Революция у Москві защищается

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Москвоведение


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Революція защищается

Соціалістична революція відбулася за підтримки і активному участі більшості населення Росії. Проте представники експлуататорських класів, які перебували при владі й котрі здобули всі привілеї, розгорнули проти революції запеклу боротьбу. До числа входили поміщики, котрі позбулися своїх земель, капіталісти, які мали відібрано заводи, фабрики, банки і пр.

Більшість чиновництва і офіцерства, тісно що з поміщиками і капіталістами, також виступала проти народної влади. У лавах контрреволюції були феодальні і напівфеодальні кола національних околиць країни, вище духовенство-православное, католицьке, мусульманское.

Скинуті під час Жовтневої революції, де вони склали зброї з новим жорстокістю боролися проти влади робітничих селян. Наприкінці 1917-начале 1918 р. виникли численні підпільні контрреволюційні організації. На околицях країни створювалися контрреволюційні армії. Але всі ці сили було неможливо прогнозувати успіх. Припинення перших спроб контрреволюції розв’язати громадянську війну (розгром на Дону та інших.) переконливо показало, що Радянська влада, яка спирається переважна більшості населення, має неймовірне перевага над силами контрреволюции.

Проте громадянської війни стала фактом, і з кожним місяцем її розмах і напруженість посилювалися. Це обумовлювалось тим, що проти Республіки Рад виступили найбільші капіталістичні держави, котрі організували антирадянську интервенцию.

Іноземні війська без оголошення війни вторглися з Росією із різних сторон-на Півночі (Архангельськ, Мурманськ), Далекому Сході, у Середній Азії, в Україні, Кавказі. Інтервенти увійшли до прямий блок з білогвардійськими контрреволюційними силами, підтримували їхніми грішми, озброєнням, спільно розгортали військові действия.

Ще не зміцніла Радянська республіка була у важку, кровопролитну, що тривала понад три роки війну проти імперіалістичної інтервенції і буржуазно-поміщицької контрреволюції. Долі народів Росії від того, чи зможе Радянська владу у військової сутичці відбити напад численних і сильних ворогів і відстояти завоювання Жовтневої революції, волю і страны.

Протягом років громадянську війну трудящим Москви доводилося витрачати сили та енергію боротьбу з контрреволюціонерами у самому місті. Кидаючи в наступ на Москву свої армії, інтервенти і білогвардійці робили чималу ставку організацію контрреволюційних змов, заколотів, диверсій, терористичних актов.

На початку липня 1918 р. у Москві вчинили збройний заколот ліві есери. Проти заколотників були двинуты робочі загони, частини Московського гарнізону. Не мали ніякої підтримки у масах, левоэсеровские авантюристи були розбиті протягом кількох часов.

За місяць Всеросійська надзвичайна комісія (ВЧК) розкрила в Москві великий змова, організований розвідками імперіалістичних держав («змова Локкарта»). Змовники готували контрреволюційний заколот в столиці. Змова ліквідували, але залишки білогвардійського підпілля продовжували терористичну діяльність. 30 серпня эсерка-террористка Каплан отруєними кулями важко поранила У. І. Леніна саме його виступи мітингу робочих заводу колишнього Михельсона. Злочинницьке замах на вождя революції викликало гнів обурення трудящих. Тисячі людей з усіх куточків Москви йшли до Моссовету, щоб отримати про стан улюбленого Ілліча, новою силою висловити свою рішучість до боротьби й перемогу. У Моссовет надходив потік телеграм і резолюцій робочих митингов.

Радянське держава, виконуючи волі народу, оголосило республіку військовим табором, посилило боротьбу не проти терористів і заговорщиков.

Під час наступу Денікіна контрреволюційне підпіллі знову активізувалося. Таємна білогвардійська організація «Національний центр» готувала наприкінці вересня 1919 р. новий заколот. І це змова, у якому переважали монархісти і кадети, був своєчасно розкрито і ліквідований. План Денікіна- взяти за основу збройне виступ своїх прибічників у Москве-оказался зірваним. Але за монархістами і кадетами виступили звані анархісти підпілля. У цю групу крім анархістів входили і ліві есери, зокрема Д. Черепанов. Група здійснила великий терористичний акт. Ввечері 25 вересня у центрі Москви є пролунав гуркіт руйнівного вибуху. «Анархісти підпілля» кинули бомбу до зали будівлі у Леонтьевском провулку, котрий належав Московському комітету РКП (б), коли проходило збори відповідальних партійних працівників Москви. Від вибуху загинуло 12 людина, 55 поранено. Серед полеглих був секретар Московського комітету партії У. М. Загорський. Організація «Анархісти підпілля» була відчинені і ліквідована у листопаді 1919 г.

У травні 1920 р. контрреволюціонери організували вибух московських артилерійських складів. Через війну диверсії виник велика пожежа і було пошкоджена Московська радіостанція. Фахівці дали висновок: на відновлення станції не менше трьох месяцев.

Трудящі столиці вирішили відновити станцію швидше. Уранці до пізньої ночі кипіла робота. Через п’ять днів радиостанция-этот важливий оборонний та Харківський державний объект-была переважно відновлено і пущено в ход.

У гострої, непримиренну боротьбу, відповідаючи ударом на удар, робочі Москви, керовані партійної організацією, зуміли знешкодити змовників, терористів, диверсантів, ліквідувати контрреволюційне підпіллі, навести у Києві революційний порядок.

У період грізної небезпеки, навислої з країни, Москва головний штаб оборони республіки, символ справді народної політики Радянського уряду, керівний і гуртуючий центр Радянського держави, найважливіший економічний центр країни, зіграла величезну історичну роль досягненні победы.

Недарма у ході всієї війни вороги своїм планам відводили вирішальне місце спробам захоплення Москвы.

І так було влітку 1918 р., коли інтервенти і білогвардійці розраховували домогтися успіху, оточивши Москву кільцем бунтівних міст і підготувавши контрреволюційне виступ у самої столице.

І так було восени 1918 р., коли сили контрреволюції, діяли на сході, північ від і півдні країни, прагнули зімкнути фронти і ми спільно вирушити на Москву.

І так було навесні 1919 р., коли білогвардійський адмірал Колчак сподівався, наступаючи через Волгу, захопити Москву.

І так було влітку, і восени 1919 р., коли генерал Денікін проголосив «похід на Москву».

Видаючи бажане за дійсне, іноземна печатку неодноразово заявляла про «падінні» Москви. У 1918- 1920 рр. американська газета «Нью-Йорк таймі», помістивши 91 повідомлення у тому, що Радянська влада «впала» чи «похитнулася», тричі повідомляла про взяття Москви білогвардійцями і двічі про її «сожжении».

Але всі спроби ворогів незмінно закінчувалися провалом. Ворожі армії, наступаючи з країни, зазнавали поразки, щойно могли просунутися до меж Центральної России.

Москва залишалася незламною цитаделлю революції, твердинею оборони молодого Радянського государства.

Влітку 1918 р. на військовий стан республіки було надзвичайно важким. Понад три чверті країни перебував у руках інтервентів і білогвардійців. Радянська республіка опинилася у вогненному кільці ворожих фронтів. «…На сцену знову висунувся питання військовий… як головний, корінний питання революции»,-говорил У. І. Ленін 29 липня 1918 р. на Об'єднаному засіданні ВЦВК, Мосради, фабзавкомов і профспілок Москви. Він висловив тверду у тому, що «пролетарські маси Петрограда і Москви, прямуючи попереду революції», із більшою рішучістю виступлять право на захист завоювань Октября.

У цілому цей напружений момент нашої Батьківщини трудящі Москви повністю виправдали довіру Леніна, довіру партії. 30 липня Московська загальноміська партійна конференція вирішила в тижневий термін мобілізувати на фронт п’ята частина всіх комуністів столиці. У штатівській спеціальній резолюції конференції підкреслювалося, що найголовнішим обов’язком членів партії є «готовність з усіх сил, не жаліючи свого життя, захищати соціалістичну революцию».

2 серпня до всій Москві пройшли мітинги, присвячені військовому становищу. «Радянська республіка у небезпеці» — ця думка пронизувала промови і доповіді, із якими виступали перед трудящими столиці керівники партії й уряду. Мітинги проходили з великою підйомом. «До зброї, за свободу, за комунізм!" — закликала резолюція мітингу на Пресне.

У. І. Ленін виступив у вона ряд митингов-в Варшавському революційному полку, в Замоскворецком і Бутирському районах, на Ходинці. «Смерть — чи перемога!» — проголосив вождь народу мітингу червоноармійців на Ходынке.

Мобілізація московських комуністів проводилася чітко й злагоджено. 14 серпня на засіданні Мосради секретар МК партії Д. І. Єфремов повідомив, що мобілізація проходить успішно, все товарищи-до одного-явились в призначені время.

Московські більшовики відправили на передові рубежі боротьби тисячі кращих своїх представителей.

Десятки тисяч москвичів мали до лав Червоною Армією. Перший заклик трудящих Москви у армію проходив кінці червня 1918 р. У в Московському військовий округ було сформовано 12 дивизий-11 піхотних і жодна кавалерійська. Не варто 1918 р. столиця проводила до Червоної Армії понад сто 000 людина. Військові частини, сформовані із московських робочих, героїчно боролися Сході і півдні. Своїм мужністю і безстрашністю прославився, зокрема, 38-ї піхотний Рогожско-Симоновский полк, котра вела бої початку листопада 1918 р. під Царицыном, та був після участі в звільнення Донбасса.

Москва невтомно готувала нові резерви для фронту. З літа 1918 р. в місті широко розгорнулася вишкіл трудящих з урахуванням декрету ВЦВК від 22 квітня щодо обов’язкової військовому навчанні. 11 серпня на Червоної площі відбувся огляд резервів Робітничо-Селянській Червоній Армії. Більше 21 000 збройних робочих Москви пройшли під стінами Кремля, демонструючи свою готовність захищати революцію. Усі райони міста надіслали свої отряды.

А до осені 1918 р. Радянська республіка завдала серйозні удари по збройних силах інтервентів і білогвардійців. Але боротьба тривала. Хоча війська Німеччини, яка зазнала поразки у світовій війні, були вигнані за межі Радянської країни й Брестський договір у листопаді 1918 р. анульований, держави англо-франко-американо-японского блоку розширили інтервенцію. Вороги розгорнули нове наступ. Головна роль ньому відводилася військам адмірала Колчака, який проголосив себе у Сибіру «верховним правителем» Росії. Колчак, наступаючи з районів Сибіру та Уралу, націлювався на Москву.

У 1919 р. нараді в Челябінську «верховний правитель» поставив метою наступу захоплення Центрального промислового району, а главное-Москвы. У цьому Колчак заявив: «Хто перший досягне Москви, той і буде господарем становища». До квітня 1919 р. колчаковцы значно просунулися вперед, наближаючись до Волзі. Кілька десятків кілометрів відділяли передові загони від Казані, Симбірська, Самари. У написаних У. І. Леніним 11 квітня «Тезах Ц К РКП (б) у зв’язку з становищем Східного фронту» розкривалося все значення навислої над республікою загрози. Тези починалися словами: «Перемоги Колчака на Східному фронті створюють надзвичайно грізну небезпеку обману Радянської республіки. Необхідно саме крайнє напруга сил, щоб розбити Колчака».

17 квітня У. І. Ленін, виступаючи перед численної робочої аудиторією у залі Будинку Спілок, закликав усіх свідомих робітників і робітниць справою допомогти радянської влади. Слухачі палко підтримали заклик вождя. У одній з записок, що надійшли до президія, говорилось:

«Товариші, Колчак на нас настає… невже ми повинні поступитися колишньому царському холопу робочо-селянську влада? Ні, нам так дорого дісталася ця влада… Мені 60 років, але беру гвинтівку до рук і стаю… захищати своїм кров’ю Радянську власть!»

У обстановці великої політичної підйому у Москві розвернувся черговий заклик трудящих до Червоної Армії. Мітинги й зборів, що відбулися на підприємствах столиці, проходили під провідним лозунгом:

«Усі боротьбу з Колчаком! Усі на ворога!». 30 квітня ВЦРПС оголосив добровільну 10-процентне мобілізацію мужчин-членов профспілок. І тут трудова Москва показала приклад. Московський профспілка металістів мобілізував 1200 робочих, профспілка швейників, який налічував у собі 1765 чоловіків, подав у армію 250 людина. Російський Комуністичний Союз Молоді по першої комсомольської мобілізації послав на Східний фронт 3000 бійців, у тому числі було 800 москвичів — приблизно 20% всієї Московської організації РКСМ. Загалом із січня до травень 1919 р. столиця дала діючої армії 55 000 человек.

Першими на фронт відправлялися комуністи. Навесні 1919 р. діюча армія отримала запрошення від Москви сотні загартованих політпрацівників і командиров.

Величезна робота Комуністичної партії по мобілізації трудящих мас підготувала умови до переходу Червоної Армії наступ. Колчак був зупинено, наприкінці квітня війська Східного фронту рушили вперед. У боях під Бугурусланом, Бугульмой, Белебеем, Уфою колчаковцы були розбиті. Почалося звільнення Уралу, та був і Сибири.

Однак цей час посилили свій тиск із півдня збройні країнами Антанти війська генерала Денікіна. До літа я 1919 р. денікінцям вдалося захопити Кубань, Терек, Дон, Крим, частина Лівобережної України. День у день вони просувалися до северу.

На початку липня Денікін видав наказ по військам, відомий під назвою «московської директиви». Перераховуючи завдання основних військових угруповань, Денікін ставив їх «кінцевою метою захоплення серця Росії- Москви». Головне завдання покладалася на Добровольчу армію під керівництвом генерала Май-Маевского, яка наступала по щонайкоротшого напрямку: Харків — Курськ — Орел — Тула-Москва.

Питання мобілізації сил боротьбу з Денікіним сталі у центрі уваги Комуністичної партії. Проведений 3−4 липня 1919 р. Пленум Ц К РКП (б) розробив термінові заходи по розгрому ворога. 9 липня було опубліковано написане У. І. Леніним лист Центрального Комітету організаціям партії «Усі боротьбу з Денікіним!». Це гасло став законом життю Москви, всім трудящих країни. Діяльність москвичів з організації відсічі наступаючого ворогу ширилася з кожним тижнем, досягнувши особливого розмаху у жовтні 1919 р.- у дні вирішальних боїв на далеких підступах до Москве.

На той час денікінцям вдалося пройти далеко північ, захопити Курськ, Орел (13 жовтня). 17 жовтня вони зайняли Нове чи. Це був крайній пункт їх руху до Москві, найвищу точку наступления.

… Грізні, суворі дні осені 1919 р. Тривога охоплювала серця. Більше похмурої, ніж, здавалася осіння негода. Важкі, свинцеві хмари низько нависнули над Москвою. Ніколи ще вороги революції не підходили до радянської столиці таким близьким. Ніколи була такою є опасность.

Але Москва підводилася назустріч ворогам сувора і непохитна. Перед обличчям наступаючих денікінських військ трудящі столиці являли собою зразок свідомості, стійкості, мужності і самовідданості. «Денікіну не відвідувати Москве!"-вот гасло, воодушевлявший москвичів у дні. «Дзвоновому дзвінком не зустрічати Деникина-триумфатора. Він телефонувати панахиду ще у одному генералу, що його ж марно, як та її попередники, намагався перемогти робочий класс»,-писала «Щоправда» в передовий статті 9 октября.

Москвичі формували робочі загони, спрямовуючи в бойові полиці та дивізії. Газети друкували одне повідомлення одним про записи добровольців. «Багато районах вона триває вже запис добровольцев-рабочих. З’являються і вимагають відправки негайно на фронт»;

«Запис на оборону Москви успішно ведеться, йдуть записуватися все: і молоді, і старики… «-сообщали кореспонденції, опубліковані газеті «Правда».

І знову першими йшов фронт комуністи. Пізнього вечора 3 жовтня з Курського вокзалу відійшов поїзд, увозивший до військ Південного фронту перший загін відповідальних працівників Московської партійної організації (75 людина). Надалі майже у жовтні і листопаді в газетах друкувалися списки комуністів Москви, яких направляли в діючу армию.

Партійна мобілізація осені 1919 р. додала до героїв, боролися за революцію, чимало славних імен. У тому числі М. П. Янышев, голова Московського ревтрибунала;

Д. А. Павлов, член партії з 1899 г. ;

П. А. Куликов, військовий комісар Московського повіту; І. У. Русаків, голова Сокольнического райсовета.

У через органи політуправління Червоною Армією було спрямовано на фронт понад 5000 комуністів. Більшість їх становили москвичи.

II з'їзд комсомолу, що проходив у Москві початку жовтня, оголосив другу комсомольську мобілізацію. Москва дала у дні Південному фронту 1000 бойцов-комсомольцев-30% міської организации.

Москва готувалася до оборони. У Києві було запроваджено на військовий стан. У бойову готовність було наведено московські загони окремого призначення, що складалися з добровольців- комуністами, і комсомольців і налічували кілька тисяч жителів. Споруджувалися оборонні рубежі, які мають були прикрыть

Москву з півдня. На будівництві цих укріплень у середині жовтня 1919 р. працювали 120 000 людина. У вересні МК партії і Моссовет створили Комітет оборони Москвы.

18 жовтня тисячні колони робітників і червоноармійців рухалися по Тверській вулиці до будинку Мосради. Це був нових членів партії, вступили до її складу під час партійної тижня, проведеної 8−15 жовтня у вирішенні вересневого Пленуму Ц К РКП (б). Партійна тиждень стала найбільшої політичної кампанією. Широкі маси, зі новою силою продемонстрували свою вірність і «відданість великої партії перетворювачів мира.

У. І. Ленін зазначав, що «партійна тиждень у Москві збіглася з важким часом для радянської влади», «…буря досягла скаженою сили…». Трудящі знали: вступ до партію комуністів це не дає вигод і переваг, а зобов’язує на найтяжчу і небезпечну роботу, знали, що що у руки ворога члена партії очікує болісна смерть. Але, не боючись труднощів і небезпек, робочі, селяни, червоноармійці ішли у партію, прагнучи підтримати її своїми мозолистими руками, своєю працею, своєї жизнью.

Результати партійної тижня були величезні. У самій Москві в Комуністичну партію вступило більш 16 000 людина. Це майже подвоїло склад Московської партійної організації. «Успіх радянської влади, успіх нашої партії прямо- таки чудовий!» — схвильовано і палко писав У. І. Ленін був у статті «Результати партійної тижні на Москві і наші задачи».

У другій половині жовтня війська Південного фронту, укріплені робітниками кадрами з Москви та інших промислових центрів, перейшли у наступ. У жорстоких боях під Орлом, Курськом, Воронежем денікінці зазнали поразка. Розпочатий ними наступ на Москву завершилося повним провалом.

Попри розгром антирадянських без походів у 1918 і 1919 рр., міжнародний імперіалізм не залишив намірів знищити Радянську Росію силою зброї. Знову і знову протягом 1920 р. розгорталися запеклі сражения-на заході, де у наступ перейшли збройні Антантою війська буржуазно-поміщицької Польщі, і півдні, де активізувалася білогвардійська армія Врангеля. Знову і знову Москва посилала своїх найкращих синів туди, де Червона Армія відстоювала волю і соціалістичного Батьківщини. У травні- вересні 1920 р. на фронт вирушило більш 3500 московських комуністів. Загалом із січня до жовтень 1920 р. Москва дала фронтовим частинам близько сорока 000 людина. Фронт повсякденно відчував догляд та увагу Москвы.

У листопаді 1920 р. полки Червоною Армією рушили на штурм перекопських укріплень, які прикривали шлях у Крим, де генерал Врангель зібрав залишки білогвардійських військ. У частинах, що атакували білогвардійські позиції на Перекопі, воювали і московські рабочие-добровольцы. Визначну роль штурмі Перекопу зіграла 51-шу стрілецька дивізія, якої командував колишній рабочий-слесарь підмосковного мытищинского заводу У. До. Блюхер, котра першою Радянської країні нагороджений орденом Червоного Знамени.

Після героїчного штурму Перекопського перешийка Червона Армія увірвалася до Криму і визволила його від врага.

Довга, важка війна завершилася перемогою. Щоправда, у районах країни боротьби з інтервентами і білогвардійцями ще тривала, але головні ворожі сили вже було розгромлено. Радянська країна одержала можливість зосередити основну увагу на завданнях мирного строительства.

----------------------- Ковчегин Ігор 9б

----------------------- [pic]

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой