Португальская література

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Литературоведение


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Португальская литература

Древнейшими пам’ятниками португальської літератури, окрім дійшли до нашій нечисленних уривках так зв. коссант (cossantes) — ліричних віршів, виниклих внаслідок схрещення церковної та традиційної народної пісенних традицій, — є поетичний доробок галисийско-провансальской школи XIII-XV ст. Результат южно-французских культурних впливів, школа ця, воспроизводившая на галісійському наріччям характерні для поезії провансальських трубадурів віршовані жанри, в феодально-аристократических португало-испанских колах, маючи своїми представниками кастильського короля Альфонса X (розум. 1290), — галисийская лірика була придворної при кастильском дворі, — ряд принців крові, багатьох поетів у складі придворної інтелігенції та т. буд. Поезія їх, перейнята мотивами любовного млості, куртуазної чутливість проблеми та містичного символізму, сягнула свого розквіту при королі Динише (Diniz, 1279−1325). Поетичними склепіннями цієї епохи є кілька «Піснярів» (Cancioneiros). у тому числі найвідоміші Ажудский («Cancioneiro da Ajuda»), Ватиканський («Cancioneiro da Vaticano»), Колоччи-Бранкути («Colocci Brancuti») і особливо великий «Загальний пісняр» (Cancioneiro Geral), виданий Лісабоні в 1516. Крім любовної і містичної лірики ми зустрічаємо тут також вірші, висхідні до народним пісенним традиціям, і сатири, подражающие провансальським сирвентам.

Дальнейший етап у розвитку португальської поезії відзначений рішучим впливом латинських і італійських зразків. До другої половині XIV в. і сама рання з спроб епічного розповіді - «Поема про битві у Саладо» Афонсо Жиралдеша (Affonso Giraldes). Испано-итальянские і класичні впливу можна розрізнити вже в португальско-галисийских ліриків кінця XIV й конкуренції початку XV ст. Такі Жуан Родригеш де ла Камара, Фернан Кашкисио (Fernam Casquicio), Вашко де Камойнш (розум. 1386), Гонсало Родригеш (розум. 1385), Гарси Фернандеш де Жерена (1340−1400), Масиаш Закоханий (Macias Namorado, перша половина XV в.) і мн. ін. Популярним читанням у цю епоху були лицарські романи бретонського циклу, з них в XIII в. велике поширення отримав «Амадис Гальський» (Amadis de Gaula). Питання вплив португальської розробки цього роману на іспанського «Амадиса» залишається досі відкритим, хоча історико-літературна традиція, і продовжує віддавати першість Португалії.

Из ранніх прозаїків слід сказати короля Дуарте (1391−1438) з його морально-философской енциклопедією «Leal conselheiro» (Вірний радник) і хронікерів Фернана Лопеша (Fernam Lopes, 1380−1460), Гомеш де Азурара (Gomes Eannes de Azurara, 1410 — прибл. 1474), який залишив опис походу на Ґвінея, і Дуарте Гальвао (Duarte Galvão, 1445−1517). Провісниками «золотого століття» португальської поезії можна вважати витончених буколиков Бернардина Рібейро (Bernardim Ribeiro, 1486−1554), автора відомої пасторалі «Menina e moça», і Кристована Фалкао (Christóvam Falcão, 1500−1558), котрі справили значний вплив і іспанську літературу. Так. обр. до середини XVI в. ми бачимо в П. л. всіх характерних для феодально-аристократической поетики жанри. Економічний підйом Португалії у зв’язку з її колоніальної експансією і в Америці, Африці та Азії дав потужний поштовх розвитку її національної культури. XVI в. з права вважається «золотим століттям» П. л. Усі яскравіше позначається вплив італійських ренесансних впливів. Молодий португальський торговий капітал в культурному відношенні прилучається на краще і найбільш вишуканому з те, що можна було знайти в сусідів та суперників. Вишкіл у класиків Аппенинского півострова у поєднанні з неабияким поетичним талантом створила такого великого поета, як Франсишко де Саа де Миранда (Francisco de Sá de Miranda, 1495−1558), автора еклог, ліричних поем і комедій італійського типу, насадителя італійських ритмів і поетичних форм. Його продовжувачами є Діого Бернардеш (Diogo Bernardes, прибл. 1530−1605), Антоніо Феррейра (Antonio Ferreira, 1528−1569), Франсишко Галвао (Francisco Galvão, 1563 — близько 1636) та інші. Визначними представниками португальської буколической поезії були Франсишко Родригеш Лобо (Francisco Rodrigues Lobo, прибл. 1550 — прибл. 1625) і Фернао Альвареш ду Ориенте (Fernão Alvares d’Oriente, 1540−1595). Містика католицизму надихала релігійну поезію Элоя де Саа Соутомайора (Eloi de Sá Soutomaior). Першим португальським драматургом, діяльність якого полягає важлива й у історії іспанського театру, є Жив Вісенте (Gil Vicente, прибл. 1470 — прибл. 1536), автор діалогів на теми і фарсів побутового характеру. Маючи техніку церковного і вуличного театрів пізнього середньовіччя, він враховував й можливості придворного спектаклю у італійському дусі. Наступні португальські драматурги, як Рібейро Шиадо (Antonio Ribeiro Chiado, 1520−1591), Балтазар Диаш (Balthasar Dias), дедалі більш схилялися до італійським комедійним зразкам, пропагандировавшимся особливо Саа де Миранда. Окремо стоїть драматизированная повість Жоржі де Вашконселлуша (Jorge Ferreira de Vasconcellos, 1515−1585) «Эуфрозина», написана під впливом анонімної іспанської «Трагедії про Калісто і Мелибее». Найбільшою постаттю цієї епохи є співак колоніального величі Португалії Луїша де Камойнш (Luis de Camões, 1525−1580), чи, як сьогодні позначати російською, Камоэнс, слагавший урочисті октави португальським завоювань далекого Індійському океані. Його поема «Os Lusiadas» (Лузиады, 1 вид., 1572) поруч із «Звільненим Єрусалимом» Тассо є найбільшим епічним твором епохи Відродження. Основу її становить опис морського походу Васко так Гами на Індію. Жив за десять піснях розповідається про небувалий героїзм португальської флотилії і його капітана, про їхнє випробуваннях, жорстоку боротьбу і великих перемоги в полуденних країнах «в ім'я християнської ще віри і величі батьківщини». Відповідно до правилам класичної поетики, успадкованим переважно в Вергілія, в описуваних подіях найближче участь приймають олімпійські боги. Камоэнс користується також зручними приводами для оспівування колишньої слави Португалії, щедро розсипаючи у всій поемі натяки і сучасні події. Ряд строф поеми відрізняється найбільшим образотворчим майстерністю і ліричним пафосом, преодолевающим канони епічного розповіді. Крім «Лузиад» Камоэнсу належать кращі у португальської поезії сонети, написане у манері Петрарки, оди, еклоги і нарешті три, втім менш примітні, комедії. Творчість Камоэнса стало кульмінаційним пунктом у розвитку П. л. епохи колоніальної експансії; він у даному разі і завершило її, т. до. ряд соціально-політичних умов надалі, до ХІХ століття, мало сприяв літературному успіху країни. У 1580 Іспанія у вигляді насильно нав’язаної унії анексувала Португалію. Португалія втратила значну частину своїх колоніальних володінь, які у руки голландців і англійців, і, нарешті стала жертвою тієї економічної катастрофи, завдяки якому роль країн Піренейського півострова у європейській економічної і політичною життя стала з XVII в. третьорядної. У доля численним поетам і письменникам залишилися лише спогади про минуле велич колоніальної монархії. Звідси ми зустрічаємо ряд епічних поем, написаних у манері «Лузиад», Жеронимо Корті Реал (Jeronimo Corte Real, 1540−1593), Луїша Перейры Брандао (Luis Pereira Brandão), Монзиньо Кеведо (Quevedo), Габріела де Каштро (Gabriel Pereirade Castro, 1571−1632), Франсишко де Са де Менезеш (розум. 1664) тощо. Колоніальна експансія Португалії та пов’язані з її економічними і политич. успіхами в XVI столітті зростання самосвідомості її експансіоністських груп послужили джерелами і матеріалом для розвитку великої історичної літератури. Славні часи заокеанських походів і блискучі царювання королей-завоевателей дали багату поживу уяві переважно історіографів, наприклад Фернан Лопеш де Каштаньеда (Fernam Lopes de Castanheda, 1500 — прибл. 1550). Жоао де Барруш (João de Barros, 1496−1570), Діого до Който (Diogo do Couto, 1542−1616) і мн. ін. Поруч із слід відзначити й зростання літератури подорожей, особливо подорожей зі Сходу. Інші розповідні жанри епохи копіюють переважно испано-итальянские зразки; такі наприклад деякі шахрайські романи. Рицарський роман, идеализирующий колишнє лицарство, заявив себе суперником «Амадиса» по всеєвропейської популярності «Chronica de Palmerim de Inglaterra» (Хроніка про Пальмерине Англійському, 1567) Франсишко де Морайша (1500−1572). У другій половині XVI в., у зв’язку з розвитком католицької реакції, можна спостерігати й певне піднесення релігійно-філософської літератури, представленої містиками Томі де Жезушем (Frei Thome de Jesus, 1529−1582) і Жуаной де Гама (Joana de Gama, розум. 1568).

В XVII в. спостерігається повне збіднення португальської прози і підпорядкування драматургії іспанським зразкам, занепад епічних форм і історіографії, вимушеної культивувати згадки колишньому національному велич. За весь цей період можна лише два-три імені, піднесених над загальним збіднінням. Антоніо Вієйра (Antonio Vieira, 1608−1697) цікавий своїми морально-обличительными листами, проповідями і «Пророцтвами» про сумному майбутньому Португалії. У поезії панують гонгористы (див. «Гонгора») на кшталт Франсишко Мануэл де Мело (Francisco Manoel de Mello, 1608−1666), Антоніо Барбозы Бесейлара (Antonio Barbosa Bacellar, 1610−1663) та інших. З усіх пам’яток літератури цієї епохи найбільшої популярністю користуються так зв. «Листи португальської черниці», належать перу Маріанни Алкофорадо (Marianna Alcoforado, 1640−1673), які своєю ліричної глибиною і тонкощами в окресленню любовної пристрасті.

В напередодні XVIII в. літературне життя Португалії жевріє у численних феодально-салонных академіях, що відбивають літературне виродження. Створення в 1720 Португальській академії та культурна орієнтація на Францію кілька оживили сумну лит-ую дійсність. Франсишко Шав'єр де Менезеш, граф Эрисейра (Francisco Xavier de Menezes, 1673−1743) написав поему «Henriqueida» (Энрикеида, 1741), члени «Товариства аркадийцев» Педро Антоніо Корреа Гарсао (Pedro Antonio Correa Garção, 1724−1772) і Антоніо так Круш е Сілва (Antonio Diniz da Cruz e Silva, 1731−1799) воскресили класичні традиції, і заслужили прізвиська португальських Горація і Піндара. До першої третини XVIII століття належить творчість талановитого драматурга Антоніо Жозе так Сілва (Antonio José da Silva, 1705−1739), сина хрещеного єврея, спаленого на вогнищі за обвинуваченням у иудействе. Повернення до класицизму і натомість політичної реакції та скорочення економічної занепаду свідчить про прагнення певної частини португальської дворянській і буржуазної інтелігенції через звернення до «гармонійної» античності уникнути непривабливій дійсності. У цьому вся плані дуже показовий рецидив буколической і ідилічної поезії у Домингуша Торреш (Domingos Maximiano Torres, 1748−1810), повернення до забутого майстерності сонета і до елегії у Мануела Барбозы дю Бокаже (Manoel Barbosa du Bocage, 1765−1805), вчена посидючість эпика Жозе Агоштиньо де Маседо (José Agostinho de Macedo, 1761−1831) тощо. буд. З’являється і велика група сатириків на чолі з Николау Толентіно д’Алмейдой (Nicolau Tolentino de Almeida, 1741−1811). Найбільшим представником класицизму разом із тим провісником романтичної поезії є Франсишко Мануэл до Нашименто (Francisco Monoel do Nascimento, 1734−1819).

Начало ХІХ століття принесло Португалії численні лиха. Опинившись ареною боротьби між англійцями і французами, шматована громадянської війною, виснажена і розорена країна забуває про літературу. Відродження її пов’язано вже з епохою зростання буржуазного самосвідомості, з епохою глибоких соціально-політичних зрушень, що привели у результаті розширення зрештою до зниження монархії (1910). Перші кроки романтизму на початку ХІХ століття пов’язані з ліберальної громадськістю. Алмейда Гаррет (Almeida Garrett, 1799−1854) пройшов еміграції школу французьких романтиків. Португальський лібералізм з сформованих історичних умов прийняв яскраву национально-патриотическую забарвлення. Наступившему занепаду Португалії та її політичної залежності ліберали протиставляли її минуле. Тому либерально-романтическая література здійснювала завдання ідеалізації цього минулого. У творчості Алмейды Гаррета позначилося звертатися до народної поетичної традиції, в ідеалізації старовини у романі «O arco de Santa Anna», в поемах «Camões» (Камоэнс, 1825) і «Dona Branca» (Дону Бранка, 1826), в драмах «Auto de Gil Vicente» (Ауто Жіля Вісенте, 1838), «Dona Philippa de Vilhena» (Дону Філіппа де Вильена, 1840) і «Про Alfageme de Santarem» (Зброяр з Сантарена, 1842). Продовжувачем справи Гаррета з’явився «португальський Вальтер Скотт» Алешандре Эркулано (Alexandre Herculano, 1810−1877), автор «Легенд і оповідань» (1851), романів «Пресвітер Эурико» (1844) і «Систерский чернець» (1848). Ліберальну і антикатолицьку думку Эркулано розбудовував і у історичних роботах «Історія Португалії» (1846−1853) і «Про походження і установі інквізиції у Португалії» (1854−1859). У поезії значної ролі грали романтик Антоніо Фелисиано Каштильо (Antonio Feliciano de Castilho, 1800−1875) і лірики сентиментального штибу, як, наприклад Франсишко Гомеш де Аморин (Francisco Gomes de Amorim, 1827−1892), автора низки пісень свободи, драми, яка засуджує расову ненависть, тощо.

С середини ХІХ ст. П. л. ввійшла у нову фазу свого існування. Молоде послеромантическое покоління, висловлюючи настрої «бунтівної» ліволіберальної буржуазії, звернуло свої погляди на передову Європу. Центром літературного руху стає Коимбра з її університетом, а главою його — видатний поет, член I Інтернаціоналу, Антеро де Кентал (Antero de Quentales, 1842−1891) разом із філологом Теофілом Брагою (Theophilo Braga, p. 1843). Староромантические традиції але ще надовго зберегли чинність. Поет Томазо Рібейро Феррейра (Tomas Antonio Ribeiro Ferreira, 1831−1901) пише романтико-патриотические поеми на історичному матеріалі, Жоао де Деуш (João de Deus, 1830−1896) висловлює ліричну стихію романтизму на кшталт Мюссе, Антеро де Кентал епатує провінційну Португалію своїм прудонизмом, антиклерикалізмом і оголенням протиріч психіки у сонетах. Утопічний соціалізм, перейнятий мотивами своєрідного містичного анархізму, відрізняє творчість автора поеми «Антихрист» Гомеша Леал (1849−1921). Оригінальним варіантом романтика-патриота з’явився талановитий поет Гера Жункейро (Guerra Junqueira, p. 1850). До ідеологам умираючої аристократії, повелася поваги минулому «шляхетності нації, поверженому у прах перед демократією», слід віднести Луїша де Магальайша (Luis de Magalhães, p. 1859) з його поемою «Дон Себаштьао». Найбільшим представником парнасизма з’явився Антоніо Фейжо (Antonio Feijo, 1862−1917), на яких було ціле покоління модерністів.

Коимбрская школа виховала ряд прозаїків, створили буржуазно-реалистический і натуралістичний роман. До них належать: плідний Камілло Каштелло Бранко (Camillo Castello Branco, 1826−1890), типовий представник дрібнобуржуазного филантропизма, автора низки романів з побуту португальського міста та його соціальних низів, Жулио Диниш (Julio Diniz, 1839−1871) — народник і побутописець провінції. Жозе Мариа де Эса де Кейрош (José Maria de Eça de Queiroz, 1846−1900), найвідоміший у Європі із нових португальських письменників, послідовник Флобера, не перший і найкращий представник психологічного роману П. л., котрий зупинив свою увагу переважно на конфліктів і кризу дрібнобуржуазного свідомості за доби капіталізації країни. Представниками натуралізму з’явилися: Жулио Пинто (1842−1907), Жайме де Ліма (Jaime Magalhães de Lima, p. 1857), Франсишко де Кейрош (Francisco de Queiroz, 1848−1919), Мануэл де Сілва Гайо (Manuel de Silva Gayo, р. 1860), Жоао Граве (João Grave, p. 1872) з його романом із робітничого життя «Os Famintos», Марія Ваш де Карвальо (D. Maria Amalia Vaz de Carvalho, 1847−1920) тощо. буд. Серед новелістів, по більшу частину які зазнали вплив французьких авторів, слід назвати Жулио Машадо (1835−1890), Родріго Паганино (1835−1863), Аугушто Сарменто, Жозе Фиайо де Алмейду (José Fialho d’Almeida, 1857−1912) і Жозе де Тринідаді Коельо (José Francisco Trinidade Coelho, 1861−1908). Драматургія ХІХ століття зробила свій шлях від романтичного історизму школи Гаррета до натуралістичною буржуазної драмі. З авторів цієї групи — найбільш відомі: Фернандо Калдейра (1841−1894), Антоніо Эннеш (1848−1901), Максимилиано де Азеведо (1850−1911), Жозе так Монтейро (1846−1908). Значніша всіх Жоао так Камара (João da Camara, 1852−1908) — драматург великого діапазону, відомий у особливості своїми драмами з побуту минаючої до минулого португальської аристократії. Жулио Данташ (Julio Dantas, р. 1876) — найбільший португальський драматург ХХ століття. Поруч із ним слід назвати Ладислао Патрисио, Франсишко Лажі, Жайме Кортезао, Виториано Брагу та інших представників натуралістичною драматургії.

Литература сучасної Португалії характеризується відсутністю будь-якого центрального і великого течії. Вона, у значною мірою орієнтується на французькі зразки. Войовничий символіст Эуженио де Каштро (р. 1869) замкнулося у колі своїх віртуозних ритмів і умовних, абстрактних образів. Поетичний імпресіонізм і містичну споглядальність культивують поети Раул Брандао (Raul Brandão) і Венсеслао де Морайш. Антоніо Коррейа д’Оливейра (Antonio Correira d’Oliveira, р. 1880) відрізняється відданістю до релігійної романтиці, як і та її одноліток Афонсо Лопеш Вієйра (Affonso Lopes Vieira, p. 1878). Обидва вони широко — поети занепаду романтизму, минулого формальну виучку у символістів.

Литературное покоління 1910 (рік падіння монархії і запровадження республіканського режиму) виросло за умов республиканско-буржуазного режиму, за умов глибокої внутрішньої диференциации буржуазної інтелігенції. На вкрай правому фланзі стоять такі письменники, як поет-містик Антоніо Сардинья і католицький романіст Мануэл Рібейро (Manoel Ribeiro). Виразниками інтелігентської рефлексії є поети Тейшейра де Пашкуайш (Teixeira de Pascoaes) і Жайме Кортезао. Опозиційна література, перейнята часом соціалістичними і пацифістськими мотивами, представлена романами блискучого стиліста Акилино Рібейро (Aquilino Ribeiro) і Піно де Морайша. Соціальним очеркистом, хто стоїть на платформі реформізму, є Эзекиел де Кампуш. Крестьянско-кулацкая ідеологія проникає повісті й оповідання Ипполито Репозо, побутописцем распадающегося селянського укладу є Самуэл Мапа і изобразителем міського дна — Раул Брандао. Новітні літературні течії, як експресіонізм, дадаїзм тощо. буд., знайшли відповідне відбиток й у португальської літературі. Пропагандистом їх є молодий поет, новеліст і критик Антоніо Феро.

Галисийская литература

Середина в XIX ст. стала епохою відродження галисийской літератури, замолкнувшей зі часів короля Диниша та його наступників. Землеробська Галисия висунула по перевазі письменників селянського побуту, ідеологів середнього селянства, й народницькою інтелігенції. У тому числі слід назвати такі імена: Жуан Пинтош (1811−1876), Франсишко Анвон (1817−1878), Жозе Розада і Перейра (1817−1886), і найбільш популярні: Розалія де Каштро (1837−1885) і Валентин Ламаш де Карважал (1849−1906). Едуардо Пондал (1835−1917) і Мануэл Курош Экринеш (1851−1908) відобразили в своїх поемах побут бідноти і дали вперше поетичне оформлення соціальному протесту селянства. З прозаїків найвідоміші Аурелио Рибалта (р. 1864), Мануэл Лугреш і Фрейре (р. 1863), Эраклио Переш Пласер і Франсишка Еррера.

Бразильская література

Литература португальською мовою у Бразилії. Простий Б. л. сягають колоніальної епосі, як у Бразилії панувало рабовласницьке колоніальне господарство, заснований на рабському праці негрів, тісно що з торговим капіталом її метрополії, Португалії, і що спиралося на закріпачення тубільного індіанського населення, зокрема за допомоги духовних місій, які мали країни величезними земельними наділами і були потужним ідеологічним знаряддям колонізаторів Бразилії. У першій половині XVI в. єзуїти виступили із низкою творів духовного характеру. Перші місцеві поети з рабовласницької середовища, на кшталт Бенто Тейшейра Пинто (Bento Teixeira Pinto, 1545−1605), який виступив на 1601 з поемою «Prosopopeia», восхваляющей губернатора Пернамбуко, писали повністю під впливом панівних смаків метрополії, з торговим капіталом якої була й знаттю ця середовище мала. Соціальною основою Б. л. цього часу був панівний клас великих колоніальних помещиков-рабовладельцев. Проте вкрай тяжка становище рабів на цукрових плантаціях, создававшее загрозу для самих основ колоніального господарства, сваволю колониально-помещичьей верхівки у країні й підступи єзуїтів покликали до життя творчість сатирика Грегорио де Маттос (Gregorio de Mattos, 1623−1696).

XVIII століття є, як й у метрополії, епохою розвитку численних літературних «академій», у тому числі найбільш значна заснована в 1763 у Ріо де Жанейро «Arcadia Ultramarina». Літературна продукція цих гуртків теж не виходить за межі суто академічних вправ.

Провинция Минас Жераис (Minas Geraes), де розвинулася гірська промисловість (щоправда, з урахуванням рабської праці), стала осередком руху, який прагнув незалежності країни від Португалії. У літературі рух характеризувалося пошуками національної тематики.

Видными представниками цього течії з’явилися лірики Клаудіо Мануэл так Коста (Claudio Manuel da Costa, 1729−1789), Мануэл Инасио так Сілва Алваренга (Manuel Ignacio da Silva Alvarenga, 1749−1814) і Жозе де Алваренга Пейшото (José de Alvarenga Peixoto, 1744−1793). Головним представником цього літературного руху, талановитим стилизатором народної поетичної стихії був померлий у вигнанні у Африці Томас Антоніо Гонзага (Thomas Antonio Gonzaga, 1744−1809), одне з любовних ідилій якого було переведена Пушкіним російською мовою («З португальського»).

Это рух знайшло також відгук у творчості Жозе Базиліо так Гама (José Basilio da Gama, 1741−1795), який написав «Про Uruguay» (Уругвай, 1769), і Санта Ріта Дурао (José de Santa Rita Durão, 1737−1784), який створив епос «Caramuru» (Карамуру, 1781).

Внедрение іноземного капіталу сприяло за умов загального підйому бегемотів у Південній Америці безпосередньої боротьбі відділення від Португалії (1822). Боротьбу за незалежність очолили ліберальні кола землевладельческой Бразилії («esclarecidos» — «освічені»), пов’язані з іноземним капіталом. Рух на користь літературної незалежності він Португалії знайшов свій вираження у бразильському романтизмі. У той самий час бразильський романтизм склався під впливом європейської, переважно французької романтики. Його найяскравішим проявом було творчість видатного поета Домингос Жозе Гонсалваса де Магальяйс (Domingos José Gonçalves de Magalhães, 1811−1882), автора «Suspiros poéticos» (Поетичні зітхання) і «Mysterios», епосу «Confederação dos Tamayos» (Конфедерація Тамойев — індіанського племені) і трагедій на національні теми. У творах романтиків, гол. обр. з поміщицької інтелігенції, панують звучна фраза і умовні образи: індіанці кажуть мовою інтелігентів тощо. п. Але фон картини — бразильська природа — чудовий; у деяких творах зображуються страждання індіанців життя й трудящих мас. Саме найяскравіші представники цього течії, крім згаданого Магальяйса, — романіст Жозе де Аленкар (José de Alencar, 1829−1877) і львівський поет Гонсалвес Діас (Gonçalves Dias, 1823−1864). Слід згадати елегійного поета Казимиро де Абреу (Casimiro de Abreu, 1837−1860). Вплив Байрона позначилося на творчості Алварес де Азеведо (Alvares de Azevedo, 1831−1852). Боротьба під час визволення негрів-рабів у Бразилії відбилася у творчості Антоніо де Кастро Алвес (Antonio de Castro Alves, 1847−1871), найбільшого бразильського поета (поема «O navio negreiro» — «Невільничий корабель» — та інших.), Жозе до Патросинио (José do Patrocinio, 1854−1905), оратора і як журналіста, і Луїса Гама (Luiz Gama, 1830−1882), поета і оратора (обидва — сини рабинь).

Последняя третину ХІХ століття відзначено «визволенням» негрів (1888) і падінням монархії (1889). Представником республіканського руху на публіцистиці з’явився Силвио Ромеро (Silvio Romero, 1851−1914), виступив із критикою католицькій Церкві і рабовласницької монархії. До цього руху примикав також критик Тобиас Баррето (Tobias Barreto, 1839−1889). Цей період характеризується в бразильської літературі пануванням реалізму і натуралізму. Головним представником реалізму в бразильської літературі з’явився романіст Алуизио Азеведо (Aluisio Azevedo, p. 1857-?). Жорстока эксплоатация «сарингейросов», кабальних индейцев-крестьян на каучукових плантаціях, описана дрібнобуржуазним бунтарем Эуклидес так Кунья (Euclydes da Cunha, 1868−1909). Збіднення міського міщанства породжує поезію Августо дос Анжос (Augusto dos Anjos, 1884−1913), поета з матеріалістичними тенденціями й те водночас песиміста.

Под прямим французьким впливом складається у колах бразильської дрібнобуржуазній інтелігенції, намагається уникнути соціальних протиріч, бразильський парнасизм. Його видатний представник — Олаво Білак (Olavo Bilac, 1865−1918), майстер сонета, естет, культивировавший суб'єктивний ліризм, мотиви язичництва, патріотизму і особливо еротизму.

В тієї ж дрібнобуржуазних колах складається у бразильської літературі символізм, представлений творчістю поэта-негра Крузе Соуза (Cruze Sousa, 1863−1898), бідного чиновника. Вишуканий стиліст, відображає в поемах і нарисах в туманних і заплутаних образах бунтарські настрої негрів. Психологізм знайшов місце у романах Жозе Мариа Машадо де Ассис (José Maria Machado de Assis, 1839−1909); скептик і песиміст, виводить типи разлагающегося суспільства Ріо де Жанейро. Романіст Ліма Баррето (Lima Barreto) зображував життя столичного дрібного чиновництва в передмістях Ріо де Жанейро.

Среди сучасних письменників Бразилії значний інтерес представляє група «режионалистов», побутописців бразильських провінцій, бразильського селянства, зокрема індіанських мас тощо. буд., не єдина проте за своїм соціальним тенденціям. Одне з її головних представників — Алберто Ранжел (Alberto Rangel).

Во час імперіалістичної війни все швидше розвинулася бразильська промисловість і виріс бразильський пролетаріат. Жовтнева революція у Росії вразила нього щонайглибше враження.

Молодой бразильський пролетаріат, яким на початковому етапі ще керували анархісти, оголошує загальні страйки і порушує в 1918 повстання на Ріо де Жанейро. Революционно-пролетарскому табору протистоїть блок великих землевласників, буржуазії і імперіалістів. Ця соціально-політична обстановка диференцирует інтелігенцію. Більшість її виступає проти Жовтневої Революції Росії і близько мало-по-малу перетворюється з «вільнодумних» в клерикалів і апологетів полицейщины. Критики Жаксон де Фігейредо (Jackson de Figueiredo) і Тристао де Атайде (Tristão de Athayde) — найтиповіші представники більшості. Інша невелику частину інтелігенції з дрібнобуржуазних верств орієнтується в революційному напрямі: вона виступає за Жовтневу революцію проти імперіалізму. Однак випадки це розгортається з урахуванням анархізму. Ще перед війною одне із основоположників бразильського робітничого руху, португальський анархіст Неале Васко (Neno Vasco), перекладач гімну «Інтернаціонал» португальську мову, публікує агітаційну брошуру селянам («Georgicas» — «Георгики»), а після війни — книжку синдикализме. По закінченні війни Жозе Ойтисика (José Oiticica) представляє серед анархістів лит-ую і соціальну критику, Эверардо Діас (Everardo Dias) випускає публіцистичні книжки, спрямовані проти католицькій Церкві, а також присвячені життя бразильських в’язниць, а Фабіо Лус (Fabio Luz) пише новели й видаються книжки для дітей, спрямовані проти буржуазного суспільства. Після 1922, з повним правом Комуністичної партії Бразилії, анархізм і анархістська література скочуються на позиції контрреволюції і наприкінці кінців зовсім розпадаються.

Престизм — рух революційної дрібної буржуазії (1925−1926), більшість вождів якого пізніше капітулював перед реакцією, — позначилося у романі «Гомін» (Bruhaha) Педро Мотта Ліма (Motta Lima), приховує під «марксистської» фразеологією правооппортунистическое зміст.

Мятущиеся настрої дрібнобуржуазній інтелігенції, які знайшли собі соціального результату, проявилися у футуризм Жоржі де Ліма (Jorge de Lima) і Мануела Бандейра (Manuel Bandeira).

Общий криза капіталізму, боротьба між кліками полуфеодалов, буржуазії і імперіалістів, боротьба робітників у Бразилії, і розквіт соціалістичного будівництва у СРСР змусили ліве крило дрібнобуржуазній інтелігенції шукати союзу з революційним пролетаріатом. Представниками цього є Ракел де Кейрос (Rachel de Queiros), романістка, яка написала роман страждання кастильського селянства «O quinze» (П'ятнадцять), Озорио Сезар (Osorio César), який написав книжку нарисів про СРСР, що він відвідав, новеліст Афонсо Шмідт (Affonso Schmidt), автор памфлетів на захист негрів й дочку проти імперіалізму.

Большинством дрібнобуржуазній інтелігенції приділяється значну увагу проблемам, що з СРСР, проблемам імперіалістичної війни, фашизму, життя і робітників і селян. Але політичне свідомість цих верств вкрай хитливо. Частину їхніх наближається до Комуністичної партії, тоді як інша капітулює, змінює і пристосовується до реакції. Проблема створення пролетарського керівництва дрібнобуржуазним рухом є для на даний момент центральної.

Рост революційного руху серед бразильського пролетаріату і селянства, й освіту Комуністичної партії Бразилії покликали до життя комуністичну літературу. Часописи й газети Комуністичної партії Бразилії присвячені природно гол. обр. публіцистиці. Однією з найбільших комуністичних органів в Юж. Америці стала бразильська газета «A Classe Operaria» (осн. 1925, з 1929 — нелегальна). Вона розбудила і художественно-литературные сили — з’явилися розповіді, повісті, поеми, критичні статті, пронизані революційної ідеологією.

(Одним із помітних представників молодий революционно-пролетарской літератури Бразилії є Отавио Брандао (Octavio Brandão, р. 1896), підданий в 1931 вигнання 1999-го й живе у Москві. Його перу зокрема належать нариси «Бразильська в’язниця» і цикли віршів, присвячені боротьбі бразильських трудящих мас і соц. будівництва у СРСР (цикл «Поїзд їсти дорогою», див. переклади в «Інтернаціональної літературі», 1934, № 2) — примеч. ред.).

Среди поетів, приєдналися до пролетарського революційного руху, слід відзначити Лауру так Фонсека е Сільва Брандао (Laura da Fonseca e Silva Brandão), яка від суб'єктивної лірики соціальної сатири у вигляді байок і революційним поемам.

Бразильский фольклор надзвичайно багатий піснями, казками, легендами тощо., несхожими велику силу уяви і дуже ліризмом. Ці твори висловлюють часто протест проти жорстокої эксплоатации народних мас (наприклад негритянська народна пісня — «Quilombo» (Киломбо, т. е. укріплений селище білих рабів)).

Список литературы

Для підготовки даної праці були використані матеріали із російського сайту internet

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой