Поэзия у А. З. Пушкина

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Литературоведение


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Тема поезії у А. З. Пушкина.

Однією із центральних тим, у Пушкінській поезії є тема музи. Ім'я Музи, античної богині, покровительки і натхненниці поетів, відсилає нас ще часам Гомера: «Муза, оспівай Ахіллеса, Пилеева сина». У час (XVI- в XIX ст) муза стає символом традицій, того ланцюжка, яка пов’язує які живуть поетів з померлими, нові твори із зразками. Пушкін продовжив давню традицію звернення до музи, осмислив неї і завершив.

У першому етапі своєї творчості (1810-е роки) Пушкін- продовжувач традицій. У програмному вірші «До Жуковському» (1816) він, роблячи древній поетичний ритуал, присягає на вірність музам: «Із трепетом схилив перед музами коліна…// Мій жереб вийняв Феб, і ліра мій доля». Традиційний вибір, що стояв проти нього в юнацькі роки, був між «сумній», «весёлой» і «урочистій» музою. «Весела» надихала на пісні задля слави Вакха і Венери, «похмура" — на елегійні любовні сповіді, «урочиста" — на одичні прославляння, викриття і заклики. Друзі- декабристи закликали Пушкіна зробити вибір на користь вільнолюбної оди. Поет ж вирішив по-своєму — і не відмовився ні від одній з муз. У цьому все три музи об'єднувалися однієї пристрастю Пушкіна- прагненням до свободи.

Свобода раннього Пушкіна багатолика. У жартівливих посланнях її синонімами є «ледарство» і «розгул», музи тут- «милі і молоді», в одному ряду з «лінню» і «легковажної любов’ю», творча свобода тут на кшталт буйної вольниці перов, Феб (у античній міфології покровитель творчості) поруч з Вакхом (богом вина). У ліцейних і ранні петербурзькі роки свобода вперше відкрилася Пушкіну в свавілля розгулу, за склянкою вина, в вітряному залицянні, овіяному музою XVIII століття. І тоді водночас муза юного Пушкіна могла ставати грізної і суворої. Так було в «Вільності» поет закликає піднесену одичну музу- свободи горду певицу.

З другого половини 20-х Пушкін не просто продовжує традицію, а осмислює її. «Я зрозуміти тебе хочу, // Сенсу зробив у тобі шукаю», — так писав Пушкін про загадки життя («Вірші, сочинённые вночі, під час безсоння», 1830 р.); той самий воля до глибинному знання рухає поетом, що він звертається до загадки музи. Муза для зрілого Пушкіна є метафора поетичного служіння та поетичній свободи, служіння вищому, свободи економіки від «черні», «натовпу» і «низьких істин».

Ідея служіння глибоко традиційна, вона виходить із ставлення до божественної природі поезії; Пушкіним ця традиційна ідея вистраждана повною мірою і додумана остаточно. Так, Пушкін казав те, щодо нього неодноразово говорилося: певец-«богом обраний», ліра його- «священна»; та заодно погляд поета цього разу місце поезії і поета у світі- гранично тверезий. Якщо ранній період Пушкін, йду за традицією, писав про всесильність музи («Хочу оспівати свободу ліру, // На троах вразити порок" — «Вільність», 1817), то наприкінці 20-х він заперечує навіть корисність поэзии.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой