Анализ вірші С.А. Есенина «Відговорила гай золота …»

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Литературоведение


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Аналіз вірші С. А. Есенина «Відговорила гай золота …»

Відговорила гай золотая

Березовим, веселим языком,

І журавлі, сумно пролетая,

Не шкодують більше, ані про чем…-

Це рядки з вірша великого поета Сергія Олександровича Єсеніна, котрий прожив коротке, але сліпучо яскраву, як спалах блискавки, життя, трагічно оборвавшуюся в тридцять років. Цей дивовижна людина приніс свою творчість ідею «вузловий зав’язі» природи й людини. Як і вірші Єсеніна, цей витвір виробляє незабутні враження й уражає принадністю самобутності і неповторності. Про нього можна сказати словами критика В. Ходасевича: «Це… яскравий килим, зітканий із вірною й ніжної любові поета до рідного земле…»

У цьому вся вірші поет створює яскравий, барвистий і багатобарвний світ природи, наповнений перебігами кольорів та вишуканих відтінків. Ліричний герой вірші захоплюється «широким місяцем над блакитним ставом», костром"рябины червоною". Він почуває себе невід'ємною частиною природи. Ліричний герой належить до неї як до матері, природа бачиться йому Божественним храмом. Секрет чарівності вірші Єсеніна у тому милосердної людяності, з якою торкається до всього в природе.

Ліричний герой- вже літній чоловік. На очах відбувається осіннє в’янення природи. Він бачить, що «відговорила гай», що «журавлі сумно» улетают.

Стан природи відбиває стан душі ліричного героя. Він самотній, йому сумно, він згадує юність веселу і «душі бузкову цветь». Однак не когось і «у минулому не шкода». Та й чи жаліти років, «розтрачених даремно»? Чи варто жаліти когось? Адже кожна у світі мандрівник! Ліричний герой розуміє, що це проходить, і немає нічого вічного. Час усе немилосердно «згрібає» «до одного непотрібний кому». Усі гине. Проте «не обгорять горобинові пензля», «від жовтизни не пропаде трава». Природа теж «вмирає», але вона здатна відродитися. І ліричний герой намагається вилікувати душу від смутку й нудьги злиттям з дикою природою, злиттям з чудовим. У цьому вся вірші Єсенін постає маємо як — філософ. Він намагається покінчити з проблемою особистості та її зв’язки України із світом. Його філософія розлита, розчинена в поетичних словесних образах. Час — необоротне і безупинне — втілюється образ вітру, котрий усе розмітає. Єсенін поетично з'єднує, зливає коротка мить людського життя з вічним потоком світового часу. Дмитро Веневітінов писав: «Справжні поети всіх часів і народів були філософами». По-моєму, Єсенін не лише істинний, а й унікальний поет.

Незвично як зміст вірші, а й його форма. Щоб краще впливати на читача, Єсенін домагається довершеної форми і вишуканості рими. Це — твір відрізняється плавністю, наспівністю, мелодичностью.

У цьому вся вірші поет використовує ямб. Цей віршований розмір відкритий, явний, нетаинственный, завершений. Він передає ритму і настрій произведения.

Прагнучи повніше й яскравіше висловити своїх емоцій, поет використовує різні художні кошти. Наприклад, Єсенін часто вживає уособлення: «журавлі не шкодують», «марить конопляник». Це оживляє світ вірші, робить її одухотвореним, олюдненим, й у єдиним. Особливістю світу цього твору є натхненність у всього сущого: людей, тварин, рослин, планет, предметів — діти єдиної матері Природы.

Метафори («вогнище горобини червоною») і епітети («березовий мову», «непотрібний кому») надають вірша плавність і поэтичность.

Поет нерідко використовує інверсію: «Відговорила гай золота», «Стою один серед рівнини голою». Цей художній прийом надає піднесеність і урочистість. І іще одна прийом, використаний Єсеніним, — сравнение:

Як дерево зронює тихо листья,

То роняю сумні слова.

Ці образотворчі кошти надають художньої картині світу, намальованої поетом, яскравий, зримий, наочний, майже відчутний характер.

Цей вірш — барвисте і сильне — мовою звучить як гармонійне произведение.

Проаналізувавши цю вірш, можна сказати, що С. А. Есенин справді - поет геніальний і дивовижний. Йому вдалося передати у вірші потаємні людські почуття, вдалося намалювати мальовничу картину природи в її принади та очаровании.

Цей вірш хвилює, заворожує і осяює душу якимось таємничим, тихим світлом.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой