Литературоведение

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Литературоведение


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

План

Б.Л. Пастернак та її «багатостраждальний» роман. «Доктор Живаго».

Автор та її герои.

Проблема інтелігенції за доби революції. Зіставлення з «Розгромом» А. Фадеева.

Інші проблеми, у романе.

Використовувана литература.

Река художника ще всесильней З усіх речей змиває бруд й пил, Преображенней з його фарбувальні Виходять життя, дійсність й бувальщина. 1958 г.

Б.Л. Пастернак та її багатостраждальний «Доктор Живаго».

Напевно, жодна письменницьке творіння ХХ століття не викликало такого резонансу у світі, як роман Бориса Леонідовича Пастернака «Доктор Живаго». Великий, вважався самим аполітичним, поет став політичним символом волі народів і боротьби з придушення особистості. Лідери світових держав розпочали боротьбу навколо роману. Пастернака обвинувачували у тому, що його книжка «клеветнически яка зображує Жовтневу революцію, народ, який учинив цю революцію, і будівництво соціалізму Радянському Союзі, була піднята на щит буржуазної пресою й прийнята на озброєння міжнародної реакцією». На загальне твердження московському зборах письменників в 1958 року обговорювалося «поведінка Пастернака», де була вилитий відро бруду на Бориса Леонідовича. Образи, типу — пасквілянт, бур’ян, самозакоханий естет сипалися на письменника. Під час цькування люди забули просту істину, — художник він мав право сказати те, що сказав: попри партію, на ідеологію. Пастернака виключили зі Спілки писателей.

Много пізніше, за 30 довгих років У. Семичастный, колишній першим секретарем ЦК ВЛКСМ скаже: «Що вдієш — час — зібрався пленум письменників — 500 людина. І жодний не захистив… Хоч тепер дехто каже: «Я мав піти, не прикидатися хворим виступити проти». Скасування ганебного винятку із Спілки письменників стала громадським актом.

Диапазон оцінок роману великий, що зрозуміло, коли йдеться про творі, не вписывающемся звичний коло літературних представлений.

Сам Борисе Леонідовичу вважав свій роман першої справжньої роботою. «Я ній хочу дати історичний образ Росії протягом останнього сорока п’ятиріччя, й те водночас усіма сторонами свого сюжету, важкого, сумного та детально розробленого, як і ідеалі у Діккенса чи Достоєвського, — ця річ буде вираженням моїх поглядів життя людини у минуле й багато речей інше…" — писав Пастернак у листі Ользі Ивинской. Борисе Леонідовичу віддавав собі прямий звіт у цьому, що романом відтепер круто змінював весь маршрут свого життя, долю, але в нього вирвалося назовні «бажання розпочати договорювати остаточно…» Пастернак відчував неправедність свого спокійного існування в умовах тоталітарної влади й хотів цю несправедливість искупить

Створення роману — свідома жертва — недарма який із вигаданих віршів Юрія Андрійовича — «Гамлет» насичено новозавітним змістом. «Чашу цю» Пастернак випив і саме тому був счастлив.

Автор та її герої.

Д.С. Лихачев впевнений, автора (Пастернак) говорить про собі, але пише як «про сторонньому, він придумує собі долю, у якій можна було б найповніше розкрити перед читачем свою внутрішнє життя, що таке життя Юрія Андрійовича Живаго — це альтернативний варіант життя самого Пастернака.

С цим годі й погодитися. Вважаю, що сама письменник був ширше свого героя у ньому не умістився, знадобилися і Гордон і Дудоров, і Лара і навіть Сімочка, які у деякі неясні питання доповнювали Живаго.

Но безперечно, доктор Живаго — виразник потаємного, ліричний герой Пастернака, що й в прозі залишився ліриком. Реальна біографія Бориса Леонідовича не давала йому можливості висловити остаточно всі труднощі становища між двома таборами в революції. У вашому романі ця двоїстість чудово показано сцені бою між партизанами і білими. Доктор Живаго ранить однієї з молодиків Білої армії, та був знаходить і в цього бійця і в вбитого партизана і той ж 90-ї псалом, за уявленнями того часу, що убезпечував від загибелі. Живаго перевдягає білого солдата в одяг партизана, виходжує його, знаючи намір хлопця після поправки повернутися до армію Колчака. Він лікує Человека.

Заслуживает уваги погляд З повагою та У. Пискуновых на Лару, як у образ Життя. Невипадково, в останній момент зближення Росії з Живаго вона сестрою милосердя. «Сестра моя — життя" — твір Пастернака. У ньому гармонійне поєднання стихійності і управлінням культури, тіла, і розуму, розкутого самоствердження і самоотрицания.

Проблема інтелігенції за доби революції. Зіставлення з «Разгромом»

А. Фадеева.

Юрий Живаго — представник російської інтелігенції. Причому він залежить — інтелігент і з духовного життя — поет Божий, і з професії милосердної, людинолюбної - лікар; по невичерпною душевності, «домашности внутрішнього тепла» і з прагнення до независимости.

Юрий Андрійович вихований наукою, мистецтвом, життям минулого століття. Звідси романі стільки прихованих і очевидних ремінісценцій з російської класичної літератури. Вони допомагають зрозуміти героя, передати його світовідчуття. В нього більше коливань і вагань, більше ліричного ставлення до подій, ніж ясних відповідей та остаточних висновків. У цих коливаннях не слабкість Живаго, яке інтелектуальна та моральна сила. В нього немає волі, коли під волею розуміти здатність без коливань приймати однозначні рішення, але у ньому є рішучість духу не піддаватися спокусі однозначних рішень, избавляющих від сомнений.

Пастернак прагнув осмислити проблему російської інтелігенції, звиклої до думку про самостійної цінності кожного мислячого людини, інтелігенції, яка «вжахнулася від спотворень і збочень ідеї, а чи не від самого идеи».

Борис Леонідович Пастернак не була першим, хто відбив у своїй творі проблему інтелігенції у революції. Пригадаємо А. Фадєєва та її «Розгром». Там же теж письменник показує неприйняття революції представником інтелігенції. Але як різний підхід до цієї проблеми двох авторів! Трохи можна порівняти. У «Розгромі» загін Левинсона являє собою, як б «Ноєв Ковчег» революції, у якому місце лише обраним. На противагу їм письменник відтворює образи «зайвих людей» революційної епохи — те й «блаженний» Піка, і самовдоволений Чиж, і безвладний Мечик. Останній представник «що хитається» інтелігенції, відкинутої ходом Революції політичне небуття. За визначенням Левинсона, Мечик — «нікчемний пустоцвіт» і натомість оновлюваної життя. Олександр Фадєєв втілив у романі «левинсонскую» мудрість революції, що визначає зрештою авторські симпатії та перспективи антипатії. У «Доктора Живаго» ж Пастернак подивився події громадянської війни з позиції «неприсоединившегося» інтелігента. «…революція там змальовується зовсім як торт з кремом. Чому — що його прийнято зображати як торт з кремом…» — це з слів автора про своєму романе.

Примечательно, що обидві героя не прижилися в загонах, хоча потрапили туди вони за різним обставинам, та й загони разюче відрізняються одна від друга. Мечик і Живаго принципово різняться і: «Революційність» Павла нагадує скоріш гру в революцію, прагнення знайти вихід для накопичених молодих сил, потребують «боротьби, і руху». Юрій Андрійович — людина твердих переконань, основу яких становить погляд на людини, як у найвищу цінність життя. Гуманістичні принципи доктора ставить її вище того вибору, якого постає безсилий Мечик, включившийся в сутичку, і здатний на жертовність. Живаго так само закони цієї сутички, обрекающей народ на нещастя та злидні. З цією пов’язано певне розуміння героєм свого боргу, опиняється сильніше особистих симпатій: доктор з однаковим турботою виходжує поранених партизанів і Сергія Ранцевича, добровольців колчаківської армії, вбачаючи у них, передусім стражденних. У Пастернак одне з центральних проблем роману — незахищеність творчій особистості, проблема волелюбною, відповідальної особистості, яка каже, а чи не руйнує жизнь.

Обидва письменника переконують нам у тому, що інтелігенція у роки «коливатися» могла лише у бік неприйняття революції. Ось тільки характери цього неприйняття різні: один доводить цим свою неспроможність, інший, навпаки показує непорушність своїх взглядов.

«Разгром» написано на «гарячому» матеріалі недавніх подій. «Доктор Живаго" — озираючись не на десятиріччя, наступні за «тріумфальним ходом» революції. Чи маємо право не зважати цей взгляд?

События Жовтневої революції входить у Живаго як і, як входить у нього саму природу. Він їх сприймає, чимось незалежне від волі людини, подібно явищам природи. Щоб осягнути ставлення Пастернака до подій, треба привести сцену з роману: Купивши у хлопчика — газетяра екстрений випуск з урядовим повідомленням із Петрограда «про утворення Ради Народних Комісарів, встановленні у Росії радянської влади й введенням у ній диктатури пролетаріату»" Юрій Живаго, повернувшись додому, голосно розмовляє: «Яка чудова хірургія! (Щире захоплення лікаря) Взяти і разом артистично вирізати старі смердючі виразки… … це небувале, диво історії, це одкровення ахнуто в гущу триваючої буденщини, поза увагою до її ходу… Це гениальнее».

После захоплення розпочинає своє реальне життя. Житейський дискомфорт висушує Живаго, жорстокість разгулявшейся червоною партизанщини відштовхує його, причому відштовхує і лють білих. Відштовхує байдужість нової влади до культури. Революція, громадянської війни розв’язала «звірині інстинкти», «обскубала догола держава». Нехтування законністю, культ насильства, моральне здичавіння — все личить звідти. Критично та вдивляючись у те що, Живаго бачить, що революційним змін супроводжує зневага духовними цінностями людини в ім'я матеріального рівності, зростає панування фрази, втрачається віра у власну думку. Революційний процес розметав середу інтелігенції та до того ж час виніс її уламки на поверхню, поміщаючи пересічних представників цього середовища вище, що вони заслуговували: що вважалося пересічним, стало виглядати исключительным.

Пастернак він був чужий чистоплюйства в поезії. Революційні події постали проти нього в усіх їхніх оголеною складності, й у своєму романі і показує протиріччя емоційному розумінні происходящего.

Живаго — образ інтелігенції, помер у атмосфері «відсутності повітря». Протягом усього роману що спалахнула країни революція буде поступово «ховати» Живаго.

«Доктор відчув напад знесилюючої нудоти… Його не було пропускали, нею огризалися… Він був протискуватися крізь натовп задній майданчику, викликаючи нову лайка, стусани і озлоблення…» Пастернак реалізував метафору — відсутність повітря. Ще А. Блок сказав, що Пушкіна «вбила зовсім не від куля Дантеса. Його вбило відсутність повітря. за таким вмирала його культура». А пізніше він скаже вже себе: «…Поет вмирає, оскільки дихати йому вже нічим, життя втратило смысл».

Герои роману випробовуються вогнем російської революції, яку Пастернак вважав поворотним подією долях ХХ століття. Вони займають стосовно ній різні позиції - і залежно від зайнятою позиції складаються їх долі. Шлях, вибравши Живаго, обіцяє перемог на завершення, не рятує від власних помилок, але був цей шлях гідний людини — художника, людини — поета. Юрій залишається сама собою. Натомість, як у заповненні реальну біографію, йому надається можливість прожити свою ідеальну долю в біографії духовної, втіленням якої стає зошит його віршів. Саме він завершує роман.

Інші проблеми, у романе

Але було б помилкою вважати роман Пастернака лише розповіддю про інтелігенцію і революції. Це — твір про «смерть і безсмертя, вічних загадки буття, кардинальних проблемах існування, які оголюються на розламах історії. «Доктор Живаго» — роман про втрату ідеалу й про спробу розраховувати на його наново, «нагадування про світі і гармонії за умов імли і вихря».

Цікавий погляд Р. Гачева на роман Пастернака, — він розглядає проблему і сюжет роману, як проблему Історії і Життя. «У XX столітті Історія виявила себе, немов ворог Життя, Усебуття. Історія оголосила себе копилкою смислів і бессмертий. Багато виявляються збиті з пантелику, вірять науці, і газеті і журяться. Інше — людина культури та Духа: з історії він знає, що такі епохи, коли вири історичних процесів намагаються звернути людини у піщинку, неодноразово бували (Рим, Наполеон). І він відмовляється від участі історія, особисто вдається до творчості свого простору — часу, створює оазис, де живе істинних цінностях: у коханні, природі, свободі духу, культури. Такі Юрій Бєлоног і Лара.

История може ми собі дозволити відкладати прихід істини, щастю. В неї про запас нескінченність, а й у людей певний строк — життя. Серед сум’яття, людина покликаний проориентировать себе безпосередньо в справжнє, в безумовних цінностях. Вони ж прості: любов, осмислений працю, краса природи, вільна мысль".

«Доктор Живаго» — підручник свободи, починаючи з стилю, і закінчуючи умінням особистості затвердити на своїй незалежності від лещат історії, причому Живаго, у своїй незалежності не індивідуаліст, не відвернувся людей, він — доктор, він лікує людей, він звернений до людям.

«… Історії хто б робить, її видно, як можна побачити, як трава зростає. Війни, революції, царі, Робеспьеры — це стосується її органічні збудники, її бродильные дріжджі. Революції виробляють люди дієві, односторонні фанатика, генії самообмеження. Вони кілька годин чи днів перекидають старий порядок. Перевороти тривають тижня, багато — роки, і потім десятиліттями, століттями поклоняються духу обмеженості, яке до перевороту, як святині». — Ці роздуми Живаго важливі, як розуміння історичних поглядів Пастернака, і його ставлення до революції, до її подій, як певної абсолютної даності, правомірність появи якої підлягає обсуждению.

«Доктор Живаго» — це роман ще й про кохання. Складні взаємовідносини Лари й журналіста Юрія, коли перипетії революції й війни то з'єднували, то роз'єднували їх, у яких — то нагадують взаємовідносини Каті і Рощіна в трилогії А. Толстого «Ходіння по муках». Але Толстой ставить історію вище любові, а Пастернак поставив історію любові вище історії, як такої. І це принципову відмінність як 2-х романів, а й 2-х концепций.

В своєму підсумковому творі Борисе Леонідовичу постарався висловити ставлення за всі яке хвилювало його питанням філософії, етики, релігії, мистецтва, не обходячи і ще питання, від якої «бігав» у творчості, а й у інтерв'ю, як до «Живаго», а й після нього — національного, єврейського. Щоправда, Юрій, головний резонер авторських ідей, зберігає з цього приводу «велике мовчання». Навіть у розмові з Ларою яка переживає, немає від однієї чи голови її співчуття жертвам погромів євреям, їхньому питання, згоден він з Лариным здивуванням, чому євреї уперто США ассимилмроваться, Живаго, всупереч своїм звичним балакучості, відповідає лише: «Я звідси гадки на мав. Я маю товариш, якийсь Гордон. Він тієї ж поглядів». Цей Мишко Гордон, майбутній співучень і один Юрія, вперше на сторінках одинадцятирічним хлопчиком, коли стає свідком самогубства старшого Живаго. Які самої думки долають дитини? «З того часу, як він себе пам’ятав, не переставав дивуватися, як і при однаковості рук і ніг і спільності мови і звичок можна не тим, що це, до того ж чимось, що подобається небагатьом і чого не люблять? Він зрозуміти становища, у якому, і коли ти за інших, не можеш докласти зусиль, щоб виправитися і може стати краще. Що означає бути євреєм? Навіщо це існує? Чим винагороджується чи виправдовується цей беззбройний виклик, щось який приносить самі, крім горя? […] Мишко поступово сповнився зневаги до дорослим, заварившим кашу, що вони нездатна розсьорбати». Такі думки второклассника Миші Гордона на рік. Не виключено, що те й, а погляди 70-річного Бориса Пастернака шість десятиліть через. Річ навіть у загальновідомого байдужості поета до свого єврейського походженню. Досить те, що будь-якого іншого підходи до єврейства в романі не запропоновано, тоді як методично розвивається і поглиблюється як самим Гордоном, так, побічно, та інші, незнайомими з нею персонажами. Гордон як людина, що відмовляється від своїх національних коренів, неодмінно повинен переконати себе, що це коріння ніякої цінності уявити не можуть і триматися них — помилка, причому як йому, але й всіх единородцев. Тому всім іменником, які можна було б супроводити прикметником «єврейські» (чи це борг, боротьба чи страждання) Гордон без довгих розмірковувань та спроб обгрунтування привешивает визначення «незрозумілий», «непотрібна», «безглузде». Те саме стосується і. «Уроджений» християнин спокійно шанує святість обох заповітів як Старого, і Нового, і може цілком веротерпимо й шанобливо ставитися до іудаїзму: Бог-те один, а яких формах йому поклонятися це питання на великою мірою традиції. Але Гордон повинен обгрунтувати хоча для себе перехід із однієї релігію у іншу, перевага другий над першої. І тоді беруться світ ідеї, винайдені християнським середньовіччям, так пізніше викинуті через непотрібність і теологічною сумнівністю: «Як могли вони [євреї] дати уникнути себе душі такий поглинає вроди й сили [мова, зрозуміло, про Христі і Християнстві], як могли думати, що поруч із її торжеством і царювання вона залишиться як порожній оболонки цього дива, їм якось скинутою?» «Захоплення» християнством у Гордона сягає те, що він перекладатися з університету у Духовну академію, і Живаго справедливо здогадується, що штовхає його до цього горезвісне бажання перестати «бути не тим, що це, і чого не люблять». За зрілих роки старання Гордона «усредниться» увінчалися, нарешті, успіхом. Автору, схоже, нема охоти вже витрачати місце та фарби на ілюстрування цієї сумної метаморфози, і він «від» повідомляє про гордоновском «невмінні вільно мислити» і «біду середнього смаку, яке, гірше лиха безвкусицы».

«Доктор Живаго» — роман про долю людини у історії. Образ дороги центральний у ньому. Фабула роману прокладається, як прокладаються рейки… петляють сюжетні лінії, прагнуть вдалину долі героїв і постійно перетинаються в несподіваних місцях — як залізничні колії. «Доктор Живаго" — роман епохи наукової, філософської і естетичної революції, епохи релігійних пошуків і плюралізації наукового і художнього мислення; епохи руйнації норм, які видавалися до цього незыблимыми і універсальними, це роман соціальних катастроф.

Використовувана литература:

Сост. Л. В. Бахнов, Л. Б. Воронин «Доктор Живаго» Б. Пастернака — (З різних точок зору). --М. Радянський письменник, 1990

Вильмонт М. М. Про Б. Пастернаке: Спогади і думки. --М. Радянський письменник, 1989

Масленникова З. А. Портрет Б. Пастернака-- М. Рад. Росія, 1990

Пастернак Е.Б. Б. Пастернак: Матеріали для біографії. -- М. Радянський писатель, 1989

Альфонсов В.М. Поезія Б. Пастернака — Л. Радянський писатель, 1990

Лютов У. Росіяни письменники у житті - Урал LTD, 1999

Челябінський педагогічний университет

Контрольна работа

на уроках: литературоведение

На тему:

1. Інтелігенція та. Своєрідність художнього розв’язання проблеми романі Б. Л. Пастернака «Доктор Живаго.

(Зіставити з романом «Розгром» А. Фадеева)

2. Епітети та його роль ліриці Есенина.

Виконала: Студентка ОЗО при філологічному факультеті 1 курса

Кареліна Ольга

2000 год

ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой