Педагогічна культура вчителя

Тип работы:
Реферат
Предмет:
Разное


Узнать стоимость

Детальная информация о работе

Выдержка из работы

Педагогічна культура вчителя



РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«ПЕДАГОГІЧНА КУЛЬТУРА ВЧИТЕЛЯ»
План
1. Роль вчителя сьогодні.
2. Педагогічна культура вчителя як предметника.
3. Особиста культура вихователя.
4. Роль вчителя як людини в умовах ефективності освітньо-виховного процесу.

Використана література

1. Особиста культура вихователя як основна умова ефективності освітньовиховного процесу // Позакласний час. — січень № 1−2. — 2002.
2. Моделирование педагогических ситуаций. / Под. ред. Ю. Н. Кулюткина, Г. С. Сухобской. — М., 1981.
3. Педагогічна майстерність: Підручник. / І.А. Зязюн. — К.: Вища математика, 1997.
4. Сухомлинський В. О.: Вибрані твори в 5-ти томах. Т.5. Статті. К., «Радянська школа», 1997.
Нема жахливішої роботи, ніж учительська
Нема виснажливішої роботи від учительської,
де нерви паляться, мов хмиз сухий,
де серце рветься …
Але нема щасливішої долі,
коли людина з твоїх рук, учителю,
іде у світ — на краплю світ людніє.
(«Дума про вчителя» І. Драч)
Видатний український поет зумів показати суть призначення сучасного вчителя гуманізувати, олюднювати вже добряче озвіріле людство в цьому божевільному світі. Олюднювати — означає застерігати від «отваринення» душі людей, попереджувати процес їх озвіріння, масовий прояв якого читаємо щодня в кримінальних оглядах періодичних видань. Злочинність в останній чверті ХХ століття зростає в геометричній прогресії - і органи правопорядку тут безсилі, порятунок може надати лише сім'я та школа, а саме учитель. Тому можна впевнено сказати, що кермо планети і доля людства, його майбутнє в руках вчителя.
Але щоб заслужити на такий незвичайний ранг суспільного відзначення, учитель має відповідати певним вимогам. Ось деякі з них:
1. Бути освіченою, культурною людиною.
2. Любити дітей.
3. Бути закоханим у свій фах.
4. Бути відданим своєму народові.
5. Мати:
а) глибоку людяність,
б) високу інтелігентність,
в) внутрішню культуру,
г) моральну чистоту,
д) осмислену віру в Бога,
е) почуття національної та людської гідності,
є) естетичне чуття.
Особу вчителя можна розглядати в трьох параметрах — як предментика, як вихователя, як людину.
1. Учитель як вихователь навіть якщо вчитель не обійме посади класного керівника, він все ж не має права залишатися тільки урокодавцем, а неодмінно своє вчительське життя буде ще й вихователем у широкому розумінні цього слова. І на уроці, і на перерві, і під час відвідин учнів удома, і на годині класного керівника, і на зборах, і під час екскурсій своєю поведінкою, власним прикладом він буде виховувати. І навіть при груповій ґрунтовній організації самовиховання та самоуправління учнів роль вчителя — вихователя чимала. Якщо керівництво навчальним процесом — це рівняння з одним відомим (з чим піде завтра вчитель на урок?) і одним невідомим (з чим прийдіть учні на урок?), то виховання — це завжди рівняння з багатьма невідомими. Але якщо в своєму серці педагог носитиме лише Світлу Радість, Справжнє Добро і Християнську Справедливість, то це рівняння завжди буде розв’язуватись успішно. Додаймо ще суттєве зауваження видатного польського педагога Януса Корчака: «Не може виховувати інших той, хто не виховує себе самого». Отже, самовиховання — предмет щоденних турбот учителя. А можливості самовиховного процесу воістину безмежні: тут і самоспостереження з їх фіксацією та самоаналізом зібраного матеріалу, самозаохочення, самозаборона, само покарання і багато інших ефективних «механізмів», які надають учителеві величезні можливості для фізичного, морально-етичного, вольового, громадянського та інших аспектів самовдосконалення особистості.
«Справжній вихователь той. — писав Василь Сухомлинський, — хто йде до вихованців зі своїми яскравими думками, ідеями, переконаннями. Йдеться про духовні потреби вчителя виражати себе як особистість, розвивати свій внутрішній світ… «
Має значення і те, як іти до учнів: близько до них, як їх старший і досвідчений друг, чи стояти над ними зверху високо-високо? Відомий український психолог Іван Синиця застерігав учителів від руйнівської позиції зверхності, він був за помірковану дистанцію у взаєминах з учнями, але не таку, яка стане стіною між ними і вихователем.
2. Коли буде відчутним результат виховної дії в учнів і втіха від своїх виховних зусиль у вчителя? визначити і зафіксувати це дуже складно. Результат швидше настає, коли виховання не вербальне і не гуртове, а індивідуальне. Може, зрештою, бути і гуртове виховання, але здійснювати його слід так, аби учні не відчували, що їх виховують. Тобто це має бути опосередковане, а не лобове виховання. Наприклад, нераціонально втовкмачувати учням: «Погано бути нетерплячим. Це призводить до великих витрат. Старайтесь бути терпеливим! Виховуйте в собі терплячість, але ніколи не очікуйте негайних наслідків у цій справі. Терпіння — понад усе!».
3. Найбільш популярною методикою можна вважати ту, за якої вихователь не промовить і слова, а все ж виховує, потужно, навіть надпотужно. Маю на увазі приклад «Усі метод, разом узяті», — писав Лев Толстой, — не здійснюють і тисячної долі того впливу, що його приклад. А в тому прикладі щоб не було місця для погроз і підозри, дорікання і залякування, не кажучи вже про мстиве переслідування, яке викликає страх, а страх, як відомо, породжує підлість. Ось де витоки прямоти і хамелеонства, порядності й марризму, доброти серця й жорстокості. Прислухаймось, як характеризував учень свою вчительку: «Будь-коли на будь-яке запитання відповідає і зі знанням справи, і спокійно, ніколи не перериває учнів. Може спрямувати на правильний шлях життя, здатна надихнути учнів на грані діла. Притягує до себе ласкою. Доброзичливістю, чуйністю».
Для підлітка, а тим більше — для юнаків ідея невіддільна від особи. А тому вчителя як предметника і як вихователя вони сприймають передусім через призму загальнолюдських цінностей. Якщо учневі заімпонують морально-етичне обличчя вчителя, глибінь його духовності, витонченість естетичних смаків, широта кругозору і громадянська позиція в пекучих проблемах сучасності. То він повірить і в його коментар навчальної теми.
Великодушного, чуйного до чужого горя і навіть не дуже ерудованого вчителя учень «прийме» і відкриє йому своє серце, черства душа. Про таких влучно зауважив Олександр Довженко, що їхній розум одержав вищу освіту, а серце немає навіть нижчої. Найнебезпечніше професійне захворювання вчителя — бацила байдужості до дітей. Ця інфекція здатна перекреслити всі творчі потенції педагога. Зрештою, саме дитячій винахідливості та енергії перетне шлях учителева байдужість, то перебування в школі стане для нього тортурою. А будь-яку властивість учителя, в тому числі байдужість, школярі вловлюють умить. Учитель завжди на видноті - і в школі, і в населеному пункті. Його поведінка фіксується й обговорюється.



ПоказатьСвернуть
Заполнить форму текущей работой