючи президента й Міністрів (ст. 13 Закону про судоустрій). Це положення суперечило конституційному принципу поділу влади, оскільки ставило Верховний суд над Конгресом й президентом. Необхідно зазначити, що пізніше це перекручення було б усунено самим Верховним судом в ході слухання справ Марборі 1803 року. У результаті, пожертвувавши ст. 13, Верховний суд закріпив за собою повноваження, викладені в ст. 25 Закону про судоустрій. Відтоді й до цого години Верховний суд належить остаточне право трактувати Конституцію, тобто говорити, що є правом країни й що перебувае в суперечності із ним. Рішення Верховного суду є остаточним й обговоренню не підлягає. Першим конгресом був також розроблена структура федерального судоустрою. Було вирішено, що поряд й паралельно із судами штатів якщо функціонувати федеральна судова система, що складається із районних й окружних судів (на цей період їхні кількість був визначена за 30 я районних й 3 окружних судах). Останні були наділені апеляційною владою відносно перших.

1.5. Конституція США про федеративний устрій держави

Урегулювання відносин між штатами, як суб'єктами федерації, із одного боці, й центральною владою — із іншого, виявилося навряд чи не найважчою справою Конституції. Розвиваючись спочатку як англійські колонії, потім як незалежні держави й, нарешті, як члени конфедерації, кожний штат мав свої особливості державного улаштую, лише йому властиві традиції. Неоднорідні були штати по соціальному й расового складу населення. Історично склалося так, що дворяни-емігранти поселялися на південь від ріки Потомак, а селяни й ремісники — на північ від неї. У результаті на півдні виникали великі плантаторські господарства, що обслуговувались руками негрів-рабів, але в півночі розвивалися фермерські господарства, зароджувалися капіталістичні відносини. На Півночі переважали республіканські традиції, діяло щось на зразок парламенту колоній, що вибирав губернатора. На Півдні панували монархічні порядки, губернатор призначався королем. Проте, штати пішли на про «єднання. Необхідність подібного кроку був усвідомлена спочатку для спільної боротьби за незалежність, а згодом із метою економічних й політичних вигід. Вирішальну роль цьому процесі зіграла Конституція США 1787 року. Спираючись на принцип «дуалістичного федералізму», Конституція встановлює сферу виняткової компетенції Федерації шляхом переліку питань, по які закони може видавати лише Федерація. Всі інші запитання були віднесені до ведення суб «єктів федерації. Крім того, Конституція передбачає обмеження повноважень Конгресу (ст. 1, розд. 9), влади штатів (ст. 1, розд. 10) й окремо розглядає запитання «Штати й союзний уряд» (ст. 4). З практики застосування Конституції США можна виділити:

а) сферу повноважень, що співпадають (тобто, що входять в компетенцію й федерації, й штатів): податки, позики, судова система, банки й т.д. ;

б) сферу, де заборонені дії й федерації, й штатів: оподаткування експропрійованих товарів, дарування дворянських титулів, пізніше — рабовласництво;

до сфери, де заборонені дії федерації: введення прямих податків, неоднакових непрямих податків, надання привілеїв в області торгівлі одному штату на збитки іншому, зміну кордонів штатів без їхнього згоди, пізніше — обмеження застосування Білля про права;

р) сферу, де заборонені лише дії штатів: вступ в міжнародні домов, прийняття законів, що порушують договірні вол «язання, позбавлення громадян рівного правового захисту, порушення федеральної конституції й невиконання федеральних законів.

У повноваження штатів були включені: організація власного уряду й усі місцеві справ, до того числі поліція й суд, карне, цивільне й процесуальне законодавство, торгівля всередині штату й робоче законодавство, власні Збройні Сили. Конституція дозволила уряду федерації військове втручання у внутрішні справ штатів для придушення актів заколоту й «безладдя». Таким чином були розмежовані сфери діяльності федеральних й місцевих органів влади, визначені сфери, де рішення федеральних органів малі пріоритет над рішеннями магістратур. Згідно ст. Конституції, рішення про прийняття у союзну спілку нових штатів приймає Конгрес. Головним арбітром, що вирішує будь-які спірні запитання між федеральними органами влади й штатами, а також між самими суб «єктами федерації, Конституція визначила Верховний суд. Надалі єдність федерації США зазнала серйозного випробування под годину Громадянської війни 1861−1864 рр. між рабовласницьким Півднем й промисловою Північчю. Алі, внаслідок перемоги Півночі, федеративний устрій країни був не лише збережений, але й й зміцнений. Рішенням Верховного суду в 1868 році федерація був проголошена нерозривним союзом, право сецесії (виходу) було б знехтувано. Так був остаточно закріплена роль принципу федералізму, як стабілізуючого чинника в житті суспільства, основи єдності нації, державного улаштую США.

РОЗДІЛ 2

Поправки до Конституції США

та розширення прав людини

2.1. БіЛЛЬ ПРО ПРАВА

Вже при ратифікації Конституції законодавчі збори штатів под тиском народу вимагали доповнити її статтями про права й свободи громадян. Вони ставили виконання цих вимог як обов «язкова умова набирання чинності Конституції. Тиск широких верств населення, а також вплив Великої Французької революції примусили законодавця до прийняття перших дванадцяти поправок до конституції («Білль про права»), котрі набрали чинності в 1789 році.

По конституційному Біллю про права й відповідно до різних спеціальних положень законів приватні особини захищені від певних видів дискримінації. Багато із цих положень, наприклад, укладені в Першій поправці відносяться до питань свободи слова, а положення Четвертої поправки, що стосуються захисту від необгрунтованих обшуків й конфіскацій, забороняють втручання держави в певні сфери індивідуальної активності. Ці положення, звичайно здійснювані за допомогою суднового захисту, виражають прихильність ідеї про ті, що конкретні індивідуальні свободи — свобода самовираження, віросповідання та інші, що направлені проти необгрунтованих втручань уряду в приватне життя, є істотними елементами вільного суспільства. Ці заходь захисту приватного життя звичайно про «єднуються под терміном «цивільні свободи».

Також захищені Конституцією США, федеральними законами й законами штатів, індивідуальні права на однакове ставлення до всіх громадян, незалежно від їхніх індивідуальних особливостей. Ці заходь захисту, звичайно узагальнені под назвою «цивільні права», виражають прихильність до того, що певні критичні рішення, що впливають на індивідуальні можливості й матеріальне благополуччя, приймаються не так на основі індивідуальних особливостей, котрі є безвідносними й не є справедливою основою в відносинах із окремими індивідуумами. Ці заходь захисту цивільних прав від подібної дискримінації існують як в Конституції США, то й в Конституціях окремих штатів, а й у безлічі федеральних й штатних законодавчих актів, котрі були прийняті протягом багатьох років у відповідь на окремі види дискримінації.

Розглянемо основні Права людини, закріплені за десять поправках до Конституції США.

Збереження свободи віросповідання (релігійної) є одним із самих старих й найбільш важливих компонентів особистої свободи. Таким чином, гарантія свободи віросповідання (Перша поправка) важливим компонентом цивільних прав. Знову ж важливість такої свободи доведено історією людства, починаючи із Великоі хартії вільності (1215 рік). Релігійні свободи містять в собі як мінімум два важливих й пересічних принципи: свободу віросповідання й недоведеність релігії. Щоб уникнути втручання свободою віросповідання й одночасно зберегти сумісність із основними причинами, що відносяться до недоведеності релігії, важливо, щоб Уряд не віддавав переваги як нерелігійній доктрині, то й якої-небудь певної релігії. Повний захист релігійної свободи може зажадати сильних й ефективних норм цивільного права, що захищають від дискримінації по політичних мотивах.

Необхідним елементом у взаємовідносинах уряду зі своїми громадянами є забезпечення функціонування карного судочинства. Захист справедливості й цілісність судочинства — необхідний елемент верховенства права. Велика хартія вільності й численні біллі про права протягом історії людства свідчать про важливість такої справедливості. Звичайно, Четверта, П «ята, Шоста й Восьма поправки Білля про права до Конституції Сполучених Штатів Америки прямо відносяться до запитання справедливості под годину проведення карних процесів, включаючи вимоги, що відносяться до обшуку й вилучення (Четверта поправка); захист проти покарання за й ту ж провину й проти самообвинувачення (П «ята поправка); декларація про швидкий й відкритий суд за участю неупередженого журі присяжних, право бути проінформованим про усі обвинувачення, право протистояти ворожому свідку, декларація про належний процес для виклику свідків й декларація про допомогу адвоката (Шоста поправка); заборона надмірної застави чи штрафу, а також брутального й незвичайного покарання (Восьма поправка). Можливо, найбільш важливою гарантією захисту особистих прав від держави в карному суді є презумпція невинності. Так саме право — Habeas corpus — апеляційний розгляд вироку по карній справі й справедливе виголошення вироку по карній справі, й подалі виголошення вироку, й подалі поводження із засудженим є життєво важливим.

Важливе значення має й тієї факт, що карний процес не може бути політизований чи використаний для покарання політичних дисидентів.

2.2. Скасування рабства та забезпечення расової рівності

Всі громадянські і політичні права людини, проголошені Біллем про права 1791 р., на вушко 60-х років лише на особисто вільне населення США. Водночас цілковито безправними були негри-раби, що обробляли плантаторські латифундії у штатах Півдня й малі юридичний статус власності плантаторів. 1861−1865 рр. стали годиною кривавої Громадянської війни між противниками і прибічниками рабовласництва. Перших — аболіціоністів — очолював президент США А. Лінкольн, другі ж, утворивши Конфедерацію південних штатів, фактично вийшли зі складу США.

«22 вересня 1862 р. Лінкольн опублікував Прокламацію про скасування рабства із 1 января 1863 р. без жодного викупу… Прокламація був актом величезного прогресивного значення. Сам Лінкольн сказавши про звільнення рабів: «У ньому — усе моє душа"1. Перемога Півночі у Громадянській війні уможливила прийняття Конгресом США у 1865 р. 13-ої поправки до Конституції, котра наголошувала: «Ні в Сполучених Штатах, ані в будь-якому іншому місці, на яку поширюється їхнього юрисдикція, не повинні існувати ані рабство, ані примусові роботи, окрім випадків покарання за злочин, за скоєння якого винного належним чином засуджено. «2

Наступним кроком у забезпеченню расової рівності в американському суспільстві стало прийняття 14-ої поправки до Конституції в 1868 р. Дана поправка мала на меті закріплення результатів Громадянської війни. Вона складається із 5 розділів, 3 із які безпосередньо стосуються прав людини. «1- і розділ містить чотири положення: визначення американського громадянства, заборона штатам обмежувати «привілеї і пільги» громадян США, застосовувати санкції проти людини без «належної правової процедури», відмовляти громадянам у «рівному захисті законів». 2-ї розділ спрямований на упередження дискримінації звільнених рабів на виборах. 3-й розділ обмежуе право учасників антиурядових виступів посідати посади в державному апараті і бути вибірниками президента. «1

Звільнені чорні американці в виборах конституційних конвентів у південних штатах у 1868 р. Конвенти розробили нові конституції цих штатів, котрі проголосили перебудову правовоі системи південних штатів на засідках рівності прав громадян за расовою ознакою. У 1870 році був прийнята 15-та поправка, Яка «забороняє обмежувати право голосу громадян за ознакою раси, кольору шкіри чи у зв’язку із колишнім перебуванням у рабстві. «2 Проте реальне забезпечення рівності прав чорних американців із білими розтяглося в часі аж до кінця 60-х років ХХ ст.

2.3. Встановлення рівності громадян за статтевою ознакою.

Наприкінці ХIХ — на початку ХХ ст. важливою проблемою, що свідчила про недосконалість правового забезпечення прав людини в американському законодавстві, залишалося збереження статтєвого цензу для участі у виборах — брати доля в них малі право лише чоловіки. Подалі залучення жінок до громадського життя, зокрема, спричинене більшою, ніж у попередні часи участю їхнього у суспільному виробництві, а також зростання феміністського руху, пригорнули увагу законодавців до даної проблеми. Результатом ії розгляду в Конгресі США стало прийняття 19-тої поправки до Конституції у 1920 р. Дана поправка наголошуе: «Право громадян Сполучених Штатів на доля в виборах не повинне заперечуватися із огляду на їхнього стати як Сполученими Штатами, так й окремими штатами. «3 19-та поправка відіграла значну роль у процесі реального забезпечення рівності прав громадян США безвідносно до їхнього статі, посприяла піднесенню ролі жінок у державному і громадському житті, а зрештою, їхні більшій соціальній захищеності.

2.4. Зниження вікового виборчого цензу

Поправка 16-та (1971 р.) знизила віковий виборчий ценз до 18 років.

Виборчим правом володіють громадяни США обидвох статєй, котрі досягли 18-річного віку до дати реєстрації вибірників та котрі проживають в конкретному штаті чи на територї певної виборчої дільниці протягом певного години (для президентських виборів — 30 днів, для всіх інших виборів, в залежності від законів відповідного штату, — від трьох місяців до одного року).

«Громадяни Сполучених Штатів, що досягли вісімнадцятилітнього чи старшого віку, не повинні позбавлятися виборчих прав чи обмежуватися у яких Сполученими Штатами із огляду на їхній вік. «1

РОЗДІЛ 3

Судовий захист прав й свобод людини в США

НЕЗВАЖАЮчИ НА іСНУВАННя ДЕяКИХ МіСЦЕВИХ ВіДМіННОСТЕЙ й ТЕХНічНИХ ДЕТАЛЕЙ, ОПИСАТИ ОСНОВНі МЕЖі ТИПОВОї СУДОВОї СИСТЕМИ ДОСИТЬ ЛЕГКО. МІ МОЖЕМО УяВИТИ СОБі її У ВИГЛяДі ПіРАМіДИ.

Унизу, в основі піраміди, знаходяться суди нижчої інстанції, розкидані по територї всього штату. Такі суди, як правило, відносяться до муніципальних округів. Ці суди мають справу із найменш серйозними провинами й найменш серйозними позовами. Вони носять різні найменування: транспортні, поліцейські, муніципальні суди тощо. Деякі із них спеціалізуються у вузькій області: транспортні суди розглядають дорожні випадки, поліцейські суди мають справу лише із дрібними правопорушеннями (ві не можете податі позов на домовласника чи отримати розлучення в поліцейському суді); позовні суди ніколи не торкаються транспортних порушень чи випадків пияцтва.

У певному значенні ці суди являють собою основу правосуддя, їхнього «продукція» доступна й недорога. Вони мають тенденцію до зміщення своєї діяльності у бік неформальності. Деякі із них відмовляються від участі в процесі адвокатів. Деякі допускають до справ журі присяжних лише до того випадку, якщо одна з сторін посилено наполягає на цьому. Інші взагалі не мають журі присяжних, й якщо одна з сторін наполягає на розгляді своєї справ журі присяжних, то, як правило, справа передається на розгляд суду более високої інстанції. З іншого боці, судье до судів нижчої інстанції є звичайно досить високопрофесійними. Вони колися раніше отримали хорошу правову практику.

Йде багато суперечок із приводу якості правосуддя в нижчих судах. Маурін Мілеськи вивчав нижчий карний суд одному зі східних міст середніх розмірів 1970-го році. У цьому суді 72% справ було б вирішено за хвилину й навіть менше. Іншими словами, звичайне зіткнення громадян із поліцією триває набагато більше, ніж середній годину, витрачений в суді. Неважко зрозуміти, чому цей вигляд «простого правосуддя» залишається предметом постійної критики.

Позовні суди також займають своє місце в судовій системі. перший такий суд був заснований в Клівленді в 1913 році як один із відділів муніципального суду. Ідея швидко набула поширення. Ці суди були судами для бідних, оскільки були дешевими, простими у використанні, без адвокатів й правових хитрощів. У певному значенні ці суди досить ефективні: сотні тисяч позовів проходять через подібні суди кожний рік.

Чи є смердоті на ділі судами для бідних, це окреме запитання. У дів «яностих роках вчені-правознавці США висунули серйозні обвинувачення проти них. Ці суди стали ще одним прикладом того, що ваги правосуддя все понад схиляється не так на користь бідних. Це були суди задля, а проти трудящих. По суті своїй смердоті представляли інтереси заможних громадян. «Судами для бідних» смердоті були лише до того значенні, що незаможні громадяни зазнавали до суду арешту й в страхітливій атмосфері були вимушені протистояти могутнім кредиторам, домовласникам чи урядовому апарату.

Наступний рівень піраміди складається із судів загальної юрисдикції основних процесуальних судів суспільства. Існують суди, котрі займаються розглядом цивільних справ, «що коштують» більше, ніж тих справ, котрі розглядають суди нижчої інстанції (тобто тихий справ, котрі мають более високу фінансову ставку). Ці суди також займаються розглядом випадків серйозних карних злочинів: не пияцтва чи ходіння по газону, а пограбування, згвалтування й навмисного вбивства. Кількісно таких судів менше, але й смердоті відрізняються великим професіоналізмом. Судді, що засідають в цих судах, обов «язково мають юридичну освіту. Атмосфера тут более велична, урочиста. Штат суду в основному складається із постійних працівників.

Юрисдикція процесуальних судів звичайно охоплює більшу кількість людей й более широку область права, ніж муніципальні чи поліцейські суди. У багатьох штатах однією округ припадає один основний процесуальний суд. У округах із великою кількістю населення суд може бути розбитий на «відділення». Для основних процесуальних судів Сполучених Штатів не існує якої-небудь уніфікованої назви. У деяких штатах смердоті називаються окружними судами, в інших — районними судами. У Каліфорнії такий суд носити назву старшого суду. У Нью-Йорку ж назви досить химерно переплетені: основний процесуальний суд іменується верховним судом; суд ж вищої інстанції в штаті називається апеляційним судом.

У штатах, що мають нечисленне населення, таких, як Айдахо й Айленд, тієї, що програв судовий процес має можливість безпосередньо апелювати до вищого суду штату, який звичайно називається верховним судом. Іншими словами, якщо прийняти процесуальний суд за перший рівень, то можна сказати, що ці штати мають «дворівневі» системи. У цих невеликих штатах верховний суд якщо розглядати будь-яку справу, якщо по ньому подано апеляція; суд зовсім не ранжує ці справ, не вибирає із них найбільш важливі й гідні його втручання. У цих штатах декларація про апеляцію є загальним правом для всіх жителів штату.

У трьохрівневих системах суд вищого рівня при відборі справ для розгляду виявляє жахливу розбірливість. Він має можливість вирішувати, котрі справ приймаються, а котрі відкидаються для слухання. Тієї, хто програв процес, має право апелювати (принаймні одного разу), не виходячи за рівні системи. Він може одного разу відкусити від яблука. Алі він практично не має ніяких прав вимагати напряму справ на слухання у верховному суді. Деякі виключення складають тих, хто зможе переконати суд у важливості своєї справ. Існують й інші виключення, внесені в законодавство багатьох штатів.

Федеральні суди також володіють трьохрівневою системою. Щоправда, у цієї системи відсутній «підвальний» рівень для розгляду дрібних справ. Немає федеральних позовних судів чи федеральних світових судів (хоч округ Колумбія має позовне управління в своєму суді верхнього рівня). У штатах нижнім федеральним рівнем є регіональний (районний) суд — це основний федеральний процесуальний суд.

Два інших рівні - окружні суди й Верховний суд Сполучених Штатів в своїй діяльності обмежуються розглядом апеляцій.

У тому самий годину існує біля сотні федеральних регіональних судів. Для малонаселених штатів один штат й складає регіон, великі штати містять в собі понад одного регіону. Сан-Франциско, наприклад, знаходиться в Північному регіоні Каліфорнії, а Лос-Анджелес — в Південному регіоні. Може, звичайно, в одному регіоні знаходитися й понад одного судді.

Наступний крок вгору, й ми виявляємося на рівні апеляційних судів Сполучених Штатів федеральних окружних судів. Протягом багатьох років існувало десять таких судів. Нещодавно Конгрес створив одинадцятий, розділивши на два колишній П «ятий округ, що простягався від Флоріди до Техасу й мав великий приріст населення.

. Окружні суди, на відміну від регіональних, не є судами із однією головною дійовою особою — суддею. Засідання проводити чимало суддя, а група, що складається із трьох суддів. Загальне число суддів в окрузі варіюється від чотирьох в Першому окрузі (цей округ включає у собі Массачусетс, Нью-Гемпшир, Мейн й Пуерто-Ріко) до двадцяти трьох в Дів «ятому окрузі - гігантському районі, що включає у собі Каліфорнію, вісім інших штатів Заходу, плюс Гуам й північні Маріанські острови.

У більшості випадків, а фактично в переважній більшості, окружні суди є останньою інстанцією. Із них в божественному серпанку, у всій своїй величі підноситься Верховний суд Сполучених Штатів, й добитися розгляду своєї справ в цьому суді - це привілея небагатьох. Верховний суд покоїться на вершині піраміди федеральних судів. Він може розглядати справ, що вийшли із вищих судів штатів, якщо смердоті торкаються досить важливих федеральних питань, питань, котрі, як правило, попадають под дію федеральної Конституції. Верховний суд складається із дів «яті суддів. Він винен ревно виконувати свої обов «язки, й він їхнього виконує. Тільки одиниці справ із величезного натовпу, що стукотяться в його двері, попадають всередину.

Верховний суд США, передбачений Конституцією як незалежний орган, але й нижчестоячий, федеральні суди залежать від конгресу як в питанні самого свого існування, то й судочинства. А, щоб уникнути ситуації, за якої судье будуть відчувати собі вол «язаними виконавчому органу, творці Конституції передбачили незалежні судові органи, зробивши призначення суддів на пості у яких довічним. Таким чином, якщо судье уже посідають свої пості, смердоті відчувають собі абсолютно вільними ухвалювати тих рішення, котрі смердоті вважають кращими конкретної випадку, незалежно від думи Президента, що призначила їх.

У справі захисту прав й свобод людини й громадянина Верховний суд володіє величезною владою, оскільки він представляє Єдиний орган, що визначає остаточне значення багатьох широких й невизначених термінів в Конституції, а також тієї, яким чином цей документ може бути використаний в кожному індивідуальному випадку. Прийняте Верховним судом тлумачення Конституції може бути відмінене лише самим Судом чи через складний процес прийняття поправок до Конституції. Ця влада особливо важлива, оскільки Конституція є головним законом країни й Конгрес, й Президент приймають клятву захищати її, й законодавство, не співпадаюче із нею не якщо впроваджене в життя.

ВИСНОВКИ

На завершення хотілося б зазначити, що досвід розробки, прийняття й втілення в життя положень Конституції США 1787 року може бути корисний сьогодні при розгляді питань, заговорили українською у «язаних із прийняттям нової Конституції України. Розумне поєднання консервативних традицій й гнучкості, можливість гілок влади впливати одного одну, не обмежуючи при цьому самостійність один одного, американський досвід федеративного улаштую держави й багато що інше може бути використано нашими законодавцями. Хоч сам американці далекі від ідеалізації своєї Конституції, відмічають спірність багатьох її положень, вказують на безліч нестач й компромісів, укладених в ній, але й факт залишається фактом — по ній живе й розвивається понад 200 років одна із найбільших країн світу. І саме ця стабільність, прихильність американців створеним ними самими традиціям заслуговує передусім нашої уваги й поваги.

При будь-якому відношенні до американської Конституції із точки зору теорії, необхідно визнати її найбільше практичне значення задля США, але й й всієї світової цивілізації.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

I. Документи.

1. КОНСТИТУЦія США // КАРРі Д.П. КОНСТИТУЦія СПОЛУчЕНИХ ШТАТіВ АМЕРИКИ:

ПОСіБНИК ДЛя ВСіХ / ПЕР. З АНГ. О.М. МОКРОВОЛЬСЬКОГО.- До.: ВЕСЕЛКА,

1993. — З. 133−157.

II. Довідники.

2. СУЧАСНІ СПОЛУЧЕНІ ШТАТИ АМЕРИКИ: ЭНЦИКЛ. СПРАВОчНИК.- М. :

ПОЛИТИЗДАТ, 1988.- 542 З.: КАРТ.

III. Підручники й посібники.

3. ВРяДУВАННя У СПОЛУчЕНИХ ШТАТАХ. НАРИС.- ІНФОРМАЦіЙНЕ АГЕНСТВО

СПОЛУчЕНИХ ШТАТіВ, 1989.- 128 С.

4. Історія держави розвинених країн.- Ч. 2.- М.: вид-во МДУ, 1991.

5. Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх /

Пер. із анг. О. М. Мокровольського.- До.: Веселка, 1993.- 192 с.

6. Мішина І.А. та ін. Всесвітня історія: Епоха становлення Сучасної цивілізації (кінець XV — вушко XX ст. ст.) — До.: Генезу, 1994.- 352 с.

7. Нова історія країн Європи і сподівалися Америки: Перший період: Учеб. Для студентів вузів, які за спец. «Історія"/ Г. Л. Арш,

В.С. Бондарчук, Л. И. Гольман та інших.; Під ред. А. В. Адо.- М.: Высш. шк. ,

1986.- 623 з.: карти, илл.

IV. Наукові видання.

8. ИСТОРИя США.- Т. 1.- М., 1987.

9. Карпентэр Д. Пізнаємо Америку.- С. -Пб., 1995.

----------------------- [1] Врядування у Сполучених Штатах. Нарис.- Інформаційне агентство Сполучених Штатів, 1989.- З 6-ї. 1 Історія держави розвинених країн.- Ч. 2.- М.: вид-во МДУ, 1991. З. 35. 1 Історія США.- Т. 1.- М., 1987. З. 185. 2 Сучасні Сполучені Штати Америки: Энцикл. довідник.- М.: Политиздат, 1988. З. 48. 1 Д. Карпентэр. Пізнаємо Америку.- С. -Пб., 1995. З. 28 1 Конституція США // Д.П. Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. із анг. О. М. Мокровольського.- До.: Веселка, 1993. — З. 133. 1 Д. П. Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. із анг. О. М. Мокровольського.- До.: Веселка, 1993. З. 14. 1 І. А. Мішина та ін. Всесвітня історія: Епоха становлення Сучасної цивілізації (кінець XV — вухо XX ст. ст.) — До.: Генезу, 1994. З. 329. 2 Конституція США // Д. П. Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. із анг. Про. М. Мокровольського.- До.: Веселка, 1993. З. 143. 1 Нова історія країн Європи і сподівалися Америки: Перший період: Учеб. Для студентів вузів, які навчаються за спец. «Історія"/ Г. Л. Арш, В. С. Бондарчук, Л. И. Гольман та інших.; Під ред. А. В. Адо.- М.: Высш. шк., 1986. З. 498. 2 Конституція США // Каррі Д.П. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. із анг. О. М. Мокровольського.- До.: Веселка, 1993. З. 150. 1 Сучасні Сполучені Штати Америки: Энцикл. довідник.- М.: Политиздат, 1988. З. 53. 2 Саме там 3 Конституція США // Д. П. Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. із анг. О. М. Мокровольського.- До.: Веселка, 1993. З. 153. 1 Д. П. Каррі. Конституція Сполучених Штатів Америки: Посібник для всіх / Пер. із анг. О. М. Мокровольського.- До.: Веселка, 1993. З. 157.

Показати Згорнути
Заповнити форму поточною роботою