Класифікація грошових реформ

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Класифікація грошових реформ


Кожна грошова реформа є індивідуальною за своїми характеристиками й специфічною за змістом. Вони значно різняться за своїми цілями, глибиною реформування грошових систем, методами стабілізації валют тощо.

Залежно від мети проведення та глибини перебудови Державою наявної грошової системи реформи можна класифікувати таким чином:

1) становлення нової грошової системи. Реформи такого змісту передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а і функціональну структурну перебудову усієї системи грошово-валютних й кредитних відносин. Вони були типовими при переході від біметалізму до монометалізму й далі до золотодевізного стандарту та обігу паперових грошей в умовах створення нових держав, як це мало — в період розпаду колоніальних імперій чи виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР.

2) часткова зміну грошової системи, коли реформуються окремі її елементи: назва й величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їхні емісії та характер забезпечення. Наприклад, грошова реформа в СРСР у 1922−1924 роках ¾ це перехід від бюджетної до кредитної системи емісії, коли замінили в обігу казначейські білети «радзнаки» на банкноти «червінці». Такий підхід прийнятий при зміні влади.

3) проведення спеціальних стабілізаційних заходів із метою гальмування інфляції чи подолання її наслідків.

Нерідко окремі грошові реформи мають усі три ознаки, як наприклад, грошова реформа в Україні 2−16 вересня 1996 року. Створення нової незалежної держави спричинило виникнення власної національної грошової системи. Глибока інфляція в стране вимагала також проведення ефективних заходів загальної санації економіки й фінансів.

Важливе значення для успіху реформи має правильний вибір методу стабілізації національної валюти. У процесі грошових реформ можуть застосовуватись такі методи стабілізації валют: дефляція, деномінація, нуліфікація, девальвація, ревальвація.

Нерідко грошовій реформі передує дефляція ¾ процес призупинення чи стримування темпів зростання грошової маси в обігу. За своїм змістом й наслідками дефляція є складовою частоною антиінфляційної програми.

Дефляційна політика проводитися Державою за допомогою фінансових та грошово-кредитних заходів; серед фінансових чільне місце займають підвищення податків, скорочення бюджетних витрат, «заморожування» цін та заробітної плати, пожвавлення продаж державних цінних паперів. Монетарні заходь включають скорочення грошової емісії й кредитних вкладень шляхом кредитної рестрикції, підвищення центральним банком дисконтного відсотка та норм обов «язкових резрвів комерційних банків.

За своїм змістом й наслідками дефляція ¾ протилежність інфляції. Інфляція ¾ це процес зростання рівня цін. Дефляція, навпаки, представляє собою процес зниження рівня цін. На перших порах дефляція може викликати негативні наслідки ¾ скорочення ділової активності (виробництва), зниження темпів економічного зростанню, зростання безрбіття та ін. У результаті вся економіка може потрапити в глибоку депресію.

Деномінація ¾ обмін всіх старих грошових знаків на нові в певній пропорції із одночасним перерахуванням у цій пропорції цін, тарифів, заробітної плати, пенсій, стипендій, балансової вартості фондів, платіжних вол «язань тощо. Внаслідок деномінації відбувається укрупнення масштабу цін (стандарту вартості), що призводить до різкого зменшення грошової маси в обігу; спрощуються й здешевлюються усі розрахунки, зменшуються витрати на забезпечення копійчаного обігу тощо.

У колишньому СРСР деномінації проводилися тричі: дві в 1922—1923 роках й один на 1961 році. У Україні деномінація був проведена 1996-го році у співвідношенні (100 000 крб. гривню).

Необхідність деномінації пояснюється тім, що внаслідок інфляції занадто збільшується масштаб номіналів грошових знаків. А тому вводяться нові грошові знаки із новим антиінфляційним принципом емісії. Доцільність деномінації тобто «викреслювання зайвих нулів» очевидна, оскільки відпадає потреба в оперуванні надмірно великими числами як под годину готівкових розрахунків, то й безготівкових, що потребує меншої кількості розрядів для проведення операцій й дає можливість економніше вводити інформацію. Крім цього у даному разі обмінні курси національної валюти щодо більшості світових валют мають тієї ж порядок величини, що і більшість валют світу.

Певне значення має й психологічний чинник. Адже національна валюта, обмінний курс якої відносно основних світових валют виражається числами, далекими від одиниці, інтуїтивно сприймається як слабка, хоча на самом деле це негаразд. З цієї заподій країни, національні валюти які «накопичили» багато нулів, звичайно проводять деномінацію. Пригадаймо хоча б заміну старих франків на нові у Франції в післявоєнні рокта. У 1958−60рр. у Франції був проведена деномінація франка у співвідношенні 100:1. У 1960р. старий франк було б вилучено із обігу. Відповідно до цого було б перераховано ціни, заробітну плату та змінено співвідношення франка до долара (із 493,7 франка до 4,937 франка за долар). Проте сказане не є універсальною істиною, й деякі країни зі стабільними валютами подібні деномінації не проводять ¾ наприклад, Японія та Італія.

Нуліфікація ¾ оголошення Державою знецінених грошових знаків недійсними.

У безнадійних випадках держава в змозі вдаватися до нуліфікації, тобто анулювання існуючих грошових знаків, щоб розпочати все із «чистого аркуша». Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їхнього на нові гроші. Такий захід прийнятий при зміні влади, при створенні власної національної грошової системи.

Нуліфікація в такій крайній формі зустрічається рідко. В частности, в кінці XVIII ст. у Франції були оголошені недійсними повністю знецінені асигнації й вилучені із обігу це без будь-якого викупу. Частіше знецінені гроші вилучаються із обігу шляхом обміну на нові знаки в надзвичайно низькій пропорції, так що плату них має суто символічне значення. Наприклад, у СРСР (1922−1923рр.) 1 крб. новими знаками обмінювався на 1 млн. крб. старими; у Німеччині в 1924р. 1 нова рейхсмарка ¾ на 1 трлн. старих марок; у Греції ¾ 50 млрд. старих драхм на 1 нову. У всіх цих випадках по суті проводилася нуліфікація знецінених грошей, хоч за формою вон нагадувала деномінацію.

Девальвація ¾ знецінення національної грошової одиниці порівняно із іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями. Проявляється вон у підвищенні валютних курсів іноземних валют по відношенню до національної валюти чи, однозначно, в зниженні курсу національної валюти.

В умовах золотого стандарту, коли Державою законодавчо фіксувався золотий вміст валют й був прямий чи опосередкваний їхнього обмін на золото, девальвація виявлялася в зменшенні їхнього золотого вмісту та зростанні ціни на золото. Після відміни золотих паритетів девальвація зводиться лише до зниження офіційного валютного курсу. як наслідок, девальвація стимулює експорт, робить його дешевшим. Одночасно імпорт дорожчає, що призводить до зниження внутрішнього попиту. Для населення девальвація означає подорожчання імпортних товарів та зростання реального рівня цін.

Причиною девальвації є інфляція та хронічний дефіцит платіжного балансу. Наприклад, в зв «язку із інфляційним знеціненням радянського карбованця останній був декілька разів девальвований протягом 1990−1991рр., внаслідок чого ринковий курс його до американського долара на кінець 1991 року досяг майже 100 крб. за долар. Аналогічна ситуація відбувалась із українським купоно-карбованцем протягом 1992−1995 років.

В сучасних ринкових умовах девальвація може проводитись цілеспрямовано як метод валютної політики держави із метою впливу на розвиток зовнішньо-економічних відносин: посилення демпінгу, підвищення конкурентоспроможності продукції, врегулювання платіжного балансу тощо. Більше цього у умовах режиму плаваючих курсів валют девальвація може відбуватись стихійно у вигляді тривалого зниження ринкового курсу валют.

Ревальвація ¾ підвищення курсу вартості національної валюти по відношенню до іноземних чи міжнародних валют. Головна причина ревальвації ¾ коли у державі спостерігається тривалий годину активне сальдо платіжного балансу, що одночасно означає наявність дефіцитів у її партнерів. Вона може бути викликана, коли внаслідок валютної спекуляції було б обміняно надмірну суму іноземної валюти на національну тобто зверх інтервентної можливості центрального банку. Поштовхом до ревальвації може бути також значне фінансування у рамках допомоги із боці міжнародних валютно-кредитних організацій, оскільки збільшується пропозиція іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі.

Вплив ревальвації на економіку протилежний впливу девальвації. Ревальвація вигідна для імпортерів й кредиторів. Після ревальвації дорожчає експорт, оскільки іноземні імпортери повинні понад давати своєї валюти за ревальвовану, проте це погіршить конкурентоспроможність експортера. Одночасно стає дешевшим імпорт, так як для оплати імпортних товарів національної валюти потрібно менше. Кредитори, що надали позики нерезидентам в національній валюті, после її ревальвації отримують погашення боргу в тій ж сумі, й ринкова ціна її в іноземній валюті зросте в міру ревальвації. Для населення, із одного боці, ревальвація приваблива тім, що вон спонукає зниженню цін на імпортні товари й гальмує інфляцію, а із іншого ¾ вон створює труднощі для експорту, що створює загрозу скорочення числа робочих місць. Тому оцінювати ревальвацію необхідно виходячи з макроекономічної ситуації.

В умовах золотого стандарту ревальвації підлягали відносно сталі валюти шляхом збільшення офіційного золотого вмісту грошової одиниці. Одночасно підвищувався їхні курс по відношенню до знецінених валют. То в 1973р. німецька марка був двічі ревальвована ¾ в березні її золотий вміст й офіційний курс були підвищені на 3%, а червні ¾ ще на 5,5%. Проте обмін марки на золото не поновлювався. У такий спосіб проводилися ревальвації швейцарського франка, японскої ієни. Необхідність ревальвації відносно сталих валют визначалась тім, що їхні офіційний валютний курс й золотий вміст виявився заниженим порівняно із паритетом купівельної спроможності. Така ситуація є невигідною для експортерів й боржників та, навпаки, приносити невиправдані доходи імпортерам й кредиторам. Щоб виправдати такі «перекоси» в зовнішньо-економічних відносинах, держава підвищувала офіційний валютний курс.

В сучасних умовах, коли золоті вмісти валют відмінені, ревальвація проявляється в підвищенні курсу націоальної валюти по відношенню до іноземних чи міжнародних валют. Зараз курси валют вирівнюються за паритетом купівельної спроможності валют, а тому відпала потреба у ревальвації й девальвації як елементі грошової реформи. У умовах плаваючих (ринкових) валютних курсів ревальвація проявляється у тривалому (поступовому) підвищенні курсу національної валюти по відношенню до інших валют чи міжнародних розрахункових одиниць.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой