Фiлософiя iнформацiйного суспiльства

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Фiлософiя iнформацiйного суспiльства


Реферат на тему:

Філософія інформаційного суспільства
План:
С. Історико-біографічна довідка…2
1. Поняття «інформаційного суспільства» …4
2. Історичні етапи розвитку та формування інформаційного суспільства …10
3. Культура у новому суспільстві … 17
4. Людина у новому суспільстві …20
Висновки …21
Список використаної літератури …23
Історико-бібліографічна довідка
Інформаційне суспільство — соціологічна концепція, що визначає головним фактором розвитку суспільства виробництво та використання науково-технічної та іншої інформації. Концепція інформаційного суспільства є різновидом теорії постіндустріального суспільства, засновниками якої були З. Бжезинський, О. Белл, О. Тоффлер. При розгляді розвитку суспільства як «зміну ступенів», прибічники теорії інформаційного суспільства пов’язують його становлення з домінуваням «четвертого», інформаційного сектору економіки, який йде після сільского господарства, промисловості та економікою послуг. При цьому стверджується, що капітал і праця, які є основою індустріального суспільства, поступаються місцем інформаії та знанню у сучасному суспільстві. Революціоніруючі дії інформаційної технології приводить до того, що в інформаційному супільстві класи змінюються соціально недиферинцованими «інформаційними спільнотами"[5].
Традиційним коораціям Тоффлер протиставть «малі» економічні Форми — індівідуальну діяльність на дому, «електронний котедж». Вони зараховані у майбутню структуру інформаційного суспільства з його «інфо-», «техно-» та іншими сферами людського буття. Було висунуто проект «глобальної електронної цивілізації», що базується на синтезу телебачення, комп"ютерної служби та енергетики [9]. «Комп'ютерна революція» поступово приводить до зміни традиційного друку «елекронними книгами», змінює ідеологію, перетворює безробіття у забезпечений досуг [11]. Соціальні та політичні зміни розглядаються у теорії інформаційного суспільства як наслідок «мікроелектронної революції». Перспектива розвитку демократії пов’язується з розповсюдженням інформаційної техніки. Тоффлер та Дж. Мартін відводять головну роль у цьому телекомунікаційній «кабельній мережі», яка забезпечує двосторонній зв’язок громадян з урядом, дозволить враховувати їх думку при розробці поліичних рішеннь. Розробки у галузі «штучного інтеллекту» розглядаються як можливість інформаційного трактування самої людини. Концепція інформаційного суспільства викликає критику з боку гуманістично орієнтованих філософів та науковців, які додержуються думки щодо негативних наслідків комп’ютерізації суспільства.
1. Поняття «інформаціного суспільства»
Тоффлер не дає новій цивілізації визначення, але доводить, що вона має принципово новий характер. «Багато чого у цій виникаючій цивілізації протирічить традиційній індустріальній цивілізації. Це водночас і технічно розвнута, і антиіндустріальна цивілізація. «Третя хвиля» несе із собою новий образ життя, що оснований на джерелах енергії, які поповнюються, на методах виробництва, що роблять застарілими більшість фабричних збірничих ліній, на якійсь новій («ненукліарній») родині, на новому інституті, який можна було б назвати «електронним котеджем», на радикально перетворених школах та корпораціях майбутнього. Така цивілізація несе з собою новий кодекс поведінки та виводить нас за межі концентрації енергії, грошових коштів і влади"[10].
У передмові до реферату книги «Третя хвиля» [11] Баталов відмітив, що Тоффлер жодного разу не дав прямого визначення поняттю «інформаційного суспільства», яке сам ввів. Тоффлер надає визначення через перелік елементів, які є радикально новими для сьогодення та мають коренево змінити життя теперішнього та прийдешнього поколіннь.
За думкою Д. Белла у наступному столітті вирішальне значення для економічного та соціального життя, для способів виробництва знання, а також для характеру трудової діяльності людини набуває становище нового соціального укладу, що базується на телекомунікаціях. Революція в організації та обробці інформації та знаннь, в якій головну роль грає комп"ютер, розвертається водночас з розвитком індустріального суспільства. Три аспекти останнього особливо необхідні для розуміння телекомунікаційної революції:
1) перехід від індустріального до сервісного суспільства,
2) вирішальне значення кодифіцированого теоретичного знання для здійснення технологічних інновацій,
3) перетворення нової «інтелектуальної технології» у ключевий засіб системного аналізу та теорії приймання рішеннь[4].
Один із засновників концепції «інформаційного суспільства» Д. Белл серед перших виділив його характерні ознаки. Його визначення цього поняття зводиться до роз"яснення суттєвостей нового суспільства через зміни, що будуть відрізнять «післяреволюціцне» суспільство від теперішнього.
Т. Стоуньєр вважав, що обладнання та машини є, між іншим, не тільки втіленням праці, а й втіленням інформації. Ця думка має рацію по відношенню до капіталу, землі та будь-якому іншому фактору економіки, у якому втілено працю. Нема жодного засобу продуктивного застосування праці, який водночас не був би застосуванням інформації. Більш того, інформацію, як і капітал, можна накопичувати та зберігати для майбутнього використання. В постіндустріальному суспільстві національні інформаційні ресурси — це його основна економічна цінність, найдорожще джерело добробуту.
За визначенням Стоуньєра, існує три основних засоби, якими держава може збільшувати своє багатство [5]:
1) постійне накопичення капіталу,
2) військові завоювання та теріторіальні приборкування,
3) використання нових технологій, що переводять вторинну сировину у ресурси. Завдяки високому рівню розвитку технології у постіндустріальній економіці перехід від «нересурсів» до ресурсів стає основним принципом створення нового багатства.
Важливо розуміти, що інформація має де-які специфічні особливості. Якщо я матиму 1000 одиниць землі, а потім віддам кому-небудь 500 одиниць, то у мене залишиться лише половина. Але якщо у мене є де-яка кількість інформації і половину віддам іншій людині, то я буду мати все, що мала. Якщо я дозволю користуватися моєю інформацією, то скоріше всього і зі мною поділяться чим-небудь корисним. Таким чином, угоди з приводу матеріальних речей ведуть до конкуренції, у той час, коли інформаційний обмін — до співробітництва. З цього можна зробити висновок, що інформація — це ресурс, яким можна без жалю ділитися. Другою специфічною рисою споживання інформації є те, що на відміну від споживання матеріалів чи енергії, яке веде до збільшення ентропії у Всесвіті, використання інформації веде до іншого ефекту — воно збільшує знання людини, підвищує організованість в оточуючому середовищі та зменьшує ентропію.
У своїй праці Т. Стоуньер дає розвернуту характеристику поняттю інформації. При цьому підкреслює відмінність останньої від інших видів економічних та соціальних цінностей. Цим він обгрунтовує ідею про виключність наступної нової стадії та неминучисть перелому в історії з її наступом.
А. Турен вважав, що у постіндустріальному суспільстві інвестиції робляться в інший рівень, чим в індустріальному суспільстві, тобто у виробництво засобів виробництва. Дійсно, організація праці торкається лише відношеннь працівників між собою, а тому і рівень, на якому діє виробництво. Щодо індустріального виробництва, то воно діє більш глобально — на керівничому рівні, тобто у механізмі виробнийтва вцілому. Турен виділяє дві головні форми, які приймає постіндустріальне суспільство під час дії. По-перше, це нововводення, тобто здатність виробляти нову прдукцію внаслідок інвестування науки і техніки. По-друге, це керівництво, здатність використовувати складні системи інформації і комунікацій.
Необхідно визначити, що постіндустріальне суспільство звертає на себе всі елементи економічної системи. Ці дії не завжди приймають форму свідомої волі, що втілена в особистість або навіть у групі людей. Ось чому таке суспільство має носити назву програмуємого. Це визначення вказує на здатність останнього створювати моделі керування виробництвом, розподілом та споживанням. Тому таке суспільство з"являється не внаслідок еволюційних законів або специфічних культурних характерістик, а скоріше як результат виробництва завдяки дії суспільства самого на себе.
При визначенні поняття «інформаційного суспільства» на думку Турена найважливішим моментом є те, що робиться акцент на нові економічні стосунки. Турен підкреслює «…особливу важливість перетвореннь інвестиційної та керівничої політики під час телекомунікаційно-інформаційної революції… «[1].
Кан же вважав, що «різниця між поняттями «інформація» та «інтелект» є штучною, але достатньо важливою «[ ]. За його думкою «інформація» намагається бути відносно формальною та легко доступною. «У цьому випадку «інтелект» вживається скоріше у значенні «військового мишлення», ніж «людське мишлення» [3]. У такому разі поняття «інтелект» набуває набагато ширшого значення, ніж поняття «інформації». Поняття «інтелект» означає знання про події та людей, це знання може бути умовним, інтуітивним, особистим, офіційним або тайним. «Інтелектуальні» дані зазвичай не підпадають під стандарти, а «інформація» є совокупністю шаблонів. Дуже важко відокремити чітко інтелект від інформації [9].
Дослідження Г. Кана особливостей розмежування понятть «інтелекту» та «інформації» є дуже важливим для розуміння сутності «інформаційного суспільства», оскільки воно дозволяє чітко відокремлювати духовну і матеріальну сфери нового суспільства. Адже інформація сама по собі, без людських емоцій не здатна змінювати людську культуру, сприяти прогресу духу.
Знайомлячись з працями Дайзарда, можна відмітити, що він робить спробу узагальнити визначення нового суспільства.
З цією метою він звертає увагу на всі назви, об"єднані префіксом «пост». У цьому префіксі відчувається деяка обмеженість людського пізнання, схильного відштовхуватися від досягнутого, не звертаючи уваги на те, що для нового суспільства, побудованого на нових принципах, бажано дати нову назву. Саме тому я вважаю, що назва «інформаційне суспільство» цілковито відображає суть майбутнього социуму та далі вирішила додержуватися цього формулювання.

2. Історичні етапи розвитку та формування інформаційного суспільства.
«Техніка як вміння застосовувати знаряддя праці існує з тих пір, як існують люди…» [6]. У стародавніх культурах, особливо у західній цивілізації, механічні засоби дозволяли полегшити діяльність людини.
Проте ця техніка залишалась у рамках того, що було порівняно з можливостями людини, не виходило за межі його світогляду. Все змінилося з кінця ХVIII століття. Саме тоді було здійснено стрибок, що охопив всю технічну сторону життя людини вцілому.
«…Було відкрито машини — машини, що автоматично виробляють продукти споживання. Те що раніше робив ремісник, тепер робить машина» [5].
Так почався на заході технічний та економічний підприємців, під час якого попереднє ремесло зникло за невеликим винятком. Таким чином, у виникнені сучасного технічного світу приймали участь розвиток науки, винахідництва. Жоден з них не міг би самостійно створити сучасну техніку. Всі ці фактори діяли об"єднано.
К. Ясперс, один з засновників так званого «цивілізованного» підходу до історіі, аналізує у своїй праці причини, які призвели до виникнення особливої «техницистської» цивілізації сучасності. Він баче головну причину такої різкої зміни цивілизацій у виникненні машин як заключної ланки між людиною і природою.
Спочатку була «перша хвиля», яку Тоффлер називає «сільскогосподарчою». Скрізь земля була основою економіки, життя, політики, родинної організації. Скрізь панував простий розподіл праці та існувало декілька каст та класів. Влада була авторитарною, соціальне походження людини визначало його місце у житті. Єкономіка була децентралізованою: кожна община виробляла більшу частину того, у чому відчувала необхідність.
Триста років тому назад відбувся «вибух, хвилі від якого обійшли всю землю, знищуючи стародавні суспільства та народжуючи якісно нову цивілізацію» [9]. Таким вибухом була промислова революція. До середени ХХ століття сили «першої хвилі» були знищені і на землі «запанувала індустріальна цивілізація». Однак влада її була не довгою, оскільки одночасно з нею на світ почала накатуватися нова хвиля, яка несла з собою нові інститути, відношення, цінності.
Баталов дає реферативний огляд тоффлеровського підхода до історії людства як історії «трьох хвиль».
Цікаво, що Тоффел бачить в якості рухаючої сили історії науково-технічний прогрес, якому слідкує психологія людей. Таким чином, плину історії Теффлер надає трохи механістичний відтінок, зображуючи його у вигляді постійної боротьби між наступною та теперішньою «хвилями».
Кан дав довгостроковий прогноз розвитку людства, розрахований на основі даних минулого та теперішнього розвитку світової економіни, охоплює два важливих історичних етапи. Перший етап- це сільськогосподарська революція, яка була близько десяти тисяч років тому назад і яка фактично створила сучасну цивілізацію. Вона поширювалась по світу на протязі 8 тісяч років, різко змінивши умови життя людини, але до стабільного зростання економіки не призвела.
Другим найважливішим етапом принято вважати «великий перехід», на якому ми знаходимось сьогодні. Він розпочався 200 років тому, коли люденй було не так багато, жили вони бідно та повністю залежали від сили природи. Цей період завершиться в наступні 200 років, коли на зміну «катастрофічного поєднання неудач та невмілого керівництва» людство значно зросте чисельно, стане багатим та в значному ступені навчиться керувати силами природи.
Цей чотирьохсотлітній період можна розподілити на наступні 3 фази: фаза індустріальної революцїї, фаза супер індустріальної (технологічної) світової економіки, і фаза постіндустріальної світової економіки та світового співтовариства.
Зниження темпів економічного росту призвело до того, що виникають нові не економічні типи діяльності та інтереси. Ця фаза розвитку суспільства називається «постіндустріальною», так як в суспільстві знижується інтерес до промислової та сільськогосподарьської діяльності (але зовсім не до товарів), тому ця фаза означає кінцевий момент епохи Великого переходу, а, ймовірно, вона буде викликати постійні зміни в умовах життя людини[11].
Заперечуючи Тоффлеру, Г. Кан виділяє «сільськогосподарський» перехід в окремий етап розвитку людства. Однак його періодизація нової та найновішої історій інша. Тут він явно керується принципом опосередкованості взаємодії людини та природи (через техніку — через технологію — через інформацію) з ціллю виробництва продукту споживання з продуктів природи.
А. Сміт вважав, що жодна країна ніколи не обходилась та не могла обійтись без того, щоб в ній чогось не вироблялось. Це твердження сьогодні настільки справедливо, як і 200 років назад. Однак деякі важливі акценти змінились. Точно так, як в часи Сміта центр тяжіння економіки став зміщуватись від сільського господарства до промисловості, так і сьогодні він зміщується від промисловості до інформації. І подібно тому, як в кінці вісімнадцятого на початку дев"ятнадцятого століття склалась постаграрна економіка, так сьогодні технологічно передові сектори глобального суспільства переходять на стадію постіндустріальної економіки.
В аграрній економіці господарська діяльність була пов"язана переважно з виробництвом достатної кількості продуктів харчування, а обмежуючим фактором звичайно була доступність гарної землі. В індустріальній економіці господарська діяльність була переважаючою у виробництві товарів, а обмежувальним фактором — найчастіше був капітал. В інформаційній економіці господарська діяльність — це головним чином виробництво та застосування інформації з ціллю зробити всі інші форми виробництва більш ефективними, тим самим створюючи більше матеріальне багатство. Обмежувальним фактором тут є знання[9].
Розміщуючи економічний аспект розвитку людства, заслуговує уваги той факт, який характеризує кожну суспільну формацію через сутність господарської діяльності та обмежувальний фактор. Можна помітити, що перехід до нової суспільної формації виникає при зміні основи господарювання чи подолання обмежувального фактору.
Арнольд Тойбні якось помітив, що ХХ століття — це час коли людство вперше за всю свою історію може серьйозно подумати про добробут всіх людей. Якщо це так, то це в основному завдячуючи еволюції універсальної електроної інформаційної системи, здатної пов"язати всіх людей. Мова йде про настання інформаційного століття.
Технологія пропонує нам набагато більші інформаційні та комунікаційні ресурси, ніж коли-небудь мало людство. Ці ресурси настільки великі, що очевидно: ми входимо в нову еру — інформаційне століття. США — перша країна, яка здійснила трьох стадійний перехід від аграрного суспільства до індустріального та від нього до такого суспільства, яке навіть важко однозначно визначити, зрозуміла лише одна його характеристика: головним видом його економічної діяльності стає виробництво, зберігання та поширення інформації.
Який можливий сценарій розвитку інформаційного суспільсва в майбутньому? Можна помітити загальну модель змін — трьохстадійний прогресиввний рух: становлення головних економічних галузей по виробництву та поширенню інформації, розширенню номенклатури інформаційних послуг для інших галузей промисловості та уряду, створення широкої системи інформаційних засобів на споживчому рівні [7].
У. Дайзарт констатує факт переходу до інформаційного суспільства в США. Він повністю погоджується з пропозицією тоффлера та бела про трьохстадійн уконцепцію та концентрує свою увагу на трансформаціях саме останньої, «інформаційної» стадії розвитку суспільства.
Думка про технічну революцію, яка заснована на інформації, не нова. Соціолог Даніел Бел, як і інші, всередині шестидесятих років побачив, що США стає постіндустріальним суспільством. Третя промислова революція в значній мірі базується на досягненнях у телекомунікаційних та інформаційних процесах. Зайнятість у сфері промисловості та будівництва залишаєтьс як багато років переважно без змін, в той час, коли робоча сила зросла. Довгочасні тенденції показують, що найбільш динамічними в минулому столітті були сфери, пов"язані з інформацією [10].
Айрис підкреслює загальність точки зору всіх філософів, які трактували «інформаційне суспільство» в зв"язку з теперішніми змінами в суспільній ролі НТР в ній. Але на відміну від тоффлера, він акцентує увагу виключно на виробничій сфері, повністю виключаючи з розгдяду соціальний та культурний аспекти оновлення.

3. Культура в новому суспільстві


Ми живемо в світі дліц- культури. Замість довгих «ниток» ідей, пов"язаних одна з одною, — «бліпи» інформації: оголошення, команди, відривки новин, які не узгоджуються зі схемами. Нові образи та уявлення не піддаються класифікації- частково тому, що вони не вкладаються в старі категорії, частково тому, що мають дивну непов"язану форму.
Ненаситні читачі дешевих видань та спеціалізованих журналів, вони короткими прийомами сприймають величезну кількість інформації. Але і вони намагаються знайти нові поняття та метафори, які б дали можливість систематизувати чи організувати «дліпи» в більше ціле. Однак, замість того, щоб намагатись втиснути нові дані в стандартні категорії та рамки «другої хвилі», вони хотіли б все побудувати на свій власний лад. Словом, замість того, щоб просто позичити готову ідеальну модель реальності, зараз ми самі мусимо знову та знову її винаходити. Це важка необхідність, але разом з тим, відкриває великіможливості для розвитку індивідуальності, демасифікації культури та особистості. Деякі, правда, не витримують, ламаються або відходять в сторону. Інші перетворюються в постійно розвиваючихся, компетентних індивідів, здатних підійматись в своїй діяльності на новий, більш високий рівень. Але в будь-якому випадку людина перестає бути стандартною, легко керуємим роботом, яким його зображали письменники «другої хвилі» [11].
Тофлер одним з перших помітив корінні зміни, які мали місце за останній час в культурі суспільства, особливо західного. Наростаюча сила потоку інформаційного обміну між льдьми породила новий тип культури, в якій все підпорядковано необхідності класифікації, унікації для найбільшої компресії та підвищення ефективності при передачі від людини до людини чи то особисто, чи то через засоби масової інформації.
Х. Скопімовський вважав, що під загрозою інструментацізації культура знаходить різноманітні протидії. Вихід за межі може бути реалізовано лише за допомогою наркотиків и через екскурси до східної філософії. Винекнення філософії техніки- друга протидія культури небезпеці бути задушеною інструменталізаціє, бо дебати про природу техніки — це дискусії про майбутнє людини та людства вцілому [4].
Культурний рух ще глибше підірвав раціональне мислення та легитимацію основного проекту. Він поставив під питання як цінності платників, високий життєвий рівень, так і переваги споживання, праці та бережливості. Він відкрито кинув виклик відстроченому винагородженню, самоорганізованості.
Ясперс писав, що техніка не тільки наближує нас до пізнання, техніка відкриває перед нами новий світ та нові можливості існування в ньому. Він одним з перших підняв проблему нової естетики у технізованому світі.

4. Людина у новому суспільстві
Радикальні зміни у сфері виробництва неминуче призведуть до великих соціальних змін. Ще при житті нашого покоління фабрики та установи наполовину опорожніють та перетворяться у складські приміщення. Футуристи вважають, що розвиток мережі інформації дзволить значно розширити практику надомної праці. Це дозволить зменшити забруднення оточуючого середовища та знизити витрати на її відновлення. В напрямку створення електронного котеджу діють і соціальні фактори. Чим більше скорочується робочий день, тим більше часу для робітника для саморозвитку.
Але розвиток технічного прогресу призведе і до деяких труднощів у сфері зайнятості, адже використання нових технологій стане передумовою звільнення багатьох робочих місць та збільшення безробіття. Регулювання державою рівня зайнятості має дуже велике значення у цьому випадку.
Висновки


Визначення поняття «інформаційного суспільства» є одним з ключевих моментів данної розробки.
У 50−70 роки стало видно, що людство вступає в нову епоху, дорогу до якої було прокладено бурним розвитком техніки, зокрема комп"ютерів. Проблема існування та буття людини у повністю «технизованому та інформатизованому» світі не могла не турбувать філософів. Жоден з них, хто писав про цю проблему, не вагався у радикальному зновленні всього життя людства у рамках цієї нової формації. Але більшість філософів аналізували проблему тільки з одного боку: чи то з політичної, чи то з економічної або соціальної. Це призвело до виникнення великої кількості різних назв та визначень, про які говорить Дайзард. Цікаво відмітити що майже всі запропоновані назви мають латинський префікс «пост», ніби їх розробники очікують якогось всесвітнього катаклизму, глобальних змін у науці та техниці.
Оскільки автор концепції «інформаційного суспільства», Тоффлер, не дав чіткого визначення свому «детищу», необхідно поєднавши все вище сказане зробити деякі висновки. При неможна обмежуватися у визначенні чисто економічним аспектом, як це зробив А. Турен, чи соціальним фактором, як це зробив Еллюль, оскільки багатогранні зміни охоплять майже всі сфери людської діяльності. Таким чином, «інформаційне суспільство» — це цивілізація, яка базується на нематеріальній субстанції, умовно називаємою «інформацією». Така цівілізація має властивість взаємодіяти як з духовним, так і з матеріальним світом людини. Остання властивість особливо важлива для розуміня суті нового суспільства. Оскільки інформація формує матеріальне середовище життя людини та виступає у ролі нових технологій, комп"ютерних програм тощо.
Що стосується проблем «інформаційного суспільства, то тут декілька глобальних є причиною більш дрібних. Перша з них — принципова невизнаеність суті інформації як з мвтеріальної, так і з філософської точки зору. Друга — взаємодія техніки, інформації та людини. Третя — взаємодія техніки та природи. Ці питання ще очікують своїх дослідників.
Список використаної літератури:

Абдеев Р. Ф. Философия информационной цивилизации. М., 1994
Глобальные проблемы и общечеловеческие ценности. М., 1990
Давидович В., Аболина Р. Кто ты, человечество? Теоретический портрет. М., 1975
Келле В. Ж. Наука как компонент социальной системы. М. 1988
Мир философии: книга для чтения. М., 1991.Ч.2. Разд.8.
Моисеев Н. Третьего мира нам не дано//Социально-
политический журнал. 1995. № 2.
Новая технократическая волна на Западе. Под ред. Гуревича П. С. М., 1986

Ракитов А. И. Философия компьютерной революции. М., 1991
Современная западная философия. Келле В. Ж. Наука как компонент социальной системы. Словарь. М., 1991
Тавризян Г. М. Техника, Культура, Человек.М., 1988
10. Тоффлер О. Третья волна //США — экономика, политика, идеология. 1982. № 3.
12. Тоффлер О. Смещение власти: знание, богатство и принуждение на пороге 21 века. М., 1991.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой