Джордж Гордон Байрон - невтомний, жагучий поет-борець, захисник волі народів і справедливости

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Литературоведение


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Зима 1812 роки англійського народу була сповнена лиха й лише- ний. Багаторічна війну з Францією виснажила державні ресурси, у промисловості настав криза, сільське господарство зв’язки України із неуро- жаем минулого року були забезпечити потреби країни. Народ голо- дав. Хвилювання охопили більшість районів Англії. Різко увеличилос число безробітних. З новою силою спалахнуло рух робочих — разру- шителей машин.

Рух руйнівників машин почався ще 60-ті роки XVIII століття той час, коли почали з’являтися перші фабрики з удосконалений- ными верстатами. Ремісники розорялися; робочі піддавалися на фаб- риках важкої експлуатації; вони вважали, що винуватцями їх лих не є хозяева-капиталисты, не бажаючи машины.

Руйнівники машин називали себе луддитами, членами армії «гені- рала Лудда» — робочого, який, за легендою, перший розбив ткац- кую машину. Робочий клас є ще політично незрілим і знайшов правильних шляхів боротьби з своїми гнобителями. Як вказували Маркс и

Енгельс, рух луддитів було з ранніх фаз класової борь- б пролетаріату проти капитализма.

Небувала сила, з якою спалахнуло рух луддитів в 1811 —

1812 роках, злякала уряд. Воно як вдалося по допомогу поліцейської розправи, але запровадило на дію регулярні армійські частини. У вестмінстер було внесено закону, яким, робочий підняв руку на майно свого гнобителя, приговаривался до смерт іншої казни.

27 лютого 1812 року палата лордів обговорювала цей жорстокий антира- бочий законопроект. Його твердження було вирішено, але палаті приш- лось вислухати у цей самий день жагучу мова, який змусив насто- рожиться присутніх. На трибуну стрімко піднявся ще нікому неознайомлена юнак. Він став на захист переслідуваних ра- бочих-ткачей, єдиною «безсумнівною виною» яких, з його сло- вам, була бідність. Він уверждал, що трудящі Англії, презирливо іменовані «черню», є основою економічного й військової мо- гущества країни. У тиші оратор нервово говорив, що, торець всіх національних багатств, тягне злиденне сущест- вование, переслідується і поліцією, гниє у тюрмах за молейшую спробу відстояти своїх прав, приречений на вимирання… Звідси, з трибу- ны палати лордів він сміливо затаврував англійське уряд як ре- акционное і криваве. Закликаючи позбавити народ «від благодіянь багнета і шибениці» і відхилити білль про страти, оратор попереджав, що прийняття нелюдського антирабочего закону неминуче призведе до поглиблення громадського конфликта.

Це було нечувано! Серед присутніх повторювалося ім'я ора- тору — «бунтівного лорда» Байрона, який наважився з такою силою пристрасті кинути слова обурення тут, в палаті лордів, цієї цитаделі твердо- любова консерватизма.

Таким був перший крок було Байрона — громадського діяча. У його по- етичному творчості він також виступив боротьбу з реакцією, обстоюючи ідеї політичної свободы.

Байрон народився 22 січня 1788 року у знатної, але збіднілої семье.

Дитячі рік він провів у Шотландії, у містечку Эбердине.

Перші враження хлопчика пов’язані з дикої шотландської приро- дой, життям і переказами горців. Вони послужили підвалинами цілого ря так юнацьких віршів, у яких оспівана сувора природа горной

Шотландії з її водоспадами, ущелинами, з її морем («Хочу я бути ребен- кому вільним…», «Лакин-и-Гар» і др.).

Коли Байронові було 10 років, він прийняв титул лорда і фамільний замок Ньюстед (у минулому католицький монастир), подарований пре кам

Байрона під час Реформації. Напівзруйнований замок — Ньюстедс- де абатство, його тінистий парк згодом неодноразово згадується у поэ- зії Байрона.

У 1801 року хлопчик вступив до школи. Містечко Харроу, де була розташована школа, з його пагорбами і рікою становила полнеую противо- положность похмурому Ньюстедскому абатству. Бо в школі Байрон вивчає латинський і грецький мови, ознайомитися з історією античного світу, займається англійської літературою. Він багато читає; книжки часто стають його пристрастю. Його допитливий розум починають залучати ідеї французьких мислителів XVIII века.

У шкільні роки виявилися багато рис характеру Байрона, до торые він зберіг протягом усього життя: серйозність, здатність глибоко заду- мываться над подіями навколишнього життя водночас веселість, поривчастість, жизнерадостность.

У ранньому дитинстві Байрон був малорухомим, болючим ребен- кому; у шкільництві він зріс і зміцнів фізично, з увлекчением займався суперечка- тому: веслуванням, верхової їздою, стріляниною і плаванням. Його слава спортсме на, чудового наїзника і чудового плавця утвердилася пізніше, в університеті, і особливо після випадку, як і 1810 року, під час першого подорожі, він переплив Дарданелльский протоку. Італійці, друзі Байрона, прозвали його «англичанин-рыба».

Бо в школі Байрон завжди брав під своє заступництво молодших, бо- лее слабких товаришів, захищаючи їхнього капіталу від нападок старших школярів. Вір ный друг і добрий товариш — такий був він у шкільні роки, таким воно залишалося і протягом усім своїм жизни.

У 1805 року, закінчивши школу в Харроу, Байрон вступив у универси- тет. Протягом років студентства з’явився перший збірник його ліричних стихо- творінь — «Годинник дозвілля», до якого вона включив свої юнацькі произ- ведения.

Офіційна преса недоброзичливо зустріла першу книгу

Байрона. Але юний поет прийняв виклик і Чорний відповів своїм ворогам саті- рій «Англійські барди і шотландські оглядачі». Він піддав різкій критиці сучасну англійську літературу, пов’язану з його інтересами власників, передусім найбільш реакційний крило — поетів так званий «озерний школи»: Вордсворта, Кольриджа і Саути.

Поява назви «Озерній школа» було з спристрастием цих поетів до жодного з районів північно-західній Англії, де він ще сохра- нялись старі, патріархальні умови життя, воспевавшиеся реакцион- ными романтиками. У цьому вся «краю озер» частий бували Вордсворт та друзі. Їх об'єднували загальні реакційні політичні та літературні погляди: страх перед революційним рухом, страх народу, пропо- адже мистецтва, ворожого передовим ідеям сучасності. Своєю са- тирой Байрон завдав нищівного удару визнаним співакам буржуаз- но-аристократической Англії - удар, що йому було неможливо простить.

Коли, відсвяткувавши своє повноліття, Байрон в 1809 року упер- шиї виник парламенті, він був вороже встречан палатою лордов.

Кофликт між поетом і реакційним англійським суспільством постепен- але нарастал.

Влітку цього року Байрон пішов у перше його останню подорож у країни Близького Сходу; залишаючи батьківщину, він, як і герой написаних у результаті подорожі у перших двох пісень поеми «Паломничество

Чальд Гарольда", сумує про близьких до нього людях; у тому числі - матір та люби- травня сестра Августа, вірна дружба якої залишилася для Байрона неизмен іншої опорою протягом усієї жизни.

Під час подорожі Байрон відвідує Лісабон, потім із од- них із друзів верхом перетинає південно-західну Іспанію, з Гібралтару вирушає острова Мальта, мандрує по Албанії й Греции.

Результатом подорожі були два пісні «Паломничества

Чайльд Гарольда" - поеми, яка принесла молодому поетові світову известность.

«Паломництво Чайльд Гарольда» посідає особливе місце серед про- винищень Байрона. Ця поема з великою і злободенної громадської темою, перейнята глибоким ліризмом. «Паломництво Чайльд Гароль- да»

— як оповідання про долі романтичного героя, але политеческая поема. Жага політичної свободи, ненависть до тиранії становлять головне її содержание.

Чайльд Гарольд став загальним ім'ям романтичного героя, молодої людини, розчарованого, незадоволеного і одинокого.

Він вірить ані в піднесені почуття, ні з прив’язаності; з його мені- нию, немає істинної любові, ні істинної дружби. Причина разочарова- ния Чайльд Гарольда — зіткнення станеться з суспільством. Суспільство стає для Чайльд Гарольда в’язницею, а життя Англії страшніше ада:

Він кликав сум, веселощами пресыщен,

Готовий був у пекло бігти, але кинути Альбион.

Чайльд Гарольд вирушає до подорож. Прощаючись з сім'єю бе регами, він має горі розлуки, але безрадісно його минуле, він не бачить сподівання і будущее:

Мені щось шкода в былом,

Не страшний бурхливий путь,

Але шкода, що, кинувши отчий дом,

Мені немає кого вздохнуть.

У у перших двох піснях бачимо героя у Португалії, Іспанії, Алба- нді і спорту Греції - тих країн, де побував Байрон. Чайльд Гарольд жаж- дет особистої волі народів і, не знаходячи їх у оточуючому її світі «багатств і жалюгідній злиднів», мріє самітності. Він уникає людей, йде так- леко в гори, слухає плескіт морської хвилі, його захоплює разбушевав- шаяся стихія. Лише простий люд, мужні і волелюбні, привертають до собі Чайльд Гарольда. З особливою теплотою згадує він про синах Албанії. Албанці - суворий і відважний народ, вони надійні у великій дружбі, гостеприимны:

У суворих добродетелях,

Албанець твердо свій закон блюдет.

Він гордий і хоробрий, від кулі не біжить он,

Без скарг важкий витримає поход.

Він — як граніт його рідних высот:

Зберігаючи до вітчизни відданість сыновью,

Своїх друзів у біді не придает

І, рухається честю, мщеньем чи любовью,

За ніж хапається, щоб змити образу кровью.

Чайльд Гарольд незадоволений життям, але протест його пасивний: вона розмірковує про причини свого недовольсва, але з прагне втрутитися у життя, брати участь у визвольної борьбе.

І, з розвитком сюжету поеми, образ Чайльд

Гароль так все рішучіше відсувається другого план. Образ безсилого і- здатного боротися з обридлою йому життям героя дедалі бо- льше заступають повні драматизму події, у яких сам автор починає виступати як як сучасник і спостерігач, а й активним їх учасник. У поемі з’являється другий, щонайменше важ- ный образ — образ що бореться народа.

Під час перебування у Іспанії Байрон став свідком знаменник ных подій. Наполеон I в 1808 року, прагнучи захопити країну, увів у її приделы свої війська користуючись підтримкою іспанського дворянства, оголосив королем Іспанії свого брата, Жозефа Бонапрта.

Національно- визвольний рух охопило значительноую частина страны. Испан- ские партизани, герильясы, почали народну війну. Однією з найбільш ге- роических епізодів її стала оборона Сарогоссы.

Жителі протягом вісім місяців обороняли своє місто. Інший твердинею опору став місто Кадикс.

Про ці події розповідає Байрон У першій пісні своєї поэмы.

З надзвичайної поетичної силою малює він картини народного патрио- тического підйому, уровнявшего в відвазі жінку, і загартованого бойца.

Він створить образ ніжної іспанської дівчини, що стає бесст- рашной народної героїнею, «Сарагосской девой»:

Та, хто, голкою палець уколов

Або почувши крик сови, бледнело,

По купам мертвих тіл, під брязкіт штыков

Йде Мінервою там, де мерзнути Марс готов!

Байрон підкреслює рішучість повсталих довести боротьбу до кін- ца. Він наводить відповідь однієї з генералів народної армії, заявив ворогу, що іспанці боротимуться з зазватчиками «хоч і ножах».

У центрі другий пісні поеми — поневолена Греція, втративши свою волю і колишнє велич. Байрон таврує колонізаторську діяч ность Англії, що із феодальної Туреччиною наклала на гречес- київ народ подвійні ланцюга рабства. Так було в у перших двох піснях «Паломничес тва Чайльд Гарольда» Байрон вітає виступи прогресивних сил, підйом народних мас, на захист свободы.

Наступні, третя і четверта пісні відділені від у перших двох кількома роками. Вони безпосередньо пов’язані з пребыванием

Байрона у Швейцарії та Італії, де він жив в 1816 — 1823 роках, остаточно по- кинувши Англию.

У третій пісні, що у 1816 року, Байрон стосується важливо го питання — ставлення до французької революції кінця XVIII века.

Ведучи мову про засилля в анархічної реакції, особливо — по освіти Священного союзу у 1815 року, він абсолютно впевнений, що ідеали свободи, проголошені революцією, неодмінно мають восторжествувати; людство багато чому навчилося, повірило у власних силах, і нехай тирани, нині які опинилися біля влади, знають, що перемога явище тимчасове і годину распла- не за горами.

У заключних строфах четвертої пісні Байрон малює образ мо- ря та спосіб відважного плавця — поета, з дитинства сроднившегося з вільної стихією. Разбушевавшаяся і нескорена морська стихія уособлює невичерпні сили народів та хіба що містить у собі попередження Байрона всім тиранам:

Ні, не йому поневолити, про море,

Простір твоїх бурхливих валов!

Твоє презренье той дізнається вскоре,

Хто землю у подальшому ланцюгу закувати готов.

Зірвавши з грудях, ти вище облаков

Жбурнеш його, котрий тремтить від страха,

Молящего про пристані богов,

І, точно камінь, пущений з размаха,

Про скелі роздрібниш і кинеш пригорщею праха.

Це з тих скоєних картин, що дозволило Пушкіну сказати про Байроне:

Він був, про море, твій певец.

Твій образ був у ньому означен,

Він духом створено твоим:

Як ти, могущ, глибокий і мрачен,

Як ти, нічим не укротим.

Прогресивні, волелюбні мотиви четвертої пісні поеми ви- соко оцінили итальянцы-патриоты. Австрійське уряд вилучило італійський переклад пісні і піддав переслідуванню переводчика.

Ще більше успіх мілини поеми «Гяур», «Абидосская наречена», «Корсар»

«Лара», «Облога Коринфа», «Паризина», що з’явилися між 1813 і 1816 роками. Байрон створює особливий жанр романтичної поеми і характеру- ный образ романтичного героя. Поета цікавлять гострі драматичес- киє події минулого, життя екзотичних країн Востока.

Герої романтичних бунтарських поем Байрона немає покладіть- льных ідеалів. Вони борються, не вірить у перемогу, вони розуміють, що ні мо- гут перемогти суспільство, яке сильніше їх, але остаточно залишаються йому ворожі. «Краще бути змією, — каже Конрад, — ніж хробаком». Герої Байрона залишаються бунтарями-одиночками. Вони приваблюють сила про- тесту, непримиренний дух боротьби, але відсутність зв’язку героя з безліччю, на- роду, зі спільними інтересами, індивідуалізм героя — свідчення слабос ти самого Байрона.

Байрон — натхненний співак природи. З великою поетичної сі- лой він розкриває особистих почуттів людини, та все ж Байрон передусім блискучий майстер політичної, громадянської лирики.

Бунтарська, насичена соціально-політичним значенням поэзия

Байрона була головна причина організованою цькування поета із боку реакційних кіл англійського суспільства. Проти нього ополчилася вся реакційна печать.

Байрон вирішив залишити Батьківщину. У 1816 року їде в Швейца- рию, потім у Італію. Ворог офіційної Англії, її лицемірства ханжества горезвісних буржуазних «свобод», продажною буржуазної друку, він продовжує глибоко цікавитися долями батьківщини, долями свого народа.

Де поет не перебував — у Швейцарії, Італії, Греції, — полити- ческая і літературна боротьба, що відбувається Батьківщині, незмінно віл- нует его.

Байрон нетерпляче чекав революційного підйому в Англії й неодноразово заявляв, у цьому випадку він повернувся на батьківщину, щоб взяти особисту участь у борьбе.

Поїхав з Англії, Байрон спочатку замешкав у Швейцарії, біля Ж- неви. Ось він зустрівся і зблизився з поетом і передовим англійським громадським діячем Шеллі. Творчість обох поетів одержало при- знання у демократичного читача. «Байрона і Шеллі, — писав Енгельс, читають практично лише нижчі стану; жоден „респектабельний“ чоло- століття, якщо він хоче заслужити найжахливішої репутації, не сміє дер- жати твори Шеллі своєму столе».

Дружба зв’язала обох поетів, і Шеллі благотворно вплинула формування світогляду Байрона. Важко пережив Байрон преж- девременную смерть Шеллі, який загинув під час морської прогулянки влітку 1822 року у Италии.

У Швейцарії, крім третьої пісні «Паломництва Чайльд Гароль так», було написано поема «Шільйонський в’язень». Майже завершено драма

«Манфред», створено такі стихотворения, как «Сон»,"Тьма","Прометей".

У порівняні з поемами першого періоду «Шільйонський в’язень» — не проповідь смиренності, а обурений протест проти гноблення личности.

Вона пробуджує ненависть до деспотизму, лишающему людини найдорожчого — свободы.

У вірші «Прометей» звучить заклик до опору тири- нді, звеличується шляхетний подвиг титану — захисника і покро- вителя людей.

Песимістична оцінка дій діяльність у «Манфреле», й у вірші «Пітьма» була короткочасною. Безпосереднє що у національно-визвольної боротьбі народів Італії та Греції помо-гают

Байронові найближчими роками поступово долати мотиви песси- мизма у своїй творчестве.

У Швейцарії Байрон пробув недовго. Наприкінці 1816 року переїхав північ Італії, у Венецію, звідки невдовзі зробив подорож у Рим.

Північна Італія знемагала під владою Австрії; центральна і юж- ная її частки були роздроблені на цілий ряд деспотичних держав, в кото- рых панували феодальні порядки. Байрон зближується з членами таємного товариства карбонаріїв, з якого готувалося воору- женное повстання. «Італія заряджено, в багатьох свербить смикнути за спусковий гачок», — повідомляє Байрон у одному з листів. Він бере найактивнішу політичне що у карбонарском русі, помога- ет італійським патріотам грошима, у його будинку прячат зброю, готуючись до повстання. Звільнення Італії для Байрона становится

«великим де- брухт». У «Стансах», написаних у 1820 року висловив своє палке прагнення стати учасником цієї борьбы:

Хто битися неспроможна за волю свою,

Чужу відстоювати может.

За греків та римлян далекого краю

Він найсміливішу голову сложит.

За загальне добро борися до конца,

І незабаром буде тобі воздаянье.

Тому, хто уникне петлі і свинца,

Завітають лицаря званье.

У житті та творчість поета настає час підйому. Тут, в Іта- лии, створює свої найбільші твори: драми «Марино Фалье- рв» і «Каїн», сатиричні поеми «Беппо», «Ірландська аватара», «Ві- дение суду» і «Бронзовий століття», пише сатиричну епопею в стихах

«Дон-Жуан».

До найбільш зрілих творінь Байрона належить його мисте- рия «Каїн». Це — твір має велику силу філософського узагальнення, торкаючись хіба що доль всього й водночас воно перейнято гострої політичної злободневностью.

Написаний в 1821 року, під час розгулу політичної й церковної реакції у Європі, «Каїн» був сміливим викликом офіційному і общест- венному мнению.

Боротьба Байрона проти політичної й ідеологічної реакцію- йшла особливо яскраве вираження у його сатиричних произведениях.

Байрон був майстром політичної сатиры. Сатирическая спрямований- ность його творчості проявляється з усією силою саме у роки пребыва- ния Італії. «Жартівлива» поема «Беппо» різко викриває пороки бур- жуазного суспільства. Вона завдає удари церкви, реакційної литературе

Англії. «Беппо» відкривають блискучу серію сатир Байрона.

Закликом обурення звучить «Ірландська аватара», написана в

1821 року. Саме назва її сатирично: «аватара» в найдавнішої мифоло- гії - втілення бога образ людини. Байрон іронічно отождеств- ляет Ґеорга IV, безжалісного гнобителя ірландського народу, з богом, котрий зійшов на грішну землю. Георг IV — «четвертий дурень», що носить имя

Геор- га, — «негідник і тиран». Этот їдкий політичний памфлет зміг повністю з’явитися у друці лише в 1831 року, через 10 років його написания.

«Бачення суду» стало гострої пародією на однойменну поему при дворного поета Саути, лицемірно восхвалявшую англійського короля

Ґеорга III. Жало своєї сатири Байрон спрямовує на реакційну внеш- нюю і внутрішньої політики Англії, викриває лжедемократию конс- титуционно-монархического строя.

Викриття діяльності реакційного Священного союзу посвя- щена сатира «Бронзовий століття» (1823).

Сатира Байрона була відгуком на конгрес учасників цього союзу у Вероні. Перед читачем з’являється галерея монархів, серед яких- російський цaрь Олек-сандр І, грав у Святому союзі на вирішальній ролі іспанський король Фердинанд VII, французького короля Людовіка XVIII.

Їх влада безглуздо жорстока і божевільна, вона спирається не так на справед- ливость, але в силу.

Значення «Бронзового століття» полягала у викритті реакції, а й у протиставленні реакційного табору прогрессив- ных сил.

У сатиричної епопеї «Дон-Жуан» дію перенесено у XVIII століття. Герой твори, Жуан, з Іспанії потрапляє у Грецію, потім у Туреччину, Росію, Польщу, Німеччину, Англію… За задумом автора, «зі- вершив подорож Європою, відчувши різного роду облоги, битви і пригоди», Жуан мав закінчити свої мандрівки «участю у французькій революции».

З розвитком сюжету поглиблюється і соціальний сенс сатири- ческих викриттів Байрона.

Дон-Жуан утікає з турецького рабства й потрапляє під стіни обложено- ного Ізмаїла, стаючи мимовільним учасником російсько-турецької войны.

Віддаючи належне хоробрості російських воїнів, Байрон одночасно поки- зывает криваві жахи війни, які дають горі Ай-Петрі і страждання мільйонам простого люду; він таврує загарбницькі войны.

Потрапивши у Петербург як посланця Суворова, Жуан знайомиться з життям російського подвір'я і світського суспільства. Як і «Бронзовий веке»,

Байрон підкреслює антилюдяність феодально — кріпосницьких форм угнетения.

Світ, у якій проходять Жуан, — це світ гноблення, світ социаль- іншої несправедливості, жорстокості, морального падения.

Але ідейний зміст цього найбільшого твори Байрона не тільки у жагучому викритті. Байрон захищає у ньому ідеали свободи, малює картину пробудження народних зусиль і з надією смот- рит цього пробуждение.

Його мрія рухається вперед, у майбутнє. Він твердо вірить, що настане час, коли нарешті доможуться волі народів і житимуть у «новому столітті», із жахом згадуючи, а ганебний минулому, як «про якийсь жахливої допотопною поре.

Не варто свого життя Байрон залишився поэтом-борцом. Коли 1821 —

1822 роках рух карбонаріїв було розгромлено, він звернув свої погляди до Греції, де розпалювалося національне повстання, ставившее сво- їй метою звільнення країни від турецького ига.

У червні 1823 року Байрон виїжджає з Генуї на спорядженому їм у свої гроші військовому кораблі «Геркулес». Він стає в гостро- ве Кефалония, потім переїжджає до Миссолунги. Байрон стає однією з вождів боротьби за національну незалежність Греції, веде біль- шую роботу на згуртування сил грецьких повстанців. Сучасники поэ- та свідчить про його блискучих здібностях організатора і воєн- ного керівника. Він користується любов’ю та популярності народі. Байрон охоплено одним поривом служіння високому ідеалу свободы.

У своїй останній вірші, написаному не було за довго до смерти

Байрон стверджує, що зміст життя у боротьбі в ім'я свободы.

Раптова хворобу і передчасна смерть обірвала його общест- венну і велику творчу діяльність. 19 квітня 1824 року Байрона не ста- ло. Помираючи, він думав про Греції та з гордістю сказав: «Я їй віддав моє час, гроші, здоров’я. Що можу їй іще дати? Тепер віддаю жизнь».

Смерть Байрона болем озвалася у душі грецького народу, в серд- цах всіх передових людей світу. У день смерті поэта-борца, по выраже- нию Пушкіна — «оплаканного свободою», оголосили грецькими по- встанцами днем національного траура.

Поэт-декабрист До. Ф. Рилєєв у своєму вірші «На смерть Бай- рона» писал:

У дивовижній країні, від батьківщини далекой,

Убитий грустию жестокой,

Про нього сказав Європі грек:

«Друзі волі народів і Еллади —

Скрізь в сльозах в докір судьбы,

Одні тирани і рабы

Його раптовий смерті рады".

Найкращі твори Байрона мають і сьогодні величезної полити- ческой силою. І сьогодні, у нових історичних умовах, вони тхнуть тих ворогів, яких Байрон викривав півтора століття назад.

Нам, як і всіх передових людей землі, поэзия

Байрона дуже дорога. Історичний значення його творчості визначає не ме- ланхолия і песимізм, які з’являлися у його поезіях під впливом політичної реакції, не індивідуалістичні і антисоціальні на- будівлі окремих його. Творчество

Байрона, цього Прометея ХІХ століття, зрозуміло і близько нам, оскільки вона пронизане духом бойового, ге- роического протесту проти всілякого гніту і поневолення людини, натхненною захистом волі народів і справедливости.

І вічно буду я війну вести

Словами, — а станеться, і фінансовими справами! -

З ворогами думки. Мені немає по пути

З тиранами. Ворожнечі святе пламя

Підтримувати я клявся і блюсти.

Хто переможе, ми погано знаємо з вами,

Але все решту днів моїх і сил

Я битві з деспотизмом посвятил!

Невтомний, жагучий поет-борець, Байрон мав права з чистою зі- звісткою так написати про себе.

План

1. Рух луддитів як із фаз класової боротьби пролетаріату проти капіталізму. Перший крок Байрона як громадського деятеля.

2. Коротка биография

Байрона. 3. Конфлікт між молодим поетом і реакційним англійським обществом.

4.

«Паломництво Чайльд Гарольда» — політична поема, принесшая

Байронові літературну славу. 5. Бунтарська, насичена соціально — політичним значенням поезія першого періоду. 6. Поэма «Шільйонський в’язень» — не проповідь смиренності, а обурений протест проти пригнічення особи. 7. Байрон як майстер політичної сатири. 8. Байрон — непримиренний поет-борець і критик социаль- ных і моральних каліцтв власницького мира.

9. Історичний значення творчості Байрона.

Реферат

на задану тему: Джордж Гордон Байрон -- невтомний, жагучий поет-борець, захисник волі народів і справедливости.

Виконавець: учениця 9-А класу середньої школи № 10

Рудницька Юлия

2001 год

Ю. Кондратьєв, Коментарі про Байрона, Москва, 1960 р. Д. Бисти, Коментарі про Байрона, Москва, 1964 р. Енциклопедія для дітей, Т. 11. Зарубіжна література, Про Байрона, Аванта, 1998 г.

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой