Епітеліальна тканина

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Епітеліальна тканина

Епітеліальна тканина
Тканина, це історично (філогенетично) утворена система клітин і деяких структур, яка має спільність будови, функції, розвитку.
Розрізняють 4 типи тканин: епітеліальна, сполучна, м"язева і нервова. Кожна розвивається із певних ембріональних зачатків, що і складає їх специфіку структури і функції.
Епітеліальна тканина є пограничною тканиною між організмом і довкіллям. Вона забезпечує захист організму від впливу зовнішнього середовища. Разом з тим крізь епітеліальну тканину здітйснюється обмін речовин між організмом і довкіллям. Розрізняють кілька видів епітелію, але властивість межової структури є у кожному з них.
Епітелій вкриває всю зовнішню поверхню тіла, поверхню травного тракту, дихальних і сечостатевих шляхів, усі серозні оболонки порожнин тіла. Із епітеліальної тканини побудовані нирки, майже усі залози організму, за винятком окремих відділів залоз внутрішньої секреції.
Епітеліальна тканина розвивається із усіх трьох зародкових листків. Із ектодерми утворюється епітелій шкіри, ротової порожнини, рогівки ока, найнижчих відділів сечостатевого шляхуу і залоз цих відділів. Із ендодерми розвивається епітелій, що вкриває внутрішню поверхню шлунково-кишкового тракту, його залози, печінка, підшлункова залоза. Із мезодерми виникає увесь епітелій серозних оболонок порожнин тіла і епітелій сечостатавих шляхів.
Крізь епітелій проходять речовини із одного середовище в інше (наприклад, всмоктування речовин кишковим епітеліеєм, виділення крізь епітелій нирок тощо). Епітелій виконує також функцію захисту (у шкірі захист від механічних впливів, у шлунку — від хімічних і частково механічних). У зв"язку з цим цілісність епітеліального покриву має дуже велике значення.
Епітелій, що утворює залози, продукує секрети і його називають секреторним. Одні залози виводять утворені ним речовини у зовнішнє середовище — на шкіру, у порожнину дихальних шляхів, рота, шлунково-кишковий тракт, порожнини сечостатевих вивідних шляхів, інші виділяють ці речовини (гормони) у кров.
Секрети залоз мають дуже велике значення.
Гормони впливають на обмін речовин. Секрет залоз ротової порожнини, шлункових залоз, кишкового епітелію, печінки, підшлункової залози беруть участь у процеси травлення, здійснюючи розщеплення речовин до їх складових, які можуть засвоюватися у травному апараті. Інший тип секрету, наприклад слиз, захищає епітелій від хімічних пошкоджень, забезпечує формування калових мас у кишечнику, сприяє виведенню пилеподібних часток із дихальних шляхів. Секрет одних шкірних залоз змазує шкіру, інших — забезпечує виведення води, продуктів білкового обміну.
Виділяють велику кількість епітеліїв, бо вони мають різне походження і функції. Але усі вони характеризуються спільними рисами:
1). Це пласт клітин, завдяки чому він може захищати нижні тканини від зовнішніх впливів і здійснювати обмін між зовнішнім і внутрішнім середовищем, порушення цілісності пласта приводить до послаблення його захисних властивостей, до можливості проникання інфекції,
2). епітелій розташований на базальний мембрані, яка відіграє велику роль у прониканні поживних речовин в епітелій з нижніх тканин,
3). епітелій розташований на сполучній тканині, крізь яку до епітелію надходять поживні речовини,
4). епітелій характеризується полярністю, тобто частини клітини (базальні), що лежать ближче до базальної мембрани, мають одну будову, а протилежні (апікальні) — мають іншу, у кожній частині клітини розташовуються різні її компоненти,
5). епітелій має дуже високу здатність до регенерації (відновлення).
Класифікація епітелію
Існують різні класифікації епітелію.
Найчастіше епітелій класифікують за характером будови.
Одно- і багатошаровий. У одношарового усі клітини лежать на базальній пластинці. У багатошарового — лише нижній ряд торкається базальної пластинки. До складу багатошарового епітелію входять різні клітини (циліндричні, шипуваті, пласкі), тому його називають поліморфним.
Одношаровий епітелій може бути одно- чи багаторядним. У однорядного клітини мають однакову форму (кубічні, циліндричні, пласкі) і розташовані у один ряд. Їх ядра розташовані на одномі рівні.
У багаторядного епітелію клітини різної форми, ядра їх розташовані на різних рівнях, кількома рядами.

Епітелій
покривний покривний залозистий
одношаровий багатошаровий
/
однорядний багаторядний здатний роговіти
(нездатний роговіти
плоский перехідний
циліндричний
кубічний

Особливості будови клітин епітелію.
Епітеліальні клітини щільно сполучені одна з одною, що зумовлює міцність епітеліального пласта. Сполучення відбувається за допомогою аморфної (безструктурної) речовини, яка лежить між ними. Міцність забезпечуєт і зв (язок клітин одна з одною за принципом «шип — гніздо» (видимі лише під електронним мікроскопом), тобто вирости однієї клітини впинаються у заглиблення іншої, сусідньої.
Спеціалізовані структури епітеліальних клітин виникають у зв (язку з особливостями їх функцій. Клітини можуть мати мікроворсинки, війки, джгутики, тонофібрили, вп (ячування мембрани у базальній частині клітини.
Мікроворсинки — дрібнесенькі вирости цитоплазми на вільній, не зв (язаній з базаьною мембраною поверхні клітини. У складі однієї клітини їх налічуть до 3000. Така велика кількість мікроворсинок збільшує робочу поверхню клітин. Мікроворсинки мають епітелії кишечника, канальців нирки, тобто клітини, які здійснюють всмоктування.
Війки — тонкі рухливі вирости поверхні клітин миготливого епітелію і епітелію статевих шляхів. Це вирости цитоплазми, у яких розташовані нитки, які сполучені з видозміненими центріолями. Війки постійно і швидко скорочуються, завдяки чому створюється рух рідини (слизу). Так переміщується пил у дихальних шляхах, гамети у статевих шляхах.
Джгутики — є апаратом руху чоловічих статевих клітин, за будовою нагадують війки.
Тонофібрили — нитчасті структури, які лежать у цитоплазмі клітин. Вони складаються із ланцюгів білковіх молекул. Забезпечують міцність епітеліальних клітин.
Вп (ячування мембрани у базальній частині властиві клітинам канальців нирки, слинних залоз тощо, яким необхідний великий контакт з базальною пластинкою.

Приклади епітелію
Одношаровий (однорядний) плаский епітелій — мезотелій.
Має мезодермальне походження, вистилає поверхню навколосерцевої сумки, поверхню листків плеври, очеревини, сальника. Має межову (відділяючу) і секреторну функції. Утворюючи гладеньку поверхню полегшує ковзання органів (серця, легень, кишечника) у порожнинах, перешкоджає утворенню спайок між органами. Спайки утворюються тоді, коли цей епітелій руйнується. Крізь мезотелій відбувається обмін речовин між рідиною вторинних порожнин тіла і кровоносними судинами сполучної тканини, на якій він лежить.
Одношаровий кубічний епітелій. Клітини однакові, кубічної форми з круглими ядрами в центрі. Цей епітелій розвивається з усіх трьох зародкових лістків і розташовується у канальцях нирок, у дрібних протоках залоз, дрібних бронхах легень. Виконує всмоктувальну, секреторну та межову функції.
Одношаровий циліндричний, або призматичний, епітелій. В основному ендодермального походження, розташовується на внутрішній поверхні шлунково-кишкового тракту, жовчевого міхура, вивідних протоках печінки, підшлункової залози.
У кишечнику і жовчевому міхур епітелій має багаточисельні вирости цитоплазми — мікроворсинки. Вони збільшують поверхню клітин для всисання. У кишечнику є бокалоподібні клітини, вони виділяють слиз. Такі клітини є і у шлунку. Слиз — захист. У вивідних протоках печінки і підшлункової залози циліндричний епітелій виконує межову функцію.
Відокремлено стоїть циліндричний епітелій мезодермального походження, що вкриває внутрішню поверхню яйцеводів і матки. Він має мікроворсинки і миготливі війки, які сприяють просуванню статевих клітин.
Одношаровий багаторядний миготливий епітелій. Його клітини мають різну форму і висоту, відповідно їх ядра розташовані на різних рівнях, утворюючи кілька рядів. На клітинах є миготливі війки. В цьому епітелії виділяють 3 типи клітин: миготливі, короткі і довгі вставні. Вставні клітини лежать на базальній пластинці своєю широкою частиною, а миготливі - вузькою. Вставні клітини до поверхні епітелію не доходять. Зустрічають і бокалоподібні клітини, які виділяють слиз, що утворює слиз на поверхні епітелію. Цей епітелій вистилає повітроносні шляхи і має ендодермальне походження. Функція — захист і відмежування. На клітині є до 250 війок, рухи яких і забезпечують виведення пилу із дихальних шляхів.
Багатошаровий поліморфний нездатний роговіти епітелій. Три шари клітин: базального, шипуватого і плаского. Базальний шар складається із клітин циліндричної форми. Це ростовий, або камбіальний, шар, тобто за його рахунок заміщуються відмерлі клітини.
Другий шар має клітини неправильної багатокутної форми. У них багато протоплазматичних відростків з десмосомами. У цитоплазмі є тонофібрили — надають механічної стійкості.
Третій шар — шар пласких клітин, які закінчують свій життєвий цикл і злущуються. Цей тип епітелію зустрічається у рогівці, частково у порожнині рота, стравоході.
Багатошаровий поліморфний здатний роговіти епітелій. Вкриває шкіру, деякі сосочки язика тощо. Складається із кількох десятків шарів, які можна об (єднаті у 5: базальні клітини, шипуваті клітини, зернистий шар, блискучий і роговий.
Базальний шар і шипуватий називають ростковим — вони активно розмножуються.
Зернистий шар складається із сплющених клітин, у яких містяться зерна кератогіаліну — фібрилярного білка. Блискучий шар складається із клітин пласкої форми, у цитоплазмі яких знаходиться белкова речовина елеідин. Кератогіалін і елеідин поступово перетворюються в кератин (рогова речовина). Клітини рогового шару складаються із рогових пласких лусок. Вони заповнені роговою речовиною і повітрям. Поступово вони злущуються.
Перехідний епітелій. Залежить від рівня розтягування органу. Вистилає порожнини органів видільної системи (лаханки, сечоводи, сечовий міхур), які змінюють свій об (єм при заповненні. Є тут два шари: базальний і покривний. Базальний складається із дрібних темних і великих світлих клітин (розташовані між дрібними). Покривний складається із великих сплющених клітин. Такі вони при розтягуванні органа. При скорочуванні клітини стискаються і ніби випинаються назовні, нагадуючи при цьому багаторядний епітелій.
Залозистий епітелій. різний бо виконує різні функції. тобто секретує різні речовини. Їх розглянемо при розгляді залоз.

Сполучна тканина

Розвивається із мезенхіми. Своєрідної тканини — блукаючих клітин що вивільняються із усіх зародкових листків. Мезенхімні клітини ембріону у своєму розвитку можуть округлятися і перетворюватися у вільні рухливі клітини, які розташовуються у рідкій або напіврідкій проміжній речовині. Разом з тим можуть виникати мало рухливі або нерухливі клітини: які виробляють більш-менш щільну міжклітинну рідину. В результаті цього утворюються різні види сполучної тканини.
Зформована сполучна тканина складається із клітин і добре вираженої міжклітинної речовини. Кількість клітин і волокон та міжклітинної речовини дуже варіюють у різних сполучних тканин.
Міжклітинна речовина продукується клітинними елементами. Міжклітинна речовина може мати і самостійне значення, надаючи певних властивостей тій чи іншій тканині. Наприклад міцність кісткової тканини цілком залежить від міжклітинної речовини. В ній відбуваються основні процеси кісткової тканини.
Сполучна тканина повсюдна. Підстилає епітелій, оточує судини, з якими вона пов (язана генетично і функціонально.
Функції сполучної тканини.
1) трофічна — бере участь в обміні речовин,
2) захисна — здатність до фагоцитозу та формування імунітету,
3) механічна (опірна) — утворює зв (язки, сухожилля, хрящі, кістки. Разом із судинами основу багатьох органів.
Маючи велику здатність до регенерації бере участь у загоюванні ран, утворюючи сполучнотканинні рубці.
Сполучна тканина має дуже багато перехідних форм тому її класифікація дуже складна і частіше всього грунтується на функціях.

Сполучна тканина

Трофічні тканини Опорно-трофічні тканини Опорні тканини
Кров Лімфа / (Хрящі Кістки
Спеціальні Рихла Щільна
види: рети- Сухожилля
кулярна, (зформована) і
жирова, незформована
пігментна
Звичайно, такий поділ досить умовний.
Однією з сполучних тканин є кров.
У людини крові 6−8% маси тіла. В середньому це 4,5−5,5 літрів. Складається із проміжної речовини, якою є плазма крові, та форменних елемнтів. В (язкість крові - 5, плазми крові 1,7−2,2. Питома вага крові - 1,050−1,060, еритроцитів — 1,090, плазми — 1,025−1,034. Осмотичний тиск крові - 7,6 атм. Температура замерзання нижче «0» на 0,56−0,58 (С. рН крові коливається в межах 7,35−7,40.
Плазма крові містіть 90−92% води і 8−10% сухого залишку. У плазмі є білки — 7−8% сухого залишку, вуглеводи -0,12%, жири — 0,7−0,8%, мінеральні речовини — 0,9%. Серед білків — альбуміни ((4,5%), глобуліни (2−3%), фібриноген (один з глобулінів, 0,2−0,4%).
Функції: транспортна (дихальна, живлення, виділення, регуляція тощо) та захисна (фагоцитоз та утворення антитіл, зсідання).
Кров знаходиться у тісному контакті з тканинною рідиною і лімфою, забезпечуючи гомеостаз тканин.
Гематокрит: 40−45% форманних елементів і 55−60% плазми.
Серед форменних елементів: еритроцити, лейкоцити і тромбоцити.
Еритроцити — 4−7. 1012 у літрі. Частина з них у депо. Двоввігнуті диски діметром 7−8,5 мк. Безядерні клітини. Червоного кольору надає гемоглобін — складний білок із Fe. Транспорт кисню. Живуть 2−3 місяці.
Лейкоцити (білі кров (яні клітини), ядерні. 3−9. 109 у літрі. Основні функції лейкоцити виконують поза межами кровотоку — у тканинах. Вони проникають між клітинами ендотелію, потрапляють в сполучну тканину, можуть проходити і між клітинами епітелію. Лейкоцити — це фагоцити. Лімфоцити беруть участь у формуванні імунних тіл. Здатні до активного переміщення (хемотаксис). Виділяють зернисті (гарнулоцити) і незернисті (агранулоцити).
Гранулоцити: еозинофіли, базофіли і нейтрофіли.
Агранулоцити: лимфоцити (активна участь у формуванні імунітету — утворення антитіл) і моноцити (фагоцити — макрофаги).
Процентне співвідношення різних лейкоцитів складає лейкоцитарну формулу, яка має значення для уточнення діагнозу хвороби.
Кров (яні пластинки (тромбоцити) дрібні безбарвні тільця 2−5 мк. Це ділянки цитоплазми кровотвірної тканини. Мають значення у зсіданні крові. 200−400. 109 у літрі.
Клітини крові утворюються із стовбурних кровотвірних клітин. Це малодиференційовані клітини: які дають початок усім видам кров (яних клітин. Еритроцити, гранулоцити, моноцити, тромбоцити утворюються у червоному кістковому мозку, а лімфоцити у лімфатичних вузлах і селезінці. В селезінці людини можуть виникати і інші лейкоцити, тромбоцити і еритроцити.
Лімфа — між кровоносними капілярами і клітинами тканин, у прошарках сполучної тканини є проміжки (міжклітинні щілини), які заповнені міжклітинною рідиною. Ця тканинна рідина утворюється за рахунок проникнення речовин із кровоносних капілярів та виділення клітинами своїх продуктів. Значна частина міжклітинної рідини повертається у кров (яне русло, а частина її надходить у лімфатичні капіляри і перетворюється у лімфу. По лімфатичних капілярах лімфа надходить до лімфатичних вузлів. Тут вона збагачується лімфоцитами і моноцитами.
Лімфатичні узли є органами імунної системи. Розрізняють кілька типів вузлів. До вузлів першого етапу підходить 6 і більше приносних лімфатичних судин, виходить — 2−4 виносні судини. Виносні судини приносять лімфу у вузли другого етапу, а звідси до наступних етапів. Розміри лімфовузлів різні - 0,5−1 (50−75 мм. Кожний вузол має сполучнотканинну капсулу, від якої до сусідніх тканин відходять тяжі до сусідніх тканин. Місце виходу судин у вузлі називають його воротами — тут є невелике заглиблення. Внутрішня тканина (строма) вузла розташована між сполучнотканинними тяжами, які зв (язані із зовнішньою капсулою. Строма побудована із ретикулярних волокон і ретикулярних клітин, які утворюють тримірну сітку з петлями різної величини і форми. У петлях ретикулярної тканини розташовуються клітинні елементи лімфоїдного ряду.
Рихла незформована сполучна тканина супроводжує кровоносні судини, тим самим присутня у кожній ділянці органа. Основа багатьох органів побудована із цієї тканини.
Міжклітинна речовина цієї тканини включає в себе основну речовину, колагенові, еластичні і ретикулінові волокна.
Основна (аморфна) речовина гомогенна — мукополісахариди з білками. Від рідкого до желеподібного стану.
Колагенові (клейдающі) волокна — смужки або стрічки товщиною до 12 мк. Білок — колаген.
Еластичні волокна (білок — еластин) — гіллясті нитки, які анастомозують між собою.
Ретикулінові, або аргирофільні, волокна розташовані у вигляді сітки.
Клітинні елементи рихлої сполучної тканини дуже різн різноманітні.
Фібробласти
гістіоцити
тучні клітини
плазматичні клітини
адвентиціальні клітини
пігментні клітини
жирові клітини
Хрящова тканина. Розвивається із мезенхіми — має клітини і волокна, які розташовані у щільній основній речовині. У хрящах міжклітинної речовини більше ніж у щільній сполучній тканині. Хрящ вкритий охрястям, яке утворене хондробластами. За їх рахунок хрящова тканина росте. Ріст хряща може здійснюватися і за рахунок розмноження молодіх клітин самого хряща. У хращі відсутні кровоносні судини, його живлення відбувається за рахунок охрястя, у якому дуже багато кровоносних судин.
Виділяють гіаліновий, еластичний і волокнистий хрящі.
Гіаліновий — суглобові поверхні, дихальні шляхи.
Еластичний — вушна раковина, надгортанник, ріжкоподібний і клинопо-дібний хрящі гортані. В ньому більше еластичних волокон, які мають різноманітні напрямки і утворюють густу сітку.
Волокнистий — міжхребцеві диски, симфиз лобкових кісток, місця прикріплення зв (язок, сухожиль і великих м (язів до кісток. У цьому хрящі волокна ідуть пучками паралельними рядами.
Кісткова тканина. Утворюється із мезенхіми. Міжклітинна речовина провапнована. Вона містить волокна і неорганічні солі (кальцію, фосфору, магнію тощо). Волокна типу колагену — осеїн.
У міжклітинній речовині розташовані порожнини, сполучені тоненькими кістковими канальцями. У них розташовани остеоцити — не здатні до поділу відростчасті клітини із слабко вираженими органелами.
Другий тип клітин кісткової тканини — остеобласти. Це кісткоутворюючі клітини. Виділяючи міжклітинну рідину і замуровуюючись у ній, вони перетворюються у остеоцити. Тобто у зформованій кістці остеобласти є лише у ділянках регенерації кісткової тканини.
Ще один тип клітин кістки — остеокласти — багатоядерні клітини великих розмірів. Їх цитоплазма містить багато лізосом. Клітини утворюють мікро-ворсинки, які спрямовуються у напрямку руйнування хряща чи кістки. Остео- класти руйнують частину остеоцитів «підправляючи» структуру кістки.
Розрізняють перетинчасту і пластинчасту кісткову тканину. У перетинча-стій у основній речовині у різних напрямках проходять товсті пучки осеїнових волокон. Без певної орієнтації розташовані і остеоцити. Такі кістки криші черепа, частина ключиці.
Пластинчаста кістка побудована із пластинок. Кожна пластинка — це паралельні ряди осеїнових волокон, між якими розташовані остеоцити. У основній масі кістки пластинки розташовуються у вигляді трубочок вставлених одна в одну — остеон (гаверсова система). У двох сусідніх пластинках пучки волокон ідуть у взаємоперпендикулярних напрямках, що надає кістці великої міцності. Між остеонами розташовуються вставні пластинки.
М (язева тканина. Всякі рухи у людини і тварин забезпечуються м (язами. М (язи скорочуються завдяки наявності у них скоротливих структур — міофибріл.
Розрізняють посмуговану, не посмуговану, серцеву та спеціалізовану (міоепітеліальні клітини, які оточують секреторні відділи молочних, слинних, потових залоз і сприяють видавлюванню із них секрету, мускулатура зіниці і ціліарного тіла ока — змінюють кривизну кришталика) м (язеву тканину.
Не посмугована (гладенька мускулатура) м (язева тканина входить до складу усіх внутрішніх органів (крім верхнього відділу стравоходу, кінцевого відділу товтої кишки та діафрагми). Розвивається із мезенхіми. По- будована із клітин — міоцитів, веретеноподібні або зірчасті, L = до 100 мк. У них багато міофібрил, які складаються із протофібрил. Міофібрили забезпечують скорочення тканини. Скорочується ціла група міоцитів одночасно, скорочення відбувається недовільно, за характером — це тонічні скорочення. Міоцити оточені прошарками сполучної тканини, у яких ідуть кровоносні судини.
Посмугована м (язева тканину утворюється із мезодерми. Із неї побудовані м (язи скелетні, рота, язика, глотки, гортані, верхня частина стравоходу, діафрагми, мімічні, зовнішнього відхідникового сфінктра. Скорочується довільно. Побудована із волокон симпластичної будови.
Є смугасті м (язи білі (повільні) і червоні (швидкі). Це від міоглобіну, який забезпечує м (яз О2.
М (язеве волокно має L від кількох мм до 10−12 см. Має форму циліндра.
Волокно вкрите оболонкою — сарколемою, яка має власне оболонку м (язевого волокна (цитоплазматична мембрана) і сітку колагенових волокон, які щільним шаром вкривають м (язеве волокно. Волокно має багато ядер, розташованих під сарколемою, і мітохондрій (саркосом). Саркосом більше у волокнах, які мають велику рухливу активність.
Основним компонентом м (язевих волокон є міофібрили — пучки безперернвих волокон, які ідуть від одного кінця волокна до другого паралельно осі волокна. Міофібрили складаються із товстих (міозин) і тонких (актин) протофібрил. Вони частково перекриваються. Функціональною одиницею міофібрили є саркомер — ділянка між двома смужками Z (телофрагми). Z смужка — це мембрана до якої прикріплюються молекули актину.
Скорочення м (яза здійснюється завдяки руху (ковзанню) молекул актину і міозину однієї по відношенні до іншої.
Особливе місце займає серцевий м (яз. У ньому між м (язевими волокнами є анастомози. М (язеве «волокно» у цьому м (язі складене із клітин. Вставні пластинки (межі сусідніх клітин) пересікають м (язеві волокна. В пластинках закінчуються міофібрили клітин, тобто міофібрили однієї клітини не проникають у сусідню. Кожна м (язева клітина також має сарколему, сарко- плазму з міофібрилами і ядром в центрі. Міофібрили мають смугастість як і у скелетних м (язів і розташовуються рідко по під краєм клітини. По анастомозам вони переходять із одного «волокна» в інше. Такий вузькопет-листий синцитій сприяє повному і сильному скороченню серця.
У клітинах багато мітохондрій. Кожне «волокно» оточене тонковолокнистою сполучною тканиною з кровоносними судинами.
Нервова тканина розвивається із ектодерми і складається із двох компонентів — нервових клітин і нейроглії.
Нейроглія здійснює опірну, трофічну, секреторну і захисну функції. Є два типи нейроглії: макро- і мікроглія.
Макроглія (утворюється із ектодерми) поділяється на епендиму, астроглію і олігодендроглію.
Епендима вистилає спинномозковий канал, шлуночки мозку. Крім вистилки бере участь в утворенні спинномозкої рідини.
Астроглія — утворює опірний апарат центральної нервової системи. У клітинах багато мітохонджрій, що свідчить про їх участь у обмінних процесах.
Олігоденроглія — утворює оболонки нервових волокон, входить до складу рухових і чутливих нервових закінчень. Здійснює трофіку нейронів, що оточує, отримуючи поживні речовини від кровоносних капілярів. Мають значення в проведенні нервових імпульсів.
Мікроглія (утворюється із мезенхіми) складається із рухливих відростчастих клітин, які виконують фагоцитарну функцію.
Нервові клітини складаються із тіла та відростків. Розрізняють два типи відросткі: короткі - дендрити та довгий — аксон. Довжина відростків дуже варіює - від кількох мікронів до 1,5 м.
Характерною ознакою нервових клітин є наявність у специфічних структур — речовина Нісля і нейрофібрили. Тільця Нісля свідчать про здатність нервових клітин синтезувати білки. Нейрофібрили розташовуються у тілі клітини у вигляді сітки, а у відростках правильними рядами.
За характером розташування відростків нервові клітини поділяють на уніполярні, біполярні, мультиполярні та псевдоуніполярні. У уніполярних є один (як правило довгий) відросток. У біполярних їх два, або бильше, але вони розташовані на двох полюсах. У мультиполярних нейронів відростків багато і великий за розмірами може не відрізнятися від малих. У псевдоуніполярного нейрона є лише аксон, який ділиться на два — один іде на периферію, а інший до ц.н.с.
За функціями нервові клітини поділяють на рухові, чутливі (частіще це псевдоуніполярні) та вставні або проміжні (мультиполярні).
Нервові волокна — відростки нервових клітин, які вкриті оболонками із нейроглії. Центр волокна становить відросток нервової клітини (осьовий циліндр — аксон). Розрізняють м (якотні і безм (якотні нервові волокна.
М (якотні (міелінові) мають складну оболонку. Одна її частина має міелін (міелінова оболонка), який має шарувату будову. У ній чергуються концентричні шари ліпідів і білків. Друга частина оболонки називається шванівською або неврилемою. Межі між сусідніми шванівськими клітинами називаються перехватами Ранв (є. Тут мієліну немає.
Безм (якотні нервові волокна мають лише шванівські клітини, які утворюють тяжі цитоплазми. У цих тяжах проходить кілька осьових циліндрів.
М (якотні і безм (якотні нервові волокна, оточені сполучною тканиною, утворюють периферичні нервові стовбури (нерви), які на периферії галузяться і зрештою утворюють чутливі чи рухові закінчення.
Нервові закінчення. Чутливі нервові закінчення (рецептори) — це кінцеві розгалудження відростків чутливих нейронів. Вони є у всіх тканинах організму і сприймають різноманітні подразнення (больові, температурні, хімічні, механічні тощо). Є прості рецепторі і складні. Прості - це безм (якотні розгалудження дендритів. У складних є клітини глії. Деякі з них утворюють ще і капсули із сполучної тканини. Це капсульовані нервові закінчення. Клітини глії відіграють певну роль у трансформуванні енергії подразнення у нервовий імпульс.
Рухові (моторні) кінцеві закінчення утворені кінцевими галуженнями аксонів моторних клітин, тіла яких розташовані у рухових ядрах спинного чи головного мозку. Із іннервованою тканиною нервове закінчення утворює синапс. У складі синапсу виділяють пре- (мембрана аксона) і постсинаптичну (мембрана іннервованого органа) та синаптичну щілину. Передавання імпульсу у синапсі відбувається за рахунок медіатора, який виділяється пресинаптичним утворенням.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой