Історія розвитку фарації

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Історія розвитку фарації




РЕФЕРАТ

на тему
«ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ФАРМАЦІЇ»

ФАРМАЦІЯ І МЕДИЦИНА СТАРОДАВНЬОЇ ГРЕЦІЇ ТА РИМУ
У Стародавній Греції існувала як світська, так і храмова медицина, але порівняно із стародавньою медициною інших країн вона була під
меншим впливом релігії,
Поряд з «аеклепійонами» (приміщення для лікування) при храмах існували «асклепійони» і школи для світських лікарів і дрібні «ятреї» (лікарні) вдома у лікаря.
Багатьох великих лікарів Стародавньої Греції вважали за нащадків бога лікарської майстерності - Асклепія.
Асклепія зображували з великою патерицею, навколо якої обвивається змія -емблема здоров"я, живучості та безсмертя.
Дочки Асклепін — Гігієя (Гігія -здоров"я) і Панакія (Панацея — всезцілителька) уявлялись у вигляді молодих жінок. Перша всюди супроводила батька і годувала змію, обвиту навколо її руки, а друга годувала змію з чаші. Згодом вони ототожнились, і їх почали зображувати у вигляді жінки з нашою в руці, з якої п"є змія. Так чаша з обвитою навколо неї змією стала символом медицини, тобто здоров"я і зцілення.
Одним із найвидатніших лікарів Греції з лікарської школи індивідуального ремісничого учнівства на острові Кос вважають Гіппократа (жив близько 460−377 рр. до н. е.). Він належав до роду лікарів, у яких медичні знання, а отже, і знання ліків передавалися з роду в рід.
Гіппократ намагався зібрати докупи всілякі медичні спостереження, привести їх у якусь систему і дати їм філософське обґрунтування. Твори, які приписують йому, були згруповані і дійшли до нас у вигляді «Гіппократового збірника» латинською мовою.
Для Гіппократа хвороба — вияв життя організму внаслідок зміни матеріального субстрату, а не вияв божественної волі чи злого духу. Про ліки та їх властивості Гіппократ писав: «Ліки І їх прості властивості, якщо такі описані, ти повинен» ретельно тримати в пам"яті. Із них ти повинен засвоїти собі все, що стосується лікування хвороб взагалі, нарешті, скільки і яким способом вони діють у певних хворобах. Бо в цьому початок, середина і кінець пізнання ліків".
Гіппократ створив теорію зберігання лікарських засобів і класифікацію їх дії на організм. Проте його теорія «природа лікує, а лікар тільки допомагає» і твердження, що лікарські речовини мають якусь силу, що її при заготівлі ліків треба зберігати, щільно закриваючи посуд, щоб під впливом вивітрювання не видихалася сила ліків, яка ніби впала в непритомний стан, — ідеалістичні.
Із лікарських засобів за часів Гіппократа застосовували слизи, солодкі, оліїсті, жирні, в"язкі, гострі, ароматичні, смолисті, «бальзамічні і наркотичні речовини (наприклад, мак, мандрагору). Майже не користувались сумішшю речовин. Рослинні препарати вживали у вигляді відварів або настоїв або соків І смол (бальзамів).
Вчення Гіппократа відривало медицину від релігії і виводило її на «шлях наукових пошуків.
Система лікування хворих та вчення Гіппократа про ліки були поширені і в Римі.
Визначним римським лікарем-матеріалістом був Асклепіад (128- 56 рр. до н. е.), медичні погляди якого базувались на філософії Епікура. Асклепіад вважав, що людський організм складається з атомів. Якщо вони рухаються в порах безперешкодно і в тканинах розміщуються правильно, то людина здорова. Принципом Асклепіада було «лікувати надійно, швидко І приємно». Тому він обмежив застосування блювотних, проносних, кровопускань і рекомендував загальнозміцнююче лікування: рух, масаж, повітря, гігієну житла, ванни тощо,
Видатним представником римської медицини і фармації був Клав-дій Гален (І31−211 рр. н. е.). Крім практичної лікувальної діяльності, він вивчав анатомію І фізіологію, розширивши уявлення про людський організм і процеси, що відбуваються в ньому.
У галузі лікознавства Гален вилучив із терапевтичних заходів гімни, танці, очищення. На його думку, проносне діє тому, що має таку силу, наркотики- тому, що мають снотворну силу, І т. д., тобто він дав поняття властивості діючих речовин, але пояснював це ідеалістично, як «діюче начало».
Гален висунув твердження, що в рослинах або тваринних органах корисні речовини, якими можна користуватися для лікування, і шкідливі, які треба відкидати. Корисні речовини, за методикою Галена, вилучала з рослин вином, оцтом, водою і видавлювали у вигляді соків, олії тощо. Гален пропонував застосовувати для лікування лікарські речовини у вигляді лікарських форм — порошків, пілюль, болюсів, таблеток, мил, мазів, пластирів, гірчичників, зборів, настоїв, соків, олій, примочок, припарок, антидотів, теріяків тощо.
Для готування таких різноманітних ліків потрібні були знаряддя виробництва, бо лікарську сировину треба було різати, товкти, розтирати, настоювати або відварювати, видавлювати, розтоплювати. Потрібне було також місце для цього. Крім того, збільшився асортимент запасу лікарських засобів, і для їх зберігання треба було створювати відповідні умови. У зв"язку з цим почали організовувати спеціальні установи, які називалися аптеками. Слово ароthekа-грецьке і означає «сховище», «комора», бо спочатку це було приміщення у лікаря для зберігання лікарських засобів і готування ліків.
У III ст. н. е. у Римі вже були особи, які займалися тільки готуванням ліків. Називали їх фармаколеусами, а продавців сирих лікарських матеріалів — фармакополами.
За кількістю вживаних для лікування лікарських засобів Гален не випередив своїх попередників, але в техніці їх виготовлення він пішов далі. Ідеалізм його в медицині та лікознавстві був кроком назад порівняно з матеріалізмом епікурейців та інших матеріалістів тієї епохи.

ЗАХІДНА ЄВРОПА
Перехід від античного світу до середньовіччя пов"язаний з глибоким культурним занепадом, який тривав з V до XI ст. Культура перебувала. під утиском церковної ідеології.
Філософською основою середньовічної науки було вчення Арістотеля, який твердив, що різноманітність видимого світу зумовлюється сполученням основних елементів. Усі види матерії зводяться до однієї матеріальної суті, і різниця між ними тільки у зовнішніх властивостях. Досить змінити зовнішні властивості, щоб перетворити один вид матерії в інший.
Алхіміки спрямували свої помисли й експерименти на створення універсального «бродила», яке дістало назву філософського каменя, каменя мудрості тощо.
Філософський камінь, який мав дати необмежену кількість золота, а також перетворювати хворого на здорового і старого на молодого, не справдив надій учених. Оскільки вплив алхімії на лікознавство Європи був величезним, то й пошуки лікарських засобів були спрямовані по неправильному шляху. Лікарські прописи були дуже ускладнені, рецепти часто складалися з кількох десятків речовин. Під впливом містики, а. також з метою зберегти в таємниці свої прописи заради наживи лікарі застосовували таємні назви лікарських засобів. Наприклад, замість «окис заліза» писали «зміїна кров», замість «плоди черемхи» — «кістки ібіса», замість «насіння кропу» — «волосся павіана» і т. д. З такою ж метою створювали «ліки від усіх хвороб», «еліксири вічного життя і молодості» тощо.
Технологію хімічних робіт алхіміки запозичали з єгипетських папірусів і в своїх пошуках збільшували кількість речовин, одержуваних штучно. Так був відкритий етиловий спирт, під час хімічних перетворень мінералів і металів було добуто різні солі та окиси. У процесі виробництва вдосконалено старі і створено нові прилади та хімічну апаратуру.
Алхіміки впровадили в науку методи перегонки, фільтрування, кристалізації та інші способи очищення, виділення й поділу речовин. Отже, незважаючи на нереальну філософську основу, практична діяльність алхіміків була на користь дальшому розвитку фармації і хімії.
Центрами медичної освіти в Західній Європі, були університети, відкриті у VIII ст. -в Салерно, у XII-XIII ст. -у Болоньї (11. 58 р.), Парижі (П25 р.), Падуї, Оксфорді, у XIV ст. -у Празі (1348 р.), Відні, Кракові (1364 р.). Спочатку це були приватні навчальні об"єднання, але згодом вони цілком потрапили в залежність від церкви, яка контролювала статути, уклад життя, навчальні плани університетів. Що ж до філософських медичних обґрунтувань, то в університетах було офіційно визнано вчення Галена.
У Салернському університеті була складена перша в Європі Фармакопея (Антидоторій, 1100 р. Antidotarium Nicolai Solarnitani). Тут же встановлено одиницю ваги гран (Granum), який дорівнював жазі однієї пшеничної зернини. У той час це було великим, уточненням, бо досі лікарі, виготовляючи ліки, користувалися різними мірилами, наприклад: «жменя», «зернятко"і «щіпка», «шматок» і т. п. У підручнику Салернської школи «Сіrса instans» описано багато лікарських рослин, їх застосування і культуру. Салернська школа запровадила в практику камфору. Тут готували фахівців чотирьох ступенів: ліценціатів, бакалаврів (наставників), магістрів (учителів) і докторів (учених).
Великий обсяг знань із медицини, змушує вчених відокремити лікування і діагностування хвороб від лікознавства (фармації), бо досконале знання всіх цих наук уже не під силу одній людині. Спеціалістам аптечної справи почали забороняти лікування, а лікарям — постачати хворим ліки.
Розвиток науки спричинився до культурніших форм лікарського обслуговування, ніж торгівля лікарськими засобами на ринку. З ХЇІ ст. у Франції (1178 р.) і в Англії (1180 р.) відкриваються аптеки і вперше з"являється назва професії - ароШесагіиз. Аптечна монополія в Європі виникла пізніше, у XV ст., як наслідок розвитку торгівлі.
Поступово лікознавство виходило на матеріалістичні позиції і звільнялось від схоластичної теології та догматизму. Відкриття Везаліем малого кола кровообігу остаточно спростувало вчення Галена про будову людського тіла і дало поштовх медицині і лікознавству для дальшого розвитку.
Подорожі, географічні відкриття і колоніальне загарбання земель збагатили медицину ліками. До Європи почали привозити опій, камфору, хінну кору, плоди какао, гваякове дерево, коріння ялапи тощо.
Великий фактичний матеріал, зібраний алхіміками, а потім поставлений на матеріалістичну основу, підготовив швидкий розвиток хімії, явився новий її напрямок — ятрохімія, або лікувальна хімія, яка е початком фармацевтичної хімії.
Проти галенізму і схоластики в медицині одним із перших розпочав боротьбу Парацельс (1493−1541 рр.). Він вважав, що тільки експериментом вдається довести, що добре, корисно і відповідає істині, а пози експериментом — немає знань. Дуже цінним у лісознавстві є його вчення, нове для свого часу, — про дозування ліків: «Усе є отрута і ніщо не позбавлене отруйності, лише доза робить отруту непомітною».
Парацельс вважав, що життєдіяльність людського організму є сполученням певних хімічних речовин. Хвороби — це відхилення складу організму від своєї норми, тобто хімічне порушення рівноваги. Щоб її відновити, треба діяти на організм хімічними засобами. Він перший виступив проти гуморальної теорії і замість неї для пояснення життєвих явищ висунув теорію хімічних перетворень.
Парацельс створив наукову хімічну фармацію. Він випробував лікарську дію усіх відомих на той час препаратів. Парацельс вказував на потребу добувати з рослини речовини, які зумовлюють її дію, — «діючі начала», чим заперечував вчення Гіппократа про необхідність зберігати природність лікарської сировини.
Препарати, виготовлювані за методом Парацельса, називалися medicamenta spagirica (spao- витягую, ageiro — збираю) на відміну від medicamenta galenica.
Вплив ятрохіміків на розвиток та організацію роботи аптек був величезний. В аптеках обладнувалися лабораторії для готування хімічно чистих препаратів, завдяки чому були відкриті способи і методи добування, очищення речовин і хімічного дослідження їх як нарізно, так і в суміші.
З"явилося багато збірок прописів, фармакопей та інших порадників про складання ліків і виготовлення лікарських препаратів.
Поряд з блискучими відкриттями Парацельс не зміг цілком подолати середньовічну містику та ідеалізм. Парацельс припускав, що для лікування кожної хвороби бог створив особливі ліки, і наводив приклад дії ртуті на сифіліс. Звідси пішла ідея, що «весь світ — аптека, а всевишній — верховний аптекар».
Виходячи з теорії, що проти кожної хвороби є відповідні ліки, парацельсисти шукали метод, який дав би можливість розпізнавати цю відповідність. Так почало розвиватись вчення Парацельса про «сигнатури.» (Signa naturae — знаки природи), наприклад, звіробій з дірчастим листям — для лікування колотих ран, колючий будяк — проти внутрішніх кольок і т. д. (подібне лікується подібним). Крім форми, брався до уваги смак і колір.

ФАРМАЦІЯ ЗАХІДНОЇ ЄВРОПИ XVIII-XIX ст.
Перехід до капіталістичного способу виробництва позначився і на фармації.
Багато відкриттів із хімії та фармації зробили в ту пору в Західній Європі фармацевти під тиском воєнних потреб держав або конкуренції. Французький учений фармацевт Фуркруа запропонував дубильні кислоти для дубіння шкіри. Пермантьє запровадив культуру картоплі як додатковий продукт харчування для солдатів і голодуючої держави. Кавенту розробив спосіб виготовлення мила із золи і масляних відходів, запропонував метод очистки питної води і т. п.
У зв"язку з широким застосуванням опію для лікування різних хвороб і в пошуках парацельсівського діючого начала фармацевти приділяли велику увагу дослідженню наркотиків. Виділити морфін, довести його лужний характер і те, що саме він є діючою речовиною в опії, пощастило аптекареві Сертюрнеру (1783−1841 рр.), за яким і визнано пріоритет у відкритті цього наркотика.
Велику увагу приділяли також дослідженню хінної кори. Порошок її під назвою «єзуїтського» вживали в Європі з 1639 р. Фармацевт Сегюєн, вивчаючи хінну кору, виділив хінін, але не чистий. У чистому вигляді його добули фармацевти Пеллетьє і Кавенту, Ці дослідники не тільки знайшли алкалоїди, а й виробили основні методи видобування їх із рослин. Звідси почався переворот у фармацевтичній справі, бо було закладено фундамент для синтезу численних лікарських засобів.
Французькі фармацевти Робіне, Нотівель, Пелуза, Куртуа та інші досліджували глікозиди, а працею фармакогноста А. Чирха «Handbuch der Pharmakognosoe» користуються й досі.
Вдосконалення способів хімічних досліджень дало змогу розкривати «секрети» готування ліків, що їх автори тримали в таємниці (наприклад, оподельдок, доверів порошок, єрусалимський бальзам, фовлерів розчин та ін.). Працюючи над цією проблемою, фармацевти запропонували багато методів, які склали струнку систему аналізу, і створили аналітичну хімію. Фармацевт Мор (1806−1879 рр.) розробив методи об"ємного аналізу (його ім"я носять багато приладів: терези, бюретки, піпетки, затискачі, крани і т. д.), Тромсдорф — методи дослідження води і т. д.
Застосування аналітичних методів дослідження при вивченні діючих речовин рослинних матеріалів привело до розквіту хімії рослин (фітохімії), це сприяло підвищенню ефективності ліків, спрощенню їх виготовлення, що дало поштовх розвиткові лікарської промисловості. Німецький хімік Юстус Лібіх (1803−1873) і лікар-хімік Велер (1800- І882) довели, що можна одержувати в лабораторії сполуки, які раніш вважали специфічним продуктом діяльності живих істот.
Лікарське обслуговування в Західній Європі здійснювалось приватними аптеками, які мали в себе лабораторії, а також аптеками монастирськими, державними і благодійними.
Із розвитком хімії виробництво цілого ряду ліків переноситься в лабораторії чи на спеціальні заводи. Так виникає фармацевтична промисловість. З аптечних лабораторій утворилося багато світових фірм («Шерінг» — Німеччина, «Берроус — Белкам» — Англія, «Парк — Де-віс» Америка і багато інших). Аптеки чимраз більше реалізують патентовані засоби.
Заводський характер виробництва повільно позначався на внутрішньоаптечній технології ліків. До XIX ст. багато фармакопей західних раїн містять прописи: теріяки, кашки, цукерки, консерви, згущені соки, оцет, мед та ін. Готували їх в аптеках ручним способом.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой