Социальный конфлікт у селі під час колективізації (за романом Б. Можаева «Чоловіки і баби»)

Тип роботи:
Реферат
Предмет:
Літературознавство


Дізнатися вартість нової

Детальна інформація про роботу

Витяг з роботи

Социальный конфлікт у селі під час колективізації (за романом Б. Можаева «Чоловіки і бабы»)

В романе-хронике «Чоловіки і баби» Борис Можаев показує, як порушується звичний спосіб життя села, лише початківця розвиватися завдяки непу, з початком кампанії масового створення колгоспів. Дія роману посідає кінець 1929, — початок 1930 року, цебто в найгостріше період розкуркулювання й суцільний колективізації. Письменник показує, щоб ці події призводять до глибокому соціальному конфлікту у російській селі.

Для цього у романі великим планом даються конфліктуючі боку: місцеві, районні і окружні керівники, котрі прагнуть стати лічені дні провести колективізацію, і трудове селянство. Незаконні дії керівників призводять до бунту, опору селян, чий життєвий уклад валився, а нажите непосильною працею добро фактично конфіскувалося.

Секретарь місцевої партосередку Сенечка Зенин — з людей, торопящих історію, мислячих однозначне й категорично. Місцева церква йому дурдом, придатний складу, він не пов’язує її з власними традиціями сільського життя. І він не може зрозуміти, що закриття церкви у власних очах селян просто компрометувало його у його особі всю радянську владу. Цей чоловік живе лише політичного кон’юнктурою: «Яка тепер узята лінія головного напряму? — запитує він. — Лінія на загострення класової боротьби. Поки тримається така лінія, треба встигати проявити себе загостренні». Зенина не бентежить ніяке з доручень згори — він без докорів сумління відразу готова його виконати. «Ви що, комарики-сударики? Отримали бойове завдання й розгубилися? — запитує його в своїх помічників і їх наставляє. — Ех ви, телята на приводу класового ворога.

Быками треба ставати, ревіти і землю рити… «

Рвением вислужитися перед вищестоящими вона й член окружкому Наум Ашихмин, син розореного татарина. Попри свою купецьке минуле, вважає себе пролетарем. Мрія його життя — просунутися керівником. Коли Ашихмин потрапив в агітпроп Рязанського окружкому, «вирішив довести, що вміє у газету писати чи читати лекції, а й діяти рішуче і нещадно. Він навіть псевдонім собі придумав — Шалений». Ашихмин, найзатятіший прибічник розкуркулювання заможних селян, вважав себе справжнім борцем за соціалізм.

Держать людей страху — головний принцип керівництва Никанора Возвышаева. Щоб зупинити забій худоби, він самовільно вводить штраф у п’ятиразовому розмірі з конфіскацією майна, без санкції прокурора заарештовує людей. Стиль його керівництва ми бачимо тому, як і наставляє своїх підлеглих проводити суцільну колективізацію: «Не вигадки наші, а керівна директива, спущений самим товаришем Кагановичем.

Снисхождения нікому нічого очікувати… Протягом трьох днів вам терміну… 20 лютого повинні бути в колгоспах! Не проведете вчасно кампанію — захопіть з собою сухарі. Назад не повернетеся".

20 лютого в Тихановском районі - районі суцільний колективізації - усі мають були розпочати колгосп. Але мужики вперлися, відмовлялися здавати насіння. Возвышаев дає команду збивати замки з комор, брати селян під арешт, штрафувати. Це викликало величезну хвилю обурення. Чоловіки в Веретье переламали громадські годівниці і втекли до лісу, на селі Красухине побили Зенина і його передачі під арештом, годівниці розбили, магазини розграбували, насіння розтягнули. У Желудевке повибивали вікна в сільраді, спалили папери.

Крестьяне було неможливо прийняти насильницьку колективізацію, особливо таку, якою її розуміли згадані вище керівники. Те, що у романі цим останнім приділено досить великий увагу, говорить про глибині за авторський задум. Ашихмин, Возвышаев, Зенин — це нове соціальний тип. Це люди, які можуть на будь-які протизаконні дії, виконуючи директиви згори. Дії таких покупців, безліч сприяли соціальному конфлікту у селі під час колективізації. Бо, що Можаев садить для тихановских коллективизаторов на лаві підсудних, підкреслює авторську думка про лукавстві вищого керівництва країни, намагався відмежуватися від злочинів.

Над причинами того що відбувається замислюються такі герої роману, як вчитель Дмитро Успенський, Марія Обухова, Озимов. У суперечці з Ашихминым Дмитро Успенський доводить: «Одна річ — дореволюційний кулак, зовсім інша річ — післяреволюційний. Земельні наділи по їдцям нарізані. Якщо всі його багатство від власної праці і від казенного наділу, то й що за кулак?.. Де, з який корови закінчується крестьянин-середняк, а починається кулак… Де та статут чи навіть паперова директива, яка визначала б розмір кулацкого господарства? Раніше у Росії кулаком називався баришник, лихвар, перекупник, а не хлібороб…» Успенський називає активістів колективізації «недобитками Иудушки», звинувачуючи їх переважають у всіх беззаконня, якими супроводжувалася кампанія з розкуркулюванню.

Глубже розкрити коріння виниклого в селі конфлікту допомагає образ Андрія Івановича Бородіна, якого зарахувати до центральним постатям розповіді. Цьому селянинові чужа жага накопичення. Дружину свою, яка вмовляє його розвести корів, купити сепаратор, не слухає. Він любить природу, луки, коней. Руда кобилка Веселка — його втіха. Відвести в загальний стан, як і іншу живність, він неспроможна. Тому Бородін вирішує не розпочинати колгосп. «Інакше біда, що колгоспи створюють; біда, що роблять їх по-людськи, — усє скопом валять: інвентар, насіння, худобу на загальні двори зганяють, всю, до кур», — говорить він про.

Несмотря те що, що Андрію Йвановичу входить до складу сільради, він відмовляється брати участь у раскулачивании, бачачи, як руйнується у своїй життя селян: «Якщо ви і самі судіть, не спитавши світу, то самі й наводите у виконанні свої постанови. Я вам не виконавець™ Хто кулак, хто ж дурень — визначає сход, а чи не група бідноти». Натомість Ашихмин бере Бородіна під варту.

Протест Андрія Івановича настільки глибокий, що він навіть слухає свого брата, як і раніше, що досі законом життя жінок у їхній родині було стати завжди разом, бо тільки можна чогось домогтися. Максим Бородін вмовляє її розпочати колгосп: «Ну одягнемо ці ихние колгоспні шинелі так армяки… Поносим рік, інший. І все-таки побачать, що у колінах тиснуть. Ну посміються так скинуть. За старе візьмемося, за своє исконное-посконное». Але брат однаково не погоджується у колгосп. Йому ця сама «исконное-посконное» найдорожче, і не збирається у угоду комусь змінювати своє життя.

Мне здається, що саме тому у селі під час колективізації виник такий гострий конфлікт. Адже більшість селян бажали розставатися з звичним їм життям, який було закладено ще їхніми пращурами. Саме звідси у відповідь

Б. Можаев у своїй романі. Дії колгоспних активістів були спрямовані проти селян, джерелом добробуту яких було тяжка праця зорі до зорі, вміння ведення господарства, особиста заінтересованість в результатах своєї роботи. У цьому тримається російське селянство і це викликало таку ворожість прибічників колгоспного укладу. Гадаю, що Б. Можаев у своїй романі «Чоловіки і баби» зміг показати як сам конфлікт в селі під час колективізації, але і корені цієї конфлікту.

Список литературы

Для підготовки даної роботи було використані матеріали із сайту internet

Показати Згорнути
Заповнити форму поточною роботою