МИРОВОЙ ДОСВІД ФУНКЦІОНУВАННЯ І ФОРМУВАННЯ ГАЛУЗЕЙ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ СФЕРЫ

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Остальные рефераты


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Сочинський Державний Университет

Туризма і Курортного Дела.

Курсовая робота на тему:

«МИРОВОЙ ДОСВІД ФУНКЦІОНУВАННЯ І ФОРМУВАННЯ ГАЛУЗЕЙ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ СФЕРЫ».

Выполнила: студентка 2-го курсу групи 98-ЗСТ-50 Евстафьева Тетяна Юрьевна

Проверила: Романова Л. М.

Сочи 1999 г.

ВВЕДЕНИЕ…стр. 3

ГЛАВА1 НАПРЯМ РОЗВИТКУ ГАЛУЗЕЙ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ СФЕРЫ.

1. Навіщо невиробнича сфера…5

2. Проблеми розвитку галузей Социально-Культурной сферы…5

ГЛАВА2 МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ГАЛУЗЕЙ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ У ПІВНІЧНИХ КРАЇНАХ І КРАЇНАХ ЗАХІДНІЙ ЄВРОПИ. 2.1 Масштаби і межі соціальної полі-тики Північних стран…8 2.2 Трансформація соціальної сфери у Болгарії період реформ…13 2.3 Соціальний захист у Чехії за переходу до рынку…21 2.4 Сучасні моделі соціальної полі-тики в Угорщини та Польше…27

ГЛАВА3 ЗАСТОСУВАННЯ СВІТОВОГО ДОСВІДУ У ВИРІШЕННІ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ ГАЛУЗЕЙ СОЦІАЛЬНО- КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ У РОССИИ…36

ЗАКЛЮЧЕНИЕ…46 Приложение…48 Список литературы…50

Мир стоїть напередодні ХХI століття, століття нових технологій, знань та інформації. Нова епоха, безумовно, потребує нових підходів для своєчасного і розв’язання найважливіших проблем держави, нашого суспільства та особистості. Думати про завтрашньому потрібно вже нині. У стислі терміни необхідно розробити нову політику розвитку суспільства, яка б наступаючим реаліям. Характерною рисою стрімко мінливого світу є посилення взаємозумовленості процесів, які протікають у економічній, політичної, соціального життя сучасного суспільства. Майбутнє нашої країни надто залежить від стану справ у цих найважливіших сферах. При цьому, у найближчій перспективі незмірно зросте роль соціальної сфери. Від його якісного стану залежить здоров’я, освіту, культура людини, отже, і його творча енергія. Ці чинники в дедалі більшому мері стають потужним прискорювачем економічного розвитку і визначальним умовою прогресу людського суспільства. Обрана мною тема — для даної Курсової роботи тому й видалася мені найцікавішою актуальною одразу на порозі прийдешнього тисячоліття. Саме тому, я виношу ваше розгляд деякі моменти у розвитку та формування моделей розвитку соціальної сфери у різних країнах і потребує різні періоди. Необхідно тверезо оцінити нинішнє становище у цій галузі, визначити напрям подальшого поступу реформування і принципи, що їх закладено у основу вирішення завдань нашій країні. Упродовж років незалежності спільними зусиллями були поведені широкомасштабне реформування економіки, державного устрою і законодавства. Зроблено значний крок уперед до ринковому господарству, зароджуються як передумови, а й стимули для самостійної економічної ініціативи громадян. Ринкові відносини поширилися і закріпилися майже в усіх галузях життя суспільства. Вважаю це загальної роботою, роботою кожного Росіянина і всіх гілок влади. У цьому, треба сказати, що, вирішуючи взаємозв'язану ланцюжок завдань із реформам, з особливою обережністю необхідно ставилися до її соціальному ланці. Його особлива крихкість вимагає поетапного підходу, поступової адаптацію ринковим умовам. Можна умовно виділити декілька послідовних етапів розвитку соціальної сфери. На початковому етапі позначилися причини, властиві перехідному періоду. Зберігалися колишні методи управління, були відсутні необхідні фінансові кошти й відповідна правова основа. На наступний етап було закладено фундамент нового законодавства соціальної політики. Одночасно розроблялися важливі програми, як складові компоненти моделі розвитку соціальної сфери. Усі вони були викликані необхідністю швидкого реагування на вузлові ж проблеми і прийняття запобіжних заходів. У Росії її був часу для розкачки. Саме тому, що природно, вони, як власне і по формі мають плюси та «мінуси. Позитивною є те що них чітко визначено больових точок, дана картина реального стану справ у кожному секторі та закладено механізми поступового перекладу на ринкові засади. Виявилися і слабкі боку. Спочатку ні враховано низку серйозних чинників, які вплинули перебіг їх виконання. Через відсутність необхідного досвіду і належного фінансового забезпечення, реалізація програм почалася мляво й з помітним запізненням. З огляду на загальнонаціональну значимість цих програм, у цьому час необхідно серйозно проаналізувати результати їх виконання. Це ж треба зробити на кожному районі, у кожному області, загалом країні. Вже сьогодні ясно, що час до таких логічно неминучих кроків. З підбиття підсумків зробленого й універсального визначення нових завдань починається наступний етап реформування — створення комплексної моделі розвитку соціальної сфери у Росії у ХХІ столітті. Треба надати його реалізації максимальну динамічність і дотримуватися принципу цілісного підходу. Надалі, необхідно приділити більше уваги тим напрямам, в яких виявилася наша слабкість — вдосконаленню механізмів фінансування, законодавчої бази для, координації управління у соціальної сфері. Важливо домогтися, щоб соціальної сфери швидше пристосувалася до ринків відповідала людським запитам. Загальновідомо, цінність соціальних перетворень визначається ступенем поліпшення якості життя Людини. Сенс проведених реформ повинен полягає у цьому. Для їх повноцінної реалізації необхідні спільні зусилля держави, нашого суспільства та кожної особи. Настав час усвідомити, що знижує успіх соціальної полі-тики залежатиме від дбайливого використання наявних обмежені можливості, оптимального поєднання державних та громадських зусиль і, звісно ж зрозуміло, від відповідальності держави і ініціативності кожного людей. Отже, дана тема функціонування та розвитку галузей соціально-культурної сфери у Росії, а й у інших країн світу повинна вивчатися з більшою тщательностью.

ГЛАВА 1

НАПРАВЛЕНИЯ РОЗВИТКУ ГАЛУЗЕЙ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ СФЕРЫ.

1.1 Навіщо невиробнича сфера? У розвинутих капіталістичних країнах у невиробничій сфері зайнято майже половину всього працездатного населення. Щоб Вас якісно обслуговував лікар, вчитель, цього потрібно, щоб лікаря, і вчителя якісно обслужив продавець, перукар, сантехнік. У радянської влади аксіомою було переважне розвиток виробництва над невиробничій сферою. Навіть у економіці розвиненого соціалізму послуги населенню сприймалися як підступи згубного впливу Заходу, тож якусь-там тим паче, коли ці послуги надавав приватний сектор. Тому радянська людина завжди відчував легкий шок з першої зустрічі з західним сервісом. Звідки беруться ресурси у розвиток невиробничій сфери? Щоб половину населення могла спокійно обслуговувати країну, при цьому друга половина, зайнята у виробничому сфері має працювати настільки ефективно, щоб вироблених матеріальних благ вистачило на обидві половини. Зворотний бік медалі у тому, що зайняті у невиробничій сфері створюють умови для висококваліфікованого праці виробничників. Роль невиробничій сфери у умовах спаду виробництва. Вивільнення працівників з виробничої сфери ставить гостро проблему безробіття. Невиробнича сфера може зіграти роль амортизатора, давши можливість знайти покликання у сфері послуг. Причому така структура зайнятості повинна спиратися на потужний сектор малого середнього бізнесу у невиробничій сфере.

1.2 Проблеми розвитку галузей Социально-Культурной сфери у России.

Предвыборная кампанія продемонстровала вкотре, що проблеми охорони здоров’я, освіти, культури мають найменшої пріоритетністю у політиці держави, і навряд це ставлення зміниться на найближчому майбутньому. Змін чи декларацій про зміни як в умовах у створенні надання населенню соціальних послуг був. Крім запевнень про ліквідацію боргу заробітній платні працівникам соціальних галузей, обіцянки президента були тут дуже скромними. У період між двома турами голосування Президент підписав 18 червня указ про створення Державної комісія з розробки програми соціальних реформ на період до 2000 р. Якщо Мети створення й терміни прийняття такий програми не обмежується скоєнням черговий ритуальної акції, то ній потрібно запропонувати шляхи вирішення кардинальних проблем функціонування галузей соціально-культурної сфери у перехідною економіці. Перерахуємо основні. 1. Розміри бюджетного фінансування відповідають потребам в ресурсному забезпеченні соціально-культурних послуг, гарантії надання яких населенню декларированы державою. Останні чотири роки витрати з державного бюджету на соціально-культурну сферу скоротилися в порівнянному вираженні понад 40%. Нереалістично розраховувати, у найближчі роки держава зможе відновити колишні масштаби ресурсного забезпечення яка склалася радянські часи системи соціально-культурного обслуговування населення. 2. Розвиток системи тіньових ціни соціально-культурні послуги, як реакція на скорочення бюджетного фінансування, на низький рівень зарплати працівників соціальних галузей, на відсутність над витрачанням виділених коштів. 3. Відсутність раціонального аналізу ефективність використання виділених державою коштів. Рішення про конкретних напрямах витрати бюджетних асигнувань, виділених до охорони здоров’я, освіту, культуру, приймаються, як і зараз, за дверима і найгірш контролюються органами представницької влади й громадськістю. 4. Ні чіткого ухвали і розмежування відповідальності федеральних, регіональних, місцевих органів за виділення використання коштів, виділені на забезпечення державних гарантій у сфері охорони здоров’я, освіти, культури. Після президентських виборів розв’язання цих ключових проблем можна було з погляду політичних наслідків. Але немає ознак те, що це може бути політично необходимым.

У розвитку галузей соціально-культурної сфери головною проблемою залишалося невчасне вперше і не обсязі фінансування, за рахунок коштів федерального бюджету, і рахунок коштів регіональної та місцевої бюджетів. Навіть із захищених статтях витрат фінансування здійснювалося не полностью.

Система освіти у Росії має широкої мережею освітніх установ різних видів тварин і типів. За попередніми даними 821 тыс. рабочих і фахівців закінчили установи початкового професійної освіти, близько 520 тис. фахівців — установи середнього професійної освіти і майже 450 тис. фахівців — установи вищого професійної освіти. У першому півріччі Минобразованию за галуззю «Освіта «було передбачено направити з федерального бюджету 7181.7 млрд. рублів. Фактично профінансовано 5645.9 млрд. рублей, чи 78. 6%, їх 517.4 млрд. рублей — заборгованість попередній рік. Установи дошкільної освіти профінансовані обсягом 50. 4% ліміту у першому півріччі, установи початкового й середнього загальної освіти — 65. 7%, професійно- технічної освіти — 64%, середньої освіти — 100. 17%, вищої освіти — 84.3 відсотка. Заборгованість за заробітній платні працівникам освітніх закладів за рахунок бюджетів всіх рівнів наприкінці червня становила цілому 10. 011 трлн. карбованців на тому числі 3. 965 трлн. рублів за 1996 рік. Освітнім установам, як й раніше, не виділяються вартість оплату комунальних послуг в, проведення поточного і капітального ремонту. Вкрай погано фінансується інвестиційну програму. По галузі «Освіта «в ц.р. передбачено ліміт капітальних вкладень за кошти федерального бюджету обсязі 123.6 млрд. рублей (з урахуванням секвестра). Профинансировано 7. 66 млрд. рублей чи 6. 2% річного ліміту. У I півріччі ц.р. запроваджені загальноосвітні установи на 17.5 тыс. уч. місць (71. 9% до відповідного періоду 1996 р.), дошкільні освітні установи на 2.7 тис. місць (50.4 процента).

В результаті незадовільного фінансування скрутне становище склалося у охороні здоров’я. Матеріально-технічна база лікувально-профілактичних установ перебуває в незадовільний стан, скорочується ліжковий фонд у лікарнях, мало виробляється капітальний і поточний ремонти лікарень і поліклінік, збільшуються заборгованості закладів охорони здоров’я по оплаті за тепло- також електроенергію. У I півріччі Мінздоров'я відкрито фінансування на 1497. 03 млрд. рублів, або 56% від планованих 2674. 13 млрд. карбованців на тому числі по заробітної плати — 1085. 22 (85 відсотків). Заборгованість за заробітної плати з нарахуваннями становить 124.6 млрд. рублів, харчування — 54. 3, медикаменти — 201. 9, придбання обладнання — 27.4 млрд. рублів. У сфері соціального захисту населення із передбачених у бюджеті на 1997 р. фінансових коштів у реалізацію заходів у сумі 30.7 млрд. рублів. Мінфіном профінансовано 12. 05 млрд. карбованців і за програмою «Діти-інваліди «з 39. 98 млрд. рублей — 25. 79 млрд. рублей. Через брак коштів забезпечується повною мірою деяких видів компенсаційних виплат дітям- інвалідам і допомогу в санаторно-курортне лікування інвалідам I групи і учасникам Великої Великої Вітчизняної війни. Культура. У межах федеральної цільової програми «Розвиток дослідницько-експериментальної і збереження культури й мистецтв Російської Федерації (1997−1999 роки) «проведено ряд великих заходів загальноросійського і журналіста міжнародного значення. Випущено 61 киновидеофильм, що більше коштів у 1.2 разу проти відповідним періодом 1996 року (49 фільмів), них тільки 26 з державної підтримкою, що у 1.2 рази менше як по той період минулого року її (33). Разом з органами виконавчої влади суб'єктів Російської Федерації триває робота зі створення центрів російської кінематографії. За першій половині ц.р. відкрито 9 таких центрів. Держкіно профінансовано за I півріччя обсягом 50.3 млрд. рублей, що становить 26. 4% річного плану (з урахуванням секвестру). У I півріччі поточне зміст телерадіокомпаній (з урахуванням секвестру) було передбачено кошти обсягом 362.4 млрд. рублей, зокрема на зарплатню — 246.7 млрд руб. і 115.7 млрд руб. на матеріальні витрати. Мінфін ці обсяги профінансував. Залишається не погашеної заборгованість по заробітної плати регіональним телерадіокомпаніям у сумі 38.5 млрд. рублів. Видавництвами системи Госкомпечати зменшений випуск друкованої продукції. За 6 місяців ц.р. випущено книжок 28.7 млн. экз. (в умовному десятьох листном обчисленні), що становить 61% до відповідного періоду минулого року її, випуск навчальної літератури становив відповідно 20 млн. примірників, чи 62. 9%, дитячої літератури — 1.6 млн. прим. чи 49.2 процента.

ГЛАВА 2. МОДЕЛІ РОЗВИТКУ ГАЛУЗЕЙ СОЦІАЛЬНО-КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ У ПІВНІЧНИХ КРАЇНАХ І КРАЇНАХ СХІДНОЇ ЕВРОПЫ.

2.1 Масштаби і межі соціальної полі-тики Північних стран.

В яка склалася країнах Північної Європи моделі у суспільному розвиткові найважливіше його місце займає соціальна політика. Вона заснована переважно на соціал-демократичних ціннісних орієнтаціях. Це — соціальна справедливість, вирівнювання доходів. Згладжування майнового нерівності і у перспективі - створення суспільства демократичного соціалізму скандинавського типу з урахуванням держави добробуту. До них зазвичай зараховують промислово розвинених країн з великим життєвим стандартом, широкої системою соцзабезпечення і розвинену лижну інфраструктуру здебільшого рівні. Перші місця у цій групі благоденствующих держав незмінно приділялися скандинавських країн і Швеції. Саме наочно втілилися як можливості соціальної полі-тики, засновані на рівні розвитку продуктивних зусиль і багатстві цих країн, і його межі, зумовлені економічними і політичними чинниками. Державна політика. Державний соціальний політика сформувалася Півночі Європи під впливом сприятливих історичних і нових економічних чинників. У перебігу багато часу вони забезпечували більш-менш спокійний громадський клімат і усвідомлювали передумови на вирішення соціальних проблем завдяки високому життєвому рівню, організованості робітничого класу і постійному тиску потужних профспілок, котрі домоглися від підприємців та держави істотних поступок. Серед цих факторів — тривале перебування при владі соціал-демократів, котрим реформи — неодмінна умова збереження впливовості проекту та, отже, важливий інституціональний елемент внутрішньої політики. Ефективна економіка і широкомасштабна соціальна політика створюють для населення Північних країн сприятливі умови існування «від колиски до могили». Ця крилата фраза особливо популярна у Швеції. Проведена тут соціальна політика передбачає широкий діапазон заходів: від загальних структурних заходів для поліпшення соціальних умов із місця проживання до так званим «орієнтованих заходів », адресованих окремим групам і особам. Один із цілей — скорочення розриву прибутків між нижчими і вищими категоріями. Та й у інших країнах регіону обсяг послуг, наданих державою і владою громадянам, більше, ніж у інших країнах Західної Європи. Соціальна політика Північних країн має характерні риси, що різнять їх з інших розвинених держав Заходу. По-перше, її відрізняє універсальність, загальність. Системою соціального страхування охоплено й усе населення, Не тільки її найбідніша частина, як у багатьох інших країнах. По-друге, домінуючу роль соціальний захист населення грає держави у особі центрального уряду та місцевих органів влади. Звідси — висока питома вага соціальних витрат в ВВП і держбюджеті. По-третє, соціальна політика міцно пов’язана державним регулюванням економіки, що має явну соціальної спрямованості. По-четверте, особливу роль грає забезпечення зайнятості. У цій країні, наприклад, повна зайнятість вважається головною метою та незмінною метою економічної політики. По-п'яте, соціальна політика пронизана ідеєю рівності, філософією солідарності, тому фінансову підтримку виявляється пенсіонерам, сім'ях з дітьми і з низьким достатком, інвалідам тощо. По-шосте, соціальної політики притаманний випереджаючого характер. Переважна більшість профілактичних заходів виявляється у запобігання бідності, активних заходи ринку праці як попередніх заходів зайнятості і перепідготовки робочої сили в, соціальній та широкому професійному навчанні і створенні спеціальних робочих місць серед молоді і інвалідів. І, нарешті, соціальна політика північноєвропейських країн має особливості фінансування. Насамперед, це — цілеспрямоване регулювання соціальних процесів переважно державному рівні шляхом перерозподілу національного дохід. Частка держвитрат в ВВП останніми роками значно зросла. У Фінляндії вона становить 41% Норвегії - 52, Данії - 62, в Швеції - 70% (за іншими розвинених країн Західної Європи — приблизно 50%). У цьому Витрати соціальні мети росли особливо все швидше. Головні напрями соціальної політики та соціальної інфраструктури (освіту, Охорона здоров’я, почасти — соціальне страхування та інших.) фінансуються механізмом оподаткування, рівень що його країнах Північної Європи дуже високий, наприклад, у Швеції початку 90-х — 56−57% ВВП.

Социальные фонди складаються з коштів держави. Система соціального страхування фінансується з державних підприємств і місцевим податкам, внесків найманих працівників і для підприємців. Співвідношення самих джерел у різних країнах неоднаково. Воно визначається характером і специфікою національної системи соціального страхування, масштабами державного втручання. Основне джерело в усіх країнах, крім в Данії та Іспанії, — внески підприємців, обчислювані з суми фонду зарплати. У Швеції ці внески становлять: страхування через хворобу — понад 10% фонду зарплати, на народні пенсії - близько 20%. на додаткові пенсії - 11%, в Норвегії частка внесків трудящих вище, ніж у сусідніх країнах (див. табл.1 в ПРИЛОЖЕНИИ).

Що ж до комплексу заходів зайнятості, то основний упор робиться на Зміна інвестиційної політики, пошук нових джерел капіталовкладень, створення додаткових робочих місць, зокрема й у держсекторі. Повна зайнятість як визнає багато хто скандинавські дослідники, досі залишається найважливішої проблемою соціальної политики.

Образование і здоров’я. Приблизно так, як стан економіки та її ефективність багато в чому визначаються розвиненістю інфраструктури, і становище трудящих, їх рівень життя великою мірою залежить від соціальної інфраструктури, його впливу людська чинник, характеру і рівня задоволення інтелектуальних і соціальних запитів людей. Сучасному виробництву необхідна робоча сила, здатна до складного праці, заснованого на широкої загальноосвітньої підготовці. І це відношенні країни Північної Європи мало поступаються США, які раніше, ніж уславили чимало держав Старого Світу, запровадили обов’язкове середнє шкільне навчання. За масштабами і різноманіттю форм система освіти у Північноєвропейських країнах заслуговує пильної уваги і вивчення. У 80-ті роки за витратами душу населення у сфері освіти Швеція займала 1-е у світі. Норвегія — 2-ге, Данія — 6-ое, Фінляндія — 15-ое; за кількістю дітей шкільного віку однієї вчителя — Швеція -1-ое (18 дітей), Данія — 3-тє (19). Норвегія — 5-е (20), Фінляндія — 21-е (26). Основне тягар витрат на реорганізацію системи освіти взяла він держава: частка витрат за цим статтям становить 13,5% держбюджету, чи близько 8% ВВП Швеції, в Норвегії - трохи більше 8% ВВП. Освіта усім щаблях, зокрема найвищих навчальних закладах, є безплатним. Витрати фінансування початкового й середнього освіти поділені між державою і комунами у Швеції приблизно навпіл, а Фінляндії на держава доводиться переважна більшість. Навчальні матеріали, шкільне виховання і транспорт що для школярів скрізь бесплатны.

Дуже вражаючі успіхи Північних Країн у сфері охорони здоров’я. По масштабам надання медичних послуг і розмірам витрат за цьому показнику душу населення в 80-ті роки Швеція займала 1-ое місце у світі, Норвегія — 3-тє, Данія — 4-ое, Фінляндія — 17-ое. За кількістю осіб у одне лікарняне ліжко Фінляндії належить 2-ое у світі (64), Норвегії - третє місце (67), Швеції - 4-ое (68), Данії - 28-ое (122). По числу осіб у одного лікаря Швеція перебувати на 13-ом місці у світі (450), Данія — на 15-ом (460), Норвегія — на 20-ом (510), Фінляндія — на 25 (530). У цих країнах найнижчий рівень дитячої смертності і найбільша тривалість життя. Поруч із загальними причинами, побуждающими держава з розвитком продуктивних сил брати він піклування про збереженні здоров’я нації, в Північних Країнах діють специфічні чинники. Це — вкрай низькі темпи народжуваності, найвища Західної Європи ступінь інтенсифікації праці, що зумовлює зростання професійних захворювань, і травматизму. На відміну від навіть багатьох держав Західної Європи, де діє переважно приватні системи, у Європі охорону здоров’я — прерогатива держави. У державних програмах проголошений принцип — гарантувати ефективний розвиток країни охорони здоров’я, рівного доступу кожного до медичної допомоги та її високу якість. У цій країні, Фінляндії, Ісландії обслуговування побудовано переважно за принципом соціального страхування, у Данії діє система медичного обслуговування, яка з загальних бюджетних надходжень і внесків комун. Витрати охорону здоров’я у останнє десятиліття зростали дуже на високі темпи. У 80-ті років вони дорівнювали у Швеції 9,2%, в Норвегії, Данії, Фінляндії - понад 7% ВВП. Здебільшого медичну допомогу безплатна. Пацієнт оплачує лише незначну частину видатків. Решта покриває система загального страхування і державні кошти і. Система охорони здоров’я фінансується переважно через через місцеві пропорційні прибуткові податки. У цій країні середній по лэнам (губерніях) податок зросла з 4,5% в 1960 р. до 13,5% доходу на 1990 р. Місцеві податки покривають приблизно 60% витрат до охорони здоров’я. Загальні державні субсидії вирівнювання відмінностей у доходах різноманітні лэнам додають приблизно 15%. У Фінляндії на держава припадати до 50% цих доходов.

СОЦИАЛЬНОЕ СТРАХУВАННЯ. Основний елемент соціального захисту населення — соціальне страхування (по хвороби, інвалідності, нещасних випадків, безробіттю, різноманітних пенсії та й т.д.) У цій сфері першорядну роль грає загальне страхування, у тому числі страхування з хвороби, посібники батькам, пенсії. Мета системи соціального страхування, як підкреслюється в офіційних документах, — забезпечити людині економічну захист у разі хвороби та в старості, у зв’язку з нещасними випадками і хворобами по виробничої причини і безработицей.

Все постійно яке проживає населення Північних країн від 16 років і більше зареєстроване одному з місцевих контор соціального страхування. Фонди на оплату складаються із засобів держави, підприємців та самих застрахованих. Система страхування по хвороби включає медичне і стоматологічне, посібники з хвороби та посібники батькам. Страхування через хворобу (у Швеції сучасну систему введена в 1955 р., у Фінляндії - в 1964 р.) охоплює різні виплати застрахованим під час відвідання лікаря, стоматолога, лікування лікарні й т.д. Пацієнт платить невелику суму за відвідання як державної, і приватного лікаря. Решту гонорару державний лікар одержує вигоду від місцевих органів влади, а приватний — з національної системи страхування здоров’я. Компенсується частку витрат для придбання ліків, а хронічних з онкозахворюваннями та при хворобах, загрожують життю, ліки безплатні. Система страхування батьків забезпечує допомогу у перебігу 15 місяців після народження дитини. Жінка, яка очікує дитину, отримує посібник по вагітності. У Фінляндії посібник на народження дитини видається грошима, або одягом і приладдям для новонароджених. До важливих елементів соціального страхування ставляться не оподатковувані податком посібники кожного дитини до 16 років. Сім'я з і більш дітьми мають додаткові пільги, що має стимулювати народжуваність. Проте Північні країни швидко «старіють». Так було в Швеції з населенням 8,5 млн. людина налічується понад 1,5 млн. пенсіонерів. Система національних пенсій включає народну (основну), додаткову (службову чи трудову) і часткову (неповну) пенсію. Усі виплати грунтуються на щорічно яка встановлюється державою так званої «базової сумі «, яка автоматично зростає инфляцией.

Возрастной ценз щоб одержати пенсій високий: Фінляндії - 65, Данії чоловікам — 65, жінок — 60 років. У цій країні, щоправда, можна піти за рахунок пенсій між 60 і 70 роками, але з певним зміною розміру посібники. Система часткових пенсій розглядається і як засіб скорочення безробіття. Отже, аналіз різних систем соціального страхування в Північних країнах показав їх дуже широкий охоплення високий ступінь розвитку, дієвий механізм проблем людях.

2.2 ТРАНСФОРМАЦІЯ СОЦИАЛЬНОЙ СФЕРИ У БОЛГАРІЇ У ПЕРІОД РЕФОРМ.

Концепции підходи до трансформації громадської системи, загалом характеризуються слабкої половинчастим вивченням соціальних аспектів процесів перетворень, хоч і мають цьому плані певні розбіжності у контексті з основними орієнтирами соціально-економічної політики у перехідний час. Так, ліберальні демократи від імені Союзу демократичних сил (СДС) при орієнтації створення сучасного ліберального суспільства пов’язують докорінні зміни у соціальному образі країни знайомилися з саморегулюючим впливом ринку, з трансформацією економічної системи з допомогою швидкої ринкової приватизації. З поверненням колишнім власникам одержавленої власності і землі і приватизацією власності, вважають ліберальні демократи, до болгарським громадянам повернеться гідність, мотивація до праці; перехід до нормальному ринку праці забезпечить справедливий розподіл доходів: «більш ініціативні, освічені, працьовиті зароблятимуть більше «. Колективні і індивідуальні трудові договори мають стати основним регулятором трудових відносин, а вести, обіцяв СДС, забезпечить нормальне життя робітникові й її сім'ї. Проблеми безробіття, у програмі СДС, вирішуватимуться саморегулирующимся ринком. Створення сучасної системи перекваліфікації працівників при цьому має сприяти швидкої адаптації працівників до нових умов. У передвиборній риториці (1991 р.) першорядною цінністю національного свідомості проголошувалася сім'я, у забезпеченні добробуту якої робився упор зроблено на сімейний бізнес, дозволяє перетворити сімейний бюджет з «рахунки собі на хліб «має значення «прекрасна життя «(подорожі, відпочинок на море, контакти з справжньої культурою і буд.). У конкурсній програмі СДС накреслив лише основні контури формування системи соціального захисту, які включають найзагальніші тенденції її адаптацію ринковим умовам. Створення сучасної системи соціального страхування припускало оформлення відповідних автономних, позабюджетних фондів (пенсійного, охорони здоров’я, тимчасової непрацездатності, безробіття). СДС виступив за швидке реформування галузі шляхом впровадження страхових почав (медичну допомогу працюючим повинна надаватися рахунок коштів з відповідного фонду; безробітним — з страхового фонду безробіття, а пенсіонерам — безплатно). Під час проголошення принципу загальнодоступності освіти, безкоштовності державного утворення пропонувалося запровадити нову диференційований механізм фінансування вищої освіти: за збереження безплатного навчання (із виплатою стипендій) використовувати платні форми і додаткове фінансування з допомогою додаткові джерела — коштів різних організацій корисною і фірм. Болгарська соціалістична партія (ЛШД) як другий представник що склалися на Болгарії двополюсного політичного простору у програмних документах орієнтується на соціальну економіку. Підкреслюючи, нова конституція визначає Болгарію як соціальне держава, ЛШД за активну соціальний захист і соціальну допомогу тим, хто потребує нею стороннім поглядом держави і. Соціалісти вважають необхідним зберегти й розвивати досягнення у соціальної області. ЛШД попереджає своїх прибічників, що перехід до ринковому господарству поставить в умови посилюється ненадійності через інфляцію, безробіття, неминучих банкрутств. У програмних документах ЛШД 1991 р. акцентувалося вимушені першочергового правового врегулювання питання соціального забезпечення (прийняття нового кодексу про працю, закону про зайнятості і захист при безробіттю, закону про соціальний допомоги). Новий кодекс про працю мав розв’язати складні завдання з урахуванням нових умов: з одного боку, розкріпачити трудоотношения, не допускаючи, проте, їх повороту до нецивілізованим і некерованим формам, з другого — забезпечити захист найманих працівників, стимулюючи їх адаптацію до ринків. У законі про захист передбачалося визначити правничий та обов’язки державних та громадських органів, громадських організацій і рухів у наданні допомоги соціально слабким верствам населення. Систему соціального страхування передбачалося формувати з урахуванням наступних чинників. По-перше, вона повинна охопити все страхуемые ризики. По-друге, передбачалося створення автономних від держбюджету фондів соціального страхування. Джерелом їх засобів мають були бути внески роботодавців України та самих страхующихся, державні субсидії. Система нарахування пенсій та інших страхових платежів повинна стимулювати тривалий виробничого стажу і високий трудовий внесок. У Болгарії з низки причин програми соціального захисту населення за перехід до ринку придбали особливої гостроти. Односторонній крен ліберальних реформаторів (1992 р.) на монетаристські методи стабілізації економіки, недооцінка роль держави у трансформації економічної системи, акцент на реставрацію відносин власності без помітного просування шляхом реальних структурних реформ, розрив традиційних зовнішньоекономічних зв’язків — усе це сприяло поглибленню пережитого країною соціально- економічної кризи. Спад виробництва виявився глибшим, ніж передбачалося в реформаторських програмах всіх трьох урядів, що змінилися в 1991—1994 рр. Соціальна політика виявилася сутнісно заручницею непередбачуваного масштабу економічної рецесії і односторонньої монетаристської орієнтації економічної політики. У умовах перехід до ринковому господарству мав вищу, ніж очікувалося, соціальну ціну. Різкий спад виробництва, у умовах широкої лібералізації цін, і жорсткої фінансово-кредитної політики призвів до значному поширенню неплатоспроможності підприємств, недобору платежів до бюджету, що лимитировало можливості захисту доходів населення. У 1994 р. середня реальна зарплата становила 56% від рівня 1990 р., а реальний розмір середньої пенсії - 53,3%. Виникла масова безробіття, відбулася непередбачена диференціація доходів. Затрималося реформування системи соціального захисту населення, адаптація її до малорозвинутим ринковим отношениям.

Обязательное соціальне страхование.

Центральное місце у реформуванні системи соціального страхування в Болгарії сьогодні належить створення нових правових і соціальних організаційних умов розвитку страхових почав у задоволенні соціальних потреб населення. Аж по нашого часу соціального забезпечення регулюється переважно законодавчими актами, прийнятих у дореформене час (Кодексом про працю, Законом про пенсії. Чинна у Болгарії система страхування поширюється усім робітників і службовців, найнятих на трудовому угоді (в відповідність до Кодексом про працю) болгарськими чи іноземними юридичними і фізичними особами, у країні. Обов’язковому страхуванню підлягають також особи, займаються індивідуальної господарської діяльністю, одноосібники — селяни і члени кооперативів, особи вільних професій, і навіть які працюють за цивільному договору терміном понад три місяці при зарплаті вище мінімальної. Донедавна у створенні фондів соціального страхування діяло переважно государственно-бюджетное початок. З 1992 р. стала чіткіше виявлятися тенденція до відокремленню й відособленню фондів соціального страхування. У межах закону про держбюджет поруч із республіканським бюджетом став осторонь затверджуватися бюджет соціального страхування, доходи якого балансируются з витратами. Основним джерелом доходів соціального бюджету є внески на обов’язкове соціальне страхування. Так, за даними соціального бюджету на 1995 р., їхнім коштом має формуватися 88,6% загальних надходжень у соціальний бюджет (1992 р. — 93,2%). За період 1991−1995 рр. збільшилася частка страхових внесків приватних осіб (із першого% до 6,9%). Лібералізація цін 1991 р. і інфляція викликали необхідність запровадження компенсацій до соціальних виплат, що загострило проблему джерел коштів у це ще та його збалансування. Насправді досі проблема відшкодування зростаючих витрат за фінансування пенсій вирішувалася шляхом підвищення ставок внесків на соціальне страхування: до 20% фонду заробітної плати в 1973 р. і по 30% 1979 р. З липня 1991 р. Рада Міністрів РБ визначив новий підвищений тариф внесків на державне соціальне страхування, дифференцировав їх у залежність від нормативного виробничого стажу та працездатного віку виходу пенсію. Особи вільних професій і займаються індивідуальним бізнесом самі вибирають спосіб страхування: 20 чи 30% мінімальної зарплати. У першому разі внески призначені майбутні виплати пенсії за віком й за виробничого стажу, за інвалідністю, і навіть спадкової пенсії. При 30% внеску забезпечуються усі ці раніше страхуемые ризики, за винятком виробничих травм і профзахворювань. З липня 1992 р. до серпня 1995 р. діяв Рогатинський особливий режим страхування працюючих пенсіонерів. Крім страхування з допомогою роботодавця загалом порядку, з кожного леви брутто зарплати пенсіонера вилучалося 35 стотинок. Проте загальна сума відрахування мала перевищувати величини його пенсії з надбавками. Вилучена сума вносилася з цього приводу громадського страхування. Проте цих заходів виявилося замало. Проте прорахунки, допущені під час визначенні макроекономічних рамок розвитку, особливо рівня інфляції, основі яких складалися річні бюджети, вели до помітному відхилення динаміки доходів населення від урядових розрахунків. У 1994 р. номінальний розмір середньої пенсії становив 1713 левів, при фізіологічному прожитковому мінімумі пенсіонерові 2237 левів, а соціальному — в 2894 леви. Таким чином, середня пенсія забезпечувала близько 76% фізіологічного прожиткового мінімуму пенсіонерам і 59% - соціального. Співвідношення середньої пенсії до середньої заробітної плати (менш 1/3) було з самих низьких у світі. Не понад п’ятнадцять% пенсіонерів одержують вище мінімальної зарплати. У 1995р. урядом соціалістів одержав підвищення розмір соціальної пенсії, встановлено коефіцієнт (1,305) перерахунку базової основи пенсій за I квартал цього року, і навіть розмір компенсації (430 левів) за четвертий квартал 1994 р. Останніми роками починає розвиватися паралельна державним страхуванням система додаткового і добровільного пенсійного забезпечення з допомогою особистих страхових внесків і коштів фірм. Роботодавці беруть він частина внеску своїх працівників. Зростає кількість і страхуемых індивідуально. Чинне країни законодавство створює певні стимули для додаткового страхования.

Материальные та інституціональні основи допомоги безработным

Возрастающий ризик утрати роботи під час трансформації громадської системи спонукав до створення соціального захисту працівників, звільнених у зв’язку з скороченням штатів, закриттям виробництв і. У нормативні документи безробіття сприймається як страхуемый соціальний ризик, але він не входить у систему соціального страхування, кістяк якої оформився раніше виникнення безробіття як масового явища. З 1992 р. встановлено, що це роботодавці, крім що є на бюджетному фінансуванні, вносять до пайового фонду ПКБ обов’язкові щомісячні внесок у розмірі 7% від фактично нарахованої зарплати, які входять у витрати. У фонд надходять цільові суми з держбюджету з виплати допомоги безробітним особам, звільнили з бюджетних установ, на допомогу молодим фахівцям, і навіть на соціальної допомоги сім'ям безробітних. Кошти Фонду потрібно використовувати на соціальний захист безробітних; на навчання і перекваліфікацію; чи зайнятості, зокрема на розробку програм, у області зайнятості і безробіття. З іншого боку, ці кошти можна використовувати за захистом внутрішнього ринку праці та для виконання міжнародних угод щодо найму робочої сили в, і навіть на зміст служби зайнятості. Тривалість терміну виплати грошового допомоги за безробіттям встановлена у залежність від виробничого стажу, віку і її статі безробітного. У Болгарії вважають, що термін виплати посібники повинен стимулювати активність у пристрої працювати. Останніми роками держава вжив низки заходів для захисту внутрішнього ринку праці, посиливши умови найму іноземних працівників. Всі ці заходи сприяли пом’якшенню соціальної напруги, але з дозволили усунути сильну несбланасированность попиту й пропозиції на ринку праці. У найгіршому разі березня 1995 р. в НСЗ зареєстровано 476 тис. безробітних (що становить 12,5% економічно активного населення) при 15,1 тис. вільних робочих місць. Отже, кожне їх доводиться 31 людина. Зниження безробіття, офіційними даними, пов’язують із деяким пожвавленням економіки. У водночас саме на це вплинув вихід пенсію безробітних. Частина, втративши декларація про посібник, перестала реєструватися в бюро за працею. Інші дані про рівень безробіття дає Національний статистичний інститут колишнє ЦСУ (НСИ), відповідно до яких кінці березня 1995 р. налічувалося 666 тис. безробітних, тобто. безробіття дорівнює 19,2%. Нині правляча партія соціалістів проголосила однією з основних завдань створення нових робочих місць, перетворення пожвавлення виробництва, у тривалий економічного зростання за високої трудовий занятости.

Социальной допомогу вкрай вразливих верствах населения

В Болгарії нормативно регламентується державна соціальна підтримка найуразливіших прошарків населення. У тому 1991 р. уряд ухвалив «Положення про наданні соціальної допомоги », яке потім неодноразово доповнювалося і замінено у липні 1992 р. новим. Соціальна підтримка, як зафіксовано у Положенні, виявляється тих осіб і сім'ям, котрі за стану здоров’я, матеріальним, сімейним й іншим причин неспроможна самі чи з допомогою близьких забезпечити задоволення невідкладних життєвих потреб. І тут територіальних органів соціального забезпечення надають нужденним матеріальну допомогу грошима або натуральну, і навіть надають безкоштовні чи частково оплачувані послуги. Територіальним органам соціального захисту дано повноваження у реалізації громадян на соціальної допомоги. Соціальна допомогу має адресний і цільової характер. Критерії надання допомоги визначаються урядовою постановою, узгодженою у рамках тристороннього угоди. Спочатку базою надання допомоги служила мінімальна заробітна плата, яка б співвідноситися з рассчитываемым країни соціальним мінімумом. Щомісячна соціальні допомоги мала доповнювати середньодушовий дохід сім'ї рівня 65% мінімальної зарплати. Однак за умов поглиблення економічної кризи і високої інфляції динаміка мінімальної зарплати відірвалася від динаміки цін, і від динаміки соціального і навіть прожиткового мінімуму. Новий критерій, так званий мінімальний базовий дохід, з урахуванням визначається необхідність щомісячної соціальної допомоги, в значною мірою є емпіричну величиною, обумовленою можливостями бюджету та взагалі ступенем тиску профспілок. Хоча у справжнє час немає жорсткого ув’язування базового мінімального доходу з мінімальної заробітною платою, проте він продовжує служити орієнтиром для соціальних виплат. За її зміні урядом утверджується й рівень мінімального базового доходу. Приміром, вересня 1995 р. при мінімальної зарплаті 2455 левів базовий мінімальний дохід став 1460 левів (59,5%). Встановлений базовий дохід у вигляді коефіцієнтів диференціюється окремих членів сім'ї у залежність від чисельності сімейства, віку його членів, стану здоров’я. Право на щомісячну соціальної допомоги мають особи, доходи яких набагато нижчий диференційованого мінімального базового доходу. І тут з допомогою соціальної допомоги забезпечується рівень цього доходу. Періодична допомогу нужденним сім'ям може бути до 6 разів на календарний рік задоволення сезонних потреб, купівлю одягу, навчальних посібників, дорогих ліків. Разова допомога надається особам у важкій матеріальне становище в зв’язку: із смертю найближчих родичів; хворобою чи нещасним випадком; тривалої безробіттям; раптової втратою незастрахованого житла чи майна, і ін. Для інвалідів і багатодітних матерів передбачені пільги в користуванні транспортом. Інвалідам надаються також безкоштовні путівки, пільги по тарифами послуг зв’язку. Останніми роками для проблем захисту соціально слабких верств населення робляться спроби ширше залучати у позабюджетні фонди кошти господарських та інші організації, населення в добровільних засадах і нормативно впорядкувати той процес. Стимулом для добровільних пожертв фірм служить тільки обставина, що й розмір виключається з підлягає податковому обкладанню прибутку, але він ні перевищувати 10% від нього. З оподатковуваного прибутку також виключаються благодійні пожертвування. Останнім часом готується і обговорюється нове положення про соціальної допомоги, у якому передбачено, зокрема, збільшення допомоги матерям, не які працюють за трудовому угоді і застрахованим відповідно до Кодексом про працю; збільшення додаткової допомоги дітям (до 16 років) з хронічними від захворювань та інвалідів. З іншого боку, розмір власного житла, коли вона єдиний і немає можливості зробити його в наймання, не буде обмежувачем і при отриманні допомоги. Зараз через понаднормативною площі соціальної допомоги можна лише 29% громадян, мають її у право за величиною своїх доходов.

Перспективы реформування соціального обеспечения

Переход до ринкової економіки у Болгарії має високий соціальну ціну. До початку 1995 р. понад 73% болгар мали прибутки нижче рівня офіційного соціального мінімуму. Вдвічі скоротилися реальні доходи населення, й у результаті, різко зросла потреба у соціальний захист. Проте спад виробництва, неплатоспроможність багатьох підприємств, недобір податків і платежів з соцстраху до бюджету, і звідси його дефіцит, не дозволили забезпечити дієвої допомоги соціально слабким, як і раніше, що питому вагу соціальних виплат прибутків сімейних бюджетів у середньому країні зросла з 10,9% 1990 р. до 23% в 1995 р. Невдоволеність соціальної політикою, та зростання соціальної напруги стали як з найважливіших причин політичної нестабільність у країні, урядового та парламентського кризи восени 1994 р. Переможні на дострокові вибори у парламент соціалісти (ЛШД) в коаліції, із БЗНС «А «» Стамболийский «і політичною комітетом «Экогласность «сформували в січні 1995 р. уряд на чолі з Ж. Виденовым. Новий уряд ув’язує просування у розв’язанні проблеми з змінами у економічну політику, поставивши завдання призупинення падіння й оживлення виробництва. Проголошена нова політика доходів, яка б здійснити господарський зростання при прийнятною про соціальну ціну і більше справедливому розподілі тяганини переходу між окремими верствами суспільства. Ставиться мета максимально уповільнити збіднення населення, особливо соціально слабких груп. Прийняття нових правових актів по трудового законодавства і у сфері социально-страховой діяльності досі затримується, хоча загальні напрями змін фахівцями розроблено. Зокрема, підготовлений закону, котрий визначить структуру і джерела коштів фондів соціального призначення, порядок їх використання. Так, при розвитку системи страхування наголос робиться забезпечення комплексного підходу, збалансованості і взаимоувязки її підсистем, що стосуються основних компонентів соціального страхування, допомогу й страхування. Ці види страхування повинні враховувати прогнози макроекономічного, соціального і демографічного розвитку, і навіть узгоджуватися з податковими та інші законами. Теоретики і практики сходяться в думці необхідність початку фондовій організації соціального страхування, що охоплює всі види ризику, певні відповідними міжнародними конвенціями. Ставиться питання диференціації страхових внесків у залежність від виду ризику, про відділення фондів від держбюджету й використанні коштів виключно за призначенню. Обгрунтовується доцільність (особливо з погляду джерел соціального забезпечення) відділення страхових фондів від банківської системи, необхідність самостійного включення до оборот коштів фондів та його капіталізації. *** Перехід до нової організації соціального страхування та питаннями захисту вимагає додаткові засоби, субсидій при виділенні окремих фондів. Однією з джерел додаткових коштів у фондів соціального забезпечення повинні стати надходжень від приватизації. Отримує визнання й починає розвиватися паралельна з госстрахом система додаткового і добровільного пенсійного забезпечення з допомогою особистих страхових внесків і коштів фірм; тариф додаткових страхових внесків визначатиметься на договірній основі між страховиком, з одного боку, та працівниками і власниками приватної фірми — з іншого. Вважається, що це дозволить забезпечити тіснішу ув’язку між вкладеннями в пенсійний фонд і величиною пенсії працівників. Обговорюється питання обов’язковому медичне страхування усіх громадян країни. У проекті Закону передбачається, що роботодавці зобов’язані робити страхові внески потреби медичного обслуговування своїх працівників у розмірі 10% від суми винагороди, виплаченого по трудовому угоді. А рішення проблеми балансування поточних витрат на соціальне забезпечення та його покриття переважно по рахунок збільшення ставок на соціальне страхування має неоднозначну оцінку. З їхніми підвищенням автоматично зростає собівартість продукції, зменшується прибуток, зростають ціни, що сприяє розвитку інфляційних процесів. Важливе значення під час обговорення перспектив соціального страхування надається гарантіям з боку держави за зобов’язаннями до страхуемым. З положень чинної Конституції, вменяющей обов’язок держави забезпечити декларація про страхування всім громадянам, та специфіку перехідного періоду, можна почути думку про неприпустимість повного відторгнення держави від функціонування та гарантій обов’язкового соціального страхования.

2.3 Соціальний захист у Чехії за переходу до рынку.

Правительство ЧР, вів у цілому жорстку бюджетну і грошово-фінансову політику із метою пом’якшення соціальних наслідків початку ринку і забезпечення соціальної бази реформ на початковому етапі знають реалізувало широкий комплекс заходів для соціальний захист населення, включаючи механізм ув’язування соціальних доходів зі зростанням вартість життя. У Чехословаччини, єдиною із усіх посаду комуністичних країн, поруч із економічним сценарієм був розроблено й соціальний сценарій реформи, хоча рівень соціальних гарантій на старті реформи було набагато вище, ніж у сусідніх східноєвропейських країнах, і можна з економічно розвинені країни з ринковою економікою. На початковому етапі знають реформи, у ЧСФР реалізували сама «дорога «за весь післявоєнний період у фінансовому плані соціальна програма. Принаймні стабілізації економічного розвитку здійснювалася певна корекція деяких соціальних виплат, які зростання вартості життя на початковому етапі знають лібералізації цін, у бік їхнього зниження чи скасування. У цьому уряд випливало з громадського консенсусу, досягнутого внаслідок тристороннього угоди між урядом, роботодавцями та профспілками. Нині концепція соціальної полі-тики принциповим чином змінюється. З 1996 р. в ЧР повному обсязі набирає чинності Закон про державної соціальної підтримці, що є черговим кроком на шляху створення сучасної системи соціального захисту, відповідає умовам і потребам демократичної держави з ринковою економікою, у якій громадянин — не пасивний об'єкт патерналистской опіки, а активний суб'єкт, має конституційне декларація про державну допомогу у складної ситуації. Нова концепція соціальної полі-тики означає перехід до адресної системі надання посібників з соціальний захист, основу якої лежить прожиткового мінімуму. У законі про прожитковий мінімум встановлюються суми, необхідних забезпечення харчування та інших первинних потреб, диференційовані в залежності від віку і стан здоров’я; суми, необхідних забезпечення першочергових витрат за сім'ю, диференційовані в залежність від кількість осіб, у сім'ї, й ті види доходів, що є вирішальні оцінки рівня бідності. Законом передбачена підвищення величини прожиткового мінімуму, якщо вартість життя родин зі низькими доходами зросте мінімум на 10%. У цьому законом обмовляється, що підвищення має бути проведене в такий спосіб, щоб вагу сум прожиткового мінімуму окремих типів родин у розрахунку членів сім'ї стосовно середнім грошовим прибутках у розрахунку за останній рік було збережено. У Чехії вважають, що використання прожиткового мінімуму з метою соціального захисту населення має обмежувати диференціацію доходів, підривати стимули, ініціативу до підвищення продуктивності праці. Закон про прожитковий мінімум, в такий спосіб, встановлює суспільно визнану кордон матеріального забезпечення. Відтоді проблемами громадянина має займатися система соціального забезпечення. Якщо сума аліментів визначено рішенням Господарського суду, посібник утримання надається дитині лише на рівні суми аліментів, певної судом. Eсли сума аліментів визначено рішенням Господарського суду лише на рівні нижче прожиткового мінімуму, причому дитина залишається соціально нужденним, йому надається посібник утримання, що забезпечує йому дохід рівня прожиткового мінімуму. Грошове посібник виплачується також батькам (або за необхідності іншому особі, що забезпечує те що, який заміняє батьківський), якщо вони почнуть соціально нужденними внаслідок догляду дитину з тривалими важкими порушеннями здоров’я, які вимагають спеціального догляду, і помешенным в установа для дітей із такими захворюваннями з тижневим чи цілодобовим перебуванням. У 1991 р. ЧСФР приєдналася до міжнародного угоді про мінімальної нормі соціального забезпечення (крім статей, що стосуються посібники з безробіттю і допомоги виробничого травматизму) Конфедерації МОП. Ратифікувавши цю угоду, ЧСФР прийняла він все які з нього зобов’язання. Угоду про мінімальної нормі соціального забезпечення стосується посібників лікуватися, оплати по лікарняному аркушу, пенсійних посібників, посібників на дітей, пенсій за інвалідністю й інших соціальних посібників. З прожиткового мінімуму визначаються все мінімальні виплати: мінімальна пенсія, що є єдиним джерелом доходу, мінімальне посібник безробітним, устанавливающееся лише на рівні прожиткового мінімуму; розмір чистої мінімальної заробітної плати повинен бути приблизно 10% більше. Причому у урядових заявах підкреслюється, що необхідно дотриматися такі пропорції між окремими видами доходів, щоб доходи за працею вони втратили свого стимулюючого характеру, а соціальні доходи збереглися на прийнятному рівні і з погляду вартість життя, і з погляду можливостей государства.

Новая концепція системи соціального захисту населения.

Новая концепція соціального захисту в ЧР передбачає створення диференційованого комплексу інструментів, покликаних адресно, оперативно і ефективно вирішувати складні соціальні ситуації. У основі нової концепції лежить наступний принцип: рівень життя кожної окремої особи та його сім'ї визначається першу чергу доходами за працею, перерозподіл соціальних коштів має послабити цей механізм. Соціальні доходи не повинні деформувати, а лише цілеспрямовано коригувати соціальне розшарування суспільства. Нова концепція структура соціальної полі-тики представлена трьома щодо самостійними системами. Система соціального страхування вирішує все варіанти ситуації, пов’язані із утратою заробітку: старість, хвороба, інвалідність, те що за хворим членом сім'ї або втрата годувальника. Соціальне страхування дозволяє заздалегідь підготуватися до цих соціальним ситуацій шляхом відкладання частини фінансових коштів на рішення можливих негараздів у майбутньому, що дозволить зберегти (хоч і щодо) звичний життєвий стандарт. Значні зміни зазнала система фінансування соціального забезпечення. Закон про страхових внесків на соціального забезпечення і відрахуваннях на державної політики зайнятості (1992 р.) упорядкував страхові тарифи внесків на соціального забезпечення, що містить страховий внесок на пенсійне забезпечення і медичне страхування, а також відрахування на державної політики зайнятості. Платниками страхових внесків є роботодавці, працівники та особи, самостійно які займаються підприємницькою діяльністю. Страхові внески на соціального забезпечення і відрахування на державну політику зайнятості є прибутком державного бюджету Чеської Республіки. Соціальні партнери уряду у особі роботодавців України та профспілок контролюють використання страхових внесків. Передбачено певні податкові пільги для роботодавців, створюють нові робочі місця. Служби зайнятості надають роботодавцям з коштів, виділених активне політику зайнятості, субсидії на соціальне і медичне страхування громадян, зайнятих на суспільно корисних роботах. Нині в ЧР підготовлений проект новій редакції закону про зайнятості, прийнятого у 1991 р. Головні напрями державної політики зайнятості зосереджені на чотирьох програмах: 1. Допомога особам, котрі хочуть зайнятися підприємницької діяльності чи що створює робочі місця. 2. Створення тимчасових робочих місць (громадські корисні роботи). 3. Стимулювання зайнятості молоді. 4. Програми перекваліфікації. Закон про підтримку малого й середнього підприємництва (1992 р.) передбачає у законодавчому порядку широкі кредитні і податкові пільги для підприємців-початківців. Так-от сплати прибуткового податку на період двох термінів оподаткування звільняється підприємець, инвестирующий кошти, зокрема для створення нових робочих місць, в районах з найефективнішим рівнем безробіття. Кошти, одержані від кредитних і місцевих податкових пільг, мають бути використані виключно на розширення матеріально-технічної бази. Докорінно змінено й система фінасування охорони здоров’я. За основу організації охорони здоров’я на ЧР було взято система класичного обов’язкового соціального страхування, прийнята, зокрема, у Німеччині. Нова модель медичного обслуговування є широку програму демонополізації, децентралізації і роздержавлення. Усі Витрати медичної допомоги покриваються з доходів фонду соціального страхування, державного бюджету та взагалі до місцевих бюджетів. З 1. 01. 1993 р. набрав чинності Закон про страхових внесків на загальне медичне страхування, що визначає розмір страхового внеску на медичне страхування, спосіб його стягування, облік платників і страхових внесків, освіту спеціального рахунки соціального страхування, функції контролю. Відповідно до раніше прийнятому Чеською національною радою Закону про загальним медичне страхування (1991 р.) платниками страхових внесків соціального страхування є страхувальники, працедавці і держава. Безпосередньо з державного бюджету виплачуються страхові внески за такі соціально уразливі категорії населення: що є на утриманні дітей, пенсіонерів, одержувачів батьківського посібники, жінок на відпустці вагітним і пологам, безробітних, одержувачів соціальних посібників відповідно до нормами закону про соціально нужденних, і поза деяких інших категорії громадян. Тариф страхових внесків на медичне страхування встановлений у розмірі 13,5%: 4,5% відшкодовується самим працівником, 9% - його роботодавцем. Страхові внески на медичне страхування осіб, котрі займаються самостійної підприємницької діяльності, нараховуються з суми, складової щонайменше 45% доходів від підприємництва відповідність до Законом про оподаткування доходів (1993 р.) з відрахуванням експлуатаційних витрат. Трансформація чеського охорони здоров’я переслідувала три найважливіші мети: підвищити відповідальність громадян за своє добре здоров’я; перевести систему фінансування з державного бюджету на страхову медицину; провести приватизацію медичних закладів. У процесі приватизації медичних закладів змінювався спосіб фінасування охорони здоров’я, знижувалася частка держави у користь альтернативних джерела фінансування. Система багатоцільового фінансування ще не сформувалася, частка прямої участі пацієнта дуже невелика, а обрана система страхування з мережею медичних страхових компаній — дуже дорога, що свідчить і дуже великий зростання витрат до охорони здоров’я: з 5,33% 1991 р. до 7,11% 1994 р. Нині 70−80% амбулаторної медичної допомоги перебувають у рамках приватної медичної практики. У країні існує приблизно 27 медичних страхових товариств. Система державної соціальної підтримки сім'ї. Закон про державної соціальної підтримці (1995 р.) звів більш як 70 видів різноманітних допомог із соціального захисту дев’яту і звузив коло їх одержувачів. Усі посібники системі державної соціальної підтримки є суто державними і надаються з державного бюджету. Право за державні посібники з соціальної підтримці мають усі особи, котрі живуть не території ЧР. Критерієм визначення розміру посібників державної соціальної підтримки і підвищення рівня доходів сім'ї, дають декларація про адресні посібники, є прожиткового мінімуму. Згідно із Законом величина прожиткового мінімуму буде переглядатися у разі підвищення роздрібних ціни 5%. При перегляді сум прожиткового мінімуму автоматично підвищуються й розміри посібників з державної соціальної підтримці. Розмір окремих посібників залежатиме від рівня прожиткового і від вибраних коефіцієнтів (прожиткового мінімуму сім'ї, помножений на встановлений коефіцієнт, визначає максимальний дохід, нижче якого виплачуватиметься посібник), які використовуватимуться як визначення числа майбутніх одержувачів посібників, так визначення розміру посібники. Коефіцієнти ні суворо закріплені законом, про те щоб уряд могло оперативно регулювати їх науковий рівень при формуванні державного бюджету (1994 р. отримувати допомогу соціальної підтримки виділили 25 млрд. крон, що становить 7% державного бюджету). При встановленні ж адресних державних посібників соціальної підтримки враховуються лише доходи сім'ї, майновий стан до уваги береться. Решта державні посібники соціальної підтримки надаються роком, крім житлових і транспортних субсидій, виплачуваних втричі місяці. Про необхідність підвищення ефективності функціонування системи соціальної підтримки свідчить те, що вона зачіпає інтереси приблизно 60% населення, передусім родин із дітьми. За даними микроценза за 1992 р., в ЧР 3,8 млн. сімей, їх із дітьми — 41,9%. На одну сім'ю у середньому доводиться 3,82 людина, зокрема 1,68 неповнолітніх дітей. Аналіз структури сімей виявив зменшення кількості багатодітних сімей, на якої припадає всього 1,4%, сім'ї із дитиною становлять 43,8%. Система соціальної допомоги покликана вирішувати проблему бідності тому випадку, коли громадянин неспроможна розв’язати самотужки, соціально не затребуваний і виконує умов державної соціальної підтримки. Цю систему фінансується із об'єктів державного бюджету, місцевих бюджетів, і із засобів добровільних організацій. Держава залишає у своїй компетенції соціально-правову охорону громадян, місцевих органів самоврядування відповідатимуть забезпечення основних умов життя соціально нужденних осіб. Прожитковий мінімум й у новій концепції соціальної допомоги зберігається у ролі основний критерій бідності. У той самий час точніше будуть визначатися нижні і верхня межа соціальної допомоги, з майнових можливостей громадянина, виконання аліментних обов’язків стосовно ньому і його зусиль з виходу зі складної ситуації. Закон гарантує задоволення основних життєвий потреб людини, під якими передбачає забезпечення потреби у житло, харчуванні, одязі, можливості комунікації та інформації, гуманітарні потреби. Закон про соціальний допомоги визначає коло обставин, за яких надаватися та чи інша форма допомоги. Законом передбачена такі форми соціальної допомоги: соціально-правова захист, фінансову допомогу, надання кредитів, різні види дотацій й створення життєвих умов на мінімальному рівні. Фінансову допомогу надає орган місцевої влади й недержавні суб'єкти; кредит — лише держава, що забезпечує соціально-правову охорону. На перехідному етапі трансформації держава залишає у себе ключову роль у системі соціального захисту. У найближчому майбутньому ця роль перейде повністю до місцеві органи влади, яким, втім, і він дозволили надавати на власний розсуд додаткову зворотну фінансову допомогу, проте лише з власних джерел. У передбачається, що виплата посібників з соціальної підтримці фінансуватиметься з державного бюджету і гарантуватися законом. Соціальна допомога буде сконцентрована фінансуватися з недержавних джерел (насамперед із до місцевих бюджетів, церковні школи й гуманітарних організацій) і надаватися лише адресно. Державний соціальний підтримка ув’язуватимуться з прожитковим мінімумом, при виплаті державних посібників з соціальної підтримці враховуватиметься лише дохід, тоді як у соціальної допомоги враховуватиметься майновий стан. Проведена нині реформа фінансування соціальної сфери у кінцевому підсумку дозволить як надавати більш адресну і ефективну допомогу потребують ній, а й у перспективі дасть значну економію державних коштів. Запровадження нової виборчої системи соціального захисту вимагає завершення податкової реформи і шляхом створення широкої мережі соціальних установ, оснащених сучасної технікою і кваліфікованими фахівцями. Нова чеська концепція соціальної полі-тики дозволяє у принципі реалізувати многовариантную модель, у якій державне перерозподіл піде на пом’якшення різких відмінностей у доходах, які ведуть дезінтеграції нашого суспільства та посиленню соціальної напруги, що міг би порушити досягнутий соціальний консенсус у суспільстві та цим загальмувати проведення економічних реформ.

2.4 СУЧАСНІ МОДЕЛІ СОЦИАЛЬНОЙ ПОЛІТИКИ У ВЕНГРИИ І ПОЛЬЩІ Досвід трансформації економіки країнах Центральній і Східній Європи показав, що такий перебіг економічної реформи великою мірою залежить для підтримки населенням нової політичної та скорочення економічної курсу і зажадав від прореформистского громадського консенсусу. Принаймні реалізації нового курсу зрозуміли, що висока соціальна ціна реформ здатна як поставити під загрозу саму громадську трансформацію, і навіть повернути назад. Тому одне з найважливіших умов реалізації економічних перетворень — розробка ефективну систему соціальних гарантій населення. Завдання соціально-економічної політики на етапі становлення ринкових відносин у тому, щоб соціальна ціна була надмірно високою для широкої населення. Останнім часом більшості країн особливе увагу приділяється виробленні нової концепції соціальної полі-тики, адекватної ринковим умовам господарювання і дозволяє пом’якшити негативні наслідки проведених реформ. В проведенні такої політики приділяється системоутворюючої роль держави, без активного втручання якого, процес реформування загрожує дуже негативними соціальними наслідками. Нижче подані матеріали, дають уявлення про основних напрямах змін — у системі соціального забезпечення, які у Угорщини та Польше.

Венгрия

Вибір системи соціальної защиты

Венгерская система соціального захисту має майже 100-літню історію. Вона виникала разом з німецькій актрисі й є найстаршою у Європі. У період соціалізму цю систему розвивалася тільки у державних рамках, будучи власне частиною держбюджету. Попри певну еволюцію, соціальна система досі зберігає переважно перерозподільчий характер, подолання якої наштовхується на об'єктивні труднощі. Після зміни громадської системи (1990 р.) Угорщина твердо слід курсу на вступ до ЄС і перетворення законодавчої бази для основних систем, включаючи соціальну, відповідно до стандартами цій міжнародній організації. Як відомо, після Другої Першої світової в розвинених країн світу склалися різні соціальні системи, які можна класифікувати наступним чином: Ліберальна модель. Домінують універсальні, скромні за величиною трансферти, загальний низький рівень соціального захисту та індивідуального соціального страхування. Основне завдання соціальних інститутів — корекція впливу ринку. Структуру суспільства характеризує соціальний дуалізм. Більшість членів товариства залежить з ринку, меншість — потім від держави. Ліберальна модель й у США, Канади, Австралії. Корпоративно-этатическая (консервативна) модель. Соціальні громадян визначаються приналежністю до групи з тим чи інших соціальних статусом. Домінує соціальна система німецького (бисмаркского) типу. Щодо малу роль грають індивідуальні соціальні виплати. Ієрархічні вертикальні зв’язку щодо невеликі. Але державно- організована перегрупування доходов-расходов, зокрема соціальних виплат, набуває тут понад значних масштабів, ніж у ліберальної моделі. Програма підтримки доходів виконує роль, консервирующую громадський статус, надаючи їй легітимність. Інструменти соціального забезпечення пов’язані з традиційними цінностями, якими є родина й церква. Консервативна модель існує у Австрії, Німеччини, Італії та Франції. Соціал-демократична модель. Ідеологія: «Кожен бере участь, тому кожен сприяє». Декларується незалежність індивідуума з ринку, держави, сім'ї. Ставить метою здійснення соціальної рівності на максимально рівні. Характерні універсальні методи, переважає підтримка основного доходу. Ступінь перерозподілу доходів населення і соціальний витрат значно вища тоді як ліберальної і консервативної моделлю. Акцент для підтримки зайнятості працездатного населення, на взаємозв'язок праці та добробуту. Рівні права на соціального забезпечення мають представники «робітничого класу» і «середнього класу». До социал- демократичної моделі найбільше близькі скандинавські країни, колись всього Швеція. На початок радикальних громадських перетворень угорська модель представляла специфічне поєднання консервативної і социал- демократичної моделей. Оскільки це гібрид не вкладався в зазначену вище міжнародну класифікацію, він одержав у працях угорських фахівців назва «коммунистически-консервативная модель». З цією моделі була властива тісний зв’язок соціальних гарантій з трудовими відносинами: останні давали декларація про пенсію, на частина сімейних посібників, а значних пільги, що з відпочинком, лікуванням, вихованням дітей тощо. Починаючи з 1960-х років, серед методів соціальної захисту першому плані дедалі більше висувається підтримка доходів. Інституціональна основа системи повністю державної, надмірно централізованої. Не допускалося створення комерційних організацій, добровільних страхових товариств, приватних освітянських та медичних установ. Державна монополія на соціальний захист виключала свободу громадянина у виборі форм і методів соціального забезпечення. Із початком системних перетворень угорська система соціального захисту, обтяжена деформаціями соціалістичного спадщини, розвивається у напрямі змішаної консервативно-либеральной моделі. Управління нею втратило виключно централізованого характеру. Стійка тенденція до децентралізації соціального захисту населення в рівень місцевого самоврядування. Місцеві органи відіграють зростання роль визначенні соціальних пріоритетів, полягає у задоволенні регіональних потреб. Стабільно скорочується частка натуральної допомогу й відповідно зростає частка грошових форм соціальної допомоги. Серед критеріїв, визначальних декларація про отримання соціальної допомоги, перше місце висувається нуждаемость. Серед ідеологічних пріоритетів першому плані висувається родина, і церква. Вибір страхового типу соціального забезпечення посилив корпоративно- самоуправленческий характер угорської соціальної системи. З іншого боку, він відкрив шлях жорсткішою її ув’язування з заробітками. Проте економічна криза та надмірна витратність соціального забезпечення не дозволили послідовно здійснювати ув’язку соціального страхування з заробітками. Проти жорсткого ув’язування діяли запроваджені соціальні мінімуми, лімітування максимумів, індексація, що з інфляцією. У результаті стали поширюватися соціальні виплати за однаковою фіксовану суму (flat rate). Так було в 1992 р. дві третини посібників з безробіттю відповідали розміру мінімальної зарплати чи були нижче від її. Реформування соціального захисту населення на початку затяжного перехідного періоду. Кардинальні реформені зміни у структурі доходів, їх сильна диференціація виявили неадекватність сформованій соціальної системи розбіжності у доходах. Це зажадало перегляду практики використання такої соціальної інструмента, як підтримка доходів, і через посилення цільової спрямованості в використанні соціальних коштів. Цільове використання неадекватно соціальної допомоги. Наприклад, досі сімейні посібники встановлювалися в фіксовану суму, незалежно від рівня доходів їх одержувачів. Цільове використання враховує кількість дітей і низькі душові доходи. Цільове використання — тобто. розповсюджуване лише з частина соціальних витрат. Наприклад, замість нинішньої універсальної системи соціального страхування тимчасової непрацездатності (бюлетені) її фінансування передається роботодавцям, а відповідні виплати пропонується розглядати, як частина прибутку незарплатного типу. Цільове використання стосовно пенсійну систему означає відмови від універсальної системи та перехід до базової державної пенсії, а понад її - добровільне пенсійне страхування громадян. Цільове використання означає також дії ліквідацію всіх нецільових видів допомоги, наприклад, дотацій до цінами та т.п. Отже, посилення цільової спрямованості використання обмежених грошових і натуральних соціальних коштів стає у Угорщини генеральним напрямом реформування системи. Акцент переноситься на переважну допомогу низкодоходным конкретних особах і сім'ям. У зв’язку з цим актуалізувалася проблема визначення межі бідності та вибору економічної категорії, визначальною мінімальну соціальну гарантию.

основні напрями структурних реформ у соціальній сфере

Загальні подходы

Реформирование пенсійної системи, охорони здоров’я, освіти проводиться у межах бюджетної реформи. Ще не сформувалася єдиної концепції, тому можна лише основні підходи, особливість яких залежить від спільному реформуванні двох блоків — соціального забезпечення і місцевого самоврядування. Така зв’язка пояснюється лише тим, що, по-перше, угорська соціальна система децентралізована до рівня місцевого самоврядування, у- других, за обсягом витрат у консолідованому бюджеті обидва цих блоку приблизно рівні й однаково значимі. Склався консенсусу щодо відійти від нинішньої практики фінансування освіти й охорони здоров’я. Більшість експертів дійшли запровадження соціальних нормативів, з кількості жителів біля самоврядування, числа учнів, що припадають однієї вчителя, хворих на одного лікаря, витрат за зарплатню і т.п., що, на думку, зробить неможливим галузеве лобіювання й у кінцевому підсумку послужить раціоналізації й оптимізації соціальних витрат. Проте експерти Мінфіну не поділяють такий підхід. На думку, запровадження однаковою нормативної суми соціальних витрат кожного жителя, учня, хворого, помноженої силою-силенною про пріоритетних завдань і 3 200 самоврядувань було б непідйомним з погляду фінансування, і ліквідувало б нинішню однакову суму бюджетної дотації кожному самоврядуванню в 2 млрд. фор. Фінансисти пропонують: скоротити кількість дотованих соціальних завдань із 27 до 13, а основних нормативів соціальної підтримки шкільної освіти скоротити з п’ятьма до 2. Не досягнуто консенсусу щодо важливих питань: що має лежати в обгрунтуванні соціальних субсидій — нуждаемость чи субъектное право; повинні чи органи місцевого самоврядування керуватися виключно законами Госсобрания, самостійними рішеннями у межах закону чи власними рішеннями з бюджетної гарантією. Перетворення пенсійної системи У запропонованому варіанті нової пенсійної системи залишається домінуючим обов’язкове пенсійне страхування, «трудова» характером пенсія по старості. Разом про те вона тісніше пов’язують із пенсійними віком, трудовим стажем і особистим доходом. Для ув’язування всіх таких елементів є опробированная урахуванням світового досвіду методологія. Сформувалися контури так званої трирівневої пенсійної системи. Перший рівень — базова пенсія, обумовлена з урахуванням субъектного права, фінансована з допомогою сплачуваного кожним працівником в обсязі «якийсь невеличкий частки» прожиткового мінімуму, другий — обов’язковий пенсійний страхової тариф. Ці дві рівня забезпечували б приблизно 60% нинішнього пенсійного забезпечення. Що Залишається частина доповнить третій рівень — добровільний пенсійний страховий внесок. Комітет бюджетної реформи поставив завдання поетапного формування єдиної пенсійної системи з нормативним віком 65 років. Наближення до неї має розпочатися з 1997 р. поступовим збільшенням віку. На відміну від Комітету Мінфін пропонує підвищити пенсійний вік до 62 років вже з липня 1996 р., але зробити це «гнучко», надаючи можливість вибору і навіть «повернення» до нинішньому пенсійному віку. На думку Мінфіну, поступовий те що держави з цих двох традиційних йому сфер соціального забезпечення — пенсійного й охорони здоров’я — зрештою повинен супроводжуватися зниженням страхових тарифов.

Варианты реформування здравоохранения.

За минуле десятиріччя кардинально змінилася система фінансування охорони здоров’я. Введення обов’язкового медичного страхування було з держбюджету, що викликало автономії охорони здоров’я. Державні лікувальні установи перейшли до рівня місцевого самоврядування, отримала легальну нішу приватна лікарська практика. Вирішальна частина оплати сімейного лікаря залежить тепер від результативності лікування. Попри відчутні зміни у цілому збереглася централізація в управлінні медустановами, не враховує належним чином потреби і можливості пацієнтів. Саме це обставини гальмують підвищення ефективності галузі. До формування єдиної концепції у межах урядового стабілізаційного пакета проводиться раціоналізація лікарняного господарства. Істотно зменшується кількість лікарняних ліжок зі 100 тисяч до 50−70 тисяч. З 1996 р. визначення числа лікарняних ліжок й чисельності лікарів передається т. зв. регіональним страховим кас. Фінансування охорони здоров’я перестає бути традиційно централізованим, здійснюється з урахуванням місцевих потреб і централізовано визначених нормативів. Легалізується елітне лікарняне обслуговування, повністю оплачуване пацієнтом, вводиться додаткова оплата низки лікарняних послуг для пацієнтів, обслуговуваних у межах обов’язкового соціального страхування. Підготовка концепції щодо реформування охорони здоров’я перебуває в стадії альтернативних варіантів. Перший варіант: громадський сектор сіх дорівнює домінуючим як і фінансуванні, і у наданні медичних послуг, але поруч із ним формується мережу добровільного медичного страхування, що грає додаткову роль. Другий варіант: державний і обов’язкове медичне страхування залишаються які ведуть у фінансування охорони здоров’я, а приватний сектор розвивається паралельно. Дійові приватні клініки свідчить про перспективність цього варіанту. Залишаючись приватними, вони можуть обертатися за фінансовою допомогою з фонду соціального страхування для подання соціально значимих видів медичних послуг. Третій варіант: ліквідується єдиний фонд соціального страхування і тоді замість нього вводяться страхові каси, які діють принципах: а) територіального обов’язкового соціального страхування; б) професійного, галузевого, корпоративного. Четвертий шлях: особи із низьким достатком вищий за середній виключають із сфери обов’язкового соціального страхування і лікуються лише у приватний сектор. Введення обов’язкового медичного страхування поширюється лише з обмежене коло медичних послуг. Приватний сектор стає провідним у наданні медичних послуг. Наслідок цього варіанту очевидно — легализовалось б серйозного соціального нерівність в медичному обслуживании.

Польша

Принципы державних гарантій у соціальній сфере

Определяя роль держави у сфері соціальній політики, польські теоретики і практики говорять про формування нової моделі цієї політики, яка, з одного боку, неспроможна ігнорувати багато організаційні форми, які за умов реального соціалізму (наприклад, громадські фонди споживання, соціальну діяльність підприємств тощо.), з другого — повинна враховувати організаційні і структурні зміни ринкового характеру. Відрив ж соціальної діяльності держави від економічних реалій на етапі трансформації, швидка комерціалізація тих сфер діяльності, де колись розподільні функції виконувало держава, ліквідація старої соціальної інфраструктури штовхає державну соціальну політику напрямі добродійності, яка більше малоефективною перед наростаючих явищ соціальної деградації. Сьогодні у Польщі загальновизнано, що передумовою створення підвалин багаторівневої соціальної діяльності на етапі трансформації є відродження місцевого самоврядування, заснованого на громадської ініціативи, активизирующего сім'ю і як особистість, добровольчі організації, групи взаємодопомоги. У новій моделі соціальної полі-тики саме вони мають бути партнерами як державної адміністрації, і місцевого самоврядування забезпеченні енергетичної і розподіл коштів для діяльності організацій, надають громадські послуги. Основний метод господарювання у сфері соціального обслуговування і вирішення соціальних проблем місцевого масштабу є партнерство державних підприємств і громадських організацій. Це вимагає множинність і різнорідність суб'єктів локальної соціальної політики та їх тісну інтеграцію. Така інтеграція і має стати основою ефективну систему державних соціальних гарантій. На формування такої структури суб'єктів соціальної політики та орієнтований Закон про соціальний допомоги. Цього закону було ухвалено Польщі 29 листопада 1990 р. Він замінив діяла раніше закон від 1923 р. і безліч приватних відомчих інструкцій і постанов. 4 січня 1993 р. було прийнято новелизованный текст цього закону, що з незначними змінами діє до нашого часу. Закон створив нову базу функціонування системи соціальної допомоги у країні та її структуру, обперту на формовані структури самоврядування. Він також визначає порядок взаємодії державних органів місцевого самоврядування. Проте перехід від формально-лозунгового самоврядування до формування реальних соціальних суб'єктів на місцях вимагає як створення формально-правовых рамок, у цілому вже здійснено, а й, що значно важче, реальної активізації діяльності органів територіального самоврядування (гміни повинен мати фінансові та матеріальні можливості, і навіть вміти їх використати). Тож з напрямів змін у соціальній сфері є децентралізація (хоча, як відзначають дослідники, і доцентрові тенденції), створює передумови для кращого вивчення потреб і раціоналізації діяльність у сфері соціальних послуг. Одночасно з всієї гостротою виявляються територіальні диспропорції як і самих соціальними потребами, і у можливостях задоволення. Бідні території, зазвичай, більше відстають у розвитку сфер задоволення елементарних потреб: освіти, охорони здоров’я, соціальної допомогу й т.д. У той самий час вони менше для задоволення цих потреб. Сьогодні у Польщі поки що відсутня довгострокова концепція соціальної політики і майже незмінному вигляді зберігаються інститути соціальної політики, діяли попередньому етапі розвитку. Однією з достоїнств соціальної полі-тики, реалізованої Польщі сьогодні, є прагнення не форсувати реформи і починати кардинальних змін без чіткого ставлення до цільової моделі. Проте рано чи пізно вибір між перераспределительной, либерально-социалистической чи ліберальної моделлю визначить кардинальні зміни у субъектно-объектной структурі соціальної політики (держава — організації самоврядування — профспілки — релігійні організації та конфесії - ринок — сім'я, і т.д.). Саме тому у Польщі численні проекти реформ окремими сферах соціального обслуговування (охорону здоров’я, система пенсійного забезпечення, система соціального захисту безробітних, захисту родини, хлопчика материнства, протидії бідності, ступінь децентралізації правий і обов’язків суб'єктів соціальної політики та ін.) перебувають у стадії громадського обговорення, де й виявляються плюси та «мінуси тієї чи іншої варіанта, ступінь її суспільному ефективності і можливі втрати. Досить швидко і ефективно було створено систему пом’якшення такого соціально небезпечного явища, як безробіття; загрозливого характеру наростання бідності суспільстві змусив вже в початку реформ оперативно переорієнтувати політику допоможе сім'ї, підвищивши її адресність, під час першого чергу, через передачу частини функцій і коштів з державного на місцевий рівень. У Польщі, як та інших країнах Центральній і Східній Європи, створюються нові тих країн організаційні форми соціального захисту тих груп населення, що найбільше постраждали від ринкових перетворень — організації соціальної допомоги. Виникнення ринку праці умовах глибокого спаду виробництва, лібералізації економіки та початку процесів структурної перебудови породило швидке наростання масового безробіття, що призвело до динамічного розвитку ринку праці та, передусім, бюро працевлаштування, виконують сьогодні адміністративно- соціальні функції відношення до безробітним. У Польщі, як та інших країнах Східної чи Центральної Європи, зростають труднощі бюджетного фінансування видатків на соціальні потреби. Процеси трансформації, які у умовах економічної кризи, супроводжуються кризою публічних фінансів, частково що з зміною джерел бюджетних надходжень. Останніми роками у Польщі робилися численні спроби розробки концепції реформи панівною понад 40 років державній монополії у сфері охорони здоров’я. Усі допоки вони не увінчалися. Причинами слабкої ефективності спроб реформування галузі експерти виділяють передусім відсутність загальної концепції стратегічних цілей реформи, і навіть єдиної волі у владі щодо проведення реформи охорони здоров’я (охорону здоров’я найчастіше використовується політиками для політичної гри). Вочевидь, що час розробки реформи галузі може лише йти про змішаної моделі: при помітну роль мають розвиватися страхові форми як самострахования, громадського страхування, взаємного страхування та приватного страхування. У сфері соціальній допомоги формується наявність розгалуженої мережі установ у главі з привселюдними організаціями, здійснюють допомогу дітям і котрі підпорядковуються як органам державної адміністрації (воєводські центри), і органам місцевого самоврядування (лише на рівні міста, міського району й гміни). Вони взаємодіють із підлеглими їм центрами стаціонарного чи полустационарного обслуговування надають відповідні послуги вдома, використовуючи при цьому приватні агентства, які дають доглядальниць і молодший медичний персонал. За оцінкою польських фахівців, розвиток цієї сфери соціальних послуг у першої половині 90-х рр., попри ростучі бюджетні дотації, сповільнився, оскільки всі більше відволікається влади на рішення проблеми безробіття і проблеми бідності, але в розвиток науки, здоров’я та освіти коштів, як відомо, бракує. Організаційна структура соціального захисту Співвідношення фінансування сфери соціального обслуговування з державного бюджету та взагалі місцевих бюджетів є сьогодні однією з важливих показників передачі на місця правий і обов’язків в розвитку сфери соціального обслуговування населення. Хоча видатки місцевих органів влади на це ще (рахунок власних коштів) є переважати, тим не менш вони є от уже майже 50% сукупного фінансування сфери культури, майже 20% - освіти, виховання й охорони здоров’я, майже 22% - сфери соціальної опіки. Але це не відбиває реальний фінансовий потік, проходить через органи виконавчої влади на місцях. Приміром, переважна більшість коштів, які виділяються державою боротьбу з безробіттям і його наслідками, проходить через місцевих органів працевлаштування, що виплачують допомогу безробітним і здійснюють професійну перепідготовку. Всупереч можливостям і проголошеним намірам, соціальна складова витрат державного бюджету збільшується. У цьому треба сказати, що соціальна ефективність цього збільшення щодо невелика, а громадськість сприймає соціальні витрати як снижающиеся проти соціалістичним етапом розвитку. За новим законом важливим напрямом діяльності місцевих органів стала допомогу у забезпеченні економічної самостійності фізичних осіб (сімей). Порядок та принципи її надання визначаються особливими розпорядженнями Міністерства праці та соціальної полі-тики. Така допомогу може опинятися у натуральній чи грошової форми. Допомога у натуральній формі полягає у наданні устаткування й інструментів, дозволяють організувати власне робоче місце, зокрема й у інвалідів. Допомога в грошової форми може надаватися як одноразового цільового посібники чи безвідсоткового позики. Позика можна повністю чи частково списаний, якщо це забезпечить швидше досягнення цілей соціальної допомоги. Поточне допомога дається особам, непрацездатним віком чи інвалідності, у зв’язку з вихованням дитини, потребує постійної опіки чи догляд, особам, які можуть працювати через інвалідності, отриманої до ними 18 років (незалежно від матеріального становища цієї особи). Розмір поточного посібники становить 28% тієї середньої зарплати, що є основний для нарахування і перерахунку пенсій і поточних посібників, і навіть різниці між доходом однієї члена сім'ї та мінімальної пенсією. Тимчасовий допомога дається особам (сім'ям) у разі, якщо їх дохід (чи одного членів сім'ї) вбирається у мінімальної пенсії або якщо їх прибуток і грошові ресурси, перебувають у їхньому розпорядженні, недостатні задоволення насущних потреб, що виникають у з тривалої хворобою, інвалідністю, неможливістю працювати, відсутністю права на одержання відповідної сімейного посібники, соціальній та інших обгрунтованих законом випадках. Органи місцевої влади визначають термін, який надається тимчасове посібник, яке розмір також становить 28% від середньої зарплати. За новим Закону центр тяжкості соціальної допомоги на місцях, в такий спосіб, переноситься на сім'ю, що стає основним і найбільш численним клієнтом цієї службы.

ГЛАВА 3

ПРИМЕНЕНИЕ СВІТОВОГО ДОСВІДУ У ВИРІШЕННІ ПРОБЛЕМ РОЗВИТКУ ГАЛУЗЕЙ СОЦІАЛЬНО- КУЛЬТУРНОЇ СФЕРИ У РОССИИ.

Главными особливостями стану справ у галузях соціально-культурної сфери в 1996 р. стало суттєве скорочення фінансування з федерального бюджету, освіту стійкою заборгованості держави з виплат зарплати, викликаний цим високий рівень страйків. Триваюча деградація діяльності державних підприємств і муніципальних систем охорони здоров’я, освіти, культури впритул наблизила їх до ситуації, коли подальше функціонування всієї сукупності соціально-культурних установ неможливо, і неминуче постає обвальне призупинення їх діяльності. Фінансування Витрати з державного бюджету до охорони здоров’я, освіту, культуру, мистецтво засоби інформації в 1996 р. дорівнювали у порівнянному вираженні 65% від величини цих асигнувань 1991 р. Мережа державних підприємств і муніципальних закладів охорони здоров’я, освіти, культури упродовж років не зменшилася, а навпаки зросла з допомогою передачі у муніципальну власність відомчих об'єктів соціальної інфраструктури. Виділених державою коштів недостатньо, щоб забезпечити мінімальні потреби державних підприємств і муніципальних соціально-культурних установ надання громадянам безплатної медичної допомогу й освіти. Головною проблемою для соціально- культурної галузі нині є розрив успадкованими від епохи соціалізму широкими зобов’язаннями держави перед своїми громадянами у сфері надання соціальних послуг і її реальним обсягом їх бюджетного фінансування. Збереження цього розриву прирікає цієї сфери на подальшій деградації. Затверджений федеральний бюджет 1996 р. передбачав помітне збільшення частки витрат на галузі соціальної сфери, зокрема до охорони здоров’я — з 1. 3% в 1995 р. до 1. 7%; освіту — з 3. 1% до 3. 6%; для культури, мистецтво засоби інформації - з 1. 0% до 1. 2%. Але у виконання бюджету декларованих зрушень цього не сталося. Частка витрат за охорону здоров’я у витратах федерального бюджету скоротилася до 1. 2%, на культуру, мистецтво засоби інформації - до 0. 5%. Частка витрат освіту збільшилася, але дуже — з 3. 1% до 3. 2%. Проблеми, породжені скороченням дохідної частини бюджету федерального бюджету, вирішувалися з допомогою урізання витрат на соціальні мети. За зменшення дохідної частини бюджету на 14% проти планованої величиною, а видаткової - на 18%, виконання за витратами освіту становило 74. 8%, до охорони здоров’я — 57. 6%. Безпрецедентним виявилося секвестрування витрат для культури, мистецтво засобу масової інформації: виділених коштів дорівнювали 42. 0% від запланованого величини. Нерівномірність скорочення бюджетних асигнувань окремим галузям пояснюється відмінностями у паї витрат, що припадають на захищені статті бюджету планованих обсягів фінансування, і навіть різним політичним вагою галузевих груп тиску. Таблиця 3. 7(См. ДОДАТОК) Джерело: розраховане за даними Держкомстату Росії Таблиця 3. 8(См. ПРИЛОЖЕНИЕ)

Расходы з федерального бюджету на галузі соціально-культурної сфери дорівнювали у 1996 р. в порівнянному вираженні 69. 2% від асигнувань в 1995 р. Особливістю 1996 р. було те, що скорочення фінансування з федерального бюджету перекрито збільшенням витрат із метою у бюджеті суб'єктів РФ. Частка даних витрат зросла з 37. 5% (1995 р.) до 39. 9%, які обсяг в порівнянному вираженні збільшився протягом року на 14. 5%. Через війну витрати консолідованого бюджету на галузі соціально-культурної сфери дорівнювали у порівнянному вираженні 111. 5% від величини асигнувань в 1995 р. Співвідношення витрат федерального бюджету та взагалі бюджетів суб'єктів РФ на галузі соціально-культурної сфери змінилося ще з 14: 86 (1995 р.) до 12: 88. Динаміка фінансування державою цих галузей у 1991−1996 рр. представлена в таблицях 3.7 і 3.8. Заборгованість за заробітної плати Попередніми роками оплата праці соціально-культурної сфері залишалася на дуже низькому рівні порівнянні коїться з іншими секторами економіки. У 1996 р. темпи зростання нарахованої заробітної плати галузях соціально-культурної сфери були помітно вище, ніж середні показники в усіх галузях: відповідно 1.8 рази, й 1.6 разу. Розрив в рівні праці трохи скоротився, але залишався значним. Так, середньомісячна вести у охороні здоров’я на січень — листопад 1996 р. становила відношення до середньої зарплаті промисловості 65. 4%, освіти — 59. 2%, в культурі й мистецтві - 54. 6%. Особливістю 1996 р. стало істотне розходження між темпами зростання бюджетних асигнувань галузям соціально-культурної сфери, і темпами зростання нарахованої зарплати її працівникам. Фінансування збільшилася номінальному вираженні лише 1.4 разу. Результатом цього розбіжності стало формування заборгованості бюджету за виплаті зарплати. Певний скорочення розмірів заборгованості період президентських виборів не змогло кардинально змінити ситуацію, і під кінець року величина бюджетного боргу працівникам охорони здоров’я, освіти та світової культури збільшилася порівняно з січнем більш ніж тричі (табл. 3. 9). На відміну від виробничих галузей, де у грудні удалося скоротити заборгованість на 0. 6% по порівнянню з попереднім місяцем, в галузях соціально-культурної сфери продовжувалося зростання величини боргу (освіти — на 10%, у охороні здоров’я — на 6%, у сфері культури — на 5%). Таблица 3. 9(См. ДОДАТОК) Страйковий рух Найгострішою реакцією на боргу виплаті зарплати стало потужне страйковий рух працівників галузей соціально-культурної сфери, що охопила більшу частину регіонів Росії. Передусім це належить до сфери освіти, де вже протягом 1996 р. число установ і організацій, у яких проводилися страйки, становило 7396, а кількість брали участь у них — 251 тис. чол. (табл.3. 10). За оцінками профспілки працівників народної освіти Федерацію незалежних профспілок Росії, в безстроковий страйк у грудні 1996 р. брали участь близько 90 тис. працівників з 27 регіонів РФ, у результаті більш 500 тис. учнів обминали школы.

Зміни у податкову політику З кінця 1995 р. уряд намагається проводити політику скорочення податкових пільг. У застосування до організаціям соціально-культурної сфери це виявляється у скасування низки пільг з оподаткування своєї підприємницької діяльності. Цікавий вибірковий підхід, який застосували за скорочення пільг. Чітко простежується принцип: що краще сорганизованы групи спеціальних інтересів для здійснення колективних дій, тим більше коштів пільг їм збережено. У 1993−1995гг. державні та муніципальні бібліотеки, музеї, філармонічні колективи, театри були від прибуток. З січня 1996 р. дію цієї пільги обмежена лише прибутком, отриманої основної діяльності даних установ, причому із них виключені недержавні організації. Раніше не оподатковувалися податком прибуток, яку направляють підприємствами, які належать благодійних фондів і творчим спілкам, утримання цих організацій. З 1996 р. дана пільга скасовано для з благодійних фондів і збережена для творчих спілок. Прийняті рішення ще більше погіршили економічних умов діяльності установ культури та благодійних організацій, котрим прибутки від підприємницької діяльності стали найважливішим засобом виживання і виконання своєї профільної діяльності. Скорочення податкових пільг йшло у розріз з недостатнім розвитком законодавства про некомерційних організаціях. Прийняті 1995 р. Федеральні Закони Про благодійної роботи і добродійні організації і Про некомерційних організаціях створили необхідні правові умови у тому, щоб некомерційні і благодійних організацій було неможливо використовувати як прикриття комерційним структурам, утаивающих прибутки від оподаткування. Але фінансовим і податкові органи зручніше не докладати зусиль з організації передбаченого законодавством контролю над роботою некомерційних організацій, а й просто позбавляти їх податкових пільг. Наприкінці 1996 р. Державна Дума внесла на пропозицію Уряди нові зміни у податкового законодавства. Вони, на відміну змін, вироблених роком раніше, послідовнішими, специфицированы (зачіпають в усіх прибутки від підприємницької діяльності некомерційних організацій), носять настільки явного дискримінаційної для характеру. Відкидання податку додану вартість на товари та послуги, вироблені й швидко реалізовувані лікувально-виробничими майстернями при психіатричних і психоневрологічних установах, і навіть громадськими організаціями інвалідів, тепер поширюється на підакцизні товари, мінеральну сировину й корисні копалини. Звільнення податку з прибутку релігійних об'єд-нань і громадських організацій інвалідів, і навіть пільги з оподаткування прибутку що належать чи створених цими організаціями підприємств тепер поширюються на прибуток, отримані від виробництва та реалізації підакцизних товарів, мінерального сировини й з корисними копалинами. Охорона здоров’я: боротьба за продовження реформи Літо 1996 року став урожайним на концепції продовження реформ в охороні здоров’я. Але уряд, ні Мінздоров'я своєї концептуальної позиції не визначили. Найпомітнішими діями уряду у сфері охорони здоров’я на 1996 р. стали перетворення на серпні Міністерства здоров’я та медичної промисловості, у Міністерстві охорони здоров’я і у жовтні до парламенту законопроекту про зміни та доповненнях до закону Про медичне страхування громадян, у Російської Федерації. Зняття з Мінздоров'я адміністративної відповідальності стан медичної промисловості цілком виправдана і є необхідною крок з шляху формування галузі, відповідає умовам ринкової економіки. Цього не можна сказати про позицію уряду щодо системи соціального страхування. Знову, як й у 1995 р., зроблено спробу перегляд існуючої моделі обов’язкового соціального страхування. Підготовлений законопроект відбиває передусім інтереси працівників органів управління охороною здоров’я. Він передбачає заміну елементів ринкового регулювання у системі обов’язкового соціального страхування (ЗМС) державним регулюванням. Недержавні страхові організації виключають із числа суб'єктів ЗМС. Територіальні фонди ЗМС, які є незалежними суб'єктами ЗМС, будуть перетворилися на установи, підвідомчі органів виконавчої влади. З законопроекту виключені положення про добровільному медичне страхування, що у результаті залишається без достатньою правовою бази. Фактично законопроект передбачає відтворення у новій формі державної фінансової системи охорони здоров’я. Вже сам собою факт внесення урядом зазначеного законопроекту сприйнятий в деяких суб'єктів РФ як дозвіл провести бажані для медичних чиновників зміни у моделі ЗМС. У грудні закінчення року у Республіці Марій Ел з ініціативи уряду республіканський фонд ЗМС виключив страхові медичні організації із системи фінансування ЗМС. У разі прийняття законопроекту система охорони здоров’я втратить внутрішніх спонукальних стимулів підтримки і поліпшення якості медичної допомоги, захисту національних інтересів пацієнтів, зростання ефективність використання ресурсів. Проблеми, породжені непослідовністю і фрагментарностью реформи, яку проводять у охороні здоров’я, заплановано розв’язати відмови від принципів медицини як організації охорони здоров’я на ринкової економіки. Відразу після внесення урядового законопроекту у Державної Думі з’явився альтернативний законопроект, який відбиває інтереси страхових медичних організацій корисною і передбачає продовження широкомасштабних перетворень, але не матимуть належного урахування тих реальних складнощів, із якими зіштовхнулося запровадження ЗМС. Хід обговорення проектів, у Державній думі показує, у сфері охорони здоров’я склалася ситуація зразкового рівноваги сил між трьома групами спеціальних інтересів: медичними чиновниками, фондами ЗМС, страховими медичними організаціями. У цьому стають проблематичними будь-які зміни у законодавстві про медичне страхування. Освіта У розвитку освітньої сфери у 1996 р. немає хоч трохи докорінних змін відносини державні органи влади до проблем реформування та посилення державної цієї сфери. Недофінансування існуючих освітніх закладів, декларативність прийнятих рішень, як наслідок, посилення соціальної напруги в середовищі працівників освітніх закладів — ці проблеми прийняли хронічного характеру. У 1996 р. спостерігалася подальша реструктуризація мережі освітніх установ. За збереження загальної кількості денних загальноосвітніх установ лише на рівні 1995 р., кількість гімназій збільшилося на 9. 6%, ліцеїв — на 11.%. Проте що у учнів досить низьким і як лише 5. 5% від усіх школярів. Те саме стосується і до недержавним загальноосвітніх школам, які попри певний зростання (2. 4% тоді як 1995 р.) охоплюють трохи більше 0. 2% учня контингенту. Зростання престижу вищої освіти висловився у збереженні, починаючи з 1992 р., тенденції зростання вступників вузи (в 1996 р. збільшення на майже 7% проти 1995 р.). У той самий час скорочується чисельність узвичаєних навчання у державні середні спеціальні навчальними закладами (99% до рівня 1995 р.). Найбільшу динаміку свого розвитку демонструють недержавні вищі навчальними закладами, частка яких у 1996 р. сягнула вже 30% (1995 р. — 25%) від загальної кількості всіх вузів Росії. Орієнтовані підготовка найбільш востребуемых ринковою економікою фахівців, ці вузи випустили в 1996 р. 13 тис. фахівців, що у 71% перевищує показник 1995 р. Порівняйте: аналогічний показник за державними вузам становив 5%. Прагнення стабілізувати своє становище зумовило подальше розвиток до вузів системи платного навчання. На умовах повної відшкодування витрат у вузах Росії у 1996 р. навчалося 326.1 тис. студентів чи 11. 6% від числа всіх студентів (1993 р. — 3. 7%, 1994 р. — 4. 6%, 1995 р. — 8. 7%). На контрактних засадах як у державних наших ВНЗ й середніх спеціальних навчальних закладах навчалося відповідно 3% і 2% студентів. Розвиток недержавного сектора економіки в сфері освіти, який, власне, єдиний проявом реальних інституціональних перетворень у цій сфері, помітно ускладнилося з прийняттям в 1996 р. новій редакції Закону Про освіту. Серед основних поправок, які увійшли до нову редакцію законом і помітно які б становище недержавних освітніх установ, слід виокремити такі: -рівні права на час вступу до вузів тепер мають тільки випускники тих недержавних шкіл, які мають як ліцензію, але й державну акредитацію; -декларація про отримання відстрочки від призову на військову службу поширюється лише з вузи, мають державну акредитацію, а кількість їх серед недержавних обчислюється одиницями; -з тексту закону виключаються становища: на право недержавних вузів, минулих державну акредитацію, отримання бюджетного фінансування; про надання особистого державного освітнього кредиту. Тим самим було держава цурається бюджетного фінансування недержавних вузів; -остаточно забороняється приватизація освітніх закладів. Прийняті поправки посилюють політичну залежність недержавних освітніх закладів від владних структур, ускладнюють економічне становище, змушуючи йти шляхом збільшення розміру оплати навчання, скорочують правові норми й соціальні гарантії учнів, знижуючи у власних очах останніх привабливість отримання недержавного освіти. Політика на сфері культури Минулий рік виявився урожайним бути прийнятим нормативних актів щодо підтримки культури. У травні уряд затвердив Федеральну Цільову Програму Розвиток дослідницько-експериментальної і збереження культури й мистецтв Російської Федерації (1997−1999 роки). У їй присвоєно статус президентської. Але це практично неможливо позначилося на фінансуванні культури й мистецтв. У бюджеті 1997 р. асигнування із метою становлять 67% від передбачених програмою. За 2 дні до другого туру виборів Президент підписав Указ Про заходи з посиленню державної культури й мистецтв у складі Федерації, але це заходи мають символічного характеру. Торішнього серпня було прийнято Федеральний Закон Про державну підтримку кінематографії Російської Федерації. Передбачаються серйозних заходів підтримки вітчизняного кінематографу, де криза придбав загрозливий характер самих його існування. Обсяг кіновиробництва скоротився за останні п’ять років у 9 разів у тому числі у 1996 р. — в 2.5 разу стосовно до показників минулого року (в 1992 р. було створено 178 художніх кінофільмів, в 1993 р. — 137, 1994 р. — 82, в 1995 р. — 51, в 1996 р. — 20). До найважливіших заходів підтримки ставляться встановлення мінімальної частки асигнувань на кінематографію у витратах федерального бюджету (0. 2%) і ціле пасмо податкових пільг. Але найімовірніше, це лише деклараціями. Норма витрат на кінематографію нічого очікувати дотримуватися точно як і, як і дотримується норма витрат для культури (щонайменше 2% федерального бюджету), передбачена Основами законодавства про культурі, прийнятих у 1993 р. У бюджеті 1997 р. частка витрат для культури і мистецтво, включаючи кінематографію, становила 0. 63%, а разом із витратами засоби інформації - 1. 19%. Записи про податкові пільги немає прямої дії повинні бути підкріплені змін у податкове законодавство. Цього цього не сталося, і навряд чи можливо в недалекому майбутньому. У сфері засобів тривав процес заміщення прямого бюджетного фінансування іншими джерелами (прибутки від реклами, надходжень від засновників). Витрати державного бюджету коштом масової інформацією порівнянному вираженні зменшилися протягом року на 30%. Сталося подальше зниження обсягів мовлення, безпосередньо забезпечуваних державним телебаченням: у вересні указом президента восьмий частотний канал, використовуваний Всеросійської державної телевізійної і радіомовної компанією вдень і недержавної телекомпанією НТБ у вечірній час, повному обсязі закріплено за НТБ. У цьому контроль владної еліти по кошти масової інформації та колись за телебаченням як не ослабнув, але став ефективнішим. Це з всієї переконливістю продемонструвала виборча кампанія. Традиційні механізми державного регулювання, поєднують бюджетне фінансування із впливом у межах системи адміністративного права, трансформувалися у механізми впливу, характерні для кланових отношений.

Актуальные напрями реформ Під час передвиборної кампанії, було оголошено, що буде розроблено спеціальну програму проведення соціальних реформ. Необхідність створення такий програми цілком й не потребує коментарів. Масова убогість й посилення диференціації доходів, зростання безробіття, розвиток процесів соціальної дезінтегрованості, значне скорочення витрат держави щодо соціальні мети, розмазування цих коштів без перегляду узвичаєних себе зобов’язання, стихійне перетворення безплатних соціальних послуг у платні тощо., — вимагають непросто посилення уваги держави до соціальної політики, але її реформування. Саме цього слід чекати від документа, названого як Програма соціальних реформ на 1996- 2000гг. У листопаді вказану програму було прийнято Урядом Р Ф. Проте пропоновані цьому немає напрями дій держави у соціальної сфері звучать як побажання загального характеру, які пов’язані з ресурсними можливостями держави. З одного боку, у програмі міститься цілком реалістична оцінка, що підвищення частки витрат на соціальної сфери в ВВП у середньостроковому періоді не очікується. З іншого боку, передбачаються заходи, реалізація яких зажадає значного збільшення фінансування проти існуючим рівнем. Програма обходить мовчанням центральну проблему соціальної полі-тики в майбутнє чотириріччя — проблему невідповідності між успадкованими від радянської доби соціальними гарантіями і розмірами фінансування соціальної полі-тики. Декларативність і неконкретність програми свідчить у тому, що прийняття Основних напрямів маємо замало ставлення до реальної політиці уряду та неможливо позначиться її зміні. Які ж реформи необхідні? Передусім потрібна нормалізація економічної ситуації соціально-культурних галузях, нормалізація економічних умов функціонування медичних, освітніх організацій, установ культури. Необхідно збалансувати реальні фінансові потоки й інвестиційні зобов’язання держави. Аби вирішити це завдання треба або істотно збільшувати фінансування цих галузей, перерозподіляючи на користь бюджетні ресурси, або переглянути зобов’язання держави за надання населенню медичної допомогу й освітніх послуг на безоплатною чи пільгової основі, і скоротити кількість соціально-культурних установ, фінансованих з бюджету. Виправданим представляється запровадження платності частини медичних послуг і освіти з одночасним встановленням компенсацій малозабезпеченим тих категорій населення. Необхідно прийняття Федерального Закону Про державних мінімальних соціальних стандартах, визначення цій основі фінансових нормативів і включення їх у методику розрахунку трансфертів з федерального бюджету регіонам. Скорочення переліку безплатних чи дотованих послуг і журналістам зміну умов його отримання — міра радикальна, вкрай непопулярний. Коли дивитися на цю міру і суто фінансову і здійснювати її ізольовано, змін у інших компонентах державної політики, така міра може викликати чималі негативні соціально-економічні наслідки. Якщо встановлені державою стандарти фінансування ні виконуватися, якщо його забезпечений ефективний контролю над витрачанням виділених коштів, якщо не створено дієздатні механізми захисту прав громадян (і тих, хто тепер оплачувати послуги, і тих, хто продовжуватиме одержувати їх безплатно), така міра призведе до відтворення колишніх проблем на новий рівень і значного посилення соціальних невдоволень. Не можна розраховувати те що, які можна просто скоротити участь держави у наданні соціальних послуг, запровадити квазирыночные механізми, які самі собою раціоналізують діяльність у цій сфері. Досвід реформ країни з розвиненою ринковою економікою показує, що необхідною умовою успішності ринкових реформ у сфері є високий рівень адміністративної відповідальності ще відповідних органів влади й високий рівень державної дисципліни. Без цього запровадження елементів ринку обертається ослабленням механізмів регулювання виробництва соціальних благ і шкодить і держави загалом, і найгірш незахищених верств населення. Навпаки, якщо зміну умов фінансування соціальних послуг буде супроводжуватися нормалізацією умов економічної діяльності соціально- культурних установ, якщо соціально слабозащищенные верстви населення результаті не програють, а виграють від поліпшення якості наданих саме їм безплатних послуг, якщо буде продемонстровано рішучість Президента та уряду у подоланні зловживань, у встановленні і дотриманні чіткого ладу у наданні соціальних послуг, така міра сприйматиметься спокійно і надасть позитивний вплив на стан справ у соціальної сфери. А, щоб забезпечити й раціональна витрата бюджетних коштів, необхідно: -прийняти бюджетний кодекс, визначальний порядок контролю органами виконавчої влади і представницької за використанням коштів федерального бюджету; зобов’язати федеральні відомства соціального блоку, регіональні органи галузевого управління, позабюджетні фонди публікувати докладні плани і звіти про витраті коштів; -переглянути пріоритети і структуру розподілу коштів, виділених державою на соціально-культурну сферу; переробити федеральні програми у сфері охорони здоров’я, освіти, культури; -завершити перехід до казначейської системі виконання поточних витрат федерального бюджету частини соціальних трансфертів, що дасть можливість уникнути їх нецільового використання регіональною владами; -вводити на Основи законодавства РФ про охорону здоров’я, до Закону Про освіті, в Основи законодавства РФ культуру норми, щоб забезпечити прозорість фінансово-господарську діяльність соціально-культурних організацій, фінансованих з бюджету. Слабка координація дій різних суб'єктів у системі державної фінасування охорони здоров’я породжує нераціональне використання наявних матеріальних й фінансових ресурсів. Необхідна реалізація пілотних проектів із впровадженню організаційно-правових механізмів взаємодії між органами виконавчої різних рівнів, органами місцевого самоврядування, фондами обов’язкового медичного страхування у вирішенні питань фінансування й організації управління охороною здоров’я, які забезпечують раціонального розподілу контроль над використанням всіх видів коштів, які виділяються державою на охорону здоров’я. Значною навантаженням на бюджет є відомчої медицини. У федеральному бюджеті на 1997 р., у витратах за 57-ю статтею охорону здоров’я частка МОЗ становить лише 66,5%; частка Управління справами Президента, включаючи фінансування Медичного Центру, становить 10,4%; частка інших непрофільних органів федеральної влади й федеральних установ — 23,1%. Необхідно передати у провадження МОЗ медичних закладів, що належать іншим органам федеральної влади, проведення їх інвентаризації і переклад частини з них як на умови фінансування рахунок коштів соціального страхування і надання платних послуг. Важливо зберегти формирующуюся систему соціального страхування, внісши корективи в проведену реформу. Необхідно подолати непослідовність і фрагментарність запровадження обов’язкового соціального страхування; забезпечити виконання зобов’язань держави за переліченню з бюджету фонди соціального страхування внесків за непрацююче населення і усунути існуюче переважно регіонів двовладдя у фінансуванні медичної допомоги. Важливо врахувати реально сформовані регіональні розбіжності за темпами проведення реформи і впорядкувати у законі допустимі перехідні моделі від бюджетної до страхової медицині, визначити умови і продовжити терміни використання таких моделей. У цій ситуації представляється своєчасним і доцільним розробити зважену та уявити новий варіант законопроекту внесення змін і доповнень до Закону Про медичне страхування громадян, у Російської Федерації. Одночасно необхідно ухвалити Федеральний Закон Про фондах обов’язкового соціального страхування, покликаний замінити Положення Про Федеральному фонді обов’язкового соціального страхування і Про територіальному фонді обов’язкового соціального страхування, затверджені Верховною Радою Р Ф в 1993 р. У згаданому законі має бути передбачено посилення механізмів контролю над діяльністю фондів обов’язкового соціального страхування і забезпечення їхніх прозорості. Зокрема, доцільно надати правлінням право стверджувати квартальні і навіть місячні плани фінансової діяльності фондів. Одночасно потрібно чітко визначити відповідальність правлінь за результати діяльності фондів. Доцільно також зажадати публікації детальних звітів фондів ЗМС і можливість установити вимоги до змісту звітів. Необхідно усунути інституціональні перешкоди по дорозі залучення недержавних структур до брати участь у фінансуванні діяльності соціально-культурних установ: -здійснити серію щільних проектів із створення нових освітніх установ, медичних організацій, і закупівельних організацій культури, співзасновниками яких виступають органи структурі державної влади, місцевого самоврядування і недержавні організації, і відпрацюванні механізмів фінансування і керування їхньою діяльністю; -скасувати норми законодавства, які забороняють приватизацію державних і муніципальних освітніх закладів; заздалегідь у законі визначити допустимі форми і Порядок перетворення державних підприємств і муніципальних освітніх, медичних і культурних установ у некомерційні організації, мають різних соучредителей.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ.

Итак, у цій роботі розглянуті моделі розвитку галузей Соціально- культурної галузі у Чехії, Угорщини, Польщі, Болгарії, а також у Північних країнах… Описано негативні і позитивні моменти даних моделей, боротьба урядів цих країн рішенні проблем Соціально- культурної галузі. Беручи у уваги досвід даних країн, а як і нинішнє становище нашої країни, можна зробити деякі висновку. Відродження оновленої Росії вимагає мобілізації всіх внутрішніх резервів країни й передусім людського. Під цим ми розуміємо як поки що наявний інтелектуальний потенціал, а й зацікавленість кожного громадянина в чесному кваліфікованого праці на благо собі та своїм своїй сім'ї й у остаточному підсумку, для Батьківщини. Саме тому успіх економічних перетворень безпосередньо залежить від великої соціальної політики держави, коли немає волаючого майнового розшарування, коли за чесно зароблену зарплату годувати сім'ю і кожен незалежно від соціального статусу має гарантований доступ до утворення, медичному обслуговування та іншим суспільно необхідним благ. Політика держави у соціальної сфери мусить бути рішуче переглянута. Головними пріоритетами нам є забезпечення умов для стабільної зайнятість населення, вдосконалення системи соціальної захисту найуразливіших верств населення і ще політика регулювання доходів, спрямовану подолання необгрунтованого соціального розшарування в суспільстві. У цих цілях ми предлагаем:

— у межах загальної стратегії економічного зростання передбачити комплекс заходів зі створення організованим ринком праці, включаючи розвиток центрів по працевлаштування, підтримку утворення нових робочих місць, розширення масштабів суспільних робіт, запровадження обов’язкових квот для працевлаштування на осіб із обмеженою трудоспособностью;

— посилити контролю над використанням позабюджетних фондів: пенсійного, соціального страхування, обов’язкового медичного страхування і зайнятість населення і створити реальні умови для функціонування трирівневої системи пенсійного обеспечения:

— розробити державні програми підтримки материнства та дитинства, молоді, інвалідів війни" та інших найбільш соціально вразливих прошарків населения;

— заснувати систему спеціалізованих молодіжних фондів з урахуванням довгострокових кредитів з єдиною метою обзаведення житлом домашньою хозяйством.

— встановити розмір мінімальної зарплати, пенсій і соціальних виплат лише на рівні не нижче прожиткового мінімуму, узаконити систему постійної індексації заробітної плати у бюджетній сфері відповідно до темпами інфляції, встановити сувору відповідальність, до кримінальної, за невчасну виплату зарплати, забезпечити пристойну плату праці учителів і медичних работников,

— реально регулювати процес майнового та високого соціального розшарування громадян основі прогресивного оподаткування надвисоких доходів населення і имущества;

— провести індексацію коштів населення Ощадбанку, передбачивши протягом протягом ряду років використання індексованих коштів на житла і оплату низки соціальних услуг.

ДОДАТОК. Талбица1. | |Структура фінансування видатків на | | |соціальне страхування. | | | (кінець 80-х, % від виробленого) | | | | | | | | | | |Швеция|Дания |Норвег|Финлянди|Исландия| | | | |іє |я | | |Центральне |21 |44 |32 |31 |57 | |уряд | | | | | | |Місцеві органи |34 |40 |19 |18 |10 | |влади | | | | | | |Підприємці |44 |11 |31 |43 |26 | |Трудящі |1 |5 |18 |8 |7 |

|Таблица 3. 7|Расходы держави щодо галузі соціально-культурної сфери | | | |(у реальному вираженні, в % до витрат в | | | | | |1991 р.) | | | | | | | | | | | | | | | |1991 |1992 |1993 |1994 |1995 |1996 | | |Охорона здоров’я |100 |80 |108 |99 |72 |76 | | |зокрема. з допомогою: | | | | | | | | |державного |100 |80 |91 |81 |59 |65 | | |бюджету | | | | | | | | |обов'язкових |* |* |17 |18 |13 |16 | | |страхових вхносов | | | | | | | | |юридичних | | | | | | | | |Освіта |100 |79 |79 |76 |56 |66 | | |Культура, искусство|100 |91 |81 |87 |63 |61 | | |і засобу масової| | | | | | | | |інформації | | | | | | | | | | | | | | | | |Таблиця 3. 8|Расходы держави щодо галузі соціально-культурної| | | | |сфери | | | | |(в %до ВВП) | | | | | | | | | | | | | | | | | | |1991 |1992 |1993 |1994 |1995 | | | |Охорона здоров’я |2,9 |2,5 |3,7 |3,9 |2,9 | | | |зокрема. з допомогою: | | | | | | | | |державного |2,9 |2,5 |3,1 |3,2 |2,4 | | | |бюджету | | | | | | | | |обов'язкових |* |* |0,6 |0,7 |0,5 | | | |страхових вхносов | | | | | | | | |юридичних | | | | | | | | |Освіта |3,6 |3,6 |4,1 |4,5 |3,4 | | | |Культура, искусство|100 |91 |81 |87 |63 | | | |і засобу масової| | | | | | | | |інформації | | | | | | |

Список використовуваної литературы:

1) Голубин П. Світове соціально-економічному розвитку накануне

21 століття., 1997-№ 7. 2) Визначення рівня економічного та розвитку держав світу// Географія у шкільництві. , — 1997-№ 6. 3) Соціально-економічні зони у світовому экономике//ЭКО. -1997. -№ 3. 4) Слука А.Є. Країни Центральної Європи: Соціально-економічний Обличчя у середині 1990-х годов//География,-1998,№ 19(май). 5) Дегтярь К. С. Новий етап соціальних реформ країнах Центральної та Східної Европы//Проблемы прогнозирования-1998,№ 1. 6) Повчальний опыт: (уроки соціально-економічних змін у країнах Центральній і Східній Европы)//Российская Федерация. -1996-№ 18. 7) Соціально-економічна ситуація й хід реформ у країнах Східної Європи і сподівалися СНГ: ["круглый стол"]//Проблемы теорії та практики управління — 1995. -

№ 2. 8) Рождественский І., Шишкін С.

Щодо новизни реформ соціально-культурної сфері: у чиїх интересах?//Вопросы экономики,-1996,-№ 1 8) Сонина В.

Розвиток соціально-культурної сфери як головний чинник соціального захисту населения. //Вопросы экономики. -1992-№ 7. 9) Масштаби і межі соціальної полі-тики Північних стран. //Мировые економічні та міжнародні відносини, -1994- № 11.

Шрифт — CourierNew 12

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой