Московские газети 19 века

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Журналистика


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Московський комітет образования

Східне окружне управление

Середня загальноосвітньою школою № 399

РЕФЕРАТ

по москвоведению на тему:

«Московські газети XIX века»

учениці 11 класу «А»

Дарьи.

Викладач —

К.Б. Стрельбицкий

Москва, 2000 год

ПЛАН РАБОТЫ

1. Запровадження (стр. 3)

2. Основна часть.

1. «Московський телеграф» (стр. 4)

2. «Новини дня» (стр. 6)

3. «Сучасні звістки» (стр. 9)

4. Казенні газети. (стр. 11)

3. Укладання. (стр. 13)

4. Список літератури. (стр.)

Тема мого реферату — московські газети ХІХ століття. Метою роботи є опис деяких друкованих видань Москви у цей період, спираючись на книжку Володимира Олексійовича Гіляровського «Москва газетна», в якої автор малює газетний і журнальний світ, показує побут і чесноти видавців, редакторів, репортерів московських газет та часописів XIX века.

Весь реферат складається з запровадження, більшості (яка, на свій чергу, складається з чотирьох глав), ув’язнення й списку використаної литературы.

Глава 1-ша присвячена газеті «Московський телеграф» — найбільшої по тиражу і найбільш популярної газеті Москви з 1881 року. У другій главі говориться про «Новинах дня» — газеті, вперше що надрукувала рекламне оголошення тексті. Третя глава присвячена газеті «Сучасні звістки», отличавшейся гострими публікаціями і відомими авторами, печатавшими у ній. Остання глава більшості присвячена казенним газетам, тобто. тим газетам, які було лише оголошення, дані нечисленними читателями.

Наприкінці кожної глави виділеним шрифтом зроблено висновки, що стосуються конкретного видання. Також у частини «Укладання» сформульовані основні висновки з всієї работе.

1. «МОСКОВСЬКИЙ ТЕЛЕГРАФ»

Першого січня 1881 року у Москві вийшла найбільш велика за розміром та найцікавіша газета «Московський телеграф». Редактор-видавець її було Ігнатій Гнатович Родзевич. Цікаві відома і навіть цілі статті, що з’явилися напередодні в петербурзьких газетах, наступного дня з’являлися у Москві наступної доби раніше від інших московських газет, оскільки «Московський телеграф» мала свій власний телефонний провід до Петербурга, на одній із кімнат редакції, помещавшейся Петрівки у домі Московського кредитного общества.

Діяльність над газетою взяли участь кращі літературні сили. Особливою популярністю користувалися фейлетони Д. Д. Минаева, пересыпавшего прозу віршами самого нецензурного на той час содержания.

Перетворення поліції, доконане тоді, Д. Д. Минаев зазначив так:

Ми всі надією занеслись —

От-от підуть ми реформы.

І що саме? Тільки дочекалися —

Городові нової формы!

У листах про Петербурге:

Великий Петро вже давно

У Європу прорубав окно,

Щоб Русь вперед прагнула ходко,

Але затрудненье є одне —

У вікні залізна решетка!

Особливо різання були статті Віктора Олександровича Гольцева, зробили з номерів газету популярною університеті: студенти зачитувалися творами свого улюбленого професора й обговорювали у гуртках порушені їм вопросы.

«Московські ведомости"то і йдеться писали доноси на радикальну газету, їм вторило «в Новий час» у Петербурзі, і, нарешті, вже після 1 березня 1881 року посипалися кари: то заборонять роздріб, то оголосять попередження, а наступному, 1882, року газету закрили адміністративної владою на шість місяців — у квітні до листопада. Але І.І. Родзевич був невиправним: з 17 листопада газета стала виходити той самий, як і було, публіка озвалася, і підписку 1883 рік стала блестящей.

Уряд покарало передплатників: у березні місяці газету закрили назавжди «за судження, клонящиеся до відновлення суспільної думки проти основних почав нашого державних устроїв і помилковому висвітленні фактів побут крестьян».

«Московський телеграф» — перша група у Москві газета, швидко стала популярної серед усіх верств українського суспільства. Вона мала власний телефонний провід до Петербурга, тому всі столичні новини читачі газети впізнавали першими. Проте саме знайшло, що газету не так зображує факти державного життя, тому у неї закрыта.

2. «НОВИНИ ДНЯ»

«Новини дня» вийшли 1 червня 1883 року, видавець їх Абрам Якович Липскеров тим часом був стенографом у М. Н. Каткова в «Московських ведомостях».

Газета спочатку була малопомітною. Редакцію важко було знайти — часто переїжджала вона із місця цього разу місце, і друкарні змінювалися раз у раз: заборгували — й у другую!

Газета у перші роки йшла слабко, друкувалися дві тисячі примірників, оголошень платних майже було, кредиту ніякого, папір купували іноді однією номер, а назавтра знову выворачивайся, знову займай грошей бумагу.

Працівникам платили по грошам і те рідко готівкою, але хто б йшов, — голодували, так працювали. Сам Абрам Якович було дуже милий і симпатичний, його бідність була перед очима, і кожен намагався допомогти йому, і вірив у успіх і сипав обещаниями:

— Ось піде газета — тоді інша! Усіх співробітників забезпечу, щось пошкодую. Хіба я — не віддаю тепер последнее?

Справді, він ділився з працівниками останнім. Він переживав свої тяжкі дні, і потім, коли вже в нього населили судові пристава, щодо нього, з його щастя, трапився німець типографщик, позичив на розплату сім тисяч карбованців, і потім в нього біля друкарню описали кредиторы…

Але це сім тисяч врятували. Взагалі йому щастило. Починаючи видання газети, не ставилося ніякими високими ідеями, а роздивлявся газету як у комерційне працювати з кінцевою метою розбагатіти. Його привертали тільки доходы.

У спочатку редактором була А.І. Соколова, з закрывшейся «Російської газети», а секретарем — провінційний журналіст Е. А. Валле де Барр. Сам Липскеров був малограмотен.

Редакція складалася з фактичного редактора А.І. Соколовій, секретаря Валле де Барра і знання кількох дрібних сотрудников.

А.І. Соколова — літературна дама, у минулому вихованка Смольного інституту, багато працювала у різних виданнях, був у редакції всем.

Найяскравішим співробітником перших років видання «Новин дня» був Гурлянд, спочатку студент, і потім приват-доцент, а згодом і професор адміністративного права Демидовского ліцею в Ярославлі. Гурлянд писав під псевдонімом «Арсеній Гуров» хльосткі злободенні фейлетони, ліберальні, наскільки можна було ліберальничати газеті, що виходила під жорстокої цензурою, і навіть писав великі повісті двічі на неделю.

Липскеров дуже дорожив талановитим співробітником, хоча цензура вважала його ультракрасным.

Писав у цій газеті на початку літературної юності О. П. Чехов, писав і В.І. Немирович-Данченко. Дітей Липскерова вчив бував часто у Чехова студент Н. Е. Ефрос, і умовив Чехова дати до газети повість, яка була вийшла друком кількох номерах «Новин дня».

Невдовзі А.І. Соколова і Валле де Барр перейшли у «Московський листок», і до газети став О. П. Лансберг, редактор закрывшегося невдовзі після виходу «Голоси Москвы».

Талановитий белетрист і фейлетоніст, він зумів залучити співробітників, і газети рушила. Після смерті О. П. Лансберга редактором став Н. Е. Ефрос, та був О. С. Эрсман, у якому багато працівників залишили газету.

Пізніше О. С. Эрсман редагував велику і бадьоро що йде газету, в Одесі, але також його спіткала неудача.

У кінці 1990-х років «Новини дня» мали величезний успіх і свій публіку. Їх читала інтелігенція, «цивілізоване» купецтво, театральна і бульварна публика.

У газеті з’явився В. М. Дорошевич відносини із своїми короткими рядками, почав тут свій шлях до слави «короля фейлетоністів». Тут був не довго. Невдовзі його Н.І. Пастухів в «Московський листок», і потім В. М. Дорошевич поїхав до Одеси й у його останню подорож на Сахалин.

На щастя Липскерова приїхав із Одеси маленький репортер, одягнений більш як скромно: Семен Лазарович Кегулихес, згодом узявши прізвище Кегульский, — і почав ставити в «Новинах дня» хронику.

З рік пропрацював він, придивився, перезнайомився з ким треба й ввів нововведення, які вже практикується у країнах — «пюблисите», тобто рекламу з тексту за велику плату. Він заробив у цьому сама і виручив Липскерова.

Попри тимчасові складнощі у газеті, «Новини дня» виходили великим накладом мали широке коло читачів. Тут будівельники вперше було надруковано рекламне оголошення, що стало початком використання друкованої рекламы.

3. «СУЧАСНІ ИЗВЕСТИЯ»

«Сучасні звістки» майже двадцять років видавав відомий публіцист Н.П. Гіляров-Платонов, бакалавр Духовной Академии, слов’янофіл і співробітник І.С. Аксакова.

Були часи, коли «Сучасні звістки» були самої поширеної газетою у Москві дуже своєрідній: з одного боку в них друкувалися політичні статті, з другого — вони з такою самою запалом вривалися на суспільну й в обывательщину.

Микита Петрович Гіляров-Платонов був людиною «немає від світу цього». Він спав днем, працював вночі, рідко кого приймав в собі, крім найближчих співробітників, і з тими мало разговаривал.

Тоді газета йшла добре, грошей до касі бувало багато, але Микита Петрович мало привертав до них. Номери випускав частиною сам, частиною — другий редактор, племінник його Ф.А. Гіляров, відомий педагог-филолог і публіцист. Теж «немає від світу цього», також вважав денег.

Його перу належав в «Сучасних звістках» ряд фейлетонів про наших революціонерів у Швейцарії - тема, на той час цілком запрещенная.

Статті ці випадково проскочили в «Сучасних звістках» завдяки повазі до імені Н.П. Гілярова-Платонова, але Ф.А. Гіляров зібрав в окрему книжку, то пропущені де вони были.

З іншого боку, Федір Олександрович писав непогані театральні рецензії, та був сам видавав якийсь театральний листок, де й прогорел.

Найбільш хльосткими співробітниками, які робили успіх газети вроздріб, були фейлетоністи П.О. Збруєв, чиновник особливих доручень при секретному відділенні обер-поліцмейстера, завдяки їхній службі знав всі таємниці Москви, і Н.І. Пастухов.

Перший писав фейлетони під псевдонімом «Берендей», а другий — московські нотатки, які підписував «Старий знакомый».

Їх дрібні начерки, у яких той і той «прохватывали» і «протаскували» багатіїв купців і обивателів, не жаліючи інтимних сторін життя, мали величезний успех.

Москва читала захлинаючись ці фейлетони, давали величезний матеріал для улюблених тоді сплетен.

Слід зазначити, що «Сучасні звістки» були єдиною газетою, не стеснявшейся пробирати із задоволенням духівництво й навіть полицию.

Викривальні нотатки М. Седельникова, автора кількох романів, користувалися з газети більшим успіхом. Його фейлетон віршем, наслідування «Кому на Русі жити добре» Некрасова, наробив багато шуму.

Тут дісталося всім москвичам, від найбільш вищих аж до нижчих, і все себе впізнавали, але написано була така спритно, що присікатися було нельзя.

Москвичі знаходили теми традиційних салонних пліток в фейлетонах Збруева і Пастухова. Зі спогадів В.А. Гіляровського, «Сучасні звістки» носили легкий характер, та заодно критикували все верстви общества.

4. КАЗЕННІ ГАЗЕТЫ

«Студент 3-го семестру втішає вдів і розводить сиріт. Згоден за харчування і квартиру. Б. Бронная, буд. Чебишева, студентові Андрєєвим». «Ці рядки єдині залишилися в моїй пам’яті з газети, яка мозолила мені очі десятки років у Москві під всіх трактирах, ресторанах, конторах і магазинах"(В.А. Гиляровский).

Цю газету отримували всі заклади, оскільки були зобов’язані отримувати неодмінно тримати в виду. Називалася ця газета — «Відомості московської міської поліції». Програма цієї газети, затверджена урядом, була ширше всіх газетних програм на той час. Дівчині було дозволено друкувати «усе, що цікаво читати і потрібно обивателю». Ось і написано був у вирішенні, яке показував сам редактор, призначений з канцелярії обер-полицмейстера.

Редактор будь-коли читав своєї газети. Її загалом хто б читав, а найменше подписчики.

А чи цікавились нею лише люди, справлявшиеся у тому, якого числа продаватиметься за борги їх обстановка, ще й цікавилися собачі злодії, щоб отримати, з якого адресою вести вкрадену ними собаку, щоб отримати нагороду. Хто це були інші читачі, якщо вони були, — неизвестно.

Цензурний комітет навіч бачив цієї газети, у якій друкувалися обов’язкові постанови Міський думи щодо благоустрою міста, стислі повідомлення з поліціянтів наказів і протоколів про події і список котрі приїхали столицю й выевших осіб не нижчі за п’яте класса.

З іншого боку, з газети «припечатывались» казенні й потужні приватні оголошення, і квитанціях писалося: «За припечатывание цього оголошення отримано 33 копійки серебром».

Поширення газети чого залежало від енергії дільничного пристава і його дільниці. Так, на Арбаті і Пречистенці цієї газети не можна було побачити, хоча кожен домовласник мав би її у підписуватися. Ці дві ділянки були населені дворянством, яке гнала поліцейських, які приходили з передплатної книгою її у. Натомість у деяких більш підхожих ділянках були пристави, ревно котрі піклувалися про доходи газети, причому, звісно, не забували і своєму кармане.

У самій Москві була одна газета з обов’язкової підпискою — «Московські губернські відомості», — але тієї у Києві не видели.

Вона разів на тиждень, посилалася у провінцію поштою, де його звалювали у комп’ютерний архів присутствених місць повітових міст, не розпечатуючи бандеролі. Звідти вона надходила, зрештою, через сторожів в сусідні лави на оклейку стін чи вживалася на курево.

У ньому друкувалися циркуляри, ще раніше розіслані по повітам поштою, і друкувалися оголошення зниклих корів і конях, про втрату документів і майже різних находках.

«На привалі лісом почав дивитися серед оголошень про пропажах і знахідки побачив таке сообщение:

«У лісі біля Черкизова знайдено невідь-кому належать кайдани з потертими подкандальниками. Власника просять з’явитися, з доказами приналежності в Московське губернське правління, шухлядні знахідок»" (В.А. Гиляровский).

Казенні газети — яскравий непотрібного використання коштів. Вони мали ні постійних передплатників, ні кола читателей.

ЗАКЛЮЧЕНИЕ

Газети Москви ХІХ століття представляли інтерес кожному за читача завдяки високої професійну підготовку журналістів. Найбільшою популярністю користувалися сатиричні фейлетони, що від часу друкувала кожна газета.

У газетах «Відомості московської міської поліції» і «Московські губернські відомості» друкувалися оголошення, поліцейські протоколи і накази, постанови міської Думы.

У цілому нині московські газети охоплювали всі сфери суспільної жизни.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛИТЕРАТУРЫ

1. Гіляровський В. А. Москва газетна; Друзі й зустрічі. — Мн. :

Наука і, 1989. — 384 з.: ил.

2. Радянський енциклопедичний словарь/Гл. ред. А. М. Прохоров. -

3-тє вид. — М.: Рад. Енциклопедія, 1985. — 1660 з., ил.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой