Величайший син Росії - Пушкин

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Литературоведение


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Величайший син Росії - Пушкін

Пушкин! Слово, яке які вже перестав бути нам лише прізвищем письменника, нехай великого, а чи стало позначенням чогось такого, без чого саме життя нашу думати не можна. Почему?

Чудо Пушкіна. Вже сучасники Пушкіна, люди, сам її знали, хто з Пушкиным-человеком, з нею говорили, першими після загибелі поета вимовлять промови Пушкіна як «про безумовному, грандіозному, стихійному явище. Олексій Кольцов написав про Пушкіна вірші та назвав їх «Ліс». «Сонце нашої поезії»… Сонце! — назавжди все запам’ятали й інші слова Одоєвського. А Бєлінський пізніше порівняє Пушкіна з Волгою, поящею на Русі мільйони людей. Почему?

Гоголь сказав: «Пушкін є явище надзвичайне і, то, можливо, єдине явище російського духу: це живий російський чоловік у її розвитку, як він, то, можливо, з’явиться через років. У ньому російська природа, російська душа, російську мову, російський характер позначилися у самій чистоті, у такому очищеної красі, як і відбивається ландшафт на опуклої поверхні оптичного скла». У Пушкіна російська людина з’явився як, як програму і як прообраз майбутнього.

Мы так звикли до того, що Пушкін був охарактеризований першим в усьому, що інколи забуваємо: сталося і оскільки він була останньою, кінцем всіх кінців, завершенням великої епохи — XVIII століття. Він була останньою людиною молодий, що розвивається нації, вищі саме тому самому першим людиною нації зрілої, що розвилася. Герцен сказав, що у виклик, кинутий Петром, Росія відповіла 100 років «величезним явищем Пушкіна». Ми знаємо єдині нам пушкінські слова: «Вільність», «Я пам’ятник собі спорудив… «, «Геній чистої краси…» — а за ними Радищев, Державін, Жуковський…

«Муза Пушкіна, — писав Белинский,-была вигодувана і вихована витворами попередніх поетів. Скажімо більш: вона прийняла в себе, своє законне надбання, і повернула їх світу новому, перетвореному вигляді». Так, всі у нової російської літератури залежить від Пушкіна. Творець російської мови. Основоположник реалізму. Перший справжній художник-историк. Перший… Перший… Перший…

Недаром великі наші письменники як Пушкіним починають, але, пройшовши шляхами різними й складними, знову виходять до Пушкіну: пізній Достоєвський і пізній Некрасов, пізній Блок і зрілий Маяковський, і Єсенін, і Твардовський. Не повернення тому, «не рух щодо колу, бо щоразу, кожному на новому етапі Пушкін — попереду. Рух від Пушкіна виявляється рухом до Пушкіну.

Возрождение, початок ХІХ століття у Росії, яке Луначарський, маю на увазі власне Пушкіна, називав нашим Відродженням. Горький, своєю чергою, порівнював роль Пушкіна у російській літературі з роллю Леонардо у європейському мистецтві. Ось який сенс отримує формула великого критика «Пушкін був охарактеризований першим російським поэтом-художником». Первочеловек усталеним нації мав прийти художником, а «Пушкін, — говорив Луначарський, — був російської навесні, Пушкін був російським вранці, Пушкін був російським Адамом».

История показала, що Пушкін як був першим хронологічно, а й залишився першим який масштабами та характеру обдарування. Ніхто краще самого поета не визначив його естетичного универсализма:

Ревет чи звір лісом глухому,

Трубит чи ріг, гримить чи грім,

Поет чи діва за пагорбом —

На всякий звук

Свой відгук повітря порожньому

Родишь ти вдруг.

Ты внемлешь гуркоту громов

И гласу бурі й валів,

И крику сільських пастухів —

И шлеш відповідь;

Тебе ж немає відкликання… Такий

И ти, поэт!

А. М. Островський колись назвав вірші Пушкіна благодіянням. І це — благодіяння свободи. Відчуття свободи, то, можливо, найнадзвичайніше полягає, що породжує спілкування з Пушкіним. У «Пам'ятнику» поет сказав звідси, як «про головною своєї заслузі: … що у мій жорстокому столітті восславил я свободу…

Пушкін був близьким до декабристам, їхні думки і почуття живили молоду пушкінську поезію, а одне з перших власних творів він прямо назвав «слідом Радищеву» — «Вільність». Всі його творчість з першої до останнього рядка є восславление свободи: антикріпосницька «Село», а й фантастичний, казковий «Руслан» — вільна гра духовних сил вільної людини, передчуття, за словами Бєлінського, нового світу творчості. Що й казати, у сенсі «Руслана і Людмилу» можна й називали «декабристської поемою». Затим 1825 року, за поразку першого ми революційного виступи, вже «лише дзвінка і широка пісня Пушкіна лунала на полонинах рабства і мук; ця пісня продовжувала епоху минулу, наповнювала своїми мужніми звуками сьогодення та посилала свого голосу у далеку майбутнє. Поезія Пушкіна було запорукою і розрадою. Поети, живуть у період безнадійності й занепаду, не складають таких пісень…» (Герцен).

Однако разюче відчуття свободи поезія Пушкіна несе як там, де про свободу каже. І він завжди був в підозрі у «жорстокого» століття, і навіть, коли створював крамольних, за влучним висловом Олександра, «обурливих» віршів. Пушкін — сама свобода. Яке подолання обмеженості, яка звільненість від егоїзму у тому признании:

Я вас любив: любов ще, можливо…

Я вас любив безмовно, безнадійно,

То боязкістю, то ревнощами млоїмо;

Я вас любив так щиро, так ніжно,

Как дай вам бог улюбленої бути другим.

Любой пушкінський образ нескінченно значний. Ви ще пам’ятаєте «До***»:

Я пам’ятаю чудесна мить:

Передо мною стала ти,

Как побіжну бачення,

Как геній чистої краси…

Пушкинское творчество-это творчість «за законами краси», одну з найвищих проявів суті людської творчості взагалі. Не цьому розгадка унікального явища єдиного ми роману віршах «Євгенія Онєгіна», як «енциклопедії російського життя» — прямий наслідок «енциклопедизму» пушкінської душі, пушкінського духу. Не цьому здатність Пушкіна до подолання національної обмеженості, своєрідний художній інтернаціоналізм, під назвою Достоєвським всесвітньої чуйністю: «У насправді, у розвинених європейських літературах були величезної величини художні генії - Шекспиры, Сервантесы, Шіллери. Але зазначте хоч і однієї з великих геніїв, який би мав такою здатністю всесвітньої чуйності, як той Пушкін. І це-те здатність, найголовнішу здатність нашої національності, вона саме розділяє спільні з народом нашим, і тих, главнейше, і народний поет. Найбільш найбільші з європейських поетів будь-коли могли у собі сім'ю з такий силою геній чужого, сусіднього, то, можливо, із нею народу, дух його, всю затаєну глибину цього духу, і всю тугу його покликання, як могла це виявляти Пушкін.

Замечательная особливість Пушкіна: ми, люди, можемо різнитимуться за рівнем розуміння Шевченкових творінь, просто ступеня знання написаного ним, і тих щонайменше ми завжди відчуваємо всього Пушкіна — у кожному вірші, у кожному рядку він весь. Навіть найбільш чуйні і далекоглядні з пушкінських сучасників і пізніших, часто видатних критиків знаходили в Пушкіна «краще» і «гірше», згадали занепаді таланту в «Борисі Годунові» і байдуже проходили повз «Повістей Белкина».

Сейчас ми радіємо кожному пушкінського слову, кожної фразі, їм вимовленою, насолоджуємося будь-яким листом, їм написаним. І це тому що ми вже розуміємо коли всі у Пушкіні, чи всього Пушкіна.

Любой художник входить у жорстоку сутичку згодом, і якщо виходить переможцем, то дедалі частіше з утратами. І в нас подібного Пушкіну художника, яку б на час працювало так щасливо, так оплодотворяюще. З течією його значення Пушкіна, насущна її нас необхідність як стає менше, але не всі більш возрастают.

200-летие-какой це світлий ювілей! Дня народження Пушкіна — що це свято! На якому може бути ні тіні фальші чи нудьги. На якому ніяке звернене ювіляру слово, найгучніше, неспроможна завадити ніякому вдячному шепотінню. Свято Пушкіна. Наш праздник!

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой