Кольорознавство

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость новой

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Кольорознавство

Косівський державний інститут прикладного та декоративного мистецтва
Реферат на тему:
Закономірності відчуття і теорія кольорів.
Виконав: студент 1-го курсу
відділу Х М Яремин Руслан
Косів 2003Важливе значення в образотворчій діяльності, в творчості художника, який створює свої твори за допомогою ліній, форм і кольору, має закономірність відчуття кольору.
Переважно всі глядацькі відчуття розділяють на дві групи.
Першу групу складають відчуття ахроматичних кольорів. Сюди входять чорний, білий і всі сірі - від самого темного до самого світлого.
До другої групи відносяться відчуття хроматичних кольорів. Хроматичні кольори складають всі кольори, крім чорного, білого і сірого, тобто, червоний, оранжевий, синій, голубий, зелений, жовтий і т.д.
Причому до ахроматичним кольорам відносяться лиш чисто білі, чисто сірі і чисто чорні кольори. А колір, який має самий незначний, з трудом ми уловлюємо червонуватий, синюватий або який-небудь інший відтінок, уже буде являтися хроматичним кольором.
Колір, який випромінює сонце і сприймається нами як білий, складається з ряду хроматичних променів. Щоби переконатися в цьому, достатньо пропустити сонячний промінь через призму, яка розкладе білий колір в кольоровий спектр. Промені світла, які мають різну довжину хвилі, викликають і різні колірні відчуття.
В характеристиці кольору важливе значення мають три основні властивості - світлова, колірний тон і насиченість. Сказане відноситься тільки до хроматичним кольорам. Ахроматичні кольори відрізняються один від одного тільки по світлості.
Різниця по світлості заключається в тому, що одні кольори темніші, другі світліші.
Наприклад, ультрамарин синій темніший від кадмія червоного, кадмій червоний світліший від краплака червоного, а краплак червоний світліший краплака темного. Світлість кольору характеризує ефект дії подразнювала на зоровий аналізатор по інтенсивності.
Світлість кольору обумовлюється яскравістю подразнювача і відчуття до нього очей. Якщо мати на увазі поверхню, яка відбиває світло, то в цьому випадку світлість кольорів визначається коефіцієнтом відбивання променів, падаючих на дану поверхню. Чим більше світла відбивається поверхнею, тим більшою світлістю відрізняється ця поверхня. Біла поверхня предметів порівняно мало поглинає світла і набагато більше відбиває падаючі на неї світло. Темні предмети, на оборот, багато поглинають і дуже мало відбивають світові промені. Наприклад, білий папір відбиває 85% падаючого світла, а чорний бархат відбиває лиш 0,03%. І не дивно, що літом і в місцях з жарким кліматом любимий колір одягу людини — білий (в білому одязі не так жарко).
Колірний тон характеризує специфічні особливості конкретного кольору і обумовлений тим складом променів, які діють на око, тобто визначає ту чи іншу довжину хвиль світлових променів.
Колірний тон складає ту якість хроматичного кольору, визначаючи яке ми називаємо колір червоним, жовтим, синім, голубим і т.д.
Якщо на око діє колір якої-небудь поверхні, то в цьому випадку колірний тон визначається переважаючим відбиванням променів певної довжини хвилі. Око людини може по світловому тону розрізняти 150 переходів. В умовах, які дозволяють систематично тренувати очі в розрізненні кольорів, чутливість до розрізнення колірних відтінків значно підвищується. Наприклад, фарбувальники можуть розрізняти до 360 тонів.
Шкалою колірних тонів служить спектр. Колірний спектр можна отримати і великих і малих розмірів в залежності від обладнання. Але незалежно від розміру спектральної полоси, яку ми можна отримати на екрані або спостерігати в спеціальному приборі - спектроскопі, спектр постійно характеризується визначеною послідовністю кольорів і визначеним співвідношенням відрізків з різними кольорами.
При розміщенні спектру по кругу і додатку до них пурпурових кольорів можна отримати колірний круг.
Колірний круг переважно розділяють на дві частини — теплу і холодну. Теплі кольори складають червоні, жовті, жовто-зелені кольори. Ці кольори нагадують колір вогню, сонця, колір розпечених тіл. Холодними кольорами є синьо-зелені, сині, голубі, синьо-фіолетові кольори. Холодні кольори асоціює людина з чим-то холодним — льодом, місячним світлом і т.д.
Насиченість кольору являє собою відмінність хроматичного кольору від рівного з ним по світлості сірого кольору.
Іншими словам, насиченість — це показник вираженості конкретного світлового тону. Насиченість кольору знаходиться в залежності від співвідношення кількості променів, характеризуючи колір конкретної поверхні, зі всією кількістю світлових променів, відбитих цією поверхнею.
Насиченість кольору, являючись степенем вираженості світлового тону, пояснює сказане нами вище. Тобто в кольорі стронцієвої жовтої фарби колірність відчувається менше, колірний тон виражений слабше, чим в кольорі кадмія червоного. Червоний тон кадмія виражається більш визначеним, ніж жовтий тон стронцієвої. Колір кадмія червоного більш насищений.
Також треба сказати, що в сутінках спостерігається зміна відчуття ока до променів різної довжини. В сутінках найбільш яскравим здається зелений колір, який має довжину хвилі 527 мм, тобто максимум відчуття в умовах сутінків сунеться в сторону коротких хвиль. От чому з появою темноти червоно-фіолетові кольори темніють, а зелено-голубі кольори світліють.
Явище змішування кольорів в один загальний колір добре спостерігається при швидкому обертанні круга, складеного з секторів різного кольору. Змішування кольорів, яке спеціально вивчав ще Ньютон, підлягає наступним основним законам.
Перший закон. Для кожного хроматичного кольору є другий хроматичний колір, від змішування з яким отримується ахроматичний колір. Такі пари кольорів, взаємно нейтралізують один одного, називають додатковими. Прикладом додаткових кольорів можуть бути: до жовто-зеленому — фіолетовий, до червоного — голубувато-зелений, до зеленого — пурпуровий і т.д.
Другий закон. Змішуючи два не додаткових кольори, отримуємо новий колір, проміжний між ними. При змішуванні червоного і синього кольорів отримуємо фіолетовий, при змішуванні синього і жовтого — зелений, при змішуванні червоного і жовтого — оранжевий і т.д.
Третій закон. Колір суміші не залежить від спектрального складу змішуваних кольорів. Тобто любий з змішуваних кольорів сам може бути отриманий в результаті змішування других кольорів. Так, змішування жовтого з червоним дає завжди оранжевий колір, незалежно від того, чи є червоний колір спектрально чистим або він отриманий шляхом змішування других кольорів.
Спостерігається також і просторове змішування кольору, яке отримується при подразненні сітчатки різними колірними подразниками не в часовій, а в просторовій суміжності. Якщо, наприклад, поглянути на деякій відстані на невеликі, які торкаються один одного кольорові плями, то ці плями зіллються в одну пляму, яка буде мати колір, отриманий від змішування цих невеликих кольорових плям.
Закономірності просторового змішування кольорів важливо враховувати художнику при створенні любої живописної роботи, і особливо необхідно враховувати ефекти такого змішування при виконанні значних по своїм розмірам картин, панно, стендів, плакатів і т.д., розрахованих на їх сприйняття з великої відстані.
Говорячи про змішування кольорів, необхідно пояснити, як проходить це «змішування». Тут треба зразу сказати, що не можна путати змішування кольорів з змішуванням фарб на палітрі. Правда, інколи змішуванням фарб на палітрі ми отримуємо результат, такий як змішування кольорів в науці колірного зору. Наприклад, можна отримати різну насиченість (від нуля і до фарби в чистому виді, без використання білил) кадмія червоного, домішуючи до нього в різних кількостях білила. Аналогічний результат можна спостерігати і при змішуванні спектрального червоного кольору з білим. Але, колір суміші фарб значно відрізняються від кольору суміші спектральних кольорів. Доказом може служити змішування всіх фарб на палітрі, яке дає не білий колір, а чорний або грязно-сірий колір. Такий же результат отримаємо і при змішуванні кобальта фіолетового з кадмієм червоним — ми видимо суміш темно-бурого кольору, а не пурпурного, як отримано при спектральному змішуванні фіолетового і червоного.
Розглянуті нами закони змішування кольорів, а також різні види аномалії колірного зору пояснюються трьохкомпонентною теорією зору.
Суттєвість трьохкомпонентної теорії зору складає висновок — все багатство колірних відчуттів можна отримати внаслідок змішування трьох кольорів (червоного, синього, зеленого), взятих як головні.
З трьохкомпонентної теорії випливає, що в сітчатці ока розміщуються три кольоросприймаючі апарати, подразнення першого з яких викликає відчуття червоного кольору, подразнення другого — синього кольору і третього- відчуття зеленого кольору. В звичайних умовах зорово сприйнятий колір збуджує зразу три або два апарати одночасно. Світло, яке характеризується різною довжиною хвилі, діє на кожний з даних апаратів з різною силою, з різним степенем ефективності. В результаті різних комбінацій, співвідношенні процесів збудження, виникаючих в цих кольоросприймаючих апаратах, і виникають відчуття відповідних кольорів. Так, відчуття білого кольору виникає в тому випадку, якщо сприйнятий колір діє на всі апарати одночасно з однаковою силою.
Як відомо, колір фарб значно менше насичений, чим колір багатьох предметів. А сама світла фарба — білило світліша самої темної - чорної всього в 25−30 раз. В зв’язку з цим виникає питання, на який, здавалось би, немає відповіді: «Як в такому випадку передати в живопису всі багатообразні, всі багатства кольорів, колірних відносин природи?». Але, як правило, художники успішно вирішують проблему передачі всього різновиду кольорових відносин, підчас настільки тонких нюансів світла, кольору, що, дивлячись на ту чи іншу картину, дивуєшся можливостям фарб передавати десятки і сотні відтінків кольору. В цьому художникам допомагає знання явища колірного контрасту, яким вони керуються в своїй творчості.
Явище колірного контрасту заключається в тому, що любий колір (як ахроматичний, так і хроматичний) на фоні темних кольорів світліє, а на фоні більш світлих темніє.
Крім того, кольори міняють свій колірний тон і насиченість в залежності від навколишніх хроматичних кольорів. Контраст називають світловим, або ахроматичним, якщо міняється тільки світлість. Хроматичний контраст називається в тому випадку, коли міняється колірний тон або насиченість (або і те і друге одночасно). прикладом світлового контрасту можуть служити два круги, вирізані з одного і того ж листа сірого паперу на чорному і білому фоні. Сірий круг на чорному фоні виглядає світлішим, чим на білому фоні, з тієї причини, що в обох випадках відбувається збільшення різниці між сірим кругом і його фоном (чорним і білим). Хроматичний контраст легко спостерігати на прикладі тих же двох сірих кругів на червоному і зеленому фонах. Сірий круг на червоному фоні внаслідок контрасту зеленіє, а на зеленому — червоніє.
При хроматичному контрасті зміна колірного тону відбувається в результаті впливу навколишнього колірного фону в напрямку кольору, додатково до кольору фону. При такому контрасті кольору протилежність кольорів усилюється по насиченості. Колір з меншою насиченістю під дією кольору з великою насиченістю того ж колірного фону здається ще менше насиченим. В інших випадках ми бачимо зміну колірного тону. Так, якщо навколо зелений колір, сірі кольори здаються бузково-рожевими, рожеві ще більше рожевіють, жовті здаються оранжеві, оранжеві червоніють і т.д. колір, який виникає на ахроматичному фоні в результаті контрастної дії хроматичних кольорів, прийнято називати контрастним по відношенню до породжуючих його кольорам. До оранжевого кольору контрастним кольором буде синьо-голубий, до синього — оранжевий, до жовтого — фіолетовий.
І ахроматичний, і хроматичний контрасти особливо добре спостерігаються на границях доторкання кольорів, тобто на краях кольорів, які дотикаються один до одного. Контраст кольорів, який спостерігається по краям дотикання колірних плям, так і називається крайовим. Інтерес при цьому являє те, що контрастне фарбування, яке отримується в результаті дії зі сторони сусіднього кольору, закінчується в межах ближнього розділення зорового поля. Якщо на сірій частині листа паперу, який дотикається до червоної частини листа паперу, ми проведемо близько від лінії дотику риску, то позеленіння сірої частини буде спостерігатися тільки в межах від границі до цієї риски. Розлиття границь контрастних кольорів підсилює явище хроматичного контрасту, чіткість границь знижує ефект контрасту. При цьому спостерігається, що чим більше периметр колірної частини — протяжність його пограничної лінії, контура, який окреслює цю частину, тим сильніше проявляється зміна кольору частини в результаті дії навколишніх частин кольорів.
Об'єднання різнообразних кольорів здійснюється при умові відмінностей їх один від одного в рівній степені. Різко виділяється лиш той колір, який значно відрізняється від других. Так, серед насичених хроматичних кольорів ахроматичні виділяються навіть тоді, коли їх світлість рівносильна світлості інших кольорів. І на оборот, якщо навколо ахроматичні кольори, то більш помітні хроматичні.
Серед однорідних по тону кольорів не важко побачити загальний середній тон. А чим більше різниця між кольорами однієї колірної групи, тим важче визначити її загальний тон.
Якщо який-небудь колір не відповідає зображеним на картині вимогам освітлення, просторовому розміщенню, то такий колір різко виривається, робиться чужим для всіх інших кольорів.
Існують складні взаємовідносини між кольорами в живописній композиції і її загальній тональності. Це проявляється в тому, що якщо сукупність кольорів живописного витвору обумовлює її загальну тональність, то одночасно загальна тональність впливає на сприйняття кожного окремого кольору картини.
Середній, або загальний, тон групи кольорів представляє собою той відтінок кольору, який є в усіх кольорах групи або домінує з нею.
Тональністю називають підпорядкованість всіх кольорів живописного витвору, тобто коли ні один з кольорів не можна змінити по яскравості або насиченості, ні збільшити або зменшити по розмірах для збереження цілісності і однозначності витвору, її колориту.
Коли кольори тонально об'єднані між собою, то прослідковується їх якісна зміна, проявляється в особливій їх звучності. І той колір, який випадає з загальної тональності, не згідний з нею, здається чужим, розвалює цілісність живописного витвору.
Вмілому користуванню фарбами можна навчитися, і кращий вчитель — природа. З дня в день вона зовсім безплатно показує нам, як потрібно гармонічно комбінувати кольори — в усіх відтінках і в любу пору року. Оскільки людина з незапам’ятних часів живе посеред цієї гармонії, вона радує її більше, чим любі другі кольорові ефекти.
Це майже завжди відбувається несвідомо. Але якщо ви хочете навчитися правильному використанню фарб, потрібно свідомо придивитися в кольорові комбінації пір року.
Весна починається справжнім кольоровим святом. Дерева зацвітають кольорами які променяться, свіжа зелень і рожево-коричневі бруньки прикрашають ліса, луги і сади. Червоні тюльпани, лілієвий бузок і яйцево-жовтий первоцвіт задають тон всій картині.
Пекуче марево і сліпуче світло як би накривають димкову вуаль поверх різнобарв'я фарб літа. Трохи вицвілими на сонці здаються коричневі і жовті тони землі. Ніжна жовтувата зелень листя переходить в глибокий насичений зелений колір. Вода світиться ясними і свіжими фарбами: бірюзовим, темно-синім, зеленим кольором морської хвилі.
Фарби осені землисті, насичені і теплі. Листя закрашує вся палітра, кольори урожаю і спілих плодів повні інтенсивного освітлення.
Зима закутує природу в випромінюючу білизну. Багатоколірність життя стихає. Не дивлячись на зелень хвої, синє небо і рожеві заходи сонця, в сценарії найбільше контрастність чорного і білого кольорів.
Кольоровий лик природи міняється в залежності від пори року. Але все рівно типові фарби одного сезону завжди підходять друг другові. Тому що в кожному сезоні домінує який-небудь основний колір. Весною це жовтий, літом голубий, восени червоний і зимою знову голубий.
Кожний із цих основних кольорів задає тон всій картині.
Червоний і жовтий сприймається в загальному як теплові кольори, а голубий, навпроти, як холодний. Маючи на увазі ці базові фарби, весну і осінь можна рахувати порами року теплих відтінків, а зиму і літо — холодних. Поділ кольорів на холодні і теплі дасть нам практичну допомогу, якщо ми хочемо навчитися орієнтуватися в кольорах чотирьох пір року. В кожній порі року зустрічаються всі кольори, але зі своїми характерними відтінками. Крім того, проглядаються: фарби весни і осені внаслідок загальної для них теплоти основного тону проявляють один до одного набагато більше родинного, чим до холодних фарб літа і зими. Теж саме можна сказати і про кольори обох «холодних» сезонів. На практиці це означає наступне: в сумнівних випадках можна примішувати до весняних фарб який-небудь осінній відтінок або зимовий колір з'єднати з літніми, і при цьому не виникне кричущого резонансу. Але якщо скомбінувати зиму з осінню або весну з літом, появиться напруга, яка викличе враження дисгармонії.
Весняні кольори відрізняються від осінніх перш за все тим, що вони легші і радісні, тоді як осінні нюанси насичені, землисті і важкі. Прохолодні тони літа здаються злегка полинялими, запраними, тоді як зимові фарби яскраві або випромінюють льодяний пастельний колір.
Якщо уважно придивитися до каміння, листя, грунту або деревної кори, виявиться, що там не зустрінеш гладкої поверхні рівномірного кольору. Все в природі має рифлену, зернисту, закруглену або розгалужену структуру і нерівності, які відбивають світло під різним кутом, створюючи тіні і обмальовуючи контури. Тому в природі не зустрічається гомогенний колір. Оскільки до цього ж і склад природних фарб ніколи не буває однаковим, вони здаються безкінечно багатослойними і живими. До цього додається і те, що в природі не зустрінеш двох абсолютно однакових відтінків. При цьому самими приємними здаються нам майже невловимі нюанси.
Багатство найтонкіших відтінків одного і того ж кольору в природі до відомої степені точності можна копіювати в «штучних» фарбах для тканин, обоїв, лаків і інше. Це вдається тим краще, чим більше в цьому процесі беруть участь форми, структури, властивості матеріалів, узор і освітлення.
Здавна ведеться спір про те, чи повинні існувати тверді правила естетичної оцінки кольорів або ні. Навряд чи його розв’яжеш, навіть якщо фарби можна піддати «об'єктивній» оцінці - наприклад, при допомозі точно виміряної довжини хвилі відбитого світла або сили його випромінювання. Всі ж наукові аналізи не що інше, як кольорове враження. Аналізи дають вимірювані результати, враження у кожного своє, суб'єктивне. І все ж в цьому необхідно найти консенсус — як завжди, коли люди хочуть зрозуміти один одного. Цей консенсус і пропонує теорія пір року. Вона не є наукова, але вона базується на емпіричних даних, тобто на отриманих з дослідів знань про естетично-гармонічному поєднанні кольорів і його дія на організм в цілому. Якщо ми не впевнені в поєднанні кольорів, дуже зручно орієнтуватися на порах року і їх кольоровий настрій.
Радісні, випромініючі, але все ж незмінно м’ягкі, які не мають пронизливості фарби присутні для весняної природи: фіолетовий колір бузку, радісна жовтизна рапсового поля, інтенсивні червоні поля тюльпанів і маків, кремова білизна нарцисів, рожеві і абрикосові тони цвітучих фруктових дерев. И серед всього цього — сочиста зелень трави і стебел і про низини сонцем золотиста зелень першого листя дерев. Весна до лиця також і небесній синеві, і голубизна незабудок, ніжному абрикосовому або оранжевому кольору ноготків, м’якому коричневому кольору бруньок і гілок і жовтуватим камінням на дні джерела.
Кольорове розмаїття літа багатообразно і феєрично. Але все ж настрій цієї пори року визначає не яскраві, але приглушені тони: прохолодна голубизна морської води, димка, яка вкриває ландшафт теплим ранком, ніжний фіолетовий колір південних лавандових лугів, вигорівши коричневі і сірі кольори сухих каменів і потрісканої землі. Оживлює все це насичене, голубувато-червоні кольори перших фруктів, рожевий колір троянд всіх інтенсивностей, гарячий яскраво-рожевий колір дикого горошку, який не в стані приглушити ні димка, ні гаряче марево.
Для осені типові кольори урожаю: насичено-червоні яблучні, м’який золотисто-коричневий — луги, які розсипали сушитися на сонці, гра кольору між червоним і жовтим на шляпках останніх грибів. Косо падаючі промені сонця придають всім фарбам характерний червонувато-теплий відтінок, навіть коричневого кольору ріллі і жовтизна висохлого бадилля. Але особливу красоту придають осені контрасти, які зустрічаються всюди. Червоний і зелений, жовтий і фіолетовий, синій і оранжевий підкреслюють відтінки один одного.
Контраст чорно-білого панує в зимовому ландшафті. На фоні виблискуючої білизни в ясному світлі холодної пори року ті деякі фарби, що залишилися в розпорядження природи, відкриваються перед нами: густа зелень хвої, червоний колір горобинових ягід, жовтизна перших крокусів, а ще розплавлений оранжевий захід на вечірньому небі за голубуватими силуетами засніжених смерек. Лаконізм фарб загострює зір, і починаєш примічати тони, типові для зими: льодяну голубизну, льодяну зелень і льодяну бірюзу засніжених, закованих в лід озер, ніжно-рожевий колір ранкової зорі, темну синеву далеких гірських вершин або темно-коричневу землю, яка проглядається через сніг.


Використана література:
1. Гизела Ватерман. Дизайн вашей квартиры. Изд. Кристина и К?. Москва, 1996, с. 128.
2. В. С. Кузин. Психология. Высшая школа. Москва, 1982, с. 256.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой