Жанровое і ідейний своєрідність роману М. Р. Чернишевського «Що робити?»

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Литературоведение


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Жанровое і ідейний своєрідність роману М. Р. Чернишевського «Що робити?»

Считается, що твір Чернишевського «Що робити?» належить до типу утопічних романів. Однак дуже умовна характеристика, оскільки авантюрна зав’язка сюжету додає їй риси детективної повісті, докладний життєпис Віри Павлівни вносить елементи побутової драми, а через рыхлости сюжету, який раз у раз переривається розлогими міркуваннями автора, роман важко втиснути до рамок будь-якої звичної схеми. Місцями автор намагається захопити читача скрупульозним — і безглуздо нудним — підрахунком прибутку, яку отримували зображені їм кооперативні швейні майстерні, або ж засвоює собі піднесений тон, і тоді протягом кількох сторінок роман нагадує поему в прозі. Нерідко автор, подібно суфлеру, вривається в розповідь й ще вимагає звіту своїх читачів: мовляв, чи всі їм зрозуміло? Сам же й зловтішним тоном відповідає: немає, найдобріша публіка, нічого не засвоїла! Якщо підійти до питання жанровому своєрідності цього твору з гумором — точніше, з «чорним гумором», то визначити його можна приблизно таке: це лирико-бытовая фантазія з елементами трагіфарсу на задану тему найкращого благоустрою особистого та громадського життя, написана автором у в’язниці з найкращими побажаннями тим, хто піде його стопам…

Действительно, важко сказати про цей твір серйозно, якщо враховувати всі його жахливі недоліки. Автор та її герої кажуть безглуздим, сокирним і незрозумілим мовою. Головні герої поводяться неприродно, але де вони, як ляльки, слухняні волі автора, котрі можуть примусити їх робити (переживати, мислити) усе, що йому заманеться. У цьому вся ознака незрілості Чернишевського як письменника: справжній Творець творить понад себе, породження його творчої фантазії мають вільної волею, з якої не владний він, їх творець, і не автор нав’язує своїх героїв думки і їх учинки, а скоріш які самі підказують йому той чи інший свій вчинок, думку, поворот сюжету. Для цього потрібні, щоб їх характери були конкретними, мали закінченістю і переконливістю, а романі Чернишевського замість живих людей маємо голі абстракції, яким наспіх додали людське образі. Найбільш вдалий в романі - верб цьому немає нічого дивного — образ злий, жадібною й неосвіченою Марьи Олексіївни, матері Верочки. З її цільним характером щось може вдієш ні сам автор, і його герої. Це на думка, що навіть в Чернишевського був особливих проблем у виконанні цієї фігури, адже жінки, подібні Марье Олексіївні, зустрічаються у житті часто-густо. Зовсім інша — «новим типом» людини. Автор попереджає нас, що такі є, хоча раніше їх ще замало. Але Чернишевському явно хочеться, щоб їх були ще більше, ось і пересолює, наділяючи їх надлюдської витримкою й ангельської добротой…

Трудно судити об'єктивно про ідейний своєрідності книжки, огидно написаної. Проте російський письменник похвалитися не може таким успіхом, яка випала тоді на частку автора «Що робити?». Секрет її - у її моральному вплив на суспільство. Ідейний своєрідність роману зводиться до проповіді нової моралі. Критики, які належали до правому консервативному табору, оголосили роман аморальним, проте чудовий російський богослов А. М. Бухарев (в чернецтві архімандрит Феодор) визнав, що вона за духом — глибоко християнська. Справді, автор приділяє багато уваги аскетичним принципам: Рахметов спить на цвяхах, щоб приготувати себе на перенесенню тортури, він відмовляє собі в усіх людських радощах, і присвячує життя служінню Істині. Як багато нападок викликала проповідь вільного кохання, заперечення ревнощів, заснованої на поганому почутті власності. Проте статева розбещеність процвітала саме серед представників правого консервативного табору — серед гвардійських офіцерів, пустопорожніх поміщиків, важливих чиновників, а зовсім не від в колах аскетично налаштованої революційної інтелігенції. Проповідь свободи кохання тривалістю у романі Чернишевського означає проповідь щирості відчуття провини та цінності любові як єдиного виправдання відносин чоловіків і жінкою. Припинення любові зі однієї зі сторін є припинення сенсу відносин. Тема свободи любові вони мали у Чернишевського нічого спільного з темою виправдання безладних статевих зв’язків. Чернишевський повстає проти будь-якого соціального насильства над людськими почуттями, їм рухає любов до свободи, на повагу до щирості чувства.

И все-таки звичайний читач — просто читач, а чи не революціонер і войовничий мораліст — чи задовольниться подібними поясненнями і зрозуміє, чому йому слід вишукувати гідності в погано написаної книзі. Усім відома летюча фраза Є. Євтушенко: «Поет у Росії - більше, ніж поет!» Але, можливо, було б жити краще, якби кожен у Росії займався своєю справою? Поети й письменники писали б вірші та романи, а громадські діячі займалися б громадської діяльністю!

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із сайту internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой